Польща на шляху до демократії та ринкової економіки.

Республіка Польща займає площу 316,6 тис. кв. км, адміністративно поділена на 16 воєводств та 436 повітів. Чисельність населення країни - 38,6 млн осіб (1998). Столиця Варшава - 1,62 млн осіб. 97 % населення країни становлять поляки. Національні свята: 3 травня -День конституції (1791), 15 серпня — День Війська польського (1920), 11 листопада — День незалежності (1918). Серед національних меншин найбільше німців. Близько 61 % населення країни — мешканці міст; 95 % населення - католики. Грошова одиниця - злотий.

Па пропозицію президента Л. Валенси у січні 1991 р. прем'єр-міністром став 39-річний економіст Я. Белець-кий, уряд якого продовжував політику попередника. Невдовзі були створені канцелярія президента та Рада національної безпеки. Не маючи освіти й досвіду державного управління, Л. Ва-ленса опинився під значним впливом свого оточення (міністрів, радників і навіть шофера та охоронця).

Соціально-економічне становище в країні в цей період залишалося складним. У 1991 р. обсяг промислового виробництва знизився на 11 %, а ціни зросли на 40 %. Товарообіг з СРСР та країнами РЕВ упав на 40 %. Рівень національного доходу на душу населення дорівнював показникам середини 70-х років. Стримувати рівень інфляції та встановити рівновагу на ринку вдавалося здебільшого за рахунок зниження споживання. Але ціни на споживчі товари продовжували зростати, а безробіття сягнуло двомільйонної позначки. Однак уряд домігся скасування західними інвесторами 50 % зовнішнього боргу Польщі, який на той час досяг 33 млрд доларів, та отримати новий кредит на 580 млн доларів. Це дало змогу рухатися далі шляхом реформ.

У жовтні 1991 р. відбулися перші демократичні вибори до парламенту, що відбулися за новим виборчим законом, який передбачав обрання 391 депутата сейму в багатомандатних округах і 69 - за «крайовими списками». Вибори до сенату залишилися без змін. Підсумки виборів не дали відчутної переваги жодній з 29 партій, які потрапили до складу парламенту. Найбільше голосів та депутатських мандатів отримали Демократичний союз - 12,3%, Союз демократичної лівиці - майже 12 %, Народна партія - 9,2 %, Конфедерація незалежної Польщі - близько 9 %. Вибори показали не тільки значну політичну диференціацію польського суспільства, але й засвідчили його трансформацію від тоталітаризму до демократії.

Становленню демократії в Польщі сприяли сприятливі міжнародні умови, які склалися в результаті краху комуністичних режимів у Східній Європі, ліквідації РЕВ і ОВД, розвалу Радянсь­кого Союзу та утворення самостійних Росії, України, Білорусі. Завдяки цьому після відсторонення ПОРП від влади зовнішньополітичний вектор Польщі спрямувався на Захід. Так, у квітні 1991 р. був укладений договір про дружбу з Францією, а в червні - договір про добросусідство і дружню співпрацю з ФРН. У листопаді 1991 р. Польща стала членом Ради Європи, а в грудні підписала угоду про співробітництво з ЄС. Західні країни почали скасовувати візовий режим для поляків. У лютому 1991 р. була створена «вишеградська група», до якої увійшли Польща, ЧСФР та Угорщина.

Наприкінці 1991 р. уряд Я. Белецького уклав з Москвою і парафував договір про виведення радянських військ із Польщі. У травні 1992 р. був підписаний договір про дружбу й добро­сусідську співпрацю з Росією, а в червні - договір про добросусідство з Білоруссю. Литовсько-польські суперечки вдалося подолати у квітні 1994 p., коли й був укладений договір про добросусідське співробітництво.

Вже 2 грудня 1991 р. Польща визнала незалежність України. У травні 1992 р. у Варшаві було підписано польсько-український договір про добросусідство, дружні відносини та співпрацю. У 1993 р. був створений постійний двосторонній Консультативний комітет, який сприяв усебічному розвитку міждержавного співробітництва.

Склад парламенту зразка 1991 р., в якому домінували праві та центристські сили, що мали спільне коріння в «Солідарності», приховував серйозні ускладнення в період налаштування системи влади. Цим скористався президент Л. Валенса, отримавши можливість маніпулювати частиною цих політичних сил, які конфліктували між собою й не могли створити більшість у парламенті, оскільки їхній взаємодії заважали не тільки певні програмні розбіжності, але й амбіції лідерів.

В грудні 1991 р. до влади прийшов коаліційний уряд на чолі з Я. Ольшевським. Відтепер замість домовленостей «круглого столу» від імені правлячої коаліції було запропоновано програму «політики перелому», яка передбачала застосування люстрацій, прискорення економічних реформ та рішучий поворот Польщі в бік Заходу. Однак уже навесні 1992 р. під прапорами «Солідарності» по країні прокотилися хвилі страйків та різних акцій протесту незадоволених соціальною політикою уряду. Наприкінці травня 1992 р. сейм ухвалив закон про люстрації високих державних посадовців на предмет їхньої співпраці зі службою безпеки. Оскільки закон суперечив чинній конституції, президент Л. Валенса відправив уряд Я. Ольшевського у відставку.

У липні 1992 р. сейм затвердив новий коаліційний уряд на чолі з Г. Сухоцькою. У країні наростала соціальна напруга. Робітники вимагали підвищення зарплати, ліквідації безробіття, припинення приватизації. Хвиля страйків охоплювала все нові райони країни. Щоб угамувати пристрасті, уряд пішов на переговори з профспілками, у результаті чого у лютому 1993 р. був підписаний «Пакт про державне підприємство в період трансформації». У цей час з'являються ознаки певного поліпшення економічного стану: промислове виробництво зросло на 4 %, майже половина продукції якого вироблялася у приватному секторі. Але кількість безробітних в країні становила 2,5 млн осіб. У квітні 1993 р. за ініціативою уряду сейм прийняв програму загальної приватизації.

Зміцненню правових засад демократичної Польщі сприяв прийнятий парламентом у жовтні 1992 р. конституційний закон («мала конституція»), який чітко окреслював усі гілки влади - за­конодавчу, виконавчу та судову. Сейм і сенат обиралися на чотири роки, президент - на п'ять (він керував збройними силами, відповідав за безпеку держави, мав право розпускати сейм, пропонувати главу уряду та його склад). Сейм міг відкликати уряд, ухваливши вотум недовіри, а також подолати «вето» президента. Нова політична система мала компромісний характер і характеризувала Польщу як президентсько-парламентську республіку.

Восени 1992 р. було завершено вивід радянських військ з території Польщі. Для налагодження стосунків з посткомуністичними країнами США запропонували програму «партнерство заради миру», яка в 1994 р. стала доктриною НАТО. Невдовзі Польща разом з іншими країнами регіону приєдналася до неї.

Подолавши найдраматичніший, стартовий етап ринкових реформ, Польща почала поступово виходити із затяжної економічної кризи. Відбувалося поступове пожвавлення промислового виробництва, а приватна сфера торгівлі та послуг працювала дедалі ефективніше. Однак структурна перебудова промисловості мала й негативні наслідки: погіршувався життєвий рівень працівників бюджетної сфери, пенсіонерів, студентів та інвалідів. У травні 1993 p., рятуючи держбюджет від надмірного дефіциту, уряд Г. Сухоцької відмовився від підвищення зарплати робітникам і «бюджетникам». Після цього депутати «Солідарності» почали підтримувати протести залізничників, робітників та селян, що виливались у страйки. Наприкінці травня уряд був відправлений у відставку.

Оскільки сейм не запропонував нового прем'єра, президент Л. Валенса у червні розпустив парламент і призначив на вересень нові парламентські вибори. Новий виборчий закон, зберігаючи пропорційну систему, встановлював п'ятивідсотковий бар'єр для партій і восьмивідсотковий - для коаліцій. Кожен кандидат був зобов'язаний представити відомості, що він не був агентом служби безпеки. Підсумки вересневих (1993) парламентських виборів принесли перемогу Союзу демократичної лівиці (СДЛ), за який проголосувало понад 20 % виборців, та Польській селянській партії (ПСП), яка отримала понад 15 % голосів. У новому парламенті СДЛ і ПСП утворили коаліцію (203 мандати в сеймі і 73 - в сенаті). Уряд очолив лідер «людовців» В. Павляк.

Програма лівоцентристського уряду не вносила принципово нових акцентів до політики, ґрунтуючись на ідеях ринкової економіки, приватизації, правопорядку. Однак з огляду на соціальну напруженість у суспільстві уряд проголосив політику «обережного гальмування» та поступового «виправлення допущених помилок» у бік посилення соціальної політики.

Польща хитнулася вліво в той момент, коли її економіка досягла певних успіхів. Так, якщо в 1994 р. випуск промислової продукції зріс на 5,2 %, то в 1995 р. - на 7 %. ВНП збільшився на 3 %, зменшилися інфляція (до 29 %) та бюджетний дефіцит. Лондонський клуб кредиторів у вересні 1994 р. скасував 6,5 млрд доларів боргу (з 14 млрд), а МВФ надав кредит в 1,3 млрд доларів. Закордонні інвестиції в 1996 р. досягли 5,2 млрд доларів. З 1 січня 1995 р. відбулася деномінація злотого. Однак кількість безробітних досягла 2,8 млн осіб.

У лютому 1995 р. відбувся перегляд коаліційної угоди СДЛ і ПСП, в результаті якого в березні сейм більшістю голосів відкликав В. Павляка з посади прем'єра, а новим головою уряду став соціал-демократ Ю. Олекса.

В центрі подій 1995 р. були президентські вибори, в яких брали участь тринадцять кандидатів. Переможцями першого туру стали А. Квасневський - 35 % голосів і Л. Валенса - 33 %. У другому турі за підсумками листопадових (1995) виборів переміг лідер СДРП і СДЛ А. Квасневський.

КВАСНЕВСЬКИЙ АЛЕКСАНДР (Нар. 1954)

Народився в робітничій родині. Навчався в Гданському університеті, але не закінчив його. З 1974 р. - член ПОРП. З 1978 р. - завідувач відділом культури СДРП. У 1984-1989 pp. - міністр у справах молоді та спорту. У 1990 р. -один із засновників Соціал-демократії Республіки Польща. 1993-1995 pp. - лідер Союзу демократичної лівиці. У 1995-2005 pp. - президент Польщі.

У грудні 1995 р. були оприлюднені документи про співпрацю прем'єра Ю. Олекси з радянськими спецслужбами у 1982-1983 pp. Політичний скандал набув розголосу й негативно позначився на авторитеті польської держави в світі. І хоча в ході слідства було доведено безпідставність звинувачень, наприкінці січня 1996 р. Ю. Олекса подав у відставку, а новим головою уряду був затверджений соціал-демократ В. Цімошевич.

Новий кабінет міністрів розробив програму «Стратегія для Польщі до 2000 p.», яка продовжувала реформаторський курс. За ініціативою уряду сейм ухвалив низку законопроектів, які склалися в реформу державної адміністрації, розпочату з 1 січня 1997 р. Згідно з нею було зменшено кількість міністерств і відомств, що сприяло децентралізації державного управління. У квітні 1997 р. сейм ухвалив закон про люстрацію, згідно з яким усі кандидати в депутати, на високі урядові й адміністративні посади повинні подавати відповідні декларації щодо співробіт-ництва в минулому із спецслужбами.

У квітні 1997 р. парламент схвалив конституцію Польщі, відповідно до якої встановлено парламентсько-президентську форму правління з чітким розмежуванням гілок влади на зако­нодавчу, виконавчу та судову. Окреслено функціонування територіального самоврядування, демократичні права громадян, цивільний контроль над армією. Основний закон визначив Польщу як «демократичну правову державу, що реалізує засади соціальної справедливості». Стосунки між державою й церквою ґрунтуються на засадах «автономії та взаємної залежності», задекларовано свободу совісті й віросповідання.1

1 Згідно з конституцією 1997 р. законодавча влада в Польщі належить Національним зборам, які складаються з двох палат: сейму та сенату. Главою держави є президент, який представляє країну на міжнародній арені, визначає строки виборів до парламенту, призначає голову уряду, наділений правом оголошувати надзвичайний стан у країні тощо. Виконавчу владу здійснює рада міністрів, склад якої затверджується сеймом за поданням президента. Місцеве самоврядування розділене на дві гілки: урядову адміністрацію та виборні органи, які контролюють її діяльність. Конституція визначає особисті, політичні, економічні, соціальні та культурні права громадян, гарантує національним та етнічним меншинам свободу збереження й розвитку рідної мови, звичаїв, традицій та культури.

Позитивні зрушення у виробництві, які з'являлися за часів правління лівоцентристської коаліції, стали початком економічного підйому в країні. Ця тенденція зберігалася майже до 1997 р. За цей період істотно знизилися темпи інфляції, впевнено зростали промислові та сільськогосподарські галузі економіки. Однак соціальна ціна цих трансформацій була занадто високою - безробіття перевищувало двомільйонну позначку. Невдоволення працюючих своїм матеріальним становищем відбивалося у страйках та різних акціях протесту, ініціатором яких були профспілки.

Парламентські вибори у вересні 1997 р. привели до змін на політичній сцені, які були пов'язані не стільки з результатами діяльності лівоцентристської коаліції, скільки з об'єднанням правоцентристських сил у виборчий блок з 35 організацій. «Акція виборча "Солідарність"» (ABC) отримала майже 34 % голосів виборців, а СДЛ - понад 11 % . Очолив правоцентрист-ський уряд професор Є. Бузек.

Кабінет Є. Бузека розпочав реалізацію реформ, які передбачалися виборчою програмою, - адміністративної, пенсійної, освітньої та сфери охорони здоров'я. Так, у липні 1998 р. сейм ухвалив закон, який запровадив новий адміністративно-територіальний устрій (16 воєводств, 246 повітів, 2489 гмін). На початку

1999 р. була ліквідована державна служба охорони здоров'я, а замість неї запроваджена система «кас хворих», які фінансують лікування з коштів, відрахованих на соціальне забезпечення.

Реформа пенсійного забезпечення полягала в укладенні договору страхування з відповідними компаніями та перекладення тягаря виплат на недержавні установи. Започаткована реформа системи освіти передбачала поступовий перехід до триступеневої середньої школи (шестирічної основної, трирічної

гімназії та трирічного ліцею). У вищій школі запроваджено три або чотирирічну («базову») освіту та дво- або трирічну фахову освіту (магістрат), а кращі випускники могли продовжувати навчання в чотирирічній докторантурі.

Однак здійснення зазначених реформ вимагало значних коштів та викликало неоднозначну реакцію з боку пересічних громадян. У цій ситуації довіра до уряду Є. Бузека впала до надзвичайно низького рівня. Невдоволення людей посилювалося внаслідок скандалів, пов'язаних з фактами корупції серед міністрів та інших високих посадових осіб. Унаслідок цього влітку 2000 р. з коаліції вийшла «Унія свободи».

На президентських виборах у жовтні 2000 р. перемогу (майже 54 % голосів) здобув лідер СДЛ А. Квасневський.

Хоча економічна ситуація в цей період залишалася стабільною, темпи зростання валового національного продукту уповільнилися (з 4,8 % у 1998 р. до 0,9 % у 2000 p.), трохи зросло безробіття. Усі ці процеси відбувалися на тлі значного бюджетного дефіциту (близько 10 % від ВНП). Наслідки цих несприятливих для суспільства явищ повинні були вирішувати переможці наступних парламентських виборів.

За підсумками виборів до національних зборів у вересні 2001 р. за коаліцію «Союз демократичної лівиці - Союз праці» (СДЛ-СП) проголосував 41 % виборців (216 мандатів у сеймі та 75 - у сенаті). Однак ліва коаліція не мала вирішальної більшості, тоді до неї приєдналися «людівці» (ПСП). Головою уряду в жовтні 2001 р. став лідер СДЛ - Л. Міллер.

Головний зовнішньополітичний пріоритет Польщі у 90-х роках XX ст. був визначений розвиток всебічного співробітництва із США, розвинутими європейськими країнами та вступ до ЄС і НАТО. В країні була розроблена та здійснювалась відповідна програма заходів, спрямована на реалізацію конкретних вимог, пов'язаних з інтеграцією до західних політичних та економічних структур. Унаслідок цієї цілеспрямованої діяльності влади Польща у березні 1999 р. стала членом НАТО, а у травні 2004 р. була прийнята до ЄС.