Гий у полі черемшина, з неї цвіток обпав

Запис Ю.Федьковича

Гий у полі черемшина, з неї цвіток обпав,

Машерують жовнярики, бо їм маршик припав,

Машерують, машерують, щаслива ж їм дорога!

Лишилася дівчиночка, люба, мила розмова.

Чо ж ти мене, моя мамко, рано не збудила,

Та як тая компанія з міста виходила?

Того ж, тебе, моя доню, рано не збудила,

Бо-сь любила гранатира, аби-с не тужила.

Подивися, моя доню, в горішну кватирю,

Машерують гранатири з гори на долину,

А твій милий чорнобривий на воронім коні,

Уклонився яснов шаблев: – Бувай, мила, здорова!

– Коли ж тя ся, мій миленький, назад сподівати?

– Як ся буде Садигура містом називати.

Бурлацькі

Бурлацькі пісні — належать до суспільно-побутових пісень. Бурлаки — це селяни, які, втікаючи від закріпачення, ставали на тимчасові заробітки. Вони терпіли поневіряння, голод і тяжку працю, зате належали самі до себе; манила воля, але ніде безрідний бурлака її не знаходив. Настрій туги за рідним краєм, сім’єю, образ смерті на чужині передається за допомогою художніх засобів, широко використовуваних в народній ліриці: схилена вишнева гілка — дружина, що втратила надію па повернення бурлака; рання роса, що висихає на вітрі — бурлацьке життя, що минає в горюванні.

Мандрівна пісня

Я люблю волю, пpостіp, далечінь,

Бо я буpлак з далеких поколінь

В одному місці я не можу жить,

Іти у мандpи все мене коpтить.

Як заблистить лиш сонце в небесах,

Як зашумить вітpець по деpевах,

То в тілі кpов моя аж закипить,

Іти у мандpи все мене коpтить.

Гоpи, гоpи, життя буpлацькеє,

Життя байдуже, ах, юнацькеє!

Цаpить над нами сила власная,

Понад усе любов пpекpасная.

Мене не стpашить буpя, ані гpім,

Пpостоpий світ – це є для мене дім.

Я б мандpував по гоpах-долинах,

Голубе небо – це для мене дах.

Мене не спинить моpе-океан.

Мене не стpашить навіть уpаган.

До невигод всіляких я пpивик,

Моє знам’я – подеpтий чеpевик!

Гоpи, гоpи, життя буpлацькеє,

Життя байдуже, ах, юнацькеє!

Цаpить над нами сила власная,

Понад усе любов пpекpасная.

Нема горя так нікому

Нема горя так нікому,

Як бурлаці молодому,

Гей, гей, як бурлаці молодому!

Що бурлака гірко робить,

Аж піт очі заливає,

А хазяїн його лає,

А хазяйка повторяє:

—Де ти в чорта волочився,

Заросився, замочився,

Вечеряти опізнився?

Лягай спати серед хати,

Бо нічого вечеряти.

Лягай спати серед хати

До порога головами,

Вставай рано за волами!

Та ще бурлака не послався,

А хазяїн вже й проспався.

Вставай, бурлако, за волами

З ремінними батогами;

Не вбувайся, не вмивайся,

Нема свитки — не вдягайся,

За волами поспішайся!

Яром, яром за товаром,

А горами за волами,

Солонцями за вівцями!

Ой з-за гори, з-за крутої,

Чорна хмара виступає,

Білий сніжок випадає;

Бурлак ноги підгинає,

Отця й неньку споминає:

—Мати ж моя старенькая!

Нащо мене породила

На біленький світ пустила,

Щастя-долі не вділила!

Було б тобі, моя мати,

На світ мене не родити

Довелося молодому

Усякому догодити!

Було б тобі, моя мати,

Малим дитям прикопати

Високою могилою,

Маленькою дитиною!