Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 19

захід до скликання Тимчасових національних зборів. Вони побоювалися, й очевидно небезпідставно, що це питання мо­ же бути надовго заблоковане депутатами від численних і силь­ них демократичних партій. До кінця 1946 р. 99 % підприємств енергетики, 77 % хімічної промисловості, 73 % металооброб­ ки, залізниці, радіомережа перейшли до рук держави.

Проте значна частина промисловості залишалася у при­ ватній власності: поліграфічна, легка тощо. Клас власників у Чехословаччині був численним, сильним і досвідченим, а тому наступ на нього комуністичних сил затягнувся на три­ валий час.

Улітку 1945 р. розпочалося поетапне здійснення аграрної реформи. На першому етапі були конфісковані землі німець­ ких і угорських власників та осіб, які співробітничали з оку­ пантами. Ділянки землі (8 га орної і до 13 га загальної площі) передавалися малоземельним і безземельним селянам за символічну плату. Перерозподіл землі проводили селянські комісії із заінтересованих осіб. Проти такої практики висту­ пили націонал-соціалісти й Народна партія. Вони вважали за необхідне збільшити наділи до ЗО га, підвищити плату за землю, засуджували насильницькі методи здійснення зе­ мельної реформи. Однак запропонований ними варіант не був підтриманий іншими політичними силами. Перший етап реформи в чеських землях завершився швидко, оскільки йшлося про конфіскацію земель на північному заході країни, звідки виселялися німці. У Словаччині реформа відбувалася повільніше. Фонд землі, що перерозподілялася у краї, був незначним, а малоземельних селян, що її потребу­ вали, надто багато. Восени 1945 р. було проведено грошову реформу й запроваджено прогресивне оподаткування.

Вибори до Установчих національних зборів. Політична боротьба в суспільстві

У січні 1946 р. Національний фронт прийняв рішення про проведення виборів до Уста­ новчих національних зборів. Передвиборча кампанія прохо­

дила за умов гострої політичної боротьби. КПЧ узяла курс на революційні соціалістичні перетворення, інші політичні

440

Чехословаччина

партії, що критикували позиції комуністів, виступили на захист свободи, демократії, релігії, гуманізму, приватної влас­ ності. У Словаччині напередодні виборів відбулося різке по­ силення позицій Демократичної партії й зростання її чи­ сельності, особливо після досягнення угоди з клерикальни­ ми колами, що мали величезний вплив у масах.

Вибори до Установчих зборів ЧСР відбулися у травні 1946 р. В них взяло участь 95% населення. Напередодні ви­ борів комуністи ініціювали деякі зміни до виборчої системи: право голосу дістали військовослужбовці строкової служби, віковий ценз знижено до 16 років, скасовано ценз осілості, позбавлено права голосу колаборантів. Зрештою, завдяки підтримці чеських і моравських селян, робітничого електорату промислових центрів та виборців-військовослужбовців комуністи в цілому по країні отримали 38 % голосів, більше, ніж інші партії. Великого успіху в Словаччині домоглася Де­ мократична партія, за яку проголосувало 62 % словацьких виборців, КПС отримала лише третину голосів. Загалом ко­ муністи здобули в Установчих зборах 114 із 300 місць. Керівники Національного фронту виступили проти змін у державних органах влади в Словаччині згідно з результатами виборів і змусили Демократичну партію до низки поступок. Обмежено права словацьких національних органів у вирішенні економічних і кадрових питань. Уряд очолив лідер КПЧ К. Готвальд, а з 26 міністерських крісел дев’ять дісталося комуністам. Цей хиткий консенсус як специфічна форма двовладдя тривав до лютого 1948 р.

Урядова програма передбачала розробку нової консти­ туції, здійснення дворічного плану розвитку економіки, збе­ реження зовнішньополітичної орієнтації ЧСР на Радянський Союз. Курс комуністів на розширення державного сектора зустрів опір партії націонал-соціалістів, підтриманих Народ­ ною і Демократичною партіями. Внаслідок цього у програмі було зафіксовано положення про рівноправність усіх видів власності. Утім, боротьба між політичними партіями за вибір подальших шляхів розвитку країни тривала. Міністерство сільського господарства, очолюване комуністами, розробило серію законопроектів щодо перетворень у сільському госпо­ дарстві, передбачалося, зокрема, обмеження норми землеко­ ристування (50 га). Усупереч опору опозиції, до літа 1947 р. більшість із цих законопроектів були затверджені Національ­

441

РОЗДІЛ 19

ними зборами. Міністерство юстиції, очолюване націоналсоціалістом П. Дртиною, навпаки, намагалося організувати передачу вже конфіскованих підприємств їхнім колишнім власникам, оскільки практика швидко показала, що націо­ налізовані підприємства нерентабельні й збиткові. Боротьба за повернення “конфіскатів” тривала аж до весни 1948 р.

У 1947 р. Чехословаччину спіткав катастрофічний невро­ жай. 600 тис. тонн пшениці виділив Радянський Союз. Та це не зняло напруженості в суспільстві. Відбувся розкол у Національному фронті, загострилася міжпартійна боротьба. Демократичні партії, підтримувані президентом Е. Бенешем, орієнтувалися на Захід і виступали за прийняття “плану Маршалла”. Комуністи та їх союзники, що орієнтувалися на Радянський Союз, навпаки, наполягали на завершенні соціально-економічних перетворень, остаточній ліквідації економічних позицій буржуазії. Усі події в Чехословаччині були зумовлені суспільною дилемою — соціалізм чи демо­ кратія. У багатьох подіях того часу позиція радянського керівництва виявилася вирішальною, зокрема щодо участі Чехословаччини в Паризькій нараді 12 липня 1947 р. з пи­ тань реалізації плану Маршалла. У цьому зв’язку прем’єр і ключові міністри кабінету були викликані до Москви, де Сталін і Молотов у грубій формі зажадали відмовитися від будь-якого співробітництва із Заходом. Міністр закордонних справ Чехословаччини Я. Масарик висловився з цього при­ воду так: “Я їхав до Москви вільним міністром, а повернув­ ся сталінським лакеєм”. Відтак, гостре політичне протисто­ яння демократичних партій Чехословаччини, з одного боку, і комуністів — з іншого, на початку 1948 р. досягло критич­ ної межі.

Лютневі події 1948 р.

Встановлення владної монополії комуністів

ереорієнтація політики Москви на форсо­ Пване просування компартій країн Східної Європи до встановлення монополії на владу означала відмо­

ву КПЧ від курсу на завоювання “більшості нації” і забезпе­

442

Чехословаччина

чення, таким чином, перемоги на майбутніх парламентських виборах. До того ж ситуація складалася так, що результати виборів могли бути не на користь радикальних змін. Зокре­ ма, праві партії за підтримки соціал-демократів змогли ізо­ лювати комуністів в уряді й провести проти них кілька важ­ ливих рішень. Водночас вони планували виступити із заявою про недовіру урядові з метою формування нового кабінету.

Відповіддю комуністів стала чистка державних структур від політичних опонентів, що проводилась Корпусом державної безпеки. Опозиція розцінила ці дії як акти свавілля й відповіла відставкою 12 міністрів — представників немарксистських партій, спровокувавши, таким чином, урядову кризу. Однак це не призвело до падіння кабінету, оскільки, відповідно до конституції 1920 р., для цього потрібна була відставка більшості міністрів, тобто 14. Керівництво КПЧ вирішило ви­ борювати збереження уряду К. Готвальда за рамками парла­ ментських методів. Прямого психологічного тиску, що межу­ вав із шантажем, зазнали лідери опозиції і навіть президент Е. Бенеш, яких залякували не лише організацією загального страйку, а й можливим уведенням на територію країни ра­ дянських військ, розташованих у Німеччині та Австрії. Прове­ денням 21 лютого стотисячного мітингу у Празі та багатолюд­ них маніфестацій на підтримку уряду Готвальда в інших містах країни комуністи розпочали наступ на опозицію. На заклик комуністів у країні відбувся одногодинний загальний страйк, в якому взяли участь близько 2,5 млн чоловік. Розпочалося фор­ мування загонів народної міліції. Опозиційна преса була забо­ ронена. Республіка опинилась на межі громадянської війни. Радянське керівництво підтримало непарламентські заходи чеських комуністів. До Праги прибув заступник міністра за­ кордонних справ СРСР В. Зорін з метою підштовхнути Гот­ вальда до подальших рішучих кроків.

25 лютого за умов наростання небезпеки кровопролиття президент Бенеш дав згоду на відставку міністрів-бунтівників і погодився на новий склад кабінету міністрів, в якому 8 з 14 міністерських портфелів належали комуністам. Прем’єром залишився К. Готвальд. Увечері того ж дня у Братиславі був створений Центральний комітет дії словацького Національ­ ного фронту. Так, на перший погляд конституційно, завер­ шилася шестиденна урядова криза, у процесі якої кардиналь­

443

РОЗДІЛ 19

ним чином змінився характер влади у країні й була встанов­ лена владна монополія Комуністичної партії.

10 березня 1948 р. на засіданні Установчих національних зборів була схвалена програма нового уряду. В ній наголошу­ валося на необхідності очищення державного апарату, політичних і громадських організацій від “буржуазних і во­ рожих народній демократії” елементів. На чолі Соціал-демо- кратичної, Націонал-соціалістичної та Народної партій опи­ нилися ліві. Лідери опозиції зазнавали всіляких пересліду­ вань. Проте й такий “класовий” підхід КПЧ до колишніх політичних противників не задовольнив радянське керів­ ництво, яке закидало лідерам компартії, що “розгром реакції не супроводжувався арештом її політичних лідерів, притяг­ ненням їх до суду й викриттям як ворогів народно-демокра­ тичної республіки”.

Уже в червні 1948 р. на базі програми та статуту КПЧ об’єдналися Соціал-демократична і Комуністична партії, а восени відбулося організаційне об’єднання КПЧ і компартії Словаччини. Інші партії та громадські об’єднання “визнали” керівну роль компартії і діяли лише як суто формальні структури. На парламентських виборах у травні 1948 р. керо­ ваний комуністами Національний фронт чехів і словаків уперше виступив з єдиним списком кандидатів і здобув 89 % голосів виборців. На одному з перших засідань Національні збори схвалили нову конституцію ЧСР, в якій законодавчо закріплювались результати комуністичного перевороту. Пре­ зидент Бенеш, який висловив незгоду з текстом нового Основного закону й відмовився його підписати, на початку червня пішов у відставку. Президентський пост зайняв К. Готвальд, а уряд очолив А. Запотоцький.

Чехосдоваччина на шляху до “реального соціалізму“

Відразу після лютневого перевороту КПЧ взяла курс на побудову соціалізму. Навесні

1948 р. було прийнято закон про вилучення й розподіл зе­ мельних угідь, площа яких перевищувала 50 га. Здійснено

444

Чехословаччина

націоналізацію середніх підприємств, на яких було зайнято більше як 50 працюючих. На підприємствах, що залишались у приватній власності, було лише 5 % зайнятих.

Новий курс у Чехословаччині, як і в інших країнах ЦПСЄ, розпочався посиленням пошуків класових ворогів, репресіями, чистками, політичними процесами. У 1952 р. за­ арештовано й страчено генерального секретаря ЦК КПЧ Р. Сланського. Було влаштовано судові процеси над словаць­ кими діячами В. Клементисом, Г. Гусаком, Л. Новомеським, репресовано Л. Свободу та інших. їх звинувачували в буржу­ азному націоналізмі, антипартійній та антидержавній діяль­ ності. Репресій зазнали й деякі діячі культури: письменники, поети, критики. Жертвами політичних процесів, що тривали до середини 50-х років, стали близько 27 тис. чоловік.

Загострення стосунків з верхівкою католицької церкви призвело до прийняття законів, згідно з якими держава бра­ ла на себе економічне забезпечення церкви, що фактично означало цілковитий контроль над нею. Католицька церква була позбавлена можливості втручатися у політичні справи.

До кінця 1948 р. загалом була завершена відбудова чехо­ словацької економіки. Національний доход наблизився до рівня 1937 р. На 1,5 % збільшився обсяг промислової про­ дукції порівняно з довоєнним рівнем. Проте харчова, текс­ тильна, деревообробна та інші галузі легкої промисловості перебували ще у стані відбудови. У Словаччині відбувався процес інтенсивної індустріалізації: промислове вироб­ ництво вдвічі перевищило довоєнний рівень, переважно за рахунок переміщення сюди заводів і фабрик із чеських при­ кордонних районів, звідки виселялися німці. Сільськогоспо­ дарська продукція Словаччини становила лише 75 % рівня 1937 р. Зростав державний сектор, де наприкінці 1948 р. було зайнято 46 % працездатного населення й вироблялося 70 % національного доходу республіки. А в 1950 р. частка держав­ ного сектора у промисловості досягла 95 %.

Відтак ринкова система, разом з приватною власністю, була зруйнована, економіка стала планово-розподільчою, за­ проваджена практика виконання п’ятирічних планів. Основ­ на увага приділялася розвиткові важкої промисловості. За період першої п’ятирічки (1949—1953) обсяг виробництва валової продукції збільшився на 93 %. Уведені в дію десятки

445

РОЗДІЛ 19

нових металургійних, машинобудівних, хімічних та інших підприємств. Провідною галуззю стало машинобудування. Причини економічних успіхів 50-х років крилися в після­ воєнній відбудові, в резервах та ресурсах, які сприяли екс­ тенсивному розвиткові, у потоках дешевої сировини, що йшла з Радянського Союзу. Неабияке значення мало й те, що Чехословаччина брала активну участь в індустріалізації слаборозвинутих соціалістичних країн. З’явилися нові галузі виробництва — тракторобудування, приладобудування, суд­ нобудування, виробництво автоматичних ліній, комплектно­ го устаткування.

Водночас розвиткові сільського господарства не приділя­ лося належної уваги, що призвело до диспропорцій у народ­ ному господарстві. Наприкінці 1950 р. через дефіцит про­ дуктів у країні знову було введено карткову систему. Вихід із становища, що склалося, керівництво країни вбачало у ство­ ренні єдиних сільськогосподарських кооперативів (ЄСГК), члени яких зберігали право приватної власності на землю. Значною мірою було використано досвід капіталістичної сільськогосподарської кооперації, що існувала до війни. У своєму розвиткові кооперативи пройшли цілу низку стадій. У кооперативах першого, найнижчого типу, селяни об’єдну­ вались лише для спільної роботи в полі. Члени ЄСГК друго­ го типу розорювали межі своїх земельних ділянок і створю­ вали єдиний орний масив; у кооперативах третього типу се­ ляни об’єднували землю та худобу, доходи розподілялися пе­ реважно з урахуванням затраченої праці, оплата за земельні ділянки була вже незначною. У кооперативах четвертого ти­ пу поставлена мета досягалася повністю — оплата здійсню­ валася за працею, приватна власність на землю переставала для селянина відігравати будь-яку роль. У такий спосіб фак­ тично здійснювалася націоналізація землі державою. Такти­ ка поступового перетворення селянина-власника на сільськогосподарського заробітчанина давала можливість здійснювати колективізацію села без різких соціальних по­ трясінь. Хоча без гострих виступів проти ліквідації селяни- на-господаря не обійшлося, особливо в Моравії та Східній Словаччині. На 1960 р. було кооперовано 90 % усіх сільсько­ господарських угідь.

446

Чехословаччина

У березні 1953 р. помер президент республіки К. Гот­ вальд. Новим главою держави Національні збори обрали А. Запотоцького, а першим секретарем ЦК КПЧ став А. Новотний. Помітний вплив на політичну атмосферу в Чехословаччині справили рішення XX з’їзду КПРС, який засудив культ особи Й. Сталіна.

Труднощі економіки.

Визрівання суспільно-політичної кризи кінця 60-х років

Улипні 1960 р. Національні збори респуб­ ліки прийняли нову конституцію, в якій

було закріплено курс КПЧ “на перехід до комунізму”. Чехо­ словаччина характеризувалась як соціалістична держава, відповідно, змінювалася її назва: Чехословацька Соціа­ лістична Республіка (ЧССР). В Основному законі наголошу­ валася керівна роль Комуністичної партії, прихильність союзові з СРСР та іншими соціалістичними країнами. Чехо­ словаччина проголошувалася державою двох рівноправних народів — чехів і словаків, хоча конституція закріплю­ вала обмеження повноважень словацьких органів влади й управління.

Проте реальна дійсність не відповідала декларованим партійно-державним керівництвом “успіхам”. Початок 60-х років ознаменувався зменшенням обсягу національного дохо­ ду, що зумовлювалося вичерпанням можливостей екстенсив­ ного розвитку й внутрішніх резервів, слабкостями державної планової економіки. Почалося різке відставання від тих демо­ кратичних країн Заходу, з якими ще донедавна Чехословаччи­ на йшла нога в ногу. Країна стала втрачати своє обличчя на світовому ринкові, її продукція виявилася неякісною і надто дорогою. Постала проблема прискорення господарського роз­ витку. З цією метою в середині 60-х років почала здійснюва­ тися економічна реформа, що передбачала часткове введення ринкових відносин за умов збереження центральних органів управління, розширення прав підприємств, стимулювання ініціативи робітників, удосконалення механізму господарю­

447

РОЗДІЛ 19

вання тощо. Проте незабаром виявилося, що нововведення суперечать командно-адміністративним методам управ­ ління, інтересам бюрократичної номенклатури. Неосталіністське керівництво А. Новотного почало всілякими засо­ бами гальмувати здійснення реформи, щоб запобігти послабленню ролі і впливу КПЧ у процесі розпочатих демо­ кратичних перетворень.

За таких умов почав формуватися табір опозиції, яку очо­ лили комуністи-реформатори, що займали ключові позиції в партії та державі: О. Дубчек (із січня 1968 р. перший секре­ тар ЦК КПЧ), Й. Смрковський (голова Національних зборів), О. Чернік (голова Ради міністрів), директор інститу­ ту економіки О. Шік та інші політичні й громадські діячі. На січневому (1968) пленумі ЦК КПЧ реформатори, які щиро вірили, що в Чехословаччині можна збудувати “соціалізм з людським обличчям”, взяли гору над ортодоксами на чолі з А. Новотним. Почався період, який увійшов в історію під назвою “празька весна”.

“Празька весна" — невдала спроба реформування

Ідеї празьких реформаторів були викладені у “Програмі дій”, прийнятій на квітневому

пленумі ЦК КПЧ. Щоб зупинити деградацію виробництва, було вирішено рухатися до ринку та демократії, відмовитися від командно-адміністративних методів керівництва країною. Звільнена від цензури, чехословацька преса в численних публікаціях почала розвивати ці ідеї. Один із теоретиків “ринкового соціалізму” О. Шік так сформулював поставлені завдання: “Наші підприємства мають відчути якнай­ сильніший тиск внутрішнього та світового ринку. Моно­ польне становище підприємств треба змінити конкуренцією внутрішньою чи з допомогою зовнішньої торгівлі”. Водно­ час обґрунтовувалася необхідність відкриття тисяч дрібних підприємств, планувалася передача середніх підприємств у приватну власність. Такі заходи пропагувалися як вимоги “демократичного соціалізму”, “чехословацької моделі соціалізму”. “Низи” і “верхи” вірили, що це й буде той самий

448

Чехословаччина

бажаний “соціалізм з людським обличчям”. Прагнення лідерів “празької весни” надати соціалізмові ринкового змісту, повернути в русло свободи й демократії бачаться сьо­ годні як ілюзії. Чехословацьке суспільство на той час ще не усвідомлювало того, що соціалізм не реформується, а тому на вулицях Праги майоріли гасла “хай живе соціалізм”, “хай живе КПЧ”. Поряд з критикою марксистсько-ленінської ідеології широко пропагувалися “ринковий соціалізм”, еко­ номічна свобода, партійно-політичний плюралізм, звучали вимоги приватної власності та ін.

Свобода заполонила вулиці чехословацьких міст. Виник­ ли десятки політичних організацій та клубів: “Клуб — 231”, “Коло незалежних письменників”, “Організація на захист прав людини”, “Клуб активних непартійних”. Чехословаць­ ка спілка молоді розкололася майже на двадцять молодіжних об’єднань. У Словаччині активізувався національний рух. Жорсткій критиці піддавалися стосунки з СРСР.

Якщо на Заході “празьку весну” розглядали як початок краху комуністичних режимів Східної Європи, то партійнодержавне керівництво Радянського Союзу та інших соціалістичних країн убачало в ній загрозу власному існу­ ванню. Перетворення у плані “ринкового соціалізму” об’єктивно вели до ліквідації реального соціалізму та пере­ ходу до демократії. Відтак радянське керівництво та його союзники по Варшавському договору зробили спробу покла­ сти край експериментові спочатку за допомогою диплома­ тичного та силового тиску. Вже 20 червня на території Чехословаччини розпочалися командно-штабні навчання військ ОВД з метою з’ясування політичної ситуації в країні та наст­ роїв загалу. Через тиждень у чехословацькій пресі з’явилась стаття “2000 слів”, написана письменником Л. Вацуликом і підписана майже 70 діячами культури та науки, в якій вис­ ловлювалася рішуча підтримка процесу радикального ре­ формування партії та держави. Відчуваючи підтримку мас, О. Дубчек ігнорував кремлівські “настанови” щодо рішучого наступу на “антисоціалістичні сили”, придушення всіх політичних організацій, відновлення цензури засобів масо­ вої інформації тощо. Після того як усі мирні методи приду­ шення “празької весни” були вичерпані, політичні керівни­ ки країн ОВД вирішили здійснити військове втручання у внутрішні справи Чехословаччини.