ЛІБЕРАЛІЗМ,СВОБОДА

Як голова письменницької організації Львівщини, я постійно спілкуюся з багатьма представниками політичних сил, однак, жоден спілчанський проект владоможцями не був профінансований. За винятком тих крихт, які було виділено обласною адміністрацією для міжнародного літературного конґресу з виїздом у райони області…

-А Форум видавців у Львові?

-Даруйте, але цей Форум вже перетворено на суто комерційний проект. Жодних звітів перед творчою громадою чи перед засобами масової інформації стосовно бюджету цієї юридичної особи, про статті доходів і витрат… Куди діваються кошти не приватного, а національного проекту?

Видавець окремо, письменник так само, за рідким винятком, собі окремо… Цілісне бачення сучасного світу у нас, на превеликий жаль, геть чисто відсутнє.

-І що ж ті, які мали б слугувати цементуючою силою українства? Порозбігалися лісами й кущами, в яких позасідали понад 190 політичних партій…

-Минули ті часи, коли увесь народ орієнтувався на вождя, за чиєю спиною гаратали своє холопське благополуччя наближені. Натомість випнувся інший «крен», коли вигулькнули партійки імені однієї особи. Насправді так не має права бути чи то за гроші, чи то без них. Для мене найсуттєвішим символом коректності у політиці є ідея, яку уособлює конкретна філософія, ідеологія і доктринологія, без чого професійна й адекватна політика втрачає сенс, а суспільство опановують парвеню.

Люди відходять у інші світи, а ідеї живуть. У ринку сила завжди на боці тієї політичної структури, яка несе за собою ідеологію свободи особистості й пріоритет прав людини та громадянина над державою і навіть над неправедними законами. Таким чином, мій вибір зупинився на ідеології лібералізму, інакше – на лібертаріанстві.

-Що Ви вважаєте найціннішим у цій ідеології для себе?

-Ця ідея і власне ідеологія здатна консолідувати спільноту не на засадах фальшивої «рівності», якої на загал не буває і бути не може ніде, ні в чому й ніколи, а на засадах громадянського суспільства, кооперації і конкуренції згідно із цивілізованими нормами. Тож для будь-якої тоталітарно налаштованої влади лібералізм вважається «зайвим», «незрозумілим» і взагалі «шкідливим». Особливо «ощетинюються» на свободу нашого українського духу, нашого українського господаря, – комуно-соціалісти в Україні й деінде.

Як я вже підкреслювала, це є ідейний прихисток для середнього класу. Подруге, ліберали у звичайному житті ніде, ні в кого нічого не просять з простягнутою рукою, а щойно творять себе самі і мають на меті традиційний, відомий ще з давньоруських, Київсько-Руських часів спосіб ведення господарки. Мається на увазі суто жіночий, я б сказала, принцип господині, який у моїй пам’яті вкарбувався ще з повоєнного дитинства, коли з Божою поміччю і людськими руками тато з мамою понад рік поспіль вибудовували хлів і згодом вели власне селянське господарство. Тож ми тут за часів незалежності не маємо нагальної потреби шукати допомоги на Сході чи на Заході.

Лібералізм цікавий самодостатнім особистостям, з часткою здорового ризику у мислях і діяннях, підприємливим і духовно сильним українцям, які покладаються на власні сили.

-Та ж їх в усі віки на рідних землях нищили…

-Тому оте бездумне розграбування колгоспів і кооперативів, вважаю, сталося внаслідок руйнівної пропаганди разом з насадженням чужої українству антиобщинної, орієнтованої на місцевих і прийшлих олігархів господарки. Люд наш позостався на самоті зі своїми проблемами, а навчити ринку було нікому.

Нас в Україні врятує хіба що кооперування власників як у місті, так і на селі. Заробітчанство за кордонами країну і народ наш не врятують. Мусимо усі стати інвесторами власної країни й конкретної господарки з виробництвом найпростішої продукції на початках.

-Прошу, ближче до ідеології…

-Направду, «сродна праця», за Г. Сковородою, являє собою повне співпадіння з філософською доктриною лібералізму: щоб змінити світ, необхідно змінитися на краще самому. Інакше, традиційно знедуховлене, матеріальне, тобто злиденне буття підімне нас під себе. Загально відомо, що обставини змінюються для тих особистостей, які придатні до позитивних змін у власних ментальних орієнтирах. Нічого шукати ворогів десь, адже монстри лінощів та інерції опановують кожну людину. Мало кому вдається їх здолати й відчути свободу духу.

Хтось нам нав’язує таку собі убивчу тезу, що нібито «політика є брудною справою».

-Як ніби усі й кожен пішли туди з чистими руками…

-Отож. Вже хрестоматійними стали фрази: «руки, які нічого не крали» і «політика – це справа брудна»… Але для мене ідея білого голуба і пшеничного колоска на прапорі ЛПУ є виразником ідеї духовної, моральної і філософської чистоти й національного благополуччя через працю на себе й свободу усіх і кожного.

Нашу генно модифіковану національну «помилку» найбільш вражаюче зобразив О. Довженко в знаменитому фільмі: Мужик шмагає коня, який скопитився знесилений перед плугом на борозні, а той господареві своєму промовляє: «Не туди б’єш, Іване…»

Якраз у цьому й полягає наша фундаментальна національна помилка: не туди б’ємо… Ми приречені негайно розпочинати з моральних і духовних засад українського господаря, власника, з виховання на цих засадах десятків мільйонів таких особистостей.

-Перти плуга, образно кажучи, може тільки лише самодостатня й духовно багата людина.

-Такій людині з потужною силою знань, духовних і душевних якостей під силу вершити і приватну, і громадську, і політичну справу.

-Бо бізнес і політика мали б бути вищим проявом духовного здоров’я і особистості, і суспільства на загал. А Ваша особиста ментальна домінанта яка?

-На часі зміни принципів ставлення до політики, до держави і до підприємців у руслі християнської моральності. Хоча, з першого упередженого погляду, я вважаюся «ліриком» і ніби далекою від економічних питань та політики, скажу відверто: з арифметикою, з моделюванням ситуацій, а також з обчисленням складників підвищення добробуту народу у мене усе в порядку. Та й прагматизм в розумній нормі. Адже у чесній політиці, так само, як і у «чесному» оцтові: головне

– не переборщити…

Розмовляв Олександр Нагорний

СВОБОДА, ВОЛЯ ЧИ НЕВОЛЯ...

Ірина Фаріон, кандидат філологічних наук, доцент Національного Університету «Львівська Політехніка»,член Політради політичної партії Всеукраїнське Об’єднання «Свобода», депутат Львівської обласної ради, у вересні 2007 року третя кандидатура до Верховної Ради України у списку ВО «Свобода». До Дня Української Мови й Писемності презентувала чергову свою монографію: Отець Маркіян Шашкевич – український мовознавець: Лінгвістичний феномен на тлі світового романтизму. Тут чи не вперше публікуються висліди писемної мовної самоідентифікації українців Галичини. А щойно у жовтні 2009-го – книгу-лекцію «Степан Бандера – практик, теоретик, містик націоналістичного руху»

У презентаційній залі Львівського Палацу Мистецтв яблуку ніде було впасти. Зібралися школярі й студенти, викладачі і вчені, представники обласної влади і громадських організацій, просто люди, ті, кому рідне українське слово нуртує, болить, і кого надихає на творення, і кого зове до борні за щастя рідної землі й українського народу.

Маркіян Шашкевич – це той прометеїв вогонь з ополяченої Галичини, той юний інтелігент, хто разом з побратимами засвітив на культурному небосхилі першу україномовну книгу «Русалка Дністровая» і видав її у світ в середині ХІХ століття, коли Європа розпростерлася революційним духом свободи.. Щоправда, деінде за кордонами, але не в Україні... Така ось доля нашого рідного писемного слова.

З іншого боку, Степан Бандера, як символ незламного ідейно-теоретичного і самовідданого прагматичного борця за незалежну українську націю, відкривається авторкою для широкого загалу у якості політичного філософа національного духу і духовності.

Пані Ірина Фаріон за якихось пару літ своєю чіткою громадянською позицією довела усім, і не тільки лишень в Україні, на що здатна мужня українка. Вона довела і в першу чергу сама собі, що ґендерна нерівність в Україні – це є радше міф для ситих та слабких. Ось чому люди йдуть до пані Ірини не за словесною еквілібристикою чи порадою, а радше за духом Боротьби, Незалежності, Віри, Шляхетності й Свободи. І таких духовних українських чарівниць нам Бог послав багато. Так мало місця для духовності у цім раціональнім тисячолітті.

Наше інтерв’ю сьогодні з пані Іриною Фаріон символізує жіноче бачення української нації новітньої доби, але в першу чергу не дамське, а політичне.

-Пані Ірино! Хоча вибори вже й позаду, але найсвіжішою була ідеологія ВО «Свобода». Ця політична сила досить потужно й стрімко заявила про себе, постала чи не найдинамічнішою українською партією, і не в останню чергу завдячуючи Вам. Як усе розпочиналося?

-Я прийшла у «Свободу» 2004-го року: фактично в’їхала в «Свободу» на поїзді, який намалювали мої студенти, зазначивши стрілку в бік Росії і написавши гасло: «Не знаєш – не розумієш – не шануєш!» Проти мене й моїх студентів

відкрили тоді кримінальну справу, що, мовляв, ми розпалювали міжнаціональну ворожнечу. Звичайно, я почувала себе в той час дуже самотньою. Але, хтось із моїх студентів сказав, що у Львові є така організація, яка називається «Свобода», й у них є Програма Захисту Українців.

Я, чесно кажучи, як індивідуалістка за характером, ніколи не належала до ніяких політичних організацій, хоча активно провадила політичну роботу в тих колах, де я працювала, зокрема, зі студентами. І таким чином я знайшла себе у Всеукраїнському Об’єднанні «Свобода». З моєї проблеми було організовано прес-конференцію, велике Віче. Спільними зусиллями було видано у світ листівку «Не знаєш – не розумієш – не шануєш!» накладом двісті тисяч примірників. Заклеїли нею цілий Львів. У такий спосіб ми гуртом засвідчили, що не визнаємо тут, на нашій землі, жодного тиску щодо себе: ми є в рідній домівці. У нас є своя позиція, власний світогляд і так далі. З цього власне й почалася моя співпраця зі «Свободою».

-До «правої» частини політичного спектру себе причисляють і українські націонал-демократи, і народні демократи, і націоналісти, й не в останню чергу ліберали та ліберальні демократи. З ким у спілці за ідеологічними чинниками може бути ВО «Свобода»?

-Найлогічніше, за ідеологічним чинником, «Свобода» може бути у спілці з Конгресом Українських Націоналістів (КУН). На сьогодні ми можемо розглядати нашу організацію і КУН, як сім’ю зі всіма проблемами стосунків між батьками й дітьми. Такі взаємини, як відомо, не завжди бувають легкими.

Але, якщо ми мудрі люди, то маємо подолати усілякі неузгодженості й рано чи пізно вийти на спільну політичну силу. Щодо націонал-демократичного спрямування партій, ну то я назвала саме означення: націонал-демократія – це не націоналізм, адже існує суттєва ідеологічна відмінність.

Якщо є ідеологія, то це значить, що політична сила має підґрунтя усього. Інша річ, коли відбуваються певні спільні акції чи ситуативне голосування. Але, чи можемо ми злитися в одну політичну силу? Ні. Так, як не можуть поєднатися дві людини, які по-різному тлумачать одну й ту саму річ.

-Дякую. Якщо все ж таки ще раз озирнутися на минулі парламентські вибори 2006-го та дочасні 2007-го року, що, на Ваш погляд, є тим вражаючим фактором, який не дає Україні нормально розвиватися як нації і як державі ринкового типу?

-Базовий і визначальний чинник розвитку будь-якої держави є мислення її громадян. Саме мислення громадян, світогляд громадян, спосіб бачення світу визначає триб життя громади.

Україна є країною, яка розвивається постколоніальним і постгеноцидним шляхом. Об’єктивні причини аж надто страшні, щоб про них говорити спокійно. Тому той суб’єктивний чинник, який ми зараз маємо, а саме, мислення українців, він направду свідчить про недоформовану націю. І через те ця недоформована нація обирає лідерів, які не є україноцентричними і які не мають державницького мислення.

На сьогодні ми це можемо виписати в категоріях трагедії цієї нації, Але, маємо й інший бік проблеми. Чи могло статися по-іншому, коли десять мільйонів замордовано голодом? Чи могло бути по-іншому, коли 90% інтелігенції просто винищено? Отже, по-іншому, напевно, не могло бути. Тому основне наше завдання — тяжко працювати, аби повернути українців із м е н т а л ь н о г о рабства. Це є найстрашніше рабство, набагато небезпечніше, ніж економічне, ніж політичне.

-Зрозуміло. А хто ж із виборців довіряє В О «Свобода» повністю й безоглядно власну долю? Тобто, які характерні риси Вашого пересічного

партійця і зрештою – виборця?

-Дякую за таке гарне запитання. Як показали ці вибори, ми не пройшли до парламенту, але зуміли подвоїти і потроїти свій результат по цілій Україні. Я розумію, що, порівняно із тими мегаблоками, що прорвалися до парламенту, нас можна назвати партією «гомеопатичного» принципу: маленькі крапельки. Але з тих маленьких крапель рано чи пізно розіллється море, позяк наша позиція – це є позиція націєцентрична й державоцентрична. Наш виборець, наскільки ми запізнали його тепер, це, зазвичай, молода інтелектуальна людина та інтелігенція радикально налаштована. Це, в основному, той виборець, який віддає свій голос «Свободі».

Хто є самі «Свободівці»? «Свободівці» – це є молоді люди: середній вік нашої політичної сили – тридцять вісім років. Вони українські громадяни, які одержимі ідеєю, що виплекалася зі змагань УПА, зі змагань під проводом Степана Бандери. Це люди, які усвідомлюють, що без внутрішнього звільнення не здобудеш жодних зовнішніх благ. Це люди, які усвідомлюють, що матеріального добробуту не збудувати на духовній посусі. Це люди, які усвідомлюють, що держава – це передусім єдність прав і обов’язків, це інституція, в якій не лише говорять про права. Ось такий стислий образ «Свободівця».

-Кого ВО «Свобода» вважає своїм союзником, коаліціянтом, у наступних політичних акціях, чи виборчих перегонах, або при владних формуваннях?

-Ми маємо вже досвід того, з ким співпрацювати чи не співпрацювати. У нас є фракція числом десять осіб у Львівській обласній раді і маємо фракцію з дев’яти депутатів у Львівській міській раді. І відповідно з деяких питань ми голосуємо спільно чи з фракціями «Наша Україна», чи БЮТ, чи «Пора», чи УНП, яких, до речі, в майбутньому політичному просторі вже не очікується, бо їх «злили» всіх з «Нашою Україною».

Нашими абсолютними антагоністами, ворогами, категорично неприйнятними політичними силами, є «Партія Регіонів», як антидержавна й антиукраїнська кланова сила...

Утримаюсь від подальших «епітетів»... І партія комуністів – просто політичних покидьків. Тому конфігурація сил може бути різною. Але, я думаю, що майбутнє України полягає в тому, що партії не блокуватимуться, але нарощуватимуть власні м’язи на притаманній їм ідеологічній основі. І не блоки йтимуть на вибори, а власне партії з ідеологіями.

Зрештою, такий порядок демонструє цілий світ. Лише країна постколоніальна, постгеноцидна пропонує таку модель розвитку, як блокування. На загал блокування – це сума доданків, яка в політиці не дає результатів. Сума доданків дає результат в математиці. Тому майбутнє належить політичним силам, які мають дуже серйозні ідеологічні засади.

-Які, пані Ірино, Ваші прогнози щодо сучасного українського конституціоналізму і на загал щодо політичного, економічного й соціального розвитку нації на найближчі 2 роки?

-Прогнози є прийнятною категорією для гідрометцентрів, так би мовити. Тому я не беру на себе ні роль Кассандри, яка пророкувала біду, ні Гелена, який говорив те, що хочуть слухати. Я живу в іншім вимірі. Мусимо аж надто тяжко працювати, аби кожен й увесь народ повернувся до самого себе, працювати передовсім на духовній ниві.

Пригадуєте, як писав Олександр Кониський: «народ потребує, щоб його духовно підживлювали...». Якщо народ духовно не живити, він знову буде обирати тих людей, які не будують Україну, а розчищують територію малоросів.

-А все-таки, Конституцію треба міняти чи ні?

-Ні. Я категорично проти того, аби змінювати Конституцію. Треба навчитися виконувати закони і карати тих людей, які порушують Конституцію. І взагалі: найкраща реформа – це заглиблення в те, що є.

-Людина й суспільство взагалі вирізняється посеред інших живих істот і груп Вірою. На віру сприймають ідеї, за Віру йдуть на бій. Вірують в Бога, в Аллаха, в Будду. І завжди чогось чекають від об’єкта Віри: прощення, спасіння, благодаті. Чому люди чи народ мають вірити Всеукраїнському Об’єднанню «Свобода»?

-В жодному випадку народ не має вірити «Свободі». Народ, якщо він хоче бути вільним і щасливим, усвідомлювати своє призначення на цій землі, то має вірити тільки Богові. А зі «Свободою» народ має співпрацювати. Якщо цей народ поділяє світоглядові цінності «Свободи», то, голосуючи за «Свободу», він голосує за себе. І спільно зі «Свободою» цей народ має розбудовувати Український Дім. Суть полягає не у вірі. Суть — у співпраці, що базується на спільному світогляді.

-Які слова Ви хотіли би сказати до українців закордоння?

-Хм... Я дозволю собі процитувати геніального німецького філософа Гадамера, який казав, що щастя – це повернення додому...

-А Ви особисто — за Свободу? За Волю? Чи за Неволю?

-Сміється... Я за внутрішнє усвідомлення тих речей. Що таке внутрішнє усвідомлення? Вільною є та людина, яка все робить у гармонії зі своїм внутрішнім світом. Тоді ця людина є просто щасливою. Тому я за щастя вільних людей.

На фото: Ірина Фаріон

Розмовляв Олександр Нагорний

ГРОМАДЯНСЬКИЙ ЗЛЕТ МАТЕМАТИЧНОЇ ДУМКИ

Демократизаційні процеси в Україні за останні два десятиліття спричинили переоцінку цілої низки суспільно-економічних і науково-технічних пріоритетів розвитку суспільства. У фарватері ринкових відносин виринули проблеми задоволення споживацького попиту, заробляння грошей, виживання сімей, окремих осіб, а також глобалізаційні процеси. Фундаментальні науки, такі як фізика й математика, так видається, втрачають не тільки лиш актуальність, але й сенс всеосяжного проникнення у життя й існування у повсякденні. Воно й не дивно: на етапі первісного накопичення капіталу спритні практики й прагматики вивищилися у фаворі, а інтелектуали, науковці, теоретики опинилися на задвірках. Попри це українська спільнота й українська національна державність продовжують цивілізаційний поступ у торуванні власних шляхів становлення.

Сьогодні в гості до нас завітав Ігор Огірко, львів’янин, доктор фізико-математичних наук, професор кафедри. Дисертацію захистив два десятиліття тому в Казані (Російська Федерація). Тепер займається проблематикою програмного забезпечення управлінських структур і мереж. Читає навчальний курс з інформатики у Львівському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України. Брав участь у роботі спеціалізованих вчених рад для захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидатів і докторів наук, які спеціалізуються на проблематиці державного управління. Має численні особисті напрацювання в системі організації та інформаційного забезпечення функціонування структур державного управління.

-Пане професоре, складається враження, що Вам довелося де в чому перекваліфікуватися, адже фах державного управління передбачає радше суспільно-політичне, гуманітарне наукове забезпечення діяльності керівництва країни.

-Це не зовсім так. Моя спеціальність – прикладна математика. Десь років з тридцять тому, коли мені пощастило взятися за опанування цього фаху мої наставники, професори, академіки, казали, що застосування математичного апарату в дослідженні явищ у галузях фізики, механіки, лінгвістики цілком можливо. Проте математичні методи вирішення завдань державного управління – це є вищий пілотаж прикладної науки. Отож, я сьогодні займаюся розробленням таких математичних моделей, які знаходять застосування на різних рівнях сучасного державного управління і не тільки лише в Україні.

-Зрозуміло. Так само впливів математизації за ці десятиліття зазнало й мовознавство: з’явилися такі спеціалізації, як математична лінгвістика, структурна й прикладна лінгвістика. А як Ви окреслюєте математичну складову на прикладі предмету державного управління?

-Деякі з основних тез моїх праць я виклав на www.youtube.com, зокрема у моїй лекції на тему «Математична лінгвістика або лінгвометрія». Тут відображено принципи застосування математичних методів у лінгвістиці. В університеті «Львівський Ставропігіон» я свого часу провадив заняття з групою студентів з курсу математичної лінгвістики та із застосування Internet. Разом з тим в системі підготовки кадрів державного управління існують певні критерії і вимоги.

Приміром, до числа докторів наук з державного управління на даний час належить Василь Куйбіда, який працював міським головою Львова, був народним депутатом України, міністром.

Предметом моєї науково-педагогічної діяльності були і залишаються інформаційні технології у сфері державного управління, математичні методи прогнозування держаного управління. При цьому варто акцентувати увагу на проблематиці функціонування системи роботи з людьми, яка є наріжним каменем державного управління.

Неможливо обійтися так само і без вивчення історичного досвіду становлення української державності і плекання національних традицій.

Біля витоків прогнозування в управлінні державою за минулих часів стояв наш земляк доктор мистецтв і медицини Юрій Дрогобич (Котермак). На початку 1483 року Ю. Дрогобич обіймав посаду ректора Болонського університету, а 7 лютого (в день Венери) вийшла друком «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича із Русі…» – перша в історії друкована книга українського автора. Це видання було виконане у стилі гороскопів, і йшлося тут про майбутнє деяких країн Європи.

УЛьвівській Національній науковій бібліотеці України імені В. Стефаника цей твір збережено, щоправда, латиною, яка за тих часів була офіційною мовою. Переклад українською мовою здійснив полковник Оборін зі Львівського медичного інституту.

Так само, світлої пам’яті, академік АН України Ярослав Підстригач свого

часу підказував нам, молодим науковцям, віднайти у працях нашого геніального співвітчизника Юрія Дрогобича першоджерела математичних теорій імовірності, статистики тощо. І мені вдалося на новітньому науковому рівні відродити тут у Галичині прогностику як науку.

Справа у тім, що у книгах, які писалися за часів Ю. Дрогобича, алгоритми методів у деталях не розповсюджувалися. Натомість публікувалися відповіді на проблемні питання. Методика трималася у секреті, аби запобігти несанкціонованому використанню іншими авторами. Ю. Дрогобич завбачував поведінку сусідніх держав, війни, посухи, певні реформи усередині країн.

-Проте, як Ви зауважили, передовсім Юрій Дрогобич був медиком…

-Саме так. При цьому світобачення цієї особистості було широким і багатогранним, чому сьогодні нам усім варто було б повчитися.

Принагідно хочу звернути увагу на доробки мого давнього колеги і приятеля

–лінгвіста, публіциста, перекладача Олександра Нагорного, зокрема на його нетривіальні наукові доробки з проблем застосування нелінійного методу аналізу явищ ультрата інфраматеріального діапазонів лінгвістичної дійсності. Тож шановному ректорові ЛНУ ім. І. Франка професору І. Вакарчуку, як вченому фізику, фахівцю з проблем квантової теорії, я радив би звернути увагу й почути точку зору фахового лінгвіста на квантово-механічну, вірніше, на квантовоелектронну природу суспільних і мовленнєвих процесів. Адже, згідно з висновками О. Нагорного, за аналогією з природними, суспільно-політичні та лінгвістичні явища обумовлюються не щойно ефемерними впливами очевидних факторів і процесів, але так само й певними властивостями субелементарних часток, які у природі й у соціумі на рівні мовлення й мислення характеризуються трьома поняттями нелінійного (з арсеналу квантової електроніки) плану: «чарівність», «дивовижність» і «барва»… Відтак, п. Олександру вдалося вибудувати нелінійну ієрархічну систему філософських категорій і понять, за допомогою якої можливо упорядкувати увесь номінативний словниковий склад мови.

Вважаю, що ближчим часом само собою відбудеться оте довгоочікуване гармонійне поєднання здобутків «фізиків» і «ліриків», математиків і філософів, що упродовж першої половини ХХ ст.. культивувалося у стінах Львівського університету науковцями Львівсько-Варшавської школи логіків, математиків, психологів, філософів і лінгвістів. Таким чином має відбутися взаємне проникнення наук на суспільне благо. І, на моє глибоке переконання, десь у цьому субматеріальному просторі зароджується цілком природне людське явище-почуття

–любов…

-Власне, природа й спонукає матеріальну й духовну сфери нашого буття до миру й злагоди в ім’я розвитку і процвітання усього живого. До слова, духовне й світське визначення поняття «любов» таке: Любов – це є всеохоплююче почуття до предмету, ідеї та/або людини. Чомусь нині суєта стоїть на заваді осмислення найвищих сутностей нашого земного буття. Отож якраз через відсутність любові у стосунках як на міжособистісному, так і на міждержавному рівнях, як правило, є причиною непорозумінь, конфліктів і воєн…

-Отже, як математик, я розпочав самостійно студіювати основи державного управління за вченням Арістотеля про державу. Затим вивчив твори Ю. Дрогобича.