Білет 27. Особисті ділові папери та документи з кадрово-контрактових питань (автобіографія, доручення, заява, контракт, наказ, розписка, трудова угода).

Автобіографія — це документ, у якому особа, що складає його, подає опис свого життя та діяльності в хронологічній послідовності.

Автобіографія має бути вичерпною й лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:- автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);- автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).

Доручення — письмове повідомлення, за яким організація чи окрема особа надає право іншій особі від її імені здійснювати певні юридичні чинності або отримувати матеріальні цінності.

Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи.

Заява може бути:— простою (викладається тільки прохання);— мотивованою (вказується мотивація прохання);— складною (заява містить додатки).

Контракт — це правовий документ, що засвідчує певну домовленість між партнерами (підприємством, установою та працівником) про засади спільної виробничої та творчої діяльності.

Наказ — це розпорядчий документ, який видається керівником установи (структурного підрозділу) на правах єдиноначальності та в межах своєї компетенції, обов'язковий для виконання підлеглими. Наказ набуває чинності з моменту його підписання, якщо інший термін не вказано в його тексті.

Розписка — це документ, який підтверджує передачу й одержання грошей, матеріальних цінностей, документів тощо від установи чи приватної особи.

Трудова угода — це документ, що укладається між організацією й працівником, який не входить до складу цієї організації, для виконання певних видів робіт, коли ці роботи не можуть бути виконані на договірних засадах із відповідними установами та підприємствами.

Білет 28 Класифікація лексики української мови за походженням (питома українська лексика та слова іншомовного походження)

Лексика сучасної української мови складалася тисячоліттями. Розвиваючись, вона збагачувалася як словами власного творення, так і словами, запозиченими з інших мов. Таким чином, усі слова з погляду їхнього походження поділяються на питомі українські й запозичені. До питомої української лексики належать слова, успадковані із колись спільної для предків багатьох сучасних народів праіндоєвропейської мови, успадковані із спільнослов’янської мови і створені українським народом після виділення його в окрему спільноту. Ці слова становлять основу української лексики. Їх абсолютна більшість. Найбільше українська мова запозичувала слів зі старослов’янської (давньоболгарської), польської, грецької, латинської, німецької, французької, англійської мови, а також із тюркських мов.

Слова іншомовного походження часто відрізняються від незапозичених своєю формою. Вони на відміну від українських слів, як правило: 1) можуть починатися на а, е та і : адреса, електрика. 2) в основах мають збіги голосних: ідеал, океан: у питомих українських словах збіги голосних можуть бути лише на межі префікса і кореня: виорати; 3) мають звук ф: фабрика, фініш; 4) не знають чергування о, е у відкритому з і в закритому складі: атом — атома, пост — поста, (пор. незапозичені слова: дім — дому); 5) не мають випадних о, е: бюлетень — бюлетеня (пор. незапозичені слова: куток — кутка); 6) можуть не відмінюватися: кенгуру, шосе; 7) виступають з невластивими для української мови префіксами анти-, де-, ди-, ін-, інтер-, кон-, ре-, транс-; суфіксами -изм (-ізм), -ист (-іст), -ант, -ент, -ор, -р, -ер, -ир, -ум, -ація тощо: антитеза, депресія, мінімум, кооперація.