Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 1

Сама теорія постіндустріального суспільства з’явилася наприкінці 40-х — у 50-х роках у провідних демократичних країнах (США, Німеччина, Франція) на базі розвитку ДМК та НТР. Теорія постіндустріалізму претендує на оптимістич­ не тлумачення суспільного процесу, доводить неспро­ можність і недоцільність соціальних революцій. Яка стадія наступна? Відповідь на це дасть майбутнє.

Однак якщо в країнах так званого “золотого мільярда” (Західна Європа, Північна Америка, Японія), на які припа­ дає 80 % світових прибутків, утверджувався й прогресував постіндустріалізм, то в переважній більшості країн світу еко­ номіка і суспільство в цілому ще далекі від цього рівня роз­ витку. Країни Південної Європи (Греція, Іспанія, Порту­ галія), велика четвірка Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі), Індія в Азії, Єгипет в Африці ха­ рактеризуються середнім рівнем розвитку. Найчисленнішу групу складають країни, що розвиваються (більшість країн Латинської Америки, Африки, добра половина азійських країн). Окрему групу складають посткомуністичні країни, особливо на теренах колишнього СРСР, що характеризують­ ся, насамперед, відсутністю соціально орієнтованої еко­ номіки, мають значний, але громіздкий і далекий від доско­ налості й сучасного рівня промисловий потенціал. Причин такого відставання багато. Особливо дається взнаки самоізо­ ляція окремих країн, яка дуже небезпечна у світі сучасної економіки.

Партійно-політична система та П роль у сучасному суспільстві

У структурі сучасного суспільства важливе місце посідають політичні партії. Слово “партія” має латинське походження (лат. pars (partis) означає

“частина”, “галузь”, “відділ”). Політична партія — це частина будь-якої соціальної групи, найбільш активна та організована.

Партійно-політичні системи, як характерна риса насам­ перед демократичних суспільств XX ст., відрізняються за формою одна від одної. Так, якщо в Англії та США склали­

20

Світ після Другої світової війни.

Основні тенденції суспільного розвитку сучасності

ся двопартійні системи, в більшості західноєвропейських країн — багатопартійні, то для тоталітарних режимів Східної Європи характерною була однопартійна система. Лише в ок­ ремих випадках тоталітарний режим створював видимість багатопартійності (Польща, НДР), що виглядало як руди­ мент знищеної демократії, оскільки залишені для демокра­ тичного фасаду партії визнавали керівну та спрямовуючу роль компартій і діяли під їхнім керівництвом.

Багатопартійність віддзеркалює складну соціальну струк­ туру суспільства. Чи не тому в посткомуністичних країнах соціальна невизначеність перехідного періоду плодить десят­ ки різних, часто-густо карликових за кількістю членів і зна­ ченням партій. Лише на основі поступової стабілізації еко­ номічної та політичної ситуації завершується формування великих соціальних груп (наприклад, середнього класу), відбувається процес злиття близьких за своєю програмною суттю партій.

Політичні партії в суспільстві, як об’єктивний фактор, де­ терміновані проблемами суспільного життя. Саме через них, їхнє розмаїття реалізується представницька демократія, що являє собою форму постійного відтворення системи народо­ владдя в суспільстві. За нормальних умов партії сходили з політичної арени тоді, коли суспільна потреба в них відпадала.

Зміцнення демократії після Другої світової війни, прилу­ чення до її принципів все нових і нових країн, кількісне зро­ стання середнього класу, перетворення його на основну силу державної та соціальної стабільності стали визначальною пе­ редумовою піднесення значимості демократичних партій як провідної політичної сили. У передових країнах вони виража­ ють інтереси найчисленніших груп населення. Саме правоцентристські партії (ХДС/ ХСС у Німеччині, ХДП в Італії, Республіканська та Демократична партії у СІЛА, СФД у Франції) та лівоцентристські партії (лейбористська в Англії, СДПН у Німеччині, соціалісти у Франції) об’єднують своїх прихильників із різних соціальних верств, що є наслідком здобутків демократії та політики соціального консенсусу, підкріплених досягненнями НТР, високоіндустріальним роз­ витком та загальним добробутом громадян. Демократія не виключає існування крайніх лівих і крайніх правих партій та організацій (комуністи, націоналісти, неофашисти). Нерідко

21

РОЗДІЛ 1

їх присутність на флангах партійно-політичного спектра зму­ шує урядові партії діяти більш зважено і розсудливо, особли­ во в соціальній сфері.

Політичні партії, що здобули депутатські мандати на ви­ борах до законодавчого органу, але не беруть участі у форму­ ванні органів виконавчої влади, складають парламентську опозицію. Таким чином, у новообраних парламентах, як правило, формується правляча більшість і опозиція. Опо­ зиція — пильний сторож правлячої партії чи коаліції, критик і коригувальник її політики. Опозиція — це та ж конку­ ренція, тільки в політиці. Вона об’єктивно необхідна для вдосконалення й оздоровлення суспільного та державного організму, пошуку оптимальних варіантів вирішення про­ блем, що ставить життя. Однак стабільність у суспільстві до­ сягається там, де правляча партія і опозиція діють у площині демократії. Там же, де ця площина вузька або взагалі відсут­ ня, політична боротьба, як правило, набуває ознак гострого міжпартійного конфлікту, що створює напруженість і не­ певність у суспільстві, викликає негативні наслідки в усіх сферах життя. Така ситуація спостерігалася в ряді країн ко­ лишньої соціалістичної системи.

Лівий рух, його трансформація

олівих, як правило, відносять соціал-демо­

Дкратів, соціалістів, а також комуністів. Усі

три течії в лівому русі, як відомо, стали виявлятися ще на зламі XIX—XX ст. Сьогодні найвпливовішою силою, що відповідає вимогам часу, є соціал-демократія, яка з минуло­ го століття, пройшовши стадію революційного марксизму, дедалі більше схилялася до стратегії реформізму. Соціал-де­ мократія перестала розглядати соціалізм як якусь суспільну модель й орієнтується на вдосконалення суспільних відно­ син у рамках існуючого ладу за умов демократії і демокра­ тичними засобами. Наявність численних пересудів лівота праворадикального характеру стосовно сучасної соціал-де­ мократії змушує дещо детальніше зупинитися на її ролі та позиції лівих у післявоєнний час.

22

Світ після Другої світової війни.

Основні тенденції суспільного розвитку сучасності

Після Другої світової війни вплив соціал-демократії в ряді країн Західної Європи був досить значним. У перші по­ воєнні роки відбувалося організаційне відновлення її струк­ тур: у 1947 р. створено Комітет інтернаціональних соціаліс­ тичних конференцій — Коміско, у 1951 р. перетворений на Соціалістичний Інтернаціонал (СІ). Тоді ж на франкфуртсь­ кому конгресі було прийнято декларацію “Цілі й завдання демократичного соціалізму”, де, на противагу марксистській теорії класової боротьби, викладена теорія політичної та економічної демократії, вперше заявлено, що соціалістичне планування сумісне зі збереженням приватної власності в основних галузях економіки, а шлях до соціалізму лежить через еволюцію суспільства. Декларація, таким чином, уза­ конила визнання приватної власності, що донедавна для соціал-демократії було досить делікатним питанням. У доку­ менті простежується відмова від марксистсько-ленінської теорії наукового соціалізму і боротьби з так званим імпе­ ріалізмом (у ленінському розумінні цього слова), оскільки термін “імперіалізм” після війни став уживатися західними публіцистами та політологами виключно в розумінні агре­ сивної політики.

Саме поняття “демократичний соціалізм” уособлює два взаємопов’язані моменти: економічну демократію, що висту­ пає як реальне право людини чи групи людей набувати, володіти та розпоряджатися власністю, з одного боку, і полі­ тичну демократію, як похідну категорію економічної свобо­ ди, її породження, — з іншого. Соціал-демократи дійшли висновку, що без економічної демократії, економічної свобо­ ди не може бути політичної свободи, політичної демократії, конкуренції політичних партій, умів індивідів, незалежної особистості як такої. У цьому полягав відхід соціал-демо­ кратії від марксистсько-ленінської догми, що стало наслід­ ком тривалої еволюції, практичного переосмислення істо­ ричного шляху розвитку людства особливо після 1917 р.

Важливим проявом демократичного соціалізму, результа­ том взаємодії економічної і політичної демократії є соціальна демократія, котра певною мірою урівнює життєві шанси тих, хто з тих чи інших причин неспроможний використати постулати соціальної справедливості, надані людині демо­ кратією у правовому суспільстві. Зважена і реальна соціальна

23

РОЗДІЛ 1

політика, на думку соціал-демократів, можлива лише за умов високоефективного ринкового виробництва.

З початком переходу капіталізму в постіндустріальну фа­ зу пов’язана дальша еволюція соціал-демократії. У прий­ нятій в 1959 р. Бад-Годесберзькій програмі німецької соціалдемократії зроблено рішучий крок у напрямі остаточного визнання приватної власності та ринкових відносин як ос­ нови цивілізованого, прогресивного розвитку суспільства. Соціал-демократія однозначно стала на захист ринкового господарства і зробила значний внесок у створення моделі соціальної держави, що є важливим надбанням людської цивілізації післявоєнного часу.

Прийнятий у 1962 р. новий програмний документ Соцінтерну “Світ сьогодні: соціалістична перспектива” підтвер­ див остаточний розрив соціал-демократії з реальним соціа­ лізмом Східної Європи. Для соціал-демократії поняття соціалізм дедалі більше асоціювалося з активною соціаль­ ною політикою. Саме тому в західноєвропейських країнах соціал-демократія — невід’ємна частина партійно-політич­ ної структури, а дуже часто й державної влади. Вона забезпе­ чує модернізацію системи в рамках приватної власності та вільної ринкової економіки.

Водночас соціал-демократія зарекомендувала себе відкри­ тим противником тоталітарних режимів, порушень прав лю­ дини, борцем за повсякденні інтереси людей. Її діяльність спрямована на використання переваг демократії для того, щоб змусити ринок служити людині, а не “державі”, “нації” чи магнатам з “корпорацій”. Соціал-демократія несумісна з імперіалізмом, націоналізмом, державництвом та мілітариз­ мом. Вона відкидає авантюри і барикадний терор.

Серйозним конкурентом соціал-демократичному ре­ формізмові є ліберальний реформізм центристських партій, таких як консервативна партія в Англії, ХДС/ХСС у Німеч­ чині тощо. Нерідко через свою схильність до перерозподільчих функцій (що призводило до гальмування техно­ логічної модернізації виробництва) соціал-демократи, основна маса електорату яких — наймана робоча сила, щоб не йти на радикальні заходи у справі урізування соціальних витрат, змушені були поступатися місцем своїм правоцентристським конкурентам. Останні не тільки справлялися з поставленими

24

Світ після Другої світової війни.

Основні тенденції суспільного розвитку сучасності

завданнями, а й успішно модернізували економіку, що в кінцевому рахунку приводило до підвищення життєвого рівня населення.

Після Другої світової війни соціал-демократичні партії стали називати себе народними, оскільки виражали інтереси більшості соціальних груп — робітників, дрібних службовців, частини чиновників і менеджменту, лікарів, юристів, учителів та ін. Технологічні зміни у сфері виробництва, зростання індивідуального характеру діяльності, комп’ютеризація закріпили тенденцію зростання впливу соціал-демократії у розвинутих країнах. Поява “нової середини”, пов’язаної з но­ вим типом зайнятості, її ціннісні орієнтації штовхають соціалдемократію на позиції соціального лібералізму.

Перевага соціал-демократії полягає в тому, що вона праг­ не одночасно політичними методами реалізувати дві основні цінності, якими керується людина. Це свобода і соціальна справедливість. Соціал-демократи своєю діяльністю дово­ дять можливість практичної реалізації цих категорій. Разом з тим, цінність “соціальна справедливість” вони намагаються пов’язати з правом людини на приватну власність, виступа­ ють за створення на приватновласницьких і державних підприємствах гідних умов праці, належного соціального страхування, участі у володінні підприємством через пільгові акції тощо, наполегливо проводять у життя реформи, особ­ ливо в галузі трудових стосунків.

Соціал-демократи далекі від утопічного підходу до суспільства. Це проявляється в тому, що вони не прагнуть до створення “держави загального благоденства”, виражають лише намір, відповідно до якого за людиною залишається головна роль у влаштуванні свого життя на основі трудової діяльності. Тільки так, на їхню думку, можна подолати тен­ денцію до соціального утриманства, яке позбавляє сус­ пільство загальної потреби в розвитку. Разом з тим, соціалдемократи відмовились від намірів створення справедливого суспільства, звернулися до ціннісних установок свободи, справедливості, солідарності, взяли курс на реалізацію їх за умов демократії і демократичними методами. А процес цей, зрозуміло, є безконечним.

Нині Соцінтерн об’єднує близько 140 соціалістичних і соціал-демократичних партій, є найбільшою міжнародною

25

РОЗДІЛ 1

політичною організацією зі світовою структурою. З’їзди про­ водяться один раз на три роки. В 11 із 15 країн ЄС соціалісти перебувають при владі. Проте катастрофічні втрати на ос­ танніх виборах свідчать, що соціал-демократи втрачають по­ пулярність. Найдалекоглядніші політики від соціал-демо­ кратії — англійський прем’єр-міністр Тоні Блер і канцлер Німеччини Г. Шрьодер — шукають шляхи оновлення світо­ вого соціалістичного руху, підтримують ідею “третього шля­ ху”, центральне місце в якому вони відводять людському факторові, оскільки такі цінності, як знання, ідеї, творчість уже сьогодні мають не менше значення, аніж фінансовий капітал. А формула комуністів “хто не працює, той не їсть” трансформувалася у формулу “хто не працює — той не отри­ мує допомоги”. Курс колишніх лейбористів на досягнення рівності в розподілі соціальних благ відходить у минуле. Як­ що для традиційних соціал-демократів первинними є інтере­ си трудящих, то для неосоціал-демократів — підприємців, бо саме вони забезпечують робочі місця для перших. Такою є філософія “третього шляху”. В рішеннях XXI Паризького конгресу Соцінтерну (8—10 листопада 1999 р.) зафіксовано наявність розбіжностей між старими і новими соціал-демо­ кратами, які знайшли відображення у відповідній декларації, де, з одного боку, наголошувалося на важливості ринкових відносин, а з іншого — заявлялося про необхідність критич­ ного ставлення до капіталізму.

Прихильники реформістських методів побудови соціаліс­ тичної моделі суспільства називали себе соціалістами. Не­ згодні з ними створювали комуністичні партії.

Проте останнім часом різниця між соціал-демократами і соціалістами фактично зникає. І ті й інші обстоюють соціалдемократичну платформу. Лейбористська партія Великобри­ танії, Партія праці Голландії, Соціалістична партія Франції стоять на одних і тих же позиціях — демократії, соціальної держави, реформ як методу дій, орієнтації на подальшу гу­ манізацію суспільних відносин.

Західноєвропейські комуністи, які вийшли із соціал-де­ мократії і по-іншому аніж російські більшовики трактували марксистські положення, у 70—80-х роках XX ст. перегляну­ ли своє ставлення до диктатури пролетаріату, “буржуазної демократії” у рамках “єврокомунізму”. Фактично “євроко-

26

Світ після Другої світової війни.

Основні тенденції суспільного розвитку сучасності

муністи” визнали принципи парламентської демократії, по­ годилися з реаліями ринкової економіки і дотримувалися комуністичної фразеології лише з метою збереження власної ідентичності. Повністю перейшли на соціал-демократичну платформу італійські комуністи, в урядовій “лівій опозиції” співробітничали з соціалістами комуністи Франції. А східно­ німецька компартія (СЄПН) Е. Хонеккера, перейменувавши себе на ПДС (Партія демократичного соціалізму), також пе­ реглянула свої ортодоксальні позиції в бік парламентської демократії. Схожі процеси спостерігалися в Польщі, Угор­ щині, Чехії.

Водночас розвал КПРС не привів до створення масових партій на теренах СРСР. Причина відома. Об’єктивно соціалдемократія міцна в розвинутих, стабільних країнах. З іншого боку, значна маса активних у політичному плані людей зали­ шилася в полоні марксистсько-ленінської ортодоксії, що сприяло реанімації на старих ідейних засадах компартій в Росії, Україні та інших країнах СНД. їх прихід до влади в будь-якій з цих країн завів би суспільство у глухий кут, оскільки повернення назад — це шлях у нікуди, а рух уперед не відповідає заскорузлій і спростованій життям доктрині. Однак соціал-демократія, що конституювала себе у країнах СНД, виявилася передчасною. Відсутність розвинутого рин­ ку, його механізмів означає, що сфера її діяльності поки що відсутня.

Глобальні проблеми сучасності

Людське суспільство вступило у XXI ст. Які проблеми воно взяло з собою в майбутнє?

їх чимало. Більшість із них мають глобальний характер і мо­ жуть бути вирішені тільки спільними зусиллями всього люд­ ства. Створення дієздатного світового співтовариства, спро­ можного своєчасно реагувати на планетарні потреби, об’єднати всі державно-територіальні утворення, які праг­ нуть до співробітництва та розв’язання невідкладних за­ вдань, стає одним із найактуальніших завдань. Після краху комуністичних режимів можливості формування світового

27

РОЗДІЛ 1

співтовариства різко збільшились, а відповідно зросли й шанси вирішення глобальних проблем.

Однією з найбільш частих є загроза хімічного, радіаційно­ го, транспортного та промислового забруднення довкілля. 1 “внесок” розвинутих країн тут найбільш вагомий. Так, на по­ чатку 90-х років на США припадало 25 % атмосферних викидів вуглекислоти, на країни колишнього СРСР — 19, Євросоюзу — 14, Китай — 10 %. Справжнім лихом для довкілля стали автомобілі. У 1970—1990 рр. їх кількість зросла

з250 до 560 млн, а річне споживання нафти — з 17 млрд баре­ лей до 24 млрд. Щорічне виробництво відходів у містах збільшилося з 302 млн т до 420 млн. Реалізація Віденської кон­ венції 1985 р. і Монреальського протоколу 1987 р. про знижен­ ня рівня виробництва хлорфторвуглеводних речовин, що руй­ нують озоновий шар, засвідчили можливість співробітництва на світовому рівні у збереженні довкілля. У 1969—1971 рр. у Швеції, США, Канаді, Великій Британії, Японії були створені відомства, що відповідають за охорону довкілля.

Невідкладним завданням є очищення планети від хімічної, ядерної та бактеріологічної зброї, величезні запаси якої накопичилися унаслідок багаторічної фатальної гонки озброєнь після Другої світової війни. Не менш очевидною після чорнобильської аварії є проблема використання ядер­ ної енергії в мирних цілях. Стурбованість людства ситу­ ацією, що склалася, привела до створення в 1968 р. групою громадських діячів, бізнесменів і вчених “Римського клубу”

зметою вивчення найважливіших проблем планети. Про­ аналізувавши потреби людства та ресурси планети, “Римсь­ кий клуб” прогнозує катастрофу уже в першій половині XXI ст., якщо економіка досягне меж зростання. Проблема, ставши політичною, у багатьох країнах світу покликала до життя партії зелених.

Непросто складається демографічна ситуація. На жовтень 1999 р. чисельність населення землі перевищила 6 млрд осіб. Якщо населення розвинутої Європи щороку зменшується на 1,2 млн чол., то в Африці воно, навпаки, збільшується на 15 млн. Демографічний вибух у країнах Африки, Азії та Латинської Америки гостро ставить питання про забезпечен­ ня населення світу продуктами харчування. Тільки “зелена революція” у виробництві сільськогосподарської продукції

ірегулювання народжуваності на міжнародному рівні зможуть

28

Світ після Другої світової війни.

Основні тенденції суспільного розвитку сучасності

наблизити світ до вирішення цієї проблеми. Не зжито таке не­ гативне явище, як локальні конфлікти. У 90-ті роки спос­ терігалася тенденція до їх збільшення. Лише з 1990 по 1996 р. на планеті відбулося більш як 45 збройних конфліктів. Центр протистояння сторін перемістився у райони краху ко­ муністичних імперій — на пострадянський простір, Балкани. Конфлікти у цих регіонах, як правило, мають національноетнічний характер, відзначаються масштабністю, неприми­ ренністю сторін і важко піддаються врегулюванню. Як пока­ зала косівська криза 1999 р., при цьому не завжди досягається злагодженість і одностайність миротворців.

Зміни в середовищі проживання, внаслідок виробничої діяльності людини, стали причиною того, що людство зіткну­ лося з такими невідомими раніше важкими недугами, як про­ менева хвороба, СНІД. На липень 2002 р. від ВІЛ-інфекції померло близько 20 млн чол. Найбільша кількість хворих в Африці. Останнім часом СНІД швидко поширюється в Азії та Східній Європі. 2/3 населення світу страждає від нестачі питної води. Жодна окремо взята країна не може вирішити проблеми планетарного характеру. Із всесвітнім лихом мож­ на боротися лише спільними зусиллями.

Чимдалі людство відчуває нестачу енергоносіїв. Запаси нафти, вугілля, газу з часом вичерпаються. Та й видобуток їх стає дедалі дорожчим: доводиться застосовувати надглибоке буріння, освоювати шельфи морів та океанів. Пошуки альтернативних доступних і дешевих видів палива — сьо­ годнішня турбота вчених усієї земної кулі.

Загальносвітовою стала проблема збереження і примно­ ження лісів. Легені планети — ліси амазонської сельви, Ек­ ваторіальної Африки та сибірської тайги — нещадно вирубу­ ються, і наслідки цього можуть бути катастрофічними для планети та людства. Як скоро світове співтовариство стане виплачувати грошову компенсацію власникам лісів за ощад­ ливе ставлення до рослинного світу?

У світі поширюються злочинність та наркоманія. За даними ООН 50 млн осіб вживають наркотики. 1989 р. від наркоманії померло 3827 чол., наприкінці століття ця цифра становила в середньому 100 тис. осіб щороку і мала тен­ денцію до зростання. Уже сьогодні боротьба з наркоманією та злочинністю набуває інтернаціонального характеру, стає одним із першочергових завдань світового співтовариства.

29