2. Ділове спілкування і його види

Ділове спілкування - це складний багатоплановий процес розвитку контактів між людьми у службовій сфері. Його учасники виступають в офіційних статусах і орієнтовані на досягнення мети,розв'язання конкретних задач. Специфічною особливістю названого процесу є регламентованість, тобто підпорядкування встановленим обмеженням, що визначаються національними і культурними традиціями, професійними етичними принципами. Відомі "писані" і "неписані" норми поведінки у тій чи іншій ситуації офіційного контакту. Прийнятий порядок і форма поведінки на службі називається діловим етикетом. Його основна функція - формування правил, що сприяють взаєморозумінню людей.

Другою за значенням є функція зручності, тобто доцільність і практичність. Сучасний вітчизняний службовий етикет має інтернаціональні ознаки, тому що його основи фактично закладені "Генеральним регламентом" Петра 1 (1720), у якому були запозичені закордонні ідеї.

Діловий етикет містить у собі дві групи правил: 1) норми, що діють у сфері спілкування між рівними за статусом членами одного колективу (горизонтальні); 2) установки, що визначають характер контакту керівника і підлеглого (вертикальні).

Загальною вимогою вважається привітне і попереджувальне ставлення до всіх колег по роботі, партнерів, незалежно від особистих симпатій і антипатій.

Регламентованість ділової взаємодії виражається також в увазі до мови. Головним засобом офіційного спілкування виступає українська літературна мова. Обов'язкове дотримання мовного етикету - розроблених суспільством норм мовної поведінки, типових готових "формул", що дозволяють організувати етикетні ситуації вітання, прохання, подяки і т.д. (наприклад, "здрастуйте", "будьте ласкаві", "дозволите принести вибачення", "щасливий познайомитися з Вами"). Ці стійкі конструкції вибираються з урахуванням соціальних, вікових, психологічних характеристик.

Службові контакти повинні будуватися на партнерських засадах, виходити з взаємних запитів і потреб, з інтересів справи. Безперечно, таке співробітництво підвищує трудову і творчу активність, є важливим чинником технологічного процесу виробництва, бізнесу.

Усні види ділового спілкування поділяються на монологічні і діалогічні. До монологічних належать:

- привітальна промова;

- торгова промова (реклама);

- інформаційна промова;

- доповідь (на засіданні, зборах).

Жанри, засновані на діалозі, - це:

- розмова;

- бесіда;

- інтерв'ю;

- переговори;

- дискусія;

- нарада (збори);

- прес-конференція.

Письмові види ділового спілкування - це численні службові документи: діловий лист, протокол, звіт, довідка, доповідна і пояснювальна записка, акт, заява, договір, статут, положення, інструкція, рішення, розпорядження, указівка, наказ, доручення й інші.

3. Мова та професія

Кожна національна мова — універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ і духовність. Українська мова — невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва. Сьогодні йдеться про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових вироб­ничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життє­діяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов'язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними відносинами, вона — елемент соціальної сфе­ри.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функції мови. Старий поділ на професії “інтелігентні” та “неінтелігентні” зникає. Основний критерій — знання свого фаху, рівень опанування професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

Ми стали свідками народження нових професій і форму­вання їх мови. У зв'язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується слов­ник різних професій новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою і термінологією.

Що означає знати мову професії?

Це — вільно володіти лексикою свого фаху, нею кори­стуватися.

Мовні знання — один з основних компонентів профе­сійної підготовки.