Социология.

Андрей Сергеевич, заменяет семинары вместо преподавателей.

Бакиров …….

Александр Владимирович Хижняк

Содержание:

Раскрытие смысла предмета социологии и ее структуры, как науки.

Требование к курсу. 6 модулей, по три модуля в каждом семестре. Во втором семестре курсовая.

Лекции, семинары, консультации, самостоятельные работы, рефераты, эссе, курсовые.

Максимум 100 баллов за курс.

На 14 число будет семинар, быть готовыми по литературе, Бакиров Социология по Украине, ЧернышСоциология, Гидденс… и еще несколько записать.. прочитать в течении курса.

На 21 число написать 2 реферата.

Задание по всемирному соц.конгрессу.

Вопросы 4 и 6 на следующий семинар.

Работы на семинаре -2 балла

Реферат – 3 балла, защита -2

Эссе – 4

Контрольная – 9

Зачетная работа- 40

13.09.2011

201 ауд. Кафедра Прикладної статистика в соціології, матеріали.

302 ауд. – консультації – кожна середа 15.00-16-00 год.

Соціологія, як наука.

1. Соціологія в системі соціального гуманітарного знання

2. Дискусії про предмет соціології

3. Соц.знання, структури та рівні.

4. Соціальне призначення та суспільна роль соціології.

1 тема. Соціологія в системі соціального гуманітарного знання

Теодоро Адорн.

Франція, 1968 рік - реформи вищої освіти.

Чим може бути корисна соціологія для нас.

Греко Мар Леннан – професор, університет Прістон, написав “StoryofSociology” «Ваш первый попутчик в соц.теорию».Пропонуєдекілька моментів:

1. Розвиток критичного мислення;

2. Вміння аналізувати та використовувати емпіричну інформацію;

3. Отримання знань про соціальний світ;

4. Сприяння самовизнанню та саморозвитку;

5. Демонстрація, що наша доля тісно пов язана с долями інших, можуть бути схожими на нас чи не схожими. Я можливі соц.відносини;

6. Розуміння системних соціальних змін;

7. Як можна змінити ситуацію на краще?

Соціологія пов язана з питанням про справедливість.

Соціологія це молода наука, якій 150 років. «Соціологія має коротку історію, але дуже довге минуле», - Штомпка. Поява соціології – це поєднання різних факторів.

1. Розвиток та затвердження капіталістичного способу ведення господарства та ведення суспільства.

2. Велика французька революція. Прагматична функція соц.. – здобувати знання про існуючи в суспільстві проблеми, та передавати їх у ті інстанції, які правомочні приймати рішення на основі цих наукових знань.

3. Успішний розвиток природничих (природознавство) наук.

4. Розвиток суспільних наук: історія, економіка, право, соц..філософія. в 19 столітті формування соціології – було відповідь на потріби суспільства. Громадянське суспільство – це компроміс, конкуренція.

Відмінність між природничими та гуманітарними науками.

«Траєкторії руху планет не змінюються в залежності від прогресу астрономії, але рівень соц..знання суттєво впливає на напрямок соц..перетворень», - Штомпка.

Соціологія в системі соціального знання.

1. Позиція дослідника. В соціально гуманітарної суб єкт є частиною соціальної реальності.

2. Природничі науки намагаються знайти абсолютні закономірності. Соціально гуманітарні науки здебільше носять відносний характер.

3. Методологія та методи дослідження. Соц..гум. знання потребує розуміння. Emic - соц..гум. знання, розуміння. Etic - природничі науки.

Критерії, що визначають критерії соц..знання:

1. Онтологічні - знання, про соціальні взаємодії. Соціальна реальність.

2. Гносеологічні знання, епістологічне. Пізнання повинно стати науковим. Соціологія – ще не просто знання, а наукове знання про суспільство.

3. Етичні критерії. Норми, правила поведінки, кодекс честі соціолога.

4. Іституційно – організаційні критерії. Соціологічна асоціація.

Соціологія пов язана з мистецтвом, релігією, морал ю, правовою сферою, політичною сферою, економічною.

Визначення соціології – позитивне знання (Вебер, - соціологія: є наука, що прагне зрозуміти соц..дію і тим самим причинно, казуально, пояснити її процес і впою, вляние) про суспільство. Сорокін – соціологія це наука, яка вивчає поведінку людей, що живуть у середовищі собі подібних. Володимир Яков – Соціологія є наука про становлення, розвиток і функціонування соціальних спільностей, соц..організацій и соц..процесів, як модусів їх існування; наука про соціальні відносини, як механізми взаємозв язку і взаємодії між різноманітними соц..спільностями; наука про закономірності соц..дій і масової поведінки (колективної).

2 тема. Дискусії про предмет соціології.

Дискусійні питання в розвитку соціології:

1. Що таке соціологія, як наука? Чи є вона наукою ?

2. Як виробляються соц..знання?

3. Як перевіряється соц..знання?

4. Як воно демонструється?

5. Який реальний статус у соц..знання?

Об єкт соціології – соціальна реальність у всьому розмаїтті її прояві (соціологія не має спеціальної введеної сфери соц..явищ).

Ядов зазначав ,що предмет науки – це питання про те, що і як вивчати, чому і як вчити в даній галузі знань, де межі компетентності фахівця?

Предмет соціології (Ядов) :

1. Закони і закономірності функціонування особистості, соц..спільноти (групи) і суспільства у цілому;

2. Соціальне життя суспільства, тобто взаємодія соц..суб єктів за проблемами, пов язаними з їхнім соц..статусом, соціалізацією

Предмет соціології (ПС) - загальні принципи відтворення різних форм взаємодій, у тому числі суспільства, як цінностної системи взаємодій.

Соціальні відносини – залишаються основним предметом соц..досліджень.

Різні рівні до розуміння соц..взаємодій та соц.відносин:

1. Соціально інстутитаційні.

2. Різні соціо-культурні механізми.

3. Рівень індивідуальних сенсів і значень.

Основотворюючі ідеї в соціології:

1. Конт, позитивна наука.

2. Дюркгрейм, соц..факти необхідно розглядати, як речі і пояснюватися іншими соц..фактами (сьогодні соц.факти – 1.сукупні систематизовані характеристики масової поведінки; 2.сукупні систематизовані хар-ки масової свідомості(думки, оцінки, судження, вірування); 3.сукупні узагальнені хар-ки продуктів людської діяльності матеріальної та духовної; 4.фонемонологічна соціологія (розглядається окрема подія, випадок, стан соц..взаємодії, що у подальшому інтерпретується з позицій діяльностного суб єкта).

3. Макс Вебер, його думка с приводу того, специфіка реальності - необхідність розуміння сенсів дії. Специфіка соціального знання – проблема занурення соціолога в реальність, яку він вивчає.

Що таке ідеальний тип? Повторити.

Проблема теоретичного знання и емпіричне знання.

Центр соціології змістився до Західної Європи.

Що таке суспільство? Як можливе суспільство? Зіммель – суспільство можливе завдяки соціальним взаємодіям. Причини взаємодії (Конт, Дюркгрейм) – основа солідаризації, як природного стану, розподіл праці; Маркс- певний рівень розвитку виробничих сил – тип виробничих відносин, як соц.. взаємодій особливого виду.

Соціологічне знання. Структура та рівні.

Соціологічне знання – це знання про закономірності функціонування і розвитку суспільства та його підсистем, як результат соціальних взаємодій.

Категорії соціології – це найбільш загальні поняття, що віддзеркалюють суттєві сторони її предмету, розкривають механізм пройм закономірностей, які не ізучаються (соц..явища, соц..структура, соц.. взаємодія…..).

Понятійно категоріальний апарат соціології вивчає три складові:

1. Загально наукові категорії в соц..контексті (соц..система…)

2. Власне соціологічні категорії (соц..організація, соц.норми, соц..цінності, соц.. інститут)

3. Категорії дисциплін суміжно із соціологію

Структура соц..знання – це система взаємопов*язаних уявлень, теорій, понять, поглядів соц..процесів різних рівнів.

Особливість структурі соц..знання – це перш за все певна упорядкована система знань про суспільство, як динамічно функціонуючий соц..організм.

Спосіб отримання соц..знання – теорія або емпірія:

1. емпіричний спосіб - Отримання конкретних фактів про соц.. дійсність.

2. теоретичний спосіб - Опис і аналіз окремих фактів.

Внутрішня організація соц..науки:

1. Соціологічне емпіричне дослідження. Описати конкретні факти, класифікувати їх.

2. Соц..теорії середнього рівня. На основі взаємодії теоретичних та емпіричних. 1820 Роберт Мертон. 1.Особливості – широка опора на емпіричну базу з конкретними проблемами.

2.Теоретичний опис соц..підсистеми, яка вивчається на основі узагальнення емпіричних даних (теорія конфліктів, культури).

3.Опис теоретичної моделі підсистеми, що досліджується в межах тієї чи іншої метатеорії суспільства.

4.Теорії середнього рівня виступають теоретичною базою для соц..досліджень.

3. Загально соціологічні теорії – вивчають суспільство , як цілісну систему, взаємодію їх основних елементів . Вони визначають:

1.Загальний підхід соціолога до вивчення соц..явищ;

2.Спрямованість наукового пошуку, як інтерпретувати конкретні емпіричні дані.

Функціональне призначення соціології.

Функції – це обов*язки соціології перед суспільством, це важливі напрямки і сфери, яких стосується ця наука.

Функции Социологии - совокупность ролей, которые социология выполняет в организации общественной жизни.

1. Эмпирическая функция - сбор и обработка конкретной фактической информации (первичных данных).

2. Теоретична функція. Теоретична функція полягає у поповненні та збагаченні соціологічного знання, в розробці концепцій, теорій, ключових понять і категорій цієї науки на основі дослідження соціальної дійсності.

Теоретическая функция состоит в логическом обобщении и интерпретации полученных опытных данных. В результате рождаются научные знания об обществе.

3. Описова функція. Зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу у вигляді аналітичних нотаток, різноманітних звукових звітів, статей, книг, комп'ютерних матеріалів тощо. Вивчення їх дає змогу відтворити картину життєдіяльності тих соціальних об'єктів, що вивчаються. На основі цих досліджень складаються висновки та приймаються відповідні рішення щодо управління різними галузями суспільства.

Описательная функция социологии — это систематизация, описание исследований в виде аналитических записок, различного рода научных отчетов, статей, книг и т. п.

4. Інформаційна функція. Інформаційна функція ~ це збирання, концентрація соціологічної інформації, одержаної у результаті проведення досліджень.

Информационная функция социологии представляет собой систематизацию и накопление информации, которую могут использовать исполнительные и законодательные органы государственной власти, а также управленческие и хозяйственные структуры.

5. Прогностична функція. Прогностична функція полягає у соціальному прогнозуванні. Соціологічні дослідження завершуються обґрунтуванням коротко- або довгострокового прогнозів досліджуваного об'єкта.

Прогностическая функция, т. е. выявление прогнозов на основе познания тенденций и закономерностей социального развития, построение наиболее вероятных сценариев тех или иных событий в будущем. Она отвечает на вопрос: «Что может произойти в обществе в будущем?»

На основании социологических исследований могут быть построены кратко-, средне– и долгосрочные прогнозы, определяющие перспективы развития социальных структур, изменение демографической ситуации, уровня жизни, интенсивность урбанизации, исход избирательных кампаний и т. п.

6. Ідеологічна функція

Мировоззренчески- идеологическая функция, претворяющая в жизнь определенные общественно-политические идеалы. Она отвечает на вопрос: «Во имя чего, для каких целей осуществляются те или иные социальные действия?»

Формируя представления людей о состоянии общества, она в конечном счете влияет на общество.

7. Технологічна функція

Социально-технологическая функция. Типичным примером реализации данной функции на практике является создание служб социального развития на предприятиях, в крупных организациях, где работают профессиональные социологи. Такие службы занимаются определением потенциальной текучести кадров, изучением социально-психологической обстановки в коллективах, управлением социальными конфликтами и т. п.

8. Познавательная функция, имеющая своей целью и содержанием изучение общества и понимание его структуры, особенностей взаимодействия в обществе различных индивидов и их групп. Она позволяет ответить на вопрос: «Каково общество, в котором мы живем?»

Реализация познавательной функции включает в себя разработку теории и методов социологических исследований, в частности методов сбора и обработки социологической информации.

9. Оценочная функция, т. е. осуществление оценки того, соответствует или нет то или иное общество, существующие в ней социальные организации и институты, права и нормы ожиданиям индивидов и социальных групп, их нуждам и потребностям и целям. Она отвечает на вопрос: «Справедливо или несправедливо наше общество, демократично оно или нет?»

10. Прикладная функция - использование первичных данных, теоретических разработок, социологических прогнозов для решения практических задач.

11. Образовательная функция – распространение социологических знаний через систему образования.

Конфлікт функцій в соціології -

Социология, как парадигмальная наука. Социологи считают социологию мультипарадигмальной наукой. Значит, «социальную реальность» можно рассматривать с разных точек зрения, что не позволяет говорить о единой «социологической теории» как всеобъемлющей и признанной группе доказательств, обсуждение основных дисциплинарных проблем которой более или менее закончилось в духе общего консенсуса. Такой подход отражен, естественно, и в учебниках, приходящих отдельные подходы или парадигмы как более или менее изолированные теории, не связанные друг с другом. Такой взгляд редко ставят под сомнение. Идею «множественности теорий» особенно под влиянием школ «постмодерна» связывают и с идеей невозможности рационально решить вопрос выбора среди существующих теорий в пользу одной линии мысли, так как такой выбор были бы фактически предопределен политикой или вкусом.

Понятие макросоциологии. Макросоциология изучает социальные структуры, общности, большие социальные группы, слои, системы и процессы в них происходящие. Социальная общность, выступающая объектом макросоциологического анализа, это цивилизация и наиболее крупные ее образования. Макросоциологический подход не требует детального рассмотрения конкретных проблем и ситуаций, а нацелен на их комплексный охват. Макросоциологический подход к явлениям связан с общественными мировыми системами и их взаимодействием, с различными типами культур, с социальными институтами и общественными структурами, с глобальными процессами. Так уже сложилось, что в Европе социологическая мысль сосредоточила внимание на анализе макроструктур, то есть на изучении общества в целом. Макросоциология основное внимание уделяет моделям поведения, помогающим понять сущность любого общества. В ней оперируют понятиями общество, культура, социальный институт, социальная система и структура, глобальные социальные процессы и пр. Макросоциологи полагают, что общество первично, а индивид - вторичен он таков, каково общество, в котором он родился и сформировался. Предметом макросоциологии являются над индивидуальные структуры.

Макросоціологія – дослідження котре спрямоване на вивчення великих соціальних процесів, аналізу значних соціальних груп і систем – таких, як суспільство, цивілізація і т.п.

Микросоциология рассматривает не многочисленные группы - трудовой коллектив, группы, личность. Микросоциология – уровень социального анализа, основанный на изучении непосредственных межличностных взаимодействий повседневного уровня, на отношениях в группе. Вебер, Блау, Митте…

Мікросоціологія – дослідження котре орієнтована на аналіз соціальних явищ та процесів у відносно невеликих соціальних системах (наприклад: сім’я), обмежується емпіричним описом подій повсякденного життя, абстрагується від вивчення їх зв’язків з процесами макрорівня.

Мишель Вевёрка(род. 1946) известен своими работами по проблемам насилия, терроризма, расизма, социальных движений и теории социальных изменений. Он учился у Алана Турена. Вне Франции его имя было относительно мало известно, только три из его многочисленных публикации были переведены на английский. Вевёрка получил международное признание как эксперт по акциям гражданского неповиновения во Франции 2005 г.

Вместе с Туренном и Франсуа Дюбе, Вевёрка разработал метод социологической интервенции и использовал его при изучении активных социальных движений, в частности, групп антиядерных активистов во Франции. Следуя классической концепции Макса Вебера о понимающей социологии (verstehende Soziologie), социология интервенций нацелена на понимание субъективных рациональных целей акторов в контексте больших социальных конфликтов.

Мишель Вевёрка – директор Центра Анализа и Социологических Интервенций (the Centre d'Analyses et d'Interventions Sociologique (CADIS)) при Школе высших социальных исследований (École des Hautes Études en Sciences Sociales), которая была основана Аланом Туреном в 1981 году.

Вевёрка – основатель и редактор социологического журнала «Мир дискуссий» («Le Monde des Debats») и, вместе с Джорджем Баландье, редактирует «Международные тетради по социологии» («The Cahiers internationaux de sociologie»).

Автор и составитель множества книг, соавтор (совместно с Алексеем Береловичем) книги «Россия: вид снизу» («Les Russes d'en bas», Paris, 1996).

В 2006 году, Мишель Вевёрка, профессор, один из ведущих социологов и общественных деятелей Франции, стал новым президентом Международной социологической ассоциации, объединяющей в своих рядах 5 тысяч специалистов.

В своем первом интервью по случаю избрания, 26 июля 2006 г., он отметил, что очень горд и польщен возможностью занять пост главы этой организации на пути к следующему социологическому конгрессу в Швеции в 2010 году.

21 октября 2008 г., выступая на открытии III Всероссийского социологического конгресса, Мишель Вевёрка, будучи Президентом Международной социологической ассоциации, обратился к его участникам с приветствием от имени Международной социологической ассоциации, а также с рядом тезисов на тему: "Чему служит социология? Почему социология является наукой?"

20.09.2011

Теоретична соціологія та соціологічна уява (воображение).

1. Формування соц..уяви, як мета освіти.

2. Типи теорій та теоретизування у сучасній соціології.

Соціологічна уява пов язана з формуванням критичного мислення.

Петро Штомпка «Соціологія. Аналіз сучасного суспільства».

4 Цілі потягу до викладання соціології:

1. Викладання мови дисципліни. Набору концепцій, за допомогою яких можна охопити соціальну реальність.

2. Розвиток специфічного бачення, точки зору, з якою здійснюється підхід до визначення соціальної реальності.

3. Навчання процедурам, методам і технікам емпіричного дослідження.

4. Надання інформації про головні факти і дані, що відносяться до сучасного соціального життя.

Робота соціолога пов’язана із проблемою соціологічної уяви.

Чарлз Райт Міллс, 19 століття. Соціологічна уява соц..концепції. Послідовник Вебера і Маркса. Намагався об’єднати доктрин Марксизму і Лібералізму на основі концепту, ідеалу, свободи. Не може бути свободи без підвищення рівня життя.

Свобода це не можливість робити все, що нам заманеться, або робити вибір заданих варіантів. Свобода - це можливість визначити ці варіанти. Для свободи необхідно підвищення ролі та значення розуму при прийнятті рішення.

Соціологічна уява – це плідна форма самосвідомості мислителя, за допомогою якою оживає здатність здивуватися. Люди стають розсудливими, починають розуміти, що вони самі здатні до правильних узагальнень , до не суперечливих оцінок, що дозволяють пояснювати підстави тривог людей та байдужості суспільства. Умова – це погляд стороннього спостерігача. Міллс - Відкрити можливе майбутнє.

Тези за Міллсом:

1. Соціологічна уява – це здатність пов’язувати власну біографію з історією, порівнювати себе з іншими.

2. Дає можливість роз’їсняти такі поняття, як особисті трудності та суспільні проблеми.

3. Піднімає рефлексуючу людину над рутинністю повсякденності. Забезпечує більш багате розуміння своєї індивідуальності, особливості інших людей, та соціального життя, в якому вони задіяні.

Соціологічна уява за Штомпкою – це здатність зв’язувати все, що трапляється в суспільстві зі структурними, історичними, культурними текстами з індивідуальними та колективними діями членів соціуму, з зрозумінням, виникаючим різноманіттям та відповідністю соціальних форм.

Соціологічні уяви за Штомпкою – це комплекс навичок та умінь, що складаються з 5 частин:

1. Бачити всі соціальні феномени, та ідентифікувати агентів (держави, що створюють інститути), що їх виробляють.

2. Розуміти глибині, приховані структурні та культурні ресурси, а також розуміти перекони, що впливають на соціальне життя.

3. Розуміти (розпізнавати) накопичений тягар традицій, певної спадщини минулого та їх впливу на сьогодення.

4. Вникати в соціальне життя в його постійній динаміці, в процесі повсякденного формування.

5. Знаходити значні різноманітності та видове різнобарв’я форм, в яких може проявлятися соціальне життя.

Три виміри соц..уяви:

1. Структурний.

2. Історичний.

3. Людський.

Теоретичні ресурси: теоретична спадщина 19 століття.

Роберт Мертон: «Проникнення в творчу лабораторію таких дослідників, як Дюркгейм та Вебер допомагає нам формувати норми доброго смаку при визначенні значущої соціологічної проблеми, питання – значущої насамперед у теоретичному відношенні – знайти шлях до її вдалого вирішення».

«Класика – це книги, які загострюють розум, занурених у них, читачів».

Типи теорій та теоретизування в сучасній соціології.

Умовно виділити 4 типи теорій теоретизування:

1. Пояснювальні теорії,

2. Евристичні теорії,

3. Аналітичні теорії,

4. Екзегетичні теорії.

1. Пояснювальні теорії – це теорія, що базарується в першу чергу, «ці теорії забезпечують інформацію для демократичного дискурсу».

Три типи теорій:

1. Теорія чого? Теорії реальних соціальних проблем. (чому з’являються етничні проблеми тощо…). Вони мають базуватися на емпіричних дослідженнях, як наслідок вони мають стимулювати нові емпіричні дослідження.

2. Теорія для чого? Щоб пояснити або давати моделі, які дозволяють краще організувати розрізнені факти і феномени, інтерпретувати різні комплексні події і явища.

3. Теорія для кого? Пояснююча теорія, не тільки для теоретиків, але і для простих людей. Щоб люди мали можливість розуміти умови їх існування.

Що таке мова соціології? Штомпка розповідає про неї. Чи повинна мова бути простою чи складною. Бурне наголошує, що соціологія не повинна використовувати повсякденну мову.

27.09.2011

Поліпарадигмальність (мультіпарадигмальність) в соціології.

1. Пояснення мультепарадигмальності в соціології. Основні соціологічні метапарадигми.

2. Метапарадигмальні зрушення в сучасній соціології.

3. Пошуки в концепції сучасної соціології. Місце і роль теоретичної соціології в поясненні соціальних змін.

Парадигма – це наукове знання, певні погляди, модель, принципи, що організують одну чи кілька теорій.

1. Зразок, тип моделей соц..відносин.

2. В соціології та філософії концептуальна схема, котра може змінюватися з часом і характерна в певному етапу у розвитку науки, це модель постановки проблеми, та методологія її вирішення.

3. Система найбільш загальних вихідних і важливий обгрунтувань певної кількості соц..теорій, що визначає їх концептуально-методологічний підхід до постановки і вирішення соціальних завдань.

Факт множинності теорії.

1. догматизм.

2. теоретичний анархізм. (всі теорії рівноцінні, і нема необхідності формування однієї головної теорії).

Соціологічна школа – це певна група соціологів та їх ідей, що досліджує суспільство на основі вироблених ними дослідницьких традицій у відповідних інституційних рамках.

Томас Джонсон – питання множинності (мультіпарадигмальності) соціології.

Концепція революційних зрушень в соціології, Томас Кун.

Кожна наука може характеризуватися за можливістю включати одну чи кілька парадигм.

Причини множинності парадигм:

1. реальні зміни в самій соціальній реальності.

2. переосмислення загальнонаукової картини світу, котрі відбуваються під впливом в певних політичних ідеологій і відкритті теорій точних наук.

3. приналежність теоретика до тієї чи іншої культури чи суспільства.

Кожна соціологічна парадигма характеризується:

1. достатньо вибіркова при оцінці факторів суспільного розвитку.

2. жодна з парадигм не дає всебічного аналізу суспільства, хоча і вносить свій внесок в його розуміння.

3. кожна парадигма характеризується пріоритетністю розгляду тих чи інших сторін соціокультурних реалій.

4. кожна парадигма відрізняється своєрідним аналізом поведінки людей, соціальних груп та суспільства в цілому.

Традиційна схема класифікації

1. суспільство може змінюватися не залежно від людей, або ж вважаємо , що зміни творять самі люди, які є незалежними які самі творять соціальний суб’єкти.

Соціологічний реалізм, номіналізм, синтетичні теорії.

Соціологічний реалізм – позитивізм, структурні теорії, полізм, марксизм, французький структуралізм, структурний функціоналізм. Дюркгрейм.

Соціологічний номіналізм. Це розуміюча соціологія, Макс Вебер.

Суспільство – це таке явище, що відтворюється в духовної взаємодії індивідів.

Єдиним реальним соц..суб’єктом є одиничний індивід. Джерело соц..явищ – це одинична дія. Суспільство – це результат вчинків окремих індивідів, які мають свободу вибору.

Розуміюча соціологія доходить до виводу розуміння суб’єктивного сенсу дії, як основного методу пізнання життя.

Люди, в процесі своєї життєдіяльності відтворюють, виробляють і змінюють соц..структури.

Дослідницький акцент робиться на взаємодії соціальних структури на індивідів.

Будь який соціальний порядок усталеність соц..системи до системи рухливості.

Перехід від образу еволюції до образу соціальних становлень.

Культурний оборот у трьох версіях.

1. інтерпретативний поворот до пріоритету культур.

2. текстуалізм (постструктурализм), теорія дискусу.

3. теорія комунікативної дії.

4. акцент на практичному знанні.

Проблема емоцій, як контекст соціальних дій.

Три макропарадигми:

4.10.2011

Умови реалізації соціології в умовах наукової методології.

1. Визначення понять методології та методу у філософському та науковому вимірах,

2. Сучасні вимоги до наукової методології та розвиток соціології.

Соціологія – це наука чи науковий дискурс?

Метод соціології.

Результат професійної діяльності соціолога залежить від того, як здійснюється сам процес пізнання. Це і є проблемою визначення методології в соціології.

Метод науки – це певний спосіб пізнання явищ природи та суспільного життя. Це певна система прийомів, що застосовується в будь-якій галузі діяльності: науці, виробництві то що. В широкому розумінні, метод – це шлях до чого-небудь, це спосіб діяльності суб'єкта у будь-якій її формі.

Будь–який процес пізнання повинен керуватися певним способом. Метод – це певний компас для суб'єкта дії та пізнання.

Головне призначення методі – на основі відповідних принципів та вимог забезпечити успішне і результативне вирішення пізнавальних і практичних проблем, прирощення нового знання, або оптимальне функціонування і розвиток тих чи інших об'єктів.

Методологія – це система певних методів націлена на вирішення пізнавальних завдань. Сам термін має багато визначень, з іншого боку це не просто система, це певне вчення про науковий метод пізнання і перетворення світу, фактично це філософська або теоретична основа методу. Це організована логічна сукупність. Це сукупність методів дослідження, що застосовується в будь-якій науці відповідно до специфіки об'єкту її пізнання. Методологія визначається як термін що визначає спеціальне вивчення процедур емпіричного дослідження, це надійність методів дослідження, що повинна бути забезпечена валідністю емпіричних даних та узагальненям результатів досліджень.

Проблема методології має кілька контекстів:

1. Філософський,

2. Внутрішньо-науковий контекст – поява науки як такової, це проблеми методології в межах конкретних наук, це проблема внутрішньо наукової рефлексії. Як повинно проходити дослідження в межах даної дисципліни?

3. Соціокультурний контекст. Це зв'язок науки з іншими формами соціальних відносин, це врахування соц..факторів, зв'язок науки з різними формами суспільної свідомості і ціннісними аспектами.

Бекон порівнював метод з ліхтарем. Запропонував метод індукції, тобто вважав його найоптимальнішим, бо цей метод вимагає від науки виходити з емпіричного знання як такого. На основі цього методу можна пізнавати причини та винаходити певні закони. Результатом індукції є генералізація, тобто спочатку знайшли певні окремі емпіричні факти, а потім їх генералізували.

Рене Декарт виступав за метод дедукції (дедуктивно-раціональний метод). Він зауважував, що неправильно робити пошук істини без методу , краще взагалі не починати пошук.

Метод Гегеля та Маркса – діалектичний. Гегель – ідеалістичний, Маркс – матеріалістичний.

Питання методу не може бути обмежено рамками, це питання соціокультурного контексту, тобто треба враховувати зв'язок науки з будь-яким виробництвом.

Кожний метод має свої аспекти:

1. Об’єктивно-смисловий аспект, тобто виражає обумовленість методу предметом пізнання, через посередництво теорій.

2. Операціональний. Фіксує залежність самого методу не скільки від об’єкта, скільки від суб’єкта пізнання, від його компетентності і здатності перевести відповідну теорію в систему права, принципів, способів то що, що в своїй сукупності і витворює метод.

3. Праксіологічний. Цей аспект складає такі якості методу як активність, конструктивність, відтворюваність, об’єктивність.

Методи, в залежності від об’єкту що вивчається наукою:

1. Природничі,

2. Соціально-гуманітарних наук,

3. Якісні та кількісні методи.

Класифікація методів за ступенем спільності та широтою застосування:

1. Філософські методи,

2. Загальнонаукові підходи і методи дослідження,

3. Власне наукові методи, тобто методи конкретних наук,

4. Дисциплінарні методи,

5. Міждисциплінарні методи,

Методи синтезу та аналізу можна віднести і до наукових і до філософських.

Сьогодні існує 3 основних підходи, що дозволяють пояснити методи та методологію:

1. Розуміння того, що система не може бути обмежена лише сферою наукового пізнання. Практичний аспект пов'язаний з технологічною функцією. Врахування цього аспекту важливе для української соціології.

2. Використання багаторівневої концепції методологічного знання. Багаторівнева концепція враховує використання всіх рівнів методів.

3. Метод використовується для подальшого розвитку науки, розгортання теоретичного знання як системи, тобто його об’єктивація в практиці.

Усвідомлення взаємодії теорії та методів.

Теорія – це послідовна система взаємопов’язаних тверджень, що направлена на пояснення певних сторін досліджуваної реальності. Теорія та метод одночасно є тотожними (равными) і різними, це певні абстракції.

Основні відмінності теорії та методу:

1. Теорія – це результат попередньої діяльності, а метод – це вихідний пункт і передумова наступної діяльності.

2. Основна функція теорії – це пояснення і прогнозування. А головна функція методу – це регуляція та орієнтація діяльності.

3. Теорія – це система ідеальних образів (типів), що відображають сутність та закономірності об’єкта. А метод – це система правил, які виступають в якості знаряддя подальшого пізнання та змін реальності.

4. Теорія націлена на вирішення проблеми, тобто що являє собою конкретний предмет дослідження, а метод направлений на виявлення способів і механізмів дослідження і перетворення предмету.

Друге питання уроку.

Три головні умови реалізації соціології в умовах наукової методології:

1. Принцип емпіризму. Використання емпіричних процедур з метою встановлення об’єктивної достовірності одержаних у дослідженнях фактів та узагальнень.

2. Теоретичне обґрунтування або пояснення, одержаних результатів, які дозволяють розкрити причини що лежали в основі емпіричних фактів і разом з тим включали ці факти в наявну систему теоретичного знання.

3. Принцип ціннісної нейтральності соціології (незалежність від будь-яких заангажованих установ).

Принципи верифікації, операционалізації в контексті верифікації. Принципи квантифікації.

Принципи функціонального аналізу Роберта Мертона (ПОВІДОМЛЕННЯ)

И. Валерстайн

Наследие социологии и будущее обществоведения.

Тезис 1:

Существуют социальные группы, имеющие объяснимые, рациональные структуры;

Тезис 2:

Все общественные группы содержат в себе подгруппы, которые выстраиваются в иерархическом порядке и конфликтуют друг с другом;

Тезис 3:

Содержание конфликтов внутри групп и государств обеспечивается в значительной мере благодаря тому, что нижестоящие подгруппы признают легитимность властной структуры группы (в целом), поскольку это позволяет данной группе выжить, и в долгосрочном плане составляющие ее подгруппы видят преимущество (именно) в выживании группы.

Основные метапарадигмы теоретической социологии

Классическая социология:

1. Позитивизм –

2. Марксизм –

3. Эволюционизм –

4. Веберианство –

Неоклассическая социология:

1. Неопозитивизм –

2. Неомарксизм –

3. Неоэволюционизм –

4. Неовеберианство –

5. Структурный функционализм –

6. Неофункционализм –

7. Радикально-критические теории –

8. Теории конфликта –

Постклассическая социология:

1. Постпозитивизм –

2. Постмарксизм –

3. Теории системного анализа –

4. Теории модернизации –

5. Единого индустриального общества –

6. Постиндустриального общества –

7. Глобализации –

Неклассическая социология:

1. Символический интеракционизм –

2. Феноменология –

3. Этнометодология –

4. Теория обмена –

Постнеклассическая социология:

1. Интегративные концепции –

2. Теория коммуникативного действия –

3. Постмодернизм –

4. Феминистская социология -

11.10.2011

Соціологія в умовах постмодерністської перспективи

1 Особливості теоретизування соціального світу в умовах постмодерністського проекту

2 Законодавча соціологія та соціологія інтерпретації

3 Предмети соціологічної теорії з точки зору постмодерністської перспективи

1) Фуко, Бодрійар, Джеймсон, Бурдье стверджували що суспільство в останні 70 років змінилося кардинально і раптово тобто ми зараз живемо в якісно-новому суспільстві, яке можна назвати суспільством постмодерну.

Усвідомлення постмодернізму почалося після другої світової війни. Постмодернізм прийшов з мистецтва та літератури і тенденція яка характеризується постмодернізму впливає на масову свідомість а з іншого боку є результатом кардинальних змін в самому суспільстві. Можна казати про одночасне співіснування модерних та постмодерних інтелектуальних настанов.

Постмодернізм виник з розчарування в попередніх проектах. Майже всі проекти 20 століття зазнали краху.

Зігмунд Бауман «Спор в постмодернізмі»

Соціологи запропонували фрагментарність та цілісність макросоціуму. Життя тут і зараз викликано особливістю сучасного сприйняття себе і постає питання як дослідити це з точки зору соціальної науки. Соціологи запропонували нове теоретизування. Постмодернізм заперечу за будь-яким соціальним пізнанням статусу наукового або отримання наукового знання як результату. Постмодернізм вважає що соціологія це свого роду гра за певними правилами, фактично постмодернізм - це протестна реакція проти будь-яких проектів цілеспрямованого удосконалення людини та людського суспільства.

Бауман пропонує таку метафору: « Постмодерна людина подібна туристу бо турист отримує в першу чергу задоволення від споглядання Колізею, а традиційна особистість робить втомлюючу подорож в Єрусалім заради заспокоєння душі. Турист не заглиблюється у складність сучасності і повсякденності»

Ядов у відповідь пропонує свою метафору. Він є одним з критиків постмодернізму. «Я не хвилююся за свого кота коли йду з дому, кіт так само не хвилюється за мене…Мій кіт живе за принципом тут і зараз»

Поструктуралізм – ідейний напрямок в літературознавстві західної Європи…. Відкинув наявність у соціального світу будь-якої основоположної логіки або структури. Фактично з їх точки зору існує лише поверхневий зовнішній світ без будь-яких глибинних зв’язків, як наслідок якщо як таких світ є поверхневим то предметом соціологічної теорії повинен стати світ який переживається на практиці а не будь-які гіпотетичні структури чи ідеальні типи. Фактично постструктуралізм характеризується пафосом по відношенню до раціонально спроби пояснити явища. Барт, Бодрійар і тд. Науковий текст поструктуралістами розглядається як літературний твір. Постмодернізм виступає як певна характеристика менталітету, специфічного способу світосприйняття, світовідчуття і оцінки як пізнавальних можливостей людини так і її місця та ролі в навколишньому світі.

Фуко постулює та доводить що кожна епоха характеризується певною епістемою (проблемним полем) тобто те що задає певні роздуми про своє місце в суспільстві. Фуко в наукових розробках спирається на роботи Фрейда, Маркса.

2) Бауман – американсько-англійський вчений, спирався на Маркса, Зіммеля та Дюркгейма. Написав роботу «Законодавці та інтерпретатори». В своїх роботах обґрунтовує ідею емансипації людини що знаходиться в умовах амбівалентності своєї культури. В контексті культури він розкриваю цю концепцію через ідеї свободи, стверджує що культура як така - це розгортання значень через надання смислів. Культурна практика є практикою породження смислів, що створює порядок через обмеження смислового діапазону в рамках якого можна обирати смисл.

Амбівалентність культури

Позитивне значення: свобода Негативне значення: порядок

Автономія обмеження автономії

Ця амбівалентність культури відповідає будь-якому життю людей разом. Бауман вважає, що порядок як раз і відповідає законодавці – це певні інтелектуали або філософи з модерністським мисленням, ці вчені пропонують авторитарні судження, вірять в правильність та обов’язковість (знань, істини, інформації). Вважається що вони мають монополію на істину через доступ до знань, законодавці мають право виносити авторитетні судження про та значимість будь-яких подій та істин а також можуть давати моральну оцінку цим явищам. Мета інтерпретаторів – зробити доступним інформацію однієї людини чи спільноти доступною для інших. Інтерпретатори прагнуть запобігти будь-якому викривленню в процессі інтерпретації і для реалізації своєї мети намагаються отримати глибинні знання тогго що повинно стати доступним не тільки одній спільноті, а й іншій. За Бауманом постмодерністське мислення: амбівалентне, толерантне та вільне. Постмодерн - певний стан менталітету відмінний від менталітету модерну – за Бауманом.

До основних рис постмодерну відносив:

- плюралізм культур

- постійність змін

- відсутність будь-яких універсалій

- домінування масмедіа та їх продуктів

- відсутність основної реальності бо все в кінцевому разі є породження символу і смислу

Бауман зазначає що модерністи прагнуть контролювати і підкорити світ а постмодерністи прагнуть звільнити світ та людей з цього контролю. Модерн – довгий шлях до в’язниці, до неї так ніхто не дійшов але були близько (Союз, Німеччина).