Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

а. радіоактивного́ джерела́ (рос.

активность радиоактивного источника; англ. radioactive source activity) – число радіоактивних розпадів за одиницю часу. Одиниця активності радіоактивного джерела у системі СІ – Беккерель – 1 розпад за 1 секунду. Позасистемна одиниця

Кюрі (Кі) дорівнює 3,7×1010 Бк (див. та-

кож радіометрія́ ).

а. сонячна́ (рос. активность солнечная; англ. solar activity) – сукупність нестаціонарних явищ на Сонці, таких як сонячні плями, факели, флокули, хромосферні спалахи, протуберанці, збурені області в сонячній короні, спорадичне радіовипромінювання Сонця, тимчасове збільшення інтенсивності випромінювання в ультрафіолетовій і рентгенівській областях спектру, зростання корпускулярного випромінювання (див. також радіація́ сонячна́ ) і т.п. Ці явища тісно пов'язані між собою і зазвичай з'являються разом у деякій активній ділянці Сонця.

АКТИНІД́И, -ів, мн (рос. актиниды; англ. actinoids) – те саме, що актиноїди́ .

АКТИ́НІЙ, -ю (рос. актиний; англ. actinium; від грец. ακτίνα – промінь, блискотіння, сяйво; лат. Actinium), Ac – радіоактивний хімічний елемент III групи періодичної системи елементів, атомний номер 89, перший з елементів родини актиноїдів. Вільний а. – срібля- сто-білий метал із гранецентрованою кубічною решіткою. Найдовше існує ізотоп

(Т1/2 = 21,773 років).

АКТИНО́ЇДИ, -ів, мн (рос. актиноиды; англ. actinoids; від актиній і грец. είδος

– вид) – родина радіоактивних хімічних елементів з ат. номерами 90 – 103, розташованих у 7 періоді, III групі періодичної системи. А. Th, Pa, U зустрічаються в природі, інші – синтезовані в 1940 – 1963. Гіпотеза про існування родини а. належить Г.Т. Сіборгу [G.T. Seaborg, 1942].

11

АКУМУЛЯ́ТОР, -а (рос. аккумулятор; англ. accumulator) – букв. нагромаджувач,накопичувач.

а. електричний́ (рос. аккумулятор

электрический; англ. electric(al) accumulator, electric(al) cell) – хімічне джерело струму багаторазової (зворотливої) дії.

АКУСТИКА́ (рос. акустика; англ. acoustics) – галузь фізики, в якій досліджуються пружні коливання і хвилі від найнижчих частот (умовно від 0 Гц) до гранично високих (1012 – 1013 Гц), процеси їхнього збудження і поширення, взаємодія їх із речовиною і різноманітні застосування (див. також ультразвуќ ).

а. архітектурна́ [акустика́ примі́- щень] (рос. акустика архитектурная, акустика помещений; англ. architecture acoustics) – область акустики, в якій вивчаються закономірності поширення звукових хвиль у приміщеннях з метою створення прийомів і методів проєктування аудиторій і залів різноманітного призначення, які забезпечують умови гарної чутності мовлення і музики. Для досягнення високої акустичної якості концертних залів важливе значення має ступінь дифузності звукового поля. Акустичні якості музичних залів оцінюються за такими критеріями: виразність (ясність), просторовість, гучність, тембр музичного звучання.

а. атмосферна́ (рос. акустика атмосферная; англ. atmospheric acoustics) – розділ акустики, у якому вивчаються процеси генерації і поширення звуку в реальній атмосфері, а також акустичні методи дослідження атмосфери. Можна вважати, що а. а. виникла наприкінці 17 ст., але справжнього розвитку набула в 20 ст., після появи електроакустики та електроніки.

а. біологічна́ (рос. акустика биологическая; англ. biological acoustics) – наука про випромінювання та сприйняття звуку біологічними об'єктами. Фізичні

характеристики звуків у різних тварин надзвичайно різноманітні: від інфразвукових частот (нижче 16 Гц) у деяких зубатих китів до ультразвукових (до 100 кГц і більше) у кажанів і дельфінів. При аналізі випромінювання виявляють фізичні механізми біологічних джерел звуку, способи формування акустичних сигналів і поля, фізичні характеристики визнаків (частотний і динамічний діапазони, наявність модуляцій і т.п.). При аналізі сприйняття встановлюють пороги чутності, частотний та динамічний діапазони сигналів, що сприймаються, пороги сприйняття модуляцій і т.п.).

а. геометрична́ (рос. акустика геометрическая; англ. geometrical acoustics)

– спрощена теорія поширення звуку, яка нехтує дифракційними явищами (див. також дифракція́ хвиль, дифракція́ звуку́ ). У ній звукове поле представляють променевою картиною, що не залежить від довжини хвилі, і вважають, що звукова енергія поширюється уздовж кожної променевої трубки незалежно від інших променів; це дає обернену пропорційність між густиною потоку енергії уздовж променя і площею поперечного перерізу променевої трубки. В однорідних середовищах промені – прямі лінії, у неоднорідних вони викривлюються (див. також рефракція́ звуку́ ). З математичної точки зору а. г. є граничним випадком хвильової теорії поширення звуку при прямуванні довжини хвилі до нуля, і в цьому відношенні вона аналогічна геометричній оптиці у теорії поширення світла.

а. молекулярна́ (рос. акустика молекулярная; англ. molecular acoustics) – розділ фіз. акустики, у якому структура і властивості речовини та кінетика молекулярних процесів досліджуються акустичними методами. Основні методи а. м.– вимірювання швидкості звуку та коефіцієнта поглинання звуку в залежності від різних фізичних параметрів: частоти

12

звукової хвилі, температури, тиску, магнітного поля та ін. величин.

а. музична́ (рос. акустика музыкальная; англ. music acoustics) – розділ акустики, що поєднує дві групи питань, одна з яких належить до збудження звуків, що застосовуються у музиці, а інша – до звуковисотної структури музики.

а. нелінійна́ (рос. акустика нелинейная; англ. nonlinear acoustics) – область акустики, в якій вивчаються явища в звукових полях великої інтенсивності і взаємодія звукових хвиль зі збуреннями іншої природи (гідродинамічними, тепловими, електромагнітними і т.д.). Займає проміжне місце між лінійною теорією звуку та теорією ударних хвиль.

а. приміщень́ (рос. акустика помещений; англ. architecture acoustics) – те саме, що акустика́ архітектурна́ .

а. променева́ (рос. акустика лучевая; англ. beam acoustics) – див. акустика́ геометрична́ .

а. рухомих́ середовищ́ (рос. акустика движущихся сред; англ. acoustics of moving media) – розділ акустики, в якому вивчаються звукові явища при русі середовища або джерел і приймачів звуку (див. також конус́ Маха,́ ефект́ Доппле́ - ра, рефракція́ звуку,́ аероакустика́ ).

а. фізіологічна́ (рос. акустика физиологическая; англ. physiological acoustics)

– розділ акустики, який вивчає будову та функції звукосприймальної та звуковипромінювальної систем людини і тварин. А. ф. використовує як фізичні методи – дослідження біомеханіки і властивостей вуха – так і фізіологічні, зокрема вироблення умовних реакцій на звук (психологічна акустика), мовний звіт про чутні звуки, реєстрацію біоелектричних по-

тенціалів.

АКУСТОЕЛЕКТРОНІКА́ (рос.

акустоэлектроника; англ. acoustoelectronics) – розділ акустики на стику акустики твердого тіла, фізики

напівпровідників і радіоелектроніки. А. займається дослідженням принципів побудови УЗ пристроїв для перетворення й обробки радіосигналів.

АКУСТООПТИКА́ (рос.

акустооптика; англ. acoustooptics) – примежова область між фізикою і технікою, у якій вивчається взаємодія електромагнітних хвиль зі звуковими і розробляються основи застосування цих явищ у техніці. Взаємодія світла зі звуком використовується в сучасній оптиці, оптоелектроніці, лазерній техніці для керування когерентним світловим випромінюванням (див. також взає-

модія́ акустоелектронна,́ оптика́ нелінійна,́ фотопружність,́ модуляція́ коливань́ ).

АКЦЕ́ПТОР, -а (рос. акцептор; англ. acceptor) – те саме, що домішка́ акце- ́ пторна.

А́ЛГЕБРА (рос. алгебра; англ. algebra).

а. струмів́ (рос. алгебра токов; англ. algebra of currents) – система перестановних співвідношень між компонентами різних локальних струмів у той же момент часу. А. с. сформульована як евристичне твердження М. Гелл-Манном [M. Gell-Mann, 1960] ще до появи сучасних кваркових теорій і залишається найнадійнішим способом для опису взаємодії адронів при низьких енергіях.

а. векторна́ (рос. алгебра векторная;

англ. vector algebra) – розділ математики, в якому вивчаються найпростіші операції над 3-вимірними векторами. Вектор – напрямлений відрізок а, що характеризується довжиною (модулем) а = | а | і напрямком. Числення, що дозволяє оперувати геометричними величинами за правилами алгебри, виникло в 19 ст. і було остаточно оформлене в роботах В.Р. Гамільтона [W.R. Hamilton] і Дж.В. Гіббса [J.W. Gibbs].

13

а. Грассмана́ (рос. алгебра Грассмана; англ. Grassmann algebra) – алгебра, породжена антикомутувальними тві-

рними q1, q2, …, qn, тобто сукупність можливих лінійних комбінацій з добутків твірних qi, у яких усі співмножники різні,

qi qk + qkqi = 0, і, зокрема, qk2 = 0 при будь-

якому k. Розмірність а. Г. як лінійного простору дорівнює 2n, базис складається з 2n одночленів. На випадок грассманових змінних узагальнюється ряд понять звичайного аналізу, зокрема диференціювання та інтегрування.

а. Кліффорда́ [алгебра́ спінорна́ ] (рос. алгебра Клиффорда, алгебра спинорная; англ. Clifford algebra, spinor algebra) – асоціативна алгебра Кn із n твірними k1, …, kn, тобто сукупність лінійних комбінацій з добутків ki, причому виконуються співвід-

ношення: kikj + kjki ={ki, kj} = 0 при i ¹ j, ki2 = 1. А. К. Кn має скінченну розмірність 2n і зв'язана з представленням спінорної групи Spin(n) – дволистної накривальної ортогональної групи SО(n). А. К. тісно пов'язана з алгеброю Грассмана.

а. Лі (рос. алгебра Ли; англ. Lee algebra) – векторний простір, на якому визначена операція комутування. Для елементів алгебри визначені лінійні операції – додавання і множення на число. Операція комутування зіставляє будь-які два

елементи алгебри X, Y Î А з третім елементом

[X, Y] Î А. Ця операція є б і л і н і й н о ю

(тобто лінійною за кожним аргументом), а н т и с и м е т р и ч н о ю [Y, X] = – [X, Y]

observables) – множина спостережуваних фізичної системи, яка наділена структурою алгебри над полем компле-

ксних чисел. Спостережуваною називають будь-яку фізичну величину, значення якої можна знайти експериментально. Дві спостережувані однієї системи називаються сумісними (несумісними) між собою, якщо вони допускають (не допускають) одночасне і незалежне вимірювання. У класичних системах усі спостережувані сумісні. Для релятивістських квантових систем дві спостережувані сумісні, якщо вони належать до областей М, розділених просторовоподібним інтервалом. Спостережувана, яка локалізована в обмеженій області М і підкоряється принципу

вістських квантових систем усі спостережувані локальні.

АЛКОГО́ЛI, -ів, мн. (рос. алкоголи; англ. alcohols) – те саме, що спирти.́

АЛКОМА́КС, -у (рос. алкомакс;

англ. alcomax) – група висококоерцитивних магнітноанізотропних сплавів для постійних магнітів, що містять Fe, Co, Ni, Al, Cu, іноді з невеликими добавками Ti та Nb. Сплави а. близькі за складом, структурою та властивостями до сплавів алніко, магніко.

АЛМА́З, -у (рос. алмаз; англ. diamond; тюрк. алмас, від грец. αλμας – незламний) – алотропна модифікація вуглецю, кристалічна решітка якої належить до кубічної сингонії. А. стабільний при високих тисках і метастабільний при нормальних умовах. Теплопровідність а.

800 – 1260 Вт/(м×К), питомий електричний

опір – 108 – 1010 Ом×см. Кристал а., що має мінімальну кількість домішок (алмаз "чистої води"), прозорий для випромінювання у видимій частині спектру і зустрічається рідко. Найчастіше а. забарвлені в різні кольори – від жовтого до сірого та чорного. Синтетичні а. зазвичай зелені. Введення домішок у звичайну шихту дозволяє змінювати колір синтетичних а.

14

А́ЛНІ́(рос. ални; англ. alni) – висококоерцитивні сплави для постійних магнітів на основі систем Fe – Ni – Al, близькі за складом до Fe2NiAl.

АЛОТРОПІЯ́ (рос. аллотропия;

англ. allotropy) – існування одного й того ж хімічного елементу у вигляді двох або кількох простих речовин, які різні за будовою і властивостями, – так званих алотропних модифікацій. А. зумовлена або утворенням різних кристалічних форм, тоді а. – частинний випадок поліморфізму (напр., графіт і алмаз), або різною кількістю атомів хімічного елементу в молекулі простої речовини (напр., кисень О2 та озон О3).

АЛСІФ́ Е́Р, -у [сендаст́ ] (рос. алсифер, сендаст; англ. alsifer, sendust) – сплави системи Al – Si – Fe, які характеризуються високим значенням магнітної проникності та застосовуються як магнітном'які матеріали. Сплав а. оптимального складу, що містить 9,6 % Si, 5,4 % Al, решта Fe, має близькі до нуля значення констант магнітної анізотропії та магнітострикції, що й зумовлює його високу магнітну проникність.

АЛЬБЕДО́ (рос. альбедо; англ. albedo; від пізньолат. albedo – білість) – величина, що характеризує розсіювальну або відбивальну спроможність поверхонь або космічних тіл. А. – відношення потоку відбитого (розсіяного) випромінювання до потоку надхідного випромінювання. В астрофізиці використовують поняття геометричного а., сферичного а. Поняття а. може застосовуватися для всього спектрального діапазону (радіометричне а.).

а. нейтронів́ (рос. альбедо нейтронов;

англ. neutron albedo) – імовірність відбивання нейтронів у результаті багаторазового розсіювання в середовищі. Поняттям "а. н." користуються в теорії дифузії нейтронів (див. також уповільнення́ нейтронів́ ).

АЛЬБЕДО́МЕТР, -а (рос. альбедометр; англ. albedometer) – фотометричний прилад для вимірювання плоского альбедо різних речовин та матеріалів. У лабораторному варіанті прилада реалізований принцип інтегрувального кульового фотометра.

АЛЬДЕГІД́И, -ів, мн. (рос. альдегиды; англ. aldehydes) – клас органічних сполук, які характеризуються наявністю альдегідної групи H–C=O. Карбонільна група >C=O, яка входить до складу альдегідної групи, наявна і в інших класах органічних сполук, проте хімічні властивості карбонільної групи кожного класу сполук мають істотні відмінності. Карбонільна група а. має найбільшу реакційну спроможність. Найпростіші а. – мурашиний а., або формальдегід, та оцтовий а., або ацетальдегід.

АЛЬФАТРОН́ , -а (рос. альфатрон; англ. alphatron) – те саме, що манометр́ радіоактивний́ іонізаційний́ .

АЛЮМІНІЙ́ , -ю (рос. алюминий;

англ. аlumіnіum), Al – хімічний елемент III групи періодичної системи елементів, ат. номер 13, ат. маса 26,98154. Природний а. має один стабільний ізотоп 28Al. Сріблясто-білий пластичний метал, відносно високої хімічної активності, з киснем утворює оксидну плівку. Чистий а. має високий коефіцієнт відбивання. А. застосовується як електропровідник.

Температура плавлення 660,1°С. Кристалі-

чна решітка кубічна гранецентрована. Електронна конфігурація зовнішньої оболонки 3 s2 p1.

АЛЮМОСИЛІКА́ТИ, -ів, мн. (рос.

алюмосиликаты; англ. alumosilicates) – група широко розповсюджених мінералів, які являють собою кремнеземисті сполуки. До а. належать усі так звані каркасні силікати, які охоплюють найважливіші породоутворювальні мінерали, – польові

15

шпати (ортоклаз, альбіт, анортит та ін. плагіоклази), нефелін та ін. До складу цих а. часто входить вода (група цеолітів), групи NaCl, CaCO3, Na2SO4 та ін. До а. належать також частково силікати листової структури (напр., слюди, хлорити, хлоритоїди), стрічкової (рогова оманка), ланцюжкової (авгіт) та кільцевої структури (кордієрит, лужні берили).

АМЕРИ́ЦІЙ, -ю (рос. америций; англ. americium; від слова "Америка", за місцем відкриття; лат. Americum), Am – радіоактивний хімічний елемент родини актиноїдів, ат. номер 95. Отриманий штучно при опроміненні урану та плутонію тепловими нейтронами. Найдовше існує ізотоп 243Am (Т1/2 = 7370 років). Електронна конфігурація зовнішніх оболонок 5 f 7 6s2 p6 7s2. А. – сріблястий метал,

температура плавлення 1180°С.

АМПЕ́Р, -а (рос. Ампер; англ.

Ampere, за іменем французького фізика А. Ампера [А.М. Ampère], 1775 – 1836), А – одиниця величини електричного струму СІ, що дорівнює незмінній величині струму, який при проходженні двома паралельними прямолінійними провідниками нехтовно малої площі колового поперечного перерізу і нескінченної довжини, розташованими у вакуумі на відстані 1 м один від одного, спричинив би на кожній ділянці провідника довжиною 1 м силу взаємодії, що дорівнює 2·10−7 Н.

вольт-ампер́ реактивний́ (рос. вольт-ампер реактивный; англ. reactive volt-ampere) – див. вар.

АМПЕРМЕ́ТР, -а (рос. амперметр;

англ. ampermeter) – прилад для вимірювання величини електричного струму, який вмикається послідовно в коло цього струму. Залежно від величин номінальних струмів, називається також кіло-, мілі-, мікроамперметром.

АМПЛІДИ́Н, -а (рос. амплидин;

англ. amplidyne) – те саме, що підсилю́ - вач електромашинний́ .

АМПЛІТУ́ДА (рос. амплитуда; англ. amplitude) – величина, розмах.

а. імовірності́ (а. ймовірності́ ) в к в а н т о в і й м е х а н і ц і (рос. амплитуда вероятности в к в а н т о в о й м е - х а н и к е ; англ. probability amplitude i n q u a n t u m m e c h a n i c s ) – те саме, що

функція́ хвильова. ́ а. коливань́ (рос. амплитуда коле-

баний; англ. amplitude of oscillations; від лат. amplitudo – величина) – найбільше відхилення коливної величини від середнього положення чи від деякого значення, умовно прийнятого за нульове.

а. процесу́ (рос. амплитуда процесса; англ. amplitude of process) – комплексна величина, квадрат модуля якої визначає ймовірність даного процесу (чи його переріз). Описує перехід між станами, що задаються векторами станів у моменти

ча-су t → – ∞ і t → + ∞, де взаємодія вва-

жається вимкненою (див. також гіпотеза́ адіабатична́ ). Сукупність а. п. утворюють

S-матрицю.

а. розсіяння́ (рос. амплитуда рассеяния; англ. scattering amplitude) – квантовомеханічна амплітуда переходу між двома станами системи в неперервному спектрі. Один з цих станів від-

повідає початковому (tі → – ∞), інший – кінцевому (tf → + ∞) моментам часу.

А. р. є матричним елементом матриці (оператора) розсіяння Т.

АМФОТЕ́РНІСТЬ, -ості (рос. амфо-

терность; англ. amphoterity) – здатність окисів та гідроокисів в залежності від умов проявляти то кислотні, то основні властивості. Речовини, які проявляють а.,

16

називаються амфотерними, напр., Zn(OH)2, Al(OH)3.

АНА́ЛІЗ, -у (рос. анализ; англ. analysis) – букв. розбір, розклад.

а. активаційний́ (рос. анализ активационный; англ. activation analysis) – метод визначення складу речовини, який базується на активації атомних ядер і дослідженні радіоактивного випромінювання, що виникає внаслідок зміни нуклонного складу або енергетичного стану ядер. Активаційний а. – набільш поширений фізичний метод визначення складу речовини. Д. Хевeшi [G. Hevesy] та Г. Левi [G. Levi], 1936.

а. векторний́ (рос анализ векторный; англ. vector analysis) – розділ математики, у якому вивчаються скалярні та векторні поля і різноманітні операції над ними. Скалярне поле ставить у відповідність кожній точці (3-вимірно-

го) простору якесь (дійсне) число ϕ =

ϕ(r), а векторне поле – деякий вектор a =

a (r).

а. газовий́ о́птико-акустичний́ (рос. анализ газовый оптико-акустический.; англ. optical acoustic gas analysis) – метод, який базується на вибірковому поглинанні інфрачервоної радіації в селективному оптико-акустичному приймачі. Чутливість методу оцінюється значенням величини порядку 10–8 %. Метод розроблений М.Л. Вейнгеровим, 1938.

а. даних́ (рос. анализ данных; англ. data analysis) – дисципліна, присвячена побудові та дослідженню процедур, що здійснюють перетворення від "початкових даних" до "результату". Раніше замість терміна а. д. використовувався термін обробка результатів спостережень (вимірювань). Математичним апаратом а. д. є м а т е м а т и ч н а с т а т и с т и к а .

а. дисперсійний́ (рос. анализ дисперсионный; англ. dispersion analysis) – сукупність методів вимірювання дисперсності – розмірів частинок дисперсної

фази, питомої поверхні розділу фаз дисперсних систем.

с т а т и с т и к е ]; англ. dispersion analysis

[ i n s t a t i s t i c s ]) – статистичний метод виявлення тих факторів, які чинять найсуттєвіший вплив на властивості досліджуваного явища. Застосовується в медицині для аналізу ефективності препаратів, для виявлення похибок вимірювань, порівняння різних методів аналізу речовин тощо.

а. електроннографічний́ (рос. анализ электроннографический; англ. electron diffraction investigation, electron diffraction analysis) – те саме, що електроногра́фія.

а. звуку́ (рос. анализ звука; англ. sound analysis) – розклад складного звукового сигналу на ряд простих складових. Найчастіше застосовуються частотний і часовий а. з. При частотному а. з. звуковий визнак подається сумою синусоїдних складових, які характеризуються частотою, фазою і амплітудою. При часовому а. з. сигнал подається сумою коротких імпульсів, які характеризуються часом появи й амплітудою. Методи часового а. з. лежать в основі принципу дії гідролокаторів і лунолотів.

а. люмінесцентний́ (рос. анализ люминесцентный; англ. luminescence analysis) – методи дослідження об'єктів, при яких реєструється або власне свічення досліджуваного об'єкта, або свічення

спеціальних люмінофорів, якими обробляється об'єкт. Цей аналіз включає в себе якісний і кількісний х і м і ч н и й а. л., при якому виявляють присутність або визначають вміст певних речовин у суміші, і с о р т о в и й а. л., що дозволяє розділяти об'єкти за наявністю або відсутністю люмінесценції.

а. магнітоструктурний́ (рос. анализ магнитоструктурный; англ. magnetic structure analysis) – аналіз, заснований на використанні зв'язку між основними ха-

17

рактеристиками феромагнітного матері-

алу та його структурою. Найважливіше застосування цього виду аналізу – визначення структури і механічних властивостей сталі та чавуну після термічної

обробки.

а. мас-спектра́льний(рос. анализ масс-спектральный; англ. mass-spectral analysis) – те саме, що мас-спектро- скопія́.

а. нейтронноактиваційний́ (рос.

при якому необхідне число спостережень не фіксується заздалегідь, а визначається в процесі самої перевірки.

а. регресійний́ (рос. анализ регрессионный; англ. regression analysis) – розділ математичної статистики, присвячений методам аналізу залежності однієї фізичної величини (y) від іншої (x).

а. рентгеноспектральний́ [аналіз́ спектральний́ рентгенівський́ ] (рос

анализ рентгеноспектральный, анализ спектральный рентгеновский; англ. X- ray spectrum analysis, Roentgen spectrum analysis) – елементний аналіз речовини за його рентгенівським спектром. Якісний а. р. виконують за спектральним положенням ліній характеристичного спектру випромінювання досліджуваного зразка; його основа – закон Мозлі. Кількісний а. р. здійснюють за інтенсивностями цих ліній.

а. рентгеноструктурний́ (рос. анализ рентгеноструктурный; англ. X-ray structure analysis, Roentgen structure analysis, X-ray diffraction analysis,

Roentgen diffraction structure analysis) – див. аналіз́ структурний́ рентгенівський́ .

а. розмірностей́ (рос. анализ размерностей; англ. dimension(ality) analysis)

– метод установлення зв'язку між фізичними величинами, істотними для досліджуваного явища, який базується на розгляді розмірностей одиниць цих величин. В основі а. р. лежить вимога: рівняння, що виражає шуканий зв'язок, має залишатися справедливим при будь-якій зміні одиниць величин, які в нього входять.

а. спектральний́ (рос. анализ спектральный; англ. spectrum analysis, spectral analysis, frequency(-domain) analysis, spectrum estimation, spectral estimation) – фізичний метод визначення якісного і кількісного складу речовини на основі дослідження його спектрів. Розрізняють емісійний а. с. (за спектрами випромінювання), абсорбційний а. с. (за спектрами поглинання), люмінесцентний а. с., а. с. за спектрами комбінаційного розсіяння, рентгенівський а. с.

а. спектральний́ молекулярний́ (рос. анализ спектральный молекулярный; англ. molecular spectrum analysis) – сукупність методів визначення сполук складних (головним чином органічних) сумішей за їхніми молекулярними спектрами. Основні завдання а. с. м. – визначення індивідуальності компонентів, що входять до складу суміші, та вмісту їх у суміші.

а. спектральний́ рентгенівський́ (рос. анализ спектральный рент-

геновский; англ. X-ray spectrum analysis, Roentgen spectrum analysis) – див. аналіз́ рентгеноспектральний́

а. структурний́ (рос. анализ структурный; англ. structural analysis) – визначення будови речовини: атомного або молекулярного складу, просторового розташування атомів, розподілу електронної густини тощо.

а. структурний́ рентгенівський́ [ана́- ліз рентгеноструктурний́ ] (рос. анализ структурный рентгеновский [анализ рентгеноструктурный]; англ. X-ray

18

structure analysis, Roentgen structure analysis, X-ray diffraction analysis, Roentgen diffraction structure analysis) – методи дослідження атомної будови речовини за розподілом у просторі та за інтенсивностями розсіяного на аналізованому об'єкті рентгенівського випромінювання.

а. тепловий́ (рос. анализ тепловой; англ. thermal analysis) – те саме, що ана́- ліз термічний́ .

а. термічний́ [аналіз́ теплови́й] (рос. анализ термический, анализ тепловой; англ. thermal analysis) – дослідження перетворень речовини у процесі її нагрівання або охолодження. Методами а. т. визначають температури фазових перетворень, будують діаграми стану, визначають фазовий склад сумішей, чистоту речовин тощо. А. т. проводять зняттям кривих нагрівання і охолодження – залежностей температури зразка від часу.

а. фазовий́ (рос. анализ фазовый;

англ. phase analysis) – метод обробки експериментальних даних, який застосовується при аналізі зіткнень частинок і який дозволяє визначати фазові параметри з експериментальних даних про взаємодію частинок. Такий аналіз застосовують, наприклад, при вивченні сильних взаємодій, зокрема для відновлення матриці розсіяння з експерименту.

а. фізико́ -хімічний́ (рос. анализ физи- ко-химический; англ. physicochemical analysis, physico-chemical analysis, physical-chemical analysis, physical and chemical analysis) – дослідження співвідношень між фізичними властивостями системи і її складом (а також іншими параметрами стану, які визначають рівновагу фізико-хімічних систем), що призводить до систематики фаз і визначення числа та складу хімічних сполук, які утворюються в системі.

АНАЛІЗА́ТОР, -а (рос. анализатор;

англ. analyzer) – букв. досліджувач, розкладач.

а. амплітудний́ [аналізатор́ амплітуд́] (рос. анализатор амплитудный, анализатор амплитуд; англ. amplitude analyzer, height analyzer) – прилад ядерної електроніки, призначений для дослідження розподілу за амплітудою імпульсів, що приходять від електронних детекторів частинок.

а. амплітуд́ (рос. анализатор амплитуд; англ. amplitude analyzer, height analyzer) – див. аналіза́тор ампліту́- дний.

а. спектру́ (рос. анализатор спектра; англ. spectrum analyzer) – пристрій для одержання спектрів фізичних процесів. Таким аналізатором може слугувати будь-який прилад, поведінка якого залежить від частоти впливу. В основі дії подібних приладів лежить одне з явищ: 1) інтерференція; 2) залам при наявності дисперсії фазової швидкості; 3) резонанс. А. с. дозволяє визначати амплітуду й частоту спектральних компонент, що входять до складу аналізованого процесу. Найважливіша характеристика а. с. – роздільність (роздільна спро-можність): найменший інтервал ∆f частот

між двома спектральними лініями, які ще розділяються аналізатором.

мас-аналізатор́ (рос. масс-анали- затор; англ. mass analyzer) – пристрій для просторового або тимчасового розділення йонів з різними відношеннями маси до заряду. Один з основних елементів мас-спектрометра.

АНАЛІЗА́ТОР, -а в о п т и ц і (рос.

анализатор в о п т и к е ; англ. аnalyzer i n o p t i c s ) – поляризатор, призначений для визначення стану поляризації світла (ступеня поляризації, ступеня еліптичності і т.п.) або для реєстрації її змін. Використовуються лінійні, циркулярні (колові) або еліптичні поляризатори. В оптичних схемах з фотоелектричною чи візуальною реєстрацією аналізатор використовується для перетворення часових або просторових змін стану поля-

19

ризації світлового пучка на відповідні зміни інтенсивності (див. також поляри́-

метр, метод́ (дослідження́ напруг) поля́ - ризаційно́ -оптичний́ ).

АНАЛО́ГІЯ (рос. аналогия; англ.

analogy; грец. αναλογία) – букв. подібність.

а. мембранна́ (рос. аналогия мембранная; англ. membrane analogy) – аналогія в задачах про кручення призматичного бруса і прогин мембрани під рівномірно розподіленим навантаженням.

а. оптико́ -механічна́ (рос. аналогия оптико-механическая; англ. mechanooptical analogy) – аналогія між класичною

нические и электроакустические; англ. electromechanical and electroacoustic analogies) – аналогії в законах руху механічних коливних систем і електричних контурів. А. е. та е. засновані на схожості диференціальних рівнянь, які описують стани цих систем; вони дозволяють застосувати методи розрахунку та аналізу електричних коливних систем при розгляді властивостей механічних і акустичних систем.

АНАМОРФУВА́ННЯ (рос.

анаморфирование; англ. anamorphosing;

від грец. αναμορφώνω – перетворюю, переробляю, змінюю) – букв. перетворення.

ня оптичних зображень предметів із різноманітними зумисними спотвореннями їхньої конфігурації в результаті перетворення (трансформації) їх лінійних або кутових розмірів у різних напрямках – наприклад, нахилом площини чи предмета зображення щодо оптичної осі, застосуванням циліндричної лінзи та дзеркала і т.п. Від-

новлення неспотвореного зображення предмета наз. дезанаморфуванням.

АНАПО́ЛЬ, -я [диполь́ тороїдний́ ] (рос. анаполь, диполь тороидный; англ. anapole, thoroidal dipole) – система струмів, електромагнітне поле якої характеризується вектором анапольного моменту

густина електричного струму, с – швидкість світла у вакуумі. А. – найпростіший представник родини тороїдних (анапольних) мультиполів, необхідних для повного опису поля довільних джерел. Моделлю а. може служити соленоїд (тор), по обмотках якого проходить струм.

АНАСТИГМАТ́, -а (рос. анастигмат; англ. anastigmat) – найдосконаліший тип об'єктива (переважно фотографічного), що характеризується виправленням аберацій у межах усього поля зображення.

АНГІДРИ́Д, -у (рос. ангидрид; англ. anhydride) – киснева сполука, що дає з водою кислоти. Відомі а. як неорганічних (напр. SO2 – сірчистий а., N2O5 – азотний а., так і органічних кислот [напр., (CH3CO)2O – оцтовий а.].

АНГСТРЕ́М, -а (рос. Ангстрем; англ.

Angstroem), А – позасистемна одиниця довжини, яка застосовується в атомній фізиці й оптиці. Названа на честь шведського фізика А.Й. Ангстрема [A.J. Аngstroem], 1814-17. 1А = 10−10 м.

АННІГІЛЯ́ЦІЯ (рос. аннигиляция;

англ. annihilation) – від пізньолат. annihilatio – знищення.

а. п а р и ч а с т и н к а - а н т и ч а с т и - н к а (рос. аннигиляция п а р ы ч а с т и - ц а - а н т и ч а с т и ц а ; англ. annihilation o f a p a i r p a r t i c l e - a n t i p a r t i c l e )

– один із видів взаємоперетворення елементарних частинок. А. передбачив

П. Дірак [P.A.M. Dirac] (див. також тео́- рія діроќ Дірака,́ частинки́ віртуальні́). У природних умовах процеси а. можуть відбуватися поблизу космічних джерел античастинок (активних ядер галактики, пульсарів) і при взаємодії космічних антипротонів і позитронів із речовиною.

АНІЗО́МЕТР, -а (рос. анизометр; англ. anisometer).

а. магнітний́ (рос. анизометр магнитный; англ. magnetic anisometer) – прилад для вимірювання магнітної анізотропії матеріалів.

Дозволяє досліджувати і масивні зразки, і феромагнітні плівки в інтервалі від 1300 К до ~ 1 К і в магнітних полях до 4000 кА/м.

АНІЗОТРОПІЯ́ (рос. анизотропия;

англ. anisotropy) – букв. різнозворотність, нерівнозворотність, неоднаковість.

а. магнітна́ (рос. анизотропия магнитная; англ. magnetic anisotropy) – залежність магнітних властивостей (у вузькому розумінні – намагніченості) в зразку (магнетику) від виділеного напрямку. Існують різні види а. м. Залежність намагніченості від її напрямку відносно кристалографічних осей у кристалах називається природною к р и с т а л о г р а ф і - ч н о ю а. м. Крім того, а. м. може виникати внаслідок магнітопружних деформацій, за наявності зовнішніх або внутрішніх напружень (наведена а. м.), а також через анізотропію форми зразка. А. м. істотно впливає на процеси намагнічення, на магнітну доменну структуру та інші властивості магнетиків.

а. механічних́ властивостей́ (рос. анизотропия механических свойств; англ. anisotropy of mechanical properties)

– відмінність механічних характеристик і пружних властивостей в залежності від напрямку.

а. однонапрямлена́ (обмінна́ ) (рос.

анизотропия однонаправленная (обменная); англ. unidirectional (exchange) anisotropy) – явище, що спо-

20