I Паскаль, і Ларошфуко шукали джерело зла і добра у самій природі людини, а Лабрюйєр шукав його у суспільстві.

В основі афоризму французьких моралістів, як правило, покладений парадокс. Наприклад:

"Наши добродетели — это чаще всего искусно переряженные пороки". (Ларошфуко).

"Люди делятся на праведников, которые считают себя грешниками, и грешников, которые считают себя праведниками". (Паскаль).

"Женщины с лёгкостью лгут, говоря о своих чувствах, а мужчины с ещё большей лёгкостью говорят правду". (Лабрюйєр).

Твори французьких моралістів об'єднував не лише жанр, але й тематика. їх цікавили:

— проблема людини;

— таємниця її долі і її місце у суспільстві;

— доброчинності та вади моральні пошуки та падіння людини;

— питання психологічні та соціальні тощо.

Одним із найвизначніших французьких поетів XVII століття був Жан де Лафон-тен (1621—695). Незважаючи на те що загальноєвропейську славу він здобув завдяки своїм байкам, проте письменницький діапазон його був незрівнянно ширшим.

Жан де Лафонтен народився 8 червня 1621 року у Шато Тьєрі. Батько його обіймав посаду "наглядача вод та лісів". Поет навчався спочатку у сільській школі, потім у колежі в Реймсі. Оскільки від батька він мав отримати у спадок посаду збирача податків, то деякий час вивчав і право. Але йому зовсім не подобалася посада чиновника.

Писати почав пізно, коли йому вже було 33 роки (1654). Він опублікував комедію "Євнух"— твір учня, навіяний враженнями від читання творів Теренція. Представлений впливовому тоді міністрові Фуке, Лафонтен був обласканий останнім, отримав пенсію і, продавши свою посаду та нерухоме майно у Шато Т'єрі, переїхав на постійне місце проживання до Парижа. Тут він зблизився із Буало, Мольєром та Расіном. Захоплення друзями було настільки сильним, що він помістив їх під вигаданими персонажами у романі "Любовні пригоди Псіхеї". У 1665 році були опубліковані його "Віршовані казки та оповідання", а у 1668 році — "Вибрані байки". На літературу Лафонтен дивився як на засіб заробляти гроші. У житті він був людиною простодушною, наївною, а інколи надзвичайно розсіяною та забудькуватою. Представлений королю, аудієнції у якого він сподівався, щоб подарувати йому томик своїх віршів, змушений був зізнатися, що книжку забув вдома.

Про нього ходило багато анекдотів: говорили, що він полюбляє в світі лише три речі — вірші, розваги і жінок.

Французький абсолютизм — абсолютна монархія, що утвердилась у Франції в останні два століття існування Старого порядку. Абсолютизм прийшов на заміну періоду станової монархії і був ліквідований Великою Французькою революцією. Починаючи з 1623 р. до середини XVII століття повстання в містах Франції відбувалися майже щодня.Кардинал Мазаріні був украй непопулярним першим міністром країни і мав велику кількість придворних ворогів. Тридцятирічна війна і війна з Іспанією, що вимагала величезних фінансових витрат, створила велику незадоволеність населення. Парламентська фронда (1648-1649) Влітку 1648 р. Мазаріні відправив в заслання декілька своїх впливових ворогів. Тоді парламент почав говорити вже про обмеження урядового свавілля Проте королева-регент звеліла (26 серпня 1648) заарештувати лідера парламентської опозиції, П'єра Брусселя, і ще деяких осіб. Наступного дня населення Парижа побудувало близько 1200 барикад. Анна Австрійська опинилася в Пале-Рояльскому палаці замкнутою цілою системою барикад на сусідніх вулицях. Після дводенних переговорів з парламентом королева, побачивши себе у дуже критичному становищі, звільнила Брусселя. Принц Конде, герой Тридцятирічної війни, завдяки щедрим подарункам королеви, став на сторону уряду, і Анна (у грудні 1648 р.) знову почала боротьбу з парламентом. Конде незабаром взяв в облогу Париж (звідки 5 січня 1649 р. виїхала королева). Паризьке міське населення, в союзі з незадоволеними аристократами (Бофором, Ларошфуко, Гонді та ін.), вирішило усіма заходами чинити опір. У Лангедоці, Гієні, Пуату, а також на півночі (у Нормандії і інших місцях) почалися антиурядові повстання. 15 березня парламент прийшов до мирної угоди з урядом, і на короткий час хвилювання стихло. Фронда принців (1650-1653) . На початку 1650 року, за наказом Мазаріні, Конде і деякі його друзі були арештовані і відвезені у Венсенськую в'язницю. Знову зайнялася міжусобна війна, цього разу вже не під верховенством парламенту, а під прямим керівництвом сестри Конде, герцога Ларошфуко та інших аристократів, які зневажали Мазаріні. Найнебезпечнішим для двору було те, що фрондери встановили відносини з Іспанією (що воювала тоді проти Франції). Мазаріні почав військове утихомирення повсталоїНормандії і швидко його приборкав; ця «Фронда Конде» зовсім не була особливо популярна (парламент її зовсім не підтримував). Таким же вдалим (у першій половині 1650 р.) було утихомирення й інших місцевостей. Паризькі вороги Мазаріні ускладнили положення уряду тим, що їм вдалося привернути на сторону «Фронди принців» парламентську Фронду, що тоді вже вгамувалася. Мазаріні втік з Парижа; наступного дня парламент зажадав від королеви (очевидно маючи на увазі Мазаріні), щоб надалі іноземці і люди, які присягали кому небудь іншому, окрім французької корони, не могли посідати вищих посад. 8 лютого парламент формально засудив Мазаріні до вигнання за межі Франції. 11 лютого королева наказала це зробити.Мазаріні виїхав з Франції. Але не пройшло й декількох тижнів після його вигнання, як фрондери пересварилися між собою, унаслідок свого дуже різнорідного складу, і принц Конде, підкуплений обіцянками регентки, перейшов на сторону уряду. Ледве він порвав стосунки зі своїми товаришами, як виявилося, що Анна його обдурила; тоді Конде (5 липня 1651 р.) виїхав з Парижа. Іспанці створювали проблеми на південних кордонах; положення Анни знову виявилося критичним. Їй допоміг Мазаріні, що прибув з Німеччини (у листопаді 1651 р.) на чолі доволі численної армії найманців.. Влітку 1652 р. Конде почав насильницькі дії проти прихильників Мазаріні в Парижі; 21 жовтня 1652 р. королівська сім'я з тріумфом в'їхала до Парижа. Наслідки Фронди Кардинал Мазаріні переміг і правив Францією ще 10 років після кінця заворушень. Фронда не була означена кривавими стратами, бо уряд довгий час ще боявся її відновлення. Придушення руху мало результатом досконале зміцнення королівської влади і остаточне приниження парламенту і аристократії, тобто двох сил, що мали хоч які-небудь шанси в боротьбі з абсолютизмом. Людо́вик XIV — французький король, який правив Францією з 1643 по 1715 роки «Держава — це я», Король-сонце. Людовик XIV вступив на престол у травні 1643 року, коли йому ще не було і п'яти років, тому, згідно із заповітом його батька, регентство було передано Анні Австрійській, яка правила в тісному тандемі з першим міністром кардиналом Джуліо Мазаріні. Створив культ монарха, добудовував Версаль з 1661(справу продовжив Л. 15)Існувала лише одна людина, без з'ясування думки якої кополь не приймав жодного важливого рішення, - міністр фінансів Жан Батіст Кольбер (1619—1683). міністр постійно приділяв увагу промисловому розвитку країни, всіляко заохочував французьких підприємців і комерсантів. З Його ініціативи мануфактури отримували кредити і податкові пільги. Вони швидко зайняли пануючі позиції на внутрішньому ринку. Якість національних товарів покращилась, що забезпечило їм вихід на європейські ринки. Повсюди високо цінувалися виготовлені у Франції шовкові тканини, гобелени, мереживо. Водночас, захищаючи французький ринок від іноземної конкуренції, Кольбер увів високі мита на іноземні товари. їх надходження до Франції різко впало. Свою політику - протекціонізм — Кольбер здійснював майстерно та впевнено. Улюбленим дітищем Кольбера був флот, на потреби якого міністр ніколи не шкодував коштів. І зміни на ньому відбулися просто разючі: з трьох кораблів та шести галер французький флот зріс до 270 кораблів і 60 галер. Війни Людовіка і європейські держави. За правління Людовіка XIV його армія не залишала поле битви впродовж ЗО років. Претендуючи на роль «загальноєвропейського монарха», король проводив політику територіальних загарбань. Ситуація загострилася в 1685 р., коли Лю-довік скасував Нантський едикт. Гугенотів почали переслідувати: їхні храми руйнували, пасторів виганяли, школи закривали. Самих гугенотів силою змушували переходити в католицтво. У такий спосіб Людовік сподівався встановити у своїй державі релігійну єдність, але результат виявився зовсім іншим. Близько 200 тис. гугенотів, переважно досвідчених ремісників та комерсантів, покинули Францію.. Масовий вихід гугенотів завдав відчутного удару французькій економіці. На агресивну політику Людовіка Європа відповіла створенням анти французької коаліції. У 1700 р., не залишивши прямих спадкоємців, помер король Іспанії Карл II. Надмірне посилення Франції викликало загальноєвропейську війну за іспанську спадщину. Вона супроводжувалася важкими поразками Франції, тому мир, підписаний у Версалі після її закінчення, не випадково вважали «рятівним». За ного умовами іспанський престол зберігся за Філіппом V, але йому довелося відмовитися від спадкоємних прав на французьку корону