Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

стерігається в деяких феромагнітних речовинах і яке полягає в існуванні у кристалі виділеного напрямку (уніполярної осі) найлегшого намагнічення.

а. оптична́ (рос. анизотропия оптическая; англ. optical anisotropy) – відмінність оптичних властивостей середовища, пов'язана з залежністю швидкості світлових хвиль від напрямку поширення та їхньої поляризації. Виявляється в подвійному променезаламі, поліхроїзмі, повертанні площини поляризації, а також у деполяризації при розсіянні світла в середовищі і т.д. Розрізняють природну та наведену а. о.

а. поглинання́ (рос. анизотропия поглощения; англ. absorption anisotropy) – те саме, що поліхроїзм́ .

а. твердих́ тіл (рос. анизотропия твёрдых тел; англ. anisotropy of solids) – залежність рівноважних фізичних властивостей твердого тіла від напрямку (див. також середовище́ анізотропне́ ). Може бути штучно викликана зовнішньою дією: механічною обробкою (див. також текстура,́ фотопружність́ ), електричним полем (див. також ефект́ Керра́ ), магнітним полем (див. також ефект́ Коттона́ - Муттона́ ).

АНІО́Н, -а (рос. анион; англ. anion) – негативно заряджений іон, що рухається в електричному полі до анода (див. також електроліз́ ). Аніонами називають також негативно заряджені йони в іонних кристалах.

АНО́Д, -а (рос. анод; англ. anode) – 1) полюс або клема джерела струму (аккумулятора, гальванічного елемента), що перебуває при роботі цього джерела під додатнім потенціалом відносно іншого полюса того ж джерела – катода. 2) Електрод електровакуумного, газорозрядного, електронного або йонного прилада, що приєднується в електричному колі до анода джерела живлення. 3) В електрохімії – електрод в електроліті, біля якого відбувається окиснення йонів

21

або молекул, що входять до складу електроліту (див. також електроліз́ ).

АНОМА́ЛІЯ (рос. аномалия; англ. anomaly) – букв. незвичай, відхил від норми.

вість квантової теорії поля (КТП), яка полягає в тому, що деякі закони збереження, справедливі в класичній теорії, перестають виконуватися при правильному врахуванні квантових ефектів. Ці аномалії пов'язані з ультрафіолетовими

[J. Schwinger], 1951, С. Адлер [S. Adler], 1969.

а-лії магнітні́ (рос. аномалии магнитные; англ. magnetic anomalies) – відхили в розподілі магнітного поля на поверхні Землі від так званих нормальних його значень (від поля диполя). А. м. підрозділяються на с в і т о в і , що мають характерний розмір ~ 104 cм і максимальну величину до 10–5 Тл, і м і с ц е в і , що по- в'язані з намагніченістю гірських порід і

поля Землі, центральна частина якого міститься в Сибіру, в басейні Нижньої Тунгуски.

а-лії феромагнітні́ (рос. аномалии ферромагнитные; англ. ferromagnetic anomalies) – особливості термодинамічних рівноважних і кінетичних немагнітних властивостей магнітновпорядкованого (феро-, фери-, антиферомагнітного) стану речовини порівняно з аналогічними властивостями речовин без магнітного атомного порядку. Проявляються в особливому характері залежності різноманітних рівноважних параметрів (теплоємності, модулів пружності тощо) або кінетичних коефіці-єнтів (питомої

електро- і теплопровідності, сталої Холла і т.д.) від температури, тиску та зовнішніх електромагнітних полів.

АНСА́МБЛЬ, -ю (рос. ансамбль;

англ. ensemble; від фр. ensemble – одне

microcanonical ensemble) – статистичний ансамбль замкнутих мікроскопічних систем, що перебувають у статистичній рівновазі, який характеризується двома

основними ознаками: енергії всіх систем лежать у нескінченно малому інтервалі поблизу деякого фіксованого значення E0; різні стани систем (при даній енергії) є однаково ймовірними.

ensemble) – сукупність величезної кількості однакових фізичних систем. Поняття а. с. є основним поняттям статистичної фізики.

АНТЕ́НА (рос. антенна; англ. antenna) – перетворювач (як правило, лінійний) хвильових полів; у традиційному розумінні – пристрій, що здійснює випромінювання хвиль, які надходять до антени або безпосередньо від передавача, або через антенно-фідерний тракт (антена, що працює в режимі передачі, випромінювання), чи пристрій, який перетворює надхідне випромінювання і передає його до приймача (антена, що працює в режимі прийому, поглинання).

а. адаптивна́ (рос. антенна адаптивная; англ. adaptive antenna; від лат. adapto – пристосовую, приладжую) – різновид антени з обробкою сигналів, призначена для максимізації відношення сигнал/шум.

а. активна́ (рос. антенна активная;

англ. active antenna) – антена, що містить у своїй структурі активні пристрої, зокрема підсилювачі потужності (передавальна а. а.) або малошумливі підсилювачі (приймальна а. а.). А. а. дозволяє

22

компенсувати втрати в трактах і забезпечувати оптимальний розподіл амплітуд і фаз струмів за випромінювальною апертурою.

а. біжної́ хвилі́ (рос. антенна бегущей волны; англ. travelling-wave antenna) – те саме, що антена́ рухомої́ хвилі́ .

а. гідроакустична́ (рос. антенна гидроакустическая; англ. hydroacoustic antenna) – пристрій, що забезпечує просторово вибіркове випромінювання або прийом звуку у водяному середовищі. Складається зазвичай з електроакустичних перетворювачів (елементів антени), акустичних екранів, тримальної конструкції акустичних розв'язок, амортизаторів і ліній електрокомунікацій. За способом утворення просторової вибірковості а. г. можна розділити на інтерференційні, фокусувальні, рупорні та параметричні.

а. дзеркальна́ (рос. антенна зеркальная; англ. mirror antenna) – антена, в якій формування діаграми напрямленості здійснюється за допомогою дзеркально відбивальних поверхонь. Приймальні та передавальні а. дз., як правило, не мають конструктивних відмінностей. Використовують дзеркала різної форми: параболічні, еліптичні, сферичні, плоскі та ін. Найбільшого поширення одержали однодзеркальні антени, що опромінюються з фокуса за допомогою "первинного" опромінювача, напр., диполя або рупора, підключеного до лінії передачі або хвилевода (у приймальній а. дз. – до детектора). А. дз. використовують як антени радіотелескопів, а також як основні елементи в радіоінтерферометрах і системах апертурного синтезу.

а. діапазонна́ (рос. антенна диапазонная; англ. all-band antenna, broadband antenna, wide-band antenna)

– див. антена́ широкосмужна́ .

а. діелектрична́ (рос. антенна диэлектрическая; англ. dielectric antenna) – відрізок суцільного або трубчастого ді-

електричного хвилевода, споряджений збуджувачем.

а. з керованим́ променем́ (рос. антенна с управляемым лучом; англ. steerable(-beam) antenna) – антена, діаграма напрямленості (ДН) якої може змінюватися за певним законом. Ці зміни зводяться насамперед до переміщення щодо антени (сканування) головної пелюстки ДН (променя). Розрізняють механічні та електричні способи керування. А. з к. п. застосовують у радіолокації, навігації та зв'язку.

а. з обробкою́ сигналів́ (рос. антенна с обработкой сигналов; англ. signal processing antenna) – прийомна антенна система (як правило, антенна решітка або її аналог), де поряд зі звичайним лінійним когерентним додаванням сигналів (або замість нього) застосовуються нелінійна, адаптивна (саморегулювальна) або час-тотно-часова обробка визнаків і їх послідовне накопичення в часі. При цьому досягається: поліпшення роздільної спроможності антени без збільшення її габаритів, зниження рівня бічних пелюсток діаграми напрямленості, максимізація відношення сигнал/шум. До розглянутого класу належать антени з синтезованою апертурою (див. також синтез́ апертурний́ ), антени з нелінійною обробкою сигналів і залежними від часу параметрами, адаптивні антени та ін.

а. змінного́ профілю́ (рос. антенна переменного профиля; англ. variable profile antenna) – багатоелементна дзеркальна антена, відбивальна поверхня якої складається з великої кількості невеликих рухомих елементів. Діаграма напрямленості антени змінного профілю формується за допомогою спеціального розташування елементів і опромінювача, що міститься у фокусі відбивальної поверхні. Поворот діаграми напрямленості здійснюється зміною взаємного розташування відбивальних елементів, тобто зміною форми відбивача (звідси походить і назва антени). А. з. п. може одночасно працювати за 4 напрямками, при цьому в

23

кожному з напрямків використовуються до 1/4 всіх елементів. Переваги такої антени – широкосмужність і напрямленість, тобто можливість спостережень на різних частотах з високою кутовою роздільністю. Приклад а. з. п. – радіотелескоп сантиметрового діапазону РАТАН600.

а. лінзова́ (рос. антенна линзовая;

англ. lense antenna) – антенний пристрій, що працює за принципом оптичної лінзи, тобто перетворює форму фазового фронту електромагнітної хвилі. Як правило, розміри апертури такої антени значно більші від довжини хвилі поля, що приймається або випромінюється, тому аналогія з оптичними лінзами поширюється і на методи їхнього розрахунку (геометрична та фізична оптика).

а. магнітна́ (рос. антенна магнитная; англ. magnetic antenna) – пристрій, що використовує магнітний компонент електромагнітного поля для прийому або випромінювання радіохвиль.

а. петльова́(рос. антенна петлевая; англ. folded antenna, closed antenna) – див. антена́ рамкова́ .

а. поверхневих́ хвиль (рос. антенна поверхностных волн; англ. surface-wave antenna) – антена, в якій використовується відкрита лінія передач із уповільнювальною системою; окремий випадок антени рухомої хвилі. Рухомі уповільнені хвилі виявляються "притиснутими" до напрямлювальної поверхні, тому їх називають поверхневими; потік енергії вздовж по-верхні концентрується поблизу неї.

а. радіотелескопа́ (рос. антенна радиотелескопа; англ. radiotelescope antenna) – пристрій для збору радіовипромінювання космічних об'єктів. А. р. визначає його чутливість (мінімальний сигнал, який можна виявити) і кутову роздільність (спроможність розділити випромінювання близьких один до одного радіоджерел). Потужність прийнятого сигналу від радіоджерела з густиною потоку радіовипромінювання F дорівнює

0,5 AF, де A – ефективна площа антени, коефіцієнт 0,5 зумовлений тим, що приймається лише одна з поляризацій. Типи а. р.: антени дзеркального типу (найбільш розповсюджені – параболічні дзеркала); перископічні антени (радіотелескоп Крауса, а також параболічні циліндри – антени на радіоастрономічній станції ФІАН, Пущино, Росія та в Уті, Індія), синфазні антенні решітки – радіотелескоп у Граково, Харків і VLA у Нью-Мехіко, США); антени з незаповненими апертурами, що призначені для дослідження розподілу радіояскравості космічного радіовипромінювання з високою кутовою роздільною спроможністю; вони чутливі до високих просторових частот.

а. рамкова́ (рос. антенна рамочная; англ. folded antenna, closed antenna) – магнітна антена, що складається з одного або кількох витків довільної форми (зазвичай круглих і трикутних), які лежать в одній (зазвичай вертикальній) площині. При прийомі радіохвиль змінний магніт-

ний потік Ф t H t S пронизує пло-

щину рамки з ефективною площею S, у якій наводиться змінний струм.

а. рупорна́ (рос. антенна рупорная; англ. horn antenna, electromagnetic horn, flare) – антена у вигляді відрізка хвилевода, що розширюється в напрямку відкритого кінця. Параметри а. р. визначаються розміром розкриву, формою, довжиною та конструкцією рупора. Залежно від призначення, використовують секторні, пірамідальні, конічні, біконічні рупори та їх поєднання з відбивальними поверхнями й лінзами (наприклад, у рупорнопараболічній антені). Такі антени застосовують у НВЧ діапазоні як самостійні антени, опромінювачі дзеркальних антен, елементи антенних решіток, а також як антени-зонди у вимірювальних установках.

а. рухомої́ хвилі́ [антена́ біжної ́хви́- лі] (рос. антенна бегущей волны; англ. travelling-wave antenna) – антена, у якої

24

поле на апертурі аналогічне полю рухомої (біжної) хвилі. А. р. х. використовують для прийому (випромінювання) хвильових полів будь-якої природи (електромагнітних, акустичних), але найчастіше в діапазоні радіохвиль. Розрізняють антени біжної хвилі зі ш в и д -

випромінювання максимальне в напрямку, який відповідає куту θ до осі z (π/2 > θ > 0) і який збігається з напрямком поширення ефективної плоскої хвилі. До певної міри це аналог черенковського випромінювання. Якщо а. р. х. одновимірна, то поле випромінювання аксіально симетричне, і діаграма напрямленості

лійкоподібна. При ф с конус прити-

скається до осі, а при ф с випромінювання максимальне в напрямку осі. Така

п р о м і н ю в а н н я . Її коефіцієнт напрямленої дії (КНД) може вдвічі перевищу-

вати КНД співфазної антени (c ф 0) .

При ф с поля, які створюються

елементами розкриву а. р. х. у напрямку максимуму діа-грами, тобто уздовж осі, несинфазні. Зі збільшенням уповільнення діаграма звужується, а КНД зростає до деякого оптимального значення.

а. спіральна́ (рос. антенна спиральная; англ. spiral antenna) – антена у вигляді згорнутого у спiраль провода, що випромінює радіохвилі з круговою поляризацією уздовж осі спiралi та елiптичною поляризацією в інших напрямках. А. с. застосовується на хвилях дециметрового діапазону.

а. феритова́ (рос. антенна ферритовая; англ. ferrite antenna) – багатовиткова рамкова антена з феритовим осердям. Наявність осердя з високою магнітною проникністю збільшує магнітний потік, що пронизує рамку, і дозволяє

при незмінній діючій довжині антени зменшити її габарити.

а-ни широкосмужні́ (рос. антенны широкополосные; англ. all-band antennae, broadband antennae, wideband antennae) – антени, параметри яких мало змінюються у достатньо широкій смузі частот. Найбільш широкосмужними є слабконапрямлені антени (див. також

дія́ антен́напрямлена́ ). Достатньо широкосмужними є різного типу вібратори – циліндричні, стрічкові тощо. Розроблені також і гостронапрямлені а. ш. (див. також радіоастрономія,́ антена́ рупорна,́ антена́ дзеркальна́ ).

а-ни щілинні́ (рос. антенны щелевые; англ. notch antennae, pocket antennae, slit antennae, slot antennae) – випромінювачі електромагнітних хвиль, які мають форму вузьких щілин, прорізаних у металевих оболонках об'ємних резонаторів і хвилеводів, а також у металевих плоских або зігнутих екранах.

АНТИБАРІО́НИ, -ів, мн. (рос. антибарионы; англ. antibaryons) – античастинки відноcно баріонів. А. мають напівцілий спін (тобто є ферміонами) і від'є- мне баріонне число. Електрично заряджені а. мають електричний заряд, протилежний електричному заряду відповідних баріонів. При однаковій поляризації спінів баріона й антибаріона їхні магнітні моменти протилежні за напрямком. Зіткнення антибаріона й баріона може призвести до їхньої аннігіляції в кілька мезонів. Тривалість життя (щодо розпаду) баріона та його антибаріона збігаються. Розпади антинейтрона, антигіперонів і а., що відповідають чарівним і красивим баріонам, зумовлені слабкою взаємодією. У рамках складової, або кваркової, моделі адронів а. розглядаються як зв'язані стани трьох антикварків.

АНТИКВАРКИ,́ -ів, мн. (рос. антикварки; англ. antiquarks) – античастинки щодо кварків, які входять до складу мезонів і антибаріонів. Відповідно до

складе-ної моделі адронів, мезони є зв'язаними станами антикварка і кварка, а антибаріони – зв'язаними станами трьох а. Спін а. дорівнює 1/2, баріонний заряд – 1/3. Електричний заряд антикварка протилежний електричному заряду відповідного кварка. Антикваркам приписується квантове чис-ло аромат, що компенсує аромат відповідних кварків. А. ототожнюються з антитриплетним представленням колірної групи симетрії SU(3), спряженим триплетному представленню цієї групи, з яким ототожнюються кварки. Тому три кольори а. є доповнювальними щодо трьох кольорів кварків.

АНТИКОМУТА́ТОР, -а (рос. антикоммутатор; англ. anticommutator) – білінійна операція, задана в лінійному просторі L з певним для його елементів піднесенням до цілого степеня і яка ставить у відповідність парі елементів А, В із L третій елемент [A, B]+, що обчислюється за таким правилом: [A, B]+ = [(A + B)2

– A2 – B2].

Круглі дужки можна розкривати лише у випадку, якщо в L визначена операція множення, тоді [A, B]+ = AB + BA. Простір L із заданим на ньому а. називається йордановою алгеброю. У термінах а. формулюються канонічні переставні співвідношення операторів народження та знищення для статистики Фермі-Ді-

рака.

АНТИНЕЙТРИ́НО (рос. антинейтрино; англ. antineutrino) (%, ) –

античастинка щодо нейтрино. Прийнято означувати а. як легкий нейтральний лептон, що утворюється в процесах слабкої взаємодії разом із відповідним негативно зарядженим лептоном. Наприклад, мюон-

не нейтрино ν%μ означується як частинка, що народжується разом з μ– у розпаді π– → μ– + ν%μ . При такому означенні а. вважає-

ться, що кожному типу лептонів відповідає своє лептонне число, яке зберігається. Спін а. дорівнює 1/2. А. має певну – праву

– спіральність. Питання про існування а. з

25

лівою спіральністю залишається відкритим. Це питання особливо важливе в зв'язку з можливою наявністю маси в нейтрино.

АНТИНЕЙТРО́Н, -а (рос. антинейтрон; англ. antineutron) (n%, n) –

античастинка відносно нейтрона. А. електрично нейтральний, має спін 1/2 і масу, що дорівнює масі нейтрона. Магнітні моменти а.

та нейтрона однакові за абсолютною величиною, але протилежні за напрямком (відносно їхніх спінів). А. має баріонне число В = – 1. Зіткнення повільного антинейтрона з нуклоном викликає їхню аннігіляцію, переважно з утворенням декількох (5–6) π-мезонів. При відсутності речовини вільний а. нестабільний відносно розпаду на антипротон, позитрон і електронне нейтрино. А. був уперше

[G. Lambertson], О. Піччоні [O. Piccioni] і В. Вентцелем [W.A. Went-zel] у дослідах із розсіяння пучка антипротонів у речовині. Народження а. ідентифікувалося при реєстрації продуктів його аннігіляції з нуклоном.

АНТИНУКЛО́Н, -а (рос. антинуклон; англ. antinucl(e)on) – античастинка відносно нуклона. Ядерна взаємодія між антинуклонами може приводити до утворення ядер атомів антиречовини, а між а. і нуклоном – до утворення баріонію.

АНТИПРОТО́Н, -а (рос. антипротон; англ. antiproton) ( p%, p ) – антича-

стинка відносно протона. Маса та спін а. такі ж, як у протона, баріонне число В = – 1. Електричний заряд (і магнітний момент) а. від'ємний і дорівнює за абсолютною величиною електричному заряду (магнітному моменту) протона. А. був уперше виявлений експериментально в 1955 О. Чемберленом [O. Chamberlain],

26

[T. Ypsilantis] у Берклі (США) на прискорювачі протонів із максимальною енергією 6,3 ГеВ. При відсутності речовини а., як і протон, з дуже високим ступенем точності стабільний. У речовині "час життя" повільного а. визначається швидкістю його аннігіляції. Згідно з кварковою моделлю адронів (див. також кварки́ ), а. складається з трьох конституентних антикварків: двох u-кварків і

одного d%-кварка. Наявність антипротонів

у космічному промінні вказує на існування космічних джерел антипротонів.

АНТИРЕЗОНА́НС, -у (рос. антирезонанс; англ. antiresonance) – букв. противідлунок, протипоголос, протипозвук.

а. магнітний́ (рос. антирезонанс магнитный.; англ. magnetic antiresonance) – сукупність явищ, зумовлених перетворенням у нуль при

певній частоті ωА (частоті антирезонансу) дійсної частини (μ') магнітної проникності μ(ω) магнетика: μ(ω) =

μ'(ω) + μ''(ω). Найцікавіший прояв а. м.–

істотне (у багато разів) зростання товщини скін-шару магнітного металу (див. також скін-ефект́ ), тобто глибини проникнення в нього електромагнітної хвилі. У результаті метал на частоті а. м. має селективну прозорість (ефект був передбачений у 1959, виявлений у 1969).

Частота а. м. ωА = γВ, де γ – гіромагнітне

відношення, В – магнітна індукція. А. м. слугує для дослідження релаксаційних

процесів (залежності μ''(ω) у феромагнітних металів).

АНТИРЕЧОВИНА́(рос. антивещество; англ. antimatter) – матерія, що складається з античастинок. Ядра атомів а. "побудовані" з антинуклонів, а зовнішня оболонка – з позитронів. Можливість існування а. випливає з інваріантності законів природи щодо перетворення СТР (див. також теорема́ СТР). Атоми а. ще

не вдалося спостерігати. В експериментах зареєстровані події утворення легких антиядер – антидейтерію, анти- гелію-3. Дані γ-астрономії вказують на відсутність помітної кількості а. у космічному просторі аж до найближчого скупчення галактик. Деякі моделі еволюції Всесвіту передбачають існування макроскопічних областей, які складаються переважно з антиречовини.

АНТИСЕГНЕТОЕЛЕ́КТРИКИ, -ів,

мн. (рос. антисегнетоэлектрики; англ. antisegnetoelectrics) – термін, що, як правило, означає діелектрики, які не є се-

с т р у к т у р н о г о ф а з о в о г о п е р е -

залежить від електричного поля, так що перехід може здійснюватися при накладанні поля, а не за рахунок зміни температури кристала. Оскільки перехід в а., як правило, є переходом 1-го роду, то спостерігається стрибкоподібна зміна поляризації Р при зміні поля Е, а в цілому залежність Р(Е) має вигляд т. зв. подвійної петлі гістерезису (див. також

гістерезис́ сегнетоелектричний́ ). Типовими а. є PbZr3, NH4H2PO4, NaNbO3,

antisymmetry; від лат. префікса а-, що означає протилежність, грец. префікса

συ(μ)-, що означає спільність, і грец. μετρώ – вимірюю) – симетрія об'єктів не тільки за геометричними координатами у просторі, але й за додатковою дискретною негеометричною змінною, котра може набувати лише 2 протилежних значень: ±1. У 3-вимірному просторі при наявності а. об'єкт описується координатами його точок x1, x2, x3 і додаткової змінної x4 = ±1, яку зручно інтерпретувати умовно як "колір" точки – чорної або білої; якщо білим (чорним)

27

точкам одного об'єкта відповідають чорні (білі) точки геометрично рівного йому іншого об'єкта, то об'єкти антисиметричні. Фізичними величинами, які можна описувати змінною x4, є знак заряду, напрямок спіну і т.п. А. вперше введена Х. Хеєшем [H. Heesch], 1929; її повна теорія розвинена А.В. Шубніковим, 1951. Операція зміни змінної x4, при якій об'єкт змінює знак ("колір"), але залишається нерухомим, тотожним самому собі в просторі, називається операцією антиототожнення і позначається 1' (1-операція звичайного ототожнення, така, що 1'2 = 1). В а. є 4 види рівності між геометрично рівними об'єктами: ототожнення, дзеркальна рівність, антиототожнення, дзеркальна антирівність. Дзеркальне відображення m змінює хі-ральність об'єкта, перетворюючи його з правого на лівий і навпаки; операції антиототожнення 1' відповідає зміна "кольору", а відображення зі зміною "кольору" – операція m1' = m' – змінює одночасно і хіральність і "колір" об'єкта. З будь-якої операції симетрії gi у тривимірному просторі можна побудувати "антиоперацію" g'i = gi1'. Існує 58 "чорно-білих" точкових груп а. кристалів G3,10 і 32 "сірі" (нейтральні) групи а., а також 32 "одноколірні" групи, що збігаються зі звичайними кристалографічними точковими групами (точковими групами

магнітної симетрії кристалів).

АНТИФЕРОМАГНЕТИ́ЗМ, -у (рос.

антиферромагнетизм; англ. antiferromagnetism) – упорядкований стан кристалічної речовини, у якому всі чи частина сусідніх атомних магнітних моментів напрямлені так (як правило, антипаралельно), що сумарний магнітний момент елементарної магнітної комірки дорівнює нулю (чи складає малу частину атомного моменту). Вісь, уздовж якої орієнтовані антиферомагнітновпорядковані атомні магнітні моменти, називається в і с с ю а . А. установлюється нижче точки Неєля TN. У ширшому розумінні а. називається сукупність фізичних властивостей речовини в зазначеному стані. Речовини, у

яких установлюється антиферомагнітний порядок, називаються антиферомагнетиками (АФМ). Атомні магнітні моменти АФМ створюються, як правило, електронами незаповнених d- або f- оболонок іонів перехідних елементів, що входять до складу АФМ. Більшість

АФМ – іонні сполуки.

а. нескомпенсо́ваний(рос. антиферромагнетизм нескомпенсированный.; англ. ferrimagnetism) – те саме, що феримагнетизм́ .

АНТИФЕРОМАГНЕ́ТИК, -а (рос.

антиферромагнетик; англ. antiferromagnetic) – речовина, у якій встановився антиферомагнітний порядок магнітних моментів атомів або йонів (див. також антиферомагнетизм́ ). Звичайна речовина стає а. нижче певної температури TN (див. також точка́ Неє́- ля) і в більшості випадків залишається а. аж до Т = 0 К. Число відомих а. – хімічних сполук – складає не одну тисячу. А. поки ще не знаходить практичного застосування, однак вивчення фізичних властивостей а. відіграє велику роль у сучасному розвитку фізики магнітних явищ, особливо теорії фазових переходів і дослідженні властивостей однота двови-

мірних магнітних структур.

АНТИЧАСТИ́НКИ, -нок, мн. (рос.

античастицы; англ. antiparticles) – елементарні частинки, що мають ті ж значення мас, спінів та інших фізичних характеристик, що й частинки, але які відрізняються від них знаками деяких характеристик взаємодії (зарядів – наприклад, знаком електричного заряду). Існування а. було передбачено П.А.М. Діраком [P.A.М. Dirac], 1928, відкрито в 1932 (позитрон). Існування та властивості а. визначаються відповідно до фундаментального принципу квантової теорії поля – її інваріантністю щодо СРТ- перетворення (див. також теорема́ СРТ). Складні об'єкти з частинок і анти-части- нок (ядра й атоми антиречовини)

повинні мати ідентичну структуру. Саме

28

означення того, що називати "частинкою" у парі частинка – античастинка, значною мірою є умовним. Однак при даному виборі частинки її а. визначається однозначно. Народження а. відбувається в зіткненнях частинок речовини, розігнаних до енергій, що перевищують поріг народження пари частинка – античастинка (див. також народження́ пар). При температурах, які перевищують енергію спокою частинок даного сорту, пари частинка – античастинка перебувають у рівновазі з речовиною та електромагнітним випромінюванням.

штейна; англ. Epstein apparatus) – апарат, призначений для вимірювання втрат на перемагнічення листових електротехнічних сталей у змінних магнітних полях. Досліджувані зразки поміщають у вимірювальні котушки, первинні обмотки яких слугують для намагнічення зразків. Повні втрати у зразках показує ваттметр, увімкнений у коло.

а. проєкційний́ (рос. аппарат проекционный.; англ. projection apparatus) – оптичний пристрій, який формує оптичні зображення об'єктів на розсіювальній поверхні, що править за екран.

а-ти стробоскопічні́ (рос. аппараты стробоскопические; англ. stroboscopic apparata) – контрольно-вимірювальні прилади для спостереження швидких періодичних рухів, в основі дії яких лежить стробоскопічний ефект і стробоскопічний метод вимірювання. А. с. застосовують для вимірювання частоти змінного струму, резонансу, частоти обертання механізмів, для вивчення вібрацій деталей тощо.

АПАРАТУРА́ (рос. аппаратура; англ. apparatus, equipment, facilities, rig,

instrumentation) – букв. приладдя, знаряддя.

а. дозиметрична́ (рос. аппаратура дозиметрическая; англ. dosimetric apparatus, dosimetric equipment, dosimetric facilities, dosimetric rig) – сукупність приладів, які слугують для вимірювання рівнів дії випромінювань – потужності дози γ-проміння, потоків нейтронів, α- та β-частинок, а також для вимірювання забрудненості повітря активними газами та активними аерозоля-

ми. Див. також дози́ випромінювання́ .

а. електро́нно-вимір́ ювальна(рос.

аппаратура электронно-измери- тельная; англ. electronic instrumentation) – те саме, що систе́ма електро́ннавимір́ ювальна.

а. спектральна́ рентгенівська́ (рос.

аппаратура спектральная рентгеновская; англ. X-ray spectral apparatus, X-ray spectral equipment, X- ray spectral facilities, Roentgen spectral apparatus, Roentgen spectral equipment, Roentgen spectral facilities) – апаратура для рентгенівської спектроскопії та рентгеноспектрального аналізу, в якій рентгенівське випромінювання досліджуваного об'єкта (чи рентгенівське випромінювання неперервного спектру, що пройшло через досліджуваний об'єкт) розкладається в спектр, реєструється й аналізує-

лат. apex – верхівка) – точка небесної сфери, на яку напрямлена швидкість руху спостерігача відносно будь-якої системи відліку. Якщо умовного спостерігача розмістити в центрі мас Землі чи Сонця, то кажуть відповідно про апекс руху Землі або Сонця. Апекс орбітального руху Землі переміщується протягом року, залишаючись у площині її орбіти. Положення апекса руху Сонця щодо найближчих зір (місцевого стандарту спокою) визначається шляхом статистичної обробки власних рухів спостережуваних зірок. Точка небесної

29

(рос. апертура, диафрагма апертурная; англ. aperture (diaphragm); від лат. аpertura – отвір, розкрив) – діючий отвір оптичної системи, який визначається розмірами лінз, дзеркал чи оправ оптичних деталей. К у т о в а а. – кут α між крайніми променями конічного світлового пучка, який входить у систему. Ч и - с л о в а а. дорівнює n sin(α/2), де n – показник заламу середовища, у якому міститься об'єкт. Освітленість зображення пропорційна квадрату числової апертури. Роздільна спроможність прилада пропорційна апертурі. Оскільки числова а. пропорційна n, то для її збільшення предмети, які потрібно розглянути, часто розміщують у рідині з великим n (т. зв. імерсійна рідина; див. також система́ імерсі́- йна).

АПЛАНА́Т, -а (рос. апланат; англ. aplanat) – оптична система, що створює внаслідок виправлення сферичної аберації і коми чітке зображення в межах поля, обмеженого лише допустимими межами астигматизму та кривизни зображення. А. використовуються як об'єктиви зорових труб і мікроскопів. Найпростіший а. складається з двох склеєних між собою

додатньої та від'ємної лінз.

АПОДИЗАЦІЯ́ (рос. аподизация;

англ. apodization) – дія над оптичною системою, що призводить до зміни розподілу інтенсивності в дифракційному зображенні точки у вигляді ряду концентричних темних і світлих кілець. Створюючи за допомогою фільтра відповідний розподіл амплітуд і фаз на вхідній зіниці оптичної системи, штучно послаблюють хвилю на периферійних ділянках, усуваючи найближчі до центра один-два світлих дифракційних кільця. У спектроскопії а. полегшує виявлення сателітів спектральних ліній, в астрономії – роз-

різнюваність подвійних зірок із видимою яскравістю, що дуже відрізняється.

АПОСТИ́ЛЬБ, -а, асб (рос.

апостильб, асб; англ. apostilb, asb) – застаріла одиниця яскравості; 1 асб =

(1/π)×10–4 стильб = 0,3183 кд/м2 = 10–4 Ламберт.

АПОХРОМА́Т, -а (рос. апохромат;

англ. apochromat) – оптична система, що відрізняється від ахромата більш довершеним виправленням хроматичних аберацій, і насамперед виправленням вторинного спектру, що проявляється в незбігу площини різкого зображення для променів

деякої довжини хвилі l3 зі суміщеними в результаті ахроматизації зображеннями для променів довжин хвиль l1 і l2 при

l1 < l3 < l2. Радикальним засобом для

апохроматизації лінзових оптичних систем є застосування пари оптичних матеріалів, що мають істотно різні дисперсії

n 1 n 2 і однакові чи близькі за числовим значенням відносні дисперсії

(n 1 n 3 )(n 1 n 2 ) – наприклад, пара

флуорит (СаF2 ) і скло з групи "особливий флінт". Апохромати використовуються як об'єктиви для мікроскопів.

АПРОКСИМА́ЦІЯ (рос. аппроксимация; англ. approximation) – наближення.

а. Паде́(рос. аппроксимация Паде; англ. Pade approximation) – метод підсумовування розбіжних рядів за допомогою раціональних функцій (Г. Фробеніус [G. Frobenius], А. Паде [H. Pade], к. ХІХ ст., класична теорія неперервних дробів). Для аналітичної функції f(z), визначеної розкладом у ряд Тейлора, а. П. називається раціональна функція

f[N, M](z) = PN(z) / QM(z) = f(z) + O(zN+M+1), де PN(z) і QM(z) – поліноми ступенів N і M

відповідно. Метод а. П. застосовують до всіх задач, де є розклад за малим параметром, для поліпшення власти-

30

востей розв'язків, отриманих наближеними методами.

АРГО́Н, -у (рос. аргон; англ. argon), Ar

– хімічний елемент VIII групи періодичної системи елементів, інертний безбарвний газ, атомний номер 18, атомна маса 39,948. А. міститься в атмосферному повітрі (0,93 %) і складається з трьох стабільних

ізотопів 36Ar, 38Ar, 40Ar (99,600 %). Конфігурація зовнішньої електронної оболонки 3s2p6. Енергія йонізації 15,759 еВ. Густина а. за нормальних умов 1,7839 кг/м3,

tпл = –189,3°С, tкип = –185,9°С. Хімічні сполуки а. невідомі. А. утворює сполуки включення (клатрати) з речовинами, розміри порожнин у кристалічних решітках яких приблизно дорівнюють розмірам атома. Атоми а. можуть утворювати т.зв. ван-дер-ваальсові молекули. А. наповнюють розрядні трубки (синьо-блакитне світіння); один із методів визначення віку мінералів полягає у визначенні відношення концентрацій 40Ar і 40К; а. застосовують в активних середовищах лазерів.

АРЕО́МЕТР, -а (рос. ареометр; англ. areometer) – прилад для вимірювання густини рідини та твердих тіл.

e l e m e n t a r y p a r t i c l e t h e o r y ) – характеристика типу кварка. Кожному з шести відомих кварків (u, d, s, c, b, t) відповідає свій (наприклад, дивність, чарівність [шарм], краса [привабливість]). А. зберігається при сильній і електромагнітній взаємодіях і не зберігається при слабкій.

АРСЕН́ , -у [мишаќ] (рос. мышьяк;

англ. arsenic; лат. Arseniсum), As – хімічний елемент головної підгрупи V групи