38. Порівняйте становище українських земель у складі Австро-Угорської імперії з розвитком українських земель у складі Російської імперії в кінці XVIII - у першій половині XIX ст.

1. Політичне становище українських земель, що увійшли до складу імперії, насамперед Галичина, Буковина та Закарпаття, мали певну обмежену автономію, особливо після реформ імператора Йосипа II у другій половині XVIII століття. Були спроби полегшити життя селянства, обмежити владу поміщиків та розширити доступ до освіти й правосуддя. Під впливом цих реформ у Галичині почали зароджуватися національні рухи, зокрема культурницькі та освітні товариства (як «Руська трійця»). Українці отримали певні можливості розвивати власну мову і культуру.

Українські землі під владою Росії були значно більше інтегровані у систему імперії, що супроводжувалося обмеженням автономії, яку українські землі мали ще за Гетьманщини. Після ліквідації Гетьманщини (1764 р.) та Запорізької Січі (1775 р.) Україна втратила будь-яку політичну автономію, а її територія була розподілена на губернії. Російський уряд послідовно впроваджував політику русифікації, що виявлялося у забороні української мови (Валуєвський циркуляр 1863 р., Емський указ 1876 р.). Українська культура розглядалася як загроза імперській єдності.

2. Економічне становище Економіка Галичини, Буковини та Закарпаття залишалася аграрною та малорозвиненою. Більшість населення становили селяни, що перебували у залежності від великих землевласників, часто польських або угорських. Проте імперія здійснила певні заходи для покращення умов життя селян, особливо після селянської реформи 1848 року, яка скасувала панщину в Австрії. У Галичині та Буковині також розвивалися промислові підприємства (наприклад, нафтова промисловість у Дрогобичі та Бориславі), що сприяло соціально-економічному розвитку регіону. Економічний розвиток українських земель у складі Росії мав свої особливості. Україна розглядалася як житниця імперії, тому сільське господарство (особливо вирощування зерна) було основною економічною галуззю. На Лівобережжі та в Південній Україні поступово розвивалася промисловість, зокрема цукрова та металургійна, але цей розвиток контролювався переважно російськими або польськими магнатами. Селяни залишалися в залежності від поміщиків аж до реформи 1861 року, яка лише частково покращила їхнє становище.

3. Культурний розвиток і національна свідомість Умови для культурного розвитку в Австрії були відносно сприятливими. Тут розвивалися українські національні рухи, зокрема в Галичині з’явилися перші українські друковані видання. Скасування кріпацтва та певні реформи в освіті сприяли пробудженню національної свідомості. Українці могли створювати товариства, такі як «Просвіта», що займалися культурною і просвітницькою діяльністю. Львів став центром українського національного руху, де діяли такі відомі діячі, як Маркіян Шашкевич, Іван Франко та інші. Російська влада проводила послідовну політику русифікації, яка обмежувала розвиток української культури. Українські книги та освіта українською мовою заборонялися, а будь-які прояви національної ідентичності придушувалися. Незважаючи на це, українські діячі, такі як Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш та Микола Костомаров, змогли зберегти та розвинути національну культуру, що згодом стало основою для українського національного відродження. Проте такі діячі зазнавали переслідувань з боку російської влади, а їхня діяльність була значно обмеженою.