Indiv_komplekt (2)2

періоди

Центри культурного процесу

Наука

Література

Живопис

Скульптура

Архітектура

Литовсько – польський період

(ранньо-гуманістичний)

Звенигород Галицький, Берест,Перемишль, Галич, Львів

У цей період початкові школи існували в містах. Підручниками служили «Часослов» і «Псалтир». . Тут розповсюджуються ідеї гуманізму, вчення Яна Гуса та інших діячів Реформації. Математичні знання в XIII — XV століття не набули особливого поширення. З поступовим розвитком в XIV — XV століть торгівлі, відновленням дипломатичних зв'язків, відродженням паломництва відбувалося розширення географічного кругозору людей.

Книжкова справа в Україні, як і вся культура, в 30-50-і рр. XIII століття перебувала у найважчому становищі. У джерелах згадується книгописання кінця XIII століття у Києво-Печерському монастирі, у Володимирі-Волинському, Холмі і Львові Центрами книжкової культури були Галич при Левові Даниловичі і його синові Юрії, Холм, Перемишль, Полоцьк, Волинь..

На іконопис Галицько-Волинського князівства кінця XIII — XIV століть вплинула київська школа. Найпопулярніші сюжети — зображення Юрія Змієборця і «Страшного суду». З робіт професіних художників збереглася ікона Богоматері-Одигітрії з Покровської церкви Луцька (XIII — XIV ст.). Відома Ченстоховська ікона Божої Матері, така популярна в Польщі, у XIV столітті була вивезена з Галичини.

Будівництво в Подніпров'ї фактично було припинене і розвивалося тільки на території Галицько-Волинського князівства, У другій половині XIII століття починається будівництво кам'яних замків у Луцьку, Кременці, Хотині. З кінця XIV століття на архітектуру починають впливати зміни в тактиці ведення війни і розвиток військової техніки. У XV столітті архітектура все частіше повертається до київських традицій. Будуються дерев'яні храми: церква Святого Духа в Петеліче, собор Благовіщення у Ковелі.

Козацько – гетьманський період

(ренесансно-бароковий)

у самостійну галузь виділилася філософія, хоча і досить пізно за європейськими мірками — у XVIII столітті. Ідеї Просвітництва розвиває такий філософ, як Феофан Прокопович, вихованець, а надалі професор і ректор Києво-Могилянської академії. Особливе місце в історії як української, так і світової філософії займає Григорій Сковорода.

Розвиток книжкової справи був поштовхом для розвитку літератури. Найбільш яскраво нові тенденції відображала перекладна література. Одним з найбільш цінних вважається «Пересопницьке Євангеліє», створене у 1561. Помітне місце в цій ситуації в літературній творчості зайняв жанр полемічної літератури, У XVI—XVII століттях поетичні твори найчастіше створювалися мандрівними дияконами і піддячими — учнями духовних шкіл.

У XVI—XVII століття в Україні складається декілька шкіл церковного монументального живопису та іконопису. У роботах таких іконописців, як Федір Сенькович, Микола Петрахнович, Іван Руткович, помітною стала відмова від середньовічних естетичних канонів, утверджувалася реалістичність і життєрадісність. Видатним твором художнього перекладу і мистецтва оформлення є вже згадуване «Пересопницьке Євангеліє». Видатні художники і гравери працювали тоді в Києво-Печерській друкарні — Никодим Зубрицький, Олександр Тарасевич, Леонтій Тарасевич, Іван Щирський.

В архітектурі національні традиції міцніше за все зберігалися і яскраво виявлялися в дерев'яному зодчестві. у XVII століття в архітектурі з'являються елементи стилю бароко Провідним типом споруд стає так званий козацький собор — п'ятикупольний, з чотирма однаковими фасадами. У XVIII столітті, у Києві архітектурні споруди були створені за проектами іноземних архітекторів. У Києві працював молодий Бартоломео Растреллі. Всесвітньо знаменитою стала його Андріївська церква,

періоди

Центри культурного процесу

Наука

Література

Живопис

Скульптура

Архітектура

«романтична доба» ( кін. XVIII – серед. XIX ст.) - становлення української культури як новітньої з народним демократизмом і народною мовою

Ілля Мечников — Творець учення про імунітет . Микола Бекетов— фізичної хімії. У багатьох європейських країнах в кінці XVIII — на початку XIX ст. починає зростати інтерес до національної історії. Перші узагальнюючі праці з історії України були ще пов'язані з російською історіографією. Дмитро Миколайович Бантиш-Каменський — автор «Истории Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетманства»

Українська література другої половини XIX ст. розвивалася на традиціях попереднього періоду. Упродовж багатьох десятиліть домінуючим тут лишався стиль бароко. Цікавим явищем тогочасної літератури став розвиток української історико-мемуарної прози. Чільне місце в ній посідають щоденники М. Ханенка (1691–1760 рр.) і Я. Марковича (1696–1770 рр.). Обидва автори належали до козацької старшини й обіймали високі посади в Гетьманщині.

що протягом майже всього XIX століття в Російській імперії головним центром освіти була Академія мистецтв у Петербурзі. В. Тропінін залишався кріпаком навіть вже будучи відомим художником, багато років він жив і працював у Подільському маєтку своїх добродіїв. Загалом у живописі початку XIX столітті переважаючим художнім стилем був романтизм. Багатьох художників цього напряму приваблювала Україна — «нова Італія», як її називали.

В архітектурі XIX століття на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За будівництвом міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадські споруди будувалися з урахуванням їх призначення — головною метою архітектора стало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення).

час громадівського руху ( 50-ті – 90-ті рр. XIX ст.) - час входження української культури в загальнослов’янський, європейський та світовий культурний процес

В. Б. Антоновича. розгорнув небувалу джерелознавчу діяльність Центром цієї роботи стало створене у 1872 р. Південно-Західне відділення Російського географічного товариства учнем Антоновича був М. С. Грушевський.

Гумористичний і сатиричний тон творів Котляревського був підхоплений іншими письменниками, передусім гуртка, центром якого був Харківський університет. Його ректор Петро Гулак-Артемовський писав вірші українською мовою. Отримали популярність байки Євгена Гребінки.

Українській темі присвятив свою творчість В. Штернберг. В. Штернберг товаришував з Шевченком, йому належить художнє оформлення «Кобзаря». З М. Гоголем, В. Штернбергом, Т. Шевченком близько спілкувався великий художник-мариніст І. Айвазовський, який значну частину життя провів у рідній Феодосії (він і свою картинну галерею заповідав місту). У його живописі звучала й українська тема: «Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки», унікальна для художника жанрова картина «Весілля на Україні».

Обов'язково виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркового ландшафту носили відкритий характер. У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму — Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Миколаїв, Одеса. В Одесі за проектом петербурзького архітектора Тома де Томона в 1809 було споруджено оперний театр.

час утвердження української культури як великої національної культури (класичної й модерністичної) світового значення й резонансу – початок ХХст.

Грушевський — один з організаторів Національно-демократичної партії Галичини, пізніше — «Товариства українських поступовців». Його багатотомна «Історія України-Руси» — фундаментальний узагальнюючий систематичний курс історії України, який базується на власній періодизації і концепції. Визначною подією в українському науковому житті XIX ст. стає заснування завдяки спільним зусиллям інтелігенції Наддніпрянщини та Галичини у 1873 році «Літературного товариства імені Шевченка» . Особливе місце і в українській історії, і в українській історіографії належить Михайлу Петровичу Драгоманову. Осмислення минулого — обов'язкова умова і складова становлення національної самосвідомості.

Пізніше Євген Гребінка переїхав до Петербурга, писав повісті російською мовою, був серед друзів молодого Тараса Шевченка. У 1841 році видав альманах «Ластівка». З цим періодом пов'язана діяльність Левка Боровиковського (1808–1889) — поета-романтика, байкаря.

До харківського гуртка належав також Григорій Квітка-Основ'яненко — основоположник української художньої прози. Його повісті різноманітні: одні — написані з гумором, другі — сентиментальні, треті — дають реалістичні картини (найкраща — «Сердешна Оксана»), інші просякнуті народними віруваннями і переказами («Конотопська відьма»).

Новаторською для пейзажу стала творчість А. Куїнджі, який народився поблизу Маріуполя. Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини XIX — рух до реалізму — з найбільшою силою прозвучала у творчості членів «Товариства пересувних художніх виставок». Найзнаменитіший живописний портрет Т. Шевченка написаний ініціатором створення та ідейним керівником товариства передвижників І. Крамським. В цей же час відбувається спорудження пам'ятників видатним людям — 1823–1824 — А.Рішельє в Одесі (автор Б.Мартос), 1853 — князю Володимиру — у Києві (автори — В.Демут-Малиновский, П.Клодт, О.Тон)

У другій половині XIX століття стильова єдність класицизму руйнується. Складна епоха утвердження капіталізму відбилася і в архітектурі: з'являються нові матеріали, нові замовники. Складається напрям, який отримав назву «еклектика» (змішування). У київських фасадах того часу можна побачити і готику, і ренесанс, і романський стиль, багато будівель в «цегельному стилі» (головна прикраса — нештукатурена цегельна кладка).

періоди

Центри культурного процесу

Наука

Література

Живопис

Скульптура

Архітектура

Національно-культурне піднесення 20-х років

У розвитку української науки найактивнішу участь взяли видатний природознавець зі світовим ім'ям В. Вернадський, мікробіолог і епідеміолог Д. Заболотний, математик М. Крилов, економіст М. Туган-Барановський, гігієніст та епідеміолог О. Корчак-Чепурківський, літературознавець С. Єфремов, О. Богомолець, який працював в галузі експериментальної патології, Є. Патон, який запропонував принципово нові методи електрозварювання. У 1921 році в Академії наук була організована кафедра народного здоров'я і соціальної медицини з кабінетом профілактичної медицини. .

З'явився такий напрям, як пролеткультівство. В Україні теоретиками й активними пропагандистами пролеткультівських теорій були В. Блакитний, Г. Михайличенко, М. Семенко, М. Хвильовий. Ці теорії були досить суперечливі. Так, деякі лідери українських пролеткультівців (М. Хвильовий, В. Сосюра, М. Йогансен), з одного боку, проголошували ідеї, які можна назвати космополітичними, а з іншого, підкреслювали особливе значення використання й розвитку української мови, виступали проти насильної русифікації. Український футуризм — який виник ще до революції, у перші післяреволюційні роки активізував свою діяльність. У першій половині 20-х років з'являється «теорія боротьби двох культур» (української і російської), яку активно відстоював один з лідерів комуністичної партії України Д. Лебідь.

Великих творчих успіхів у повоєнний час досягло українське театрально-декоративне мистецтво. Оформлення вистав стає лаконічним, посилюється емоційне звучання. На цій ниві працювали М. Духновський, Ю. Злочевський, В. Меллер, Д. Нірод та ін. Видатним майстром сценографії став народний художник СРСР А. Петрицький, який увесь свій талант віддавав театру, оформив вистави «Макар Діброва», «Богдан Хмельницький», «Князь Ігор» та ін.

Головні якості архітектури — це користь, міцність, краса (функціональне, конструктивне, естетичне). У цей період робилися спроби абсолютизувати одне з них, що знижувало рівень архітектурних творів взагалі. В українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями, як раціоналізм — це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки; конструктивізм — спроба створити життєвий простір за допомогою нової техніки, її логічних доцільних конструкцій, а також естетичних якостей таких матеріалів, як метал, дерево, скло.

30-ті - 50-ті роки — часи особливо жорстокого тоталітаризму.

Головним осередком наукової діяльності в 30-х роках залишається ВУАН, президентом якої 1930 р. став О. Богомолець. Із затвердженням у лютому 1938 р. нового статуту її було перейменовано на Академію наук УРСР. О. Богомолець, М. Вавілов, О. Палладій, Є. Патон, М. Холодний, Д. Яворницький та інші, було обрано також партійних функціонерів: В. Затонського, Г. Кржижанівського, М. Скрипника, О. Шліхтера, суспільствознавців С. Семковського, В. Юринця, М. Яворського. З 1935 р. настала коротка перерва в репресіях. Офіційно вважалося, що науку звільнено від псевдовчених, а ВУАН очищено від "ворогів народу — агентів фашизму". У Галичині вся українська наука зосереджувалась у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. У 30-ті роки зв'язки Товариства з Києвом припинилися. Крім того, фінансова криза змусила скоротити адміністративний персонал і гонорари науковцям. Але провідні вчені М. Воз-няк — історик літератури, І. Зелінський — мовознавець, Я. Пастернак — археолог, І. Витанович — економіст, Ф. Колесса — музикознавець, В. Левицький — математик, В. Кубійович і Ю. Полянський — географи, В. Старосельський — правознавець, М. Панчишин — медик та інші продовжували працювати.

У 1932 р. з'явився термін «соціалістичний реалізм», який був проголошений єдиним правильним методом літератури і мистецтва, що збіднювало, звужувало творчий процес. ули зупинені авангардні пошуки й експерименти, які у всьому світі продовжували залишатися магістральною лінією розвитку мистецтва. Диктувалося верховенство історико-революційної, виробничої тематики. У 1930 р. був організований судовий процес над Спілкою визволення України, Примусова колективізація, загибель мільйонів селян під час голодомору завдало нищівного удару українській культурі в цілому, бо українське село — носій і хранитель традиційної народної культури, звичаїв, хранитель мовних традицій. Гонінням піддалася і церква.

Тематика українського живопису повоєнних років присвячена подіям Другої світової війни. На матеріалах фронтових спогадів створено велику кількість картин. Фронтові малюнки, особисті враження і переживання стали підґрунтям для написання полотен Д. Безуглим «Форсування Дніпра», С. Отрощенком «Німецькі окупанти на Україні», Л. Чичканом «Помстимося», С. Самусєвим «Подвиг сержанта Якова Приходька». Трагічні події перших днів війни знайшли правдиве відбиття у творі Т. Яблонської «Ворог наближається». Авторами полотен на тему війни переважно були художники-фронтовики, безпосередні учасники боїв, що, безумовно, позначилося на характері їхніх полотен.

В архітектурі провідним стилем став неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, непохитність влади. Найвідомішою будівлею, побудованою в стилі неокласицизму, є споруда Верховної Ради у Києві.

Період «андеграунду» (шістдесятники, семи десятники)

Всесвітньовідомим став Інститут електрозварювання імені Є. Б. Патона, який перетворився на науково-виробниче об'єднання, куди входили науково-дослідний інститут, конструкторське бюро, два дослідних заводи. Тут було запатентовано понад 400 винаходів, розроблені методи зварювання і різання електронним променем, лазерної обробки. Крім того, в Києві створена перша в історії людства «Енциклопедія кібернетики» (видана 1973 р. українською мовою), в Харківському відділенні АН України Величезний внесок у розвиток фундаментальних і прикладних наук внесли математик М. Боголюбов, математик і кібернетик В. Глушков, конструктори космічних апаратів С. Корольов (генеральний конструктор), М. Янгель та В. Глушко, генетик І. Шмальгаузен, офтальмолог В. Філатов, кардіолог М. Амосов, нейрохірург М. Бурденко та інші.

З одного боку, в художній прозі стали утверджуватися аналітичність, проблемність, відхід від описовості, звернення до сфери тонких почуттів, співвідношення морального і духовного. Насамперед це стосується творчості О. Гончара, П. Загребельного, Ю. Збанацького, В. Козаченка. 60-70-і роки, за оцінкою авторів «Історії української літератури XX століття», були періодом «плідним, хоч і суперечливим, періодом поглиблення її гуманістичних основ, посилення аналітичного й синтезуючого начал, утвердження нових форм, стилів, засобів». На повний голос заявили про себе Іван Драч, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Микола Вінграновський. Склалася школа українського літературного перекладу, яка має високий міжнародний авторитет.

Негативні тенденції характеризували розвиток українського малярства, де насаджувався народницький академічний стиль XIX століття, догматичність, переважала зображувальність над виразністю. Крім того, відповідно до гасла про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам трудящих», на творчий експеримент, пошук нових форм була фактично накладена заборона. У той же час продовжували свою творчість такі видатні художники, як О. Шовкуненко, Т. Яблонська, М. Дерегус, В. Касьян.