Обмін вуглеводів
Потреба вуглеводі за добу складає 400 – 500 гр. Яке значення мають вуглеводи в організмі?
Енергетична цілісність, при згорянні 1,0 вуглеводів виділяється 17,01 кДж (4,1 Ккал) енергії.
Пластична функція – мембрани клітин мають шар із мукоглікопротеїнів.
Охороняють другі речовини від надлишкового розпаду (білки).
Забезпечують сталість глюкози у крові – 4,4 – 6,6 ммоль/л, для мозку це єдине джерело енергії.
Регулююча функція – відчуття голоду при малій кількості глюкози в крові.
Проміжний обмін вуглеводів відбувається в аеробних і анаеробних умовах: 1 молекула глікогену в анаеробних умовах дає 2 молекули АТФ, в аеробних – 38 молекул АТФ. За добу 75 кг глікогену утворюється і розпадається. Вуглеводи можуть в організмі депонуватися. Загальним депо в організмі для вуглеводів є печінка, де може депонуватися 200 – 150 гр. глікогену. Глікоген, який депонується в інших органах, використовується усім організмом. Кінцевими продуктами обміну вуглеводів є вода і вуглекислий газ.
При без вуглеводному харчуванні вони утворюються в організмі із продуктів розпаду білків і жирів. Утворюється глікоген дуже швидко. Після введення в організм невеликої кількості вуглеводів підвищення вмісту глюкози в крові (гіперглікемія) не відмічається. Утворюється глікоген і депонується. Якщо вводити в організм легкорозщеплюючі і швидковсмоктуючі вуглеводи, то вміст глюкози в крові збільшується. Таку гіперглікемію називають харчовою (аліментарною), але при цьому глюкоза може появитися і в сечі, коли концентрація її в крові підвищується до 8,9 – 10,0 ммоль/л. Отже ця концентрація є пороговою, коли реабсорбція глюкози із первинної сечі повністю не проводиться.
Різні органи по-різному забирають глюкозу із крові, що приходить до них: мозок затримує 12 % глюкози, кишечник – 9 %, м’язи – 7 %, нирки – 5 %.
РЕГУЛЯЦІЯ ВУГЛЕВОДНОГО ОБМІНУ. Вивчали Зімницький і Вишневський. Рівень глюкози в крові постійно змінюється, про що повідомляють рецептори (глюкорецептори) кровоносних судин і гіпоталамуса.
При ГІПЕРГЛІКЕМІЇ імпульси від глюкорецепторів ідуть в центральну нервову систему до гіпоталамуса і активують його. Від гіпоталамуса імпульси йдуть до вагуса, який впливає на підшлункову залозу, де виробляється більше інсуліну, який підвищує асиміляцію вуглеводів і концентрація глюкози в крові буде зменшуватись.
3
Якщо концентрація глюкози в крові зменшилась, то хеморецептори знову будуть посилати імпульси в центральну нервову систему. Але тепер буде збудження симпатичної частини гіпоталамуса, від якої імпульси по еферентним симпатичним шляхам йдуть до мозкового шару наднирників. Як результат – збільшується кількість виділеного адреналіну, що призведе до підвищення дисиміляції, розпаду глікогену і підвищення концентрації глюкози в крові.
Тут ми маємо динамічну рівновагу кількості глюкози в крові.
Соматотропні гормони, гормони кори наднирників, щитовидної залози сприяють розпаду глікогену і підвищенню рівня глюкози в крові. Лише один інсулін сприяє синтезу глікогену.
На вуглеводний обмін впливають і вище розміщені центри кори. Якщо смерть натупає швидко, в печінці вміст глікогену великий, при повільній смерті в сечовому міхурі є глюкоза.