2. Теоретичні запитання до заняття

1. Визначення терміну «періостит», класифікація періоститів щелеп.

2. Етіологія і патогенез одонтогенного періоститу щелеп.

3. Патоморфологічні зміни в тканинах при одонтогенному періоститі щелеп.

4. Клініка одонтогенного періоститу щелеп.

5. Діагностика одонтогенного періоститу щелеп.

6. Хірургічні методи лікування одонтогенного періоститу щелеп.

7. Фармакотерапія при одонтогенному періоститі щелеп.

8. Фізіотерапія при одонтогенному періоститі щелеп.

9. Профілактика (первинна, вторинна, третинна) при одонтогенному періоститі

щелеп.

10. Рекомендації і прогноз лікування одонтогенного періоститу щелеп.

2. Практичні завдання, які виконуються на занятті:

1. Обстеження хворих з одонтогенним періоститом щелеп.

2. Обхід хворих з викладачем.

3. Постановка діагнозу для хворих з одонтогенним періоститом щелеп.

4. Складання плану лікування.

5. Проведення знеболення перед оперативним втручанням з приводу одонтогенного періоститу щелеп.

6. Видалення причинного зуба під контролем викладача.

7. Демонстрація виконання операції періостотомії на манекені.

8. Асистування на операції з приводу одонтогенного періоститу щелеп.

9. Встановлення дренажу в рану під контролем викладача, демонстрація на манекені.

10. Виконання перев’язки прооперованого хворого з приводу одонтогенного періоститу щелеп.

11. Обговорення питань профілактики запальних захворювань щелепно-лицьової ділянки.

12. Дача рекомендацій хворому після перев’язки або під час обходу хворих.

6. Зміст теми

Періостит - це захворювання, яке характеризується розповсюдженням запального процесу на окістя альвеолярного відростка і тіла щелепи з одонтогенного чи неодонтогенного вогнища.

Періостит щелеп зустрічається у 5,2-5,4% хворих, які знаходяться на лікуванні в поліклініці (Я. М. Биберман, 1965; А. Н. Фокина, Д. С. Сагатбаев, 1967). За іншими даними (А. А. Тимофеев, 1983), у 20-23% хворих, які лікуються стаціонарно із запальними захворюваннями, спостерігались ускладнені форми періоститу. В гострій формі періостит протікає у 94-96% випадків, а в хронічній - в 5-6%.

Локалізується періостит на одній стороні щелепи, частіше уражаючи її з вестибулярної сторони (93-94% хворих). В ділянці нижньої щелепи спостерігається у 61,3% хворих, верхній - у 38,7% хворих (А. А. Тимофеев 1983).

Гострий періостит

Причиною виникнення гострого періоститу нижньої щелепи у 22,9% хворих є огнище запалення, розташоване в тканинах перших великих корінних зубів, у 12,3% - других малих корінних зубів, у 17,8% - третіх великих корінних зубів, у 12,3% - перших малих корінних зубів. Розвиток гострого одонтогенного періоститу верхньої щелепи обумовлено у 24,8% хворих наявністю вогнища запалення в перших молярах, у 11,6% - в других молярах(А.А. Тимофєєв, 1982).

При гострому періоститі запальний процес розвивається вестибулярно у 93,4% хворих та протікає в гострій серозній формі у 41,7%, в гострій гнійній формі - у 58,3%. При цій формі гострого одонтогенного періоститу відшарування окістя на величину одного зуба відмічається у 20% хворих, на величину 2 зубів - у 56%, 3-4 зубів - у 24%.

Хворі скаржаться на біль у зубі, що підсилюється під час дотику до нього язиком або зубом-антагоністом, набряк обличчя. Біль, який раніше локалізувався в області причинного зуба, в цей період характеризується як біль в щелепі. У деяких хворих відмічена іррадіація його по ходу віток трійчастого нерва в область вуха, виска, ока. Загальний стан хворих погіршується, з’являються слабкість, головний біль, порушення сну, втрата апетиту, озноб.

Парестезію нижньої губи (симптом Венсана) відмічають лише у тих хворих, у яких запальний процес локалізується на нижній щелепі в області великих та малих корінних зубів.

Температура тіла у 92% хворих підвищується: у 20% - від 37 до 37,5°С, у 28% - від 37,6 до 38°С, у 44% - від 38,1 °С і вище.

При гострому одонтогенному періоститі щелеп з’являється набряк м’яких тканин, який може бути виражений у тій або іншій мірі. Локалізація набряку зазвичай доволі типова і залежить від розташування причинного зуба. На початку захворювання набряк м’яких тканин найбільш виражений. На думку В.Г. Лук’янова (1972), величина набряку залежить від будови судинної (венозної) сітки окістя. При дрібнопетлистій формі галуження судин нижньої щелепи набряк м’яких тканин виражений мало, при магістральній (область бугра верхньої щелепи, кута та вітки нижньої щелепи) - має значну протяжність.

При пальпації м’яких тканин в місці розташування під надкісткового вогнища запалення виявляється щільний болісний інфільтрат. У більшості хворих реґіонарні лімфатичні вузли болісні, збільшені, мають щільно еластичну консистенцію, але зберігають рухливість. При локалізації запального процесу в області великих корінних зубів у хворих гострим періоститом виявляється запальна контрактура м’язів: І - коли маємо лише невелике обмежене відкривання рота; II - коли рот відкривається на 1см; III - коли щелепи щільно зведені і самостійне відкривання рота неможливе. В деяких випадках обмеження відкривання рота пов’язано із страхом широко відкривати рот через біль, який при цьому виникає.

При огляді порожнини рота в області вражених зубів можна виявити гіперемію та набряк слизової оболонки перехідної складки та альвеолярного відростка щелепи. В результаті обстеження хворих гострим одонтогенним періоститом щелеп можна виявити його серозну форму. При переході процесу в гнійну форму по перехідній складці формується валикоподібна випуклість - підокісний абсцес. Якщо гній розплавляє окістя та розповсюджується під слизову оболонку, то формується під’ясневий абсцес.

Коронкова частина причинного зуба частково або повністю зруйнована, каріозна порожнина та кореневі канали заповнені гнилісним вмістом. В області зуба, що був джерелом інфекції, може бути виявленим глибокий зубо-ясневий карман. Іноді зуб буває запломбований. Больова реакція на перкусію причинного зуба відмічена у 85% обстежених, а сусідніх зубів (одного або двох) - у 30%. Причинний зуб у 37% хворих стає рухливим. При виникненні гострого періоститу, в результаті альвеолі ту, у 10% хворих ми спостерігали (протягом 2-3 днів) виділення гнійного ексудату із лунки видаленого зуба. У 60% хворих одонтогенним періоститом виявлено гострий гайморит, що з'явився в

компресів, пов'язки за Дубровіним, флюктуоризація, променів гелій-неонового лазера та

ін.).

При гострому гнійному періоститі проводять видалення причинного зуба, якщо він являє собою функціональної та косметичної цінності. Одночасно з видаленням зуба проводять розтин підокісного абсцесу. Розріз проводять протягом трьох зубів, розтинаючи слизову і окістя по перехідній складці до кістки.

Для попередження злипання країв рани її дренують. Дренаж залишають в рані на 1-2 доби. Після розтину абсцесу на твердому піднебінні проводять висічення ділянки м’яких тканин трикутної форми. При цьому не відбувається злипання країв рани і забезпечується надійне дренування абсцесу піднебіння. У випадку розташування абсцесу з язикового боку на нижній щелепі, проводять лінійний розтин, який роблять вище переходу слизової альвеолярного паростка в під’язикову ділянку.

В післяопераційний період хворим призначають медикаментозне лікування: АБ терапію призначають лише ослабленим особам або при наявності супутніх захворювань; сульфаніламідні препарати; знеболюючі та снодійні препарати за потреби.

В зв’язку з тим, що у хворих гострим одонтогенним періоститом щелеп виявлено наявність попередньої мікробної сенсибілізації, якщо можна усунути, проведенням курс неспецифічної гіпосенсибілізуючої терапії, хворим призначають наступні препарати: димедрол, діазолін, супрастін тощо.

Для евакуації гною, який виділяється із рани в порожнини рота, і швидшого розсмоктування запального інфільтрату призначають полоскання порожнини рота теплим (40-42°С) теплим слабким розчином перманганату калію, 1-2% розчином гідрокарбонату натрію чи розчином фурациліну (1:5000) по 3-4 рази на добу. Для антисептичних полоскань можна використовувати настій квітів ромашки, календули, листу шалфею та інших лікарських рослин. Переміщення в порожнині рота (при полосканні) теплої маси розчину є ефективною гідротермо терапевтичною процедурою, яка сприяє усуненню запалення. Використання для цих цілей розчинів більш високої температури застійні явища у вогнищі запалення.

Особливу увагу потрібно приділяти лікуванню реґіонарного лімфаденіту, так як це ускладнення може перейти в самостійне захворювання і тим самим значно подовжити термін втрати працездатності хворих. На другу - третю добу хворим призначають УВЧ в атермічній дозі, флюктуоризацію. Для лікування лімфаденіту можна також використовувати зігріваючі напівспиртові компреси на ніч, електрофорез з калію йодидом, магнітні аплікатори, промені гелій-неонового лазера.

Хронічний періостит.

У дорослих і дітей захворювання розвивається рідко (5-6% хворих). Виникає патологічний процес частіше з локалізацією на нижній щелепі. Розрізняють простий і осифікуючий хронічний періостит, а також його рарефікуючу форму. При простому хронічному періоститі новоутворена остеоїдна тканина після лікування піддається зворотному розвитку, при осифікуючий формі - осифікація кістки розвивається на ранніх стадіях і закінчується частіше всього гіперостозом. Рарефікуючий періостит характеризується вираженими резорбтивними явищами та перебудовою кісткових структур.

Причиною хронічного періоститу щелеп (простого і осифікуючого), як правило, є перехід із гострої форми захворювання. Передують хронічні періодонтити і травми. Захворювання може виникнути при нагноєнні кіст щелеп, запальних процесах у верхньощелепних пазухах, а також як наслідок травми від знімних і незнімних протезів. Наявність хронічного запального вогнища в періодонті викликає у деяких хворих мляво протікаючи локалізоване запалення окістя з переважанням продуктивного компоненту. Так як хронічному періоститу не завжди передує гостра фаза процесу, то його слід віднести до первинно-хронічного захворювання. При патологоанатомічному дослідженні видно, що уражена ділянка окістя має вигляд губчастої кісткової тканини. Сітка кісткових трабекул.

що переплітаються, має різну ступінь зрілості - від остеоїдних балок і примітивних щільно волокнистих трабекул до зрілої пластинчатої кісткової тканини. Кісткова тканина, яка знаходиться в цих шарах, також знаходиться на різних стадіях дозрівання. Хронічні проліферативні запальні зміни в ділянці окістя важко піддаються або зовсім не піддаються зворотному розвитку.

Хронічний періостит розвивається повільно, не має чіткої клінічної симптоматики і нерідко - передуючої гострої стадії. Процес частіше локалізується на нижній щелепі. Клінічна картина хронічного періоститу характеризується наявністю в ділянці перехідної складки обмеженої ущільненої ділянки.

Ділянка округлої форми, поверхня гладка, інколи може бути болісна при пальпації. М’які тканини, які прилягають до вогнища ураження, нерідко мають слабко виражену запальну інфільтрацію. Зуб, біля якого розвивається патологічний процес, майже завжди зруйнований, депульпований або запломбований, при перкусії він мало болісний або безболісний. Шкірні покриви зазвичай не змінені. Піднижньощелепні лімфатичні вузли нерідко збільшені, щільні, але при цьому безболісні. Загальний стан хворого незмінений.

Лікування. Заключається в усуненні подальшого інфільтрування окістя з боку зуба. Частіше запальний процес не вдається ліквідувати консервативним шляхом, а зуб, який не несе функціональної і косметичної цінності, видаляється. Одночасно проводять висікання проліферативні зміненої частини окістя, а новоутворену кістку видаляють кістковими кусачками чи долотом. Після видалення надлишкового кісткового утворення на кортикальному шарі кістки знаходять ділянки розм’якшення. Післяопераційну рану зашивають наглухо. В подальшому призначають сульфаніламіди, вітамінотерапію та симптоматичне лікування. Гарні результати лікування хронічного періоститу дає використання електрофорезу 1 -2% розчину йодиду калію.

Тривале протікання хронічного проліферативного процесу викликає перетворення молодої кісткової тканини в зрілу, високосклерозовану. В результаті чого запальний процес закінчується гіперостозом.

Лікування періоститу у людей похилого віку нічим не відрізняється від такого у молодих.

Потрібно звернути увагу лише на призначення фізіотерапевтичних процедур. їх необхідно проводити з обережністю і врахуванням супутніх захворювань.

6. Матеріали для самоконтролю:

   1. Періостит - це:

1. Захворювання, яке характеризується розповсюдженням запального процесу з періодонту на окістя альвеолярного паростка і тіло щелепи;

Б. Інфекційно-алергічний, гнійно-некротичний процес, який розвивається в кістці;

2. Запальний процес, який уражує тканини періодонту і розповсюджується на прилеглі кісткові структури.

1. Яким шляхом, найбільш вірогідно, утворюється гній під окістям при періоститі?:

1. Утворення в цьому місці «власного» гною під впливом бактерій, токсинів, продуктів розпаду;

Б. Проникає через фолькманівські канали;

2. Проникає через гаверсові канали;

Г. Проникає через раніше утворену узуру в стінці лунки.

1. Від чого не залежить особливість протікання гострого одонтогенного періоститу щелеп?:

1. Статі хворого;

Б. Загальної і місцевої реактивності організму;

2. Вірулентності мікрофлори;

Г. Віку хворого;

Виникненню гострого одонтогенного періоститу передують наступні захворювання: загострення хронічного періодонтиту - у 73,3% хворих, альвеолі ти - у 18,3% хворих, затруднене прорізування зуба мудрості - у 5,0%, нагноєні одонтогенні кісти щелеп - у 1,7%, пародонти - у 1,7 % хворих. Захворювання частіше розвивається після травматичної операції видалення зуба, при неповному його видаленні і рідше - після атравматичного оперативного втручання. Травма, пов’язана з видаленням зуба, може викликати активацію хронічного вогнища інфекції, яка знаходиться в періодонтальній щілині, що призводить до розповсюдження інфекції в окістя.

Гострий одонтогенньїй періостит буває серозної і гнійної форм. Серозний періостит розглядають як реактивний запальний процес в окісті, який протікає разом з загостреним хронічним періодонтитом. При гнійному періоститі ексудат проникає через фолькманівські і гаверсові канали, по лімфатичним судинам або через раніше сформовану узуру в стінці лунки (Г.А. Васильєв, 1972).

В експерименті, проведеному на тваринах і трупах людей, основу якого складало введення під тичком метиленового синього в лунку зуба, кореневий канал чи періодонтальну щілину, А.І. Василенко (1966) відмітив його розповсюдження вздовж кістковомозкових балочок у всі відділи нижньої щелепи і оточуючі м’які тканини.

Розповсюдження при періоститі інфекційного процесу під окістя лімфо генним шляхом менш вірогідно, так як в таких випадках скоріше можна очікувати затримку мікроорганізмів, токсинів і продуктів тканинного розпаду в реґіонарних лімфатичних вузлах з наступним розвитком лімфаденіту та аденофлегмони. Вважається, що формування гнійника в біля щелепних м’яких тканинах пов’язане не з проривом гною під окістя, а з утворенням «власного» гнійника під впливом мікроорганізмів, токсинів і продуктів тканинного розпаду.

Встановлено, що в ролі збудника захворювання зазвичай виступає непатогенний стафілокок. Так як продукти життєдіяльності цієї мікрофлори не мають пошкоджуючої дії, то у виникненні одонтогенного періоститу особливу роль відводять механізмам алергії.

При вивченні за допомогою внутрішньо шкірних проб та лабораторних тестів мікробної сенсибілізації організму хворого до збудників з вогнища гнійного запалення щелепи, встановлено, що у хворих гострим одонтогенним періоститом вона виникає на дію бактеріальних алергенів. На алерген стафілокока сенсибілізація організму виникає в 3 рази вище норми, на алерген стафілокока - в 2(А.А. Тимофєєв, 1982).

У виникненні гострого одонтогенного періоститу щелеп основним сприятливим фактором є мікробна сенсибілізація до стафілокока, частота і вираженість якої корелюють з важкістю і розповсюдженістю процесу. При неускладненому гострому одонтогенному періоститі вона зареєстрована у 22% хворих, а при ускладненні його протікання гнійними процесами у білящелепних м’яких тканинах - у 46%.

Таким чином, участь механізмів алергії пояснює причини розвитку одонтогенного запалення, викликаного непатогенною мікрофлорою, та переважного ураження білящелепних м’яких тканин, що виникає при окремих формах одонтогенних запальних процесів.

Клінічна картина. Клінічні прояви у протіканні гострого одонтогенного періоститу щелеп різноманітні і багато в чому залежать від загальної та місцевої реактивності організму, типу запальної реакції, вірулентності мікрофлори, локалізації запального процесу в пародонті і віку хворого. У більшості випадків можливо встановити зв’язок між виникненням періоститу та попередніми пара алергічними реакціями: переохолодження, перегрівання, фізичними чи емоційними напруженнями. В інших хворих, особливо із зниженою реактивністю організму, захворювання розвивається повільніше. Частіше таке протікання процесу спостерігається у осіб похилого віку, а також при наявності супутніх захворювань, таких як цукровий діабет, порушення кровообігу ІІ-ІІІ ступеню, хронічні захворювання шлунково-кишкового апарату.

результаті ускладнення запального процесу на верхній щелепі при локалізації його в області великих та малих корінних зубів (A.A. Тимофєєв, 1982).

При рентгенографічному обстеженні щелеп характерні для гострого періоститу зміни не виявлені, знайдені попередники процесу - гранулюючий та гранулематозний періодонтит, білякореневі кісти, напівретеновані зуби тощо.

Змін фагоцитарної активності нейтрофільних гранулоцитів периферичної крові у хворих не виявлено (винятком є хворі, що мають супутні захворювання).

Результати досліджень крові в початковий період розвитку захворювання виявляють збільшення кількості лейкоцитів (9-12*10⁹/л). Лише у деяких хворих рівень лейкоцитів знаходиться в межах норми або ж виявляється лейкопенія. Збільшення кількості лейкоцитів відбувається за рахунок сегментоядерних нейтрофільних гранулоцитів (70-76%) та їх паличкоядерних форм (8-20%). Кількість еозинофільних лейкоцитів може зменшуватися до 1%, а лімфоцитів - до 10-15%. ШОЕ збільшується до 19-28 мм/год, а іноді і більше. У хворих із гострим одонтогенним періоститом виявлено збільшення в 2-4 рази (у порівнянні зі здоровими людьми) активності лужної та кислої фосфатаз нейтрофільних гранулоцитів периферичної крові. У більшості хворих в аналізах сечі змін не виявлено, лише у деяких хворих, що мають високу температуру тіла, в сечі з’являвся білок (до 0,22г/л), іноді лейкоцити.

Під час вивчення мікробної сенсибілізації організму її наявність виявлено у 22% хворих гострим одонтогенним періоститом і у 46% - при ускладненні його гнійними процесами в білящелепних м’яких тканинах. Наявність факту попередньої мікробної сенсибілізації в подальшому стало основою для проведення неспецифічної мікробної гіпосенсибілізації хворим із цим захворюванням (A.A. Тимофєєв, 1982).

Особливості клінічного перебігу гострого одонтогенного періоститу в залежності від локалізації процесу. Клінічний перебіг гострого одонтогенного періоститу залежить від розташування зуба, що став причиною розвитку запального процесу.

Діагностика. Відмінність гострого (загостреного хронічного) періодонтиту від гострого одонтогенного періоститу визначаються тим, що в першому випадку вогнище запалення локалізується в межах одного зуба, а в другому - запальний процес виходить за його межі і поширюється на окістя. Перебіг гострого одонтогенного періоститу характеризується такими ознаками як озноб, асиметричність обличчя, потовщення альвеолярного відростка, позитивна перкусія та рухливість сусідніх зубів, запальна контрактура щелеп (при локалізації процесу в області великих корінних зубів нижньої щелепи).

В клінічній картині гострого одонтогенного періоститу, неускладненого та ускладненого біля щелепними гнійними процесами, нами не було виявлено достовірної різниці частоти виникнення клінічних симптомів, по яким можливо провести диференціальну діагностику цього захворювання та гострого одонтогенного остеомієліту щелеп в ранній фазі захворювання. Із вищесказаного можна зробити висновок, що проведення їх ранньої діагностики тільки за окремими клінічними симптомами має великі складності та базується на сукупності клінічних даних.

Гострий одонтогенний періостит потрібно диференціювати від запальних захворювань під’язикової та під нижньощелепних залоз та їх протоків. Потрібно пам’ятати, що при періоститах слинні залози ніколи не бувають задіяні у запальний процес. При пальпації запалених слинних залоз із вивідних протоків виділяється мутна або із гнійними прожилками слина. З допомогою рентгенографічного дослідження м'яких тканин дна порожнини рота в прикус можуть бути виявлені слинні камені (при калькульозних сиалоаденітах).

Лікування. При гострому серозному одонтогенному періоститі видалення причинного зуба призводить до одужання. Стиханню запальних процесів сприяє призначення фізіотерапевтичних методів лікування (УВЧ в атермічній дозі, зігріваючих

Д. Локалізації запального процесу.

1. Причиною гострого одонтогенного періоститу щелеп найбільш часто є:

1. Моляри;

Б. Різці;

2. Ікла;

Г. Премоляри.

1. Біль в зубі при гострому серозному одонтогенному періоститі носить наступний характер:

1. Біль в зубі, яка посилюється при накушуванні, біль в щелепі, іррадіація рідко, перкусія частіше болісна;

Б. Гостра іррадіюючи, зуб ніби «виріс», різко позитивна вертикальна перкусія зуба;

2. Гострий іррадіюючий, нападоподібний біль, що підсилюється вночі, перкусія негативна;

Г. Біль в декількох зубах, їх рухомість, гноєтеча з-під ясен, перкусія зуба позитивна або негативна.

1. Парестезія нижньої губи спостерігається при періоститі з локалізацією запального процесу в ділянці:

1. Молярів;

Б. Різців;

2. Ікол;

Г. Премолярів.

7. При якій формі розгалуження судин м’яких тканин набряк мало виражений?:

А. Дрібнопетлистій;

Б. Крупнопетлистій.

1. При гострому періоститі як змінені регіонарні вузли?:

1. Болісні, збільшені, щільно еластичної консистенції, рухомі;

Б. Не змінені;

2. Рухомі, малоболісні, дещо збільшені, м’які на дотик;

Г. Безболісні, збільшені, щільні, малорухомі, спаяні з навколишніми тканинами.

1. Запальна контрактура II ступеню - це:

1. Рот відкривається на 1 см;

Б. Відкривання рота вільне;

2. Незначне обмеження відкривання рота;

Г. Рот відкривається на 2 см;

Д. Щелепи щільно зведені, самостійне відкривання рота неможливе.

1. При гострому періостититі на рентгенограмі щелепи виявляють зміни:

1. Характерні для хронічного періодонтиту;

Б. Змін немає;

2. Секвестрація.

1. При гострому одонтогенному періоститі з’являються наступні зміни в крові:

1. Лейкоцитоз, нейтрофільний зсув вліво, еозинофілія, лімфопенія, збільшення ШОЕ;

Б. Змін немає;

2. Лейкоцитоз, нейтрофільний зсув вправо, еозинофілія, лімфоцитом, збільшення ШОЕ;

Г. Лейкопенія, еозинопенія, лімфоцитом, базофілія.

1. Лкування гострого серозного одонтогенного періоститу:

1. Видалення чи лікування причинного зуба (за показаннями), фізіотерапія, ммедикаментозне лікування;

Б. Видалення чи лікування причинного зуба (за показаннями), періостотомія, фізіотерапія; ,

2. Обов’язкове видалення причинного зуба періостотомія, медикаментозне лікування.

13. Лікування гострого гнійного одонтогенного періоститу:

1. Видалення чи лікування причинного зуба (за показаннями), розтин підокісного абсцесу, медикаментозне лікування;

Б. Видалення чи лікування причинного зуба (за показаннями), призначення медикаментозного лікування;

2. Лікування причинного зуба, розтин підокісного абсцесу, медикаментозне лікування.

1. Яким методом проводять розтин підокісного абсцесу на твердому піднебінні?:

1. Розтин невелокої ділянки м’яких тканин трикутної форми;

Б. Лінійний розтин паралельно альвеолярному краю;

2. Лінійний розріз перпендикулярно піднебінному шву.

1. Розрізняють хронічний періодонтит:

1. Простий, осифікуючий, рарефікуючий;

Б. Гіперпластичний і гіперостозний;

2. Гнійний, гіперпластичний, рарефікуючий;

Г. Гнійний, деструктивний, гіперостозний.

1. Причина рарефікуючого періоститу:

1. Травма;

Б. Періодонтитні зуби;

2. Кісти щелеп;

Г. Запальні процеси у верхньощелепних пазухах.

1. Рарефікуючий періостит частіше всього локалізується:

1. У фрональному відділі;

Б. В ментальному відділі;

2. В ділянці кута нижньої щелепи;

Г. В ділянці бугра верхньої щелепи.

1. Лікування простого хронічного періоститу:

1. Видалення причинного зуба, призначення електрофорезу 1-2% розчину йодиду калію;

Б. Видалення причинного зуба, видалення проліферативно зміненої частини окістя, видалення новоутвореної кістки;

2. Ревізія патологічного вогнища, видалення організованої гематоми.

1. Лікування осифікуючого періоститу:

1. Видалення причинного зуба, видалення проліферативно зміненої частини окістя, видалення новоутвореної кістки;

Б. Видалення причинного зуба, призначення електрофорезу 1-2% розчину йодиду калію;

2. Ревізія патологічного вогнища, видалення організованої гематоми.

1. Лікування рарефікуючого періоститу:

1. Ревізія патологічного вогнища, видалення організованої гематоми;

Б. Видалення причинного зуба, призначення електрофорезу 1-2% розчину йодиду калію;

2. Видалення причинного зуба, видалення проліферативно зміненої частини окістя, видалення новоутвореної кістки.

1. Гострий період одонтогенного періоститу у людей похилого віку протікає?:

1. Мляво;

Б. Бурно;

2. Нічим не відрізняється віл осіб іншого віку.

22. Регіонарні лімфовузли при гострому гнійному одонтогенному періоститі як довго збільшені після ліквідачії останнього?:

А. Зберігаються на тривалий час (7-14 днів);

Б. Швидко зменшуються (за 3-4 дні).

23. Тривалопротікаючий хронічний періостит у дітей закінчується:

А. Гіперостозом;

Б. Остеомієлітом;

В. Гайморитом і фронтитом;

Г. Підшкірною гранульомою обличчя;

Д. Пухлиною.

1. Особливості одонтогенного періоститу у дітей:

1. Протікає гостро, короткочасно;

Б. Немає особливостей;

2. Характеризується млявим, хронічним протіканням.

1. На основі чого, частіше всього, доводиться проводити диференційну діагностику періоститу з остемієлітом, кістою і остеомою?:

1. Клініко-рентгенологічних даних;

Б. Анамнестичних даних;

2. Інцизійної біопсії;

Г. Цитлогічних даних.

7.26.3 метою попередження гаймориту, що виникаяє як ускладнення гострого одонтогенного періоститу премолярів і молярів верхньої щелепи призначають:

1. 0,1% розчин нафтизину чи санорину, галазолін протягом 5-6 діб, УВЧ чи НВЧ;

Б. 1-3% розчин ефедрину протягом 2-3 діб;

2. В термічній дозі УВЧ;

Г. В ділянку верхньощелепної пазухи електрофорез анестетика.

27. При якому виді хронічного періоститу новоутворена кістка після лікування піддається зворотному розвитку?:

1. Простий хронічний періостит;

Б.Осифікуючий періостит;

2. Рарефікуючий періостит.

27. У хворого асиметрія обличчя, набряк верхньої губи, носо-губна складка згладжена, перехідна складка на рівні 11, 21, 22 зубів згладжена, гіперемована, при пальпації відчувається біль і флюктуація. В 21 зубі глубока каріозна порожнина. Оберіть тактику лікування.

1. Збереження 21 зуба, періостотомія, протизапальна терапія;

Б. Збереження 21 зуба, протизапальна терапія;

2. Видалення 21 зуба, періостотомія, протизапальна терапія;

Г. Видалення 21 зуба періостотомія.

27. У хворого гострий гнійний періостит верхньої щелепи від 23 зуба. Коронка 23 зуба зруйнована на 1/3, періодонтальна щілина розширена. Оберіть лікування:

1. Періостотомія, медикаментозне лікування з подальшим лікуванням причинного

зуба;

Б. Видалення причинного зуба, періостотомія, фізіотерапевтичне лікування;

2. Видалення причинного зуба, періостотомія, медикаментозне лікування;

Г. Видалення причинного зуба, періостотомія.

27. Хвора скаржиться на біль в ділянці верхньої щелепи, температуру тіла до 38,5 °С, погіршення загального стану. Хворіє 3 дні. Відмічають припухлість мяких тканин правої щоки, пальпація болісна, шкіра гіперемована, перкусія коренів 16 зуба болісна, гіперемія і набряк м’яких тканин альвеолярного відростка в ділянці 15, 16,

17 зубів з вестибулярного боку. Який найбільш вірогідний діагноз?

1. Гострий одонтогенний періостит верхньої щелепи в ділянці 16 зуба;

Б. Гострий одонтогенний остеомієліт верхньої щелепи;

2. Гострий одонтогенний правосторонній гайморит.

27. У хворого температура тіла 37,6 С, припухлість м’яких тканин, біль в ділянці зруйнованого 47 зуба підсилюється при доторкуванні зубом-антагоністом, гіперемія і зглаженість перехідної складки в ділянці 47 зуба. Який діагноз?

А. Гострий одонтогенний гнійний періостит;

Б. Гострий серозний періодонтит;

В. Хронічний періодонтит в стадії загострення;

Г. Гострий одонтогенний остеомієліт.

27. У хворого болісна припухлість лівої підочної ділянки, шкіра гіперемована, пальпація болісна. Коронка 24 зуба зруйнована, перкусія болісна, 23 і 25 зуби нерухомі. По перехідній складці — щільний болісний інфільтрат, слизова гіперемована. Якому захворюванню відповідає дана клінічна картина?

1. Гострому одонтогенному періоститу;

Б. Гострому одонтогенному остеомієліту;

2. Гострому періодонтиту 24 зуба;

Г. Абсцесу підочної ділянки.

27. У хворої, 29 років, гострий одонтогенний періостит верхньої щелепи від 21 зуба. Оберіть тактику лікування.

1. Забезпечити відтік ексудату шляхом періостотомії і через канал 21 зуба;

Б. Вивести причинний зуб з прикусу для зменшення больового симптому;

2. Видалити зуб, провести безпосередню реплантацію;

Г. Видалити зуб.

27. У пацієнта припухлість м’яких тканин, біль в 37 зубі підсилюється при доторкуванні, гіперемія і зглаженість перехідної складки альвеолярного відростку з вестибулярного боку. Встановіть діагноз.

1. Гострий одонтогенний гнійний періостит;

Б. Гострий серозний періодонтит;

2. Гострий одонтогенний остеомієліт;

Г. Пародонтальний абсцес.

27. У хворого припухлість лівої щоки і під нижньощелепної ділянки, біль в нижній щелепі, по перехідній складці в межах 47, 46, 45 зубів щільний болісний інфільтрат, флуктуація. Коронка 46 зруйнована на 2/3, перкусія болісна. Встановіть діагноз.

1. Гострий одонтогенний гнійний періостит нижньої щелепи;

Б. Гострий одонтогенний остеомієліт нижньої щелепи;

2. Гострий одонтогенний серозний періостит нижньої щелепи;

Г. Загострення хронічного періодонтиту 46 зуба.

27. У чоловіка болісна припухлість в ділянці лівої верхньої щелепи, щоки та підочної ділянки. Дві доби тому заболів 26 зуб, потім з’явилась припухлість і біль. Набряк і гіперемія слизової альвеолярного відростка і перехідної складки в межах 25, 26, 27 зубів, флуктуація по перехідній складці. Перкусія 26 слабко болісна, коронка його зруйнована. Встановіть діагноз.

1. Гострий одонтогенний періостит від 26 зуба;

Б. Загострення хронічного періодонтиту 26 зуба;

2. Гострий одонтогенний остеомієліт від 26 зуба;

Г. Гострий одонтогенний гайморит від 26 зуба.

27. У хворого припухлість лівої щоки, болісна припухлість лівої щоки, болісна перкусія 26 зуба, зуб з пломбою, перехідна складка згладжена. Що можна діагностувати у даного хворого?

1. Гострий одонтогенний гнійний періостит верхньої щелепи від 26 зуба;

Б. Флегмону крило-піднебінної ямки від 26 зуба;

2. Гострий гнійний періодонтит 26 зуба;

Г. Гострий одонтогенний остеомієліт від 26 зуба.

27. У чоловіка болісна припухлість в ділянці лівої верхньої щелепи, щоки та підочної ділянки, набряк і гіперемія слизової альвеолярного відростка і перехідної складки в межах 25, 26, 27 зубів, флуктуація по перехідній складці. Перкусія 26 слабко болісна, коронка його зруйнована. Встановіть діагноз.

А. Гострий одонтогенний періостит від 26 зуба;

нориця. С кладіть план лікування.

4. Хворий, 45 років, скаржиться на болі в ділянці верхньої щелепи справа та припухлість м’яких тканин щічної ділянки справа. Хворіє три дні. Загальний стан задовільний. Температура тіла 37,5 °С. В порожнині рота: коронкова частина 16 частково зруйнована, 16 зуб нерухомий. Перкусія безболісна. Перехідна складка в ділянці 16, 17 зубів набрякла, гіперемована. На верхній щелепі коронкові частини 12 ,11 частково зруйнована, перкусія безболісна. На альвеолярному відростку в проекції верхівки кореня 12 зуба визначається нориця. Які дані не суттєві для встановлення діагнозу? Чи мають вони значення для складання плану лікування?

5. Хворий, 37 років, скаржиться на біль в ділянці нижньої щелепи зліва і припухлість м’яких тканин щічної та підщелепної ділянок зліва. Хворіє 2 дні. Загальний стан задовільний. Температура тіла 38,3 °С. При огляді визначається набряк м’яких тканин щічної та підщелепної ділянок зліва. Підщелепні лімфатичні вузли збільшені і болісні при пальпації зліва. В порожнині рота: коронкова частина 35 зуба частково зруйнована, 35 зуб нерухомий. Перкусія слабко болісна. Перехідна складка в ділянці 35, 36 зубів набрякла гіперемована, пальпація цієї ділянки різко болісна, визначається флюктуація. На верхній щелепі коронкові частини 14, 15 зубів частково зруйновані, перкусія слабко болісна. На альвеолярному відростку в ділянці проекції верхівок коренів 14 зуба нориця. Обгрунтуйте і поставте діагноз.

6. Хворий, 37 років, скаржиться на біль в ділянці нижньої щелепи зліва і припухлість м’яких тканин щічної та підщелепної ділянок зліва. Хворіє 2 дні. Загальний стан задовільний. Температура тіла 38,3 "С. При огляді визначається набряк м’яких тканин щічної та підщелепної ділянок зліва. Підщелепні лімфатичні вузли збільшені і болісні при пальпації зліва. В порожнині рота: коронкова частина 35 зуба частково зруйнована, 35 зуб нерухомий. Перкусія слабко болісна. Перехідна складка в ділянці 35, 36 зубів набрякла гіперемована, пальпація цієї ділянки різко болісна, визначається флюктуація. На верхній щелепі коронкові частини 14, 15 зубів частково зруйновані, перкусія слабко болісна. На альвеолярному відростку в ділянці проекції верхівок коренів 14 зуба нориця. Складіть план лікування.

7. Хворий, 37 років, скаржиться на біль в ділянці нижньої щелепи зліва і припухлість м’яких тканин щічної та підщелепної ділянок зліва. Хворіє 2 дні. Загальний стан задовільний. Температура тіла 38,3 °С. При огляді визначається набряк м’яких тканин щічної та підщелепної ділянок зліва. Підщелепні лімфатичні вузли збільшені і болісні при пальпації зліва. В порожнині рота: коронкова частина 35 зуба частково зруйнована, 35 зуб нерухомий. Перкусія слабко болісна. Перехідна складка в ділянці 35, 36 зубів набрякла гіперемована, пальпація цієї ділянки різко болісна, визначається флюктуація. На верхній щелепі коронкові частини 14, 15 зубів частково зруйновані, перкусія слабко болісна. На альвеолярному відростку в ділянці проекції верхівок коренів 14 зуба нориця. Визначте ознаки, не характерні для даного захворювання.

8. Хворий, 40 років, скаржиться на болі в ділянці нижньої щелепи справа і припухлість м’яких тканин щічної і підщелепної ділянки справа. Хворіє протягом трьох діб. Загальний стан задовільний. Температура тіла 37,0 °С. В порожнині рота: коронкові частини 47, 46 зубів зруйновані, рухомі II ступеню. Перкусія безболісна. Перехідна складка в ділянці 47, 46 зубів набрякла, гіперемована. Встановіть попередній діагноз.

9. Хворий, 40 років, скаржиться на болі в ділянці нижньої щелепи справа і припухлість м’яких тканин щічної і підщелепної ділянки справа. Хворіє протягом трьох діб. Загальний

Б. Загострення хронічного періодонтиту 26 зуба;

В. Гострий одонтогенний остеомієліт від 26 зуба;

Г. Гострий одонтогенний гайморит від 26 зуба.

27. У хворого третій день постійний різкий пульсуючий біль в ділянці верхньої щелепи, з іррадіацією у скроню, вухо, підсилюється при змиканні, безсоння, загальна слабкість. В 26 зубі глибока каріозна порожнина, перкусія болісна. Прехідна складка набрякла, гіперемована, згладжена, пальпаторно - різко болісний інфільтрат. Встановіть діагноз.

1. Гострий гнійний періостит альвеолярного відростка верхньої щелепи від 26 зуба;

Б. Гострий остеомієліт альвеолярного відростка верхньої щелепи від 26 зуба;

2. Гострий остеомієліт верхньої щелепи справа;

Г. Гнійний гнійний періодонтит 26 зуба.

27. У хворої біль ниючого характеру після пломбування кореневих каналів 36 зуба, набряк м’яких тканин щічної і підщелепної ділянок, шкіра в кольорі не змінена, береться в складку. Слизова перехідної складки біля 35, 36, 37 зубів гіперемована, набрякла, безболісна при пальпації. Який найбільш вірогідний діагноз?

1. Гострий одонтогенний періостит від 36 зуба;

Б. Нагноєна одонтогенна кіста від 36 зуба;

2. Загострення хронічного періодонтиту 36 зуба;

Г. Гострий одонтогенний остеомієліт від 36 зуба.

27. У дитини, 11 років, сильний біль, набряк м’яких тканин правої щічної та підщелепної ділянок. Коронка 46 зуба зруйнована, перкусія болісна. Перехідна складка в ділянці 46, 85, 84 зубів набрякла, гіперемована, різко болісна при пальпації. Який найбільш вірогідний діагноз?

1. Гострий одонтогенний періостит нижньої щелепи від 46 зуба;

Б. Гострий одонтогенний остеомієліт нижньої щелепи від 46 зуба;

2. Загострення хронічного періодонтиту 46 зуба;

Г. Гострий гнійний періодонтит 46 зуба.

Ситуаційні задачі:

1. Хворий, 45 років, скаржиться на болі в ділянці верхньої щелепи справа та припухлість м’яких тканин щічної ділянки справа. Хворіє три дні. Загальний стан задовільний. Температура тіла 37,5 °С. В порожнині рота: коронкова частина 16 частково зруйнована, 16 зуб нерухомий. Перкусія безболісна. Перехідна складка в ділянці 16, 17 зубів набрякла, гіперемована. На верхній щелепі коронкові частини 12 ,11 частково зруйнована, перкусія безболісна. На альвеолярному відростку в проекції верхівки кореня 12 зуба визначається нориця. Встановіть попередній діагноз.

2. Хворий, 45 років, скаржиться на болі в ділянці верхньої щелепи справа та припухлість м’яких тканин щічної ділянки справа. Хворіє три дні. Загальний стан задовільний. Температура тіла 37,5 °С. В порожнині рота: коронкова частина 16 частково зруйнована, 16 зуб нерухомий. Перкусія безболісна. Перехідна складка в ділянці 16, 17 зубів набрякла, гіперемована. На верхній щелепі коронкові частини 12 ,11 частково зруйнована, перкусія безболісна. На альвеолярному відростку в проекції верхівки кореня 12 зуба визначається нориця. Які додаткові відомості необхідні для постановки заключного діагнозу?

3. Хворий, 45 років, скаржиться на болі в ділянці верхньої щелепи справа та припухлість м’яких тканин щічної ділянки справа. Хворіє три дні. Загальний стан задовільний. Температура тіла 37,5 °С. В порожнині рота: коронкова частина 16 частково зруйнована, 16 зуб нерухомий. Перкусія безболісна. Перехідна складка в ділянці 16, 17 зубів набрякла, гіперемована. На верхній щелепі коронкові частини 12 ,11 частково зруйнована, перкусія безболісна. На альвеолярному відростку в проекції верхівки кореня 12 зуба визначається

стан задовільний. Температура тіла 37,0 °С. В порожнині рота: коронкові частини 47, 46 зубів зруйновані, рухомі II ступеню. Перкусія безболісна. Перехідна складка в ділянці 47, 46 зубів набрякла, гіперемована. Які додаткові відомості необхідні для встановлення заключного діагноза?

4. Хворий, 40 років, скаржиться на болі в ділянці нижньої щелепи справа і припухлість м’яких тканин щічної і підщелепної ділянки справа. Хворіє протягом трьох діб. Загальний стан задовільний. Температура тіла 37,0 °С. В порожнині рота: коронкові частини 47, 46 зубів зруйновані, рухомі II ступеню. Перкусія безболісна. Перехідна складка в ділянці 47, 46 зубів набрякла, гіперемована. Яке обстеження необхідно провести додатково?

Відповіді на ситуаційні задачі.

1. Періостит верхньої щелепи справа в ділянці 16,17 зубів.

2. Визначити стан м’яких тканин щічної ділянки справа, наявність флуктуації. Рентгенологічне обстеження 16, 17 зубів для визначення стану периапікальних тканин та вирішення питання з причинним зубом.

3. Періостотомія в ділянці 16, 17 зубів та дренування рани, причинний зуб лікується чи видаляється за показаннями. Призначається протизапальна терапія, полоскання порожнини рота розчинами антисептиків.

4. Несуттєвим є стан 12, 11 зубів та наявність нориці в ділянці проекції верхівки кореня 12 зуба. Але в плані лікування додається санація порожнини рота після лікування періоститу.

5. Анамнез хворого, клінічна картина дозволяють думати про періостит нижньої щелепи зліва.

6. Видалення 35 зуба, періостотомія в ділянці 35, 36 зубів, дренування рани, протизапальна терапія, полоскання порожнини рота розчинами антисептиків.

7. Не характерним є зруйновані 15, 14 і наявність нориці в ділянці проекції верхівок коренів.

8. Періостит нижньої щелепи справа.

9. Необхідно визначити стан м’яких тканин і колір шкіри, стан лімфатичних вузлів. Болісність пальпації перехідної складки в ділянці 47, 46 зубів, наявність ділянки флюктуації.

10. Додатково провести рентгенологічне обстеження для визначення стану периапікальних тканин 47, 46 зубів, для вирішення питання з причинним зубом.

6. Рекомендована література.

Основна:

Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія: підручник; У 2 т. - Х50 Т.1 / В.О. Маланчук, О.С. Воловар, І.Ю.Гарляускайте та ін. - K.: ЛОГОС, 2011. ст. 135-150.

• Тимофеев A.A. Руководство по челюстно-лицевой хирургии и хирургической стоматологии. - Киев, 2002. Ст. 48-57

Руководство по хирургической стоматологии и челюстно-лицевой хирургии: в 2 томах. Т.2 // Под ред. В.М.Безрукова, Т.Г. Робустовой. - Изд. 2-е, перераб. и доп. - M.: Медицина, 2000. Ст..98-102

• Лекції кафедри

Додаткова:

«Хірургічна стоматологія» . Під редакцією Т.Г.Робустової. Медицина 1990 рік. Ст.22- 28

6. Тема реферати для самостійної роботи студентів до Модуля №1. (Підкреслено в тематиці)

Ст.22-28

9. Тема реферату для самостійної роботи студентів до Модуля №1.. (Підкреслено в тематиці)

№ з.п.	ТЕМА	Кількість годин	Вид контролю
	Модуль 1: Пропедевтика хірургічної стоматології
1.	Організація кабінету хірургічної стоматології в амбулаторії.	4	Поточний контроль на практичних заняттях
2.	Асептика та антисептика в хірургічній стоматології.	3	Поточний контроль на практичних заняттях
3.	Загальні ускладнення місцевого знеболення.	4	Поточний контроль на практичних заняттях
4.	Місцеві ускладнення місцевого знеболення.	3	Поточний контроль на практичних заняттях
5.	Інтенсивна терапія, серцево-легенева реанімація в щелепно- лицевій хірургії.	4	Поточний контроль на практичних заняттях
6.	Ренгендіагностика стоматологічних захворювань.	3	Поточний контроль на практичних заняттях
7.	Патофізіологічні засади клінічного перебігу запальних процесів ШЛД.	4	Поточний контроль на практичних заняттях
8.	Патофізіологічні засади лікування запальних процесів ЩЛД.	4	Поточний контроль на практичних заняттях
9.	Фізіотерапевтичні методи лікування стоматологічних захворювань. Деонтологія в стоматології	І	Поточний контроль на практичних заняттях