Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

ГЕКТО…, г (рос. гекто…, г; англ. hecto..., h; від грец. έκατον – сто) – основа для утворення кратної одиниці, у 100 разів більшої за початкову. Наприклад: 1 гВт = 100 Вт.

ГЕКТОПАСКАЛЬ́ , -я (рос.

гектопаскаль; англ. hectopascal; від

гекто…і паскаль) – одиниця тиску та механічного напруження СІ, позначається гПа. 1 гПа = 100 Па = 1000 дин/см2 = 10,2 кгс/м2 =

10–3 бар = 0,75 мм рт. ст.

ГЕ́ЛІЙ, -ю (рос. гелий; англ. helium;

від грец. ήλιος – сонце; лат. Helіum), Не – хімічний елемент VІІІ групи періодичної системи елементів, інертний газ, атомний номер 2, атомна маса 4,002602. Електронна конфігурація г. 1 s2. Енергія йонізації 24,5887 еВ – найвища серед усіх елементів. Радіус атома г. за шкалою Бокія – Бєлова 0,122 нм. Природний г. складається з двох стабільних ізотопів 4Не (99,999862 %) і 3Не. Г. – легкий безбарвний одноатомний газ, густина при

температурі 0°С і тиску 1,013×105Па

становить 0,178467 кг/м3, у воді розчиняється погано. Температура кипіння – 4,22 К

– найнижча серед усіх рідин. Г. – єдиний елемент, що не твердне при нормальному тиску (2,5 МПа; див. також гелій́ твердий́). Хімічно пасивний, стійкі сполуки г. невідомі. Використовується для охолодження атомних реакторів.

г. рідкий́ (рос. гелий жидкий; англ. liquid helium). Рідкі 3He і 4He (та їхні розчини) – єдині в природі рідини, які не тверднуть при абсолютному нулі температури (при атмосферному тиску). Завдяки малій масі атомів гелію і характерному для атомів інертних газів слабкому притяганню між ними при зниженні температури квантові ефекти в рідкому гелії ("нульові коливання" атомів при T = 0) перешкоджають його кристалізації. 3He і 4He – квантові рідини. Рідкий 3He – Фе- рмі-рідина, підкоряється статистиці Фе-

91

рмі-Дірака; рідкий 4He – Бозе-рідина, підкоряється статистиці Бозе-Ейнштейна.

Рідкий 4He при T = Tλ (т. зв. l – точка)

має фазовий перехід 2-го роду, нову фазу називають He ІІ (має аномально високу теплопровідність і надплинність (П.Л. Капіца, 1938; Л.Д. Ландау, 1941).

г. твердий́ (рос. гелий твёрдый; англ. solid helium) – гелій у кристалічному стані, існує тільки при досить високих тисках. Відомі три стійкі кристалічні модифікації 4He: гексагональна щільноупакована при тисках вище 25 атм (2,5 МПа); кубічна об'ємноцентрована у вузькій області діаграми стану 4He, по- в'язаною з кривою плавлення в інтервалі температур 1,46 – 1,77 К; кубічна гранецентрована при температурах Т > 14,9 К і тисках > 105 МПа (1050 атм). Для гелію характерна низька густина (до 0,19 г/см3), висока стисливість і пластичність. Кристалічні модифікації 3He такі ж, як у 4He, але існують при інших тисках і температурах.

ГЕЛІКО́Н, -а (рос. геликон; англ. helicon; від грец. ήλιξ – кільце, спіраль, род. відм. ήλικος) – слабкозагасна електромагнітна хвиля, що збуджується в газовій плазмі або плазмі твердих тіл, яка перебуває в сталому магнітному полі H. Електричне поле г. E еліптично поляризоване в площині, перпендикулярній до

H. Ступінь еліптичності дорівнює cosq,

де q – кут між H і напрямком поширення

хвилі (хвильовим вектором k). При цьому вектор E обертається в той же бік, у який обертаються надлишкові носії заряду в полі H. Магнітне поле хвилі має колову поляризацію в площині, перпендикулярній до k. Г. виникає за рахунок недисипативного холлівського дрейфу заряджених частинок у сильному магнітному й електромагнітному полях (див. також ефект́ Холла́ ). В іоносферній плазмі гелікони відомі під назвою атмосферики-сви- стівки (чи вістлери).

ГЕНЕРА́ТОР, -а (рос. генератор; англ. generator, emitter, energizer, producer; (коливань) generator, oscillator, driver; (групи) generator; (схема) oscillating circuit, oscillation circuit, oscillatory circuit; від лат. generator – виробник, витворювач).

блокін́ г-генератор́ (рос. блокинггенератор; англ. blocking generator, blocking oscillator, surge generator) – те саме, що генератор́ блокувальний́ .

г. RC (рос. генератор RC; англ. RC generator) – автогенератор синусоїдних коливань, у якому вибірне (селективне) коло, що визначає частоту автоколивань, містить лише ємності С та активні опори R. Робочий діапазон від декількох Гц до сотень кГц. У генераторах RC використовують однокаскадні та двокаскадні підсилювачі з додатним зворотним зв'язком. Перестроєння здійснюють, змінюючи ємності конденсаторів.

г. блокувальний́ [блокінѓ -генера- ́ тор] (рос. блокинг-генератор; англ. blocking generator, blocking oscillator, surge generator; від англ. blockіng, букв. – затримування) – релаксаційний генератор імпульсів, який виготовлено у вигляді однокаскадного підсилювача з трансформаторним зворотним зв'язком. Може працювати в автоколивальному режимі, генеруючи короткочасні імпульси з високою прогальністю (шпаруватістю), і в очікувальному режимі, створюючи поодинокі імпульси при подачі сигналу запуску в базове або колекторне коло. Електронний прилад у г. б. (лампа, транзистор) споживає енергію тільки під час генерації. Г. б. добре синхронізується зовнішнім періодичним сигналом, і його можна використовувати для ділення частоти.

г. ван-де-Граафа́ (рос. генератор ван-де-Граафа; англ. van de Graaff generator) – електростатичний генератор високої сталої напруги, у якому для перенесення електричних зарядів використовується діелектричний транспортер у вигляді гнучкої стрічки. Запропонований

92

породжують алгебру Лі представлення Tg і задовольняють співвідношення [Іα, Іβ] = CαγβІγ, де Cαγβ – структурні константи

алгебри. У класичній механіці, де алгебру Лі породжують дужки Пуассона, генератори групи реалізуються як функції канонічних змінних. Важливим прикладом є група калібрувальних перетворень, для якої генератори групи – зв'язки першого роду (див. також

формалізм́ гамільтонів́ ́ ).

г. динатронний́ (рос. генератор динатронный; англ. dynatron oscillator) – генератор незагасних електричних коливань, у якому коливання підтримуються за рахунок від'ємного опору ділянки катод-анод чотириелектродної електронної лампи, що працює в умовах динатронного ефекту анода і називається динатроном.

г. електромагнітних́ коливань́ (рос.

генератор электромагнитных колебаний; англ. electromagnetic oscillator) – пристрій для отримання електромагнітних коливань потрібного виду (певних частот, амплітуд і фаз для гармонічних коливань, форми в часі для імпульсних коливань і т. д.). У г. е. к. здійснюється перетворення електричної енергії джерел сталої напруги та струму або енергії первинних електромагнітних коливань чи інших форм енергії в енергію генерованих електромагнітних коливань. Принципи

побудови і конструкція г. е. к. залежать від діапазону генерованих частот. Розрізняють генератори низьких частот і радіочастот, НВЧ генератори, оптичні квантові генератори (лазери), генератори випадкових сигналів.

г. електростатичний́ (рос. генератор электростатический; англ. electrostatic generator) – пристрій для розділення електричних зарядів, принцип дії якого полягає у переміщенні електричних зарядів проти сил електричного поля, причому робота, яка витрачається на переміщення зарядів, перетворюється в електричну енергію. Застосовується або як генератор

electrochemical generator) – див. джерела́ струму́ хімічні́ .

г. заряджених́ тороїдів́ адіабатичний́ (рос. генератор заряженных тороидов адиабатический; англ. adiabatic generator of charged toroids) – див. адгезатор́ .

г. імпульсний́ (рос. генератор импульсный; англ. impulse generator, pulse generator, surge generator, impulser, impulse oscillator, pulse(d) oscillator, pulser) – електронний пристрій для створення послідовності імпульсів або поокремлених відеоімпульсів. Найбільш простим за будовою г. і. є блокувальний генератор. Зазвичай г. і. складається із задавального джерела коливань і формувальника, що створює імпульси необхідної (як правило, близької до прямокутної) форми, тривалості й амплітуди (потужності). Джерелом може слугувати генератор синусоїдних або релаксаційних коливань (генератор пилкоподібної напруги, мультивібратор і т.д.).

г. каскадний,́ КГ (рос. генератор каскадный, КГ; англ. cascade generator)

– пристрій для перетворення низької змінної напруги у високу сталу напругу. Низька напруга випрямляється в окремих каскадах, а потім отримані сталі напруги вмикаються послідовно та підсумовуються.

г. квантовий́ (рос. генератор квантовый; англ. quantum generator) – пристрій, що генерує електромагнітне випромінювання за рахунок вимушеного висилання фотонів ансамблем мікрочастинок. При термодинамічній рівновазі системи мікрочастинок, яка взаємодіє з електромагнітним полем, вимушене висилання фотонів значно менше від поглинання їх частинками. Г. к. був запропонований і реалізований у 1954 незалежно двома групами радіофізиків (Н.Г. Басов і А.М. Прохоров та Ч. Таунс зі співробітниками), що працювали в області радіоспектроскопії. Вони показали, що для створення г. к. необхідно об'єднати ансамбль мікрочастинок

93

(робочу речовину) з елементом додатного зворотного зв'язку та забезпечити інверсію заселеностей робочих енергетичних рівнів ансамблю мікрочастинок. Вони створили такий генератор, у якому робочою речовиною слугував пучок молекул NH3, елементом зворотного зв'язку

– об'ємний резонатор, а інверсія населеностей досягалася сортуванням молекул за енергіями (молекулярний генератор). У 1960 були створені г. к. оптичного діапазону – лазери. Див. також лазер́ твердотільний,́ лазери́ газорозрядні,́ оптика́ нелінійна́.

г. квантовий́ оптичний́ (рос. генератор квантовый оптический; англ. optical quantum generator) – див. лазер́ .

г. кварцовий́ (рос. генератор кварцевый; англ. crystal-controlled oscillator, piezoelectric oscillator, quartzcrystal

(-controlled) oscillator) – автогенератор електромагнітних коливань із коливною системою, до складу якої входить кварцовий резонатор; призначений для одержання коливань з високою стабільністю частоти. Принцип побудови електричної схеми г. к. і його дія такі ж, як і у звичайних генераторів електромагнітних коливань.

г. магнітогідродинамічний́ [МГДгенератор́ ] (рос. генератор магнитогидродинамический, МГД-генератор; англ. magnetohydrodynamic generator, MHD generator) – пристрій, у якому за рахунок явища електромагнітної індукції в каналі з накладеним магнітним полем внутрішня теплова або кінетична та потенціальна енергія потоку електропровідного середовища перетворюється в електричну енергію. Робочим тілом г. м. може бути низькотемпературна плазма або провідна рідина (рідкі метали, електроліти). Г. м. складається з канала, в якому формується потік, індуктора, що створює стаціонарне або змінне (рухоме) магнітне поле, системи знімання енергії за допомогою електродів (кондукційні г.

м.) або індуктивного зв'язку потоку з колом навантаження (індукційні г. м.).

г. молекулярний́ (рос. генератор молекулярный; англ. molecular generator, molecular oscillator) – перший квантовий генератор, у якому електромагнітні коливання НВЧ генерувалися за рахунок вимушених квантових переходів молекул NH3 (див. також електроніка́ квантова́ ). Молекули NH3, що мають електричний дипольний момент, пролітаючи через неоднорідне електричне поле, відхиляються по-різному – залежно від їхньої внутрішньої енергії (див. також ефект́ Шта́- рка). Молекули, що перебувають у верхньому енергетичному стані, відхиляються до осі конденсатора і попадають усередину об'ємного резонатора, де вони висилають фотони під впливом електромагнітного поля резонатора. Створені г. м. і на інших дипольних молекулах у діапазоні сантиметрових і міліметрових хвиль. Вони використовуються як радіоспектроскопи високої роздільності.

г. нейтронний́ (рос. генератор нейтронный; англ. neutron generator) – установка для отримання нейтронних пучків високої інтенсивності, що складається з великострумового прискорювача заряджених частинок (протонів, дейтронів, електронів) і мішені – конвертора. Інтенсивні імпульсні потоки нейтронів одержують за допомогою протонних прискорювачів – т. зв. мезонних фабрик, де нейтрони безпосередньо вибиваються протонами з ядер.

г. оптичний́ (рос. генератор оптический; англ. optical generator) – див. ла́- зер.

г. параметричний́ (рос. генератор параметрический; англ. parametric oscillator) – генератор електромагнітних коливань – система, у якій коливання збуджуються та підтримуються періодичною зміною її реактивного параметра (ємності C або індуктивності L). Див. також генерація́́ параметрична́ та підси́-

лення електромагнітних́ коливань́.

г. світла́ параметричний́ (рос. генератор света параметрический; англ. parametric light generator) – джерело когерентного оптичного випромінювання, у якому потужна світлова хвиля однієї частоти (частоти подачі), проходячи через нелінійний кристал, перетворюється у світлові хвилі інших, менших частот. Частоти параметрично збуджуваних хвиль визначаються дисперсією світла в кристалі і при її зміні можуть плавно перебудовуватися при фіксованій частоті подачі. С.А. Ахманов, Р.В. Хохлов, 1962 (перед-

(створені). Для збільшення потужності г. с. п. кристал розміщують усередині відкритого резонатора. Окремі г. с. п. забез-

генератор пилообразного напряжения; англ. sawtooth generator, ramp generator)

– генератор напруги (струму), які змінюються лінійно, електронний пристрій, що формує періодичні коливання напруги (струму) пилкоподібної форми. Основне призначення г. п. н.– керування часовою розгорткою променя в пристроях, де використовуються електроннопроменеві трубки. Г. п. н. застосовують також у пристроях для порівняння напруги, часової затримки та розширення імпульсів. Для одержання пилкоподібної напруги використовують процес зарядки (розрядки) конденсатора в колі з великою сталою часу.

г. плазмовий́ (рос. генератор плазменный; англ. plasma generator) – 1) генератор низькотемпературної плазми, те саме, що плазмотрон́. 2) Плазмовий генератор НВЧ випромінювання – джерело електромагнітного випромінювання, що виникає при взаємодії релятивістського пучка електронів з плазмою.

г. релаксаційний́ [генератор́ релаксаційних́ коливань́ ] (рос. генератор

релаксационный, генератор релаксаци-

95

онных колебаний; англ. relaxation generator, relaxation oscillator) – генератор електромагнітних коливань, у якому ні пасивні кола, ні активний нелінійний елемент не мають резонансних властивостей.

г. релаксаційних́ коливань́ (рос. генератор релаксационных колебаний; англ. relaxation generator, relaxation oscillator) – те саме, що генератор́ релаксаційний́ .

г. транзисторний́ (рос. генератор транзисторный; англ. transistor generator) – ламповий генератор із пентодом, який має коливний контур, увімкнений між катодом і екранною сіткою.

г-ри плазми́ (рос. генераторы плазмы; англ. plasma generators) – пристрої, що створюють з нейтральних речовин потоки низькотемпературної плазми, тобто плазми з кінетичною енергією частинок меншою або того ж порядку величини, що і їхня енергія йонізації. Іноді термін "г. п." застосовують і до інших джерел плазмових потоків, наприклад плазмові прискорювачі. До г. п. природно примикають іонні та електронні джерела, з яких електричним полем витягуються потоки йонів і електронів відповідно (Про отримання високотемпературної плазми див. також реактор́ термоядерний́ ). Функціональну основу г. п., як правило, складає газовий розряд (дуговий, жеврійний, високочастотний, лазерний та ін.). Основні характеристики якості г.п.: ступінь іонізації плазми, середня енергія частинок, енергетична ціна йона.

г-ри шумові́ (рос. генераторы шумовые; англ. noise sources) – прилади, які генерують електричні сигнали з рівномірною спектральною густиною у широкій смузі частот. Застосовуються як вимірювальні пристрої для вимірювання шум-фа- ктора приймачів і підсилювачів, граничної далекості виявлення радіолокаційних станцій, в електроакустиці – для визначення частотних характеристик мікрофонів,

динаміків, коефіцієнта звукопоглинання тощо.

НВЧ генератори́ (рос. СВЧ генераторы; англ. microwave generators)

– надвисокочастотні генератори електричних коливань, частота яких більша 3×109

Гц (l £ 10 см). До НВЧ г. належать: лампові генератори, НВЧ електронні прилади, параметричні генератори, напівпровідниковий генератор, квантові генератори діапазону НВЧ (молекулярний генератор).

свіп-генератор́́ (рос.свип-генератор;

англ. sweep generator) – генератор сигналів, у якому частота-носій змінюється за пилкоподібним або трикутним законом; використовується в радіотехніці разом з осцилографом для одержання амплітудно-частотних характеристик різноманітних електричних кіл.

ГЕНЕРАТРИ́СА (рос. генератриса; англ. generatrix,generator) – те саме, що фу́нкція твірна.́

ГЕНЕРА́́ЦІЯ (рос. генерация; англ.

generation) – букв. породження, витворення.

г. гармоніќ (рос. генерация гармоник; англ. harmonic generation) – див. взаємодія́ світлових́ хвиль.

г. носіїв́ заряду́ в напівпровідниках́ (рос. генерация носителей заряда в полупроводниках; англ. carrier generation in semiconductors) – поява електронів у зоні провідності та дірок у валентній зоні. Генерація носіїв заряду відбувається під дією теплового руху атомів кристалічних решіток (т е п л о в а

г е н е р а ц і я ), опромінення потоками частинок, сильних електричних полів та інші. Мірою генерації носіїв заряду є швидкість генерації – кількість носіїв, що виникають в одиниці об'єму за одиницю часу. Теплова генерація носіїв заряду в рівноважному напівпровіднику зрівноважується їхньою рекомбінацією (див. та-

96

кож рекомбінація́ носіїв́заряду)́. У випадку оптичної генерації носіїв заряду концентрація нерівноважних носіїв може перевищувати рівноважне значення на багато порядків, швидкість такої генерації звичайно є лінійною при малих інтенсивностях світла (див. також про-

цеси́ багатофотонні,́ лазер́ напівпровідниковий́ ).

г. параметрична́ та підсилення́ електромагнітних́ коливань́ (рос.

генерация параметрическая и усиление электромагнитных колебаний; англ. parametric generation and amplification of electromagnetic oscillations) – генерація та підсилення електромагнітних коливань за рахунок роботи, яка виконується зовнішніми джерелами при періодичній зміні в часі реактивних параметрів коливної системи (ємності С, індуктивності L). Г. п. та п. е. к. базуються на явищі параметричного резонансу. При-

елемент обчислювального пристрою або як подільник частоти).

г. звуку́ теплова́(рос. генерация звука тепловая; англ. thermal sound generation)

– те саме, що генерація́́ звуку́ термічна́ . г. звуку́ термічна́ [генерація́́ звуку́

теплова́] (рос. генерация звука термическая, генерация звука тепловая; англ. thermal sound generation) – випромінювання звуку межею теплового джерела при зміні її температури. Причиною г. з. т. є розширення і стиснення навколишнього середовища або автоколивання в тепловій системі, в якій зворотний зв'язок забезпечується виниклою звуковою хвилею, що виявляє вплив на процеси горіння. Г. з. т. існує, наприклад, у турбулентному струмені повітря при горінні (див. також випромінювач́ акустичний́ ), у турбулентному полум'ї (аеродинамічна генерація звуку), у твердому тілі при бомбардуванні його поверхні електронами, у потоці в'язкого теплопровідного стисливого газу (співуче полум'я).

ГЕ́НРІ, Гн (рос. Генри, Гн; англ. Henry, Н) – одиниця СІ індуктивності та взаємної індуктивності, що дорівнює індуктивності електричного контура, який збуджує магнітний потік у 1 Вб при силі струму в ньому 1 А. Названа на честь Дж. Генрі [J. Henry]. 1 Гн дорівнює також індуктивності електричного кола, у якому виникає ерс самоіндукції в 1 В при рівномірній зміні струму в ній зі

швидкістю 1 А/с. 1 Гн = 1 В×с/А = 1 Вб/А = 109 см (одиниця СГСМ) = 1,11·10–12 одиниць СГСЕ.

Г. на метр, Гн/м (рос. Генри на метр, Гн/м; англ. Henry per meter, H/m) – одиниця СІ абсолютної магнітної проникності. 1 Гн/м дорівнює абсолютній магнітній проникності середовища, у якому при напруженості магнітного поля 1 А/м створюється магнітна індукція 1 Тл; 1 Гн/ м = 1 Тл·м/А = 1 Вб/(А/м) = 107/4 одиниці СГСМ.

ГЕОАКУ́СТИКА (рос. геоакустика;

англ. geoacoustics; від грец. Γή – Земля й акустика) – розділ акустики, у якому вивчаються закономірності розподілу пружних хвиль з частотами від 10–1 до 106 Гц у земній корі. Сюди належить також дослідження акустичних характеристик гірських порід (швидкості розподілу та загасання пружних хвиль у них). У г., поряд із поздовжніми, вивчаються й інші типи пружних хвиль (поперечні, хвилі Лява, Стоунлі, Лемба). Експериментально встановлено, що швидкості та коефіцієнти загасання поздовжніх пружних хвиль у гірських породах змінюються в межах 300 – 8·103 м/с і 10–3–10–1 дБ/м відповідно.

ГЕОМАГНЕТИ́ЗМ, -у (рос. геомагнетизм; англ. geomagnetism) – те саме, що магнетизм́ земний́.

ГЕОМЕ́ТРІЯ (рос. геометрия; англ. geometry).

г. ріманова́ (рос. геометрия риманова; англ. Riemannian geometry) – геометрія ріманового простору. Основні

97

поняття г. р. є узагальненням понять евклідової геометрії на простори з довільним метричним тензором gіj.

ГЕОФО́Н, -а (рос. геофон; англ. geophone; від грец. Γή – Земля та φωνή – голос) – електроакустичний перетворювач, призначений для прийому пружних хвиль, що поширюються в земній корі; застосовується в геоакустиці. Для реєстрації пружних хвиль на великих відстанях використовуються низькочастотні інфразвукові та звукові г. – сейсмографи, сейсмоприймачі, сейсмометри; г. є приймачами коливальних зсувів, коливальної швидкості або прискорення в хвилі відносно "нерухомої" землі.

ГЕПТОД́, -а [пентагри́д] (рос. гептод, пентагрид; англ. heptode, pentagrid) – семиелектродна електронна лампа.

ГЕРМА́НІЙ, -ю (рос. германий; англ. germanium), Ge – хімічний елемент ІV групи періодичної системи елементів, атомний номер 72, атомна маса 72,59. Природний г. складається з 5 стабільних ізотопів із масовими числами 70, 72, 73, 74, 76. Як радіоактивний індикатор найчастіше використовують 71Ge (електронне захоплення, ТЅ = 11,2 доби). Конфігурація зовнішніх електронних оболонок 4s2p2. Енергія йонізації дорівнює 7,899 еВ. У вільному стані – метал із кольором поверхні від сріблястого до чорного; існує в одній аморфній і декількох кристалічних модифікаціях. Г. використовують як напівпровідниковий матеріал. Оксид г. застосовують для одержання скла з високим показником заламу. Сплави г. з ніобієм, ванадієм, оловом мають порівняно високу температуру переходу у надпровідний стан.

ГЕРПОЛОДІЯ́ (рос. герполодия;

англ. herpolody) – крива, поняття про яку пов'язане з геометричною інтерпретацією руху твердого тіла навколо нерухомої

точки О у випадку, коли сума моментів усіх сил відносно цієї точки дорівнює нулю (випадок Ейлера). У цьому випадку вектор К0 головного моменту кількостей руху тіла відносно центра О сталий і полюс Р (точка перетину миттєвої осі обертання з поверхнею еліпсоїда інерції, побудованого в центрі О) має ту властивість, що площина, дотична до еліпсоїда в полюсі Р, перпендикулярна до вектора К0 і зберігає незмінний напрямок у просторі (в інерційній системі відліку). Тоді картину руху можна одержати, якщо котити без ковзання еліпсоїд інерції по площині, перпендикулярній К, а криву, що при цьому описує полюс на цій площині, називають герполодією.

ГЕРЦ, -а, Гц (рос. Герц, Гц; англ. Hertz, Hz) – одиниця частоти СІ та системи одиниць СГС, що дорівнює частоті періодичного процесу, при якій за 1 с відбувається один цикл процесу. Названа на честь Г. Р. Герца [H. R. Hertz]. Широко застосовуються кратні одиниці – кілогерц (1 кГц = 103 Гц), мегагерц (1 МГц = 106 Гц) та інші.

ГЕРЦМЕ́ТР, -а (рос. герцметр; англ. frequency counter, frequency indicator, frequency(-indicating) meter) – те саме, що частотомір́.

ГЕТЕРОДИНУВА́ННЯ (рос. гетеродинирование; англ. heterodyning, heterodyne mixing).

г. світла́ (рос. гетеродинирование света; англ. light heterodyning, light heterodyne mixing) – див. детектування́ світла́ .

(single-)heterojunction laser, (single-) heterostructure laser) – напівпровідниковий лазер на основі гетероструктур. Найпоширенішими є інжекційні гетеролазери, у яких активним середовищем слугує вузькозонний шар гетеро-

98

структури. Це напівпровідник (головним чином AІІІBV) з високим квантовим виходом випромінювальної рекомбінації. Спек-тральний діапазон випромінювання гетеролазера визначається Eg вузькозонного напівпровідника. В інжекційних лазерах з р–n-переходом у прозорому напівпровіднику світлове поле генерації проникає далеко за межі активного шару в області з високим для нього коефіцієнтом поглинання. У гетеролазерах можна керувати областю локалізації світлового поля і нерівноважної електронно-діркової плазми. Гетеролазери перекривають діапазон від жовто-зеленої області до декількох десятків мкм (1980).

ГЕТЕРОПЕРЕХІД́, -оду, ГП (рос.

гетеропереход, ГП; англ. heterotransition, heterojunction, heterogeneous junction) – контакт двох різних за хімічним складом напівпровідників. Г. може бути утворений між двома монокристалічними або аморфними напівпровідниками, однак найбільше практичне значення мають гетеропереходи, утворені монокристалами. На межі г. відбувається зміна властивостей напівпровідникового матеріалу: структури енергетичних зон, ширини забороненої зони Eg, ефективних мас носіїв заряду, їхньої рухливості і т.д.

ГЕТЕРОСТРУКТУ́РА (рос. гетероструктура; англ. heterostructure, heterojunction structure) – напівпровідникова структура з декількома гетеропереходами (ГП). Можливість змінювати на межах ГП ширину забороненої

зони Eg і діелектричну проникність ε до-

зволяє ефективно керувати в г. рухом носіїв заряду та їхньою рекомбінацією, а також світловими потоками усередині гетероструктури. Найважливіше застосування гетероструктур – т. зв. оптоелектронні прилади (гетеролазери, гетеросвітлодіоди).

ГІБРИДИЗА́ЦІЯ (рос. гибридизация; англ. hybridization).

г. атомних́ орбіталей́ (рос. гибридизация атомных орбиталей; англ. hybridization of atomic orbitals) – вирівнювання довжин хімічних зв'язків і валентних кутів при утворенні хімічних зв'язків валентними s-, p-, d- і т. д. електронами (атомними орбіталями) одного атома. Г. а. о. описує збуджені стани атома в хімічній сполуці і є енергетично вигідною. За допомогою методів рентгенівського структурного аналізу, спектральних вимірювань тощо встановлено, що хімічні зв'язки, утворені електронами атома, які перебувають в різних квантових станах, еквівалентні – що суперечить, здавалося б, очевидному припущенню про їхню відмінність (так, наприклад, р-електрони повинні були б створювати більш міцний зв'язок, ніж s- електрони). Гібридні функції, що відповідають новим орбіталям, є лінійними комбінаціями s-, p-, d- і т. д. атомних одноелектронних функцій (орбіталей) (Л. Полінг [L. Paulіng], 1928).

ГІГА…, Г (рос. гига…, Г; англ. giga…, G; від грец. γιγάντειος – гігантський) – основа для утворення найменування кратної одиниці, що дорівнює 109 початкових одиниць. Наприклад, 1 ГГц = 109 Гц.

ГІГА́НТ, -а (рос. гигант; англ. giant,

грец. γίγαντας) – велетень.

г-нти червоні́ та надгіганти́ (рос. гиганты красные и сверхгиганты; англ. red giants and supergiants) – див. надгіганти́ .

ГІГРОСКОПІЧ́НІСТЬ, -ості (рос.

гигроскопичность; англ. hygroscopic property; від грец. υγρός – вогкий, вологий і σκοπός – мета) – властивість матеріалів поглинати (сорбувати) вологу з повітря. Г. мають матеріали капілярнопоруватої структури, які змочуються водою (наприклад, деревина), у тонких

капілярах яких відбувається конденсація вологи (див. також гідрофільність́ і гідрофобність,́ конденсація́ капілярна́ ), а також добре розчинні у воді речовини (кухонна сіль, цукор, концентрована сірчана кислота), особливо хімічні сполуки, що утворюють з водою кристалогідрати. Кількість поглинутої речовиною вологи (гігроскопічна вологість) зростає зі збільшенням вмісту вологи в повітрі і досягає максимуму при відносній вологості 100%.

ГІДРА́ВЛІКА (рос. гидравлика;

англ. hydraulics; грец. υδραυλική, від υδορ – вода й αυλός – трубка) – застосовна (прикладна) наука про закони руху та рівноваги рідин і способи застосування цих законів до вирішення задач інженерної практики. Як розділ гідромеханіки, гідравліка встановлює наближені залежності, обмежуючись у багатьох випадках розглядом одновимірного руху і широко використовуючи при цьому експеримент як у лабораторних, так і в натурних умовах.

ГІДРОАЕРОМЕХА́НІКА [механіка́ рідин́ і газів́ ] (рос. гидроаэромеханика, механика жидкостей и газов; англ. fluid mechanics, mechanics of fluids) – розділ механіки, присвячений вивченню рівноваги і руху рідких та газоподібних середовищ і їхньої взаємодії між собою і з твердими тілами (див. також аероди-

наміка,́ динаміка́ газова,́ гідравліка,́ гідродинаміка,́ динаміка́ розріджених́ газів,́ гідродинаміка́ магнітна́ та ін.). Г.

–частина більш загальної галузі механіки

–механіки суцільного середовища.

ГІДРОАКУ́СТИКА (рос. гидроакустика; англ. hydroacoustics, submarine acoustics, underwater acoustics) – розділ акустики, у якому вивчаються характеристики звукових полів у реальному водному середовищі для цілей підводної локації, зв'язку та ін. Велике значення г. пов'язане з тим, що звукові

99

хвилі в океанах і морях є єдиним видом випромінювання, здатним поширюватися на значні відстані; часто г. називають

акустикою океану.

ГІДРОДИНА́МІКА (рос. гидродинамика; англ. hydrodynamics, flow dynamics, fluid dynamics, flow mechanics, hydrokinetics) – розділ гідромеханіки, у якому вивчається рух нестисливих рідин і їхня взаємодія з твердими тілами або поверхнями розділу з іншою рідиною (газом). Основними фізичними властивостями рідин, що лежать в основі побудови теоретичних моделей, є неперервність, або плинність, і в'язкість. Більшість краплинних рідин чинить значний опір стисненню і вважається практично нестисливими. Методи г. дозволяють розраховувати швидкість, тиск та ін. параметри рідини в будь-якій точці зайнятого рідиною простору в будь-який момент часу.

г. магнітна́ (рос. гидродинамика магнитная; англ. magnetohydrodynamics, magnetofluidmechanics, hydromagnetics, magnetofluid dynamics) – див. магнітогідродинаміка́ .

г. плазми́ дворідинна́ (рос. гидроди-

намика плазмы двухжидкостная; англ. two-fluid plasma hydrodynamics) –

математична модель, у якій повністю йонізована плазма подається у вигляді суміші двох газів заряджених частинок – електронів і йонів, зв'язаних один з одним силою тертя та електромагнітними полями. Система рівнянь, які описують модель, дає зміну в часі концентрації, середньої швидкості частинок, температури тощо.

ГІДРОЛОКА́ТОР, -а (рос. гидролокатор; англ. sonar, echo-ranging sonar, pinger, asdic) – гідроакустичний пристрій, що здійснює випромінювання, прийом та обробку акустичних сигналів з метою виявлення, визначення місця розташування і параметрів руху підводного об'єкта, що відбиває або розсіює акусти-

100

чні хвилі (див. також гідролокація́ ). Відстань до об'єкта, як правило, визначається за часом проходження луни від моменту випромінювання імпульсного сигналу (див. також імпульс́ акустичний́ ) до його прийому. Напрямок на об'єкт визначається за напрямком приходу лунивизнаку з урахуванням рефракції в даному районі. Швидкість об'єкта за одиничною посилкою розраховується за ефектом Допплера; одночасно допплерівське зміщення частоти дозволяє відстроюватися від ревербераційних завад (див. також реверберація́ ), викликаних розсіянням посланого сигналу на неоднорідностях середовища.

ГІДРОЛОКА́ЦІЯ (рос. гидролокация; англ. echo-ranging, sonar) – визначення місця перебування підводного об'- єкта або за звуковими сигналами, що висилаються самим об'єктом (пасивна гідролокація), або за відбиванням чи розсіянням від об'єкта спеціально висланого звукового сигналу (активна гідролокація). Об'єктами можуть бути надводний корабель, підводний човен, табун риб, скеля на дні та інше.

ГІДРОМЕХА́НІКА (рос. гидромеханика; англ. hydromechanics, fluid mechanics, flow mechanics) – розділ гідроаеромеханіки, в якому вивчаються рух і рівновага нестисливих рідин і їхня взаємодія з твердими тілами. Г. – найдавніший і дуже розвинений розділ механіки рідин і газів; вона підрозділяється на гідростатику та гідродинаміку.

ГІДРОСТА́ТИКА (рос. гидростатика; англ. hydrostatics) – частина гідромеханіки, в якій вивчають рівновагу нестисливих (краплинних) рідин.

ГІДРОФІЗ́ИКА (рос. гидрофизика;

англ. hydrophysics) – наука про фізичні властивості водної оболонки Землі – гідросфери – та процеси, що відбуваються в ній. Г. вивчає молекулярну