Лабор.діагност.вірус.хв

утворюються за рахунок комплементарних послідовностей

нуклеотидів

на 5'- і 'З- кінцях

РНК.

Віріонна

РНК

буньявірусів не володіє інфекційністю. Установлено функції,

що кодує, кожна РНК. Так, L-PHK кодує білок L, М-РНК - 2

глікопротеїни (Gl, G2) і - неструктурний білок, S-PHK - білок

N і неструктурний білок. У віріонах виявлено 4 білки , два з

яких (N і L) зв'язані з нуклеокапсидом, а два інших (G1 і G2)

входять

до

складу

ліпопротеїдної

оболонки

і

глікопротеїдами,

Глікопротеїни

індукують

синтез

ВНА.

Транскриптазна активність обумовлена, імовірно, білком L.

У буньявірусів немає мембранного(матриксного) білка і

нуклеокапсид

безпосередньо

прилягає

до

внутрішньої

поверхні ліпідної оболонки. У віріонах міститься58-70%

білка, 20-30% ліпідів, 2-7%

вуглеводів

і 1-2% РНК.

Вуглеводи і ліпіди мають клітинне походження. Буньявіруси

Дозрівання

віріонів

відбувається

брунькуванням

нуклеокапсидів у пухирцях апарату Гольджі і цистернах

ендоплазматичного

ретикулуму.

Буньявіруси

належать

до

екологічної групи

арбовірусів,

тому вони

зв'язані

як із

аргасовими

кліщами

зв'язані понад20 буньявірусів. Коло

хребетних

хазяїнів

буньявірусів широкий. Більш

1/2

їх

зв'язано з

гризунами і зайцеподібними, близько

1/4 -

з

ознаками,

що

обумовлює

використання

лабораторних

методів діагностики. Тільки на підставі виділення вірусу від

хворого чи

ретроспективного

наростання(2 lg) титрів AT у

парних

сироватках, узятих

у

ранній

стадії(1-7-й

день

хвороби) і в період реконвалесценції (через 2-4 тижні), може

бути поставлений діагноз будь-якої буньявірусної інфекції. У

випадку

летального

результату

для

вірусологічного

дослідження повинні бути використані узяті

при

розтині

проби

мозку,

печінки,

легень,

селезінки,

нирок.

Оскільки

буньявіруси чуттєві до тепла і коливань температури, для

збереження

вірусомісткого

матеріалу

важливо

швидке

охолодження його до-80-120°С. У крайньому випадку для

короткочасного збереження чи транспортування проб можна

використовувати 50%-ний гліцерин у лужному

буфері при

4°С. Кращому збереженню сприяє додавання в субстрат 20%-

ного сироваткового білка, 25%-ної кролячої сироватки крові.

Для

виділення

буньявірусів

використовують1-2-

денних

білих

мишей-сисунців, що

є

високочутливою

системою у відношенні всіх буньявірусів. Мишей-сосунів

заражають

у

мозок0,01

мл

10%-ною

суспензією

досліджуваного

матеріалу. Спостереження

за

тваринами

ведуть

до 3

тижнів.

Захворілих

мишенят

розтинають,

використовуючи

їх

мозок

для

подальшого

пасажування.

Сліпі пасажі проводити не , слідтому що при цьому

підвищується можливість виділення спонтанних мишачих

вірусів. Виділені штами після першого пасажу ліофілізують,

готують до них антисироватки(імунні

асцитні

мишачі

рідини)

і

ідентифікують з

набором референс-сироваток

у

РЗК, РНГА, РДП, РН. Остання ставиться на мишах у чи

культурі клітин по феномену інтерференції

і

є

більш

чуттєвою, чим РЗК і РДП, але використовується рідко в силу

дорожнечі і громіздкості.

Родина

Bunyaviridae

складається

з

п'яти

:родів

Bunyavirus, Phlebovirus, Nairovirus, Hantavirus, Tospovirus.

1. Рід Bunyavirus включає 166 вірусів, з

яких 162

згруповані в 18 AГ груп, а 4 не входять у жодну з цих груп.

ХВОРОБА НАЙРОБІ

Nairobi sheep Disease (англ.)

Хвороба

Найробі (геморрагічний

гастроентерит,

хвороба Кенії) - гостро трансмісивна вірусна хвороба овець,

кіз, що

характеризується

високою

рецидивуючою

першого

підйому

температури

тіла. У селезінці, печінці,

мезентеріальних

лімфовузлах, серці, легенях,

сліпій кишці

його виявляють постійно й у високому титрі, де, очевидно,

розмножується

і

разом із продуктами розпаду викликає

розвиток

значних

патологічних

змін, що

призводять до

паренхіматозних органах, а також у сечі і фекаліях. У

найбільш

високих

титрах

міститься

в

мезентеріальних

лімфовузлах,

сліпій

кишці, селезінці

і

печінці.

Максимальною

вірулентністю володіє

в період

підйому

температури до норми, а

також

у

період вторинного

приступу лихоманки, вірус менш активний, і виділити його

вдається

не

завжди. Кров

у

період

другого

підйому

викликаючи

в

них

енцефаліт

при

інтрацеребральному

введенні.

Мишенят-сосунів

можна

інфікувати

інтрацеребрально чи інтраперитонеально.

Експериментальна

інфекція. У

природних

умовах і

експерименті до захворювання сприйнятливі ,вівцікози

незалежно від віку і статі

тварини. На

3-4-й день після

інтрацеребрального введення

вірусу

в дорослих мишей

розвивається

енцефаліт. Легко

відтворюється на

вівцях

і

козах

при

підшкірному, внутрішньовенному,

внутрішньочеревному уведеннях вірусу. Спільне утримання

хворих і здорових тварин(при відсутності переносників) не

приводить до зараження.

КУЛЬТИВУВАННЯ.

Вірус

репродукується

в

первинних культурах клітин нирки і тестикулів ягняти, а

також у перещеплювальних

лініях

кліток: нирок

хом'яка

(ВНК - 21), нирок ягняти (НЯ). Вірусний АГ синтезується в

цитоплазмі клітин. Цей вірус пасажують і на мишах. Спроби

культивувати його в КЕ не мали успіху.

ГЕМАГЛЮТИНАЦІЙНІ

ВЛАСТИВОСТІ.

ГА

і

гемадсорбуючі властивості не встановлені.

СТІЙКІСТЬ ВІРУСУ. Вірус не стабільний. Він не гине

при нагріванні до50°С

протягом 60

хвилин, при 60°С

руйнується

за 5 хв. Вірус

залишається вірулентним

у

негодованих

статевозрілих

кліщахRhipicephalus

186-345 днів. Не

стабільний

в

об'єктах

зовнішнього

середовища, при

кімнатній

температурі

знижується

вірулентність на 1 lg протягом 2 годин.

ПАТОГЕННІСТЬ. Захворювання

може

протікати

гостро і підгостро. Воно, як правило, починається раптовою

лихоманкою, що досягає максимуму на 2-3-ю добу. У тварин

з'являється млявість,

депресія, пригнічення

й

утруднене

дихання, прискорений

пульс, зниження

чи

втрата

апетиту,

випадках вівці втрачають вгодованість. У

перехворілих

баранів-виробників настає стерильність (безплідність).

При огляді трупів відзначають сильне забруднення

періанальної

області

і

задніх

кінцівок

випорожненнями,

набряк і гіперемію піхви, виділення з носа, часто з домішкою

крові. На розтині характерні і постійні зміни спостерігають у

ШКТ, трахеї, легенях, жовчному

міхурі, нирках. У ШКТ

відзначають катарально-геморрагічне запалення. Особливо

сильні зміни в сліпий, ободовій кишках і сичузі. Слизиста

оболонка

сліпої

й

ободової

кишок

стовще, темноа-

червоного кольору, з некрозами і полосчатими по складках

крововиливами, а слизиста

оболонка сичуга

почервоніла, із

Тварини

заражаються на пасовищі при нападі на них

інфікованих кліщів, що, очевидно, є основним резервуаром

вірусу

в природі. Установлена трансоваріальна передача

збудника. Інфіковані кліщі, знаходячись на пасовищі, здатні

заражати овець протягом 18 місяців. У кліщах, що голодують

протягом 9 місяців, вірус зберігає свою активність. Літаючі

комахи не є переносниками вірусу. Контактна передача його

не спостерігається. Кліщі інших видів: Rhipicephalus bursa,

Ambluomma variegatum - передають вірус вівцям тільки на

стадіях німфи й імаго.

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА. Діагноз ставлять

на підставі епізоотологічних(сезонність, хворіють тільки

вівці і

кози з

високою летальністю), клінічних ознак

(лихоманка,

слизисті

витікання з

носа, діарея, трахеїт),

патологоанатомічних

змін (набряк

легень, холецистит,

геморрагічний

гастроентероколіт

з

полосчатими

крововиливами по верхівках складок слизуватої оболонки,

нефрозонефрит) і

лабораторних

досліджень(виділення

й

ідентифікація вірусу, виявлення AT), з огляду на географію

поширення хвороби.

Виділення вірусу

Взяття і підготовка матеріалів. Для виділення збудника

використовують

кров

хворих

тварин

у період

першого

підйому

температури.

Для

цього

можна

також

використовувати

шматочки

паренхіматозних

органів

(особливо селезінки і печінки) і

уражені

лімфовузли

від

хворих тварин, спеціально убитих під час першого підйому

температури, тому що в наступні періоди хвороби виділити

вірус від хворих тварин майже не удається. Відразу після

взяття

зразків (шматочки

паренхіматозних

органів,

лімфовузли) їх занурюють у стерильний50%-ний гліцерин

чи поміщають у термос з

льодом. На наявність вірусу

доцільно також досліджувати живих кліщів, яких збирають із

хворих овець під час першого приступу лихоманки.

Для

виділення

вірусу

з

крові

використовують

гепаринізовану чи дефібриновану кров, а також сироватку,

чи плазму, що обробляють за звичайною методикою з

дотриманням

стерильності

і

після

відповідного

бактеріологічного контролю використовують дня біопроби.

Шматочки

паренхіматозних

органів

відмивають

від

гліцерину, готують 10%-ну

суспензію

на

фосфатно-

буферному

розчині

з

антибіотиками, центрифугують

і

отриману рідину використовують для біопроби. Зібраних

кліщів

сортують

по

видах і поєднують 10по-50

особин,

розтирають у ступці ,і готують суспензію на фізіологічному

чи фосфатно-буферному розчині. Матеріали не досліджують

відразу, їх заморожують і зберігають при -70°С.

Збереження і консервування матеріалу. Вірус добре

зберігається в ліофілізованому чи замороженому станах,

також

у

гліцерині. Інфікована

кров

чи

сироватка

в

холодильнику

при 4°С

залишаються

активними

тривалий

час. У 50%-ному гліцерині вірус залишається активним93

дні. У запаяних ампулах ліофільно висушений вірус зберігає

життєздатність 143 дні. У кліщах утрачає інфекційність при

годівлі на імунних тваринах.

Виділення вірусу на культурі клітин. Вірус виділяють

на культурах клітин(нирки ягняти і цапеняти). ЦПЕ

виявляється

утворенням

плеоморфних

цитоплазматичних

тільц-включень, що оточують ядро. Через 18-24 години після

зараження

спостерігають

деструктивні

зміни

у

виді

зернистості, пікнозу і рексису ядер.

Виділення вірусу на тваринах. Використовують 3-4-

денних мишенят (інтрацеребральне чи внутрішньочеревне

зараження). Вірус через 72 години після зараження викликає

характерні

некротичні

зміни

тканин

головного

, мозку

геморрагії, інфільтрацію лімфоцитів.

При

виділення вірусу на природно сприйнятлива

тварин

наявність

вірусу

в

патологічному

матеріалі

визначають за допомогою біопроби на ягнятах, що не мали

зіткнення з інфікованими кліщами - переносниками збудника

інфекції. При наявності збудника в перші48 годин після

інокуляції

в

заражених

тварин

різко

підвищується

температура тіла (до 41,1-41,6°С). При внутрішньовенному

чи

внутрішньочеревному

зараженні

температура

підвищується

раніш,

ніж

при

підшкірній

інокуляції.

Симптоми хвороби виявляються тільки після зниження

температури.

Вони

характеризуються

слизисто-гнійними

витіканнями з носа, часто з домішкою крові, водянистою

діареєю з частою, мимовільною дефекацією і виділенням

темно-зелених фекалій. Заражені тварини гинуть через2 дні

після

зниження

температури(між

4-8

днями

після

зараження).

При розтині трупів виявляють ,змінищо

спостерігаються при природному перебігу хвороби. Для

виділення вірусу від заражених ягнят беруть кров у період

первісного

підйому

температури, а

також

паренхіматозні

органи і лімфовузли від убитих тварин.

Індикація

й

ідентифікація

.вірусуВірусоскопія,

електронна

і

імуноелектронна

мікроскопія

застосовуються.

Виявлення

специфічних

тільц-включень. Найбільш

характерна

ознака

для

даного

вірусуздатність

його

формувати

своєрідної

морфології

цитоплазматичні

еозинофільні тільця-включення. Останні мають різноманітну

форму - від кільцеподібних утворень, що оточують ядро з

усіх

боків,

до

величезних

утворень

вигадливої

форми

і

структури тіл. Включення містять РНК і вірусний

АГ

і

служать важливою діагностичною ознакою.

Серологічна

ідентифікація.

Виділений

вірус

ідентифікують

у

РЗК. РДП, РН, РІФ,

РНГА

й ін.

Швидку

(через 24-48 годин) відповідь

одержують

при

зараженні

кліток ВНК-21 з наступною ідентифікацією в непрямій РІФ.

Однак

більш

чуттєвий

метод

зараження

мишей

і

використання мишачого мозку в прямій РІФ чи РЗК.

З випробуваних культур переважніше використовувати

культуру клітин ВНК.

Серодіагностика і ретроспективна діагностика. РЗК

використовують

для

визначенняAT

у

сироватці

крові

тварин-реконвалесцентів через 10-20

днів

протягом 6-9

місяців, а також у сироватці вакцинованих тварин протягом

2-6 місяців. ПА

виявляються

рано-

через 1-2 дні

після

закінчення віремії і зберігаються в овець більш року, а в кіз -

до 1,5 року. ВНА виявляють у РН протягом15 місяців після

зараження.

Результати порівняльної оцінки декількох методів для

виявлення AT показали, що в експериментально інфікованих

овець AT у РНГА відзначали на7-й день після зараження, у

РІФ - на 12-й день. Максимальні титри AT у РІФ і РНГА

протягом 33 днів були 1:128. ELISA удавалося виділяти AT у

значно більш високих титрах.

Диференціальна діагностика. Хвороба Найробі варто

відрізняти

від

лихоманки

долини ,

катаральноїРіфт

лихоманки овець і гідроперикардиту жуйних. Для лихоманки

долини Ріфт характерні некротичні вогнища в печінці. При

гістологічному дослідженні в печіночних клітинах виявляють

внутрішньоядерні

ацидофільні

тільця-включення. При

катаральній

лихоманці

овець

найбільш

вираженими

патологоанатомічними

ознаками

є

набрякання

і

виразки

язика, губ, морди, а також дегенеративно-некротичні зміни

скелетних м'язів і серця. Гідроперикардитом хворіють жуйні

і всеїдні тварини. Хвороба характеризується

розвитком

серозно-фібринозного перикардиту.

ІМУНІТЕТ

І

ЗАСОБИ

СПЕЦИФІЧН

ПРОФІЛАКТИКИ. Перехворілі тварини здобувають імунітет

до 3,5 і більш років. Гіперімунна сироватка крові овець

володіє

гемолітичними

властивостями

і

для

лікувальних

цілей непридатна. Живі вакцини застосовують у країнах

Африки на основі штаму Ентебе, аттенуйованого шляхом

тривалого

пасажування

через

мозок

мишей(140-150

пасажів).

ХВОРОБА АКОБАНЕ

(Буньявірусна інфекція ВРХ)

ВІРУС.

Вірус

Акобане

має

електроннощільну

серцевину діаметром 65-70

нм,

обмежену

1-2-шаровою

оболонкою, і зовнішню 2-шарову оболонку товщиною 6,5-7

нм.

Загальний

діаметр

віріонів120-130

нм,

поверхня

їх

зерниста, оточена шаром шипиків довжиною близько10 нм.

Морфологія вірусу характерна для представників сімейства

Bunyaviridae, роду Bunyavirus.

КУЛЬТИВУВАННЯ.

Вірус

Акобане (шт. Р)

репродукується в культурах перещеплювальних клітинCV і

ПСГК. Вивчено характер взаємодії вірусу Акобане(шт. Р) із

клітинами перещеплювальної культури CV-1. При зараженні

останньої

вірус

викликає

ЦПЗ

через48

годин.

Вони

виявляються

розширенням

міжклітинних

просторів,

зниженням мітотичної активності клітин, набряканням,

поліморфізмом

ядер

більшості

клітин

моношару,

конденсацією в них хроматину, вираженою зернистістю і

вакуолізацією периферичних ділянок цитоплазми. Через 72-

96

години

після

зараження

процеси

деструкції

були

максимально

вираженими

і

виявлялися

в

розрідженні

моношару, утворенні великих "вікон".

Експериментальна

інфекція

відтворюється 5на-6-

денних

СПФ

КЕ, мишенятах -

і

щурятах-сосунах. КЕ

заражають у ЖМ 10-кратними розведеннями суспензії мозку

інфікованих мишенят-сосунів. На 7-10 добу у загиблих КЕ

спостерігають

каліцтва

кінцівок, у

деяких -

водянку

головного мозку.

У курчат, що вижили, відзначали каліцтва