2.3 Результати впливу методів реформування в Україні.

Початковий етап реформування аграрних відносин в обновлюваній Україні має порівняно коротку історію. Проте задумане і зроблене вже дає підстави для певних узагальнень і висновків.

Запровадження приватної власності на землю і майно, створення умов для приватного господарювання стало суспільно-політичним актом утвердження історичної справедливості, вирішальним кроком до формування нового типу економічних відносин на селі, етапним соціальним здобутком аграрних перетворень. Завдяки цьому на селі сформовано багатоукладну систему господарювання: створено великі приватні агроформування на базі колишніх колективних підприємств, розширено і зміцнено особисті селянські та фермерські господарства, забезпечено свободу господарського самовизначення селян, вільний розвиток на платній основі оренди землі і майна, створено реальне конкурентне середовище.

Зазначені зміни вже дали позитивні економічні результати. У 2008 р. виробництво продукції сільського господарства зросло на 9,2%, харчової промисловості - на 26,1%, майже у 10 разів зменшилися збитки сільськогосподарських підприємств. [ 11,с.11-13]

Поряд з реформуванням відносин власності та господарювання для зростання галузі необхідно забезпечити новим власникам і господарям достатні економічні умови для прибуткового ведення господарства, виробництва конкуренто-спроможної продукції. Це, насамперед, удосконалення цінової політики та подолання диспаритету цін шляхом розвитку інфраструктури прозорого аграрного ринку, насичення його товаропотоками, забезпечення еквівалентності міжгалузевих економічних відносин, подолання бартеризації, заліків і неплатежів; посилення стимулюючої ролі податкової системи через розширення використання фіксованого сільськогосподарського податку та забезпечення інноваційно-інвестиційної спрямованості пільгового режиму оподаткування; формування спеціальної системи кредитування із застосуванням механізмів бюджетного здешевлення кредитів та запровадження іпотечного кредитування; суттєве нарощування інвестицій, особливо на територіях пріоритетного розвитку; удосконалення митно-тарифного регулювання з урахуванням сезонних особливостей; розширення страхування сільськогосподарської діяльності, у т.ч. на змішаній державно-корпоративній основі.

Тривала відсутність реального власника на землю і майно, нееквівалентність міжгалузевих економічних відносин зумовили виснаження матеріально-технічної бази, фінансового стану галузі та занепад соціальної сфери села. Тому подальші кроки з реформування відносин власності і господарювання мають бути підкріплені зміцненням матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва, організацією ринку матеріально-технічних ресурсів, налагодженням їх вітчизняного виробництва, збалансованим забезпеченням ними аграрного сектора, забезпеченням ефективної (окупної) інтенсифікації сільськогосподарського виробництва.

Особливо гострою є потреба у формуванні сучасної технічної політики, реалізації державної та регіональних програм розвитку сільськогосподарського машинобудування, модернізації галузі, удосконалення та розширення застосування систем фінансового лізингу, запровадження гарантійного технічного обслуговування, розвитку мережі техніко-технологічного сервісу сільськогосподарських товаровиробників, формування повноцінного ринку сільськогосподарських машин, запасних частин і технічних послуг, технічного забезпечення селянських та фермерських господарств.

Основними завданнями соціальної політики на селі за сучасних умов має стати збереження соціальної інфраструктури, розширення бюджетного фінансування житлового та шляхового будівництва, газифікації, сфери житлово-комунального, освітнього, спортивно-культурного і оздоровчого забезпечення населення, підвищення зайнятості сільського населення, збільшення заробітної плати у сільському господарстві до рівня інших виробничих галузей, зростання сум і частки доходів селян від оренди землі та майна, збалансування пропозиції послуг соціального спрямування з реальним попитом на них.

Уряд і місцеві органи виконавчої влади повинні забезпечити завершення у 2010 р. передачі в комунальну власність об'єктів соціальної інфраструктури колишніх колективних підприємств при збереженні мережі і призначення цих об'єктів та забезпеченні їх діяльності.

У контексті вдосконалення управління аграрним сектором необхідно розмежувати функції державного та господарського управління, повноваження центральних і місцевих органів, ширше залучати до цього процесу громадські організації і професійні об'єднання. Органи регіонального управління мають взяти на себе відповідальність за функціонування всієї агропродовольчої сфери на місцях. Потрібно вдосконалювати наукове і кадрове забезпечення аграрного сектора, адаптуючи його до вимог аграрної реформи та ринку. Предметну основу освітньої підготовки та формування резерву кадрів мають визначати орієнтація на приватну власність та приватне господарювання, ринкові механізми економічних відносин на селі.

Реформування аграрних відносин буде ефективним лише за умови, якщо всі їх складові будуть вирішуватися в єдності і взаємо узгодженості, розглядатися як єдине ціле, в якому немає другорядних питань – всі вони без винятку важливі. Щонайменше недооцінка хоча б одного з них знижуватиме ефективність здійснення аграрних перетворень, а за певних умов може поставити їх під загрозу.[6, с. 53-55]

РОЗДІЛ 3

Шляхи підвищення ефективності аграрної політики в Україні