Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 2

Це район змішаних етносів, що характеризується підви­ щеною національною чутливістю і “балканізацією”, тобто спробами вирішувати власні проблеми за участю і підтрим­ кою великих держав. До того ж за останні 50 років у регіоні зросло недовір’я до Росії, яка силою нав’язала тут соціалізм, а окремі народи позбавила суверенітету. Водночас невіра в демократизацію Росії змушувала країни ЦСЄ дистанціюватися від неї. Певну роль у цьому процесі відіграла й зовнішня політика Росії, зокрема розгорнута нею кампанія з метою не­ допущення розширення НАТО на Схід, що сприймалася як імперська. Звідси прагнення примкнути до західноєвро­ пейських структур — НАТО та ЄС. Така позиція країн ЦСЄ засвідчує їх повернення до Європи, європейський вибір. Відмова від розширення НАТО на Схід означала б для них визнання російського вето на їхні власні рішення. А це вже розцінюється як втручання у внутрішні справи, що, зрозуміло, викликає абсолютне неприйняття. Вислання Варшавою на початку 2000 р. дев’яти російських дипломатів, звинувачених у шпигунстві, стало демонстрацією нових, незвичних для Росії, міждержавних відносин, що стали реаліями регіону ЦСЄ.

Усі спроби Росії не допустити виокремлення регіону, його гравітації у бік Заходу навіть шляхом каяття за 1956 р. в Угор­ щині і 1968 р. у Чехословаччині не дали бажаного результату. Навіть економічні та соціальні труднощі першої половини 90-х років не сприяли об’єднанню Росії з її колишніми васалами і напівколоніями. Період попередньої 45-річної “дружби” обидві сторони розцінювали з протилежних позицій. Сателіти вважали себе експлуатованими, а радянське суспільство було впевнене, що звалило на свої плечі важкий тягар доброчинства, допомагаючи своїм “молодшим братам” будувати соціа­ лізм. До того ж за лояльність не завжди слухняних союзників доводилося платити високу ціну. Значною мірою цю слух­ няність забезпечувала дешева сировина з Радянського Союзу. Коли ж Росія запровадила світові ціни на сировину і розрахун­ ки за неї у конвертованій валюті, структура колишніх зв’язків вмить розвалилася. Якщо у 70—80-ті роки 40 % господарських зв’язків РЕВ було орієнтовано на СРСР і лише 25 % — на Захід, то наприкінці 1990-х років 70 % експорту Польщі й Угорщини, 57 % — Чехії та Словаччини йшло на Захід.

50

Розділ 2 КРАЇНИ БАЛТІЇ

ЩЩИІВА

“Розлучення" по-литовськи

еребудова в Радянському Союзі дала по­ П штовх новому етапові національно-виз­ вольного руху в Литві, анексія якої у 1940 р. Радянським Со­

юзом більшістю литовців розцінювалася як тимчасова оку­ пація. У жовтні 1988 р. відбувся Установчий з’їзд литовського руху за перебудову — “Саюдіса”, який узяв курс на досягнен­ ня Литвою державної незалежності. Активізувалася також діяльність Ліги свободи Литви — антикомуністичної ор­ ганізації, котра виникла ще в 1978 р. Не залишилось осторонь перебудовчих процесів керівництво компартії Литви, очолюва­ не А. Бразаускасом. Саме він зініціював скасування ст. 6 рес­ публіканської конституції, підготував небачені на теренах Ра­ дянського Союзу закони про політичні партії, про пресу та інші засоби масової інформації, відродив справжнє поняття приватної власності. У грудні 1989 р. XX з’їзд КПЛ прийняв рішення про вихід зі складу КПРС і створення на соціал-де- мократичних засадах Демократичної партії праці (ДПП).

Наступним кроком на шляху незалежності Литви стали парламентські вибори у березні 1990 р., що вперше в рес­ публіках СРСР відбувалися на багатопартійній основі. Пере­ могу на виборах здобули прихильники незалежності, а лідер “Саюдіса” В. Ландсбергіс став головою Верховної Ради. 11 березня 1990 р. було прийнято Акт про відновлення неза­ лежності литовської держави — Литовської Республіки. На ці кроки Вільнюса радянське керівництво відповіло еко­ номічною блокадою республіки й моделювало ситуацію по­ валення нового литовського уряду і запровадження прямого президентського правління.

52

Країни Балтії

Для початку наступальних дій у Литві Кремль вичікував сприятливого моменту й провокував російськомовне насе­ лення республіки на підтримку своїх планів. Під приводом забезпечення призову литовських юнаків до лав Радянської Армії у Литву були введені додаткові підрозділи десантних військ.

10 січня 1991 р. 22 робітничі колективи союзних підпри­ ємств Вільнюса, не без підштовхування ззовні, оголосили політичний страйк. Після одного з мітингів протесту їхні представники попрямували до Верховної Ради, щоб переда­ ти депутатам резолюцію. У парламент їх не пустили, а під його стінами між маніфестантами і службовцями Департа­ менту охорони краю, а також добровольцями литовської армії виникла сутичка, під час якої кілька чоловік дістали поранення. Ситуація, що склалася, вимагала політичних рішень, однак кремлівські лідери зробили ставку на ефект залякування цивільного населення із застосуванням десант­ них військ і бронетехніки. Всупереч здоровому глузду, сила знову стала головним аргументом у політичних суперечках.

Уранці 11 січня на вулицях Вільнюса з’явилися танки, що почали стріляти навсебіч холостими залпами. Десантні підрозділи зайняли будівлю Департаменту охорони краю, Будинок преси. Того ж дня промосковськи налаштовані політичні сили утворили Комітет національного порятунку, метою якого проголошувалося відновлення чинності ра­ дянської конституції в Литві. Наступного дня десантники та спецпідрозділи союзного МВС оточили головний поштамт, телецентр і телебашту, у місті було запроваджено комен­ дантську годину. В ніч на 13 січня, застосувавши сльозото­ чивий газ проти мирних жителів, радянські війська розпоча­ ли штурм телецентру. Під час цієї операції “умиротворення” було вбито 13 чоловік, у тому числі один військовослужбо­ вець, і 163 особи дістали поранення, що викликало хвилю протестів як на Заході, так і в союзних республіках. Відтак від подальшого застосування силових методів та запровад­ ження в бунтівній республіці президентського правління Кремль відмовився.

Отже, спроба військового перевороту в Литві зазнала не­ вдачі. 1 хоча в республіці залишалися радянські війська і продовжував діяти антиконституційний Комітет національ­ ного порятунку, 90 відсотків учасників загальнолитовського

53

РОЗДІЛ з

референдуму, що відбувся 9 лютого 1991 р., позитивно відповіли на запитання про їхнє ставлення до незалежності республіки. Так Москва програла двічі: і радянську владу за допомогою багнетів не відновила, і мимоволі сприяла пере­ мозі голови Верховної Ради Литви В. Ландсбергіса, який став символом незалежності Литви.

Січневі події у Вільнюсі поглибили процеси поляризації литовського суспільства. Формула вибору компартії на плат­ формі КПРС — “соціалістична Литва” у складі Союзу, наділена атрибутами національного суверенітету, остаточно збанкрутувала. “Саюдіс”, Демократична партія праці й уряд Г. Вагнорюса обстоювали курс на цілковиту незалежність поза Союзом, самостійне входження до європейського та міжнародного співтовариства, відмову від соціалістичного вибору, декомунізацію. Генпрокуратура Литви порушила карні справи проти лідерів компартії “за публічні заклики до порушення суверенітету Литовської держави” й участь у не­ законних “комітетах національного порятунку”.

Перехідний період Бразаускаса — Ландсбергіса

Литовська республіка, домігшись незалеж­ ності, приступила до проведення еко­

номічних реформ. їх основою була програма приватизації державної власності, для участі в якій громадяни Литви от­ римували приватизаційні чеки. Роздержавленню підлягали насамперед дрібні й середні об’єкти промисловості, сфери торгівлі, а також житло й земля. Зв’язок, транспорт, військові та природоохоронні підприємства, лісове госпо­ дарство на початковому етапі не підлягали приватизації. Ли­ товським громадянам також компенсувалося втрачене ними в перші роки радянської влади майно. Ці заходи сприяли стабілізації соціально-психологічної ситуації в республіці.

Реформування економіки супроводжувалося скороченням промислового виробництва, руйнуванням фінансово-кредит­ ної системи. Криза охопила аграрний сектор, де лідери “Саюдіса” ліквідовували колгоспи, але при цьому не віддавали землю селянам, і застерігали від захоплень ринковою еко­ номікою. У 1992 р. інфляція сягала 1163 %. Економічна

54

Країни Балтії

реформа не була підкріплена соціальними заходами найбільш близького й знайомого Литві шведського типу. На адресу Ландсбергіса, який ще влітку 1991 р. був оточений ореолом героя, почала лунати відверта критика. Недодавали авторите­ ту “Саюдісу” й досить неприваблива кампанія проти експрем’єра К. Прунскене, конфлікт парламенту з прем’єром Г. Вагнорюсом, спроби націоналістичного крила в парламенті перетворити поляків, росіян, білорусів, що проживали в Литві, на громадян другого сорту. Унаслідок цього між насе­ ленням і владою, що виступала під демократичними лозунга­ ми, утворився значний розрив.

25 жовтня 1992 р. на всенародному референдумі прийня­ то конституцію Литовської Республіки. Відповідно до Ос­ новного закону, Литва проголошувалася незалежною демо­ кратичною республікою. Державна влада здійснюється сей­ мом, президентом республіки й урядом. Вищий судовий ор­ ган — Верховний суд. Президент обирається всім населен­ ням республіки строком на п’ять років, але його повнова­ ження суттєво обмежуються. До складу вищого законодавчо­ го органу — сейму — входить 141 депутат. Законодавці оби­ раються за змішаною (пропорційною і мажоритарною) сис­ темою на чотири роки. Уряд очолюється прем’єр-міністром, якого, зі схвалення сейму, призначає й звільняє президент.

На парламентських виборах у листопаді 1992 р. перемогу здобула Демократична партія праці (ДПП). Її лідер А. Браза­ ускас у березні 1993 р. був обраний президентом Литовської республіки. Отримавши від попередників важкий спадок, команда Бразаускаса змогла дещо виправити становище. Зу­ силлями Литовського банку вдалося зміцнити тимчасову національну валюту талон (купон), а в червні 1993 р. була за­ проваджена національна валюта — лит. З метою його підтримки у країні заборонялося використання іноземної ва­ люти, унаслідок чого інфляція знизилася до 180 % у 1993 р. і 45 % у 1994 р. Через аукціони, продаж акцій було продов­ жено роздержавлення підприємств. Проте, як і раніше, при­ ватизації не підлягали стратегічні об’єкти, а також земля, що, як вважали лідери ДПП, могла опинитися в руках іно­ земців. Однак у 1994 р. у приватному секторі було задіяно 63,5 % від загальної кількості зайнятих. У 1995 р. визначилась тенденція зростання виробництва сільгосппродукції у при­ ватних фермерських господарствах, площа яких становила

55

РОЗДІЛ з

дві третини від загальної площі угідь. Водночас зберігалася тенденція падіння чисельності зайнятих в економіці, пере­ важно за рахунок еміграції російськомовного населення.

У1994—1997 рр. спостерігалося поступове збільшення ВВП

з1,7 до 5 %. Завдяки зусиллям президента Бразаускаса й уряду у вересні 1993 р. останній російський солдат залишив територію республіки.

Однак уряд ДПП з її посткомуністичною ідеологією не зміг уникнути деяких принципових помилок, що виявилися у гальмуванні реформ, тоді як ситуація вимагала рішучих дій. Нерідко захищалися інтереси політичних номенклатур­ них кланів, практикувались субсидування й підтримка не­ рентабельних підприємств, їх захист від банкрутства. Рефор­ мування недостатньо супроводжувалося заходами соціально­ го захисту населення. У сукупності з іншими чинниками це зумовило відставання Литви у сфері економічних реформ від своїх балтійських сусідів — Латвії та Естонії.

Прорахунки президентської команди Бразаускаса в еко­ номічній сфері, звинувачення на її адресу в комуністичному минулому були використані опозицією в ході парламентсь­ ких виборів 1996 р. Більшість депутатських мандатів у сеймі виборола Консервативна партія — політичний наступник “Саюдіса”, лідер якої В. Ландсбергіс зайняв крісло спікера. Уряд Литви вдруге очолив Г. Вагнорюс, який відразу прого­ лосив курс на тотальну приватизацію. Консерваторам вдало­ ся знизити дефіцит державного бюджету, поліпшити інвес­ тиційний клімат. У 1997 р. іноземні капіталовкладення зрос­ ли майже удвічі, досягнувши 1 млрд доларів, а наступного року — 2 млрд. Головними інвесторами республіки були Німеччина, США й Велика Британія.

На шляху до високорозвинутої економіки, ЄС і НАТО

Перехідний період пострадянської ЛИТОВСЬ­ КОЇ історії, відомий як доба Бразаускаса—

Ландсбергіса, завершився перемогою на президентських ви­ борах 1997 р. володаря університетських дипломів Мюнхена й Іллінойса, американського вченого-еколога В. Адамкуса.

56

Країни Баптії

Зусилля глави держави й уряду Р.Паксаса були спрямовані на завершення економічних реформ та інтеграцію країни в Північноатлантичний альянс і Євросоюз. У 1999 р. глава уряду відмовився поставити підпис під угодою з американсь­ кою компанією “Вільямс інтернешенл”, що передбачала продаж останній 33 % акцій і передачу прав на керівництво литовським нафтокомплексом, вважаючи, що цей інвес­ тиційний проект суперечить інтересам литовської держави. Проте більшість членів уряду підтримали угоду, і Р. Паксас разом з міністрами-однодумцями подав у відставку. Наступ­ ні події засвідчили, що прем’єр мав рацію: американці невдовзі продали свою частку й пішли з керівництва Мажекяйського НПЗ.

Партійно-політична система Литви перебувала на стадії формування. У жовтні 2000 р. за депутатські мандати змага­ лися 28 партій і рухів. Найбільші з них — “Союз Вітчизни” (литовські консерватори), лівоцентристський “Новий со­ юз”, відновлена 1989 р. Соціал-демократична партія, Демо­ кратична партія праці. За результатами виборів уряд сформу­ вали центристські партії — Союз лібералів Литви й “Новий союз”. Прем’єр-мінстром республіки вдруге став лідер лібе­ ральних демократів Р. Паксас. Його уряд намагався зменши­ ти безробіття (8% загального числа зайнятих), підвищити рівень заробітної плати, відновити субсидії сільському гос­ подарству. Однак економічні труднощі та чергова урядова криза спричинили відставку цього кабінету влітку 2001 р.

Новим прем’єр-міністром став перший президент Ли­ товської республіки, лідер соціал-демократичної більшості в сеймі А. Бразаускас. Він спрямував зусилля на зменшення політизації литовського суспільства, виведення країни з еко­ номічної кризи та інтеграцію Литви до Євросоюзу й НАТО. У 2002 р. рівень ВВП в республіці перевищив 26 млрд доларів. При цьому близько 72 % ВВП було створено при­ ватними власниками, малим і середнім бізнесом. Уперше за роки незалежності Литва увійшла до числа так званих високорозвинених країн, про що згадувалося у звіті ООН “Зміц­ нення демократії у роз’єднаному світі”. Одна з головних про­ блем, яку сьогодні намагається розв’язати Литва, перш ніж вона стане у 2004 р. повноправним членом Євросоюзу, — це закриття єдиної в республіці атомної станції — Італійської,

57

РОЗДІЛ з

що працює на застарілих реакторах РБМК (як і Чорно­ бильська АЕС).

Важливою подією в житті республіки стали президентські вибори, які проводилися у два тури в грудні 2002 — січні 2003 рр. Новим главою Литовської республіки став колишній прем’єр литовського уряду Р. Паксас, під керівництвом яко­ го країна стала повноправним членом європейських структур і НАТО.

Зовнішня політика

ОЛОВНІ ЦІЛІ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ Литви —

Гзбереження дружніх відносин із сусідніми державами й інтеграція в Європейське товариство. У лютому 1994 р. Литва приєдналася до програми НАТО “Партнерство заради миру”, з лютого 1998 р. вона — асоційований член Євросоюзу, до якого республіка увійде в 2004 р. Наприкінці 2002 р. Литва підтримувала стосунки із 165 країнами, а її го­ ловними торговельними партнерами були Німеччина й Росія.

У нормальному руслі розвивалися стосунки між Литвою і Україною, що базувалися на стабільній правовій основі. Обидві країни співробітничали в економічній, політичній і культурній сферах, в ряді міжнародних організацій. Тра­ диційними стали візити й зустрічі глав держав і урядів двох країн, зокрема в жовтні 2002 р. відбувся вже п’ятий візит до Литви президента України Л. Кучми. Торговельно-еко­ номічний оборот між Литвою і Україною у 2001 р. дорівню­ вав 264 млн доларів, а наприкінці 2002 р. обсяги прямих інвес­ тицій з Литви в Україну становили близько 8 млн доларів. В Україні функціонують 113 підприємств за участю литовсь­ кого капіталу, половина з яких є спільними підприємствами. Пріоритетними напрямами розвитку двосторонніх відносин є співробітництво у галузі транспорту, транзиту й перевезення вантажів. Керівництво обох країн усвідомлює необхідність пошуку нових можливостей для інтенсифікації двосторонніх відносин, ураховуючи перспективу вступу Литви до ЄС.

58

Країни Балтії

ЛАТВІЯ

Перервана незалежність: 1940 — 1991 рр.

Улатвійського народу давні мова й культура, проте лише 18 листопада 1918 р. було прого­ лошено створення Латвійської Республіки. Величезних втрат

країні завдали радянська окупація 1940 р. та німецька — 1941 — 1945 рр. Наприкінці Другої світової війни в Латвії вдруге встановлено радянську владу й вона знову опинилася

візоляції від решти Європи.

Уповоєнний період у республіці розпочато прискорену індустріалізацію, що супроводжувалася завезенням робочих рук з інших радянських республік, а тотальна колективізація призвела до ліквідації хутірських господарств і депортації “неблагонадійних” латвійських фермерів та їхніх сімей до Сибіру. Натомість на 4,2 млн га родючої землі було розміще­ но десятки військових об’єктів, зокрема Салдуський полігон авіаційних мішеней та радіолокаційна станція (РЛС) у Скрунді. Півстоліття радянізації обернулися для невеличкої Латвії складною демографічною ситуацією. Наприкінці 80-х років з 2,7 млн її жителів латвійці становили 52 відсотки, в Ризі ж латиші складали лише третину населення.

Після прийняття курсу на перебудову економіки й демо­ кратизацію соціально-політичної системи в СРСР у Латвії розпочався процес пробудження нації, що дістав назву “Атмода” (“Пробудження”). Він був спрямований на активне проведення реформ в економіці, створення умов для демо­ кратичного розвитку суспільства і припинення штучного розмивання латишів як титульної нації республіки. Та на­ самперед ішлося про реальне надання Латвії суверенітету, декларованого союзним республікам конституцією СРСР. У 1988 р. створюються масові громадські організації. Найбільш впливовими серед них були Народний фронт Латвії (НФЛ) і Рух за національну незалежність Латвії (РННЛ). Активізу­ вався також реформаторський рух у Латвійській комуністич­ ній партії (ЛКП), який об’єднував в основному латишів, що становили близько 39 % усіх комуністів республіки. З цього крила ЛКП сформувалася Соціал-демократична партія. На противагу НФЛ, на початку 1989 р. організаційно оформився

59