Мова

Госпіталь і шпиталь - слова-синоніми, обидва походять від латинського ЬовріЦит, але запозичені укр. мовою через різні мови- посередники. Перше --через голандську та російську, друге — через польську та німецьку, де втратило початкове Ьо-. У СУМ слово госпіталь вживається на позначення лікарні для військових і є загальноприйнятим. Шпиталь - того ж значення, що й „госпіталь”, але має вужчу сферу вживання: його не зустрічаємо в офіційно-діловому мовленні, в масовій інформації.

Інколи читаємо в історії хвороби: „Громадянина Шевчука привезли в тяжкому положенні”. Цікаво, яке ж саме положення є тяжким або важким? Адже положення - це „розташування у просторі (горизонтальне положення); певне теоретичне твердження чи думка (основні положення „Закону про мови в Україні”); зведення законів, правил (Положення про. вибори до Верховної Ради України)”. Становище - це події, обставини, ситуації (міжнародне становище, становище в Криму). Коли йдеться про здоров’я людини, вживають слово стан, яке означає сукупність певних явищ, процесів (фізичний стан рідини, стан здоров’я, психічний стан людини, стан справ). Тому й в історії хвороби слід було б написати: „Громадянина Шевчука привезли у важкому стані ”. ' •

А іноді чуємо: „ Ця задавнена хвороба привела до ускладнень і трагічного кінця”. Але привести може хтось когось за руку („/ справді: чому вона не йде? Ходімо силою її приведемо” П.Мирний). Це слово вживається в таких висловах, як привести до пам’яті, привести в рух, привести до рівноваги або в переносному значенні - „породити” {„Один у одного питаєм, нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла? ” Т.Шевченко). А коли йдеться про небажані негативні наслідки, тоді послуговуються дієсловом призвести („Рана загоювалась, але виснаження і застуда призвели до захворювання на туберкульоз” С.Скляренко). Отож у наведеній вище фразі треба було пззаавшзі дієслово призвести: „задавнена хвороба призвела до ускладнень”.

Часто ми допускаємо помилки, вживаючи прикметник лікарський (Людина завжди збирала й використовувала для лікування лікарські рослини”). Чому саме лікарськії Якому лікареві вони належать? Адже прикметник лікарський” означає „належний лікареві”“(лікарський халат) або „такий, що стосується діяльності лікаря” (лікарський огляд). А от рослини бувають лікарськими. Прикметник „лікарський” відповідає російському „лекарственный”. Крім цих двох прикметників є ще прикметники лікувальний ” і „лікарняний”. Прикметник лікувальний указує на оздоровчі, збудливі, гамівні властивості, цебто має зв’язок із поняттями ліки, лікувати („Шипшина має лікувальні властивості”). Нарешті^ слово лікарняний означає „належний лікарні” (лікарняний персонал, лікарняний лист).

Як правильно перекласти такі'речення:

1. Он чувствовал боль в области сердца.

2. Заболотным сделано много открытий в области микробиологии.

. 3. Винницкая область находится в центральной части Украины.

Російське слово область багатозначне. В українській мові це слово вживаєть/у значенні „адміністративно-територіальна одиниця” (Вінницька область). Коли йдеться про частину тіла, органа, вживають слово ділянка (болі в діляьщі серця). А коли йде мова про якусь сферу діяльності, вживають слово галузь (у галузі мікробіології).

Доводиться чути, не раз: „Операція тривала на протязі двох годин”. Але на протязі це те ж саме, що в російській мові „на расстоянии”. На протязі вживають, коли йдеться не про час, а про відстань. Напр.: „Машина буксувала на протязі двох кілометрів”. Коли ж мова йде про час, слід вживати слово протягом (Ви будете навчатися в університеті протягом шести років).

Як правильно сказати: запалення легень чи запалення легенів; спазм чи спазма?

Іменник „легеня” належить до І відміни. Проте останнім часом нерідко почали вживати варіант із закінченням, властивим іменникам чоловічого роду, \- легенів. У сучасній українській літературній мові поширені обидві форми. Отже, можна сказати: запалення легень і запалення легенів.

Щодо слова, спазм (спазма), то у СУЛМ теж поширені обидві форми: як медичний термін цей іменник вживається в чоловічому роді („У хворого виявився глибокий спазм”); як загальновживане слово — у формі жіночого роду. („У нашого батька вчора була сильна спазма”).

Добре, що є можливість не допустити помилку, завдяки тому, що обидві форми літературні. Але це трапляється не так часто.

Не раз ми чуємо: „Ваші рани заживають”. Цікаво, як і де вони заживають? Адже українська класична література й народне мовлення надавали дієслову заживати іншого значення („Ой не знав козак, ой не знав Супрун, як славоньки зажити ”. 1ст. дума).

Коли мовиться про рани й виразки, тоді треба вдаватись до дієслів гоїтися, загоюватися (,J рана гоїться ясна, пекуча, давня..." В.Сосюра; „Рани від опіків на руках і ногах гоїлись" В.Гжицький; „Загоїться, поки весілля скоїться” М.Номис).

,JOiomuK уже втратив свідомість”, - читаємо в газеті і, якщо негаразд знаємо російську мову та її вислів „потерять сознание”, то не відразу збагнемо, про що тут йде мова. Адже українське слово свідомість — це не стільки „здатність людини орієнтуватися в довколишній дійсності”, скільки „відчуття своєї належності до інших людей та обов’язку перед ними”. Тому й кажемо: класова, національна, громадянська свідомість, свідомість

синівського обов ’язку тощо.

Із наведеної фрази видно, що наляканий хлопчик знепритомнів чи зомлів або вмлів, то так і треба було написати. На жаль, ця помилка не є винятком, бо раз у раз натрапляємо на такі чудернацькі вислови, як: „Через годину потерпілий повернувся до свідомості". Таких висловів ми не знайдемо ні в нашій класиці, ні в фольклорі, ні в сучасній народній мові. Це груба калька, створена без усякої на те потреби.

Стан людини, коли вона реагує на довколишню дійсність, називається по-українському притомність („Білі стіни будинку 'вертають мені притомність" М.Коцюбинський; „Притомна була, поки і вмерла” М.Ііомис; .-„Поранений Богун опритомнів і намагався звести голову" Я.Качура).

Є ще слово тяма, що має також значення притомність („Мені сказали, що я пролежав без тями два тижні ” І. Франко).

До вислову бути непритомним є паралель бути без пам ’яті („Іцик лежав без пам’яті” І.Франко). Так само до слів притомніти, опритомніти, прийти до тями є паралель прийти до пам ’яті, очуняти, очунятися („Сава Андрійович очунює" О.Довженко).

Значення „допомогти непритомному” передається висловами: приводити до пам’яті, приводити до притомності, очутити, опритомнювати, опритомнити („Коли його привели до пам ’яті, він був блідий, мов труп ” І. Франко; ,,Це очутило трохи Корнія; він підвівся і махнув рукою ” Б.Грінченко).

У нашій мові є чималий арсенал різноманітних засобів, щоб передати потрібне нам поняття, а через незнання багатства своєї мови вдаємось до творення штучних слів і висловів, у яких немає жодної потреби.

Хист красиво і грамотно висловлюватися не дається людині від народження. У кожної людини є задатки оратора, їх лише треба розвивати. „Поетами народжуються, ораторами робляться”, - говорив знаменитий давньоримський оратор Марк Тулій Ціцерон.

Щоб гарно висловлюватися, на думку Іржі Томана, потрібно:

« досконало знати те, про що говорите;

® знати мовні багатства і досконало володіти ними;

© знати й уміти конструювати тексти різних типів.

Про те, щоб наша мова була чистою, правильною, без будь-яких „домішок”, повинні піклуватися не лише мовознавці, а кожен з нас мусить плекати рідне слово. Так, як закликав М.Рильський:

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову, пильно й ненастанно Політь бур’ян, чистіша від сльози Вона хай буде!

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ ТА СПІВБЕСІД І. Тестування. Напишіть номери правильних тверджень.

1. На основі літературної мови твориться загальнонародна мова.

2. Літературна мова і мова художньої літератури - де поняття не тотожні.

3. Мовні норми - це загальноприйняті правила реалізації мовної системи в усній формі.

4. Літературна мова може існувати без мовних норм.

5. Мовна норма - явище стале й історично змінне.

6. Українська літературна мова сформувалася на основі південно-західних говірок.

7. Акцентні норми української мови не сформовані.

8. Орфоепічні та орфографічні мовні норми існують у писемному мовленні.

9. В українській мові наголос вільний, рухомий.

10. Лексичні норми регулюються правилами написання слів.

11. Близькоспоріднені мови та діалекти не впливають на акцентні норми української мови.

12. Фразеологізми не перекладаються дослівно.

13. З розвитком літературної мови помилка може стати нормою.

14. Від мовної норми можна відступати.

15. Лексичні норми відображені в орфографічних словниках.

16. Форми вищого та найвищого ступеня можна утворити від усіх прикметників.

17. Мовна норма твориться мовознавцями.

18. Орфографічні та пунктуаційні норми втілюються в усталеному вживанні розділових знаків.

2. Дайте відповіді на питання.

1. Що таке літературна мова, загальнонародна мова, мовна норма?

2. Доведіть, що літературна мова і мова художньої літератури - це різні поняття.

3. Хто і чому вважається основоположником сучасної української літературної мови?

4. Чому українська літературна мова сформувалася на основі середньонаддніпрянських говірок?

5. Доведіть, що мовна норма відзначається, стабільністю та історичною змінністю.

6. Які мовні норми існують виключно в усному мовленні, а які - в писемному?

7. Дайте визначення усіх мовних норм. Наведіть приклади.

8. Поясніть причини порушення акцентних норм.

9. Наведіть приклади певних правил наголошування слів.

10. Які джерела української фразеології? Наведіть приклади.

11. Де відображені лексичні (орфографічні, пунктуаційні) мовні норми?

12. Чому лікарі повинні володіти літературною мовою?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТТЯ

1. Головащук С.І. Складні випадки наголошення: Словник-довідник. — K.: Либідь, 1995. - 192 с.

2. Головащук С.І. Українське літературне слововживання: Словник-довідник. -K.: Вища шк., 1995. -319 с.

3. Загнітко А.П., Данилюк І.Г. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування. - Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2004. - 480 с.

4. Золотухін Г.О., Литвиненко Н.П., Місник Н.В. Фахова мова медика: Підручник. - K.: Здоров’я, 2002. - 392 с.

5. Зубков М.Г. Українська мова: Універсальний довідник. -X.: ВД «Школа», 2004.-496 с.

6. Культура української мови: Довідник / За ред. В.М.Русанівського. - K.: Либідь, 1990.-304 с.

7. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика: Пробний підручник для гімназій гуманітарного профілю. - K.: Вежа, 1994. - 240 с.

8. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. - К.: Либідь, Ї992.-248 с.

9. Український правопис. - 4-те вид. - К.: Наук, думка, 2002. - 240 с.

10. Юкало В .Я. Культура мови: Навч. посібник для студентів вищих медичних закладів освіти / За ред. Л.В.Струганець. - Тернопіль: УкрмеДкнига, 1999. -11 с.

Підписано до друку 13.12. 2005. Зам. №

Формат 60x90 1/16. Папір офсетний. Умови, друк. арк. 4,1 Тираж 100 прим.

Вінниця. Вінницький національний медичний університет, вул. Пирогова, 56