2. Завдання та функції кримінального права

Кримінальне право виконує певні завдання і здійснює свої функції.

Головні завдання кримінального права закріплені у ч.1 ст.1 КК України:

1) правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України;

2) забезпечення миру і безпеки людства;

3) запобігання злочинам.

З викладеного вище випливає, що основна функція кримінального права як галузі права – охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами найбільш важливі суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права. Ці галузі права, регулюючи певні суспільні відносини, сприяють їх розвиткові і реалізації. Кримінальне ж право охороняє ці відносини від злочинних посягань. Так, норми цивільного права регулюють відносини, що складаються у сфері власності. В кримінальному праві внаслідок його охоронної функції встановлюються каральні санкції за злочини проти власності.

Проте, кримінальне право не обмежується лише здійсненням охоронної функції. Йому властива і регулятивна функція, яка проявляється в наступному:

1) норми кримінального права, забороняючи вчинювати суспільно-небезпечні дії (бездіяльність), у той же час вимагають певної правомірної поведінки. Кримінальний закон вже самим своїм існуванням впливає на поведінку людей. Частина людей виконує заборони кримінального закону боячись відповідальності і покарання (загальна превенція). Тим самим здійснюється регулятивна функція кримінально-правових норм, попередження злочинів.

2) окремі норми кримінального права прямо належать до регулятивних. Це наприклад норма про необхідну оборону, що виключає кримінальну відповідальність, норми про звільнення від кримінальної відповідальності (розділ ІХ Загальної частини), норми про погашення і зняття судимості.

Наступною функцією кримінального права є попереджувальна або превентивна функція, яка спрямована на реалізацію такого завдання як запобігання злочинам. Вона реалізується шляхом здійснення загальної та спеціальної превенції. Наявність загальної заборони вчинення діянь, визначених у КК як злочини має на меті утримати під страхом застосування покарання від таких діянь осіб, які до них схильні, а також й інших осіб (загальна превенція). Якщо особа вже засуджена за вчинення злочину, або до неї застосовані інші примусові заходи, в неї суттєво обмежуються можливості повторного вчинення злочину внаслідок посиленого соціального контролю (спеціальна превенція).

Крім названих вище, виділяють також відновлювальну та виховну функцію. Виховна функція полягає у вихованні в громадян поваги до дотримання законів, відновлювальна – у поновленні справедливості та порушених прав і законних інтересів осіб, які є потерпілими від злочинів.

3. Принципи кримінального права

Принципи кримінального права — це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі кримінального права, окремих її інститутів, способи та методи реалізації.

Всі принципи, які лежать в основі чинного кримінального права, можуть бути поділені на: конституційні (загальноправові); галузеві (спеціальні).

До загальноправових належать ті, що закріплені в Конституції України, і зокрема: принцип верховенства права (ст. 8); принцип справедливості права (ст. 19); принцип рівності громадян перед законом (ст. 24); принцип забезпечення гідності особи (ст. 28); принцип законності (ст.ст. 6, 29,61,62);принцип гуманізму та ряд інших. Загальноправові принципи притаманні фактично всім галузям законодавства, оскільки Конституція України є витоком для всіх галузей системи права.

Галузевими (спеціальними) є ті принципи, які визначають структуру, методи реалізації саме кримінального права в світлі завдань, які стоять перед ним.

До спеціальних принципів кримінального права належать:

– принцип відповідальності особи лише за вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого як злочин. Сутність його полягає в тому, що немає злочину без вказівки на те в законі. Тільки кримінальний закон визначає, яке суспільно-небезпечне діяння є злочином. У ч.1 ст. 2 КК встановлено, що підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільне небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого кримінальним кодексом;

– принцип відповідальності особи лише за наявності вини передбачає можливість притягнення до кримінальної відповідальності виключно особи, яка винна у вчиненому злочині. Відповідно до ч.2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Цей принцип закріплений і в ст.62 Конституції. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинність у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а а також на припущеннях. Кримінальне право України виключає так зване “об’єктивне ставлення”, тобто відповідальність за наслідки, що настали без наявності вини;

– принцип особистого характеру відповідальності полягає в тому, що тільки особа, яка вчинила злочин, може нести за нього відповідальність і бути підданою покаранню. Ніякі інші особи ( в тому числі і родичі) не можуть бути притягнуті до відповідальності. Особистий (персональний) характер відповідальності витікає з багатьох норм КК. У ст.18 КК зазначається, що суб’єктом злочину, тобто особою, яка може нести відповідальність, є лише фізична особа, яка обов’язково є осудною і досягла певного віку, з якого можлива кримінальна відповідальність;

– принцип індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання вимагає, щоб кримінальна відповідальність і призначення покарання були максимально конкретизовані, індивідуалізовані, виходячи із конкретних обставин злочину з урахуванням особи винного. Цей принцип зафіксовано у багатьох нормах КК України. Зокрема у п.3 ч.1 ст. 65 КК (Загальні засади призначення покарання) визначено, що суд призначає покарання із врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом’якшують або обтяжують покарання. У ст.66 та ст.67 закріплений перелік обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання;

– принцип економії кримінальної репресії проявляється як у законодавчій так і правозастосовчій діяльності. На законодавчому рівні цей принцип проявляється в тому, що законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфери кримінально караних відносить лише ті з них, котрі мають високий ступінь суспільної небезпеки, спричиняють істотну шкоду публічним або приватними правам, або створюють реальну загрозу заподіяння такої шкоди. Законодавча економія кримінальної репресії має місце і під час кваліфікації злочинів – залежно від їх тяжкості визначається міра покарання у санкції норми..