Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 4

ром — білоруським продовольством. Бартер і безліч валют­ них курсів є базою для корупції в державному апараті та не­ гараздів на внутрішньому ринку. Як наслідок — у республіці виникли труднощі з продовольством й аграрно-індустріальна Білорусь почала закуповувати хліб за кордоном.

Джерелом постійних валютних надходжень до білоруської скарбниці, починаючи з 1994 р., став продаж різним країнам та екстремістським угрупованням деяких видів зброї та військової техніки. Стосовно деяких із цих країн та ор­ ганізацій було запроваджене ембарго ООН на постачання оз­ броєння: (Ірак, Судан, Ангола (організація УНІТА), палес­ тинські й албанські бойовики). Так, Ірак придбав у Білорусі устаткування для виробництва компонентів ядерної зброї, а також модернізував за допомогою білоруських фахівців свою систему ППО. За оцінками європейських експертів, Білорусь є найбільшим постачальником зброї мусульманським теро­ ристам на Близькому Сході та Балканах. Прибутки Білорусі від продажу озброєнь у 1997—2000 рр. становили понад 1 млрд доларів, вона входила до першої десятки світових екс­ портерів зброї. Частина коштів надходила до “спеціального фонду”, яким розпоряджався виключно президент Білорусі.

Так за часів “ринкового соціалізму” (термін, уподобаний особисто білоруським президентом) у республіці покінчено з пострадянськими ринковими перетвореннями й фактично реанімовано в соціально-економічній сфері білоруський варіант “радянської системи”.

На порозі третього тисячоліття

Вибори президента Білорусі, переможцем яких став діючий глава держави О. Лука­

шенко, відбулися 9 вересня 2001 р. За офіційними даними, він отримав 75,6 % голосів у першому турі, тоді як його головний суперник, кандидат від опозиції В. Гончарик — 15,4 %; явка виборців становила 84 %. Як повідомляли євро­ пейські ЗМІ, вибори характеризувалися масштабними пору­ шеннями законодавства й міжнародно визнаних демокра­ тичних норм. Виходячи з цього, Рада Європи, інші міжна­

80

Республіка Білорусь

родні організації, уряди найвпливовіших країн (зокрема США) оголосили, що вони не визнають результатів виборів у Білорусі і ставитимуться до О. Лукашенка як до диктатора.

Партійна система та інші інститути громадського суспіль­ ства в Білорусі залишалися у формально-зародковому стані. Партії жодним чином не впливали на державну владу, оскільки вони законодавчо позбашіені реальних прав як на повноцінну участь у виборах, так і на парламентську чи уря­ дову діяльність. Недержавні організації (НДО) також не роз­ винені, оскільки влада, з одного боку, придушувала неза­ лежні НДО, всіляко перешкоджаючи їхній діяльності, а з іншого, — утворювала численні псевдогромадські об’єднання. Державні органи повністю контролювали ці структури, “зага­ няючи” туди громадян у найкращих радянських традиціях.

Соціально-економічна ситуація в Білорусі була типовою для тоталітарних держав. Господарство країни залишалося державно-соціалістичним: приватизована лише незначна ча­ стина підприємств, головним чином у сфері торгівлі, тоді як переважна їх більшість перебувала в державній власності. В аграрному секторі приватна ініціатива взагалі неможлива (не кажучи вже про можливість розпоряджатися землею), хоча колгоспна система повністю вичерпала себе. Сільське госпо­ дарство занепадало. Оскільки кількість підприємців різко скоротилася, населення фактично було виключене з ринко­ вих відносин, а відтак цілковито залежало від державного бюджету. Загалом приватний бізнес у Білорусі був можливим (звичайно, в обмежених рамках) лише за умови корупційних зв’язків із чиновництвом.

Уряд на свій розсуд розпоряджався національною валю­ тою, запроваджуючи завищені обмінні курси. Білоруський рубль, або “зайчик”, перебував у стані постійної девальвації унаслідок неадекватних грошових емісій. Як наслідок, рівень інфляції у 2001—2002 рр. сягав 200 %. “Зайчик” так і не пе­ ретворився на повноцінну валюту, а відтак основними платіжними засобами у країні були російський рубль і долар.

Виробництво в Білорусі було неефективним, а продукція неконкурентоспроможною на світовому ринку. За оцінками західних експертів, Білорусь “залишалася самоізольованою від розвиненого світу”. Водночас її економіка цілковито зале­ жала від Росії — 66 % білоруського експорту і 54 % імпорту

81

РОЗДІЛ 4

припадали на цю країну. Російський уряд фактично продов­ жував утримувати режим Лукашенка, закуповуючи малоліквідну продукцію держпідприємств, надаючи їм пільгові кредити та енергоносії за наднизькими цінами.

Більшість населення Білорусі на початку третього тися­ чоліття жила в незадовільних соціально-побутових умовах. У країні запроваджено напівкарткову систему продажу продо­ вольчих товарів. Значна частина товарів і продуктів були дефіцитом, хоча напередодні президентських виборів 2001 р. уряд ужив заходів для позірного “поліпшення” матеріально­ го становища населення. Тож господарство Білорусі мало чим відрізнялося від радянської економіки часів “застою”.

Соціально-політична ситуація в Білорусі у 2002 р. набула гостроконфліктного характеру. Суспільство було розколотим за ознакою ставлення до політичного й економічного режи­ му в країні, а також до проблеми національно-культурного визначення білоруської нації. Відбувалося відкрите проти­ стояння правлячого режиму і політично активної частини суспільства. Більшість політичних партій, що мали широку підтримку населення, вимагали обмеження президентської влади й проведення економічних реформ, водночас чинна влада всіляко придушувала ці організації. Режим Лукашенка, нехтуючи будь-які демократичні норми й закони, у своїй бо­ ротьбі з опозицією перейшов до її фізичного винищення. У липні 2002 р. за сфальсифікованими звинуваченнями було засуджено екс-прем’єра М.Чигиря на три роки позбавлення волі з конфіскацією майна.

Нинішнім завданням білоруської влади є ослаблення гро­ мадської підтримки конкретних політичних опонентів дик­ татора, згуртування населення навколо Лукашенка та його курсу. Найочевидніший метод такого згуртування — форму­ вання в суспільстві свідомо чіткого образу “ворога”, на “підривну діяльність” якого державна пропаганда могла б перекладати провину за соціально-економічні негаразди країни.

82

Республіка Білорусь

Зовнішня політика

овнішня політика Білорусі була характерною Здля тоталітарного режиму. Відносини рес­ публіки з країнами Євросоюзу та США були й залишаються

прохолодними, напруженими. Так, улітку 1998 р. вольовим рішенням Мінська із дипломатичного селища “Дрозди” виселено усіх західних послів, а в жовтні 2002 р. країну зали­ шили спостерігачі місії ОБСЄ. У відповідь США, а згодом і країни Євросоюзу відмовили у видачі в’їзних віз білоруському президентові та чиновникам його адміністрації. Продаючи зброю воюючим країнам та екстремістським угрупованням (здебільшого всупереч ембарго ООН), навчаючи іракських військовиків, правлячий режим Білорусі свідомо протистав­ ляв себе світовому співтовариству.

Напруженість у відносинах із Заходом О. Лукашенко, ке­ руючись власними політичними інтересами, компенсував поглибленням стосунків з Росією. На території Білорусі роз­ ташовано десятки військових баз російських Збройних Сил. 2 квітня 1996 р. було укладено договір про утворення Співдружності Білорусі і Росії, а ще через рік — договір про Союз Білорусі і Росії. Однією з основних передумов ство­ рення союзної держави було формування єдиного еко­ номічного простору. У 2002 р. в Білорусі вже діяли внутрішні російські ціни на газ, єдині тарифи на залізничні перевезен­ ня. Наступним кроком має стати перехід на єдину валюту — російський рубль (з 1 січня 2005 р.). Мінськ підтримував усі інтеграційні ініціативи Росії, навіть ті, що ігнорувалися більшістю країн СНД, як невигідні. Населенню нав’язувала­ ся думка щодо безальтернативності цього вибору.

У білорусько-українських двосторонніх стосунках домі­ нував конструктивний підхід, спрямований на розвиток доб­ росусідських, взаємовигідних відносин та підвищення ефек­ тивності торгово-економічного співробітництва. Чинника­ ми, які суттєво впливають на двосторонні відносини, є на­ явність спільного кордону (1071 км), розвинені економічні та культурні зв’язки, що історично склалися між двома наро­ дами, чимала українська громада в Білорусі (240 тис. осіб) та білоруська в Україні (440 тис.).

83

РОЗДІЛ 5

Ця тактична лінія комуністів знайшла реальне втілення в оприлюдненій 17 вересня 1944 р. новій програмі ВФ, що містила загальнодемократичні вимоги. Вона проголошувала відновлення конституції та всіх прав і свобод болгарського народу, перебудову держави згідно з його вільним волевияв­ ленням, чистку державного апарату від антинародних еле­ ментів тощо. У сфері зовнішньої політики програма орієнту­ вала маси на встановлення дружніх відносин із СРСР та країнами антигітлерівської коаліції, а також із сусідніми балканськими державами. Головним економічним завданням визнавалася боротьба з великою торговельно-спекулятив­ ною буржуазією, що скомпрометувала себе співробіт­ ництвом з реакційними режимами в міжвоєнний період і в роки Другої світової війни. Передбачалося також проведен­ ня аграрної реформи, заохочення кооперативного руху, ліквідація безробіття, організація системи соціального стра­ хування і т. ін.

При цьому БРП(к) не мала наміру протягом тривалого ча­ су співпрацювати з “буржуазними” і “дрібнобуржуазними” політичними силами. Коаліційний курс мав для неї тактич­ ний характер. Прибравши до своїх рук такі органи, як міністерство внутрішніх справ і юстиції, компартія викорис­ тала їх для розгортання політичного терору, що маскувався необхідністю викорінення фашизму. З цією метою уряд ви­ дав цілу низку декретів-законів. Розпускалися всі фашистські організації і конфісковувалось їхнє майно, причому під ви­ глядом “фашистських” з політичної арени усувалося чимало консервативних, але заснованих на ідеях парламентаризму організацій. Декрет про народний суд над винуватцями втягнення Болгарії у війну на боці нацистської Німеччини і пов’язаних з нею злочинів зумовив створення 67 складів “на­ родних судів”, які з грудня 1944 р. по квітень 1945 р. провели 135 судових процесів над державними діячами, парламента­ рями, лідерами партій. Було засуджено понад 11 тис. чоловік, у тому числі 2730 — на смерть, а 1305 — на довічне ув’язнен­ ня. В основному це підприємці і представники інтелігенції — вчителі, журналісти, лікарі, священики та ін.

Уже на першому етапі повоєнного розвитку країни згідно з декретом від 20 січня 1945 р. про “трудові виховні гурто­ житки” (ТВГ) почалося створення системи концентраційних

86

Болгарія

таборів, кількість яких досягла 86. До таборів потрапляли ти­ сячі випадкових людей, які волею долі виявилися підозрюва­ ними. Серед політв’язнів були колишні партійні лідери Д. Гічев, К. Муравієв, учений М. Арнаудов та багато інших.

По суті справи “фашизм” був ідентифікований з колиш­ ньою суспільно-політичною системою, і лише ВФ проголо­ шувався носієм національних інтересів. Будь-яка партія і ор­ ганізація поза його складом визначалися як антинародні. На цій підставі восени 1944 р. були заборонені БЗНС, “Врабча 1”, Народна партія, Демократична партія та інші організації. Союзники БРП(к) по ВФ — БЗНС і БРСДП — недооцінили наслідки репресивних дій проти демократичних партій, що стояли поза ВФ. Усе це послабило національний політичний потенціал, полегшило просування БРП(к) до встановлення однопартійної системи.

Напруженість посилювалася особливим соціально-пси­ хологічним станом суспільства, в якому були зруйновані старі і тільки починали створюватися нові органи влади на місцях. У деяких районах відбувалися акти самосуду, завору­ шення у військових частинах, що поверталися з Македонії, спалахнули чвари в македонському рухові. БРП(к) викорис­ товувала цю ситуацію, щоб виправдати свої заміри оволодіти силовими структурами.

Водночас мали місце політичні компроміси. Найзначнішим із них було збереження протягом двох років мо­ нархічного ладу. Проте регентську раду при малолітньому Симеоні 11 фактично очолив комуніст Тодор Павлов. Підго­ товлені ним директиви одностайно підтримували два інші регенти, які забезпечували демократичний камуфляж, — еко­ номіст і колишній міністр Цвятко Бобошевський та юрист Венелін Ганєв.

Оволодіння армією для комуністів виявилося складні­ шим завданням, оскільки військове міністерство очолював Дамян Велчев, який виступав проти партійних впливів на збройні сили. Проте внаслідок усунення частини старого офіцерства, проголошеного “фашистським”, присвоєння офіцерських звань близько 800 колишнім партизанам, за­ провадження інституту помічників командирів (політкомісарів) був забезпечений, за словами секретаря ЦК БРП(к) Т. Костова, “необхідний мінімум” оновлення армії.

87

РОЗДІЛ 5

Уряд ВФ ужив практичних заходів з метою вступу Бол­ гарії у війну з Німеччиною, що мало забезпечити колишній союзниці Третього райху гідне місце у повоєнному світі. Болгарську армію було передано в оперативне підпорядку­ вання командуванню 3-го Українського фронту. Вона брала участь у воєнних діях на території Югославії та Угорщини. Постачання армії озброєнням, продовольством та іншими засобами бойового забезпечення, прикомандирування до неї інструкторів і радників СРСР сприяло перетворенню зброй­ них сил країни на опору радянського впливу.

Після підписання в Москві 28 жовтня 1944 р. угоди про перемир’я в Болгарії почала функціонувати Союзна кон­ трольна комісія (СКК), яку очолив радянський маршал Ф. Толбухін. Фактичним керівником комісії був його заступ­ ник генерал-полковник С. Бірюзов. Хоча в роботі СКК бра­ ли участь англійські й американські представники на чолі з генералами У. Окслі та Д. Крейном, вирішальну роль у ній відігравала радянська сторона, яка забезпечувала підтримку заходам БРП(к).

У центрі суспільно-політичного розвитку країни в перші роки після перевороту 1944 р. була боротьба сил, які прагну­ ли до соціальної гегемонії. З одного боку, діяла БРП(к), що спиралася на радянську військову, політичну та економічну підтримку, а з іншого — різнорідні сили, опорою яких були міські й сільські верстви. Суперництво спочатку виявлялося в основному в рамках ВФ, чисельність партій якого швидко зростала. Так, кількість членів БРП(к) з 25 тис. у вересні 1944 р. збільшилася до 250 тис. у березні і 400 тис. у червні 1945 р. БЗНС у цей час налічувала близько 350 тис. членів. Причини величезного зростання БРП(к) крилися в переході від опозиції до влади, демагогії, силових засобах впливу, за­ хопленні населення утопічними ідеями соціальної справед­ ливості, використанні русофільства та авторитету СРСР.

На зламі 1944—1945 рр. некомуністичні сили спробували відстояти свою незалежність. Одна з таких спроб була пов’язана з так званою четвертою постановою Ради міністрів від 23 листопада 1944 р., що передбачала амністію або міні­ мальне покарання для військовослужбовців, які брали участь у воєнних діях на боці Німеччини, а відтак підлягали “народ­ ному судові”. Проте після прийняття постанови політбюро

88

Болгарія

ЦК БРП(к) за вказівкою Москви організувало потужну про­ пагандистську кампанію проти “реакційних” сил у складі ВФ, і 6 грудня того ж року постанова була скасована. Праг­ нення відстояти незалежність у межах ВФ виявило керів­ ництво БЗНС на чолі з Г. Димитровим (Гемето), який висту­ пив з гострою критикою диктаторських замірів компартії. Унаслідок внутрішньої боротьби в БЗНС, а також тиску з бо­ ку БРП(к) Гемето навесні 1945 р. звинуватили в тому, що він буцімто був “ворожим, імперіалістичним агентом”, усунули від керівництва БЗНС і змусили емігрувати. Однак новий го­ лова БЗНС Нікола Петков висунув тверду альтернативну програму реформ, що передбачала демократичний розвиток Болгарії на засадах політичного плюралізму.

Отже, перші політичні битви антикомуністичні сили про­ грали. Проте компартія, порушуючи демократичні принци­ пи управління, усе ж не зважилася на встановлення то­ талітарного режиму. Причиною такої нерішучості були як внутрішні, так і міжнародні обставини. Поступово вироби­ лася формула “народно-демократичного” управління Бол­ гарією, що передбачала збереження Тирновської консти­ туції, багатопартійності, приватної власності. Водночас утвердився потужний державний сектор економіки, запрова­ джувався “робітничий” контроль над економікою в цілому. В галузі зовнішньої політики на першому плані був розвиток відносин з СРСР, проте курс на дружні стосунки зі США, Великою Британією, Францією зберігався.

Загострення політичного становища. Створення республіки

Взаємовідносини політичних партій усере­ дині Вітчизняного фронту дедалі більше за­

гострювалися. Основною причиною такого становища була відмова керівництва компартії від політичного плюралізму й багатосекторної економіки. На серпень 1945 р. були призна­ чені вибори до Народних зборів. Розуміючи, що вони не будуть демократичними і призведуть до посилення доміную­ чого становища БРП(к) у ВФ, керівники БЗНС на чолі з

89