Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

ВЕБЕРМЕ́ТР, -а (рос. веберметр; англ. fluxmeter,flux meter,webermeter, maxwell meter) – те саме, що флюксметр́ .

ВЕКТОР,́ -а (рос. вектор; англ. vector)

– напрямлений відрізок. Задається двома точками, одна з яких є початком в., а інша – його кінцем.

в. аксіальний́ [вектор́ осьови́й, псевдовектор́ ] (рос. вектор акси-

альный, вектор осевой, псевдовектор; англ. axial vector, pseudovector) – вели-

чина, що перетворюється як звичайний (полярний) вектор при обертаннях в евклідовому або псевдоевклідовому просторі та (на відміну від звичайного вектора) не змінює знака при інверсіях координатних осей. Приклад в. а. для тривимірного простору – векторний добуток звичайних векторів, для чотиривимірного – аксіальний струм.

в. Герца́ (рос. вектор Герца; англ.

Hertz vector) – потенціал електромагнітного поля, тобто допоміжна функція, через яку однозначно виражаються напруженості електричного (Е) і магнітного (Н) полів. Уперше введений Г. Р. Герцом у 1888. Поняття "в. Г." можна використовувати лише для однорідних середовищ з ізотропними проникностями

e, m. Розрізняють електричний (Пe) і

магнітний (Пm) в. Г. Іноді їх називають поляризаційними потенціалами, тому що джерелом, наприклад, Пe є стороння електрична поляризація Pe. Зміст в. Г. полягає у зведенні розв'язку системи рівнянь Максвелла для двох векторних величин (Е и Н) до розв'язку неоднорідного хвильового рівняння для одного вектора (Пe або Пm) із джерелом Pe або Pm:

де c – швидкість світла у вакуумі, t – час. Використання в. Г. рівносильне опису поля за допомогою векторного та скалярного потенціалів у лоренцовому калібруванні (див. також потенціали́ електромагнітного́ поля́ ).

51

в. осьовий́ (рос. вектор осевой; англ. axial vector) – див. вектор́ аксіальний́ .

в. поляризації́ [поляризація́ ] (рос. вектор поляризации, поляризация;

англ. polarization vector, polarization) – густина електричного дипольного моменту середовища, усередненого за фізично малим об'ємом.

в. простороподібний́ у с п е ц і - а л ь н і й і з а г а л ь н і й т е о р і ї в і д -

т е л ь н о с т и ; англ. space-like vector i n s p e c i a l a n d g e n e r a l r e l a t i v i t y t h e o r y ) – чотиривимірний вектор, сума квадратів просторових компонентів якого більша за квадрат його часового компонента. В. п., що має початок у деякій точці чотиривимірного просторучасу, лежить поза внутрішніми порожнинами світлового конуса з вершиною в даній точці.

в. світловий́ (рос. вектор световой;

англ. light vector) – 1) вектор густини світлового потоку, застосовуваний у теорії світлового поля (див. також вектор́ У́- мова-Пойнтінга́ ), який характеризує величину і напрямок тиску світла на кулясте тіло, поміщене в дану точку поля. 2) вектор напруженості електричного поля електромагнітної хвилі.

в. стану́ [амплітуда́ стану́ ] (рос.

вектор состояния, амплитуда состояния; англ. state vector, state

amplitude), символ |Фñ або |ñ, за-

пропонований П.А.М. Діраком, – основне поняття квантової механіки, математичний об'єкт, задання якого в певний момент часу цілком визначає стан квантовомеханічної системи і, при відомих взаємодіях, її подальшу еволюцію. Той факт, що об'єкт, який описує стан у квантовій механіці, у математичному відношенні повинен бути вектором, випливає з основного принципу квантової механіки

– принципу суперпозиції станів (див. також принцип́ суперпозиції́). Вектори стану будь-якої системи утворюють

комплексний векторний простір, що може бути скінченноабо нескінченнови-

мірним. Скалярний добуток в. с. |Аñ

самого на себе називається нормою |Аñ.

в. Умова́ –Пойнтінга́ (рос. вектор Умова–Пойнтинга; англ. Poynting vector) – вектор густини потоку енергії

електромагнітного поля S = (c/4p)[EH] (в

системі СГС), де E і H – напруженості електричного та магнітного полів. В. У.- П. за модулем дорівнює кількості енергії, що переноситься крізь одиничну площу, перпендикулярну до S, за одиницю часу.

в. хвильовий́ (рос. вектор волновой; англ. wave vector, wavevector) – вектор k, що визначає напрямок поширення і просторовий період плоскої монохро-

матичної хвилі u(r, t) = A0cos(k∙r – wt + j 0), де A0,

j 0 – сталі амплітуда й фаза хвилі, w – ко-

лова частота, r – радіус-вектор. Модуль хвильового вектора називають хвильовим

числом k = 2p /l, l – просторовий період або довжина хвилі. У напрямку в. х. відбувається найшвидша зміна фази хвилі

j = k r – w t + j 0, тобто k = Ñj, тому він і приймається за напрямок поширення.

в. часоподібний́ (рос. вектор времениподобный; англ. time-like vector) – чотиривимірний вектор у просторі-часі спеціальної теорії відносності (простору-часу Мінковського), квадрат часової компоненти якого більший за суму квадратів просторових компонент. Важливим прикладом такого вектора у релятивістській механіці є вектор чотиривимірної швидкості частинки з ненульовою масою спокою. У просторі-часі Мінковського часоподібним буде будь-який вектор, що лежить

англ. eigenvectors [proper vectors, latent

які при цьому перетворенні не змінюють свого напрямку, а лише помножуються на скаляр.

в-ри кульові́[функції́ кульові ́ве- ́ кторні] (рос. векторы шаровые, функции шаровые векторные; англ. spherical vectors, vector spherical functions) – власні функції оператора повного моменту кількості руху для системи з одиничним спіном.

ВЕЛИЧИНА́1 (рос. величина; англ.

чайная; англ. random quantity, random variable, chance variable) – величина, що

экстенсивные; англ. extensive quantities)

– термодинамічні величини, які, на відміну від інтенсивних, є адитивними (наприклад, у виразі для роботи об'єм – екстенсивна величина, тиск – інтенсивна).

в-ни мольні́ парціальні́ (рос. величины мольные парциальные; англ. partial molal quantities) – частинні похідні від екстенсивної величини G за числом молів ni компонента системи i при сталих тиску P, температурі T і числі молів інших

компонентів nj (j ¹ i).

52

в-ни світлові́ (рос. величины световые; англ. light quantities) – характеристики процесів випромінювання і поширення світла, визначувані за дією променистої енергії на око, за зоровим відчуттям світла. До в. с. належать: потік світловий, світність, освітленість, сила світла, яскравість.

в-ни фотометричні́ ефективні́ (рос.

величины фотометрические эффективные; англ. effective photometric quantities) – те саме, що величини́ фотометричні́ редуковані́ .

в-ни фотометричні́ редуковані́ [величини́ фотометричні́ ефективні́ ] (рос. величины фотометрические реду-

цированные, величины фотометрические эффективные; англ. reduced photometric quantities, effective photometric quantities) – характеризують оптичне випромінювання за його впливом на заданий селективний приймач. При будь-якому спектральному складі випромінювання однаковим реакціям селективного приймача відповідають однакові значення редукованих фотометричних величин. В. ф. р. є інтегралом від добутку спектральної густоти відповідної енергетичної величини, що характеризує випромінювання, на спектральну чутливість даного приймача.

ВЕЛИЧИНА́2 (рос. сила, величина;

англ. intensity,strength,power).

в. електри́чногостру́му(рос. сила электрического тока; англ. current intensity,currentstrength) – те саме, що величина́стру́му.

в. стру́му [си́ла стру́му, си́ла електри́чногостру́му] (рос. сила электрического тока; англ. current intensity,currentstrength) – величина(I), що характеризує впорядкований рух електричних зарядів і чисельно дорівнює

кількості заряду DQ, що протікає через певну поверхнюDS в одиницю часу: I =

DQ/Dt® dQ/dt. У системі СІ одиниця величини струму є основною і називає-

53

ться Ампер. Вимірювання сили струму, як правило, здійснюються за його магнітною дією.

ВЕЛИЧИНА́ 3 астрономічна

(рос. величина; англ. magnitude).

в. зоряна́ абсолютна́ (рос. величина звёздная абсолютная; англ. absolute magnitude) – див. величини́ зоряні́ .

в-ни зоряні́ (рос. величины звёздные; англ. magnitudes) – відносні одиниці вимірювання блиску зірок та ін. астрономічних об'єктів (планет, галактик, супутників). Згідно з Гіппархом і Птоломеєм, зорі, видимі простим оком, поділяються на шість величин, при цьому до 1- ої належать найбільш яскраві, а до 6-ої – найбільш слабкі зірки. Сучасне означення

в. з. таке: m = – 2,5lg E f d C , де Eλ –

0

освітленість, l – довжина хвилі, fλ – спектральна чутливість реєструвальної апаратури; величина fλ дорівнює добуткові спектральної чутливості приймача випромінювання і коефіцієнта пропускання (коефіцієнта відбивання) оптичних елементів реєструвальної апаратури (фотометра) та телескопа.

ВЕНЕРА́ (рос. Венера; англ. Venus) – друга за віддаленням від Сонця планета Сонячної системи. Середня відстань від Сонця 0,7233 а. (108,2 млн. км), ексцентриситет орбіти е = 0,0068, нахил площини орбіти до екліптики 3023,65'. Середня швидкість руху В. по орбіті 34,99 км/с. Середній екваторіальний радіус поверхні В. 6051,5 км. Найменша відстань В. від Землі 38 млн. км,

найбільша 261 млн. км. Маса В. 4,87×1024

кг (0,815 маси Землі), середня густина 5240 кг/м3, прискорення вільного падіння на екваторі 8,76 м/с2 (0,89 земного). Період обертання В. 243 доби. Поверхня В. відносно рівнинна (≈ 90 %), відносні перепади висот менше 1 – 2 км. Найбільші височини – Земля Іштар у Північній півкулі (гора Максвелл – 12 км) і Земля Афродіта

біля екватора. Основна сполука атмосфери В. – СО2 (~97 %), N2 (~3 %), кисню

практично немає (менше ніж 3×10–3 %). Температура атмосфери біля поверхні 740 К, тиск 9,5 МПа (93,8 атм). Висока температура В. пояснюється дією парникового ефекту.

ВЕНТИЛЬ́ , -я (рос. вентиль; англ. valve).

в. електричний́ (рос. вентиль электрический; англ. electric valve) – пристрій, електропровідність якого значно залежить від напрямку струму. В. е. слугує для випрямлення змінного струму, замикання і розмикання електричних кіл, комутації електричних сигналів, зміни їх форми тощо. Див. також ігнітрон,́ екси-

трон,́ газотрон,́діоди́́напівпровіднико - ві.

в. ртутний́ (рос. вентиль ртутный; англ. mutator, mercury-arc tube, mercury (arc) valve, mercury(-arc) rectifier, mercury-vapo(u)r rectifier) – те саме, що ігнітрон́.

елементарний графічний символ, що описує взаємодію квантових полів. Наочно зображає акт ло-

кальної елементарної взаємодії частинок

– квантів цих полів. За правилами Фейнмана, в. відповідає структурі лагранжіана взаємодії даних полів.

ВЗАЄМОДІЯ́ у ф і з и ц і (рос. взаимодействие в ф и з и к е; англ. interaction i n p h y s i c s ) – вплив тіл чи частинок одне на одне, що призводить до зміни стану їхнього руху. У механіці Ньютона взаємна дія тіл одне на одного характеризується силою. Більш загальною характеристикою в. є потенціальна енергія. Від-

повідно до квантової теорії поля, будьяке поле є сукупністю частинок – квантів цього поля. Кожному полю відповідають свої частинки. У природі є лише 4 типи фундаментальних взаємодій. Це (у порядку зростання інтенсивності взаємодій): гравітаційна в., слабка (що відповідає за більшість розпадів і перетворень елементарних частинок), електромагнітна в., сильна (забезпечує, зокрема, зв'язок частинок в атомних ядрах і тому часто називається ядерною). Інтенсивність в. визначається відповідною сталою (константою) взаємодії, або сталою (константою) зв'язку (наприклад, для електромагнітної в. константою зв'язку є електричний заряд).

в. S-D обмінна́ (рос. взаимодействие S-D обменное; англ. exchange S-D

́interaction) – частина електростатичної взаємодії, що залежить від взаємної орієнтації спінів валентних (s) електронів і електронів внутрішніх недобудованих шарів

(d або f), а також молекул і кристалів,

утворених за участю таких атомів.

в. акустоелектронна́ (рос. взаимодействие акустоэлектронное; англ. acoustoelectronic interaction) – взаємодія акустичних хвиль з електронами провідності в напівпровідниках і металах. Передача енергії від хвилі до електронів призводить до додаткового електронного поглинання ультразвуку, а передача імпульсу – до акустоелектричного ефекту. Ця

взаємодія – одна з причин дисперсії звуку у твердих тілах (див. також поглинання́ звуку,́ акустика́ нелінійна́).

в. вібронна́ [взаємодія́ електронно́ - коливальна́ ] (рос. взаимодействие ви-

бронное, взаимодействие электронноколебательное; англ. vibron interaction, electron-oscillation interaction) – взаємодія електронів і коливань ядер у молекулі чи у твердому тілі. У широкому розумінні до в. в. належать усі явища, що враховують рух ядер: коливальна структура електронних спектрів, дозвіл заборонених переходів за рахунок участі неповносиметричних коливань і т. п. Такі

54

явища зумовлені змішуванням електронних станів ядерними зсувами (див. також спектри́ молекулярні́ ). У вузькому розумінні до в. в. відносять т. зв. ефекти

взаємодій (поряд із сильною, електромагнітною та слабкою), що характеризується участю гравітаційного поля (поля тяжіння) у процесах взаємодії. За сучасними уявленнями, будь-яка взаємодія частинок здійснюється шляхом обміну між ними віртуальними (чи реальними) частинками – переносниками взаємодії. Для в. г. питання про переносники далеко не просте. Формально ця взаємодія – найслабша з чотирьох фундаментальних взаємодій. Відповідно до закону Всесвітнього тяжіння Ньютона, сила Fg взаємодії двох точкових мас (розміри яких малі порівняно з відстанню r між ними) дорі-

внює Fg = Gm1 m2 /r2, де m1 і m2 – маси частинок, G – гравітаційна стала. Відноше-

ння Fg для двох протонів до кулонівської сили електростатичної взаємодії між ними дорівнює 10–36. Теорія інших взаємодій не буде повною і вільною від внутрішніх суперечностей без врахування в. г.

в. Дзялошинського́ (рос. взаи-

модействие Дзялошинского; англ.

Dzjaloshinskij interaction) – особливий тип анізотропної взаємодії в магнітновпорядкованих речовинах, що призводить до виникнення слабкого феромагнетизму.

в. диполь́ -дипольна́ (рос. взаи-

модействие диполь-дипольное; англ. dipole-dipoleinteraction) – взаємодія між

електричними або магнітними диполями, яка є результатом того, що кожен електричний (магн.) диполь створює в

55

навколишньому просторі електричне (магн.) поле, яке діє на інші диполі.

в. електромагнітна́ (рос. взаимодействие электромагнитное; англ. electromagnetic interaction) – взаємодія, яка здійснюється через електромагнітне поле. З в. е. пов'язані такі процеси, як фо- тон-фотонне розсіяння, взаємодія фотонів із частинками, які мають електричний заряд або магнітний момент, розпади з випромінюванням фотонів, процеси фотонародження мезонів і багато інших.

в. електронно́ -коливальна́ (рос.

взаимодействие электронно-коле- бательное; англ. electron-oscillational interaction, electron-oscillatory interaction, electron-vibrational interaction, electronvibratory interaction) – те саме, що взаємодія́ вібронна́ .

в. квадрупольна́ (рос. взаимодействие квадрупольное; англ. quadrupol interaction) – взаємодія системи з зовнішнім полем (або джерелами, що його створюють), зумовлене наявністю в системи квадрупольного мо-

i n m o l e c u l e s , oscillational-rotational

вальний рухи в молекулі не є незалежними. При коливаннях молекули змінюються її моменти інерції, тому обертальні рівні енергії молекули, що коливається, відрізняються від відповідних рівнів "жорсткої" молекули – молекули з нерухомими атомними ядрами.

в. локальна́ (рос. взаимодействие локальное; англ. local interaction) – реалізація фізичного принципу близькодії в теорії полів (і частинок). Локальна взаємодія полів визначається лагранжіаном, значення якого в точці х простору-часу

залежить лише від полів і їхніх похідних (будь-якого скінченного порядку за х) у тій же точці. Локальна взаємодія полів і частинок включає додатково лагранжіани частинок також із локальною залежністю від полів і їхніх похідних у точці перебування частинки.

в. магнітопружна́ (рос. взаимодействие магнитоупругое; англ. magnetoelastic interaction) – взаємний вплив намагніченості і пружних деформацій середовища (зв'язок спінової підсистеми кристала з кристалічними решітками). Ця взаємодія виявляється, напр., у зміні розмірів і форми тіла (зразка) при його намагніченні (магнітострикція), а також у зміні намагніченості при деформації зразка (магнітопружний ефект, або ефект Вілларі).

в. міжатомна́ (рос. взаимодействие межатомное; англ. interatomic interaction)

– взаємодія атомів, що перебувають в однакових або в різних енергетичних і зарядових станах. Характеризується потенціальною енергією (потенціалом взаємодії) V, що залежить від взаємного розташування взаємодійних атомів, особливо від відстані r між їхніми ядрами.

в. міжмолекулярна́ (рос. взаимодействие межмолекулярное; англ. intermolecular interaction). За природою, характерними енергіями і відстанями близька до міжатомної взаємодії, описується тими ж типами потенціалів взаємодії. Найістотніша в щільних газах і молекулярних конденсованих тілах (коли існують індивідуальні молекули), де зумовлюється перекриванням зовнішніх електронних оболонок атомів.

в. надтонка́ (рос. взаимодействие сверхтонкое; англ. superfine interaction) – взаємодія магнітного та квадрупольного моментів ядер з магнітним і електричним полями навколишніх електронів. Призводить до надтонкої структури енергетичних рівнів у атомах, молекулах і твердих тілах із характерним енергетичним масштабом на 3 порядки меншим

56

іонів (лігандів), що оточують магнітні йони в магнітних діелектриках, або електронів провідності в напівпровідниках і металах.

в. РККІ обмінна́ [взаємодія́ Ру́- дермана–Кіттеля́ –Касуя–́Іосіди]́ (рос.

взаимодействие РККИ обменное, взаимодействие Рудермана–Киттеля– Касуя–Иосиды; англ. RKKI exchange interaction) – непряма обмінна взаємодія між магнітними йонами, яка здійснюється через колективізовані електрони провідності. Виникає в металах і напівпровідниках, де колективізовані електрони провідності виступають посередниками магнітної взаємодії йонів, що мають локалізовані спіни, незаповнених d- і f-оболонок. Зокрема, в. РККІ о. спостерігається в рідкісноземельних металах і їхніх сплавах.

в. Рудермана́ –Кіттеля́ –Касуя–Іосіди́ ́ (рос. взаимодействие Рудермана–Кит- теля–Касуя–Иосиды; англ. RKKI exchange interaction) – те саме, що взаємодія́ РККІ обмінна́ .

в. світлових́ хвиль (рос. взаимодействие световых волн; англ. light waves interaction) – пов'язана з енергообміном у нелінійному середовищі світлових хвиль різних частот і різних напрямків поширення та призводить до ряду нелінійнооптичних явищ, зокрема до генерації гармонік (див. також оптика́ нелінійна́ ). У загальному випадку ця взаємодія може відбуватися за участю індукованих світлом збуджень у середовищі (оптичних і акустичних фононів, магнонів і т. п.). Таку нелінійну взаємодію прийнято називати вимушеним розсіянням світла. У вузькому розумінні під в. с. х. розуміють нелінійну взаємодію електромагнітних хвиль оптичного діапазону.

в. сильна́ (рос. взаимодействие сильное; англ. strong interaction) – одна з фундаментальних взаємодій елементарних частинок, інтенсивність якої, характеризована константою зв'язку (константою взаємодії), значно більша, ніж в інших типах взаємодій – електро-

57

магнітному, слабкому та гравітаційному. Виділення цієї взаємодії в особливий клас має фактично більш глибокі підстави – воно зумовлене участю у взаємодії специфічних фізичних полів. Частинки, які сильно взаємодіють, одержали назву адронів.

в. спін-граткова́ (рос. взаимодействие спин-решёточное; англ. spin-lattice interaction) – те саме, що взаємодія́ спін-решіткова́ .

в. спін-орбітальна́ (рос. взаимодействие спин-орбитальное; англ. spin-orbit coupling, spin-rotational coupling) – взаємодія мікрочастинок, яка визначається величинами і взаємною оріентацією спінового та орбітального моментів кількості руху. Внаслідок цієї взаємодії два стани електрона, що відрізняються тільки значеннями проєкції спіна, мають різні енергії, що, зокрема, призводить до появи дублетного розщеплення ліній у спектрі атома водню і воднеподібних атомів. В атомах з кількома електронами в. с.-о. призводить до мультиплетної структури спектру. Ця взаємодія відіграє суттєву роль в енергетичних станах нуклонів атомного ядра, оскільки вона складає близько 10% загальної енергії взаємодії.

в. спін-решіткова́ [взаємодія́ спінграткова́ ] (рос. взаимодействие спинрешёточное; англ. spin-lattice interaction, spin-lattice coupling) – взаємодiя мiж тепловими коливаннями атомiв кристалiчної решітки (фононами) і магнiтними моментами цих атомiв (спiнами). Теорiя цієї взаємодії розглядає два механiзми: 1) збудження спiнових хвиль, або індивідуальних вiдхилень спiнiв унаслiдок змiни величини обмiнної електростатичної та дипольної (спін-спiнової) енергії при теплових коливаннях решітки; 2) вплив модуляції електричних полiв у кристалі, що виникає при теплових коливаннях решітки, на електроннi спіни через спiн-орбiтальний зв'язок. В. с.-р. вiдiграє важливу роль при феромагнiтному та електронному парамагнiт-

ному резонансах, а також у ядерному магнiтному резонансі.

interaction, spin-spin coupling) – взаємодiя мiж власними магнiтними моментами (спінами) мiкрочастинок. За своєю величиною менша від спін-орбiта- льної взаємодії. Спін-спінова взаємодія мiж електронами дає вклад у мультиплетне розщеплення атомних спектрiв, взаємодiя мiж спiнами електронів i ядер призводить до надтонкого розщеплення

спектральних ліній атомних спектрів і ліній електронного парамагнітного резонансу. Спін-спінова взаємодія між ядрами зумовлює механічні релаксації при ядерному магнітному резонансі.

в. спін-фононна́ (рос. взаимодействие спин-фононное; англ. spinphonon coupling) – взаємодія електронних і ядерних спінів атомів твердого тіла із пружними коливаннями кристалічної гратки, полем фононів.

в. Сула́ –Накамури́ (рос. взаимодействие Сула–Накамуры; англ. Suhl–Nakamura interaction) – непряма обмінна взаємодія між ядерними спінами у магнітновпорядкованих магнетиках, що здійснюється через спіни електронів незаповнених внутрішніх оболонок магнітних атомів або йонів. Механізм в. С.-Н. полягає в тому, що внаслідок надтонкої взаємодії ядерний спін викликає поляризацію поперечної компоненти сумарного спіну незаповненої внутрішньої електронної оболонки атома. Цю поляризацію "відчуває" сусідній ядерний спін.

в. хвиль (рос. взаимодействие волн; англ. wave interaction) – вплив хвиль одна на одну, що призводить до зміни їхніх хвильових характеристик (амплітуд,

частот ωі, хвильових векторів kі, поляри-

зації). Базується на просторово-часовому резонансі хвиль, умови якого мають ви-

гляд: Σωі = 0, Σkі = 0, і = 1, 2, 3… (див. також синхроні́зм). В. х. виникає в нелінійних середовищах; для лінійних

середовищ справедливий принцип суперпозиції. Однак у неоднорідних анізотропних середовищах можлива так звана лінійна взаємодія по-різному поляризованих хвиль, яка не порушує принципу суперпозиції і яка призводить до перерозподілу енергії між ними (див. також взаємодія́ хвиль лінійна́ ). В. х. можна розглядати як розсіяння хвиль одна на одній чи як трансформацію одних типів хвиль в інші (наприклад, див. також явища́ фотоакустичні́ ), причому ці процеси можуть бути як спонтанними, так і індукованими.

в. хвиль лінійна́ (рос. взаимодействие волн линейное; англ. linear wave interaction) – явище перерозподілу хвильового руху між різними нормальними хвилями, що відбувається в результаті зміни властивостей середовища в просторі і (або) у часі під дією зовнішніх факторів. Це явище називають також лінійною трансформацією хвиль. Воно не пов'язане з порушенням принципу суперпозиції хвильових полів – на відміну від нелінійної взаємодії хвиль, при якій просторово-часова зміна властивостей середовища зумовлена самими хвилями, що взаємодіють.

в. хвиль у плазмі́ (рос. взаимодействие волн в плазме; англ. interaction of waves in a plasma). Цю взаємодію можна розглядати як розсіяння хвиль одна на одній, а за участі у взаємодії хвиль різних типів – як нелінійну трансформацію одних типів хвиль в інші. В. х. у п. грунтується на просторово-ча- совому резонансі хвиль, що беруть участь у взаємодії. Умови такого резонансу

мають вигляд: Σωі = 0, Σkі = 0,

(і = 1, 2, 3), тут ωі і kі відповідно частоти і хвильові вектори хвиль взаємодії. Розсіяння і трансформація хвиль у плазмі навіть при малих амплітудах (які, однак, перевищують певний поріг) є індукованими процесами. Це означає, що при обчисленні величин, подібних до довжин розсіяння в теорії взаємодії частинок, варто враховувати зворотний зв'язок між надхі-

58

дною і розсіяною хвилею. Такий зв'язок призводить до виникнення розпадної параметричної нестійкості хвиль, що лежить в основі вимушеного комбінаційного розсіяння хвиль.

в. частиноќ із хвилями́ (рос. взаимодействие частиц с волнами; англ. wave-particle interaction) – характерна для розрідженої високотемпературної плазми (так само як і взаємодія хвиль із хвилями) на відміну від рідини чи газу, де взаємодіють тільки частинки з частинками. Навіть у рівноважній плазмі флуктуації густини в електричних поздовжніх коливаннях мають помітні розсіювальні властивості, як і парні зіткнення частинок. Розсіяння частинок і за рахунок парних зіткнень, і на коливаннях (хвилях) можуть розглядатися як окремі випадки взаємодії частинок із флуктуаціями мікрополів. При цьому парні зіткнення – результат розсіяння на флуктуаціях мікрополів із просторовими розмірами, які менші за дебаївський радіус екранування rD, а розсіяння на флуктуаціях із розмірами, більшими за rD, визначає внесок плазмових коливань. Процес індукованого розсіяння хвиль на частинках плазми – нелінійна резонансна взаємодія хвиля-ча- стинка, коли в резонанс із частинками потрапляє биття двох хвиль.

в-дії́ колективні́ (рос. взаимодействия коллективные; англ. collective interactions) – взаємодії в системі, що складається з великої кількості частинок.

в-дії́ периферійні́ (рос. взаимодействия периферические; англ. peripheral interactions) – процеси зіткнення частинок високої енергії з малою передачею імпульсу. До них належать: пружне розсіяння адронів, дифракційна дисоціація та непружні процеси з невеликою множинністю n вторинних частинок (n ≤ 4).

в-дії́ псевдоскалярна́ та псевдове́- кторна (рос. взаимодействия псевдоскалярное и псевдовекторное; англ. pseudoscalar and pseudovector

59

interactions) – такі взаємодії в квантовій теорії полів, лагранжіан яких будується як добуток двох псевдоскалярів (PS-взає- модія) або двох псевдовекторів (PV-взає- модія), складених з полів взаємодіючих частинок. PS- і PV-взаємодії вживаються для опису ряду як сильних, так і слабких взаємодій елементарних частинок.

в-дії́ слабкі́ (рос. взаимодействия слабые; англ. weak interactions) – особливий вид взаємодій елементарних частинок, який характеризується тим, що ймовірності зумовлених ними процесів на багато порядків менші за ймовірності процесів, зумовлених сильними й електромагнітними взаємодіями. При енергії в сотні МеВ безрозмірний параметр, що характеризує ймовірності процесів слабких взаємодій, дорівнює приблизно 10–12, тоді як для електромагнітних і сильних взаємодій такі параметри дорівнюють відповідно 1/137 і

~14. Слабкі взаємодії відповідають за

бета-розпад ядер і процеси К-захоплення, за багато розпадів елементарних частинок, а також за всі процеси взаємодії нейтрино з речовиною.

ВИ́БУХ, -у (рос. взрыв; англ. explosion) – дуже швидке виділення енергії в обмеженому об'ємі, пов'язане з раптовою зміною стану речовини, яке супроводжується, як правило, розкиданням і руйнуванням навколишнього середовища. Найбільш характерними є вибухи, при яких на початковому етапі внутрішня хімічна (чи ядерна) енергія перетворюється на теплову. Хімічні вибухові речовини при хімічному перетворенні виділяють невелику кількість

тепла (~ 4×103 кДж/кг), але час хімічних

перетворень малий (~ 10–5 с), тому речовина в процесі в. не встигає розлетітися й утворюється газ з високими

температурою (2×103 – 4×103 К) і тиском (до 10 ГПа). Розширення газу надає руху навколишньому середовищу – виникає вибухова хвиля зі швидкістю поширення

поблизу вогнища в. кілька км/с. Вибухи можуть бути викликані різкими зовнішніми впливами – ударом, тертям, ударною хвилею від вибуху іншого заряду, виникнути самовільно (див. також

детонація,́ ефект́ кумулятивний́ ). Тепловий в. здійснюється в умовах, коли термічна рівновага між речовиною, яка реагує, та навколишнім середовищем виявляється неможливою. Ланцюговий в. здійснюється в системах, де розвиваються розгалужені ланцюгові реакції. Вибухи використовують у геології, будівництві, військовій справі, наукових дослідженнях (для досягнення екстремально високих значень тиску, температури, густини речовини).

в. тепловий́ (рос. взрыв тепловой; англ. thermal explosion) – поступальне самоприскорення хімічної реакції до дуже великих швидкостей, зумовлене накопиченням тепла (див. також самозаймання́ ).

в. ядерний́ (рос. взрыв ядерный; англ. nuclear explosion) – ланцюгова ядерна реакція або термоядерна реакція синтезу, при якій кількість теплової енергії, що виділяється, лавиноподібно наростає.

a c c e l e r a t o r ) – відхил заряджених частинок від рівноважної замкнутої орбіти, в результаті якого відбувається їх вивід із робочої області магнітного поля циклічних прискорювачів. Проблема уникнення втрат при в. п. особливо важлива для великострумних прискорювачів неперервного наладу типу ізохронного циклотрона і прискорювачів на надвисокі енергії з надпровідними електромагнітами.

ВИ́ГИН,-у (рос. изгиб; англ. bending, bend, deflection, flexing, flexure, inflection, arch, bow, curve, curving,

return, camber, crooking) – вид деформації, що характеризується зміною кривизни осі (бруса, балки, стержня) або серединної поверхні (пластинки, оболонки) під дією зовнішньої сили або температури.

в. поздовжний́ (рос. изгиб продольный; англ. columnar deflection, lateral deflection) – деформація вигину прямого стержня при дії поздовжних (спрямованих вздовж осі) стискальних сил.

ВИДНІСТЬ,́ -ості (рос. видность;

англ. luminosity factor) – застаріла назва

ефективності́ світлової ́спектральної́ .

ВИДНОКІЛ,́ -олу́ (рос. горизонт;

англ. horizon) – див. обрій́ .

ВИДНОКОЛО́ (рос. горизонт; англ. horizon) – див. обрій́ .

ВИДНОКРАЙ,́ -ю (рос. горизонт; англ. horizon) – див. обрій́ .

ВИ́ЗГІН, -ону (рос. возгонка; англ. sublimation) – перехід речовини зтвердої фази в газоподібну, минаючи рідинну. В. є одним із різновидів пароутворення і виникає в певному діапазоні температурі тисків, де можливе існування твердої та газової фази.

д к у n (рос. определитель, детерминант

s q u a r e ma t r і x А = ||aіj|| o f o r d e r n ), detА – поліном, кожен член якого є

добутком n елементів матриці А, причому з кожного рядка і кожного стовпця матриці в добуток входить лише один співмножник, тобто багаточлен виду detА

= å(–1a)×а1j×а2j×...×аnj, де сума береться за всіма перестановками j1, j2, … jn чисел 1, 2, …, n; число a дорівнює кількості інверсій у перестановці (тобто кількості випадків, коли більше стоїть перед

60