Статистика по кредитам за лютий та березень 2014 року

Показники	Лютий			Березень
	залишки на кінець періоду, млрд. грн.	зміна в річному обчисленні, %	залишки на кінець періоду, млрд. грн.		зміна в річному обчисленні, %	зміна до попереднього місяця, %	частка в загальному обсязі кредитів, %
	1	2	3		4	5	6
Нефінансові корпорації	740,1	20,8	761,5		24,2	2,9	76
до 1 року	361,1	18,2	345,4		12,4	-4,3	34,5
від 1 до 5 років	280,2	21,3	311,8		35,9	11,3	31,1
більше 5 років	98,8	29,6	104,3		36,3	5,5	10,4
Домашні господарства	208,6	10,8	213		13	2,1	21,3
до 1 року	57,1	34,1	57,6		32,2	0,9	5,8

Закінчення табл. 1.2

	1	2	3	4	5	6
від 1 до 5 років	58,8	27	55,4	17,8	-5,8	5,5
більше 5 років	92,7	-6,7	100	2,2	7,8	10
Інші фінансові	21,5	23,7	21,4	10,2	-0,8	2,1
Сектор загального державного управління	5,7	2,7	5,6	0	-2,4	0,6
Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства	0,1	197,3	0,1	216	2,5	0
Усього	976,1	18,5	1001,5	21,2	2,6	100

Фінансовий потік – це фінансові кошти, під якими розуміються депозитні (або поточні) рахунки та готівкові гроші, одержувані банком від усіх видів діяльності і витрачаються на забезпечення подальшої діяльності. Крім того, в розрахунок грошових коштів можуть прийматися короткострокові високоліквідні цінні папери, такі як державні казначейські векселі, банківські депозитні сертифікати, вклади в інвестиційні фонди відкритого типу і привілейовані акції з плаваючою процентною ставкою. При цьому запаси грошових коштів і ліквідних цінних паперів можуть значно варіювати як по галузях, так і по компанії однієї галузі [3].

Головним чинником формування фінансового потоку є оплата клієнтами вартості отриманої послуги. Вихідні показники для розрахунку фінансових надходжень – це виручка і прибуток від продажів. Виручка і прибуток від продажу мають велике значення для оцінки фінансового стану банку. Однак вона була б неповною, якби була відсутня інформація про потік грошових коштів, що виникає в результаті продажів.

У кінцевому рахунку, саме наявність або відсутність грошей визначає можливості та напрямки розвитку банку; перевищення фінансових надходжень над платежами забезпечує можливість вкладення грошей з метою отримання додаткового прибутку. Однак при цьому треба мати на увазі, що банку необхідно постійна наявність певної суми грошових коштів як найбільш ліквідних активів, що підтримують його платоспроможність. Виручка від продажів – це обліковий дохід даного періоду, у складі якого є фінансові і не фінансові форми доходу.

Прибуток від продажів – різниця між обліковими доходом і нарахованими витратами на продану продукцію.

Потік грошових коштів залежить від цих показників, але не рівнозначний їм. Він являє собою різницю між отриманими і виплаченими банком фінансовими коштами за певний період часу. Отримання і виплата коштів пов'язані не тільки з виручкою від продажу і витратами на продану продукцію.

Поняття «фінансовий потік банку» є агрегованим, що включає до свого складу численні види цих потоків, що обслуговують господарську діяльність. З метою забезпечення ефективного цілеспрямованого управління фінансовими потоками вони потребують певної класифікації. Таку класифікацію фінансових потоків пропонується здійснювати за такими основними ознаками:

1. за масштабами обслуговування господарського процесу;

2. За видами господарської діяльності;

3. По спрямованості руху грошових коштів;

4. За методом обчислення обсягу;

5. За рівнем достатності;

6. За методом оцінки в часі;

7. За безперервності формування в аналізованому періоді;

8. За стабільністю тимчасових інтервалів формування [4].

Розглянута класифікація дозволяє більш цілеспрямовано здійснювати облік, аналіз і планування фінансових потоків різних видів в банку.

Сучасна економіка будь-якої держави являє собою широко розгалужену мережу складних взаємин мільйонів входять до неї господарюючих суб'єктів. Основою цих взаємозв'язків є розрахунки і платежі, в процесі яких відбувається задоволення взаємних вимог і зобов'язань. Платіжна система країни – невід'ємний елемент ринкової економіки, через яку реалізуються різні економічні можливості.

Реалізація валового продукту, використання національного доходу і всі наступні перерозподільні процеси в економіці забезпечуються на основі потоку грошей в готівковій та безготівковій формах – фінансового обороту як сукупності за певний період всіх платежів, опосередковуючи рух вартості в фінансовій формі між фінансовими і не фінансовими агентами у внутрішньому і зовнішньому економічних оборотах країни.

Головні складові фінансового обороту: готівково-фінансовий і безготівковий обертів. Основну частину його – платіжний оборот, в якому гроші функціонують як засіб платежу, використовують для погашення боргових зобов'язань. Він здійснюється як у готівковій, так і в безготівковій формі. Весь безготівковий оборот є платіжним, бо передбачає розрив у часі руху товару і грошових коштів, тобто функціонування грошей як засобу платежу. Безготівковий платіжний оборот відбувається переважно через банки. Частина його обслуговується платіжними інструментами, минаючи банк. Будучи переважаючим (до 90 % всього фінансового обороту), він здійснюється у вигляді записів за рахунками платників і одержувачів грошових коштів у кредитних установах, а також шляхом заліків взаємних вимог і передачі оборотних документів (векселів, варіантів тощо). Відповідно економічні процеси в народному господарстві опосередковуються переважно безготівковим платіжним оборотом.

Рахунок у банку – серцевина його взаємин з клієнтом. Для розрахункових операцій використовуються різноманітні типи рахунків. Серед них для обслуговування поточної (основної) діяльності виділяються рахунки до запитання, іменовані в силу особливостей кожної країни по-різному, наприклад, у Франції – поточні, в США – чекові, у Німеччині – жирорахунків, в Україні – розрахункові [5-7].

В цілому ж банківська система виступає вихідним пунктом кругообігу готівки й безготівкових платежів, а створення платіжних засобів, що є її найважливішою функцією, тісно пов'язане з проведеними цією системою кредитними операціями. Фінансові кошти на розрахункових та інших аналогічних рахунках в банках відображаються за допомогою записів залишків, оборотів по особових рахунках внаслідок безготівкових розрахунків. Головним джерелом цих коштів є позики банків за відомою формулою loansmakedeposits – позики створюють вклади [8]. Коли банк надає кредит клієнту, він відкриває йому рахунок до запитання в пасиві свого, балансу на суму виданої позики. При цьому активи банку збільшуються на дану суму боргового вимоги до клієнта і одночасно збільшуються пасиви, куди надходить позика. Оскільки підприємства, приватні особи в процесі розрахунково-касового обслуговування безпосередньо пов'язані з банками, прерогативою саме останніх є перетворення боргових вимог до своїх клієнтів у платіжні засоби. Відкриваючи їм рахунки до запитання, банки тим самим збільшують грошову масу. Потім вклади мобілізуються клієнтами за допомогою чеків або доручень з перерахувань в процесі безготівкових розрахунків. Зв'язок останніх з кредитними відносинами очевидна, по-перше, в силу того, що при їх проведенні гроші виконують функцію засобу платежу (погашення боргів). По-друге, розрив у часі між початком і закінченням платежу надає останньому кредитний характер, а проведена при цьому платіжна операція є, по суті, і кредитної, опосередковуючих кредитні відносини з організаціями, що надають платіжні послуги, як правило, банками. Наприклад, перерахування коштів з рахунку згідно з дорученням платника означає зменшення йому боргу з боку банківської системи і збільшення – одержувачу коштів.

Таким чином, грошова маса являє результат взаємодії двох потоків. Один потік – випуск грошей, що означає розподіл платіжних засобів через банки серед економічних агентів, які відчувають потребу в грошах; другий – повернення грошей боржниками, що має місце при зменшенні боргових вимог в активах банків через сплати боргів. З огляду на те, що випуск платіжних коштів відбувається активніше, ніж повернення, грошова маса має тенденцію до збільшення [9-12].

Слід відзначити, що похідні фінансового обороту – грошова маса і обсяг кредитів – поряд з валютним курсом є головними об'єктами грошово-кредитної політики. Ясно, що в справі управління цими об'єктами неоціненну роль відіграє дослідження їх вихідних начал – фінансових і кредитних потоків (оборотів) шляхом обліку та аналізу всіх операцій (угод), здійснюваних за допомогою грошей і кредиту.

Такі потоки можуть підрозділятися за основними видами угод, підрозділам і секторам економіки, регіонам, аж до потоків у кожній первинній ланці суспільного виробництва – підприємстві. Великий досвід розробки обліку зазначених потоків накопичений в США, де відповідна звітність за ініціативою Ради керуючих ФРС є регулярною.

Операції комерційних банків з розрахунково-касового обслуговування клієнтів, що виконуються щодня, а по суті, щогодини, займають центральне місце в їх діяльності. У своїй сукупності ці операції формують стійкі потоки безготівкових платежів від покупців до постачальників, від платників податків – до бюджету і в позабюджетні фонди тощо Переважна частина платежів йде від кожного банку до інших банків, і лише менша частка належить до операцій всередині самого банку. Певний обсяг розрахунків проводиться без участі кредитних організацій і схильний найменшому регулюванню з боку центрального банку. Організація платежів здійснюється за допомогою вироблених наукою і практикою різноманітних форм і способів розрахунків, платіжних інструментів, комунікаційних систем переказу грошей. З одного боку, вони використовуються при обслуговуванні розрахункових взаємовідносин в реальному секторі економіки, утворюючи міжгосподарські розрахунки, а з іншого – органічно переплітаються з названими елементами безготівкових розрахунків тільки вже у фінансовому секторі – в міжбанківських кореспондентських відносинах. Отже, фахівці банку повинні мати чіткі і глибокі знання в області розрахунків того й іншого секторів, а також в організації платіжного обороту в цілому [9-12].

Все це підтверджує той факт, що слід привернути особливу увагу до управління фінансовими потоками комерційного банку в Україні для того, щоб забезпечити стабільність банківської системи та її безпеку.