49. Розкрийте причини Лютневої революції в Росії та утворення Центральної Ради

Причини Лютневої революції в Росії

Слабкість та корумпованість монархії: Російська імперія в цей період залишалася абсолютною монархією, яка не враховувала інтересів більшості населення. Цар Микола II був слабким правителем, не здатним ефективно реагувати на потреби суспільства. Довіра до монархії була підірвана корупцією, некомпетентністю в управлінні та впливом придворних осіб (наприклад, Григорія Распутіна), що викликало суспільне невдоволення і посилило недовіру до царської влади.

Економічна криза та погіршення умов життя: Першу світову війну, в якій Росія брала участь з 1914 року, супроводжували важкі економічні наслідки. На фронт відправляли величезні людські й матеріальні ресурси, що призвело до дефіциту товарів, інфляції та підвищення цін. У містах посилився дефіцит продовольства і товарів першої необхідності. Погіршення умов життя, особливо для робітничого класу, стало однією з основних причин невдоволення населення.

Військові поразки та низький моральний дух у армії: Російська армія зазнала серйозних втрат у Першій світовій війні. Солдати були виснажені війною і не хотіли більше воювати. Це призвело до падіння морального духу і почастішали випадки дезертирства та непокори. Нездатність командування забезпечити перемогу на фронті сприяла зростанню антивоєнних настроїв і невдоволення, як серед солдатів, так і серед цивільного населення.

Соціальна нерівність та радикалізація суспільства: Російське суспільство залишалося глибоко розділеним за соціальними та економічними ознаками. Більшість селян і робітників жили в злиднях і не мали прав. Водночас багаті землевласники і дворяни зберігали величезні статки та привілеї. Несправедливий розподіл землі і багатств, відсутність можливості поліпшити своє становище підштовхували населення до пошуків радикальних змін, що посилило революційні настрої в суспільстві.

Політичний глухий кут та невдоволення обмеженими реформами: Обмежені реформи після Революції 1905 року, зокрема створення Державної думи, не задовольнили суспільства, оскільки цар зберігав майже необмежену владу, а реальна участь парламенту в управлінні країною була мінімальною. Політичні партії та революційні рухи різних ідеологічних напрямків (соціалісти, більшовики, меншовики та інші) вимагали глибших реформ або повалення монархії, що призводило до зростання політичної напруги.

Утворення Української Центральної Ради

Після Лютневої революції 1917 року політична ситуація в Україні, яка на той час входила до складу Російської імперії, почала змінюватися. Умови, що склалися після повалення монархії, сприяли формуванню українських політичних інституцій і самоврядних органів.

Вакуум влади після падіння монархії: Лютнева революція зруйнувала основи монархічної влади, створивши вакуум управління, який потрібно було заповнити новими політичними структурами. Відсутність централізованої влади сприяла активізації національних рухів, які прагнули скористатися моментом для утвердження своїх прав і автономії.

Зростання національної свідомості українців: З кінця XIX століття в Україні відбувався підйом національної свідомості, посилювалися культурно-освітні та політичні рухи, які виступали за автономію України в складі Російської імперії. В українському суспільстві набули популярності ідеї культурного та політичного відродження. Після повалення царизму українські політичні та громадські діячі активно почали створювати органи самоврядування.

Потреба в представництві українських інтересів: В умовах політичної невизначеності різні народи Російської імперії прагнули забезпечити свої національні інтереси. Українці також потребували органу, що представляв би їхні інтереси перед новою Тимчасовою урядовою владою в Петрограді. Лідери українських партій, культурних організацій та громадських об’єднань ініціювали створення Центральної Ради, яка стала б представницьким органом українців і висловлювала їхні національні вимоги.

Активність українських політичних партій та організацій: Після Лютневої революції активізувалися українські політичні партії та організації, такі як Товариство українських поступовців (ТУП), які закликали до створення єдиного національного представницького органу. Українські діячі, зокрема Михайло Грушевський, Володимир Винниченко, Симон Петлюра та інші, брали активну участь у створенні Центральної Ради та формуванні її програми.

Центральна Рада як координаційний центр національного руху: Центральна Рада була створена 4 березня 1917 року у Києві на основі ініціативи українських політичних сил і громадських організацій. Вона стала головним координаційним центром українського національного руху і почала активно відстоювати ідею національної автономії України. Основною метою Ради було домогтися автономії України в складі федеративної Росії, а також забезпечити розвиток української мови, культури, освіти та соціально-економічних прав населення.

50. Ha основі аналізу історичних подій зазначеного періоду охарактеризуйте основні напрямки розвитку української держави за часів Центральної Ради.

1. Політичний напрямок: Одним із головних досягнень Центральної Ради було проголошення автономії України, що було закріплено в Першому та Другому Універсалах (червень і липень 1917 року відповідно). Згодом, після Жовтневого перевороту в Росії, Центральна Рада проголосила Третій Універсал (листопад 1917 року), де оголосила утворення Української Народної Республіки (УНР) як автономної республіки у складі федеративної Росії. Однак через ескалацію військових дій і загрозу зі сторони більшовиків у січні 1918 року був виданий Четвертий Універсал, який проголошував повну незалежність УНР.

2. Економічний напрямок: Центральна Рада намагалася створити економічну базу для новоствореної держави, регулюючи земельні та аграрні питання. Було зроблено спроби провести аграрну реформу, яка передбачала передачу землі селянам. Це мало на меті залучити підтримку українського селянства, яке становило основну частину населення. Однак реформа зустріла труднощі через брак фінансових і організаційних ресурсів, а також через відсутність чіткої політичної підтримки.

3. Соціальні реформи: Центральна Рада працювала над створенням системи соціального забезпечення та освіти. Одним із важливих аспектів була спроба демократизації суспільства, зокрема через надання прав національним меншинам, включаючи євреїв, поляків та росіян, що проживали на території України. Було розпочато розробку нового законодавства, яке передбачало соціальне забезпечення для робітників і селян.

4. Культурний розвиток: Особлива увага приділялася розвитку української культури, мови та освіти. Центральна Рада запровадила українізацію освіти і створила низку українських навчальних закладів. Цей період став початком становлення української національної ідентичності, що було особливо важливо після тривалого періоду русифікації.

5. Міжнародна політика: Центральна Рада шукала міжнародного визнання для УНР. Після проголошення незалежності було підписано Брест-Литовський мирний договір з Центральними державами (Німеччиною та Австро-Угорщиною) у лютому 1918 року, що забезпечило тимчасову військову підтримку проти більшовиків. Це стало першим міжнародним визнанням УНР як незалежної держави.

51. Дайте характеристику найбільш визначним діячам національно-визвольних змагань в Україні 1917-1920 рр.

Михайло Грушевський

Голова Центральної Ради у 1917-1918 роках Михайло Грушевський.

Його обрали керівником Центральної Ради у березні 1917 року одноголосно. Він формально керував УНР до гетьманського перевороту у квітні 1918 року.Після перевороту він відійшов від політики та займався науковою працею.

Симон Петлюра

Один з керівників Директорії УНР Симон Петлюра.

У генеральному секретаріаті УНР займав посаду, аналогічну міністру оборони.Керував військами УНР після повалення гетьмана, а потім очолював Директорію під час війни з більшовиками у 1919-1920 роках.

Володимир Винниченко

Керівник Генерального секретаріату УНР - письменник Володимир Винниченко.

Його називають автором майже всіх декларацій та законодавчих актів УНР. Він з перервами керував урядом аж до гетьманського перевороту. Сповідував ліві соціалістичні погляди.Після повалення гетьмана на певний час очолив Директорію, а потім мав конфлікт з Петлюрою, звільнився й емігрував, займався літературою.

Павло Скоропадський

Керівник Української держави гетьман Павло Скоропадський.

Представник старої козацької родини був бойовим генералом російської армії, й у часи Центральної Ради керував українізованим бойовим підрозділом - 1-м українським корпусом.

Проте через свою незгоду з лівою політикою мав часті конфлікти з керівниками УНР й наприкінці 1917 року пішов у відставку.З відступом більшовиків навесні 1918 року занурився у політичну діяльність, а 29 квітня з'їзд хліборобів закликав оголосити його гетьманом.

Німці допомогли відсторонити Центральну Раду й тоді ж сприяли проголошенню Української держави і влади гетьмана.

Період його керівництва за допомогою німецьких військ багато хто називає чи не найстабільнішим періодом революційних подій.

У грудні 1918 року його владу повалив заколот Директорії УНР на чолі з Петлюрою та Винниченком.

За місяць до повалення він видав маніфест із закликом до федерації з Росією, через що від нього відвернулись багато проукраїнських політиків.