Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

АНАЛІЗ РОЗДРІБНОЇ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ

.docx
Скачиваний:
25
Добавлен:
11.02.2015
Размер:
37.18 Кб
Скачать
  1. АНАЛІЗ ТОРГІВЛІ В УКРАЇНІ

    1. Аналіз сучасного стану торгівельної галузі

Торговельна діяльність в Україні на сьогодні є однією з найпоширеніших форм підприємництва. У статутних документах будь-якого підприємства як вид підприємницької діяльності найчастіше зазначається торгівля.

Господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання в сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.[ п. 1 ст. 263 Господарського кодексу ]

 Форми господарсько-торговельної діяльності, які можуть здійснювати суб’єкти господарювання: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво в здійсненні торговельної діяльності; інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу. [У п. 3 ст. 263 цього Кодексу ]

Оптова торгівля — продаж товарів великими партіями роздрібним торговцям з метою їх подальшого перепродажу. Відмінними рисами оптової торгівлі є можливість пропонувати різні за обсягом партії товарів стабільної якості за порівняно невисокими цінами протягом тривалого періоду часу, що дозволяє їм мати успіх конкурентної боротьби, застосовуючи при цьому принцип «використання знижок замість надбавок». Укладаючи договори з виробниками, оптове підприємство надалі веде торгівлю з роздрібною мережею. Чим більше оборот оптового підприємства, тим вигіднішу ціну він може запропонувати і виробнику, і роздрібному торговцю. Розвиток оптової торгівлі необхідний, в першу чергу, для вирішення таких проблем:

упорядкування системи доведення товарів до споживачів;

прискорення процесів обігу товарів, взаєморозрахунків і платежів між учасниками споживчого ринку;

надання товаровиробникам необхідних умов для реалізації продукції;

створення умов для проведення сертифікації товарів, які надходять на споживчий ринок;

створення конкурентного середовища й, як наслідок, зниження рівня цін на товари та підвищення їх якості.

Головною користю від роботи оптових компаній є підтримка цінового паритету на ринку на основі накопичення достатньої товарної маси й своєчасного її постачання в роздрібну мережу. Наявність достатньої кількості учасників оптової торгівлі також дозволяє більш динамічно й оперативно відстежувати потреби в товарі роздрібної торгівлі.

Роздрібна торгівля — це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надання йому торговельних послуг.

Проблеми розвитку роздрібної торгівлі, її відповідності потребам покупців особливо актуальні в умовах розвинутого «ринку покупців». Отже, при переході до ринкової економіки розвитку цієї галузі слід приділяти особливу увагу. В протилежному випадку всі заходи, спрямовані на стимулювання товаровиробників, будуть малоефективними, бо товари не надійдуть до споживачів у необхідному місці, в потрібній кількості, в зазначений строк і не будуть реалізовані через певну форму обслуговування [12].

Торгівля, як і інші галузі економіки України, переживає соціально-економічну кризу починаючи з 1990 р. Тому, незважаючи на те, що в 2013-2014 рр. намітилася позитивна динаміка в розвитку торгівлі, ці досягнення не можна порівняти з масштабом падіння обсягу її діяльності в попередні роки. Роздрібний товарооборот підприємств (юридичних осіб) в Україні у 2014 р. складав всього 31,9 % порівняно з 2010 р.

Змінилися канали реалізації споживчих товарів населенню. Так, обсяги продажу споживчих товарів за усіма каналами реалізації по Україні за 2014 р. відрізнялися тим, що роздрібний товарооборот, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, складав 38914 млн. грн., або 66,4 % від загального його обсягу, оборот організованих ринків – 16013 млн. грн., або 27,3 %, і оборот неформальних ринків – 3662 млн. грн., або 6,3 %. Загальний обсяг реалізації споживчих товарів населенню України складав у 2014 р. 58589 млн. грн.

Оборот роздрібної торгівлі у січні 2014 року в Україні зріс на 8,8 % порівняно з січнем минулого року (у порівнянних цінах) і склав 64,762 млрд.грн. Про це свідчать дані Державної служби статистики України .

Найбільше зростання роздрібної торгівлі зафіксовано у Львівській області - на 12 % до 3,003 млрд.грн. , У Житомирській області - на 11,2 % до 1,379 млрд.грн. , А також у Дніпропетровській та Чернівецькій областях - на 11,1 %, до 5,276 млрд.грн. і 0,883 млрд.грн відповідно. Оборот роздрібної торгівлі в Києві в січні 2014 року по порівнянні з січнем минулого року зріс на 6,9 % до 8,332 млрд.грн.

Оборот роздрібної торгівлі в Україні в 2013 році виріс на 9,5 % в порівнянні з 2012 роком (у порівнянних цінах ) - до 884,203 млрд.грн.

В розрізі окремих областей України спостерігалися суттєві відмінності в каналах реалізації та їх питомій вазі в загальному обсязі роздрібного товарообороту регіонів. Так, порівняно з середнім показником по Україні в цілому (63,7%) найбільша питома вага роздрібного товарообороту, включаючи виручку фізичних осіб, що мають торгову мережу, спостерігалася в Сумській (73,0 %), Житомирській (72,6 %) Закарпатській (71,5 %), Чернігівській (70,1 %), а також в м. Києві (74 %) та в м. Севастополі (70,8 %).

Частка обороту організованих ринків була вищою за середню по Україні (30,1 %) в таких областях, як Хмельницька (47,8 %), Кіровоградська (42,4 %), Київська (41,6 %), Луганська (37,8 %), Івано-Франківська (37,7 %), Харківська (34,2 %), Херсонська (35,9 %), Рівненська (33,8 %), Республіка Крим (34,0 %).

Частка обороту неформальних ринків теж значно відрізняється в регіональному розрізі. Так, якщо в цілому по Україні вона складає 6,2 %, то в таких областях як Закарпатська – 10,5 %, Миколаївська – 9,5 %, Херсонська – 10,1 %. В той же час в м. Києві на оборот неформальних ринків припадало всього 4 %, а в м. Севастополі – 3,3 %.

Таким чином, спостерігаються значні регіональні відмінності в каналах реалізації споживчих товарів. Це пояснюється, з одного боку, різним співвідношенням промислового і аграрного виробництва по регіонах, з другого – різним товарним забезпеченням торгівлі і умовами самозабезпечення споживчими товарами населення. Крім того, велике значення має і матеріальний стан торгівлі в кожній окремій області, її роль та місце в економіці регіонів та житті кожної людини[1].

Табл. 2.1

Структура оптового товарообороту підприємств оптової торгівлі України

2005р

2006р

2007р

2008р

2009р

2010р

2011р.

2012р.

2013р.

Оптовий товарооборот, млн. грн.

49250

631175

812160

998578

817532

993695

1107283

1093290

1074753

у тому числі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

продовольчі товари

79123

103289

131483

155100

168298

193848

194516

215169

199674

непродовольчі товари

413383

527886

680677

843477

649233

799847

912767

878121

875079

Питома вага в оптовому товарообороті, %

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

100,0

у тому числі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

продовольчі товари

16,1

16,4

16,2

15,5

20,6

19,5

17,6

19,7

18,6

непродовольчі товари

83,9

83,6

83,8

84,5

79,4

80,5

82,4

80,3

81,4

Питома вага продажу товарів вітчизняного виробництва, %

71,8

67,7

65,6

65,6

66,8

66,5

63,9

58,9

54,3

у тому числі

 

 

 

 

 

 

 

 

 

продовольчі товари

78,6

75,6

75,1

74,8

74,4

75,1

75,5

73,7

71,7

непродовольчі товари

70,5

66,2

63,8

63,9

64,8

64,4

61,4

55,3

50,3

Табл. 2.2

Обсяг обороту роздрібної торгівлі за січень-квітень 2014 року

 

 

Оборот роздрібної торгівлі за  січень-квітень 2014р., млн.грн.

Темпи зростання обороту роздрібної торгівлі (у порівнянних цінах), %

січень-квітень 2014р.  до січня-квітня 2013р.

довідково:

січень-квітень 2013р.  до січня-квітня 2012р.

2013р. до 2012р.

Україна (без урахування тимчасово окупованих територій)

271138,9

105,6

111,9

109,3

Вінницька

7767,1

106,9

113,8

110,3

Волинська

5609,3

103,6

114,7

112,1

Дніпропетровська

22849,0

107,5

108,2

108,9

Донецька

28389,1

104,2

114,3

108,5

Житомирська

6138,1

108,6

111,2

111,3

Закарпатська

5864,7

107,8

112,6

109,3

Запорізька

12266,8

106,9

111,3

110,1

Івано-Франківська

7625,3

106,6

110,1

111,3

Київська

11098,6

105,8

112,1

110,0

Кіровоградська

5078,3

109,9

111,4

108,3

Луганська

12820,5

103,9

117,1

108,9

Львівська

12555,8

106,8

111,6

107,2

Миколаївська

6856,5

104,1

113,5

109,9

Одеська

16357,4

100,1

111,8

109,3

Полтавська

7978,7

106,6

111,7

108,0

Рівненська

5355,6

108,5

110,4

109,3

Сумська

5365,9

108,5

110,3

108,5

Тернопільська

4528,6

107,7

106,7

108,9

Харківська

20562,5

107,6

108,1

110,2

Херсонська

5559,9

105,6

110,7

108,7

Хмельницька

6190,4

106,7

110,4

109,1

Черкаська

6764,2

108,0

112,7

108,9

Чернівецька

3912,8

108,5

111,1

111,3

Чернігівська

5434,8

109,8

110,9

109,4

м.Київ

38209,0

103,6

113,0

110,2

Як видно з даних табл. 2.2, відносно роздрібного товарообороту підприємств (юридичних осіб) на 1 особу населення в цілому по Україні значно вищим цей показник у 2044 р. був у Чернігівській області – 109,8 %, Львівській – 108,7 %, Харківській – 125,0 %, Дніпропетровській – 108,8 % та інших областях, а також м. Києві – 241,8 %. Нижчим, ніж в цілому по Україні роздрібний товарооборот на особу населення був в Івано-Франківській – 64,8 %, Миколаївській – 80,0 %, Одеській – 80,0 %, Тернопільській – 58,6 % та інших областях.

Це пояснюються різним рівнем економічного розвитку регіонів, грошових доходів населення, цін на товари та послуги, а також можливостями самозабезпечення продовольчими товарами населення за рахунок підсобних господарств, присадибних ділянок тощо.

Соціальні зміни торгівлі підтверджуються динамічними трансформаціями торговельної мережі за видами економічної діяльності (КВЕД). Аналіз стану торговельної мережі за 2005 – 2014 рр. показав спільні тенденції з показником роздрібного товарообороту. Збільшується кількість підприємств (юридичних осіб), основним видом діяльності яких є роздрібна торгівля пальним і автомобілями [52].

Спостерігається зменшення кількості спеціалізованих підприємств роздрібної торгівлі з реалізації як продовольчих, так і непродовольчих товарів.

Значна кількість торговельних підприємств (14588 одиниць) зосереджена на підприємствах інших видів діяльності.

Окремої уваги заслуговують динамічні зміни у ресторанному господарстві. Роздрібний товарооборот їдалень і постачання їжі складав у 2014 році всього 29,7 %, а ресторанів, кафе і барів – 70,3 %. Це свідчить про значне зменшення у період реформації основного типу підприємств харчування – їдалень.

Більша частка торговельних підприємств і підприємств ресторанного господарства мають чисельність працюючих від 5 до 15 осіб. Це видно із даних нижче наведеної табл. 2.3

Таблиця 2.3

Групування підприємств роздрібної торгівлі та ресторанного господарства України за чисельністю працюючих у 2004 році (у відсотках)

Кількість працюючих

Підприємства роздрібної торгівлі

Підприємства ресторанного господарства

Усього підприємств з кількістю працюючих осіб:

100

100

до 5

32,3

30,2

6-10

25,8

28,9

11-15

13,4

12,9

16-20

6,7

6,3

21-50

15,5

14,9

51-100

4,2

4,4

101-200

1,4

1,9

201 і більше

0,7

0,5

Виходячи з аналізу мережі роздрібної торгівлі України, можна зробити висновок про зниження забезпечення населення об'єктами торгівлі та торговельними площами, що належать підприємствам (юридичним особам).

Особливо слід звернути увагу на неприпустимо значне зниження цих показників у сільській місцевості з 37 до 21 і з 1977 до 1153 відповідно термінів і ознак.

Суттєві інституційні зміни в торгівлі підтверджуються не тільки за показником роздрібного товарообороту, а й при проведені аналізу торговельної мережі. Так, в 2005 р. мережа роздрібної торгівлі розподілялася так: на частку державної власності припадало 39 % магазинів, в них 49,9 % торгової площі, а на частку споживчої кооперації - 61 % магазинів і 50,1 % торгової площі. В 2014 р. державна власність складала 3,6 % магазинів і 3,0 % торгової площі, комунальна - 7,7 % і 3,8 % , приватна - 9,7 % і 7,8 %, колективна 78,9 % і 85,1 % і власність інших держав - 0,1 %. Такі суттєві зміни в формах власності торговельної мережі магазинів, що відбулися в 1990-2004рр., свідчать, про те, що торгівля є найбільш привабливою галуззю для нового власника.

В Україні розвивається мережа роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, що належить підприємцям - фізичним особам. За даними одноразового суцільного обстеження, що було проведено Держкомстатом України на 1 січня 2014 року, в країні діяло 22,4 тис. магазинів, 17,3 тис. кіосків, 9,4 тис. ресторанів, кафе, барів, їдалень, що належать фізичним особам.

В державній та комунальній власності знаходиться 7116 об'єктів ресторанного господарства (21,5 %), в приватній - 3104 об'єкта (9,4 %), в колективній та інших формах власності - 22912 об'єктів (69,1).

Заняття торгівлею – це найпоширеніший вид діяльності населення в неформальному секторі. За даними вибіркових досліджень населення з питань економічної активності, чисельність зайнятих в Україні цим видом діяльності у неформальному секторі складала більш як 200 тис. чол.2 Торговельна діяльність підприємств неформального сектора здійснюється, як правило, на ринках, оскільки стаціонарні торговельні підприємства повинні бути зареєстрованими.

Крім того, на ринках здійснюється не торгівля як така, а більше посередництво в торгівлі. Адміністрація ринків і персонал самі не займаються торгівлею, а надають послуги фізичним і юридичним особам, створюючи умови для їх торговельної діяльності. Мабуть, саме цим і пояснюється те, що в офіційній статистиці враховуються лише обсяги реалізації товарів та динаміка цін.

З економічної точки зору цікавою має бути інформація щодо самих дійових осіб, які здійснюють торговельну діяльність на ринках, їх економічна характеристика (продавців і покупців).

Форма державної статистичної звітності № 12–торг "Про стан матеріально-технічної бази ринків та реалізацію сільськогосподарської продукції на них" містить дані стосовно числа ринків та кількості торгових місць на них, обладнання ринків і типів торгових місць.

Звісно, що кількість місць доповнює характеристику матеріальної бази ринків, але не дає можливості встановити, скільки людей користується послугами ринків і скільки продавців надає ці послуги.

Один раз на рік (в березні) проводиться суцільне обстеження речових ринків та про майданчиків продовольчих ринків, яке передбачає збір інформації про торгову площу, кількість торгових місць, середню денну наповненість ринку продавцями, кількість робочих днів ринку та обсяги продажів. Але методологічні аспекти такого обстеження потребують удосконалення. Це стосується як методики визначення середньої кількості продавців, так і термінів розповсюдження результатів спостереження. Крім того, доцільними були б обстеження соціального статусу продавців: чи то працівники торгівлі, чи то студенти, чи то пенсіонери.

Цікавою була б інформація і про стійкість людини щодо заняття торговельною діяльністю, режим роботи, оплату праці і т.п.

Обстеженням доцільно охопити не тільки формальні, а й неформальні ринки.

А взагалі, торгівля на ринках – це вид діяльності, який треба окремо досліджувати, робити висновки і на їх основі формувати суспільну думку щодо їх доцільності (чи навпаки) і в якому напрямку їм розвиватися.

Зважаючи на сучасні масштаби ринкової (базарної) торгівлі, інформація про чисельність і склад громадян, які торгують на ринках, становить великий інтерес.

За даними Держкомстату України, обсяг продажу споживчих товарів через мережу організованих ринків складав у 2014 році 30,1 % від загального обсягу продажу споживчих товарів, а оборот неформальних ринків займав відповідно 6,2%.

2.2 Групування підприємств галузі з використанням методу кластеризації

2.3 Аналіз стану та структури дебіторської заборгованості підприємств галузі