Білет 7 Виникнення письма (кирилиця, глаголиця).

1.КИРИЛИЦЯ (К.) — одна з найдавніших систем слов’ян. письма (азбук), як і глаголиця. Названа на честь творця слов’ян. писемності просвітителя Кирила. К. ґрунтується на грец. алфавіті унціального (уставного) типу. У давню К. ввійшли 24 літери грец. алфавіту та 12 спец. знаків на позначення характерних звуків. Найдавнішою з нині відомих датованою кирилич. пам’яткою є напис 931 у скельному монастирі біля с. Крепча в Болгарії. Найдавніші пергаменні кириличні рукописи — Савина книга (Савине Євангеліє). Зростання попиту на писемну продукцію, особливо в ділових паперах, вимагало пришвидшення темпу писання, що призвело до виникнення в кін. 14 ст. скоропису. Із скоропису розвинувся курсив — сучас. ручне письмо з пов’язаними буквами. В 14 ст. з’явилася і орнаментальна в’язь у заголовках. К. у давнину користувалися усі православні слов’яни, а також румуни й молдовани. Румуни в 19 ст., а в 1932 — 39 та з 1989 і молдовани перейшли на латиницю. Спроби запровадити замість К. латиницю на західноукр. землях були відкинуті.

2.Глаголиця була створена майже в той же час, що й кирилиця. Найімовірніше, що в її основі лежав вже існуючий розподіл слов'янської мови на звуки. Можливими причинами створення глаголиці, або правильніше двох, а не одної абетки було існування двох чи кількох докирилівських слов'янських абеток. Іншою можливою причиною створення іншої азбуки — глаголиці було переслідування німецько-католицькими монахами слов'янських книг, оскільки вони були написані літерами, схожими на грецькі, тобто візантійським письмом.

*Це одна з найдавніших (виникла, ймовірно, перед 862-63) слов'янських абеток, створена у відповідній звуковій системі; щодо джерел г. дотепер нема остаточної думки; автором г. вважають одного із слов'янських просвітителів, Кирила; літери переважно пов'язані з грец. алфавітом; складалася з 40 літер; поширилася серед пд. слов'ян, зрідка вживалася і у Київській Русі; лягла в основу кирилиці; в Україні знана до XVII ст.; у Хорватії до кінця XVIII ст. писемність католицької літургії.

Білет 8. Значення слова в діяльності медика.

Від лікаря пацієнт чекає розуміння та співпереживання, тому і потрібно шукати найточніші і найвиразніші слова, тим самим активно впливаючи на його настрій, самопочуття. «Слова, як і ліки, — підкреслював письменник і лікар П. Бейлін, — мають пряму токсичну чи побічну дію. На окремі слова виробляється несприйняття — вони можуть викликати «алергію», шок. А передозуєш, хай навіть за змістом своїм лікувальні слова, може розвинутися «лікарська хвороба». Балакуча людина може викликати у своїх слухачів головний біль і втому». Слово лікаря є свідченням його милосердя, чуйності, загальної культури й освіченості. Слово «врач» з'явилося в мові слов'ян в XI ст. і пов'язане з дієсловом «врать» у значенні «заговаривать, уговорить, говорить».

Фахова мова медика — це діалоги фармацевта з покупцем в аптеці або лікаря з хворим у поліклініці чи лікарні, написання різних довідок, протоколу операції, історії хвороби чи реферату. Обов'язковим для будь-якої фахової мови є вживання специфічних термінів високого рівня стандартизації, зваженість і точність формулювань, І цілком природно, що саме терміни перебувають у центрі уваги, коли йдеться про опанування фахової мови. Однак і загальновживана лексика у фаховій мові зазнає певних змін, окремі слова набувають нових значень або нових відтінків.