Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 1

Не зникла ядерна загроза. До легального ядерного клубу долучаються все нові й нові нелегальні члени. 11 травня 1998 р. на полігоні Покхаран три ядерні вибухи здійснила Індія. 28 травня ядерний заряд випробував і її суперник — Пакистан. 14 жовтня 1999 р. сенат США відхилив закон про заборону всіх видів ядерних випробувань, мотивуючи це необхідністю мо­ дернізації ядерної зброї. Її розповзання і відсутність надійних запобіжників подальшого вдосконалення і нагромадження мо­ жуть створити критичні ситуації для людства.

Не вирішені проблеми бідності, зайнятості, прав людини. Важливим завданням є прилучення відсталих регіонів Землі на принципах демократії до надбань сучасної технотронної революції, до практики розумної взаємодії з природою та заохочення сміливого входження у світ сучасної цивілізації.

Не відійшла в минуле й проблема відвернення війни. Зникнення конфронтації по лінії “Схід—Захід” не виключає можливості виникнення іншої, по іншій осі і з іншою конфігурацією. Симптомів цього достатньо. Не допустити сповзання людства до нового протистояння — одне з голо­ вних завдань сучасності і майбуття.

Чи є організація, здатна консолідувати світове співтова­ риство для вирішення означених глобальних проблем? Нинішні вага й авторитет ООН, відпрацьований нею ме­ ханізм розв’язання конфліктів і вирішення політичних та економічних проблем світу можуть стати основою практич­ ного втілення в життя невідкладних міжнародних завдань за умови їх цілковитої відповідності національним інтересам усіх країн. Думається, рішення Саміту тисячоліття (НьюЙорк, 5—8 вересня 2000 р.) про необхідність реформування ООН відповідно до завдань, що їх ставить перед собою світо­ ве співтовариство у XXI ст., послужать цій меті.

Міжнародний тероризм — нова загроза світу

Останнім часом новим лихом, шо викликає особливе занепокоєння світової спільноти,

визнано міжнародний тероризм. Унаслідок відкритості сучасного світу, потужній інформаційній і транспортній інфраструктурі тероризм став інтернаціональним явищем,

ЗО

Світ після Другої світової війни.

Основні тенденції суспільного розвитку сучасності

проблемою світовою, розв’язати яку можна лише загальним об’єднанням зусиль. Характерною ознакою тероризму є те, що він не має і не визнає ані національних кордонів, ані ге­ ографічних меж. Він загальнодоступний, поліцентричний, безвідповідальний і дуже небезпечний. Узбецький політолог Ф. Ф. Толіпов характеризує тероризм як “небезпечне соціаль­ но-політичне явище, що проявляється у людиноненависницькій ідеології і злочинних діях, спрямованих на залякування населен­ ня, чиненні тиску на органи влади та управління, інших фізич­ них і юридичних осіб з метою досягнення політичних, ідеологічних або особистих злочинних цілей”. У другій половині XX ст. він набув небаченого розмаху. Лише з 1968 по 1995 р. жертвами міжнародного тероризму стали майже 9 тис. чо­ ловік. Ідеологія тероризму як культу і практики насильства дуже часто має промарксистське і прокомуністичне забарв­ лення. Під антиімперіалістичними й прокомуністичними гаслами діють “Ірландська республіканська армія” (ІРА, Ве­ ликобританія), баскська терористична організація ЕТА (Асоціація борців за свободу Басконії), заснована 1959 p., “Пряма дія”, заснована у Франції 1974 p., “Фракція Червоної Армії” (існує з кінця 60-х років у Німеччині), “Червоні бри­ гади”, створені в Італії в 1970 р. У Греції такого роду орга­ нізація — “Народно-революційна боротьба” — з’явилася в 1974 р. В Японії на ідеологічній суміші марксизму і тра­ диційного японського мілітаризму в 1970 р. була створена “Червона Армія Японії”, яка підтримує зв’язки з багатьма терористичними організаціями світу. Перуанська організація “Сендеро Луміносо”, учасники якої сповідують маоїстську ідеологію, ще донедавна спільно з терористичною групою “Тупак Амару” контролювали третину території країни. Те­ рористи останньої в 1996—1997 pp. 126 днів утримували в Лімі 500 заручників. Більшість із учасників екстремістських угруповань, безперечно, є продуктом краху ідей комунізму, багаторічного системного протистояння, “холодної війни”, що виявилося у переході найбільш радикальних елементів до крайніх методів боротьби — до терору, як помсти неприйнят­ ному суспільству.

З іншого боку, тугий вузол суперечностей на Близькому Сході, наступ ісламського фундаменталізму, невдачі національ­ но-визвольної боротьби породили терористичні організації,

31

Розділ ^ КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ

—£ ТА ПІВДЕННО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ

ВСИСТЕМІ ТОТАЛІТАРИЗМУ

Передумови тоталітаризму в країнах ЦПСЄ

еремога над фашизмом не принесла краї­ Пнам ЦПСЄ ані свободи, ані демократії, як це мало місце на Заході Європи. Натомість, одні — визволені,

а інші, окуповані Червоною Армією, незабаром опинилися в лещатах системи, яка з 1917 р. демагогією і насильством утверджувала себе на 1/6 земної кулі. Історія трагедії країн Східної Європи після Другої світової війни ще чекає своїх дослідників.

Якими ж були передумови цього неординарного після­ воєнного процесу?

По-перше, країни ЦПСЄ внаслідок розгрому фашистської Німеччини та її союзників на східному фронті були окупо­ вані (Румунія, Угорщина, Болгарія) або визволені (Польща, Чехословаччина, Югославія) військами Червоної Армії. Свою воєнну перемогу радянське керівництво розглядало як тріумф соціалістичного ладу і мало на меті закріпити її шля­ хом поширення соціалізму радянського типу як подальшого вияву переможної ходи світової комуністичної революції. Тим більше, щодо 1947 р. на території всіх цих країн перебу­ вали війська Червоної Армії. А тому твердження представ­ ників демократичної історіографії щодо ключової ролі СРСР у комунізації країн ЦПСЄ спростувати дуже і дуже непросто.

По-друге, курс на комунізацію країн ЦПСЄ всебічно підтримували місцеві компартії, лідери яких колишні активні діячі Комінтерну (Г. Димитров, Б. Берут, В. Пік, М. Ракоші, К. Готвальд та ін.), що прибули в обозі Червоної

2

33

РОЗДІЛ 2

Армії, вбачали у цьому можливість приходу до влади у своїх країнах. Компартії, що брали активну участь у русі Опору, шукали підтримки в частини люмпену, яка сподівалася, що з ліквідацією колишніх порядків і державних структур зуміє задовольнити свої розподільчі амбіції.

По-третє, місцева буржуазія здебільшого була ослаблена або заплямована колабораціонізмом, а тому завадити соціа­ лізації не змогла.

По-четверте, жорсткий, неприкритий тиск з боку Ра­ дянського Союзу доповнювався ейфорією післявоєнного часу, в якій переплелися надія на краще майбутнє, бай­ дужість, втома, породжені війною. Як наслідок цього, усталені суспільні й морально-етичні цінності та орієнтири у свідо­ мості значної частини громадян виявилися деформованими.

Без урахування цих обставин неможливо збагнути перебіг подій у країнах народної демократії в повоєнний період.

Соціально-економічні та політичні перетворення у другій половині 40-х років, їх наслідки

іслявоєнні перетворення у країнах ЦПСЄ Прадянська історіографія розглядала раніше як революції, що в більшості країн у своєму розвитку прой­

шли два етапи: народно-демократичний та соціалістичний. Якщо з твердженням про етапи можна погодитися, то гово­ рити про революції в марксистській трактовці доводиться зі знаком мінус, хоча в перетвореннях 1944/1945—1947/1948 рр. мали місце як позитивні, так і негативні моменти. Позитив­ ним, безперечно, був післявоєнний процес формування ши­ рокого спектра політичних партій, що свідчило про на­ явність демократичних тенденцій у суспільному розвиткові країн ЦПСЄ. Водночас відбувалося становлення в одних (Румунія, Болгарія) та відновлення в інших (Чехословаччина, Польща, НДР) парламентської системи. У Румунії, Болгарії, Угорщині та Югославії ліквідовано монархії. Про­ гресивним явищем також слід вважати аграрну реформу.

34

Країни Центральної та Південно-Східної Європи в системі тоталітаризму

Водночас її крайня заради калізованість не могла не виклика­ ти сумнівів. По суті, реформа в такій формі була спрямована проти розвитку ринкової економіки на селі: маса власників дрібних і найдрібніших селянських господарств, на думку комуністів, мала переконатися в необхідності колективізації. Позитивним моментом був злам фашистського державного апарату в Румунії, Угорщині, Болгарії, а також відновлення національної незалежності Польщі, Чехословаччини, Юго­ славії та Албанії.

Водночас здійснювалися й інші перетворення, що об’єктивно вели до насадження тоталітарної системи ко­ муністичного типу (лівототалітарної системи) у країнах ЦПСЄ. Проведена в кілька етапів тотальна націоналізація банків, шахт, рудників, фабрик, заводів, транспорту, на­ решті середніх та дрібних підприємств призвела до при­ своєння та монополізації державою власності. Знищення ринкової економіки та економічної свободи спричинило згортання політичної свободи, а відтак — ліквідацію існуючої соціально-класової структури суспільства. Зникали власники і пов’язані з ними категорії населення: великі та середні зем­ левласники, промисловці та підприємці і т. ін. Внаслідок цього одна за одною розпускалися або ліквідовувалися політичні партії — конкуренти комуністів. Відповідно до но­ вої соціально-економічної структури формувалася і зміцню­ валася державна влада, що уособлювала, насамперед, нічим не обмежену владу комуністичних партій, їхніх лідерів. Представницька демократія з її вільними виборами повсюд­ но зникає. Народні фронти, що певний час слугували ко­ муністам декоративним фасадом для імітації демократії та багатопартійності, камуфляжем насадження тоталітаризму і формою контролю партійно-політичної системи, внаслідок посилення монопольної влади компартій перетворилися на суто символічну прикрасу диктатури, а їхні учасники — ко­ лишні партнери комуністів — розігнані або ж ліквідовані. Головною опорою партократичної влади стали силові струк­ тури, насамперед репресивні органи.

35

РОЗДІЛ 2

Дві тенденції у країнах ЦПСЄ в повоєнний час. Сутність народної демократії

аким чином, прогресивні можливості, що Тбули закладені перемогою над фашизмом, не були реалізовані через відомі причини, хоча з перших

післявоєнних років у країнах ЦПСЄ у питанні вибору шляхів подальшого розвитку виокремилися дві тенденції: де­ мократична і тоталітарна. Боротьба між їхніми прихильника­ ми не була мирною, як це стверджували радянські історики. Ніде до влади комуністи не прийшли мирним, парламентсь­ ким шляхом. Насильства і репресії скрізь супроводжували становлення системи тоталітаризму. У Чехословаччині — це лютневий комуністичний переворот 1948 р.; в Угорщині — розгром “Угорської спільності” і фізичне усунення керівників найвпливовіших партій — опонентів комуністів — Партії дрібних сільських господарів та Соціал-демократичної партії; у Румунії — відкритий терор проти “історичних” партій: Націонал-цараністської та Націонал-ліберальної; в Польщі — кривава війна проти прихильників Миколайчика та крайовиків. 1 всюди союзником компартій виступав Радянський Союз, НКВС якого не тільки взяв під свій контроль вишкіл репресивних органів країн народної демократії, а й безпосе­ редньо чинив суд і розправу над противниками тоталітаризму в країнах ЦПСЄ.

Поступово склався новий клас, клас партійно-державної бюрократії, так званої номенклатури, який зосередив у своїх руках важелі панування — владу, власність та ідеологію. На вершині владної піраміди нового класу, яка будувалася суво­ ро по вертикалі, стояв партійний вождь, який уособлював си­ лу і могутність номенклатури. Серед низів насаджувався культ мудрого і всезнаючого вождя. З одного боку, непогрішимий вождь мав увіковічнювати систему, а з іншого, — караючи ворогів і навіть своїх, хто через певні причини відступав від генеральної лінії монопартії, дбати про її зміцнення. Культ особи був фактично конкретним відображенням всезагального культу партійної держави. Закономірний факт: культ особи швидко прижився і виріс до гіпертрофічних розмірів у тих країнах, де в попередній історії була відсутня практика демо­ кратії (Болгарія, Румунія, Радянський Союз, Китайська На­ родна Республіка, Північна Корея, Албанія).

36

Країни Центральної та Південно-Східної Європи в системі тоталітаризму

Форма політичної організації суспільства, що утвердила­ ся в ряді країн Центральної та Південно-Східної Європи, дістала назву народної демократії. Її в 1944 р. запровадив Сталін на противагу реальній демократії Заходу. Проте в жонглюванні цим терміном він не був першим. У гітлерівців “народний” і “національний” уособлювали особливий тип “демократії” — фашистський, де народ (нація) втілює себе у волі вождя за формулою: один народ, одна держава, один фюрер. Однак термін “народна демократія” має ще глибшу змістову й теоретичну основу. За канонами марксистськоленінської доктрини поняття “народ” тотожне поняттю “трудящі”. До останніх зараховувалися лише наймані робітники, пролетаризовані селяни, частина інтелігенції, що сприйняла комуністичну ідеологію. Всі інші категорії насе­ лення — підприємці, дрібні та середні власники, господарі — селяни, вільнодумна інтелігенція — підлягали експропріації, ліквідації та зникненню з арени життєвого спектра. Лад на­ родної демократії, як бачимо, свідомо і насильно виносив за рамки суспільства цілі соціальні групи населення, тобто народна демократія з самого початку була спрямована на розпалювання класової боротьби, викорінення господаря, знищення ринку та приватної власності, економічної та політичної свободи і побудову в кінцевому підсумку міфіч­ ного “світлого майбутнього”.

Тоталітаризм і його характерні риси

оталітаризм — це всезагальний контроль Тдержави над усіма суспільно важливими аспектами життя громадян, включаючи їх спосіб мислення.

Тоталітаризм — це режим особистої несвободи, коли політи­ ка, економіка, духовна сфера життя — все підпорядковано державі. Звідси — командно-адміністративна система, моно­ полія на владу й істину, насильство та репресії проти тих, хто крокує не в ногу. Фундаментом тоталітаризму, його базою стало цілковите одержавлення основних знарядь та засобів виробництва, відчуження працівника від власності, перетво­ рення його на придаток системи, націоналізація свідомості.

37

РОЗДІЛ 2

Всесилля партократамної держави з’явилося тоді, коли ком­ партії, знищивши приватну власність, оволоділи всім націо­ нальним багатством.

Найхарактерніші ознаки тоталітаризму: державна влас­ ність на знаряддя та засоби виробництва, централізована планова економіка, панування розподільчих принципів над вартісними, однопартійна система, в основі якої “єдино вірне вчення”, відсутність поділу влади і правової держави, псевдопредставницька система, що насправді є механізмом самопризначення партійно-державної номенклатури на всі посади державної влади й управління зверху донизу, підміна соціальної справедливості лозунгами соціальної рівності, демагогічна пропаганда диктатури робітничого класу, який насправді поставлений у жалюгідне та безправне становище, панування класових пріоритетів у зовнішній політиці. Усі ці ознаки виявилися і діяли упродовж більш як сорокарічної історії тоталітаризму в країнах народної демократії.

Спільне й відмінне в політичних режимах СРСР та соціалістичних країн ЦПСЄ.

Становлення міждержавних відносин

У 1948—1949 рр., після завершення націона­ лізації та розгрому політичних сил опо­ зиції, у країнах ЦПСЄ насаджується тоталітарна система, що

на тривалий час стало трагедією народів регіону. Тоталітаризм у країнах народної демократії мав певні

відмінності від радянського тоталітаризму. Водночас то­ талітарна система кожної окремої країни мала свої особли­ вості, характерні риси. Деякі з них слугували комуністичним лідерам колись демократичних країн як прикриття від кри­ тики з боку Заходу. Проте імітація багатопартійної системи в Польщі, НДР та Чехословаччині навряд чи когось могла вве­ сти в оману, оскільки визнання дозволеними партіями керівної ролі комуністів у суспільстві могло викликати хіба що гірку іронію.

Відмінністю було також визнання селянської трудової власності на землю, що завадило комуністам у деяких країнах (Польща, Югославія) здійснити колективізацію сільського

38

Країни Центральної та Південно-Східної Європи в системі тоталітаризму

господарства. Причини, що змусили комуністів піти на цей крок, були скоріше історичними, аніж ідеологічними. На відміну від Російської імперії, де віками панувала общинна власність на землю з її постійними переділами, внаслідок чо­ го у селянина не виробилася психологія земельного власни­ ка, в означених країнах традиційно закріпилась індивідуаль­ на приватна власність на землю.

Певні відмінності існували також у рівні націоналізації приватної власності. Якщо в Росії після 1917 р. більшовики націоналізували навіть велосипеди, що належали так званим буржуазним елементам, то в НДР, Польщі, Угорщині, Юго­ славії значною мірою функціонувала дрібна приватна власність, хоча її можливості обмежувалися найрізно­ манітнішими адміністративними заборонами тощо.

Що ж до термінів “радянська влада” і “народна демо­ кратія”, то вони обидва обгрунтовувались марксистським положенням про так звану диктатуру пролетаріату і за змістом та практикою діяльності нічим особливим не відрізнялися.

Відмінності та специфічності тоталітаризму в окремих країнах соціалістичної Східної Європи були спричинені як історичними, так і ментальними особливостями.

Взаємовідносини, що встановилися між країнами ЦПСЄ і Радянським Союзом, були відносинами підлеглості, взаєми­ нами “старшого” і “молодших” братів. У практиці стосунків всі призначення на найвищі державні посади були, фактично, неписаною прерогативою Кремля, а численні радянські рад­ ники в силових та репресивних органах контролювали все внутрішньополітичне життя країн народної демократії. Цим же опікувалися радянські посли. Жорсткий контроль, перебу­ вання радянських військ на території більшості країн ЦПСЄ призвели до того, що керівництво соціалістичних країн було досить обмеженим у своїй внутрішній та зовнішній політиці. Хоча зовні все виглядало більш-менш пристойно. Радянське керівництво європейським соціалістичним світом здійснюва­ лося опосередковано, через організації, які мали символізува­ ти рівність у прийнятті рішень, колективну думку, участь лідерів країн соцтабору у виробленні програми дій і наступну обов’язковість її виконання у плані “єдиної погодженої політики”. До 1947 р. патронат над процесом комунізації

39