Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 1

лізму, то у другій половині 50-х — на початку 60-х років країни з ринковою економікою повністю перехопили ініціа­ тиву, стали випереджати країни соціалізму. Після того як можливості екстенсивного розвитку були вичерпані, еко­ номіка соціалістичних країн почала пробуксовувати. Пошу­ ки шляхів прискорення виробництва гасилися вірністю догмі й усвідомленням небезпеки, котра, на думку правлячої партійно-державної номенклатури, крилася у відступі від “основ” і в будь-якій модернізації.

Тим часом країни з ринковою економікою успішно за­ проваджували все, що давало імпульс виробництву, це, своєю чергою, сприяло створенню надійної соціальної сфе­ ри, від чого залежали, насамперед, політична стабільність та спокій у державі. Тут варто назвати кілька основних фак­ торів, що сприяли економічному розвитку демократичних країн у післявоєнний період.

Це, насамперед, використання системи державного регу­ лювання. Держава скрізь, раніше чи пізніше, переставала грати роль нічного сторожа. Щоб не допустити кризових явищ, унаслідок яких відбувалася руйнація продуктивних сил і виникала політична та соціальна напруженість, держа­ ва вдається до економічних та соціальних заходів, поклика­ них стимулювати виробництво, контролювати його стан через банківську ставку, податкову систему, замовлення, величину платні, робочого тижня тощо. Регулювання вийш­ ло за межі внутрішньої політики, стало міжнародним яви­ щем. Так, найболючіші питання економічних взаємовідно­ син, господарського життя світу в цілому стали вирішуватися на щорічних зустрічах керівників великої “сімки” (США, Англія, Канада, Німеччина, Франція, Італія, Японія). Унаслідок реалізації комплексу всіх згаданих заходів, внутрішнього і зовнішнього порядку, кризові явища 1973— 1975, 1980—1982 рр. не мали таких згубних наслідків, як світова економічна криза 1929—1933 рр., хоча сучасні масштаби виробництва набагато більші за тодішні. Проте державне регулювання, обгрунтоване в 20—30-х роках англійським економістом Джоном Мейнардом Кейнсом, теж не є універсальним засобом благополучної економіки. Післявоєнне захоплення під тиском лівих націоналізацією економіки ускладнило економічні проблеми в Англії та

10

Світ після Другої світової війни.

Основні тенденції суспільного розвитку сучасності

Франції. Державна економіка виявилася малорухливою і не­ ефективною, внаслідок чого з 80-х років у цих країнах здійснюється реприватизація, що сприяло поліпшенню еко­ номічної кон’юнктури. Однак ніде в розвинутих країнах не­ має однотипної економіки. Йдеться лише про дотримання таких пропорцій між державним і приватним сектором, які не обмежували б свободу ринкової економіки.

Отже, першим фактором, що позитивно вплинув на еко­ номіку капіталістичних країн, стало застосування у міжна­ родних масштабах регулюючого чинника, що підтверд­ жується створенням у 1946 р. першої світової валютної сис­ теми — Бреттон-Вудської. Ішлося, насамперед, про встанов­ лення золотодоларового стандарту. Американський долар став світовими грішми й обмінювався по курсу 35 доларів за одну тройську унцію золота (31,1 г). Долар, таким чином, став ключовою валютою, засобом розрахунків у системі міжнародного платіжного обігу, а також основною резерв­ ною валютою, тобто виконував функцію нагромадження. Бреттон-Вудська валютна система проіснувала до 1971 р. Причини її краху комплексні: валютні лихоманки 60-х років, валютна та енергетична криза початку 70-х, поява трьох центрів економічної сили, тривога правлячих кіл США за вичерпання золотого запасу (в 1948 р. золотий запас США становив 21 686 т, а в 1970 р. — лише 9839 т).

Нова світова валютна система, що прийшла на зміну Бреттон-Вудській, — Ямайська — остаточно сформувалася у 1978 р. В її основі — ринковий, плаваючий курс валют, у то­ му числі й долара, відносно золота. В Ямайській системі відбулося вирівнювання ролі твердих валют. Поряд з дола­ ром у світі успішно функціонували і користувалися довір’ям німецька марка, японська єна, французький франк тощо, тобто гроші, за якими стояла потужна і стабільна економіка. Не втратив ваги й долар, хоча його монополія закінчилась. І це логічно. США перестали бути єдиним центром еко­ номічної сили у світі.

Другим фактором була реалізація інтеграційних тен­ денцій, які стали виразно проявлятися в Європі ще за до­ воєнних часів. Нинішній Євросоюз, що об’єднує 15 країн, — своєрідний прообраз майбутнього світового співтовариства. Досвід засвідчує: чим структурнішою і розвиненішою стане

11

РОЗДІЛ 1

економічна інтеграція, тим менше ризику та небезпеки конфліктів. Однак життя переконує, що прагнення до інтег­ рації там, де для цього ще не склалися необхідні умови (ви­ сокий рівень економічного розвитку, усталена демократія як норма суспільного життя, відсутність політичних амбіцій то­ що), приречені на невдачу.

Третім фактором, мабуть найважливішим, що впливав на всі сфери суспільного життя, стала науково-технічна рево­ люція (НТР). Три великі винаходи минулого століття створи­ ли базу сучасного виробництва: ядерний реактор (1942), транзистор (1948), лазер (1960). Наприкінці 50-х — на почат­ ку 60-х років розпочався новий етап НТР. Особливо швидко розвивалися хімія та хімічні технології, атомна промис­ ловість, космонавтика. НТР викликала разючі зміни у вироб­ ництві, сфері праці, соціальній структурі суспільства. Най­ кращі результати дала НТР у країнах з розвинутою економікою. Науково-технічну революцію спричинила насамперед конкуренція — головний двигун розвитку виробництва в умовах економічної свободи. Саме в розвину­ тих країнах НТР стала могутнім чинником прискорення ви­ робництва, структурної перебудови в напрямі створення пріоритетних галузей, які визначають обличчя сучасної еко­ номіки. Свідченням цього можна вважати той факт, що НТР у тоталітарних країнах, де виробник не був заінтересований у результатах своєї праці, новації планово “проштовхувались” лише у військове виробництво або ж те, що мало демонстру­ вати “переваги соціалізму” (космос). З цією метою у закри­ тих секретних містечках створювалися штучні острови висо­ кої заохочувальної зарплати і достатку, куди спрямовувалися великі бюджетні асигнування. Воєнні та політичні мотиви у підході до НТР переважали над економічними та соціальни­ ми потребами. НТР, таким чином, стала основним мірилом спроможності обох систем, показником їхньої життєвості. Якщо капіталістична система сповна використала досягнен­ ня НТР, то нездатність соціалізму скористатися науковотехнічним прогресом виявилася очевидною.

НТР сприяла прискоренню темпів виробництва взагалі, і цивілізаційної зрілості суспільства зокрема. Так, за 50 після­ воєнних років азійцям удалося досягти того, на що Заходові довелося витратити кілька століть. На базі НТР швидко роз­

12

Світ після Другої світової війни.

Основні тенденції суспільного розвитку сучасності

вивалися новітні галузі промисловості (виробництво пласт­ мас, електронно-обчислювальної техніки, ракетобудування). Почали використовуватися нові види енергії — атомна, плазмова, сонячна. Докорінні зміни відбулися і в тра­ диційних галузях: металургійній, машинобудівній, текс­ тильній. Виник новий елемент продуктивних сил — керуючі машини, пристрої, що давали можливість автоматизувати виробництво. Компанії, що виробляли новинки, збагачува­ лись. Хто не приділяв увагу модернізації, не використовував нові технології — відставав і залишався позаду не тільки в економіці.

НТР спричинила “зелену революцію” у сільському гос­ подарстві. Використання високоякісних мінеральних доб­ рив, хімічних та біологічних засобів боротьби із шкідниками та бур’янами, стимуляторів росту, виведення високоврожай­ них сортів рослин та ефективних порід тварин зняли пробле­ му харчування у багатьох країнах світу.

Унаслідок НТР значні зміни відбулися і в соціальній сфері суспільства. Чим масштабніше впроваджувались її до­ сягнення, тим швидше зростав рівень життя населення. І це аж ніяк не залежало від наявності природних ресурсів. Яск­ равим прикладом тут може слугувати досить бідна на міне­ ральну сировину Японія.

НТР змінила характер трудової діяльності людини. Зрос­ ли роль творчих управлінських та контролюючих функцій, вимоги до освітнього цензу людини. Сучасне виробництво споживає дедалі менше простої фізичної сили, надаючи пе­ ревагу інтелекту. Зменшується кількість і роль “синіх комірців”, зростає вага і значення “білих комірців”. Упро­ довж останніх 25 років спостерігається скорочення частки зайнятих в обробній промисловості — “деіндустріалізація”. Вона стала наслідком успішного економічного розвитку і підвищення життєвого рівня людей. Водночас зростала зайнятість у сфері послуг.

У 70-х роках розпочався новий етап НТР, який триває й понині. Він характеризується подальшим зрощенням науки та виробництва, прискоренням науково-технічних перетворень, використанням найновіших досягнень науково-технічної думки у військових (надточна зброя) та мирних цілях (систе­ ми телекомунікації, нові матеріали та біотехнологія, що являє

13

РОЗДІЛ 1

собою сукупність методів, які використовують живі організми і біопроцеси для виробництва цінних для народного госпо­ дарства продуктів — кормових дріжджів, ферментів тощо). Універсальним стало використання мікроелектроніки та мікропроцесорів. Однак людина в умовах НТР не загубилася, а, навпаки, стала центром останньої, основною продуктив­ ною силою прискорення самої НТР та суб’єктом, що виграє від розвитку науково-технічного прогресу.

Свідченням того, наскільки пов’язані між собою фактори регулюючої ролі держави та НТР у капіталістичному суспільстві, може слугувати такий приклад. Коли на початку 70-х років на Заході вибухнула енергетична криза, то держа­ ва мобілізувала фінансові ресурси і розробила програми, а НТР підказала практичні шляхи вирішення проблеми — че­ рез АЕС, нетрадиційні види палива.

Однак слід однозначно зауважити, що широке запровад­ ження досягнень науки і техніки можливе лише за умов рин­ кової економіки, економічної та політичної свободи.

Характерною прикметою світової економіки є її гло­ балізація. Після краху комунізму у Східній Європі дедалі більше країн включається в систему світогосподарських зв’язків. Один із найвідоміших сьогодні американських спеціалістів у галузі світової економіки проф. Лестер Туроу писав із цього приводу: “У 90-ті роки стало зрозумілим, що людство уже володіє всіма технологіями в галузі комунікацій і транспорту, які тільки необхідні для формування повною мірою глобальної економіки. Товари можуть створюватися у будь-якому місці світу залежно від того, де їх виробництво обійдеться дешевше, і збуватися там, де їх вдасться продати за найвищою ціною. Національні економіки замінюються глобальним господарством”. Учений вважає, що основними силами, які викликали зміни, “стали крах комунізму і поява технологій, які роблять можливим становлення глобальної господарської системи”. Глобалізація виявляється у стандар­ тизації технології, діяльності фінансових інститутів, національної статистики, у боротьбі із забрудненням дов­ кілля. Стандарт поширюється також на освіту і культуру. За­ проваджується уніфікація вимог до податкової політики та політики зайнятості. Посилюється також глобалізація еко­ номічних зв’язків. У 1980 р. інвестиції у Східну Азію сягали

14

Світ після Другої світової війни.

Основні тенденції суспільного розвитку сучасності

1,3 млрд дол., а в 1994 — 42,7 млрд дол. Водночас близько половини населення країн, що розвиваються, живуть у замк­ нутій економіці, відірвані від руху капіталу, міжнародного економічного обміну. Глобалізація, таким чином, ще не ста­ ла глобальною і наштовхується, як показали події грудня 1999 р. в Сіетлі (США), січня 2000 р. в Давосі (Швейцарія), липня 2001 р. в Генуї (Італія), на значний опір, особливо з боку населення слаборозвинутих країн, яке вважає, що вона призводить до використання капіталів не там, де вони потрібні в першу чергу. Однак реальність підтверджує рух світової економіки в напрямі глобалізації. Уже сьогодні її інфраструктуру складають такі міжнародні організації, як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ФАО (Продовольча і сільськогосподарська ор­ ганізація ООН), МОП (Міжнародна організація праці), СОТ (Світова організація торгівлі), “Велика сімка”, регіональні організації (близько 60), багатонаціональні корпорації (близько 60 тис.), інституційні інвестори (пенсійні та інвес­ тиційні фонди, страхові компанії), неурядові організації (рух “зелених”, “лікарі без кордонів” і т. ін.), великі міста (Лон­ дон, Нью-Йорк, Токіо, Франкфурт, Париж), окремі індивіди (наукові працівники, університетські професори, артисти, видатні підприємці на зразок Б.Гейтса).

Примітною ознакою 90-х років став приватизаційний процес у багатьох країнах, у тому числі й розвинутих, що є показником прагнення зробити економіку більш ефектив­ ною. Лише з 1988 по 1997 р. урядами від приватизації отри­ мано 242 млрд дол.

Водночас у 90-х роках видозмінювалася регулююча функція держави. Зокрема, спостерігався відхід від норм та принципів кейнсіанства. Держава з учасника економічного зростання трансформується в гаранта основ законності, політичної стабільності та макроекономічної обстановки, соціального забезпечення та освіти, захисту довкілля.

Не менш важливим є також розширення соціальної сфе­ ри. На перше місце вийшли проблеми людського капіталу, зростання ролі моральних цінностей. Та й самі економічні успіхи стали наслідком великих зусиль у соціальній сфері, охороні здоров’я, створенні здорового клімату в суспільстві.

15

РОЗДІЛ 1

Важливу роль у становленні світової економіки як єдиної системи відіграють міжнародні організації, особливо такі, як ГАТТ, МБРР, МВФ, ЄБРР тощо. Генеральна угода про тари­ фи та торгівлю (ГАТТ) створена в 1947 р. Її діяльність спря­ мована на регулювання світової торгівлі, зниження митних та інших бар’єрів. Діяльність Міжнародного валютного фонду, створеного у 1944 р., має за мету підтримку валютних курсів. З 1944 р. функціонує Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який опікується питаннями надання позик тим чи іншим країнам з метою їхнього подальшого розвитку чи виходу з економічної кризи. У 1990 р. було створено Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) для обслуговування посткомуністичних країн Східної Європи. Водночас з розширенням традиційних економічних зв’язків (торгівля, інвестиції капіталів) з’явилися нові транс­ національні компанії, спільні підприємства, спільні наукові проекти тощо.

Кардинальні зміни, що відбулися в економіці та суспільстві унаслідок процесу поглиблення НТР та краху ко­ муністичної системи у Східній Європі, дають можливість за­ зирнути в майбутнє сучасного виробництва. Цілком очевид­ но, що процеси, які мають місце уже сьогодні — проникнен­ ня мікроелектроніки в усі сфери життя, диверсифікація ви­ робництва, — будуть поглиблюватися. Триватиме формуван­ ня міжнародної економічної системи як єдиного цілого, в якому національні економічні комплекси виступатимуть обов’язковими і необхідними елементами виробництва. Роз­ гортатиметься суперництво за заповнення ніш світового ринку. Висока конкурентоспроможність для національних економік стане єдиним пропуском на світовий ринок до цих ніш. Хід конкурентної боротьби визначатиметься тим, хто володіє базисними технологіями, інакше кажучи, тим, хто вироблятиме й постачатиме найважливіші елементи всіх ви­ робництв і технологій (наприклад, логічні чіпи, мікропроце­ сори, програмні продукти). Виграватиме в цій конкурентній боротьбі той, хто матиме, таким чином, високотехнологічні виробництва. А тому основою структурної політики має ста­ ти підтримка високотехнологічних галузей та науководослідних і дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт (НДЦКР).

16

Світ після Другої світової війни.

Основні тенденції суспільного розвитку сучасності

Ситуація на світовому ринку загострюється також у зв’яз­ ку з появою нових конкурентів з Центральної та Східної Європи, перевагою яких є низькі ціни на робочу силу.

З крахом тоталітаризму і виходом на світовий ринок но­ вих держав конкуренція у світі ще більше загостриться, спо­ нукання до новацій стануть ще сильнішими, і дослідницька робота та її практичне втілення у системі НТР поглибляться і глобалізуються. А тому регулюючі дії з боку міжнародних структур ООН будуть украй необхідними, щоб не допустити дублювання в тих чи інших напрямах, розпорошення сил і засобів. Об’єктивно цьому сприятиме глобалізація вироб­ ництва, основана на інтернаціоналізації господарських зв’язків, комп’ютеризації та інтернетизації економіки. Уже сьогодні з’явилися компанії, у яких дослідження проводять­ ся у Німеччині, проектування у Норвегії, складові частини надходять з Тайваню, а монтажні роботи здійснюються у Південній Кореї. Усі зв’язки забезпечуються через Інтернет.

Метаморфози сучасного капіталізму. Постіндустріальне суспільство

Новітній період європейської історії, особ­ ливо післявоєнного часу, наочно проде­

монстрував неспроможність ленінської теорії імперіалізму та висновку Леніна про переростання монополістичної стадії розвитку останнього в соціалістичну. Ще за свого життя Ленін мав нагоду засумніватися в цьому, коли жовтневий пе­ реворот у Росії став для розвинутих країн не провісником пе­ реходу до соціалізму, а сигналом біди, яку будь-що треба відвернути. Капіталізм, що базується на приватній власності, економічній свободі та матеріальному інтересі, не зник. Навіть більше, під впливом змін у продуктивних силах, на­ уково-технічної революції, що розпочалася в середині 20-х років, він, так би мовити, удосконалювався. Світова еко­ номічна криза 1929 —1933 рр. засвідчила, що стадія індивіду­ алістично-монополістичного капіталізму, яку Ленін сприй­ няв за останню стадію капіталізму, поступилася місцем стадії державно-монополістичного капіталізму (ДМК). Свідченням цього у 30-ті роки став “новий курс” американського прези­

17

РОЗДІЛ 1

дента Рузвельта, а в перше післявоєнне десятиріччя державне регулювання закріпилося як норма життя передових країн Європи та Північної Америки. За нової ситуації фінансові й економічні важелі держави заявили про себе як активні чин­ ники господарської та соціальної стабілізації. Час розгулу монополій, їх намагання підпорядкувати собі всіх і все, без­ поворотно минув. Система ДМК утверджувалася в період на­ ступу тоталітаризму на Сході Європи. Поряд з економічною соціальна сфера стала головною прерогативою діяльності де­ мократичної держави. Мобілізація можливостей приватно­ капіталістичної системи, як відповідь на демагогічні претензії лівототалітарного світу виграти “історичне змагання” і до­ могтися “цілковитої та остаточної перемоги”, — не остання причина становлення нової стадії капіталізму.

Хронологічні рамки ДМК охоплюють другу половину 20-х — першу половину 30-х років (початок НТР, проявом якої стала широка капіталістична раціоналізація, “новий курс” Рузвельта) — кінець 50-х — 60-ті роки XX ст. Для го­ ловних капіталістичних країн — це період розвинутого індустріального суспільства.

З початку 70-х років економіка провідних країн набуває нових характерних ознак, з появою яких постає питання: що таке капіталізм сьогодні? На основі досягнень НТР, яка зде­ шевила устаткування, зробила його малогабаритним і до­ ступним середньому класові, відбувалася трансформація найманої праці в самостійну трудову діяльність виробника. З’явилися сімейні та групові підприємства, котрі на конку­ рентній основі кооперуються з товарно-виробничими систе­ мами, як центрами складання з вузлів і деталей готової про­ дукції. Лише в США таких підприємств понад 30 млн. Хоча це не означає, що мегапідприємства втратили своє значення. А в фінансово-грошовій сфері, де у визначенні економічної стратегії держави помітну роль відіграють провідні банків­ ські установи, навпаки, відбуваються процеси подальшої концентрації капіталів. Тим більше, що діяльність таких ус­ танов давно набула інтернаціонального характеру. Про це свідчить, зокрема, злиття у 2000 р. таких фінансових гігантів, як “Дойче банк” і “Дрезднер банк” і утворення другого за величиною банку світу з балансовою сумою в 1,2 трлн євро.

18

Світ після Другої світової війни.

Основні тенденції суспільного розвитку сучасності

Мала економіка посіла місце основного виробника ВНП, а найчисленнішим класом розвинутих країн, спроможним займатися організацією власного виробництва — надзвичай­ но гнучкого, маневреного й до того ж основаного на поєднанні досягнень сучасної НТР, особливо мікроелектроніки, з індивідуальною працею, — став середній клас. Відбувається розукрупнення, розпорошення власності. Як назвати цю нову стадію капіталізму? Виходячи з масштаб­ ності цих процесів, включеності у них величезного числа тих, хто створює власне виробництво, хто отримує дивіден­ ди (тільки у США таких понад 50 млн), західні автори кваліфікували цю нову суспільну метаморфозу як народний капіталізм, або постіндустріалізм.

Саме наприкінці 50-х й упродовж 60-х років розвинуті де­ мократичні суспільства набували рис, які дали підстави виз­ начити їх як постіндустріальні. Ми стали свідками того, як третя цивілізаційна революція, основана на новаціях, запо­ чаткувала новий етап у розвитку людства — постіндустріалізм.

Постіндустріалізм — це таке суспільство, де на провідних позиціях закріплюється сфера послуг, наука і освіта, а бізнес­ мени поступаються місцем ученим і професіональним спеціалістам, в якому попри соціальну нерівність панує ви­ сокий рівень соціального захисту. Виникненню постіндустріалізму сприяли не тільки НТР, а й демократичний розвиток атлантичної цивілізації, мирне вирішення взаємних конфліктів. Демократична ідея, вільна ринкова економіка, економічна та політична свобода особи і соціаль­ ної групи, спонтанний розвиток нових технологій, зростан­ ня ролі і значущості інтелекту у вирішенні всіх суспільних проблем стали об’єднавчою і поступальною основою постіндустріалізму. Вигравши “холодну войну”, західні держави здобули солідний карт-бланш світового визнання їхніх принципів політичного та економічного життя. Головною умовою постіндустріалізму є високотехнізоване суспільство. Основними центрами постіндустріалізму стали США, Західна Європа та Японія.

Постіндустріалізм — нова стадія виробництва, в центрі якого стоїть людина з її талантом, професійно-кваліфі­ каційними навичками, сукупністю знань тощо. Він виступає фактором зміни обличчя як окремих суспільств, так і світу в цілому.

19