Справочники / Вакуленко М. О., Вакуленко О. В. Тлумачний словник із фізики

надання поділкам шкали вимірювального прилада значень, що відповідають вимірюваній величині в прийнятих одиницях і з необхідною точністю. Якщо г. зроблено в результаті сукупних вимірювань (наприклад, визначення мас набору гир з абсолютного зважування всіх гир разом і однієї відносно іншої), то воно називається к а л і б р у в а н н я м .

ГРА́ЗЕР, -а [газер́ ] (рос. гразер, газер; англ. graser, gaser; абревіатура від англійської фрази "Gamma Ray Amplіfіcatіon by Stіmulated Emіssіon of Radіatіon"

– "підсилення γ-випромінювання за допомогою вимушеного випромінювання") – те саме, що гама́ -лазер́ .

ГРАМ, -а, г (рос. грамм, г; англ. gram)

– одиниця маси в СГС системі одиниць і частинна одиниця маси СІ кілограм: 1 г = 0,001 кг.

ГРАНИ́ЦЯ (рос. предел; англ. limit, limitation, lim, threshold, boundary, bound, tether, end, ultimate; (міра) measure; (найвища точка) height; (край) extreme; (робочого режиму) margin).

г. витривалості́ матеріалів́ (рос. предел выносливости материалов; англ. endurance limit of material, endurance strength of material) – те саме, що границя́ втоми́ матеріалів́.

г. втоми́ матеріалів́ [границя́ ви-́ тривалості матеріалів́ ] (рос. предел

усталости материалов, предел выносливости материалов; англ. fatigue limit of material [endurance limit, fatique point, fatique strength, endurance strength] of material) – при циклічному прикладанні навантаження (тобто при періодичній зміні від максимуму до мінімуму) найбільше напруження (що відповідає верхній межі циклу навантаження), яке може виникати в зразку невизначено велике число разів без його руйнування.

г. міцності́ матеріалу́ [тимчасовий́ опір́ матеріалу́ ] (рос. предел прочности

111

материала, временное сопротивление материала; англ. ultimate stress (limit) of material, ultimate strength of material, ultimate resistance of material) – напруження в матеріалі при різних видах деформації, що відповідає максимальному

(до руйнування зразка) значенню навантаження (міра міцності твердих тіл).

yield point [yield strength, yield stress] і n

починає розвиватися пластична деформація.

г. пропорційності́ матеріалу́ (рос.

предел пропорциональности материала; англ. proportional limit of material, limit of proportionality of material) – найбільше напруження при різних видах деформації матеріалів, при якій деформація ще залишається пропорційною напруженню.

г. пружності́ матеріалу́ ( рос. предел упругости материала; англ. elastic limit of material, limit of elasticity of material)

– найбільше напруження при різних видах деформації матеріалів, при якому ще не виявляється їх залишкова (пластична) деформація.

г. Роша́ (рос. предел Роша; англ.

Roche limit) – відстань від планети (зірки) до її супутника, ближче від якої супутник руйнується припливними силами. При русі супутника по орбіті навколо планети (зірки) сила її тяжіння, що діє на елемент супутника, компенсується відцентровою силою лише в його центрі мас. В усіх інших точках супутника такої рівності немає, що й зумовлює припливну силу.

ГРА́ТКА (рос. решётка; англ. grate (grass), grating, array, grid, latticework, rack, screen, trellis, web, webbing, grillwork; (крист.) lattice, latitude, matrix, pattern) – див. решітка́ .

ГРАФ, -а (рос. граф; англ. graph). графи́ Фейнмана́ (рос. графы

Фейнмана; англ. Feynmann graphs) – те саме, що діаграми́ Фейнмана́ .

ГРЕЙ, -я, Гр (рос. Грей, Гр; англ. Gray, Gy) – одиниця СІ поглинутої дози йонізувального випромінювання, а також і керми. Названа на честь Л. Грея [L. Gray]. 1 Гр. дорівнює такій дозі випромінювання, при поглинанні якої речовині масою 1 кг передається енергія 1 Дж. 1 Гр. = 1 Дж/кг = 104 ерг/м = 102 рад.

англ. gradіent-іndex) – те саме, що градан́.

ГРУ́ПА (рос. группа; англ. group) – множина, на якій визначена операція, що називається множенням і задовольняє спеціальні умови (групові аксіоми): у г. існує одиничний елемент; для кожного елемента групи існує обернений; операція множення асоціативна. Поняття "г." виникло як узагальнення при розгляді конкретних перетворень (взаємнооднозначних відображень множин на себе). Значна частина застосувань теорії груп пов'язана з тим, що в термінах груп природно виражається властивість симетрії тієї чи іншої фізичної системи або її математичної моделі. Група перетворень, що залишають властивості системи інваріантними, називається групою симетрії. З погляду групової структури, природа елементів г. не є істотною. Г. є заданою, якщо будь-яким способом описані всі її елементи і визначена групова операція над ними. Розрізняють топологічні, алгебричні типи г., групи Лі.

г. абелева́ [група́ комутативна]́ (рос.

группа абелева, группа коммутати-

112

вная; англ. Abelian group, abelianized group, commutative group) – група, множення в якій є комутативним (пере-

становним).

г. де Сіттера́ (рос. группа де Ситтера; англ. deSittergroup) – група перемі-

щень (перетворень, що зберігають метрику) простору-часу сталої кривизни, т. зв. простору де Сіттера (див. також про́- стір-час де Сіттера́ ).

г. комутативна́ (рос. группа коммутативная; англ. commutative group) – те саме, що група́ абелева́́ .

г. Лоренца́ (рос. группа Лоренца; англ. Lorentz group, three-dimensional rotation group) – група дійсних лінійних

однорідних перетворень 4-векторів х = хμ = {xo, x1, x2, x3} простору Мінковського М4, що зберігають (індефінітний) скалярний добуток ху = х0у0 – х1у1 – х2у2 – х3у3 =

gμν хμуν = хμуμ, де g = gμν – метричний тензор у М4 (мається на увазі під-

сумовування за повторюваними індексами). Названа за іменем Х.А. Лоренца.

г. Лоренца́ неоднорідна́ (рос. группа Лоренца неоднородная; англ. nonuniform Lorentz group) – те саме, що група́ Пуанкаре́.

г. обертань́ (рос. группа вращений;

англ. rotation group) – неперервна група перетворень простору з фіксованою нерухомою точкою (центром обертань), що залишають незмінною відстань між двома довільними векторами. Для г. о. прийняте позначення O(n), де n – розмірність простору. У групу обертання тривимірного простору О(3) виділяють власну групу обертань SO(3), яка, крім зазначених вище властивостей, зберігає орієнтацію простору (координатних осей). Повна г.

о.розкладається на прямий добуток власної г. о. і групи відображень (із двох елементів). Група О(4) виявилася корисною при класифікації станів атома водню. При спробах побудови єдиної квантової теорії поля використовують г.

о.аж до О(32).

англ. permutation group o f d e g r e e n )

– множина S(n) перестановок n "предметів". Г. п. також називається с и - м е т р и ч н о ю г р у п о ю . Нехай дані предмети розміщені на n занумерованих

позначає перестановку, що полягає в переміщенні предмета з місця іk на місце jk (переміщення вниз). Г. п. є скінченною групою порядку n!.

г. Пуанкаре́ [група́ Лоренца́ неоднорідна́ ] (рос. группа Пуанкаре, группа Лоренца неоднородная; англ.

Poincare group, nonuniform Lorentz group) – група всіх дійсних перетворень

4-вимірних векторів x = xμ = {x0, x1, x2, x3} простору Мінковського M4 вигляду

x x a , де Λ – перетворення з

групи Лоренца, а аμ – 4-вимірний вектор

зміщення (трансляції).

г. ренормалізаційна́ [ренормгрупа́ ] в т е о р е т и ч н і й ф і з и ц і (рос. груп-

па ренормализационная, ренормгруппа

однопараметрична група перетворень, що полягають у зміні масштабу (чи операції зсуву) однієї з фізичних величин (аргумента) і в одночасній зміні функційної залежності від неї інших фізичних величин. Г. р. виникає, коли математичний опис фізичної задачі містить вибір частинного розв'язку, що задовольняє граничну умову при певному значенні аргумента (в деякій точці нормування), а інваріантність щодо перетворень г. р. відображає незалежність фізичного змісту від вибору точки нормування.

г. симплектична́ (рос. группа симплектическая; англ. symplectic group;

від лат. sіmplex – простий) – група лі-

113

форму. Простір, у якому є кососкалярний добуток, називають с и м п л е к т и ч н и м. Роль г. с. в симплектичному просторі аналогічна ролі ортогональної групи в евклідовому просторі.

гру́пи просторові́ (рос. группы пространственные; англ. space groups) – групи симетрії, що містять як підгрупу тривимірну групу скінченних перенесень (див. також решітка́ Браве)́. Г. п. описують симетрію кристалічних структур.

гру́пи точкові́ симетрії́ к р и с т а л і в [клас кристалів́ ] (рос. группы точечные симметрии к р и с т а л л о в , класс кристаллов; англ. point symmetry groups o f c r y s t a l s , crystal class) – сукупність операцій симетрії, які суміщають кристал із самим собою, при яких принаймні одна точка кристала залишається нерухомою. Г. т. с. описують зовнішню форму (огранку) кристалів. Існує 32 г. т. с.

англ. bunching) – див. банчування́ .

ГРУПУВА́Ч, -а́(рос. группирователь; англ. buncher) – див. банчер́ .

ГУ́МА (рос. резина; англ. rubber, compounded rubber, vulcanizate) – матеріал, здатний до великих (до 800–1000 %) зворотливих високоеластичних деформацій. Г. – просторовий полімер, який одержують у результаті вулканізації каучуку (зшиванням його макромолекул поперечними хімічними зв'язками) і який містить наповнювачі, пластифікатори та хімічно активні речовини специфічної дії.

ГУСТИНА́ (рос. плотность; англ. density).

г. еквівалентно́ сіра́ (рос. плотность эквивалентно серая; англ. equivalent

(neutral) density) – у випадку багатошарових кольорових фотографічних

матеріалів нею є оптична густина такого сірого поля, яке утвориться, якщо до елементарного шару з даним барвником додати барвники решти двох шарів у необхідних і єдино можливих для створення даного поля кількостях.

к л а с с и ч е с к о й э л е к т р о д и н а м и -

розподіленого в деякій області простору, об'ємна густина електричного заряду r в точці з координатами (x, y, z) дорівнює

де De – величина заряду, що міститься в

об'ємі DV в околі точки (x, y, z) в момент

часу t. Якщо електричний заряд знаходиться в шарі, товщиною якого можна знехтувати порівняно з характерною відстанню, на якій розглядається поле, то визначають поверхневу густину електри-

ность электрического тока; англ. electric current density, current electricity density, dynamic electricity density) – величина, яка визначає кількість електричного заряду dІ, що протікає за одиницю часу крізь довільно орієнтований елемент

поверхні dS: dІ = j×dS. Г. е. с. j = r×v, r –

об'ємна густина зарядів, v – швидкість руху зарядів.

г. заряду́ поверхнева́ (рос. плотность заряда поверхностная; англ. surface

charge density) – див. густина́електри́-

чного заряду́ .

г. опти́чна[товщина́ опти́чна] (рос.

плотность оптическая,толщина оптическая; англ. optical density, image

density, density, absorbance, absorbency, coverage, opticalthickness), D – міра непрозорості шару речовини товщиною l для світлового проміння; характеризує ослаблення оптичного випромінювання в шарах різних речовин (барвниках, світлофільтрах, розчинах, газах і т.п.) за рахунок поглинання та розсіяння. Г. о. може бути визначена як логарифм величини, оберненої коефіцієнту пропускання шару речовини. Г. о. суміші речовин, які не реагуть між собою, дорівнює сумі г. о. окремих компонентів. Той самий шар речовини може бути оптично товстим для одного виду випромінювання й оптично тонким для іншого. Г. о. безхмарної

атмосфери(для l = 0,55 мкм) дорівнює ~

probability density (function), frequency function [ o f a r a n d o m q u a n t і t y X ] ) – функція p(x) така, що

p(x) 0, p(x)dx 1

і при будь-яких a < b імовірність події a < X < b дорівнює

b

p(x)dx .

a

винення часових кореляційних функцій в інтеграл Фур'є.

density, spectrum, Fourier density) – дисперсія випадкової амплітуди тієї чи іншої гармоніки, що входить у спектральний (гармонічний) розклад.

г. спектральна́ о п т и ч н о ї в е л и - ч и н и Х , щ о х а р а к т е р и з у є в и -

spectrum, spectral concentration) – відношення величини dX, взятої у нескінченно

малому спектральному інтервалі dλ, який містить дану довжину хвилі λ, до ширини

цього інтервалу Хλ = dX/dλ. Г. с. може бути утворена також у шкалі частот, хвильових чисел, їх логарифмів.

ГУСТИНА́р е ч о в и н и (рос. плотность в е щ е с т в а ; англ. density), ρ – величина, що визначається для однорі-

дної речовини її масою в одиниці об'єму.

г. Все́світу крити́чна(рос. плотность Вселенной критическая; англ. criticaldensityof theUniverse) – значення густини речовини у Всесвіті, що визначається виразом ρс = 3Н2/(8πG), де Н – стала Хаббла (див. також зако́н Ха́ббла), G – сталатяжіння Ньютона. В однорідних ізотропних моделях Всесвіту з рівною нулю космологічною сталою величина ρс є критичним значенням густини, що відокремлює модель замкнутого Всесвіту (ρ > ρс, де ρ – реальна середня густина всіх видів матерії) від моделі відкритого Всесвіту

(ρ < ρс).

ГУСТИНОМІ́Р, -а [денсиметр]́ (рос. плотномер, денсиметр; англ. densi(to)- meter, density meter, density ga(u)ge,

115

con-solidometer) – прилад для вимірювання густини речовин.

ГУСТОТА́(рос. плотность, густота; англ. density, denseness).

г. станів́ (рос. плотность состояний; англ. density of states, denseness of states) – те саме, що щільність́ станів́ .

ГУ́ЧНІСТЬ, -ості (рос. громкость; англ. loudness, volume, magnitude, level).

г. звуку́ (рос. громкость звука; англ. sound loudness, sound volume, sound magnitude, sound level) – суб'єктивна якість слухового відчуття, що дозволяє розташовувати всі звуки за шкалою від тихих до гучних. Г. з. залежить головним чином від інтенсивності звуку, але також

і

від розподілу енергії за шкалою частот. Одиницю г. з. 1 сон визначають як гучність тону з частотою 1 кГц і рівнем

звукового тиску 40 дБ (відносно 2×10–5 Па).

У практичних задачах г. з. прийнято характеризувати рівнем г. з., вимірюваним у фонах. Рівень г. з. тону 1 кГц у фонах чисельно дорівнює рівню звукового тиску в 1 дБ. Криві однакової гучності використовуються при побудові шумомірів, призначених для вимірювання рівня гучності шумів.

ГУЧНОМО́ВЕЦЬ, -вця (рос.

громкоговоритель; англ. loudspeaker, speaker, projector) – електроакустичний перетворювач (випромінювач) для гучного відтворення мовлення, музики і т. п., який перетворює електричні сигнали звукової частоти в акустичні. Найдосконаліші зразки відтворюють діапазон частот 20 – 20 000 Гц із нерівномірністю амплітудно-частотної характеристики не більше 2 – 4 дБ і нелінійними спотвореннями, які не перевищують 1 – 2 %. За акустичним оформленням розрізняють гучномовці прямого випромінювання та рупорні.

ДАЛАМБЕРТІА́Н, -а (рос. даламбертиан; англ. d'Alembertian) – те саме, що

оператор́ Даламбера́.

ДАЛЕ́КІСТЬ, -ості [дальність́ ] (рос. дальность; англ. range, distance).

д. видимості́ [дальність́ видимості́ ] (рос. дальность видимости; англ. visibility range, sighting distance, optical range) – гранична відстань видимості, на якій зникають останні ознаки спостережуваного об'єкта. Див. також види́ -

мість.

ДАЛЕКОЗОРІСТЬ́ , -ості (рос.

дальнозоркость; англ. far-sightness) – дефект зору, який полягає в тому, що образ нескінченно віддаленого предмета розташовується за сітківкою ока і ніяким зоровим напруженням його не можна побачити чітко. Див. також оптика́ ока́.

ДАЛЕ(КО)МІР́, -а [дальномір́] (рос. дальномер; англ. rangefinder, ranger, range finder, distance meter, range sensor, telescope; (ел. опт.) geodimeter).

116

д. електрооптичний́ [дальномір́ електрооптичний́ ] (рос. дальномер

электрооптический; англ. geodimeter) – те саме, що світлодале(ко)мір́.

д. оптичний́ [дальномір́ оптичний́ ] (рос. дальномер оптический; англ. optical rangefinder) – прилад для вимі-

рювання відстаней, принцип дії якого полягає у вимірюванні з високою точністю різниці кутів на ціль по відношенню до реперної відстані – бази.

ДА́ЛЬНІСТЬ, -ості (рос. дальность; англ. range, distance) – див. далекість́ .

ДАЛЬНОМІР́, -а (рос. дальномер; англ. rangefinder, ranger, range finder, distance meter, range sensor, telescope) – див. дале(ко)мір́.

ДАЛЬТОНІД́И, -ів, мн. (рос.

дальтониды; англ. daltonides) – хімічні сполуки сталого складу (на відміну від бертолідів – сполук змінного складу).

ДАЛЬТОНІЗ́М, -у (рос. дальтонизм;

англ. daltonism) – дефект кольорового зору, який полягає у нечутливості до кольору або спотворенні передачі кольорів органами зору. Див. також дихромазія́.

ДА́ТНИК, -а (рос. датчик; англ. sensor, ga(u)ge, pickup, sensing element, sensitive element, sensing unit, sensing device, sensing instrument, detecting element, detector element, primary

element, primary detector, generator, end instrument, detecting means, transducer,

measuring transducer, transmitter).

д. магнітомодуляцій́ ний (рос. датчик магнитомодуляционный; англ. flux gate,flux-gatemeter) – те саме, що ферозонд́ .

д-ки в с и с т е м і а в т о м а т и ч н о - г о к о н т р о л ю і р е г у л ю в а н н я (рос. датчики в с и с т е м е а в т о - м а т и ч е с к о г о к о н т р о л я и р е - г у л и р о в а н и я ; англ. sensors [sensing elements, sensitive elements, detecting elements, detector elements, feelers] і n a s e l f - t e s t s y s t e m ) – перетворювачі контрольованої або регульованої величини у вихідний сигнал, зручний для дистанційної передачі і подальшої обробки. Вихідні визнаки можуть бути електричними, пневматичними, гідравлічними. За характером модуляції потоку енергії можуть бути амплітудними (напруга, струм, тиск у потоці тощо), фазовими, частотними, час-імпульсними і дискретними (цифровими). До найпростіших д. належать термопара, термометри опору, тензодатник та ін. Див. також перетво́- рювачі.

д-ки магнітострикційні́ (рос. датчики магнитострикционные; англ. magnetostrictive sensors) – сприймальні елементи в електричних схемах вимірювання неелектричних величин, а також у системах автоматичного контролю і регулювання, робота яких заснована на явищі магнітострикції. Д. м. здійснюють функціональне перетворення змін механічних

117

величин у зміни електричних величин або допоміжне зворотне перетворення.

ДВИГУ́Н, -а́[мотор́] (рос. двигатель, мотор; англ. engine, motor; (вічний) machine; (авто) mill).

д. вічний́ (рос. двигатель вечный; англ. perpetual motion machine, continuous operating machine; від лат. perpetuum mobіle) – уявна машина, що може виконувати роботу необмежений час, не запозичаючи енергії ззовні (д. в. 1- го роду). Марні спроби побудувати д. в. 1-го роду, що здійснювалися з 13 століття, призвели до переконання в його неможливості, і з 1775 Паризька Академія наук відмовилася розглядати подібні проєкти. Д. в. 1-го роду суперечить закону збереження і перетворення енергії, тобто першій засаді термодинаміки. Д. в. 2-го роду – уявна періодично діюча машина, що зменшує енергію теплового резервуара і цілком перетворює її в роботу без яких-небудь інших змін у навколишньому середовищі. Робота д. в. 2-го роду призводила б до зменшення ентропії ізольованої системи, що суперечить другій засаді термодинаміки.

д. реактивний́ (рос. двигатель реактивный.; англ. jet, jet engine) – двигун, у якому підведена енергія перетворюється в кінетичну енергію струменя робочого тіла, що витікає з двигуна, а одержувана за рахунок цього сила реакції безпосередньо є рушійною силою (силою тяги). Сила тяги д. р. – рівнодійна всіх сил, що діють на поверхню двигуна.

д-ни електрореактивні́ (рос. двигатели электрореактивные; англ. electrical jets, electrical jet engines) – клас реактивних рушіїв, у яких робочим тілом слугує йонізований газ (плазма), що прискорюється переважно електромагнітними полями. Д. е. призначені для використання на супутниках і міжпланетних кораблях.

д-ни плазмові́ (рос. двигатели плазменные; англ. plasma jets, plasma jet engines) – космічні реактивні (ракетні)

двигуни з робочою речовиною в плазмовій фазі, в яких для створення та прискорення потоку плазми використовується електрична енергія.

ДВІЙНИ́К, -а́(рос. двойник; англ. twin).

д-ки́кристалів́ (рос. двойники кристаллов; англ. twins, twin(ned) crystals) – кристалічні утвори з двох або кількох однакових за складом і будовою, але у загальному випадку не однакових за формою і величиною частин, закономірно розташованих одна відносно одної.

ДВІЙНИКУВА́ННЯ (рос. двойникование; англ. twinning,twinformation)

– утворення у монокристалі областей із подрібненою орієнтацією кристалічної структури – дзеркальним відбиванням структури материнського кристала у певній площині, поворотом навколо кристалографічної осі на певний кут або

іншими перетвореннями симетрії.

д. механі́чне (рос. двойникование

механическое; англ. mechanical twinning) – див. двійники́криста́лів.

ДВОПО́ЛЮСНИК, -а (рос. двухполюсник; англ. two-terminal (circuit), two-terminal device, two-terminal element, one-port network, two-pole network, twoterminal network, one-port device) – загальна назва будь-якого електричного кола, приєднаного до інших кіл у двох точках (полюсах).

ДВОПРОМЕНЕЗАЛА́М, -у [променезала́мподвійний́ ] (рос. двулу-

чепреломление, лучепреломление двойное; англ. birefringence, double refraction) – роздвоєння світлових променів при проходженні через анізотропне середовище, що відбувається внаслідок залежності показника заламу від напрямку електричного вектора світлової хвилі та напрямку поширення світлової хвилі. Див. також кристалоопти́ - ка, анізотропія́ оптична́ .

118

д. у потоці́ [променезала́мподві́йний у потоці́ , ефе́кт Максвелла́ ] (рос. двулу-

чепреломление в потоке, лучепрело-

мление двойное в потоке, эффект Максвелла; англ. birefringence in a flow,

double refraction in a flow, Maxwell effect) – один із видів двопроменезаламу, який виникає в результаті орієнтації молекул рідини або розчиненої речовини в рідині, що тече під дією гідродинамічних сил.

ДЕБАЄГРАМА́ (рос. дебаеграмма;

англ. powder pattern) – рентгенограма полікристала, знята за методом ДебаяШеррера.

ДЕБА́Й, -я (рос. Дебай; англ. Debye)

– одиниця вимірювання дипольних мо-

ментів молекул.

ДЕБА́НЧЕР, -а (рос. дебанчер; англ. debuncher) – пристрій у прискорювачах, який застосовується для вирівнювання енергії частинок у згрупованих згустках (банчах) Використовується головним чином для узгодження поздовжніх фазових об'ємів при передачі частинок з одного прискорювача в інший (наприклад, із лінійного прискорювача в поздовжній синхротрон).

який застосовується в механіці суцільних середовищ для позначення тензора напружень (або деформацій) із рівним нулю першим інваріантом. Див. також деформація,́ напруження́ механічні́.

ДЕВІА́ЦІЯ (рос. девиация; англ. deviation) – 1) у механіці – величина, яка характеризує відхилення матеріальної точки від прямолінійного рівномірного руху, викликане дією на неї сили; 2) у навігації – відхилення стрілки магнітного компаса від напрямку магнітного меридіана, викликане

впливом магнітних мас корпуса, а також електричними установками.

ДЕГІДРАТА́ЦІЯ (рос. дегидратация;

англ. dehydratation) – реакція відщеплення води.

ДЕГІДРОГЕНІЗА́ЦІЯ [дегідро-

генізування,́ зневоднення,́ дегідруван́- ня] (рос. дегидрогенизация, дегидрогенизирование, дегидрирование; англ. dehydrogenation) – реакція відщеплення водню.

ДЕГІДРОГЕНІЗУВА́ННЯ (рос. дегидрогенизирование; англ. dehydrogenation) – те саме, що дегідро-

генізація́ .

ДЕГІДРУВА́ННЯ (рос. дегидрирование; англ. dehydrogenation) – те саме, що дегідрогенізація́ .

ДЕЗАКОМОДА́ЦІЯ (рос. дезаккомодация; англ. desaccommodation).

д. магнітна́ (рос. дезаккомодация магнитная; англ. magnetic desaccommodation) – див. акомодація́ магнітна́ .

ДЕЗАКТИВА́ЦІЯ (рос. дезактивация; англ. deactivation, deexcitation;

н е т и ц і (рос. дезактивация молекулы

в х и м и ч е с к о й к и н е т и к е ; англ.

c s ) – процес втрати молекулою частини внутрішньої енергії, перехід зі стану, в якому вона була здатна на хімічне перетворення, у стан, у якому вона без попередньої активації не може зазнати хімічного перетворення.

ДЕЙОНІЗА́ЦІЯ (рос. деионизация;

англ. deionization) – зникнення в об'ємі, що його займає газ, додатніх і від'ємних

119

іонів і електронів після припинення електричного розряду.

ДЕЙТЕ́РІЙ, -ю (рос. дейтерий; англ. deuterium), D або Н2 – стабільний ізотоп водню з масовим числом 2; міститься у природних сполуках водню у співвідношенні D/H1 = 1:6800. Атомна вага 2,014741. Широко використовується в атомній енергетиці як сповільнювач нейтронів.

ДЕЙТРО́Н, -а (рос. дейтрон; англ. deut(e)ron) – ядро атома дейтерію; містить протон і нейтрон і є найпростішим із атомних ядер.

ДЕКА... (рос. дека...; англ. deca…; від грец. δέκα – десять) – основа для утворення найменування кратних одиниць, у 10 разів більших від початкової.

ДЕКАТРО́Н, -а (рос. декатрон; англ. decatron) – багатоелектродна га-

зонаповнена лампа з холодними катодами, яка застосовується для лічби числа електричних імпульсів у десятковій системі числення.

ДЕКОРУВА́ННЯ (рос. декорирование; англ. decoration) – метод

виявлення в кристалі точкових дефектів, дислокацій, сходинок росту та інших порушень ідеальної структури, який полягає в осадженні на поверхні кристала із газової або рідинної фази або введенні в кристал хімічним шляхом речовин, що осідають на дефектах і тим самим їх виявляють.

ДЕКРЕМЕ́НТ, -а (рос. декремент;

англ. (від'ємний приріст) decrement; (коефіцієнт загасання) attenuation

(coefficient), damping coefficient, decay coefficient, attenuation constant, damping constant, decay constant, decrement (of damping), attenuation factor, damping factor, attenuation ratio, damping ratio).

д. бальмерівський́ (рос. декремент бальмеровский; англ. Balmer decrement)

– відношення інтенсивностей І водневих емісійних спектральних ліній серії Бальмера в спектрах газових туманностей та інших астрофізичних об'єктів. Зазвичай

інтенсивність лінії Hβ приймають за одиницю і порівнюють інтенсивності інших ліній із нею. Порівняння теоретичного д. б. зі спостережуваним використовують для вимірювання міжзоряного поглинання світла.

д. загасання́ (логарифмічний)́ [декремент́ логарифмічний́ ] (рос.

декремент затухания (логарифмический), декремент логарифмический; англ. logarithmic decrement) – кількісна характеристика загасання коливань у лінійній системі, яка дорівнює натуральному логарифму відношення двох послідовних максимальних відхилень коливної величини в один і той же бік.

д. логарифмічний́ (рос. декремент логарифмический; англ. logarithmic decrement) – те саме, що декремент́ загасання́ (логарифмічний)́ .

ДЕЛЬТАМА́КС, -у (рос. дельтамакс;

англ. deltamax) – кристалографічно текстурований залізно-нікелевий сплав з 50 % Nі, який має прямокутну петлю гістерезису.

ДЕМОДУЛЯЦІЯ́ (рос. демодуляция;

англ. demodulation) – перетворення модульованих коливань високої частоти в коливання з частотою модуляції. Див. також модуляція́ .

ДЕНАТУРА́ЦІЯ (рос. денатурация;

англ. denaturation, melting).

д. білків́ (рос. денатурация белков; англ. protein denaturation, protein melting) – зміна природніх властивостей білкових речовин при зміні фізичних і хімічних умов середовища, при дії рентгенівських та ультрафіолетового проміння тощо.

120

ДЕНСИ́МЕТР, -а (рос. денсиметр;

англ. densi(to)meter, density ga(u)ge, density meter) – див. густиномір́.

ДЕНСИТО́МЕТР, -а (рос. денситометр; англ. densitometer) – прилад для вимірювання оптичних густин почорнінь і кольорових полів на проявлених чорнобілих і кольорових фотографічних матеріалах.

ДЕНСИТОМЕТРІЯ́ ́ (рос. денситометрия; англ. densitometry) – розділ фотографічної сенситометрії, присвячений вимірюванню поглинання та розсіяння світла проявленими фотографічними шарами.

чного матеріалу під впливом речовин, адсорбованих на галоїдосрібних емульсійних кристалах.

ДЕСОРБЦІЯ́ (рос. десорбция; англ. desorption) – явище, обернене адсорбції, тобто відрив молекул, що заповнюють пори або покривають поверхню адсорбента, і перехід їх в об'ємну фазу (газ, розчин).

д. електричним́ полем́ (рос. десорбция электрическим полем; англ. fielddesorption) – те саме, що десорбція́ полем́ .

д. полем́ [десорбція́ електричним́ по́- лем, десорбція́ польова] ́(рос. десорбция полем, десорбция полевая; англ. field desorption) – видалення адсорбованих на поверхні провідника атомів або молекул сильним електричним полем (із напруже-

ністю 107 – 108 В/см.).

д. польова́(рос. десорбция полевая; англ. fielddesorption) – те саме, що десо́-

рбція полем́ .