§2. Музична культура

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

У XIX ст. в Україні продовжують розвиватися різні жанри народної музики, започатковані в минулі часи, і передусім лірична пісня, що була виразником характерних рис україн­ської ментальності - емоційності й естетизму.

Нових ознак набула діяльність співців-кобзарів, яких називали «на­родними гомерами України». Ці обда­ровані сліпі музиканти, мандруючи містами 'й селами знедоленої України, доносили до нащадків волелюбні думи та історичні пісні, в яких оспівували подвиги хоробрих козаків з легендар-

ної минувшини, закликали до бороть­би проти поневолювачів. Вони об'єд­нувалися в кобзарські братства (гур­ти), передаючи традиції та звичаї сво­го мистецтва молодшому поколінню. Майстер (панотець) добирав учнів, які мали гарний слух і голос. Після навчання, що тривало не менше трьох років, учні складали перед гуртом сво­єрідний іспит - посвячувалися в коб­зарі. Інколи вони отримували в дару­нок від учителя бандуру.

Галерею портретів народних спів-ців-бандуристів створив художник і фольклорист О. Сластьон.

Про найвідомішого кобзаря XIX ст. Остапа Вересая із с Сокиринці на Чернігівщині писали М. Лисенко, французький поет А. Рембо.. Росій­ський художник Л. Жемчужников за­лишив нащадкам його портрет. З го­лосу народного співця записувалися думи, релігійні псальми, сатиричні пісні. Образ кобзаря Волоха, який уславлював народних месників, співа­ючи епічних пісень, розважав народ під час дозвілля танками й жартівли­вими піснями, відтворив у поемі «Гай­дамаки» Т. Шевченко.

У другій половині XIX ст. активізу­ється діяльність з вивчення і популя­ризації перлин української пісенної спадщини. Фольклористичними дос­лідженнями захопилася значна части­на інтелігенції. Відомими збирачами фольклору були Леся Українка, Мар­ко Вовчок, Дніпрова Чайка, Марія За-горська, Марія Заньковецька. З їх го­лосу було записано багато українських народних мелодій. М. Гоголь так пи­сав про українські народні пісні: «Як­би наш край не мав такого багатства пісень, я ніколи не написав би його іс­торії, тому що я не збагнув би її й не мав би поняття про минуле».

Пошук національно-демократичних засад у музиці зумовив звернення до скарбниці творчості, як до своєрідної лабораторії формування стилю. Так, поетику народних звичаїв відобража­ла музична картина П. Ніщинського «Вечорниці» до п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля».

Аматорський етап вивчення фоль­клору (записи, використання в до­машньому музикуванні) змінився &&-уково-етнографічним^, який започат­кував М. Лисенко. Упродовж життя композитор зібрав близько 700 народ­них пісень. Він обробляв їх для соль­ного або хорового виконання і вида­вав серіями - «десятками». Збираць­ка і науково-теоретична діяльність композитора - автора праць «Харак­теристика музичних особливостей ук­раїнських дум і пісень, виконуваних кобзарем Остапом Вересаєм» і «На­родні музичні інструменти на Україні» - мала всеслов янськии резонанс заклала підвалини української музич ної фольклористики. Отже, пророчими стали слова Коб заря:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине...

От де, люде, наша слава

Слава України!

Як і в попередні часи, провіднок сферою творчості вітчизняних компо­зиторів залишається хорова музика, однак її жанрова палітра значно роз­ширюється. Вона охоплювала оброб­ки народних пісень із вершинними досягненнями М. Леонтовича, духов­ну музику, якій приділяли значну увагу майже всі українські компози­тори, хори акапельні і з супроводом, хорові мініатюри й твори великої форми - кантати^. Хор «Боже, ве­ликий, єдиний» М. Лисенка - висо­кохудожній зразок церковної хорової культури - став духовним гімном України.

На середину XIX ст. припадає ді­яльність композиторів перемишль­ської школи на чолі з автором україн­ського національного гімну «Ще не вмерла Україна» М. Вербицьким -одним із перших професійних компо­зиторів Галичини. До другої полови­ни століття належить становлення на­ціональної композиторської школи, засновником якої був М. Лисенко -«батько української музики», твор­чість якого високо цінували західно­українські митці.

В Україні, як і в Західній Європі, важливу національно-просвітницьку роль відігравала опера. Поряд зі знач­ними досягненнями М. Лисенка ваго­мий внесок у становлення цього жан­ру зробили й інші композитори. Яскра­вим прикладом органічного поєднання народної та професійної творчості є «Запорожець за Дунаєм» Семена Гу-лака-Артемовського (1813-1873) -класичний взірець оперного жанру в українській музиці. Виразна й доступ-

на музична мова, своєрідний тип дра­матургії (чергування музичних номе­рів із діалогами), реалістичність му­зичних характеристик персонажів -ліричних (Оксана, Андрій) і коміч­них (Карась, Одарка) - сприяли над­звичайній популярності цієї опери. Використано в ній і зразки україн­ського фольклору.

Автором першої в Галичині опери (^«Купало» став Анатоль Вахнянин -"організатор і керівник музичних това­риств і Вищого музичного інституту у Львові. Ця романтична драма на істо­ричний сюжет відповідно до назви на­писана в яскраво окресленому фоль­клорному ключі.

Отже, у поглядах на розвиток націо­нальної культури музикантів західно­го і східного регіонів не було значних відмінностей. Симптоматично, що у 1868 р. до «Заповіту» Великого Коб­заря водночас звертаються на заході композитор М. Вербицький і на схо­ді - молодий М. Лисенко. Як пізніше писав композитор С. Людкевич, «май­же рівночасно і незалежно від себе постали два перші музичні «Запові­ти1»: Лисенка й галицького Вербиць-кого. Хоч і які великі різниці могли бути у сфері життя й виховання обох «батьків»- нашої музики по обох боках Збруча та у їх музичному сві­тогляді й смаку, то все-таки сильна поезія Шевченка зразу з'єднала їх та вказала подібний напрямок на музич­ну форму в їх творчій уяві».

У галузі симфонічної музики поміт-- ним явищем стала «Українська симфо­нія» Михайла Колачевського (1851 -між 1910 і 1912). Вона була написана у 1876 р. як дипломна робота випус­кника Лейпцизької консерваторії і ви­конана на випускному екзамені та публічному концерті. В основу тем традиційного чотиричастинного сим­фонічного циклу (Інтродукція і Алег­ро, Інтермеццо-скерцандо, Романс, Фінал) було покладено мелодії укра­їнських народних пісень. Симфонічний стиль цього композитора форму­вався згідно з традиціями західноєв­ропейської музики, зокрема німець­ких композиторів-романтиків Ф. Мен­дельсона і Р. Шумана.

Українська музика XIX - початку XX ст. розвивалася під впливом за­хідноєвропейської та російської музич­ної культури. Чимало українських ком­позиторів здобули музичну освіту за кордоном. Так, М. Лисенко і М. Ко-лачевський навчалися в Лейпцизькій консерваторії, М. Лисенко, Я. Степо­вий, М. Леонтович - у Петербурзі у ві­домих російських композиторів, Д. Сі-чинський - у Львівській консерваторії у класі К. Мікулі (учня Ф. Шопена). Все це сприяло зміцненню зв'язків ук­раїнських митців з представниками ін­ших культур.

До української тематики часто звер­талися російські композитори. Так, М. Глінка, перебуваючи в Україні у поміщицькому маєтку в Качанівці, на­писав романси «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейко» на слова українського поета-ромаитика Віктора Забіли, М. Римський-Корса-ков створив опери «Майська ніч» і «Ніч перед Різдвом». М. Мусорг-ський першим з російських компози­торів звернувся до творчості Т. Шев­ченка: його пісня «Гопак» створена на текст уривку з «Гайдамаків».

Тривалими й плідними були зв'язки з українською культурою П. Чайков-ського - автора опер «Мазепа» і «Че­ревички» (за творами М. Гоголя). Дід композитора Петро Чайка був родом із Полтавщини, навчався у Київській академії. П. Чайковський часто по кілька місяців жив в Україні (в маєт­ках Низи на Сумщині, в Кам'янці на Черкащині, у Браїлові на Вінниччи­ні). Тут він написав чимало творів. Неодноразово композитор бував у Ки­єві, Одесі, Харкові, виступав як дири­гент на прем'єрах своїх опер.

Отже, епоха XIX - початку XX ст. у вітчизняній художній культурі пройшла під знаком становлення націо­нальних і професійних засад у галузі музичної творчості й виконавства, роз­ширення міжнародних зв'язків.

М.ЛИСЕНКО-ОСНОВОПОЛОЖНИК УКРАЇНСЬКОЇ КОМПОЗИТОРСЬКОЇ ШКОЛИ

Микола Лисенко (1842-1912) увій­шов в історію української музичної культури як багатогранна творча осо­бистість - видатний музично-громад­ський діяч, талановитий композитор, непересічний хоровий диригент і фольклорист, високопрофесійний піа­ніст і педагог. Він так пояснював своє життєве кредо.: «При своїй волі і лю­бові до праці я б домігся коли не блискучого, то доброго міцного ста­новища у виконавському світі. Од­нак знав і те, що моя рідна музична культура ~ ще не займане ніким по­ле, якому потрібен свій орач і сіяч.

Йому я й замислив присвятити свої скромні сили».

Різнобічна діяльність митця мала величезний вплив на сучасників, на­дихала учнів і послідовників. Проте його значення в розвитку українсько­го музичного мистецтва полягає на­самперед у створенні національної композиторської школи. Композитор спробував свої сили майже в усіх му­зичних жанрах, у багатьох з яких до-сяг вершин професіоналізму.

Упродовж усього життя М. Лисен­ко писав опери. Його оперна спадщи­на охоплює різні образні сфери, зок­рема історико-героїчну («Тарас Буль­ба»), лїрико-побутову («Наталка Пол­тавка»), комічну («Різдвяна ніч»),.лі-рико-фантастичну («Утоплена»), опе-ру-сатиру («Енеїда») та ін. Верши­ною оперної спадщини композитора є реалістична опера «Тарас Бульба» з її волелюбними мотивами й патріотич­ним пафосом, узагальнено втіленими в музиці. Драматургія твору побудо­вана на конфліктному зіставленні двох ворожих сил - українського на­роду і польської шляхти. Наскрізно

проходить через твір лінія особистої драми Андрія, меншого сина Тараса Бульби. В увертюрі до опери симфо­нічними засобами передано основний ідейно-образний зміст. Величним, муж­нім постає у ній народ, показаний в образах його найкращих представни­ків, тому значне місце відведено хоро­вим сценам.

Композитор також започаткував жанр дитячої опери. На лібрето Дніп­рової Чайки він написав одноактну музичну казку «Коза-дереза», сати­ричну оперу «Пан Коцький», фанта­стичну казку «Зима і весна» (відпо­відно для дошкільнят, молодших шко­лярів, старших учнів).

Одна із найкращих сторінок спад­щини М. Лисенка - хорова музика. У цьому жанрі композитор писав як твори великої форми (урочиста канта­та «Радуйся, ниво неполитая»), так і ліричні, майже акварельні мініатюри (наприклад, «Сон» на слова О. Мако-вея, баркарола «Пливе човен»).

Джерелом натхнення для компози­тора завжди була творчість Великого Кобзаря. Його поезія, близька за ду­хом, художнім мисленням, громадян­ським пафосом, надихнула митця на створення понад 80 вокальних і хоро­вих творів. Монументальною верши­ною музичної шевченкіани М. Лисен­ка став цикл «Музика до «Кобзаря», в якій представлено своєрідну пор­третну галерею образів із народу. Є у циклі композиції, наближені до фоль­клору («Ой стрічечка до стрічечки»), монолог соціально-філософського зву­чання («Мені однаково»), романс-дума («У неділю вранці рано»), романс-ба-лада («У тієї Катерини»), романс-арія («Гетьмани, гетьмани»), музич­ний пейзаж («Садок вишневий»). Ук­раїнський фольклорист Філарет Ко-лесса так оцінив цей цикл: «У «Музи­ці до «Кобзаря» кожна нота, кожна фраза, кожна пісня наскрізь оригі­нальна і водночас щиро народна. У своїх оригінальних композиціях

Лисенко є типовим представником українського народу і тлумачем йо­го найгнтимніших почуттів. Він на­стільки опанував народний стиль, що творив у народному дусі, не на­слідуючи народні мотиви: він сну­вав далі золоту нитку народної творчості».

У солоспівах М. Лисенко майстер­но поєднував прийоми народної та професійної музики, зокрема класич­ної й романтичної. Яскраві приклади цього жанру - романси «У мене був коханий рідний край», «Коли розлу­чаються двоє» на вірші Г. Гейне та ін.

Серед музики для фортепіано є п'єси-мініатюри, як наприклад, лі­рична «Елегія», та епічні твори вірту­озного плану, Друга рапсодія. Улю­блений романтиками жанр рапсодії композитор трактує оригінально. Твір побудовано на народно-національно­му ґрунті за принципом контрастного зіставлення двох розділів - речита­тивно-декламаційної думки і танцю­вальної шумки, що йде від практики народного інструментального музику­вання. Зразком лірики є «Елегія» для фортепіано.

Багатогранна творча діяльність М. Лисенка мала виняткове значення для розвитку української культури: у діалозі фольклорного і композитор­ського - типового для романтичного мистецтва - остаточно оформився стиль української професійної музи­ки в його загальнонаціональному мас­штабі.

ТВОРЧІСТЬ ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ

Інтелігенція Галичини й Буковини орієнтувалася на народно-національні засади музичного мистецтва Наддніп­рянської України, зокрема ідеї М. Ли-) сенка. У XIX ст. у краї зароджується і фольклорно-етнографічний рух, роз­починається утвердження української гмови в церковній, літературній, му-Чзично-театральній практиці. Розгорта­ється процес національної інтеграції Західної і Східної України в" царині культури.

Фундатором Перемишльської ком­позиторської школи став один із пер­ших українських професійних компо­зиторів Галичини Михайло Вербиць-кий (1815-1870). Він автор музично-сценічних композицій, що дістали назву співо-гри: «Верховинці», «Шко­ляр на мандрівці», «Підгоряни» та ін. До цих театральних п'єс композитор писав увертюри, що стали першими зразками української симфонічної му­зики в Галичині. Його хорова та інстру­ментальна музика була тісно пов'яза­на з галицькими народними піснями й танцями.

З-поміж духовних творів М. Вер-бицького виокремлюються такі хори: урочистий «Іже Херувими», ліричний «Єдин свят», величальний «Ангел во-піяше» та ін. Біблійні тексти осмисле­ні композитором у камерному ключі. Основою його хорового письма була чітка акордова фактура. У духовній /"музиці М. Вербицького майже відсут-хні фольклорні мотиви. На відміну від інших його творів, у них відчутний вплив західноєвропейських музичних традицій, музики Д. Бортнянського.

Як же було створено музику до вір­ша «Ще не вмерла України...»?

На вірш поета і фольклористи П. Чубинського М. Вербицький напи сав спочатку солоспів із супроводом гі­тари. Вперше нотний варіант цього тво­ру побачив світ у збірці «Кобзар» (1885), після чого став поширюватися в численних копіях. 1939 р. його було затверджено як офіційний гімн Карпат­ської України, проте згодом упродовж тривалого часу він заборонявся радян­ським й угорським урядами. Зі здобут­тям Україною незалежності ця урочис­та героїко-патріотична пісня стає дер­жавним гімном, символом відродження й єдності українського народу.

Розвитку музичної культури захід­ноукраїнських земель у другій поло­вині XIX - на початку XX ст. сприя­ла активна музично-громадська і творча діяльність композиторів Ана-толя Вахнянина (1841-1908) - орга­нізатора й керівника музичних това­риств «Боян», «Торбан», засновника і першого директора Львівського му­зичного інституту ім. М. Лисенка; Ос­тапа Нижанківського (1862-1919) -хорового диригента, засновника му­зичного видавництва «Бібліотека му­зикальна»; Дениса Січинського (1865-1909) - одного з перших га­лицьких композиторів-професіоналів, який організував музичну школу і ви­давництво у Станіславі, хорові това­риства у багатьох містах і селах Гали­чини. Просвітницьку та педагогічну роботу здійснював у Чернівцях ком­позитор, письменник і педагог Сидір Воробкевич (1836-1903). Хоровий до­робок митця становить понад 400 му­зичних творів, більшість з яких він на­писав на власні тексти.

У творчості західноукраїнських композиторів дістали подальший роз­виток такі жанри, як опера («Купало» А. Вахнянина, «Роксолана» Д. Січин­ського), оперета («Убога Марта», «Гнат Приблуда» С. Воробкевича), хо­рові та вокальні твори («Лічу в нево­лі» Д. Січинського, «Мово рідна» С. Воробкевича), фортепіанні компо(ОДІ! («Вітрогони» О. Нижанківсько-je), романси («Не співай мені сеї піс­ні» У І,. Січинського на вірш Лесі Ук-ііиїііки, «Як почуєш вночі» на вірш І Франка). Багато пісень Д. Січин-ІМЮГО, наприклад «Чом, чом, чом, Имлє моя», набули такої популярнос-гі, що стали народними, а це, як відо­мії, v найкращим визнанням для будьІКОГО МИТЦЯ.

Тиорча і просвітницька діяльність композиторів Галичини і Буковини пірпила піднесенню української му.нічної культури на новий, якісно ВИЩИЙ професійний рівень.

ТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОСЛІДОВНИКІВ М.ЛИСЕНКА

І Іаціонально-демократичні та му-ш'їно-естетичні принципи М. Лисенка іііаіііпли плідне продовження в діяль­ності його послідовників К. Стеценка, Я. Степового, М. Леонтовича, О. Ко­їм и ця, М. Аркаса та інших компози-іоріи Наддніпрянської України. Про-ііідмоіо цариною їхньої творчості за­читалася хорова музика, що охоплю-пл.иа обробки народних пісень, канта-пі, церковні жанри тощо. Саме у цій РІЛузі музичного мистецтва україн-п.к і композитори, передусім К. Сте-цсико і М. Леонтович, досягли найви­щого рівня професійної майстерності.

Кирило Стеценко (1882-1922) -му:іично-громадський діяч, компози-іор і диригент, священик, педагог, УК -Hi) і духовний спадкоємець М. Ли-і ічпса. В образній сфері його музики домінують ліричні та лірико-драматич­ні мотиви. В деяких музичних творах Відображено бурхливі події суспільно-ю життя, відчувається своєрідний іпульс» епохи. До самобутніх зразків української хорової класики належать іори «Сон» і «Прометей», кантати І Шевченкові», «Єднаймося», «У неді-'іічіьку святую», церковна музика (лі-іуріії, «Панахида», «Всенощна»), обробки українських народних пісень, зокрема для дитячих хорів (збірки «Луна», «Шкільні співаники»).

Кантату «Шевченкові» присвячено 100-річчю від дня народження Вели­кого Кобзаря. Вона складається з двох контрастних розділів: першого -лірико-епічного, розповідного харак­теру, і другого - драматичного з уро­чистою кодою.

У витончених і майстерних солоспі­вах К. Стеценка домінують пейзажні та світлі ліричні образи, як, наприк­лад, у «Вечірній пісні» на слова В. Са-мійленка, що стала народною, «Пла­вай, плавай, лебедонько» на вірші Т. Шевченка, «Стояла я і слухала вес­ну» на слова Лесі Українки.

Творчість К. Стеценка стала цін­ним доробком в українську музичну, передусім вокально-хорову культуру.

Яків Степовий (1883-1921) - ми­тець ліричного спрямування, самобут­нього композиторського стилю. Він писав камерну музику - вокальну та інструментальну. Відмітною рисою творчого почерку цього композитора було опосередковане відтворення на­ціонального колориту. В обробках на­родних пісень Я. Степового переважа­ють ліричні та жартівливо-сатиричні образи. І досі залишаються популяр­ними збірки його пісень для дітей («Проліски», «Кобзар» та ін.), во­кальні мініатюри («Пісні настрою»). Для вокальних творів композитора ха­рактерний органічний синтез поетич­ного тексту й музики, який відіграє значну роль у створенні образу.

Одним із вершинних творів Я. Сте­пового став відомий епіко-драматич-ний солоспів «Степ». Він навіть впли­нув на походження псевдоніма компо­зитора. Цей твір увійшов до циклу «Барвінки», до якого також слід від­нести баладу «Три шляхи» на вірші Т. Шевченка.

Фортепіанна спадщина Я. Степово­го охоплює твори великої форми (ср-мата, фантазія) і п'єси-мініатюри. Їй притаманні два струмені музичної об­разності: ніжна лірика («Елегія», «Прелюди») і сповнена радісного від­чуття танцювальність («Мазурка», «Танець»). Фортепіанний стиль ком­позитора вирізняється філігранною відточеністю деталей, лаконізмом музичного вираження, кришталевою прозорістю фактури. Серед драматич­них творів митця - відомий «Етюд пам'яті Шевченка», в якому домінує героїко-трагедійна образна тема.

Мистецька спадщина Я. Степового залишила помітний ислід в історії ук­раїнської музики. Його твори часто виконуються в концертному і педаго­гічному репертуарі.

Микола Леонтович (1877-1921) -видатний майстер хорової мініатюри, автор численних хорових обробок ук­раїнських народних пісень, що увій­шли до золотого фонду української культури: «Щедрик», «Дударик», «Пряля», «Мала мати одну дочку», «Ой з-за гори кам'яної», «За городом качки пливуть» та ін. Хоровій обробці української народної пісні композитор присвятив майже все життя, досягнув­ши у цій царині творчості мистецьких вершин. Взірцем для нього був твор­чий досвід М. Лисенка, а також хоро­ві традиції Д. Бортнянського, музика якого була популярною наприкінці XIX - на початку XX ст. Зазвичай ме­лодію М. Леонтович залишав незмін­ною, зберігаючи інтонаційну чистоту першоджерела. У своїх обробках він використовував засоби гармонії, полі­фонії, фактурно-темброві нюанси.

Стиль композитора можна схарак­теризувати на прикладі пісні «Мала мати одну дочку». Цей твір містить два образи й відповідно складається з двох частин. Перша частина - лірич­на (образ жінки - дочки, яку мати «купала у медочку», сподіваючись на щасливу долю), друга - напружена (образ чоловіка-п'яниці). М. Леонто-вичу вдалося знайти найвлучніші ви­разові музичні засоби, які лаконічно і водночас переконливо відображують конфліктні персонажі цієї пісні-мініа-тюри. Плавна, дещо монотонна мело­дія сопрано з підголоском-відповіддю альтів першої частини налаштовує на спокійний настрій спогадів-жалів про минулу молодість. У другій половині різким контрастом звучить загострена мелодія тенорів на словах «П'є п'яни­ця, п'є, гуляє», що драматизує харак­тер викладу. Так композитор музич­ними засобами поглиблює соціальний зміст тексту: безвихідне становище жінки, долю якої занапастив пропа­щий чоловік, а вона не може його по­кинути, бо має малих діточок. Ця піс­ня, як і деякі інші («Чорнушко душ­ко»), має кілька редакцій-варіантів.

У доробку композитора є також чо­тири високохудожні акапельні хорові поеми: «Льодолом», «Літні тони», «Легенда» і «Моя пісня», опера «Ру­салчин Великдень».

Обробки народних пісень, оригі­нальні вокально-хорові твори та ду­ховна музика М. Леонтовича (літур­гія, серія «Херувимських», «Світе ти­хий», релігійні колядки тощо) нале­жать до кращих зразків української хорової класики.

Отже, XIX ст. увійшло в історію вітчизняної музичної культури як епо­ха національного відродження, ста­новлення професіоналізму в галузі творчості й виконавства, виходу укра­їнської музики на світовий рівень.

1. У чому полягають основні досягнення української музичної культури XIX ст. і які загальноєвропейські художні стилі позначили­ся на її розвитку?

2. Як розвивалась українська народна творчість? Чи вплинула вона на профе­сійну музику?

3. У чому полягає історико-культурне значення діяль­ності М. Лисенка?

4. На що була спрямована просвітницька діяльність західноукраїнських митців XIX ст.? Які основні сфери їхньої творчості?

5. Хто з українських компо­зиторів XIX ст. писав опе­ри, симфонії? Наведіть приклади творів і роз­крийте їх культурне зна­чення.

6. Хто з українських співаків виступав на оперних сце­нах світу?

7. У чому виявилися зв'язки української музики з музичною культурою інших народів, зокрема російського та польсько­го?

8. Прослухайте і порівняйте музику «Заповіту» М. Ли­сенка і М. Вербицького. Як у творах обох компо­зиторів втілено поезію Т. Шевченка?

9. Підготуйте в класі музич­но-літературну компози­цію про кобзарство в Україні «І прадіди в стру­нах бандури живуть».