5 практ грунти

Класифікація грунтів В. В. Докучаєва та Н. М. Сибірцева.

Докучаєв розглядає будову чорнозему як найбільш типовою грунту. Детально описуючи морфологічні особливості чорнозему, Докучаєв приходить до висновку, що «найприродніше вважати за грунт два верхніх горизонту, нижній ж за підгрунтя, грунт, корінну або материнську породу».

Для підготовки основ класифікації Докучаєв розглядає способи походження найголовніших грунтових типів та найважливіші ознаки грунтів. Їм виділяються:

1. грунти, що утворилися шляхом перетворення різних корінних порід при вільному доступі повітря, при цьому продукти руйнування залишаються на місці - так звані рослинно-наземні грунту;

2. типово болотні грунти, що утворилися при заростання озер;

3. суходольно-болотні грунти, що займають проміжне положення і утворюються при періодичному перезволоженні за рахунок поганої водопроникності порід і вирівненності рельєфу;

4. грунту, що формуються на постійно оновлюються наносних відкладах, - алювіальні грунти;

5. грунту перехідні між наносними і типовими.

Головна ідея, що лежить в основі класифікації, - грунт є функція факторів почвообразователей.

За способом залягання (по наявності первинних генетичних рис) Докучаєв виділяв «нормальні», «анормальні» і «перехідні» грунту. За основу цієї класифікації було покладено ідею генезису грунтів, тобто за походженням, місцем розташування, ознаками і властивостями. За способом походження виділив п'ять класів: 1) Рослинно-надземні; 2) Сухопутних-болотні; 3) Болотні; 4) перемитих; 5) Наземно-наносні; 6) наносне.

Продовжувач Докучаєвськ поглядів Н. М. Сибірцев. Відміну від класифікації Докучаєва в тому, що у Сибірцева поділ грунтів будується на географічному принципі - виділяються зональні, інтразональні і азональні грунту.

Класифікацією ґрунтів - називається об'єднання їх у групи запоходженням, основними властивостями та рівнем родючості.

Ґрунтово-географічне районування – це поділ території на ґрунтово-географічні регіони, однорідні за структурою ґрунтового покриву, поєднанням факторів ґрунтоутворення і можливостями сільськогосподарського використання ґрунтів.

Ґрунтово-біокліматичний пояс — це сукупність ґрунтових зон і гірських ґрунтових провінцій, об'єднаних подібністю радіаційних і термічних умов. У межах кожного поясу виділяють ґрунтово-біокліматичні області.

Ґрунтова зона — ареал зонального типу ґрунту і супутніх йому інтрозональних ґрунтів.

Ґрунтова провінція — частина ґрунтової зони, яка відрізняєть¬ся специфічними особливостями ґрунтів і умовами ґрунтоутворен¬ня (зволоження, континентальність, температура).

Закономірності поширення грунтів по території України.

На поширення ґрунтового покриву впливають різні фізико-географічні чинники: клімат, рельєф і зумовлена ним висотна поясність у горах, склад гірських порід, глибина залягання підземних вод, склад рослинності, діяльність людини тощо.

Поширення ґрунтового покриву на території України підлягає загальним географічним закономірностям: широтній зональності та азональності (зумовленій відмінностями рельєфу, складом гірських порід, глибиною залягання ґрунтових вод) тощо.

Зональний (широтний) розподіл ґрунтів характерний для рівнин, де з півночі на південь один тип ґрунтів поступово заступає інший.

У структурі земельних угідь України переважають родючі чорноземи (типові, звичайні та південні), які займають 55 % площі орних земель. Біля 10 % ріллі мають опідзолені та деградовані чорноземи, 2,5 % — со¬лонуваті ґрунти, 6 % — чорноземні та дерново-чорноземні ґрунти на супісках і піщаних породах. Підзолисті ґрунти займають 7 % ріллі, опідзолені — 5 %. Біля 7 % ріллі вкрито сірими лісовими ґрунтами. Розповсюджені також каштанові, лучні ґрунти, буроземи тощо.

Утворення і поширення грунтів, рослинності, тваринного світу залежать від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини.

В їх розміщенні на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах і Кримських горах.

Ґрунтовий і рослинний покрив змінюється також і в довготному напрямі у зв'язку з посиленням континентальності клімату у напрямки із заходу на схід.

Таксономічні одиниці та їх приклади

Підвид грунту – групи грунтів у межах виду, що розрізняються за ступенем розвитку супутнього процесу грунтоутворення.

Наприклад, можуть бути виділені в межах середньопотужного малогумусного чорнозему підвиди слабо-, середньо- і сильносолон-цюватих грунтів.

Різновид грунту – групи грунтів у межах виду або підвиду, що розрізняються гранулометричним складом верхніх грунтових горизонтів (легкосуглинкові, середньосуглинкові, супіщані, глинисті, піщані та інші грунти).

Розряд грунту – групи грунтів, що утворилися на однорідних у літологічному або генетичному відношенні породах (на лесах, морені, алювії, граніті, вапняку і т.д.).

Підрозряд грунту – група грунтів, що розрізняються ступенем сільськогосподарського освоєння або ступеня еродованості (слабо-, середньо-, сильнозмитий грунт, слабо-, середньо, сильноо-культурений грунт).

Приклад повної назви грунту з обліком усіх таксономічних рівнів: чорнозем (тип) типовий помірний промерзаючий (підтип) глибоко закипаючий (рід) середньогумусний середньопотужний (вид) слабосолонцюватий (підвид) важкосуглинковий (різновид) на лесі (розряд) слабко змитий (підрозряд).