35. Розкрийте причини, характер, наслідки Гайдамацького Руху та поясніть, яке значення він мав для подальшого розвитку національно-визвольної боротьби українського народу проти іноземного гніту.

Гайдамацький рух – це широкий соціальний рух селянства, спрямований проти гніту польських і українських феодалів. Але оскільки феодалами на Правобережжі були переважно польські або полонізовані українські шляхтичі, вони виступали носіями й національно-релігійного гніту. Тому класова боротьба селянства проти кріпосництва набирала тут національно-релігійне забарвлення. Разом з тим, гайдамаки боролися й за возз'єднання Правобережжя з Лівобережжям в єдине ціле.

Причини повстання :

Небажання підкорюватися владі панів;

Руйнування національних державних інституцій, утворених правобережним козацтвом у ході національно-визвольної боротьби 2-ї половини 17 — початку 18 ст.;

Політична анархія;

Господарське розорення краю;

Відповідні зміни в соціальній структурі населення;

Проблема релігії;

Учасниками гайдамаччини були переважно незаможні селяни, наймані робітники, дрібна шляхта й нижче духовенство.

Гайдамацький рух мав велике історичне значення. Він завдав відчутного удару режиму в Польщі, розхитав феодально-кріпосницьку систему, стримав посилення соціального та національного гноблення, мав значний вплив на піднесення антифеодальної боротьби по всій Україні.

36. Проаналізуйте суспільно-політичний рух в Україні наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. Зародження революційно-демократичної та ліберальної течії

Ліберальна течія

Ліберальний напрямок представляв частину української інтелігенції, дворянства і заможних верств, які виступали за поступові реформи та збереження монархії, але з обмеженням її влади і гарантією прав і свобод для громадян. Цей рух спирався на ідеї конституціоналізму, правової держави і особистих свобод, хоча не завжди ставив на меті повне соціальне та національне визволення українців. Ліберали не підтримували радикальних методів і революційних дій, а радше прагнули до переговорів і мирних реформ у межах правлячої системи.

Одним із відомих проявів ліберального руху стало Південне товариство декабристів (1821–1825), яке діяло на території України та Російської імперії. Його члени, такі як Павло Пестель, розробляли плани конституційної перебудови держави. Хоча основною метою було реформування Російської імперії загалом, у програмах декабристів були ідеї, що стосувалися українського питання. Наприклад, «Руська правда» Пестеля передбачала скасування кріпацтва та створення федеративної системи управління.

Революційно-демократична течія

Революційно-демократичний напрямок набув розвитку в Україні дещо пізніше, однак він був більш радикальним і виступав за повне соціальне, національне й політичне визволення народу. Основною соціальною базою цього руху були малоземельні селяни, міська біднота та представники низького дворянства, які прагнули до скасування кріпацтва та зменшення соціальної нерівності. Революційні демократи висловлювалися за повалення самодержавства, повну рівноправність і самостійність національних держав, зокрема України.

Одним із важливих етапів формування революційно-демократичних ідей стало створення Кирило-Мефодіївського братства у Києві. Братство об'єднувало українську інтелігенцію, зокрема таких діячів, як Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров. Програма братства передбачала звільнення селян від кріпацтва, відновлення національних прав українців, а також створення федерації слов’янських народів. Учасники братства відзначалися антикріпосницькими ідеями, закликали до революційних змін і звільнення народів від іноземного гніту.

Основною програмою Кирило-Мефодіївського братства став «Книга буття українського народу» Миколи Костомарова, в якій проголошувалася необхідність створення незалежної федеративної держави, що об’єднувала б усі слов’янські народи. Братство стало першим політичним об’єднанням, яке відстоювало національну ідею та рівність народів, тому відіграло значну роль у формуванні національної свідомості.