3. Які державні утворення існували до Київської Русі на території сучасної України. Проаналізуйте передумови утворення Київської Русі.

Кіммерія, Велика Скіфія, Грецькі міста – поліси, Антське царство.

Населення Кіммерії складалося з кіммерійців та завойованих місцевих племен. Кіммерійці займалися скотарством і землеробством, підтримували торговельні зв’язки з Кавказом і Середземномор’ям, виготовляли і широко застосовували металеві знаряддя і зброю. Вони мали укріплені городища. Основа війська- кіннота, озброєна залізними мечами, луками та стрілами і булавами. Здійснювали завойовницькі походи в малу азію. Але В 7 ст. до н. е. були вигнані скіфами з території Північного Причорномор’я.

Наприкінці 6-5 ст до н. е. скіфи утворили рабовласницьку державу Велику Скіфію. Серед скіфів були: “царські” скіфи, орачі, землероби. Але вся влада зосереджувалась в руках “царських” скіфів – кочовиків, що змушували інших скіфів сплачували їм данину. Родовід йшов по батьківській лінії, майно розподілялося між синами. Поховальні кургани скіфських царів з численними високомистецькими золотими виробами і водночас убогі могили простих людей свідчать про суспільно-економічне розшарування серед “царських” скіфів. Це був народ безжалісний, жорстокий до ворогів, але відданий в дружбі поміж собою. Крім пограбування, у війнах скіфи займались торгівлею з грецькими колоніями у Причорномор’ї. Вони пропонували віск, мед, хутро, рабів. За це отримували вина, ювелірні вироби, предмети розкошів. Завдяки скіфам Україна стала важливою частиною античної цивілізації Середземномор’я. З ІІІ ст. до н.е. у Південну Україну приходять іранські племена сарматів, які підкорили і поглинули скіфів.

Наприкінці VII – початку VI до н.е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У IV ст. до н.е. для грецьких міст, полісів, на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями. До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, участилися напади кочівників. Панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.

У VІ ст. вже існувало три гілки слов’ян: венеди, анти і слов’яни, або склавіни. Східні слов’яни об’єдналися в державну формацію антів. Племена антів були могутнім політичним об‘єднанням. У них була сильна, дисциплінована воєнна організація. Для антського суспільства початку н.е. була характерною територіальна община, що ґрунтувалася на общинному господарстві. Основу економіки становило орне хліборобство. Для обробки землі застосовували соху та залізний плуг. Поява цих знарядь праці сприяла виробленню надлишку продукції, а звідси – соціальному розшаруванню антського населення і зародженню державної структури. Інтенсивний розвиток економіки обумовив розклад общинного господарства. Орні землі, залишаючись у колективній власності общин, передаються наділами в індивідуальне користування окремих патріархальних сімей. Поступово відбувається диференціація суспільства. Соціальне розшарування вимагало і нових форм політичної організації суспільства. У антів сформувалося політичне об’єднання, притаманне ладу військової демократії. На чолі антської держави стояли зверхники – царі. Царську владу обмежували народні збори – Віче. Ці демократичні традиції були перенесені в Київську Русь.

Передумови: економічний розвиток, зростання майнової та соціальної нерівності, зміна родової общини сусідської, до кінця 8 ст. завершилося формування союзів племен, які починають переростати в племінні князівства, необхідність боронити свої землі від нападів варягів, хозарів.

4. Розкрийте основні ознаки суспільного ладу, характерні для східнослов’янських племен і поясніть, чому східні слов’яни перейшли від первіснообщинного ладу до феодального, минаючи рабовласницький устрій?

Характерною ознакою суспільного ладу східних слов'ян була наявність сільської територіальної общини як об'єднання індивідуальних господарств. Найважливіші питання вирішувались на племінних зібраннях, хоча основна влада була зосереджена в руках вождів та знаті. Виник новий тип відносин з поділом суспільства на дві частини: багатшу і владну племінну знать і біднішу і безвладну більшість племені. Рельєфно окреслюється соціальна і майнова нерівність, хоча легалізованого апарату примусу ще не існує. Наприкінці І тисячоліття н. е. у східнослов'янських племен відбувався подальший розвиток суспільних відносин. Майнова нерівність общинників дедалі збільшувалася, зростала приватна власність у заможних членів общини. Соціальна верхівка поступово привласнювала собі право збирати серед членів общини частину продуктів на загальнообщинні потреби та розпоряджатися ними. В процесі становлення феодального суспільства цей звичай перетворився на регулярний збір данини на користь феодала, що було початковою формою феодальної експлуатації, найбільш ранньою формою продуктової феодальної ренти. У цей час мала місце й інша форма експлуатації — патріархальне рабство, яке існувало у східних слов'ян протягом тривалого періоду становлення класового суспільства. Проте у них воно не переросло у рабовласницьку формацію. Слов'яни проминули її, перейшли від первіснообщинного ладу до феодального. Такий шлях суспільного розвитку східних слов'ян можна пояснити тим, що в період становлення у них класового суспільства рабовласницький лад античного світу вже пережив себе. До того ж рівень розвитку продуктивних сил у слов'ян був настільки високий, що вигіднішою була експлуатація не рабів, а феодально залежних селян, заінтересованих у підвищенні продуктивності праці на власних земельних ділянках, оскільки більша частина виробленого продукту лишалась у них.