Кріпацькі

Тяжка панщина, знущання поміщика і його посіпак, безправність і зубожіння кріпаків, протест проти поневолення — основні теми цих пісень, пройнятих класовою непримиренністю і ненавистю до гнобителів. У них з такою нещадністю викривалося кріпацтво, що сам собою напрошувався висновок про необхідність його знищення.

Крейсамт з панами тримає

Крейсамт з панами тримає,

За нашу біду не знає;

Упомни се — не поможе...

Терпливості додай, боже!

Цісареві дай рекрути

І податки річні збути;

Бо як не даси — не постають,

Вівці, воли забирають.

І попи з нас шкіру деруть,

За похорон гроші беруть;

Уродить се — тра платити...

Уже нема відки жити!

Пан нас каже вигоняти,

А окоман каже: «Бати!»

А як вийдеш на панщину:

«Роби, роби, сукин сину!»

Лиш орендар нам статкує,

Бо горівки поборгує;

Як в неділю, так і в свято

Сидить в коршмі син і тато.

Про тото ми християни,

Бо на нас нема догани;

Хоть до коршми с’ позбігаєм,

Все на бога погадаєм.

А ви, хлопці любі, милі,

Хапайте се до сокири,

Остріть коси, остріть вила —

Аж так пукне панська жила!

На панщину ходжу, ходжу

На панщину ходжу, ходжу,

Нігди панам не догоджу,

Ходжу взимі, ходжу й вліті, —

Не догоджу нігди в світі.

Ото, хлопці, наші злидні,

Тра ходити на день три дні.

Як прийде понеділок, —

Кожен знає своє діло:

Начне сонечко сходити, —

Ми приходим молотити;

В понеділок колотаєм,

А в вівторок витрясаєм,

А в середу б’єм солому,

Опівночі йдем додому.

А як воля настала,

То тогді нам легше стало;

Ходить пан нас просити:

«Прийдіть, хлопці, молотити,

Дам горілки воно пити

Іще й люльки покурити!»

Тепер наші жінки — пані:

Йдуть на ниву хоць не рано,

Серпом гонить, юрком в’яже,

А в полудень спати ляже.

Серпом гонить, юрком душить, —

Заплатити ввечір мусить.

Виїхав пан на нивоньку,

Пошкрабався в голівоньку:

Копів мало й снопів рідко, —

Заплатити нема звідки.

Копи рідко, снопів мало, —

А в кармані легше стало.

«Паноньку, голубоньку,

Не шкрабайся в головоньку,

Сядь на коня, їдь додому,

Лічи гроші, як полову!

Тогді було в карти грати,

Як ходив мужик дурно жати:

Мужик дурно наробився,

А пан його ще й набився».

Наймитські

Група пісень станового циклу, шо є лір. сповіддю наймита. Найпоширеніші теми цих пісень — бідування на чужині, туга за родиною, нарікання на долю, тривожні думи про родину, жаль за змарнованим життям.

Зажурився бурлачина,

Що й копієчки нема.

Сидить, лупає очима,

Як голодная сова.

– Ой мав же я штири воли

Й капшук грошеняти.

Тепер же, як бубон, голий,

Тре знов працювати.

Що в Одесах і Бендерах

За п’ять літ заробив,

То в Полтаві і Варшаві

За два ярмарки пропив.

Пив горілку, мед і пиво,

І дівчата водив,

Тепер плаче – і не диво,

Бо в холодній сидів.

Розплатився в поліції

Нагаями, канчуком.

Рад би тепер підкріпитись,

Коли вийшов босяком.

Плаче гірко і ридає

І в Одесу глядить,

Цвілий сухар оплітає,

Сам як липка дрожить.

– Доробивсь тяжкої муки,

Шумить хмелем в голові,

Серце мліє, дрожать руки

На похмілля мені.

Бо проклятая горілка,

Як розбійник, дере.

Зберу гроші, як мед пчілка –

Все шинкарка забере.

Підкріпився сухарами,

Що му з ласки дали,

І залився тут сльозами:

– Де сіль, риба і воли?

Бідна ж моя головонько,

До чого ж я дожився?

Що я бідний буду діяв?

Де мій розум дівся?

Так вам, всі бурлаки, буде,

Як будете гуляти,

Бо забуде вас бог, люде,

Перестаньте гуляти.

По світі не волочіться,

Найдіть темний куток,

Оженіться і працюйте,

Буде хліба кусок.