VI. Запитання та завдання

1. Простежте еволюцію матеріальної культури українського народу у XV - першій половині XVII ст.

2. Якою мовою розмовляли українці у ХУ-ХУП ст.?

3. Що ви знаєте про ідеї гуманізму та реформацію в Україні XVI - першої половини XVII ст.? Назвіть представників українсь­кого гуманізму.

4. Дайте оцінку конфесійній боротьбі в Україні. Що ви знаєте про Брестську унію?

Борисенко. Історія України

Борисенко

ЕТНІЧНА КОНСОЛІДАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО-ДУХОВНЕ ПІДНЕСЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОСТІ У XV — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII СТ.

Населення й територія

Уніфікація мате­ріальної культури

Кристалізація нової на­ціональної свідомості

Зміни в національ­ній мові

Національно-духовне піднесен­ня

Реформаційний рух.

Братства

Кон­фесійна боротьба

Україна в уявленні іноземців

...

Уніфікація матеріальної культури. Етнічна консолідація українського народу проявлялася в уніфікації його матеріальної культури. Незважаючи на регіональні особливості, знаряддя праці та побутові речі населення, технологія ви­робництва різних товарів стають дедалі подібнішими одне до одного.

Найтиповішим орним знаряддям у лісостеповій і степо­вій зонах поступово стає плуг, багато в чому схожий на свого попередника домонгольського періоду. Він витіснив у лісові райони сохи, й рала, більш придатні для оранки піщаних і супіщаних ґрунтів. Поряд з косою-горбушею населення почало користуватися довгою косою, яку в Роси Називали литовкою. Колосові культури збирали серпами, "вигнуте лезо яких істотно, підвищувало продуктивність пра­ні женця. Зжате збіжжя Складалося в скирти та копи й після закінчення основних сільськогосподарських робіт молотилося ціпами. Перша згадка про них зустрічається у «Слові о полку Ігоревім». У різних регіонах ще існували .архаїчні сільськогосподарські знаряддя праці. Але вони не Визначали технічну озброєність-селянина. Зерно, як і ра­ніше, зберігалося в ямах, глиняних корчагах або дерев'яних кадовбах, що стояли в сінях чи коморах. Мололи пере­важно жорнами, у водяних млинах, аз XVII ст. і у вітряках.

Р' 3 сухопутного транспорту найбільш популярним був чотириколісний віз, відомий ще в докиївську добу. Проте із. Його конструкції сталися істотні зміни: з'явилися колеса зі. Складеними частинами, спицями, ободом і маточиною. Саме тоді українці сконструювали мажу — віз" для перевезення вантажів на далекі відстані. Взимку люди їздили саньми, в Карпатах—-і на волокушах. Для пересування по воді Користувалися стругами, дубасами, ладьями тощо, знаними *ще в Київській Русі. Але в XIV—XVI ст. українські майст­ри винайшли нові плавальні засоби — дуби й байдаки ' (чайки). Останні були добре пристосовані для плавання в різну погоду як річками, так і морем.

* Українське житло мало зрубну, стовпову чи каркасну Конструкцію, З XVI ст. замість староукраїнської назви «ізба» поширилася назва «хата». Дедалі більшало хат з димарями, хоча ще залишалося чимало курних. У внутріш­ньому плануванні житла зберігалися загальнослов'янські риси, але формувалися й національні особливості. Як правило, піч ставилася ліворуч або праворуч при вході, а по Діагоналі від неї розміщувалося покуття зі столом, лавами Й образами на стінах. Багаті хазяї споруджували сараї, комори, кухні, пекарні та інші господарські будівлі, а саме . Подвір'я огороджувалося плетеним з хмизу тином або парканом з дощок. Поселення мали одно-, дво-, трирядову, безсистемну чи гніздово-вуличну забудову. В багатьох містах, як писали очевидці, «кожен сідає як у лісі, кожному вольно будувати де хоче й як хоче».

Важливим компонентом матеріальної культури був на­родний одяг. На його формування визначальний вплив мали природно-географічне середовище, стан економіки та матеріальна спроможність сімей. Він відображав етнічну приналежність народу, його окремих етнічних груп й аку­мулював багатовіковий досвід людей. Народний одяг укра­їнців пізнього середньовіччя генетично пов'язувався з раннім періодом слов'янської культури і багато в чому був подібний до білоруського та російського. На його пошиття ішли тканини домашнього й зарубіжного виробництва -полотно, сукно, сатин, адамашка, атлас, оксамит, китайка тощо. Обов'язковим вбранням чоловіків і жінок були кошулі (рубашки, які вдягалися на сорочку й часто мали вишивку). Вони нагадували сорочки Середнього Подніпров'я VI—VII ст. З поясного жіночого одягу найпоширенішою була плахта, вбрання з двох зшитих до половини полот­нищ, які або вільно опускалися, або заправлялися за пояс. Міщанки носили також сукні та сукмани. Чоловіки вбира­лися в штани, які в різних регіонах називалися по-різному) гачами, портами, портяницями. Якщо на Подніпров'ї досить поширеними були шаровари, то в Східній Галичині, Північ­ній Буковині, Закарпатті та окремих місцях Полісся — вузькі, прикриті рубашками й підперезані ремінцем. Верх­ній одяг складався переважно з кожухів, сермягів, кепта­рів, жупанів і кунтушів. Чоловіки носили круглі баранячі або оксамитні шапки, баранячі шлики чи ковпаки із сукна, Найбільш популярним видом жіночого головного убору були рантух — довгий платок, що обмотував голову, брамка, рубок, тканиця, очіпок. Люди взувалися у черевики, чоботи, боти.

Найстабільнішим компонентом матеріальної культури була їжа, яка багато в чому нагадувала давньоукраїнську. .Щоденно українці вживали житній хліб, вівсяний кисіль, пшоняну кашу, а приблизно з XV ст. і звичний для наступ­них поколінь борщ. Досить поширеними не пізніше XVI ст. стали кваша, варене кисле тісто з житнього чи гречаного борошна. З м'ясних страв найуживанішою була варена, смажена чи інакше приготовлена свинина. Традиційною їжею українців стало сало. Не пізніше середини XVII от: люди навчилися робити ковбаси, багато різних овочевих страв, споживали рибу, солили капусту, огірки, пили узвар, квас, а з спиртних напоїв — пиво, мед, брагу, горілку.

...

Зміни в національній мові. Однією з головних ознак ет­носу є мова. Український етнос у цьому плані не стано­вив винятку. На XV сі, мовна ситуація на українських землях змінилася. Давньоукраїнська мова періоду Київської Русі-України збагатилася елементами національних говірок, частково увібрала в себе словниковий запас інших мов і стала загальновизнаною. Приблизно із середини XIII ст. вона перетворюється на староукраїнську й продов­жує розвиватися далі. Тривалий час староукраїнська, або, як тоді її називали, руська, мова функціонувала на двох, рівнях — розмовному і книжному. Бонн мали між собою суттєві відмінності. Розмовна мова використовувалася пе­реважно в побуті простого люду, книжна — в літературі, церковних справах, спілкуванні привілейованих-верств на­селення. З часом народна говірка щодалі активніше про­никала в книжну (церковнослов'янську) мову, ламаючи її закостенілість і певну відособленість від народного мов­ного середовища.

Офіційною мовою Великого князівства Литовського вва­жалася руська мова. У збірнику законів 1565 р. було за­писано, що «писарь меський, по-руськи маєть літерами і словами руськими всі листи і позови писати». Руська мова існувала у двох варіантах — північному (білоруському) й південному (українському). Нею писалися законодавчі акти, розпорядження, судові присуди, листи до україн­ських магнатів, що стосувалися місцевих справ..

Не пізніше першої половини XV ст. староукраїнська й старобілоруська мови починають розвиватися самостійно, хоч при цьому і продовжували зберігати чимало загально­слов'янських подібностей. Жива, розмовна мова-починає активніше витісняти з ужитку церковнослов'янську. Роз­ширюється сфера її використання, Найзнаменитішою поді­єю у мовному житті стала поява книг українською мовою, Найтиповішою з них вважається Пересопницьке євангеліє, переклад якого був здійснений у 1556—1561 рр. У ньому чітко виявлені фонетичні, граматичні, лексичні риси живої народної української мови XVI ст., Виходили й інші ана­логічні видання. Розвиткові української мови сприяли прийняті під тиском української знаті Люблінським сей­мом 1569 р. положення про її застосування в польському діловодстві.

Українська мова XVI — першої половини XVII ст. на­була чіткішого загальнонаціонального характеру й пере­творилася на визначальний фактор етнічного розвитку населення України на новому історичному етапі. Дедалі більше офіційних осіб зарубіжних країн і мандрівників розуміли її відмінність від мов інших слов'янських наро­дів. Це визнавали, зокрема, у XVII ст. шведський посол Готрад Веллінг, мандрівники італієць Божо, німець Вердум, турок Євлія Челебі та ін.

Національно-духовне піднесення. Національно-духовне життя українського народу зазнавало помітних впливів різноманітних факторів. Серед них чільне місце належало Політиці офіційних властей щодо народу, який населяв ук­раїнські землі. Уряд Великого князівства Литовського Загалом займав у цьому відношенні толерантну позицію, І Не перешкоджаючи руському населенню у розвиткові національних особливостей.

Значний вплив на національно-духовне піднесення української народності справили ідеї Гуманізму та Рефор­мації. Всупереч світоглядній системі середньовічного су­спільства, в основі якої був бог, гуманісти переносять увагу безпосередньо на людину, її місце в сьогобічному світі. Людське щастя гуманісти вбачали в особистій сво­боді й освіченості людини, справедливому устрої суспіль­ства. Одночасно пробуджується інтерес до рідної мови, культури, історії, з'являється гостра потреба в освіті та наукових знаннях.

Гуманістичні ідеї та тенденції проникають і в Україну, їхніми носіями стали насамперед ті українські інтелекту­али, які здобули освіту в польських та західноєвропей­ських університетах. У Сорбонському університеті в 1353 р. підвищували освіту магістр Петро Кордован і його «това­риші з Рутенії», вчилися у 1369 р. Іван «з Рутенії», у 1397 р.— Герман Вілевич «рутенської нації з Києва» та ін. З XV ст. при Краківському та Празькому університетах існували спеціальні бурси (гуртожитки) для студентів з України. Тільки в одному Краківському університеті в 1510—1560 рр. дістали освіту 352, а протягом ХУ-ХУ! ст.— 800 вихідців з України. Вчилися вони також у Болонському, Падуанському, Базельському (Італія), Гей­дельберзькому, Лейденському (Німеччина) та інших уні­верситетах. Абсолютна більшість випускників західноєвро­пейських університетів повернулася на Батьківщину, несу­чи з собою ідеї Гуманізму й Реформації. Чимало їх стало вчителями, поетами, визначними громадськими й політич­ними діячами.

Частина українських студентів залишалася працювати в Західній1 Європі, й деякі з них. стали видатними пред­ставниками західноєвропейської гуманістичної культури.

Серед них одне з помітних місць по праву належить Юрію Котермаку (бл. 1450—1494), більш знаному як Юрій Дрогобич. Син українського ремісника і Дрогобича після закінчення Краківського і Болонського університетів послідовно здобув звання бакалавра, магіст­ра і, нарешті, доктора філософії та медицини, Викладай у Болонському університеті й одночасно був його ректором. За великий внесок у національну культуру дістав титул довічного громадянина Болоньї. Своїми працями, енцик­лопедичними знаннями з астрономії, філософії, математики Дрогобич став на рівень з іншими гуманістами. Він є пер­шим українським автором друкованої книги, що побачили світ в Італії.

Павло Русин з Кросна (п. бл. 1517) деякий час працював у Німеччині та Угорщині. Викладав римську лі­тературу в Краківському університеті, де очолював поетич­ний гурток краківської молоді. Своєю діяльністю справив помітний вплив на формування плеяди відомих латиномовних поетів Польщі, започаткував гуманістичний напрям в польській та власне українській поезіях. Характерно, що, перебуваючи за межами України, Русин завжди підкрес­лював своє русинське походження, тим самим пропагуючи інтелектуальну силу свого народу.

Уродженець с. Оріхівців з-під Перемишля Станіслав Оріховський (1513—1566) почерпнув різно­манітні знання в Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському й Болонському університетах. Біль­шу частину життя прожив в Італії, але слава про нього поширилася по всій Європі. Праці Оріховського з філосо­фії, історії, публіцистичні твори й промови добре знали в Польщі, Угорщині, Франції, Німеччині, Італії та інших країнах. Особливо прославився він своїми промовами про­ти турецько-татарської агресії. Оріховського вважали неперевершеним оратором і прозвали українським Демосфеном. Він пишався своїм «рутенським» походженням і зав­жди підкреслював це у виступах.

Відомі й інші яскраві постаті гуманістів українського походження, які своєю діяльністю збагачували європей­ську культуру, примножували досягнення гуманізму епохи Відродження й тим самим звеличували свою Батьківщину в очах європейської громадськості.

Під впливом загальнослов'янського Відродження при­близно з XV ст. викристалізовуються національні особли­вості української культури. Зароджується національний епос у формі історичних пісень і дум. Він базувався на місцевих традиціях південних слов'ян попередніх століть і епох. В усній народній творчості відбивалися як загально­людські моральні цінності, так і ті пекучі проблеми, що стояли перед українським етносом. Серед них чільне місце займала боротьба проти турецько-татарської агресії. Головною особою в народній героїчній поезії виступав козак, патріот, непереможний в бою і поєдинку, в степу на полі і в турецькому полоні. Такими героями ставали в піс­не і думах Байда, Мамай, Самійло Кішка, Федір Безрідний та багато інших. Разом з тим народна творчість засуджувала порушення громадянської й родинної моралей, одночасно прославляла почуття патріотизму, вірності православній вірі й обов'язку перед своїм народом.

Приблизно у. другій половині XVI ст. зародилася нова українська література. Вона увібрала в себе кращі традиції Київської Русі-України та ідеї Відродження й Реформації, що й визначило її наступний розвиток. Найяскра­вішого сторінкою літературного життя України стала полемічна література. Відродившись у відповідь на «провадження католицизму й уніатства, вона наприкінці VI ст. почала бурхливо розвиватися. Боротьба велася між Католиками й уніатами, з одного боку, та православни­ми— з іншого, й мала довести переваги своєї віри. Пер­ший ректор Острозької школи Ге р а сим Смотрицький став одночасно й автором першого друкованого полемічного твору «Ключ царства небесного» (1587), в якому висміював папу римського і єзуїтів, відстоював право українського народу на православну віру. В свою чергу, пристрасний єзуїт Петро Скарга у книзі «На захист Брест­ської унії» (1597) захищав об'єднання католицької й пра­вославної церков, доводив благодійність цього історичного акту для православного люду. Навпаки, острозький шлях­тич Марцін Бронєвський (Христофор Філалет) в «Апокрисисі». польською (1597) й українською (1598) мовами залишав правомірність рішень Брестського собору православної церкви 1596 р. і засуджував унію.

Найяскравішою постаттю серед греко-католицьких полемістів став один із засновників уніатської церкви в Україні Іпатій Потій.

В своєму творі українською мовою «Антиапокрисис» (1599) він гостро полемізує з Бронєвським. А невідомий автор, що друкувався під псевдонімом (лірик Острозький, у трактаті «Пересторога» (1605) робив наголос на егоїстичних мотивах греко-католицьких єпископів при реорганізації церков.

Завзятістю й безкомпромісністю .відзначалися полемічні твори Івана Вишенського. У своїх посланнях з Афону (п-ов у Егейському морі в Греції) кінця XVI — початку XVII ст. він різко критикував суспільний лад Речі Посполитої, виступав проти покатоличення й ополячені і ч українського народу, відстоював рівноправність людини перед богом і законом. Вишенський написав не так вже її багато праць, але вони справили значний вплив на сучас­ників. Значний резонанс мали також полемічні твори Мелетія Смотрицького, Стефана Зизанія, Захарії Копистенського та ін. Полемічна література позитивно впливала на розвиток національної свідомості українського етносу, його виділення зі слов'янського загалу.

Духовній консолідації народу сприяло винайдення й по­ширення друкарства. Через друковані видання населення різних земель знайомилося з останніми досягнення­ми суспільно-політичної й наукової думки, відчувало при­належність до одного етносу. І чим більше видавалося книг, тим сильнішим був їхній вплив на уми та свідомість людей. Першу відому нам друкарню у 1573 р. відкрив у Львові втікач з Москви Іван Федоров. Пізніше дру­карні з'явилися в Острозі, Стрятині (поблизу Рогатина), Крилосі (поблизу Галича), в Києво-Печерській лаврі м. Києва та інших містах. Всього у 1574—1648 рр. їх на­лічувалося понад 20, Навколо друкарень зосереджувалися кращі інтелектуальні сили, які готували й видавали на­вчальні посібники, біблії, книги церковного та полемічного змісту. У виданнях поряд з церковнослов'янською дедалі частіше використовувалася українська мова, що робило їх доступнішими для широких верств населення.

Важливі зрушення відбулись у літописанні. На зміну стислим літописним оповіданням приходять щорічні записи про найважливіші події та явища. У такому ж ключі в Густинському літописі викладено історію України з часів Київської Русі-України до 1597 р. можливого автора Копистенського. Твір складено між 3623—1637 рр. У тексті зроблено посилання на староукраїнські, польські, литовські, візантійські та інші літописи й хроніки, що на­дало праці ґрунтовного наукового характеру. Багатьма фактами й подіями насичені Львівський літопис (1498— 1649) та Острозький літописець (1500-1636).

В Острозькій та Львівській братських школах вперше на українських землях у другій половині XVI ст. з'явився шкільний театр. Пізніше такі театри почали працювати і в інших навчальних закладах, залучаючи широ­кі кола людей до духовних надбань людства. Театральні дійства відбувалися у вигляді декламацій і діалогів. Не пізніше другої половини XVI ст. виник вертепні: її театр, Відома вертепна скринька зроблена місцевими майстрами у Ставищах 1591 р. Вертепний театр був над­звичайно популярним серед народу і майже в незмінному Вигляді проіснував до 30-х років XX ст.

З другої половини XVI ст. почався новий етап у розвит­ку української музики. Серед населення поширюється му­зична освіта, з'являються нові музичні осередки. Започат­ковуються багатоголосий спів з нот без музичного супроводу, а також різновид нотнолінійного письма, що дістав назву «київські знамена». У 3578 р. в Кам'янці виник пер­ший музичний цех — професійне об'єднання для захисту своїх інтересів. Українські наспіви й танці стають модними у Західній Європі. Мелодії гопака й козачка часто звучали при дворах і на весіллях королів та інших європей­ських вельмож. Відомий виконавець Себастьян з Фельшима (під Перемишлем) вважається «батьком» польської [музики.

Реформаційний рух. Братства. Реформаційний рух почався на українських землях тоді, коли в Західній Європі [після рішення Тридентського собору у Ватикані 1545— [1563 рр. розгорнувся наступ контрреформації. Ідеї реформації були спрямовані проти основ феодального ладу, засилля церковників у суспільному житті й на підпорядку­вання церкви світським властям.

Боротьба з контрреформацією і визначала найбільшу особливість суспільного життя України другої половини XVI—першої половини XVII ст. Одним з проявів цього руху стала діяльність кальвіністів, які дотримувалися про­тестантської віри. Основу кальвінізму становило вчення про «абсолютне напередвизначення» богом долі людини. >3а ним одні люди були приречені на вічне блаженство, [Інші — на вічні муки й поневіряння. Кальвіністи відстоювали тезу про те, що успіхи в практичній діяльності та [особистому житті є доказом «богообраності» людини. Таке [вчення ідеологічно обґрунтовувало підприємницьку діяль­ність шляхти й тому було нею з радістю прийняте. Родини Воловичів, Сапєг, Ходкєвичів, Радзивіллів та інших магна­тів перейшли у кальвінізм і пропагували його у своїх маєтках., Поширювалися протестантські варіанти Біблії та релігійних проповідей, з' яких робилися переклади на укра­їнську мову. Однак протестантські ідеї не знайшли відгуку серед селянства й почали поволі вщухати. На початок 1 XVII ст. більшість феодалів-відступників повернулася до Католицької віри. Значні успіхи мала контрреформа і в бо­ротьбі з радикальною течією в антитринітаристському русі ; (відкидала догму про троїстість бога). Переслідувалися І також представники поміркованого крила антитринітаризму, соціани, які піддавали критиці церковні догми й відстоювали свободу совісті людини як головну умову її ду­ховного вдосконалення.

Найбільша заслуга в національно-культурному підне­сенні кінця XVI — початку XVII ст. належала братст­вам. Вони увібрали в себе кращі традиції давньоруських братчин та організаційні елементи цехів і гільдій і най­повніше відображали інтереси міщанства та інших верст населення. Наприкінці 1585 р. оформилося Успенське братство у Львові, Рогатині та Красноставі (1589), Бресті та Городку (1591), Комарні (1592), Києві (1615), Луцьку (і617), а також у ряді менших міст та містечок. Засновниками братств у Львові стали міщани, у Луцьку й Києві поряд з ними активну роль відігравало духовенство та шляхта. Київська шляхтянка Гальшка Гулевичівна пода­рувала братству свій маєток під школу й шпиталь. Органі­заційну роботу по створенню братства виконали ченці Захарія Копистенський, Тарас Земка, Курцевич-Булига. Ко­лективним його членом стало Військо Запорізьке на чолі з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним, Братства існували на членські внески братчиків і добровільні по­жертвування православних шляхтичів, церковників і міщан.

Українські братства виступали проти засилля духовен­ства в суспільному житті, за право міських громад братії участь в управлінні церковними справами й контролі, за ді­яльністю єпископів. Львівські братчики активно проти­діяли намаганням Львівського православного єпископа Гедеона Балабана підкорити собі товариство й обмежити доступ міщан до освіти. У 1598 р. вони вийшли з-під вла­ди єпископа й домоглися участі в призначенні й зміщенні священиків. Але боротьба на цьому не припинилася й три­вала до 1602 р., коли Балабан був змушений визнати брат­ський статут і відмовитися від наміру передати єпархію у спадок своєму племінникові. Братство протестувало протії обмеження прав православних ремісників вступати до цехів, тяжкого становища міщан і закликало до єднання а боротьбі за існування українського народу. Таку саму бо­ротьбу вели Рогатинське, Городоцьке та інші братства, по­ступово відвойовуючи у духовенства дедалі більше пози­цій у суспільному житті.

Братства підтримували між собою тісний зв'язок і на­магалися поширити ідеї на інші регіони, для чого обмінює валися статутами й виряджали до інших міст кращих про­повідників. У 1593 р, до Вільно відправилися один з орга­нізаторів Львівського братства Юрій Рогатинець та його визначний ідеолог вчитель Стефан Зизаній. Рогатинець незабаром повернувся до Львова, а Зизаній повів, як писали учасники, «запеклу й велику війну з римчанами (католи­ками.— Авт.)». Незважаючи на королівські та єпископські заборони, Зизаній продовжував ідеологічну боротьбу з католиками до 1599 р,

Значний внесок зробили братства і в розвій українсько­го шкільництва, яке об'єктивно протистояло лінії властей і на покатоличення українського народу. Основоположним .принципом в освітній діяльності братств стала теза, що з науки «все доброє приходить», а занедбання її викликає внеряд і все зло». Хоча навчальні заклади існували й до цього, але з появою братських шкіл підвищується рівень викладання й поглиблюється зв'язок освіти з національним життям. Вже перша львівська братська школа, від­крита наприкінці 1585 р., мала елементи вищої освіти. Школа мала всестановий характер, у ній вчилися діти як за­можних, так і бідних батьків, сироти. Хоч школа і на­зивалася греко-слов'янською, але навчання у ній зводило­ся, за тодішнім виразом, до «українських студій», що ви­значало її національно-освітній характер. У 1615 р. на кошти Гальшки Гулевичівни відкрилася братська школа у Києві. До її організації чимало праці й хисту доклали пер­ший ректор Іов Борецький, а в 1620—1624 рр.— Касіян Сакович. Архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Мо­гила визнавав надзвичайно високий авторитет братської школи й після свого вступу до братства та відкриття шко­ли при Києво-Печерській лаврі об'єднав їх у 1632 р. в ки­ївську колегію, Так українські братства започаткували ви­щу освіту в Україні.

Конфесійна боротьба. У XVI ст. дедалі більша кількість православної шляхти та магнатів переходила в католицизм 1 ополячувалася. Одні робили це за покликом душі, інші під тиском. Загострилася конфесійна боротьба, яка часто набирала насильницьких дій, у тому числі фізичних роз­прав з неугодними. Католицьке віросповідання стало офі­ційною релігією на всіх землях Речі Посполитої й всіляко підтримувалося властями.

Головною метою правлячих кіл у конфесійній справі стало покатоличення українського населення й підпоряд­кування православної церкви Ватикану. Після Тридентського собору в конфесійну боротьбу активно втрутився орден єзуїтів. З'явившися в Польщі в 1566 р., єзуїти поши­рили свою .діяльність і в Україні. Для досягнення мети, або, як було записано в настановах ордену, «для збільшен­ня, слави божої» єзуїти не гребували нічим. Разом з тим вони організували мережу єзуїтських шкіл, де виховували українську молодь в єзуїтському дусі. Школи мали висо­кокваліфікованих учителів, які давали вихованцям ґрун­товну освіту й особливо вміння дискутувати. Єзуїтські заклади закінчило чимало видатних громадських діячів, і не всі вони стали переконаними католиками чи єзуїтами.

Незабаром після появи в Україні єзуїти почали пропа­гувати ідею об'єднання православної та католицької цер­ков. Вона знайшла широку підтримку серед католиків і частини православних ієрархів, які коливалися у своєму виборі, але заради зміцнення власних позицій ішли на компроміс з католицькою церквою. В 1695 р. православні єпископи (володимирський Іпатій Потій і луцький Кирило Терлецький) почали таємні переговори з польським коро­лем Сигізмундом III і римським папою про унію католиць­кої й православної церков. У зверненні до папи вони по­годжувалися визнати верховенство Ватикану, догматів католицизму й одночасно просили зберегти церковну обряд­ність та церковнослов'янську мову в богослужінні, зрівня­ти уніатів у правах з католиками. 6—10 жовтня 1,596 р. у Бресті відбувся собор для прийняття унії. З самого по­чатку він розколовся на православний і уніатський. Пра­вославний — відкинув унію, уніатський — прийняв її. Від­повідну грамоту підписали митрополит, п'ять єпископів і , три архімандрити. Уніатський собор визнав владу паші римського й догмати католицької церкви,, зберіг право­славні обряди й церковнослов'янську мову в богослужінні. Уніати діставали великі привілеї — церковники звільняли­ся від податків, шляхтичам відкривався доступ до держав­них посад, міщани зрівнювалися в професійних правах з католиками.

Православна релігія була поставлена у складні умовах. Православні ієрархи замінювалися уніатськими, у мона­стирів відбиралися маєтності, а самі вони перетворювали­ся на уніатські. Православні купці, ремісники та шляхти­чі обмежувалися в правах. Проти Брестської церковної унії виступили православне духовенство, частина право­славної шляхти, магнат Костянтин Острозький і просте на­селення. Якщо шляхта й духовенство діяли,, переважно шляхом скарг, прохань, відстоювань своїх прав на сейми­ках, то прості віруючі вдавалися до активного опору пока­толиченню. Київські міщани у 1599 р. не впустили до міста призначеного польським королем архімандритом Києво-Печерської лаври Потія. У 1618 р. втопили в Дніпрі на­місника уніатського митрополита Антонія Грековича. Виступи православного населення проти уніатського духо­венства відбувалися пізніше й в інших містах.

Тим часом в Україні визрівала думка про самовільне, відновлення православної церкви. У 1620 р. були обрані православні владики, з чим влада мусила примиритися, щоб дещо зняти конфесійну напругу. Але зробити це не пощастило. Церковна боротьба переросла на визвольну й загрожувала існуванню польсько-шляхетської влади в Україні. Під тиском конфесійно-визвольного руху поль­ський король Владислав у 1632 р. затвердив «Статті для заспокоєння руського народу», які офіційно визнали існу­вання православної церкви. їй поверталася частина захопленого майна, поряд з уніатськими дозволялися православні єпархії. При цьому польський уряд мав широкі можли­вості впливати на обрання православних митрополитів. Одні з них виявилися угодовцями й не залишили помітного сліду в історії православ'я. Інші сприяли розвитку україн­ської національної культури й православної віри. Серед них найпомітніше місце займав києво-печерський архі­мандрит, а з 1632 р. митрополит київський і галицький Петро Могила. Він виступав проти унії, домагався повернення православній церкві Видубицького монастиря, Софійського собору в Києві, інших монастирів та маєтностей, сприяв письменникам і художникам, розвиткові книго­друкування та освіти, писав полемічні твори проти унії. Однак попри всі дії патріотично настроєної української громадськості наступ уніатства на релігійно-національні права українського народу не припинявся.

Середницька. 8 клас.

ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ

1299 р. — після зруйнування Києва монголо-татарами (1240 р.) київські митрополити перебралися до Владимира на Клязьмі.

1303 р. — Галицько-Волинські правителі домоглися ство­рення окремої Галицької митрополії.

1347 р. — було оголошено про скасування Галицької митрополії, що викликало обурення серед православних.

1371 р, — Галицьку митрополію було відновлено польсь­ким королем, з огляду на велике обурення серед наро­дних мас її скасуванням.

1448 р„ — собор у Москві без порозуміння з константино­польським патріархом, який доти висвячував митропо­литів, обрав свого митрополита. Так було започаткова­но незалежну Московську церкву.

1458 р. — відновлено Київську митрополію.

На київського митрополита висвячено грека Григорія. Київська митрополія охоплювала всі українські (разом із Галичиною) та білоруські землі й підпорядковувалася константинопольському патріархові. Друга половина XVI ст. — ця залежність Київської митрополії від константинопольського патріарха ослабла й перетворилася на просту формальність: патріарх давав своє благословіння митрополитові, якого обирав король за рекомендацією "князів і панів грець­кого закону."

Митрополит мав титул "Київського і всієї Русі", а з XVI ст. — "Київського, Галицького і всієї Русі". У Великому князівстві Литовському православна віра попервах стала панівною, але згодом занепала.

Занепадання православної віри почалося:

• за Ягайла, який прийняв католицьку віру;

• після Городельської унії 1413 р., коли великі привілеї дістали католики;

• після Люблінської унії (1569 р.), коли почалося ополячення й окатоличення українського населення;

• Головним знаряддям наступу католицизму став орден

єзуїтів, який поширив свій вплив на українські землі, що були під владою Польщі. Католицькі колегіуми було відкрито у Львові, Кам'янці-Подільському, Луцьку, Острозі, Фастові та інших містах. Православна церква втрачала свій вплив. Багато українських магнатів і шляхти, прагнучи посад, привілеїв, багатства, переходили в католицьку віру.

1582 р. — папа Григорій VIII провів календарну реформу, яка розвела у часі релігійні свята католиків та православних. Католики-феодали почали порушувати релігійні традиції українців.

БЕРЕСТЕЙСЬКА ЦЕРКОВНА УНІЯ 1596 р.

Люблінська унія зумовила загострення релігійних про­блем. Широкі верстви українського населення — селянство, міщани, частина дрібної та середньої шляхти — чинили опір окатоличенню і захищали православну віру.

Поліпшенню ситуації мала сприяти церковна унія.

Православне духовенство хотіло:

• щоб унія з римо-католицькою церквою була основою національного самозбереження українського народу;

• протидією переходу українців до католицизму.

1595 р. — у Кракові відбулася нарада за участю правос­лавних єпископів Кирила Терлецького, Іпатія Потія і се­наторів — католиків, де було вироблено умови унії,

1595 р. — єпископів-прихильників унії прийняв папа Климент VIII і урочисто схвалив унію.

1596 р. — у Бресті (Бересті) було скликано церковний собор (з'їзд прихильників унії), де ухвалено таке:

1. Проголошено унію православної церкви з католицькою.

2. Своїм главою уніати визнали папу римського, але збе­регли в уніатській церкві слов'янську мову та обряди православної церкви.

3. Уніатське духовенство отримувало від польських королів грамоти на володіння землями й селянами.

4. Уніатське духовенство, як католицьке, звільнялося від сплати податків.

5. Уніатська шляхта нарівні з католицькою могла претен­дувати на державні посади.

6. Польський уряд оголосив унію обов'язковою для всіх православних Речі Посполитої.

ПРОТИ УНП ВИСТУПИЛИ:

1. Інша частина православного духовенства зібрала свій со­бор, на якому засудила унію і прокляла її прихильників.

2. Громадський рух в Україні проти уніатства очолили князь Костянтин Острозький, який раніше виступав за єдність церков, а не за підпорядкування православної церкви католицькій.

3. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний, який постійно підтримував православну віру.

4. Більшість народних рухів і повстань відбувалися під гас­лами боротьби проти католицизму та унії.

НАСЛІДКИ УНІЇ:

1. Українці були розділені між кількома церквами.

2. Релігійні протиріччя ще більше загострилися.

3. Почався масовий наступ на православну церкву.

4. Унія насаджувалася силою, православні церковні маєт­ності передавалися уніатам.

5. Розширилася сфера впливу Ватикану на Схід.

6. Значно зросли церковні володіння Ватикану.

7. З моменту свого утворення греко-католицька церква потрапила у складне становище, оскільки:

• католицька церква не сприймала уніатів як повноправних членів римо-католицької віри;

• більшість українського населення ставилася до неї як до чужої, що зрадила "батьківську" віру.

ЗНАЧЕННЯ УНІІ:

В умовах чужоземної окупації українських земель, національного й релігійно-церковного гноблення унія виправдала себе для збереження національної самобут­ності українського народу.

2. Унія стала засобом захисту української мови як важливої національної ознаки.

3. Унія створила передумови для появи національної інтелігенції.

ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ НАПРИКІНЦІ XVI — У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

ВПЛИВ БЕРЕСТЕЙСЬКОЇ УНІЇ НА РОЗВИТОК ЦЕРКОВНОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

1. Після Берестейського собору 1596 р. православне духо­венство, братства, міщани намагалися вплинути на ко­роля і сейм Речі Посполитої, щоби скасувати унію і не ламати церковних традицій в Україні. Але їхні зусилля виявилися марними.

2. Після Берестейської унії релігійне роз'єднання народу значно послаблювало боротьбу проти уніатської церкви.

3. На початку XVII ст. в Україні вже не було жодного православного єпископа, хоча, більшість населення до­тримувалася православної віри.

4. Уніатська церква була в принизливому становищі, бо поляки до неї ставилися зневажливо.

Українська шляхта, магнати почали переходити в като­лицьку віру.

5. Міжконфесійна боротьба загострилася після того, коли на захист православної церкви піднялось козацтво. Саме на козаків покладалася православна церква у своїх подаль­ших діях проти унії та католицизму.

6. Наступові католицизму, унії протистояли братства, які пожвавили свою діяльність наприкінці XVI — на почат­ку XVII ст.

ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ІЄРАРХІЇ

1620 р. — за допомоги Петра Сагайдачного в Києві було поновлено православну ієрархію.

Єрусалимський патріарх Феофан, який проїжджав через Київ, повертаючись із Москви, висвятив шістьох правос­лавних єпископів і митрополита, яким став ректор Київської братської школи Йов Борецький.

Йов Борецький — високоосвічена людина, знавець ба­гатьох мов.

Навчався в Острозькій школі, а згодом у Краківському університеті. Був активним борцем за православну віру.

Митрополит Йов Борецький написав трактат "Протес­тація" (1621 р.), в якому обстоював право православного населення на свою віру і церкву, засуджував запровадження унії насильницькими методами і виступав проти утисків православних у Речі Посполитій. Він постійно виступав перед народом, закликаючи його до боротьби проти унії, проти католицизму. Часто виступав перед козаками, вважа­ючи їх оборонцями православної віри.

Польський уряд розцінив відновлення митрополії як державний злочин, а патріарха, митрополита і єпископів оголосив зрадниками. Проти них готувалися репресії, але війна Речі Посполитої з Туреччиною 1620 р. перешкодила їх здійсненню.

Перед смертю Йов Борецький написав духовний заповіт, в якому все своє майно заповів православній церкві в Києві. Помер 12 березня 1631 р.

ПЕТРО МОГИЛА (1596—1647)

Петро Могила — видатний церковний і культурний діяч, палкий захисник православної віри, людина з велики­ми організаторськими здібностями, високоосвічений, видат­ний вчений свого часу, просвітитель.

Походив із славного старовинного роду, син молдавсь­кого воєводи, навчався у Львівській братській школі, зго­дом у Парижі, здобув блискучу європейську освіту.

Сім'я Могил дотримувалася православної віри.

Служив у польському війську, брав участь у Хотинській війні, згодом постригся в ченці.

У 1627 році став архімандритом Києво-Печерської лаври. Петро Могила був рішучим противником церковної унії, дбав про піднесення авторитету православної церкви та піднесення традицій православ'я.

Він домігся повернення православній церкві від уніатів Софійського собору в Києві, Києво-Видубицького монасти­ря та деяких інших церков і монастирів. Дбав про освіту, культуру, реставрував ряд храмів.

1631 р. — Петро Могила заснував при Києво-Печерській лаврі школу.

1632 р. — ця школа була об'єднана з Київською братською школою і дістала назву Києво-Могилянської колегії. Не­забаром стала вищим навчальним закладом України — Києво-Могилянською академією. Щорічно у стінах ака­демії навчалося 2 тис. студентів, і вона стала науковим і духовним центром слов'янського світу.

У 1992 р. цей навчальний заклад було відроджено.

Петро Могила, ставши митрополитом, провів реформу православної церкви.

ЦЕРКОВНІ РЕФОРМИ ПЕТРА МОГИЛИ

1. 1640 р. — церковний собор у Києві затвердив перший православний катехізис.

Катехізис (повчання) — це стислий виклад християнсь­кого віровчення у формі запитань і відповідей.

2. 1646 р. — було надруковано виправлений "Требник" із правилами всіх церковних обрядів.

3. Було запроваджено посади митрополичих намісників,

4. Петро Могила створив церковний суд — консисторії.

5. Зміцнив матеріальну базу митрополії.

6. Під його управлінням було зосереджено великі земельні володіння.

7. Засновував школи, в яких вивчали основи релігії.

8. Дбав про високий рівень освіти. У школах вивчали мови (латину, грецьку, польську).

9. Петро Могила все робив щодо створення умов для ви­ховання освіченого духовенства, проповідників, письменників-полемістів.

10. Дбав, щоб освіту нести в народ, велика його роль як просвітителя.

12 грудня 1996 р. Петро Могила за заслуги перед Укра­їнською православною церквою був канонізований — визнаний святим.

ВИСНОВКИ

1. Українська православна церква протягом 65 років, од 1620 р. по 1685 р., вела самостійне духовне життя.

2. Вона рішуче виступала проти унії з католицькою церк­вою і не допускала над собою зверхності.

3. Реформи церкви переносили на український ґрунт західноєвропейські зразки духовного життя.

4. Церква духовно підтримувала боротьбу українського на­роду за незалежність і власну державність.

5. Церковна реформа сприяла відродженню православної церкви та перетворенню Києва на релігійний і культур­но-політичний центр українського народу.

РЕФОРМАЦІЙНІ РУХИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Від початку XVI ст. Західна Європа переживала великі зміни в релігійному житті, викликані Реформацією, що по­чалася в Німеччині.

Реформаційний, або протестантський, рух — це соціаль­но-політичний рух XVI — XVII ст., що охопив багато країн Європи та був спрямований проти засилля католиць­кої церкви.

Ця течія започаткувала новий напрям християнського вчення — протестантизм.

Протестантська церква проголошувала свою неза­лежність від влади папи римського.

В Україні стало багато прихильників протестантської церкви, особливо серед панів і шляхти, поширювалися різні віровчення і секти.

1. Кальвінізм — протестантська релігійна течія, ідеологом якої був Ж. Кальвін. Він проповідував необхідність де­шевої церкви, а також поміркованість, економію, підприємництво в особистому житті людини.

2. Аріанство — течія у християнстві, засновником якої був александрійський священик Арій (IV ст. н. є.). Аріанство заперечувало єдиносутність Бога — Отця і Бога — Сина (Христа), вважаючи останнього творінням Бога — Отця і отже, нижчим за нього.

3. У VI—VIII ст. це вчення дещо змінилося і дістало нову назву — социніанство (від імені засновника Ф. Социна). Социніани не визнавали:

• вчення про Святу Трійцю (Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух святий);

• проголошували Христа людиною, а не Богом;

• обстоювали свободу совісті.

В Україні социніанство було поширене в Чернігові, Хмільнику, Проскурові, Києві та ін.

Наприкінці XVII ст„ социніанське віросповідування в Речі Посполитій було заборонене.

Всі реформаційні рухи в Україні зароджувалися на основі морально-побутового занепаду церковної ієрархії.

КОНТРРЕФОРМАЦШНІ РУХИ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

Контрреформаційні рухи — намагання провести реформи всередині католицької церкви, щоби піднести її роль і вплив, підірвані реформацією.

Велику роль у цьому аспекті відіграв орден єзуїтів (дослівно "Товариство Ісуса"). Був заснований у 1534 р., офіційно затверджений папою Павлом III у 1540 р.

Його мета — зміцнення позицій католицької церкви, влади папи римського, підірваних реформаційним рухом. Єзуїти розгортали свою діяльність в Україні, відкрили єзуїтські школи у Львові, Кам'янці, Києві та ін., прагнучи збільшити кількість прихильників католицизму.

ВИСНОВКИ

1. Наприкінці XVI — в першій половині XVII ст. релігійна ситуація в Україні була складною: існували три конфесії (напрямки віросповідання): греко-католицька церква, православна церква, протестантська церква.

2. Передові люди цього часу висували ідею зближення церков.

3. Тривав наступ католицизму.

4. Українські віра, церква і духовність опинились у прини­зливому становищі.

КУЛЬТУРА УКРАЇНИ В XVI — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

УМОВИ НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО ВІДРОДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

1. Україна перебувала під владою інших держав.

2. До середини XVII ст. Україна не мала своєї державності.

3. Це був період посилення боротьби за свою національну са­мобутність в умовах польсько-литовського панування, пог­либлення соціального, національного і релігійного гніту.

4: Культура розвивалася в умовах запеклої боротьби українського народу проти чужоземних гнобителів, постійної боротьби проти турецько-татарської агресії.

5. Набуваючи дедалі більше національних рис, культура України значно вплинула на подальший розвиток національної самосвідомості українського народу.

6. Виникнення козацтва й утворення Запорозької Січі сприяли розвиткові культури.

7. Значний був вплив польської культури на українську, по­ширилися західноєвропейські ідеї гуманізму і Реформації.

8. Значний, вплив на розвиток культури мало винайдення друкарського верстата.

ВИСНОВКИ:

1. Після тривалого занепаду розвиток культури України ХVІ-ХVІІ ст. набув характеру національного відродження.

2. В українській культурі ХVІ-ХVІІ ст. відчувався вплив європейських традицій та гуманізму.

3. Все ж таки культурний розвиток України гальмувався чужоземним пануванням.

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Мова поряд із православною церквою залишалася ду­ховною опорою нації.

Стара "руська" мова, що ґрунтувалася на давньоруській основі (мала український та білоруський різновиди), служи­ла як офіційна мова Великого князівства Литовського кілька століть. 1566 р. — Литовський статут, де було про це записано.

Цією мовою друкувалися книжки й писалися наукові твори, документи, твори давньої літератури. Вона постійно збагачувалася.

Вчені — філологи того періоду: архієпископ Арсеній, Лаврентій Зизаній, Мелетій Смотрицький, Памва Беринда.

Вони: розробили граматику української мови; склали перші тлумачні словники; сприяли наближенню церковнослов'янської мови до народної української мови.

ПЕРЕСОПНИЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ

У Пересопниці в 1556—1561 рр. створено українську першокнигу — Пересопницьке Євангеліє, визначну пам'ят­ку української літературної мови і культури. Пересопницьке Євангеліє — визначна пам'ятка староук­раїнської мови, найдавніший переклад Євангелія з книжної церковнослов'янської мови на "просту" мову.

Книга написана на 482 пергаментних аркушах, оздобле­на заставками та малюнками. її писали архімандрит Гри­горій і писар Михайло Василевич, які переклали Святе Письмо зрозумілою народною мовою.

Пересопницьке Євангеліє — перша пам'ятка української писемності. Вона є національною святинею і зберігається в рукописному відділі Центральної наукової бібліотеки Національної академії наук України в Києві.

Президент України перед вступом на посаду присягає на Пересопницькому Євангелії.

БРАТСТВА

Це — громадські спілки православного українського на­селення — міщан, духовенства, української шляхти, козаків. Вони протистояли: наступові католицизму; національним утискам; політиці полонізації українських земель.

Братства відігравали визначну роль у політичному й культурному житті. Вони обстоювали право міських гро­мад брати участь в управлінні церковними справами й кон­тролі за діяльністю єпископів.

1586 р. - в Україні перше братство, разом із школою та друкарнею, з'явилось у Львові.

Львівське братство: збудувало церкву; заснувало першу українську гімназію; активно боролося за створення у Львові міського самоврядування, незалежного від влади Польщі;

Йому належала друкарня, в якій 1573 р. Іван Федоров надрукував книгу "Апостол".

Наприкінці XVI ст. подібні братства виникли в ряді інших міст: Дрогобичі, Галичі та ін.

1615 р. - виникло Київське братство. В його організації взяли участь представники міщанства, шляхти, духовенства: І.Борецький, 3. Копистенський та ін..

Гальшка Гулевичівна заповіла братству свій двір на Подолі та значні кошти.

1615-1616 рр. — на ці кошти було побудовано школу та Богоявленський монастир — основу майбутньої Києво-Могилянської академії.

ОСВІТА

1. Здавна в Україні було домашнє (сімейне, батьківське) виховання.

2. Були поширені школи початкової грамоти при церквах і монастирях.

Перша українська школа виникла 1550 р. в містечку Красноставі (Східна Галичина).

Шкіл було замало, і вони не могли забезпечити маси людей навіть початковою грамотою.

3. Перша вища школа в Україні — Острозька слов'яно-греко-латинська академія, заснована 1578 р. в Острозі коштом Костянтина Острозького.

Перший її ректор — Герасим Смотрицький.

Навчали тут за поширеною в Європі системою "семи цільних мистецтв": граматика; риторика; діалектика; арифметика; геометрія; музика; астрономія.

Із стін академії вийшли: Мелетій Смотрицький, автор однієї зі слов'янських граматик;

Петро Конашевич-Сагайдачний — гетьман українського козацтва та ін.

1640 р. — після смерті князя К. Острозького школа за­непала і припинила існування.

4. Православні братства засновували велику кількість шкіл, в яких навчалися діти не лише шляхти, а й козаків.

1586 р. — було засновано першу братську школу у Львові, а її ректором став Йов Борецький. 1615 р. — відкрито братську школу в Києві.

Навчання у братських школах регламентувалося стату­том "Порядок шкільний".

5. Митрополит Петро Могила в Печерській лаврі заснував гімназію.

6. 1632 р. — гімназія об'єдналася з братською школою в Київський колегіум, що згодом дістав назву Києво-Могилянської академії. Цей заклад не поступався кращим закордонним університетам.

Вивчали старослов'янську, грецьку, латинську, німецьку та інші мови. Термін навчання — 12 років. У 1992 р. цей навчальний заклад було відновлено.

7. У той період в Україні створювалися шкільні підручники: "Граматика словенська" (1619 р.) Мелетія Смотрицького.

"Адельфотес" - граматика грецької мови; видана 1591 р. у Львові. Поряд із грецьким матеріалом, давала слов'янські пара­лелі та сприяла розвиткові граматичної термінології.

ШКІЛЬНІ ЗВИЧАЇ

У школі всі учні, попри соціальне походження і достаток, були рівними. На перших місцях сиділи учні, які краще вчилися. Найкращий учень сидів біля вчителя.

Учні повинні були підтримувати лад і чистоту в школі, а тому чергували. Обов’язок чергових учнів був: прийти раніше до школи; школу замести; запалити піч; записувати тих, хто порушував дисципліну.

За всякі шкільні провини карали різками.

При школі була бурса. В ній жили студенти, що приїжджали з далеких місць. Харчувалися своїми продуктами, які привозили з дому: пшоно, крупи, горох, сухарі. Часто в бурсі бувало холодно і голодно.

Жителі бурси самі підтримували у себе порядок, на свята всі ходили до церкви на богослужіння, співали в хорі, за що отримували харчі й дрова.

Чимало бідних студентів вечорами ходили по домах міщан: співали релігійних пісень, читали псалтир, декламу­вали вірші. Міщани за це давала їм харчі. Пісня й гумор супроводжували життя студентів.

У бурсі готувалися до свят: організовували вистави, гумористичні інтермедії, на Різдво — вертеп, колядки та ін.

ПОЧАТОК КНИГОДРУКУВАННЯ

Вирішальне значення для розвитку освіти, науки і куль­тури мало книгодрукування

Першодрукарем був Ш. Фіоль, який у Кракові надру­кував книги, призначені для України.

1491 р. — надрукував релігійні книги "Октоїх" і "Часо­слов" (кириличним шрифтом).

З книгодрукуванням в Україні пов'язане ім'я Івана Федорова, який через переслідування в Москві в період ца­рювання Івана Грозного переїхав до Львова.

1573 р. — Іван Федоров за допомогою братства відкрив першу друкарню у Львові.

1574 р. — видав перші книги — "Апостол" і "Буквар" для навчання дітей грамоти.

Через матеріальні нестатки Іван Федоров був змушений продати свою друкарню і переїхати до Острога, який став новим центром видавничої справи.

В Острозі Іван Федоров видав:

• "Буквар" (1578 р.). До нашого часу збереглося лише два примірники "Букваря": один у королівській бібліотеці (Данія), інший — у Німеч­чині (м. Гота).

• "Острозьку Біблію" (1581 р.) — першу Біблію слов'янською мовою. Острозька Біблія є в багатьох бібліотеках: у Києві, Львові, Харкові, Ужгороді, Москві та ін.

Після смерті Івана Федорова (1583 р, друкарська справа в Україні не припинилася. Друкарні з'явилися в багатьох містах України: Києві, Луцьку, Новгороді-Сіверському, Ро­гатині та ін.

Львівське братство викупило друкарню Івана Федорова і видало у 1591 р, греко-слов'янську граматику.

Найбільш потужною була друкарня Києво-Печерської лаври, яку заснував архімандрит Єлисей Плетенецький.

УСНА НАРОДНА ТВОРЧІСТЬ-

В усній народній творчості відображалися найважливіші події в житті українського народу — передусім боротьба проти турків і татар.

Виник новий жанр — героїчний епос (історичні пісні та Думи).

Найбільш відомі з них : "Втеча трьох братів з Азова", "Плач невільників", "Самійло Кішка", "Маруся Богуславка" та ін.

Пісні та думи виконували мандрівні співці —- лірники. Багато пісень і дум присвячено народним героям визволь­ної боротьби: С. Наливайку, Острянину, Павлюку та ін.

Кобзарі супроводжували у походах запорожців, склада­ли пісні й думи про їхню відвагу і хоробрість.

ЛІТЕРАТУРА

Особливості літературного процесу цього періоду:

• багатомовність;

• національне відродження;

• боротьба за православ'я;

• орієнтація на кращі зразки європейської культури;

• поширення ідей гуманізму, Реформації в Україні.

1. Найбільш поширеними були твори релігійного змісту: "Києво-Печерський патерик" (XV ст.) та ін,

2. Розвивалася перекладна література.

З'явилися твори, що надходили з Греції, Італії, Індії та інших країн: "Александрія", "Троянська війна", "Сказання про Індійське царство" та ін.

3. Розвивалася полемічна література (полеміка — дискусія, сперечання). Відомо близько 60 полемічних творів.

Ідейний зміст полемічної літератури був направлений проти полонізації (ополячення) українського народу, насад­ження католицизму та унії. Поштовхом до написання полемічних творів стала книга польського публіциста Петра Скарги "Про єдність церкви божої" (1577 р.), в якій автор висловлював думку про необхідність унії та погли­нання православної церкви католицькою.

Видатними полемістами були:

1. Герасим Смотрицький, який написав твір "Ключ царства небесного" (1587 р.), в якому захищав основи православної віри. Відомий і його твір

"Календар римський новий" (1587 р.).

2. Мелетій Смотрицький, син Герасима Смотрицького. Написав твір "Тренос", в якому показав занепад пра­вославної церкви, плач якої глибоко хвилював право­славних.

Автор змалював плач багатьох голосів за тими, хто пе­рейшов до католицької віри.

3. Іван Вишенський, автор полемічного твору "Порада", в якому він радив очистити православну віру від усякого зла та єресі. І. Вишенський написав близько 20 послань, адресуючи їх князю Острозькому, братствам, владикам і всім українцям.

("Послання до збіглих від православної віри єпископів", "Короткословна відповідь Петру Скарзі" та ін.).

Вперше твори І. Вишенського були зібрані й частково опубліковані 1815 р. Миколою Костомаровим.

Наукову роботу про Івана Вишенського та його творчість написав І. Франко. У поемі "Іван Вишенський" І. Франко відтворив образ великого полеміста.

4. Йов Борецький у творі "Протестація" (1621 р.) засуджу­вав католицизм, утиски православної церкви, рішуче виступав проти уніатської церкви.

5. Захарій Копистенський — його твір "Палінодія" (1622 р.) уславився обороною православної віри.

Написав він і дотепну "Книгу оборони. Крім того, 3. Копистенський виступав у різних виданнях як перекладач, редактор і видавець.

ЛІТОПИСАННЯ

Зберігалися традиція Київської Русі — літописання. Місце стислих літописних оповідань заступили щорічні записи про найважливіші події.

Найбільш відомі літописи XIV — XVII ст.: Густинський; Острозький; Київський; Львівський та ін.

У цих літописах проводилася основна ідея:

• засудження загарбання українських земель іншими державами та її гноблення;

• необхідність єдності українських земель;

• підтримка національно-визвольної боротьби українського народу проти чужоземних поневолювачів.

ТЕАТР

1. Основою українського театру стали народні ігри та обряди.

2. Набули поширення постановка п'єс на побутові теми, що відбувалися на майданах, ярмарках і збирали багато глядачів.

3. Популярністю користувалися народні актори — скомо­рохи, які влаштовували різні свята.

4. Був поширений вертеп — театр ляльок.

Це був мандрівний народний музичний театр. Українська вертепна драма складалася з двох частин: релігійної, яку показували на другому поверсі спеціально зробленої дерев'яної скрині. На нижньому поверсі показували другу частину — невеличкі вистави на побутові теми.

5. У школах (Острозькій школі, Київському колегіумі, брат­ських школах) влаштовували театралізовані вистави — шкільні драми. В антрактах драм ставили комедійні інтермедії (п'єси-вставки) на побутові теми. Про шкільні драми згадується в одному з послань Івана Вишенського.

МУЗИКА

1. Українська музика розвивалася на народній пісенній основі.

2. У братських школах вивчалася теорія музики і співу за рукописними нотними збірниками.

3. Професійна музика залишалася виключно церковною (вокальною і хоровою).

4. У школах, маєтках землевласників створювалися хорові капели.

5. Були поширені історичні пісні й думи, які прославляли героїчну боротьбу українського народу, показували його тяжке життя. Пісні й думи виконували лірники й кобзарі.

6. Музичними інструментами того періоду в Україні були: сопілки, бубни, цимбали, скрипки, бандури, кобзи, ліри та ін.

7. У той час виникають перші музичні товариства (в Києві, Львові, Кам'янці-Подільському та ін.).

АРХІТЕКТУРА

1. Широкого розмаху набрало будівництво замків — фор­тець, що їх великі магнати використовували для особис­тої безпеки. Такі фортеці побудовано в Луцьку, Кам'янці-Подільському, Острозі, Мукачеві, Львові та інших містах.

2. Навколо великих міст для захисту від нападів турецьких і кримсько-татарських військ будувалися вали, фортеці (навколо Києва, Чернігова, Канева, Житомира, Переяс­лава, Білої Церкви та ін.)

3. Подібними до фортець і оборонних споруд були монастирі: Печерський (Київ), Густинський (Чернігівщина),

Мгарський (Лубенщина), Троїцький (у Межиріччі під Острогом) та ін.

4. Зводилися нові монастирі та церкви: Дерманський монастир на Волині, Церква Богоявлення в Острозі та ін.

5. В архітектурі характерне поєднання самобутнього стилю з кращими надбаннями епохи Відродження:

будинок Костянтина Корнякта — відомого діяча брат­ства у Львові (1580 р.);

Успенська церква у Львові (1598—1630 рр.); будинок Артемихи у Києві (початок XVII ст.).

6. Шляхта, магнати будували прекрасні палаци, прикра­шені різьбленням по дереву, кам'яними і дерев'яними скульптурами, картинами.

Окрасою таких палаців були сади. У XVI ст. сади закладали на італійський кшталт.

Вони були засаджені місцевими деревами, найбільше ли­пами. В садах були клітки з різними пташками: синьогорлицями, куріпками тощо.

У квітниках росли лілії, конвалії, білявки, а згодом з'явилися квіти, привезені з європейських країн, — тюльпани, нарциси та ін.

У другій половині XVII ст. поширвалися сади, закладені за французьким зразком: симетричні квітники мали форму квадратів, трикутників. Ставили статуї старовинних богів і героїв, а дерева підстригали у вигляді звірів, птахів, музич­них інструментів та ін.

7. На будівництві палаців, церков в Україні працювали відомі архітектори:

Петро Італієць збудував Братську церкву Успення у Львові (1559 р.);

Петро Красовський спорудив Корняктівську вежу й Трьох­святительську каплицю при Успенській церкві у Львові;

Павло Римлянин побудував Успенську церкву у Львові (1591—1612 рр.).

8. До нас дійшли фрагменти споруди українського рене­сансу — братської церкви в Луцьку (збереглася її вівтар­на частина).

9. Розвинулася ренесансна декоративна різьба в камені й дереві. Декоративна різьба в дереві широко використо­вувалася в іконостасі,

10. На початку XVII ст. поширився архітектурний стиль — українське бароко: монастир і колегія у Вінниці (1610 р.); домініканський костел у Києві (30-ті рр. XVII ст.).

11. Ширився реставраційний рух, особливо за Петра Мо­гили, а згодом за часів Хмельниччини (\відбудова зруй­нованих будівель княжих часів)

Петро Могила відбудував: Софійський собор; церкву Спаса на Берестові; Михайлівську церкву Видубицького монастиря та ін.

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО

1. Образотворчому мистецтву було властиве використання народних І релігійних традицій, поширення ідей гуманізму.

2. Церкви і палаци прикрашали настінним живописом.

3. Поширилося малювання ікон з уведенням побутових елементів в іконописну тематику.

4. У Львові було створено цех малярства, який мав свій статут (існував у XVI—XVIII ст.)

5. Поширилася книжкова графіка — оформлення рукопис­них і друкованих книг, зокрема "Віршів...козацького ри­царя П. Сагайдачного" (1622 р.)

Зображено кінний портрет гетьмана, герб Запорозького Війська та вигляд Кафи.

Митрополит П. Могила при бібліотеці Києво-Печерсь­кої лаври зібрав західноєвропейські зразки малярства, графіки, які були систематизовані та використовувалися українськими художниками.

6. Розвивався портретний живопис. У церквах малювали портрети державних, політичних, релігійних і культурних діячів.

7. Відомими українськими художниками XVI—XVII ст. були: Микола Петрахнович (Львів, друга половина XVI ст.) Гринь Іванович — співробітник Івана Федорова, оформ­ляв книжки.

8. Розвивалася мініатюра. Ними прикрашені рукописні книги: «Загорівський Апостол» — орнаментований заставками; з матово-блідого золота та безлічі мініатюрних зображень (1554 р.)

Євангеліє Києво-Печерської лаври (1538 р.) Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 р.) — оздоблене застав­ками та малюнками, що зображують чотирьох євангелістів.

9. Українські майстри досягли великих успіхів у художній обробці металів. Декоративно оформлялися дзвони, гар­мати, шаблі, ліхтарі тощо.

10. Широко використовувалася інкрустація (оздоблення) виробів золотом, сріблом, коштовним камінням.

11. Умільці виявляли велику майстерність у художньому оформленні посуду, одягу, сідел, возів, човнів тощо

Кульчицький. Історія України

7.2. Пересопницьке Євангеліє. Стан шкільництва. Острозька академія. Братські школи. Утворення Києво-Могилянської академії. Книгодрукування. Діяльність І. Федоровича в Україні. Усна народна творчість. Літе­ратура. Розквіт полемічної літератури. Драматична література й театр. Архітектура й містобудування. Образотворче мистецтво.

1556-1561 pp. - Створення Пересопницького Євангелія.

1572-1629 pp. - Будівництво ансамблю Успенської церкви у Львові.

1576-1578 pp. - Заснування князем Костянтином Острозьким друкарні та школи, виникнення Острозького літературно-наукового гуртка.

1586 р. - Заснування у Львові Успенського братства та братської школи.

1615 р. - Шляхтянка Галшка Гулевичівна подарувала Київському братству свій «двір пляцем» на Подолі. Початок діяльності братської школи в Києві.

1617 р. - Заснування Луцького Хрестовоздвиженського братства та братської школи ньому.

1646 р. - Видання друкарнею Києво-Печерської лаври «Требника» Петра Могили.

Розвиток української мови. Пересопницьке Євангеліє

Протягом 16 - першої половини 17 ст. відбувалися важливі зрушення в розвитку української мови. Вони стосувалися мови

літературної. Від часів Київської Русі три­вала традиція застосування двох літератур­них мов: книжкової староукраїнської

(у другій половині 16 ст. її називали прос­тою мовою) та слов'яно-руської. Проста мова була наближена до мови розмовної. Нею писалися найрізноманітніші судові та урядові документи, полемічні та оратор­сько-проповідницькі твори, повчальна пое­зія, літописи. Мова слов'яно-руська - ук­раїнський різновид церковнослов'янської мови. Церковні книжки й надалі писалися церковнослов'янською мовою, яку тоді на­зивали слов’яно-руською. І хоча вона за­знавала впливів розмовної мови українців, проте залишалася незрозумілою народові.

Від другої половини 16 ст. почали з'яв­лятися переклади простою мовою церков­них текстів: Пересопницьке Євангеліє (1556-1561); Крехівський «Апостол» (60-х pp. 16 ст.); Волинське Євангеліє (1571) тощо.

Першою відомою книгою Святого Письма, перекладеною тогочасною книж­ною українською мовою, є Пересопницьке Євангеліє. Розпочато її було в с. Двірці, а закінчено у волинському містечку Пересопниці, яке й дало назву книзі.

Переклад грецьких та церковнослов'ян­ських текстів чотирьох Євангелій здійснив архімандрит пересопницького Пречистенського монастиря ієромонах Григорій. Спи­сав переклад син протопопа із Сянока Ми­хайло. Рукопис виготовлено на пергаменті з уживанням чорного чорнила та кіновару. Усі 482 його аркуші оправлено в дубові дошки, обгорнуті зеленим оксамитом. У па­м'ятці засвідчено фонетичні, граматичні, лексичні й синтаксичні особливості живої української мови 16 ст.

Освіта. Стан шкільництва

За традицією школи діяли при церквах і монастирях. Підготовлені дяки навчали дітей письму церковнослов'янською мо­вою, основам арифметики, молитвам, співу. Такі школи існували в найбільших містах, згодом їх кількість зростала. Розгортання реформаційного руху зумовило появу про­тестантських шкіл. Вони, зокрема, були засновані в Гощі, Белзі, Львові, Берестечку, Хмільнику.

Створювали свої школи та колегіуми і єзуїти, які головну мету виховної діяльно­сті вбачали в наверненні якомога більшої кількості українців до католицької віри.

Острозька академія. Нові риси у розвитку освіти найяскравіше втілилися в ді­яльності Острозького культурно-освітнього осередку. Його було створено 1576 р. з іні­ціативи князя Василя-Костянтина Ост­розького. Головну мету діяльності він уба­чав у відродженні української культури на засадах православ'я. З цією метою не піз­ніше 1578 р. в Острозі було створено школу. В ній ґрунтовно вивчалися мови — церков­нослов'янська, грецька й латина. Виклада­лися і «сім вільних наук» - граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Шкільна програма, за якою здійснювалося навчання в Острозькій школі, передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої. Влас­не, тому сучасники називали Острозьку школу і школою, і колегіумом, і академією. То була слов'яно-греко-латинська шко­ла - перша вища школа в Україні та на східнослов'янських землях. Першим рек­тором Острозької академії був Герасим Смотрицький - знавець літератури, поет, письменник. На запрошення Костянтина Острозького він прибув до Острога та очо­лив гурток учених, які готували до друку Острозьку Біблію. Герасим Смотрицький був головним перекладачем і редактором цього видання. Серед вихованців Острозь­кої академії було багато видатних особи­стостей, зокрема Максим (Мелетій) і Сте­пан Смотрицькі, Петро Конашевич-Сагайдачний, Иов Борецький.

Братські школи. Освітянські й виховні ідеї Острозької академії були підхоплені братствами. Необхідність протидіяти наступові католицької культури спричинила появу братських шкіл. Перша така школа з'явилась у Львові 1586 p., а незабаром їх почали створювати по всій Україні. На по­чатку 17 ст. братських шкіл налічувалося близько 30. Утримувалися вони коштом братств. Діти з незаможних родин і сироти навчалися безкоштовно. Головне призна­чення братських шкіл - давати добру освіту й виховувати відданість давнім традиціям та батьківській вірі. Братські школи, так само як і Острозька школа, були слов'яно-греко-латинськими. У 1615 р. постала братська школа в Києві. До її заснування доклали зусиль вчені, письменники й про­відні діячі православної церкви, які гурту­валися навколо архімандрита Києво-Печер­ської лаври Єлисея Плетенецького. Першим ректором Київської братської школи був Йов Борецький. Восени 1631 р. в Києві ви­никла ще одна школа - Лаврська. Заснував її архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила. Незабаром Лаврську школу було об'єднано з Київською братською. Об'єднана школа почала діяти у вересні 1632 р. Називалася вона колегією.

Києво-Могилянська академія. Київ­ська колегія (згодом Києво-Могилянська академія) була вищим навчальним закла­дом. Повний курс навчання тривав 12 років. Усього в академії було вісім класів, а кіль­кість предметів перевищувала ЗО. Основу навчальних предметів становили ті ж таки «сім вільних наук». У перших чотирьох кла­сах академії вивчалися мови: книжна укра­їнська, церковнослов'янська, грецька, ла­тинська й польська. Усі вищі науки в Києво-Могилянській академії викладалися, як і скрізь у Західній Європі, латиною. Проте дбали в академії і про належне знання укра­їнської мови. Києво-Могилянська академія впродовж тривалого часу була єдиним ви­щим навчальним закладом для всіх станів України, Східної Європи і православного світу.

Розвиток книговидання

Новий етап в історії книговидання в Україні пов'язують з іменем московського першодрукаря Івана Федоровича (Федо­рова). Зазнавши переслідувань у Московії, він на початку 70-х pp. 16 ст. прибув до Львова.

У 1574 р. у Львові Іван Федорович видав «Апостол» і перший український друкова­ний підручник для навчання грамоти -«Буквар». У 1581 р. в Острозі Федорович видав справжній шедевр серед стародру­ків - Острозьку Біблію.

До середини 17 ст. в Україні вже діяло 25 друкарень в різних містах та селах. Спершу було чимало малих приватних друкарень, але поступово видання книжок зосередилось у найбільших друкарнях - Києво-Пе­черської лаври, Львівського братства, Ми­хайла Сльозки, Львівського єзуїтського ко­легіуму. Найбільшим центром книгодруку­вання в Україні у першій половині 17 ст. стала друкарня Києво-Печерської лаври. її заснував 1615 р. архімандрит Лаври Єлисей Плетенецький. Лаврська друкарня видала першу книжку 1616р.; протягом другої по­ловини 17 ст. у ній було видано 120 найме­нувань книг - насамперед богослужебна література, а також букварі, словники, ка­лендарі, праці з історії тощо. Найуславленіше видання того часу - «Требник» Петра Могили. Друкарня Києво-Печерської лаври проіснувала понад 300 років.

Відомі книжкові пам'ятки

Назва пам'ятки	Місце й рік видання	Стисла характеристика
«Апостол»	1574 р. Львів, друкарня Івана Федоровича	Апостол - скорочена назва однієї з найважливіших богослужебних книг, що містить опис діянь апостолів та їхні послання. Праця над «Апостолом» тривала майже рік – від 25 лютого 1573 р. по 15 лютого 1574 р. Вона рясно прикрашена вибагливими заставками, кінцівками, художніми ініціалами, фігурними зображеннями. В «Апостолі» є й сторінкові гравюри: зображення євангеліста Луки та орнаментальна композиція з гербом Львова та друкарським знаком І. Федоровича. Книга вийшла накладом близько 1000 примірників, із яких дотепер збереглося 85. Дванадцять із них знаходиться в бібліотеках і музеях Львова
«Буквар»	1574 р. Львів, друкарня Івана Федоровича	Перший на східнослов'янських землях підручник для навчання грамоти. І за змістом, і за технікою виконання, і за шрифтом він вважався взірцем для подальших видань букварів аж до 19 ст. «Буквар» -невелика книга, прикрашена маленькими заставками, кінцівками і дещо спрощеними зображеннями гербів м. Львова та Івана Федоровича
Острозька Біблія	1581 р. Острог, надруковано Іваном Федоровичем коштом Василя-Костянтина Острозького	Перше повне друковане видання Біблії церковнослов'янською мовою
«Адельфотес»	1591 р. Друкарня Львів­ського братства	Граматика грецької мови для слов'ян
«Граматика словенська» Лаврентія Зизанія	1596 р. Друкарня Віден­ського братства	Перша граматика церковнослов'янської мови на східнослов'янських землях
«Лексис» Лаврентія Зизанія	1596 р. Друкарня Віден­ського братства	Перший український друкований словник, у якому понад тисячу церковнослов'янських слів перекладалися тодішньою українською мовою
«Граматика» Мелетія Смотрицького	1619р. м. Єв'є (біля Вільна)	Одна з найвизначніших мовознавчих праць. Протягом двох століть вона слугувала за основний підручник граматики церковнослов'янської мови у школах України, Білорусі, Росії, Болгарії та Сербії
«Лексикон славенороський» Памви Беринди	1627 р. Друкарня Києво-Печерської лаври	У словнику, що складався з двох частин, було зібрано майже 7 тисяч слів. У першій частині церковнослов'янські слова перекладено книжною українською мовою, а в другій - витлумачено власні назви та імена людей

Усна народна творчість

На 16—17 ст. випав розквіт українського епосу - дум, балад, історичних пісень, яки­ми український народ відгукувався на нові умови свого історичного розвитку. До твор­чості спонукали не лише історичні події. Українці відгукувалися піснею і на буденні клопоти, родинні радощі й негаразди. Тож розвивалися жанри родинно-побутової, ліричної, жартівливої пісні. З-поміж усно­поетичних творів, зокрема історичних пі­сень і балад, думи вирізняються значно більшим обсягом, своєрідними віршовою та музичною формами. Великого значення у виконанні дум набувала імпровізація; дума творилася під час кожного виконання; незмінними при цьому залишалися тема й найголовніші елементи сюжету. Найдавніші думи виникли в 14—15 ст. У них відображено тяжкі лиха і злигодні українського народу, турецько-татарська навала, страшні руйнування міст і жорстоке плюндрування сіл, знищення і масове захоплення в полон українців. Розповідають думи і про гірку долю невільників. Інший цикл дум, з-поміж яких «Маруся Богуславка», «Втеча трьох братів з города Азова», «Самійло Кішка», присвячено звитяжній боротьбі козацтва проти завойовників. Творцями й виконав­цями дум та історичних пісень були кобзарі, бандуристи, лірники.

Розвиток літератури

Під впливом ідей гуманізму і Реформа­ції українське письменство 16-17 ст. де­далі ширше використовувало мистецькі засоби фольклору. Водночас книжні тра­диції проникали в усну народну творчість. Такий взаємовплив пожвавив розвиток української літератури, збагатив її новими жанрами й формами, сприяв розвитку літературних родів, зокрема драми й лірики.

Іншою важливою особливістю роз­витку української літератури була поява латино- і польськомовних творів. Так, латиномовна та польськомовна українська поезія була здебільшого світською за зміс­том і грунтувалася на мистецьких законах європейського Відродження. З-поміж латиномовних українських поетів великої слави зажив Себастіян Кленовим (бл. 1550-1602). Вельми шанували в Європі письмен­ника, публіциста, оратора Станіслава Орі-ховського (1513-1566). Сучасники назива­ли його «рутенським (українським) Демо­сфеном». Сам Оріховський протягом усього життя наголошував: «Я - русин, гордий цим і охоче говорю про це всюди».

Суспільно-політичні події тих часів зу­мовили появу полемічної літератури -публіцистичні твори, що стосувалися цер­ковно-релігійного життя й зокрема пробле­ми унії православної і католицької церков. Полемічні трактати писали представники різних таборів, що брали участь у суспіль­ній полеміці.

Найвидатніші полемісти та їхні твори

■ Іван Вишенський

Надрукованим за життя письменника був лише один твір - «Послання до єпископів», у якому з надзвичайною пристрасністю висловлено думки щодо унії. Твір Вишенського - результат його ідейних шукань, багатолітньої науки, глибоких роздумів про світ і місце людини в ньому.

■ Герасим Смотрицький

«Ключ царства небесного...» та «Календар римський новий». Книжка з двома тракта­тами надрукована 1587 р. в Острозі. Твори спрямовані проти римо-католицизму та календарної реформи 1582 р.

■ Мелетій Смотрицький

«Тренос» («Плач», 1610 р.). Мистецьки довершений та оригінальний твір, написаний польською мовою, розкривав становище православних українців та білорусів, які потер­пали від національно-релігійних утисків. «Тренос» скомпоновано як плач Церкви-України, покинутої та зневаженої власними дітьми.

■ Стефан Зизаній

«Казання святого Кирила, патріарха єрусалимського» (українською й польською мовами), 1595-1596 pp., видано у Вільні. Твір скомпоновано з біблійних текстів, цитат із писань отців церкви, католицьких та протестантських богословів, спрямований проти папи римського.

■ Іпатій Потій

«Унія, або виклад попередніх артикулів...» (Вільно, 1595). Йдеться про п'ять найго­ловніших артикулів, навколо яких точиться суперечка між православними й католиками.

■ Йов Борецький

«Протестація» (1621). Написана спільно з Єзекіїлем Курцевичем та Ісайєю Копинським. Обґрунтовувалася законність відновлення православної ієрархії на українських і білоруських землях та підносилася роль козацтва у цій справі.

Драматична література й театр

У 16 - першій половині 17 ст. почала формуватися українська драматургія. Знач­них драматичних творів ще не було, хоча згадки про перші вистави датовано кінцем 16 ст. На початку 17 ст. набула поширення так звана шкільна драма. У братських шко­лах, Острозькій та Києво-Могилянській академіях викладалися не лише правила складання віршів, а й закони декламації. Учні писали вірші, промови, а потім виго­лошували їх. Шкільні вистави присвячува­лися найбільшим християнським святам - Різдву, Великодню, впливовим особам чи важливим подіям. Драма мала великий об­сяг, тому глядачам давали перепочинок і час для роздумів. Так виникли інтермедії (від лат. intermedius — проміжний, середній), що ставилися в антрактах між діями спектак­лю. Інтермедії писалися українською мо­вою на матеріалі народного побуту, тоді як шкільна драма - книжною і на релігійні теми.

У першій половині 17 ст. розвинувся український мандрівний ляльковий театр -вертеп. Вертепна драма складалася з двох частин: драми про Ірода, писаної книжною українською мовою, та інтермедійної - кількох інтермедійних сцен живою (розмовною) українською мовою.

Архітектура та містобудування

Старі міста, відбудовуючись, набува­ли інших архітектурних рис. Невпізнанно змінилися, зокрема, Львів, Дрогобич, Кам'янець, Острог. Виникало багато нових міст. Серед них - Жовква, Броди, Станіслав (тепер Івано-Франківськ), Бережани, Тернопіль, що закладались як фортеці-резиденції магнатів. Сприятливішими для поя­ви нових міст були західноукраїнські землі, більш віддалені від кочового Степу. На Київщині, Брацлавщині, Волині, які за тих часів потерпали від татарських і ногайських нападів, міста здебільшого виникали із за­селенням давніх городищ, коли для будів­ництва міських укріплень використовува­лися вали і рештки оборонних споруд ми­нулих часів. Найголовніше досягнення містобудування тієї епохи - втілення принципу регулярної забудови.

Містобудування 16 - першої половини 17 ст. зазнало відчутного впливу європей­ського Відродження. Особливо яскраво ренесансні риси втілено в західноукраїнських містах.

Провідне місце в архітектурі Відро­дження належить світським будівлям -ратушам, замкам-палацам, житлам мі­щан. Унікальним зразком ренесансного бу­дівництва став ансамбль львівських споруд: будівлі на площі Ринок - будинок Корнякта, Чорна кам'яниця, пам'ятки, пов'язані зі львівським Успенським братством - Успенська церква, каплиця Трьох святи­телів, вежа Корнякта. Авторами цих про­ектів були Павло Римлянин, Войтех Капінос, Амброджо Прихильний, Петро Барбон та ін. Найнаочніше засвідчують ренесансні риси в архітектурі каплиць Боїмів та Камп'янів. Ці пам'ятки оздоблені розкішним різьбленням, у якому поєднуються біблійні сюжети, реалістичні зображення-портрети, витончені орнаменти з виноградних грон і квітів аканта.

Оборонні споруди. Вироблена в попе­редню епоху баштова система укріплень, коли основу фортифікації становили високі й товсті мури, на яких споруджувалися ве­жі, застосовувалася українськими архітек­торами до кінця 17 ст. При цьому міські укріплення часто будували з дерева. Дере­в'яна фортеця була неодмінною ознакою міста на землях Подніпров'я та Лівобереж­жя, де не існувало інших будівельних мате­ріалів. Дерев'яні захисні споруди мав тогочасний Київ. В оборонній архітектурі застосовувалися й нові способи будівництва. По-іншому зводили захисні мури: вони стали нижчими, проте значно ширшими. Винахо­дом тих часів були бастіонні укріплення, У 16 ст. внаслідок будівельних робіт нових обрисів набув славнозвісний Луцький за­мок. Було перебудовано й замок є Острозі. Протягом 16 - початку 17 ст. перебудову­валась і Кам'янець-Подільська фортеця. її обклали каменем, звели нові вежі. Слави нездоланних фортець у 17 ст. зажили замки-бастіони у Бродах та Бережанах.

Замки у Збаражі, Золочеві й Підгірцях поєднують риси оборонної архітектури з палацовою. Оборонні палаци - так нази­вають подібні споруди - здебільшого бу­дувалися для відпочинку магнатів-воєначальників. Потреби оборони враховувалися також під час будівництва культових спо­руд. Великі монастирі подекуди набували вигляду справжніх фортець, захищених міцними мурами з вежами-бастіонами. Такими, зокрема, є Троїцький монастир у Межиріччі під Острогом, Успенський Почаївський монастир. До оборони при­стосовувалися й окремі храми, як, приміром, П'ятницька церква у Львові, Успенська церква А. Киселя в с. Низкиничі на Волині.

Образотворче мистецтво

Скульптура. Розвиток скульптури без­посередньо пов'язаний з поступом архітек­тури, позаяк скульптурні зображення за­стосовували для оздоблення архітектурних споруд. Так, львівські споруди прикрашали скульптурними рельєфами та пишним різьбленням, в орнаментах якого примхливо переплітаються листя аканта, квіти гра­ната, виноградні грона. Неоціненні шедев­ри українського мистецтва - скульптурні різьблення львівських каплиць Камп'янів та Боїмів. У ті часи набув поширення і скульптурний портрет. Він виконував функцію надгробного пам'ятника. Так, 1579 р. в Успенському соборі Києво-Печер­ської лаври було встановлено надгробок князя К. І. Острозького: одягнений у рицар­ський обладунок князь ніби відпочивав на ложі.

Малярство. Протягом 16 - першої по­ловини 17 ст. розвивався іконопис - найпопулярніший і найпоширеніший вид живо­пису. Українським іконам 16 - першої поло­вини 17 ст. властиве тяжіння до відобра­ження реального світу. Дедалі частіше зо­браження на образах набували портретних рис конкретних людей. Виняткової май­стерності досягай українські митці у ство­ренні іконостасів. Справжньою перлиною українського мистецтва є іконостас П'ятницької церкви, створений львівськими митцями в першій половині 17 ст. До ше­деврів українського мистецтва належить та­кож іконостас львівської Успенської цер­кви. Ікони для нього малювали видатні львівські художники Федір Сенькович та Микола Петрахнович. Поряд із церков­ним розвивались і світські жанри. За тієї доби, зокрема, з'явилися портрет, істо­рична та батальна картини, краєвид. Особливо популярним був портретний жи­вопис. У портретах українських художників другої половини 16 — першої половини 17 ст. відчутні впливи європейського мис­тецтва. Показовими щодо цього є портрети князя Костянтина Острозького, руського воєводи Яна Даниловича.

Книжкова мініатюра та гравюра.

В оздобленні книжок також з'явилися рене­сансні риси й деталі, вихоплені з реального життя. Яскравим взірцем використання ук­раїнськими майстрами мотивів європейсь­кого Відродження можуть слугувати мініа­тюри Пересопницького Євангелія. На початку 17 ст. книжкова мініатюра сходить з історичної арени. З появою друкарства особливої популярності набула гравюра. Високою майстерністю відзначалися гра­фічні зображення «Апостола» (1574) та Острозької Біблії (1581). Чимало тогочасних українських гравюр присвячено світ­ським сюжетам. Перші такі гравюри було вміщено як ілюстрації до «Віршів на жалостний погреб знатного рицаря Петра Конашевича-Сагайдачного» (1622) Касіяна Саковича. Вони мають особливо важливе значення як історичні джерела, бо присвя­чені подіям з історії українського козацтва.

Поняття та терміни

Історичні пісні - ліро-епічні фольклорні твори про конкретні історичні події, процеси та історичних осіб.

Балади - жанр ліро-епічної поезії фантастичного, історично-героїчного чи соціально-побу­тового змісту з драматичним сюжетом.

Думи - уснопоетичні героїчні твори про важливі події та видатних діячів української історії, які напівпроспівувались-напівпромовлялися під музичний супровід на бандурі, кобзі чи лірі мандрів­ними співцями.

Бастіон - п'ятикутна в плані наріжна частина фортеці, що утворює виступ, призначена для встановлення бойових артилерійських гармат, які прострілюють підступи до фортеці.

Графіка - один з видів образотворчого мистецтва, близький до живопису з погляду змісту і форми, але має власні завдання й художні можливості. На відміну від живопису, основними обра­зотворчими засобами графіки є однотоновий рисунок - лінія, риска, штрих, світлотінь.

Гравюра - вид мистецтва графіки, що охоплює різноманітні способи ручної обробки дощок чи металевих пластин і друкування з них відбитків. Відбиток на папері з вирізьбленого рисунка на дерев'яній дошці - дереворит, мідній - мідьорит або на покритій спеціальним лаком металевій пластинці - офорт.

Велика історія