Рекрутські
Наприкінці XVIII ст. в Україні, коли царський уряд ліквідував козацькі війська, було запроваджено рекрутство. Тоді служба у війську була фактично довічною: якщо рекрут не гинув на війні, то повертався додому дуже старим або калікою.
Душевних мук додавали тривога за долю рідних, туга за своїм селом чи містом, працею коло землі, відсутність надії на звільнення - все це відображувала тематика рекрутських і солдатських пісень.
Журилася ненька мною
Журилася ненька мною,
Що не буду я ґаздою;
Гой, стій, мати, не журися
Та на мене подивися.
Чи ж то, мати, не луг, не луг,
Чи ж то, мати, не плуг, не плуг,
Чи ж то, мати, не упряга,
Ясна зброя на чепрагах?
Моя рілля вже й орана,
Вже й кулями засіяна,
Білим тілом зволочена,
Багров кровйов примочена.
У нас, мамко, жваво й орють,
Шабельками в груди порють;
У нас, мамко, жваво й сіють,
За гарматов жнива спіють.
У нас, мамко, й женці жваві —
Таліянці кучеряві:
Гей, єк стали зажинати —
Прощай, прощай, моя мати!
Гой ні вітця, та ні мами,
Та ні трунви, та ні ями,
Лиш зелена муравочка —
Жовнярева господочка!..
Закувала сива зозуленька
Закувала сива зозуленька
В лісі над водою;
Плаче-тужить жовняр молоденький
На конику вороному.
А в неділю рано-раненько,
Як стало світати,
Поз’їжджалася всяя родина
Жовняренька виправляти.
Виправляла його в далеку дорогу,
Межи чужії люде:
«Як же він піде, до нас не прийде,
То жаль за ним буде!»
Сіла мати, сіла старенькая
В сіньох на порозі,
Як си погадала, що сина оддала,
Оболляли ю дрібні сльози.
«Воліла би-сь мя, моя стара мати,
Маленьким втопити,
Ніж я маю, такий молоденький,
Цісареві служити!
Воліла би-сь мя, моя стара мати,
Малим поховати,
Ніж я маю, такий молоденький,
По сто київ на день брати!»
Солдатські (жовнірські)
Жовнірські (вояцькі) пісні дуже подібні до солдатських та рекрутських за образною структурою, однак відрізняються від них емоційною тональністю: вони позбавлені того суцільного смутку, мотиву горя і страждання, що є провідною рисою рекрутських пісень. Це зумовлено історичною дійсністю, якою вони були породжені. Західні землі України (Галичина, Буковина, Закарпаття), які були у складі Австро-Угорської імперії (пізніше — Польщі) не відчували на собі такого сильного тягаря військової повинності, як східні українські землі у складі царської Росії.
Гой летіла зозулечка понад море в гай
Запис Ю.Федьковича
Гой летіла зозулечка понад море в гай,
Та й пустила синє п’юрце у тихий Дунай.
– Плини, плини, синє п’юрце, долів за водов,
А я, жовняр молоденький, човном за тобов.
Та як тому синю п’юрцу в тихім Дунаю,
От так мені, молодому, у чужім краю.
Гой маю ж я срібний перстінь, пущу по горі,
Гой маю ж я три сестриці в чужій стороні.
Гой маю ж я три сестриці, а четвертий брат,
Прошу ж я їх запросити в яблінковий сад.
Всі яблінки солоденькі, лиш одна винна.
Сестрички ся посходили, а брата нема!