Лабор.діагност.вірус.хв.

ЛЕКЦІЯ 15.

Тема

лекції:

ПАРАМІКСОВІРУСНІ

ІНФЕКЦІЇ

ТВАРИН

АНОТАЦІЯ. Викладено основні положення про родину

параміксовірусів.

Охарактеризовано

їх

,біологію

проаналізовано

патогенність

для

тварвисвітлено,

методи

лабораторної

діагностики

параміксовірусних

інфекцій.

3. Лабораторна

діагностика

параміксовірусних

інфекцій тварин.

Orthomyxoviridae

paramixoviridae.

Параміксовіруси (від грец. para - біля і муха - слиз) -

група

вірусів,

що

уражає

хребетних

тварин. Віріони

параміксовірусів

-

частки

плеоморфної,

частіше

округлої

форми, діаметром 150-300 нм, складаються з нуклеокапсиду

спіральної симетрії і ліпопротеїнової оболонки, на поверхні

якої знаходяться виступи довжиною8-12

нм.

Виступи

розташовані на відстані7-10 нм один від іншого. Діаметр

спіралі

нуклеокапсиду 13-18

нм,,

довжина

близько 1

мкм.

Мол. маса віріонів 500-700 МД, плавуча щільність у сахарозі

1,18-1,20 г/см3, коефіцієнт

седиментації

близько1000S.

Параміксовіруси

чуттєві

до

розчинників,

жирів

формальдегіду, неіонним детергентам і окислювачам.

Геном представлений єдиною1-спіральною лінійною

молекулою

мінус-РНК, що

складається

15з -16 тис.

нуклеотидів. РНК не володіє інфекційністю і складає всього

0,5% маси віріону. У деякій частині віріонів міститься плюс-

РНК. У віріонах виявлено 6 поліпептидів, три з який зв'язані

з нуклеокапсидом,

а 3

входять

до

складу

ліпопротеїнової

оболонки, причому 2 із

останніх

є

глікопротеїнами.

Глікопротеїни утворюють виступи зовнішньої оболонки і

відповідають за адсорбцію віріонів на клітинній поверхні і

злиття кліток. У віріонах міститься 70% білка, 20-25% ліпідів

і 6% вуглеводів. Причому вуглеводи і ліпіди мають клітинне

походження.

Параміксовіруси

розмножуються

в

цитоплазмі,

проникають у клітини шляхом злиття оболонки віріону з

клітинною мембраною. Транскрипція геномної мінус-РНК

здійснюється в складі нуклеокапсиду віріонасоційованою

транскриптазою; утворені 60 інформаційних

РНК

забезпечують

синтез

усіх

вірусоспецифічних .

білків

Реплікація вірусної РНК відбувається в2 етапи. На першому

з них синтезується плюс-нитка РНК, на другому - мінус-

нитки.

З

мінус-ниток

РНК

і

білка

формуються

нуклеокапсиди, і в цей же час спостерігаються включення у

відповідні

ділянки

клітинної

мембрани

вірусних

глікопротеїдів.

Дозрівання

віріонів

відбувається

Підродина Paramyxovirinae складається з трьох родів:

Paramyxovirus, Morbillivirus, Rubulavirus.

1. Рід Paramyxovinis включає параміксовіруси птахів (9

типів),

і

віруси

парагрипу(4 типи).

Усі

представники

володіють

нейрамінідазною

активністю. Типовий

представник

роду - вірус

парагрипу

людини1.

Вірус

парагрипу-1

патогенний

для

людини

і

;мишейвірус

парагрипу-2 - для людини, мавп і собак; вірус парагрипу-3 -

для людини,

мавп,

ВРХ

і

овець;

вірус

парагрипу-4

- для

людини.

2.

Рід Morbillivirus

(від лат. morbillus

-

кір)

включає

вірус кору (прототипний вірус), вірус чуми ВРХ, дрібних

жуйних,

собак

і

тюленів. Віруси

не

володіють

нейрамінідазною

активністю,

мають

цитоплазматичні

і

внутрішньоядерні

включення,

що

містять

вірусний

рибонуклеопротеїн.

3. Рід Rubulavirus включає вірус паротиту, що володіє

гемаглютинуючою,

нейрамінідазною

і

гемолітичною

активністю.

НЬЮКАСЛСЬКА ХВОРОБА

Ньюкаслська

хвороба (НХ) псевдочума

птахів —

висококонтагіозне захворювання птахів, що поширено в

усьому світі. Хвороба проявляється у виді септицемічних,

респіраторних, шлунково-кишкових

симптомів,

а

також

порушеннями

функції

центральної

нервової

системи

і

зниженням яйценосності. Хворіє птиця багатьох видів, але

найбільше часто уражається домашня, в основному кури й у

меншому ступені індички і фазани. У курей загибель може

досягати

100

%. Ньюкаслська

хвороба

характеризується

пневмонією, енцефалітом, множинними

крапковими

крововиливами

і

враженням

внутрішніх .

органів

Зареєстрована на всіх континентах. Наносить величезний

економічний збиток і відноситься до особливо небезпечних

інфекції (група 2). Її

вперше

діагностував

і

описав

Краневельд у 1927 р. на острові Ява.

ВІРУС уперше виділив Кранвельд (1927) і описав Дойл

(1940).

Морфологія, хімічний склад і біологічні властивості.

Розмір віріонів від120 до

300

нм. Оболонка

віріонів має

виступи нитки довжиною8 нм і містить аглютинуючі-

компоненти. Внутрішній

компонент - нуклеокапсид (G-AT)

являє собою довгий загострений ґудзичок діаметрам13 нм.

Структурні

одиниці -

протеїни

цієї трубки(капсомери)

розташовані по спіралі навколо центральної ,осіусередині

них знаходяться РНК. Визначено повний геном вірусу (12492

основи), з'ясований

ступінь

структурної

однорідності

в

різних штамів.

Як патогенні, так і апатогенні штами вірусу НХ містять

6 поліпептидів: Z, HN, F, M, NP і поліпептид з мол. м. 47000

Д. У складі вірусу виявлені 3 основних і 5 мінорних білкових

компонентів.

У

якому

ступені

вони

відповідають6

вищевказаним

поліпептидам

невідомо. До

основного

відносяться

гемаглютинін,

білок

внутрішньої

оболонки

і

білок РНП. Нейрамінідаза - один з мінорних компонентів.

Крім цього, у віріонах вірусу НХ виявлена ендорибонуклеаза,

а у вірусі, отриманому з хронічно інфікованих клітин Z, РНК-

залежна

ДНК-полімераза (зворотна

транскриптаза).

Можливо,

мається

зв'язок

між

наявністю

зворотної

транскриптази

і

здатністю

вірусу

викликати

хронічну

інфекцію.

КУЛЬТИВУВАННЯ. Крім сприйнятливих птахів вірус

культивується в КЕ при будь-якому способі зараження, на

ізольованих

ХАО,

у

культурі

фібробластів , КЕдеяких

первинних і перещеплювальних клітинах.

Через 48 год. вірус (шт. R2B) накопичувався в значних

кількостях

у

ХАО

й

у низьких

титрах

визначався

в

алантоїсно-амніотичній рідині. Якщо ембріони інкубують до

60 год., то вірус виходить із клітин і у великих кількостях

накопичувався

в

екстраембріональній

рідині. У

клітинах

ВНК-21 М-білок вірусу НХ виявляється

в

цитоплазмі 5з-ї

год. після інфікування. При спільному культивуванні в КЕ

шт. La-Sota вірусу НХ і шт. ЦНІІПП клон НТ вірусу ІЛТ

синергізму

й

інтерференції

не

,відзначенотобто

нагромадження

вірусів

було

таким

же

як

і

пр

монокультивуванні.

ГЕМАГЛЮТИНУЮЧІ

ВЛАСТИВОСТІ.

Вірус

аглютинує еритроцити амфібій, рептилій, птахів,

людини,

мишей і морських свинок. Еритроцити

ВРХ, овець, кіз,

свиней і коней аглютинуються не всіма штамами вірусу

СТІЙКІСТ ВІРУСУ. Інфекційність,

гемаглютинуюча

активність і імуногенність вірусу руйнуються 56°приС

протягом

від 5

хв. -

6

годин. При 37°С

ці

зміни настають

стані активність його

зберігається

більш2-х

років.

Не

відмічається

кореляції

між рівнем

вірулентності

- і ГА

активності штамів вірусу при прогріванні. Вірус стійкий до

рН у діапазоні від2 до

10, швидко руйнується при дії

ультразвуку.

Розчини

формаліну (1-2%-ні),

гідроксиду

сальпінгіти).

Яйценосність

припиняється

на7-22-й день,

знижується апетит, легкий кашель.

Четверта - асимптоматична

форма

протікає

без

клінічних

ознак

і

захворювання

часте

виявляється

серологічно.

При розтині трупів птахів, що загинули при гострому

перебігу хвороби, виявляють запалення слизуватих оболонок

носа і ротової порожнини, полосчасті

крововиливи

на

слизуватій

оболонці

стравоходу, зоб

переповнений

злежалими

чи

рідкими

кормовими

масами, слизувата

перебігу

хвороби

постановка

діагнозу

не

представляє

складності.

При спалаху хвороби

на тлі

пасивного чи

епізоотичну

ситуацію, клінічну

і

патологоанатомічну

картину.

Вирішальне

значення

мають

лабораторні

дослідження - виділення вірусу на КЕ, його індикація й

ідентифікація в РГА - РТГА, визначення вірулентності вірусу

на КЕ і курчатах,

також виявленняAT у

сироватці

перехворілих чи вакцинованих птахів у РТГА.

ІМУНІТЕТ

І

ЗАСОБИ

СПЕЦИФІЧН

Птахів

вакцинують

живими

і

інактивованими

вакцинами. Існують два типи живих вакцин, які відповідно

готують

із

природнопослабленних

авірулентних

чумою

великої

рогатої

худоби. Найбільш

чуттєві

до

захворювання кози, смертність серед них доходить до95%.

ЧДЖ виявляється у зверхгострій, гострій і хронічній формах.

Інкубаційний

період

п'ять .

днівПершою

ознакою

захворювання є підвищення температури тіла до 42 °С, потім

розвивається ларингофарингіт, виразковий гінгівіт і діарея з

гнійно-слизуватими виділеннями.

Біологічні і фізико-хімічні характеристики вірусу ЧДЖ

свідчать,

що

він

близькородинний

вірусам

,коручуми

великої рогатої худоби і м'ясоїдних, входить до роду

морбіллівірусів,

що

дає

підставу

вважати

вірус

ЧДЖ

вірусу розвивається повільно і триває при

використанні

великих концентрацій вірусу протягом5-8 діб. Слідом за

появою цитоплазматичних включень в інфікованих клітинах,

у тому числі і симпластах, утворяться внутрішньоядерні

оксифільні включення в кількості2-4. Хроматинова мережа

ядра

порушується

лише

навколо

включень. У

деяких

випадках вони займають майже все ядро.

СТІЙКІСТЬ ВІРУСУ. У відношенні фізичних факторів

ВЧ ВРХ нестійкий і легко руйнується під впливом хімічних

речовин. Нагрівання до 60°С убиває його негайно, до 55°С -

за 20

хв.,

в

умовах кімнатної

температури

вірусомістка

нітратна

кров зберігає активність4-6

днів,

при

5°С -1

тиждень, при 00С - більше 5 років.

ПАТОГЕННІСТЬ. У природних умовах інкубаційний

період триває 6 днів. Хвороба супроводжується підвищенням

температури тіла до 40 - 42,2°C, зниженням удою.

Практично вірус знаходять у всіх органах, але більше

всього він накопичується в лімфовузлах, селезінці, тимусі,

слизуватій оболонці сичуга. Сильні ураження лімфоїдної

тканини лімфовузлів голови, тулуба і внутрішніх органів,

селезінки,

тимуса,

мигдалин,

лімфоїдні

скупчення

й

утворення

в

слизуватій

оболонці

травного

і

дихального

кровотворної

тканини.

Руйнування

захисної

системи

організму

обумовлює

розвиток

запальних

процесів

у

ЛАБОРАТОРНА ДІАГНОСТИКА. Діагноз ставлять

на

підставі

епізоотологічних, клінічних,

патологоанатомічних

даних, результатів

лабораторних

досліджень

і

біопроби

на

сприйнятливих

. тваринах

Лабораторна діагностика передбачає: виділення вірусу в

культурі

клітин

і

ідентифікації

його

, в виявленняРН

вірусного АГ в органах і тканинах від полеглих і вимушено

убитих тварин у РЗК, РДП, РЗНГА, РНГА, РІФ, ІФА;

виявлення специфічних AT у перехворілих тварин у РЗК, РН,

РДП, РЗГА, ІФА.

ІМУНІТЕТ

І

ЗАСОБИ

СПЕЦИФІЧН

ПРОФІЛАКТИКИ. Чума великої рогатої худоби продовжує

залишатися нещастям для багатьох країн Африки і тропічної

Азії. Унаслідок перехворювання після природного зараження

виробляється довічний імунітет. Телята здобувають імунітет

через молозиво

від

корів, імунізованих чи внаслідок

активного

перехворювання.

Він

зберігається 6—8 міс.

Оскільки материнські колостральні антитіла гальмують

утворення

імунітету, телят

не

можна вакцинувати

раніш

цього терміну. У ягнят пасивний імунітет триває не менш4

місяців.

Живі вакцини проти чуми великої рогатої худоби

винятково ефективні і високо економічні. У щеплених тварин

може спостерігатися невисока лихоманка, що починається

через

4— 11 днів

після щеплення і триваюча1—11 днів.

Після однократного щеплення(100 ІД100), імунітет настає

через 72 год. і продовжується 7—8 років. Швидкий захисний

ефект

після

вакцинації

забезпечується

за

рахунок

інтерференції, оскільки нейтралізуючі антитіла з'являються

через сім днів і досягають максимуму через три тижні. У

вакцинованих тварин, на відміну від хворих, в органах не

виявляють преципітуючого антигену, що дає можливість

диференціювати вакцинованих тварин від хворих.

Визначальне

значення

в боротьбі з чумою

великої