2. Заготівля, зберігання, підготовка до згодовування кормів.

Сінаж – високоякісний силосований корм, приготовлений із тонкостеблових трав, скошених у ранні фази вегетації і пров'ялених до вологості 45-55%. Технологія заготівлі сінажу включає: скошування з плющенням грубо стеблових трав з укладанням в прокоси або валки, пров'ялювання до вологості 50-60 % з одно-, двократним ворушінням, згрібанням у валки, підбиранням валків з одночасним подрібненням і завантажуванням у транспортні засоби, транспортування і вивантаження в сховища з розрівнюванням, ущільненням, герметизацією. Зазвичай сінаж заготовляють в облицьованих траншеях. Вони порівняно з баштами простіші, зручніші в експлуатації і значно дешевші.

Сіно. Сіно – це корм, який виготовляють висушуванням трави до вологості 17%. Воно є одним з найцінніших видів грубого корму для худоби. Існує кілька способів заготівлі сіна: висушування трав у полі з одержанням готового розсипного сіна; пресування в тюки або рулони; приготування сіна з використанням консервантів. У полі при сонячній погоді скошені трави за короткий час пров'ялюються, злакові трави до вологості 40-45%, бобові -50-55 %, після чого їх згрібають у валки для рівномірного досушування. Для прискорення сушки одночасно зі скошуванням можливо проводити плющення зеленої маси.

Силос – соковитий корм, виготовлений із свіжоскошеної або підв'яленої (вологість не нижче 60%) зеленої маси, законсервованої в анаеробних умовах за рахунок спонтанного бродіння або з додаванням консервантів. Технологія заготівлі силосу передбачає проведення таких операцій: скошування (з пров'ялюванням або без нього) і подрібнення рослинної маси, навантажування її у транспортні засоби, перевезення, закладання у сховища й трамбування, щільне укривання для герметизації. Ущільнення (трамбування) є основним прийомом витіснення повітря із силосуємої маси та створення анаеробних умов, які забезпечують «холодний» спосіб силосування (+35-38°С). Для заготівлі і зберігання силосу найкраще використовувати капітальні споруди – наземні, напівзаглиблені та заглиблені траншеї. Вони повинні бути зручними для завантаження, ущільнення, вивантаження готового корму, герметичними та дешевими. Крім того, у невеликих господарствах (фермерських) заготівлю силосу можна проводити у поліетиленові мішки та шланги.

До коренеплодів належать кормові, напівцукрові і цукрові буряки, турнепс, морква, бруква (редиска), куузику; до бульбоплодів– картопля і земляна груша (топінамбур). Широкого поширення набув роздільний спосіб збирання коренеплодів, при якому спочатку прибирають бадилля, а потім коріння. Коренеплоди і бульби краще за все зберігати в спеціальних сховищах або в заглиблених траншеях, ямах, наземних буртах з обов'язковим обладнанням їх системою вентиляції для регулювання температури і вологості повітря.

Одним з ефективних способів заготівлі зелених кормів для тривалого зберігання є штучне висушування трав для одержання борошна, різки, гранул чи брикетів. Ці корми використовують при виробництві комбікормів, кормових сумішей або згодовують тваринам у чистому вигляді. Бобові трави скошують не пізніше фази повної бутонізації рослин, а злакові – у фазі не пізніше початку колосіння.

Концентрованими кормами називають усі зернові (ячмінь, кукурудза тритикале та ін.), продукти переробки зернових (пивна дробина, висівки) і олійних культур (соняшникова макуха, соєвий шрот тощо). Окремою групою концентрованих кормів можна вважати спеціально приготовані комбікорми.

Із зернових найбільш придатними для годування тварин вважаються ячмінь, овес і кукурудза.

Комбікорми-концентрати доповнюють основний раціон із грубих і соковитих кормів необхідною кількістю протеїну, мінеральних речовин, вітамінів, їх виготовляють для великої рогатої худоби, свиней, овець, коней.

Премікси – це суміш біологічно активних речовин (вітамінів, мікроелементів, амінокислот, антиоксидантів, фармакологічних препаратів тощо) з наповнювачем (шрот, висівки). Їх вводять до складу комбікормів, білково-вітамінних добавок, замінників незбираного молока (ЗНМ) в кількості 1-2%. Премікси є вітамінні, мінеральні, вітамінно-мінеральні, лікувальні тощо. Зберігають комбікорми у сухих приміщеннях.

За своєю природою способи підготовки кормів до згодовування є:

• механічні (очищення, подрібнення, дозування, змішування, пресування);

• теплові (підігрівання, сушіння, запарювання, варіння та ін.);

• біологічні (силосування, заквашування, осолоджування, дріжджування, пророщування);

• хімічні (обробка лугом або кислотою, амонізація та ін.);

• електричні (сортування, очищення, обробка інфрачервоним чи ультрафіолетовим промінням, подрібнення).

Механічні способи - подрібнення, дроблення, плющення, змішування - застосовуються головним чином для підвищення поїдання кормів, поліпшення їх технологічних властивостей. Фізичні способи (гідробаротермічна) підвищують поїдання і частково поживність. Хімічні способи - лужна, кислотна обробка кормів - дозволяють підвищити доступність для організму труднопереварімих поживних речовин, розщеплюючи їх до більш простих сполук. Біологічні методи - дрожжевание, силосування, закваска, ферментативна обробка та ін. підвищують поживність і перетравність кормів.

Подрібнення – найпростіший і обов’язковий спосіб підготовки зерна до згодовування тваринам усіх видів. Його здійснюють різними засобами, після чого зерно деформується під ударом, розтирається, здавлюється або зазнає одночасної дії цих процесів. При подрібненні зерна руйнується його щільна оболонка і утворюються частки із значно більшою сумарною поверхнею, що підвищує доступність поживних речовин для ферментів та їх перетравлювання.

Плющення зерна передбачає зміну його структури, біохімічних та фізіологічних властивостей поживних речовин, насамперед крохмалю. Важливою умовою при цьому є попереднє його зволожування, що сприяє розвитку складних біохімічних процесів з частковим розщепленням крохмалю та білково-лігнінового комплексу, інтенсивність яких зростає з підвищенням температури.

Запарювання та варіння – процеси, в результаті яких змінюються фізичні властивості грубих часток корму, поліпшується смак і тварини краще його поїдають.

Екструдування – процес механічного деформування та руйнування продукту ударним розрідженням, викликаний періодичною дією на нього теплоти й тиску (в екструдерах ПЕК– 125 х 8, А–ІКХП, МКП–70). Мікронізація – обробка зерна інфрачервоними променями. Для цього використовують кварцеві галогенові лампи або трубчасті електронагрівні елементи чи спіралі з високим електричним опором. Інфрачервоні промені, проникаючи в зерно, викликають інтенсивну вібрацію його молекул, що супроводжується виділенням внутрішньої теплоти, швидким випаровуванням гігроскопічної води. Внаслідок цього тиск різко підвищується, зерно набухає, частково тріскається і стає м'яким. У процесі мікронізації зерно зазнає таких самих структурних змін, що і при гідро- та баротермічній обробці, але з більш поглибленим розщепленням крохмалю цукрів. Після мікронізації зерно плющать і охолоджують, щоб запобігти відновленню його природного стану.