Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 6

У європейському плані після референдуму 1975 р. Англія взяла курс на зміцнення своїх позицій в ЄЕС, поглиблення зв’язків з неєвропейськими постачальниками продовольства в рамках Співдружності.

Консервативний кабінет Маргарет Тетчер (1979—1990 рр.). Тетчеризм

Важливим рубежем у післявоєнній історії Англії став 1979 р. До влади повернулися консерватори на чолі з М. Тетчер, першою жінкою, яка за

всю довготривалу історію британської державності очолила уряд. Лейбористський кабінет не зміг вирішити економічні проблеми і проводив політику, що вела до зниження ма­ теріального рівня життя, заморожування зарплати, зростан­ ня цін та інфляції. Наприкінці 70-х років Англію називали хворою людиною Європи. За такої ситуації консерватори визнали за необхідне кардинально повернути вправо. Про­ грама Тетчер передбачала курс на різке обмеження держав­ ного регулювання, посилення ринкових механізмів і стиму­ лювання приватного підприємництва шляхом зменшення податків, боротьбу з інфляцією через скорочення витрат дер-- жавного бюджету, приборкання профспілок і насадження культу індивідуалізму. Кабінет М. Тетчер збільшив асигну­ вання монополіям, урізав витрати на соціальні потреби з ме­ тою сповільнити, а відтак зупинити зростання цін. У соціальній сфері Тетчер застосувала принцип: хто багато за­ робляє, тому нічого безплатно вчитися і лікуватися. Держа­ ва, на думку прем’єр-міністра, має повернутися до ролі нічного сторожа, звести до мінімуму втручання в економіку. Уряд знизив максимальні ставки податків з корпорацій, створив режим найбільшого сприяння для нових перспек­ тивних галузей. Важливе значення для реалізації еко­ номічної політики консерваторів мав видобуток північно­ морської нафти (на шельфі Північного моря Великобританія щорічно видобуває 80 млн т легкої нафти). Крім того, уряд Тетчер рішуче закривав збиткові підприємства, обмежив

120

Велика Британія

зростання зарплати шістьма відсотками на рік. Приватному підприємництву надавалася цілковита свобода, націоналізо­ вані підприємства передавалися приватному секторові. Вод­ ночас відбувалася ліквідація численних бюрократичних рога­ ток. Урядові Тетчер значною мірою вдалося приборкати профспілки. Акти 1988—1990 рр. відміняли так зване правило закритого цеху, завдяки якому тред-юніони домагалися 100 % членства в них усіх найманих працівників підприємства.

Безжалісна ломка старого — закриття нерентабельних підприємств, скорочення відомчого апарату, денаціона­ лізація державного сектору та інші, на перший погляд, дра­ конівські заходи в перші роки перебування торі при владі, призвели до загострення соціальної та політичної ситуації у Великій Британії, погіршення її економічного становища. Як і раніше, високими залишалися темпи інфляції, різко збільшилось безробіття, виросли роздрібні ціни. На думку деяких аналітиків, Англія почала перетворюватися на другорозрядну державу. Однак дедалі помітнішим ставало й інше. На 1987 р. частка державного сектору в сукупному валовому продукті зменшилася з 10 до 6,5 %, 25 % самодіяльного насе­ лення було зайнято в малому бізнесі. Англія з великими зусиллями, але успішно перебудовувалася. Великі кошти, вкла­ дені в переозброєння промисловості, зняття багатьох обмежень у сфері бізнесу стали давати перші результати. Уже з 1985 р. почалося помітне економічне піднесення. Темпи зростання виробництва різко збільшилися (від 0,7 % до 3—4 %). Частка Великої Британії у світовій торгівлі стабілізувалася на рівні 7 %. Актив платіжного балансу в 1986 р. становив 2,3 млрд ф. с., а в 1989 р. активне сальдо досягло 14 млрд ф. с. Такими були наслідки багаторічного правління уряду консерваторів. “Тетчеризм означає, — зауважував один з міністрів кабінету торі, — змусити людей покладатися на самих себе. Маргарет Тетчер — британський еквівалент шерифа з його револьвера­ ми, який приборкує Дикий Захід

Проповідуючи соціальний дарвінізм (кожен за себе, і хай виживає сильніший), консерватори прагнули зробити англійців нацією власників. Безперечно, як і будь-яке явище, тетчеризм мав як свої плюси, так і мінуси. З одного боку — звільнення зайвих робочих рук, а з іншого — чимало “синіх комірців” стали “білими”, квартиронаймачі — власниками,

121

РОЗДІЛ 6

в тому числі й муніципальних квартир (1 млн їх було розпро­ дано за пільговими цінами). Денаціоналізація державного сектору здійснювалася у такий спосіб, щоб сприяти народ­ ному капіталізмові. З 1979 р. кількість власників акцій в Англії перевищила 8 млн чол., тобто кожен третій виборець став акціонером.

Англійське “диво” М. Тетчер трималося на трьох китах: високих банківських ставках, що стримували інфляцію і сти­ мулювали іноземні інвестиції; засобах, отриманих від де­ націоналізації; доходах від продажу нафти Північного моря. Англійським виборцям хотілося б поєднання соціальної політики лейбористів та економічного курсу консерваторів. Проте поєднати те й інше не судилося навіть знаменитій “залізній леді” — М. Тетчер.

Не менш рішуче діяла М. Тетчер у сфері зовнішньої політики, захищаючи національні інтереси Великої Британії. У 1982 р., анітрохи не вагаючись, вона здійснила військову акцію проти Аргентини, війська якої висадились на Фолклендських островах, унаслідок чого там було відновлено британський суверенітет. У фолклендській війні загинули 255 британських солдатів.

Криза політики і тактики лейборизму

осить ефективна політика тетчеризму Дпідірвала соціальну базу Лейбористської партії, яка в 1982 р. налічувала 276 тис. індивідуальних

членів. Якщо в 1945 р. за лейбористів голосувало 70 % робітників, то у 80-х роках — лише 35 %. Як наслідок, на по­ чатку 80-х років у Лейбористській партії розгортаються гострі дискусії щодо внутрішньої та зовнішньої політики. На 79-й щорічній конференції у Блекпулі (1980) лейбористи ви­ сунули вимоги розширити державний сектор в економіці, обмежити вивіз капіталу, скоротити військовий бюджет і вийти з ЄЕС. Учасники конференції висловилися за відмову від ядерної зброї, закриття всіх ядерних баз на території Англії, засудили плани переозброєння американськими ра­ кетами “Трайдент” англійського підводного флоту. Це були

122

Велика Британія

вимоги, які на той час не могли знайти широкої підтримки серед британського загалу, і частина лейбористів це добре усвідомлювала. Лідер партії Майкл Фут та інші праві не підтримали рішення конференції. У 1981 р. вони відкололи­ ся від партії й утворили нову, Соціал-демократичну партію (СДП), яка стала блокуватися з лібералами. Внаслідок утво­ рення соціал-демократично-ліберального альянсу відбулося зрушення у двопартійній виборчій системі. У 1983 р. альянс очолив лейборист Ніл Кіннок. Проте лейбористи і ліберали та їхні союзники не змогли запропонувати виборцям щось солідніше програми М. Тетчер. Таким чином, буржуазний реформізм виявився набагато прийнятнішим для пересічно­ го громадянина Великої Британії, аніж лейборизм з його невпевненими стрибками то вліво, то вправо.

Занепад старих промислових районів металургії, вуглеви­ добутку, суднобудування, приватизація галузей, де профспілки мали найбільший вплив, завдали відчутного уда­ ру БКТ — головній політичній та фінансовій опорі Лейбо­ ристської партії. Після 1979 р. чисельність БКТ скоротилася з 12 до 9 млн чоловік. Лейбористи так і не знайшли відповіді на виклик Тетчер. Консерваторів підтримували зони обнов­ лення і піднесення, а лейбористи спиралися на зони застою та занепаду. Конкуренція між Півднем, що бурхливо розви­ вався, і Північчю, що переживала занепад, відбивала своєрідне співвідношення сил між консерваторами і лейбо­ ристами. І це закономірно: електроніка витісняла старі тра­ диційні галузі, зростав сектор обслуговування, представле­ ний малополітизованими високооплачуваними “білими комірцями”, а промисловий пролетаріат, електорат лейбо­ ризму, звужувався, втрачав колишню провідну роль.

Велика Британія після Тетчер: перша половина 90-х років

У1990 р. на парламентських виборах знову перемогла консервативна партія. Однак

місце прем’єр-міністра посіла не знаменита М. Тетчер, а її соратник по партії Джон Мейджор, який в економіці та

123

РОЗДІЛ 6

політиці дотримувався курсу своїх попередників. Економічні труднощі світового співтовариства з початку 90-х років не обійшли також Велику Британію. Сповільнилися темпи зростання виробництва. Згідно з даними за 1993 р. рівень продуктивності праці у британській економіці відставав від аналогічних показників у Франції на 25 %, у Німеччині — на ЗО, в Японії — 30—40, у США на 50—60 %. Скорочувалася кількість робітників, зайнятих у промисловості. Окремі га­ лузі для підтримки конкурентоспроможності на світовому ринку потребували дотацій. Так, вугільна промисловість щорічно потребувала 18 млрд ф. с. Парламентська опозиція, очолювана лейбористом Джоном Смітом, піддавала гострій критиці консерваторів та їхнього лідера Дж. Мейджора.

У 1994 р. популярність консерваторів продовжувала пада­ ти. Невдоволення виборців викликало постійне зростання податків, а також приватизація королівської пошти, на що не відважилась навіть М. Тетчер. До внутрішніх труднощів додалися зовнішньополітичні. Велика Британія, яка раніше незмінно йшла у фарватері зовнішньої політики США, з розпадом комуністичного блоку почала шукати своє нове місце у Європі та світі. Значна частина консерваторів сумнівалася в доцільності дальшого перебування Англії у Євросоюзі, виступала проти поглиблення інтеграції з конти­ нентальною Європою і підтримання тісних зв’язків з ко­ лишніми англійськими колоніями в системі британської Співдружності. Дж. Мейджора критикували за нерішучість і відсутність нових ідей. Навіть його спроби шляхом перего­ ворів з ІРА (Ірландська республіканська армія) та її політич­ ним крилом — партією “Шин Фейн” — покінчити з екст­ ремізмом і тероризмом в Ольстері, куди уряд змушений був направити для підтримання порядку 17 тис. солдатів, щорічно витрачаючи з бюджету 3 млрд дол. на їх утримання, багато хто розцінював як капітулянтство. Тривожним сигна­ лом для Мейджора стала поразка консерваторів на травневих виборах 1994 р. до місцевих органів влади.

124

Велика Британія

Економіка Великої Британії

у90-ті роки

У1992 р. спад британської економіки досяг найнижчої точки. З 1993 р. почалося посту­

пове піднесення, що спиралося на особисте споживання та експорт. У 1993 — 1997 рр. середньорічний приріст становив 2,8 %. За роки піднесення кількість працюючих збільшилася на 1,2 млн осіб, зменшилося безробіття. Поліпшенню еко­ номічної кон’юнктури сприяли реформи 80—90-х років, спрямовані на денаціоналізацію. Внаслідок приватизації державний сектор скоротився на 2/3, а надходження до державного бюджету становили 80 млрд ф. с. Створення приватних фірм, що конкурували між собою, сприяло зрос­ танню ефективності виробництва. Важливе значення для підвищення конкурентоспроможності економіки мало та­ кож дерегулювання господарства, ліквідація адміністратив­ но-правових обмежень діяльності бізнесу і скасування кон­ тролю за зарплатою, цінами і дивідендами. У 1997 р. ВВП Великої Британії становив 1110 млрд дол.

Повернення лейбористів до влади

Утравні 1997 р., після 18-річного правління консерваторів, до влади повернулися лей­

бористи. Кабінет очолив наймолодший за останні 185 років прем’єр-міністр Тоні Блер, який став лідером лейбористів у 1994 р. І хоча Англія не переживала економічного спаду й економіка була на піднесенні, народ захотів “перемін”.

Проте основні причини поразки торі на виборах крилися в низці прорахунків, допущених як у внутрішній, так і в зовнішній політиці. Починаючи від 1992 р. 22 рази збільшу­ валися податкові ставки. У 1995 р. був запроваджений пода­ ток на додану вартість на продукти харчування. Зайнявши жорстку позицію щодо надання автономії Шотландії та Уельсу, торі позбулися підтримки цих регіонів. Серед самих консерваторів існували серйозні розбіжності щодо вступу Великої Британії до системи єдиної європейської валюти.

125

РОЗДІЛ 6

Отож на вибори партія йшла фактично розколотою. Новому лідерові консерваторів (з 1997 р.) Вільяму Хейгу не вдалося подолати негативні тенденції в рядах торі. Більше того, у 1999 р. партія консерваторів розкололася на євроскептиків і прихильників євровалюти. Поставало запитання: чи може правити партія, неспроможна сама собі дати раду?

Лейбористська партія, яка у 1995 р. зняла питання про націоналізацію і відійшла від соціалістичної традиції, навпа­ ки, зуміла зацікавити пересічного англійця своїм “третім шляхом” (перший — неолібералізм, тобто британський тетчеризм, а другий — соціалізм) — ідеєю “відкритого, процвіта­ ючого, стабільного” суспільства з урахуванням вимог сучас­ ності. Лейбористи розглядають “третій шлях” як об’єднання двох “великих течій лівоцентристської думки” — демокра­ тичного соціалізму і лібералізму, тобто поєднання соціальної справедливості, що забезпечується державою, з пріоритетами особистої свободи і ринкової економіки, зумовлених участю населення у вирішенні соціально-економічних і політичних завдань, поєднанням принципів індивідуалізму й колек­ тивізму. В основу концепції була покладена ідея “суспільства інтересів” і “економіки інтересів”. Це означає, що на зміну домінуванню в економіці та суспільстві власників-акціонерів до вирішення економічних та інших суспільно значущих пи­ тань мають активно долучитися всі основні учасники проце­ су виробництва, розподілу та послуг. Це має здійснитися як на мікрорівні, так і на більш високих рівнях, включаючи за­ гальнонаціональний.

У передвиборній програмі лейбористи обіцяли приділяти більше уваги освіті, підготовці кадрів, забезпеченню доступу на ринки капіталу і праці, вкладати кошти в інфраструктуру, науку і технологію. Забезпечити динамічний розвиток еко­ номіки уряд сподівався через партнерство з приватними підприємцями. Таким чином, лейбористи вважають за не­ обхідне ефективніше використовувати державне регулювання в окремих сферах суспільства, що мають життєве значення.

Змінилася також соціальна база лейборизму, 40 % якої сьогодні складають “білі комірці” та середній клас. Раніше цей показник не перевищував 20—25 %. Прихильним вияви­ лося ставлення промисловців та фінансистів до Лейбо­ ристської партії. Це було пов’язано з тим, що у програмних

126

Велика Британія

економічних та політичних установках лейбористів відбули­ ся кардинальні зміни. Йдеться, насамперед, про відмову від націоналізації, відмежування від профспілкових вимог, що не влаштовують бізнес. До того ж діловим колам імпонує м’який тетчеризм і прагматичний європеїзм в інтересах бри­ танської економіки в цілому. Важливе значення мала також відмова від пункту 4 статуту партії, де проголошувалось вста­ новлення “суспільної власності на засоби виробництва, розподілу та обміну”. Лейбористська партія, таким чином, почала перетворюватися на “партію нації”, виражати загаль­ нонаціональний інтерес.

Як наслідок, на виборах 1997 р. лейбористи отримали мандатів у 2,5 разу більше, ніж торі. Лейбористська програ­ ма виявилася ефективною. За перші роки перебування при владі лейбористам удалося скоротити дефіцит державного бюджету з 3 % у 1996 р. до 0,1 % у 1998 р. Водночас було за­ проваджене “золоте правило” державних витрат (уряд пози­ чає гроші лише для інвестицій). Позитивні зміни відбулися у податковій системі — до ЗО % знижено податок на корпо­ рації, що є найнижчим рівнем у Євросоюзі. Значні пільги надані малому і середньому бізнесові. До 22 % знижена база прибуткового податку. Усі ці заходи сприяли кардинальному поліпшенню клімату у виробничій сфері. Більшу частину інвестицій у науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки (НДДКР) також здійснює держава.

Серед інших важливих заходів у галузі регулювання виробничих стосунків слід назвати також законодавче виз­ нання профспілок на підприємствах як представників трудо­ вого колективу. Рівень безробіття знизився до 6 %. Значні кошти (20 млрд ф. с. строком на 3 роки) було заплановано виділити на модернізацію національної служби охорони здо­ ров’я, у тому числі 8 млрд. ф. с. на будівництво лікарень, поліклінік.

Особлива увага приділялася соціальній сфері. У 1998 р. кабінет Блера виділив хронічно відсталому районові — Північній Ірландії — компенсаційні платежі з розрахунку 2000 ф. с. на душу населення на рік. Задіяні податкові пільги гарантували пристойні заробітки для працюючих сімей (220 ф. с. на тиждень), були також запроваджені пільги на дітей, суттєво розширилася мережа ясел і дитячих садків.

127

РОЗДІЛ 6

Реформування королівства

Лейбористське реформаторство королівства виразилося у децентралізації, тобто повер­

ненні (деволюшї) центром владних повноважень на місця. Перші кроки у цьому напрямі зроблені в національних ок­ раїнах. У Північній Ірландії вибори до Законодавчої асамблеї відбулися у червні 1998 р. У Шотландії та Уельсі — до місце­ вих парламентів — у травні 1999 р. У Шотландії та Ольстері парламент й асамблея наділялися широкими законодавчими повноваженнями (право “первинного законодавства”) з пи­ тань охорони здоров’я, освіти, місцевого самоврядування, житлового та комунального господарства, риболовлі, спорту й мистецтв. Крім того, шотландський парламент може варіювати прибутковий податок у межах 3 % і відповідає за правопорядок (юридична система Шотландії традиційно автономна від англійської). Водночас асамблея Уельсу, ку­ рируючи багато які зі згаданих сфер, може регулювати їх за допомогою “вторинного законодавства”, тобто в рамках загальнобританських органів. Таким чином, рівень наданої автономії неоднаковий.

Повноваження центру (парламенту королівства) поширю­ ються лише на питання конституційного устрою З’єднаного королівства, зовнішньої політики, оборони, національної безпеки, фінансово-економічної системи, а також єдиний ринок товарів та послуг, соціальне забезпечення, радіотранс­ ляцію, регулювання транспорту.

Центр позбавлений права вето на рішення місцевих ор­ ганів, які приймаються у рамках їхньої компетенції. Співробіт­ ництво між виконавчими органами місцевих законодавчих ор­ ганів з центральними регулюється спеціальними угодами (“конкордатами”). Координацію дій між центром і місцями здійснює Спільний комітет Міністрів, а владнання суперечок між ними — Таємна рада в Лондоні на чолі з монархом.

Таким чином, лейбористи, йдучи в ногу з часом, успішно вирішують питання, які вже давно заявили про себе.

Реформування державного устрою у демократичному на­ прямі торкнулося й палати лордів. У 1999 р. оприлюднено програму її поступової перебудови. Насамперед, спадкових лордів позбавлено низки пільг (права бути присутніми і

128

Велика Британія

голосувати на засіданнях палати й т. ін.). Таке право втрати­ ли й члени королівської сім’ї. Разом з тим, пери зберегли свої титули й дістали право балотуватися в палату громад, бути присяжними засідателями в судах.

На шляху до вирішення Ольстерської проблеми

Ольстерська проблема, що перетворилася на хронічну, могла створити серйозні пере­ шкоди для лейбористів у здійсненні їхніх внутрішньополітич­

них заходів. Тому прийшовши до влади вони приділили особ­ ливу увагу врегулюванню проблеми Північної Ірландії. Цьому сприяли об’єктивні процеси, що розвивалися і закладали пе­ редумови розв’язання ольстерського конфлікту. Це, передусім, поява ірландсько-католицького середнього прошарку, для якого тероризм став серйозною перепоною у бізнесі, менедж­ менті, державних справах, до яких ірландці-католики дістали рівний з протестантами доступ.

Уже в квітні 1998 р. більшість політичних партій Ольстеру висловилися за мирне врегулювання конфлікту. У травні того ж року такий підхід схвалили на референдумі 94,4 % жителів Ольстеру. Через^ місяць було вибрано асамблею Ольстеру і створено уряд. Його очолив лідер юніоністської партії Девід Трімбл, котрий виступає за збереження території в складі Великої Британії. До складу уряду ввійшли також представни­ ки політичного крила ІРА — партії “Шин Фейн” (лідер Джеррі Адамс). Однак найбільшу активність при цьому вия­ вили Тоні Блер і прем’єр-міністр Ірландської республіки Берті Ахерн. 2 грудня 1999 р. Лондон передав урядові, сфор­ мованому з католиків та протестантів, свої повноваження. За Лондоном залишилися податкова система і безпека. Північна Ірландія здобула автономію у сфері економічної і соціальної політики, у правових питаннях, у галузі охорони здоров’я, культури і сільського господарства. Заява про вирішення питання об’єднання Ольстеру з Ірландією шляхом волевияв­ лення населення (якщо проголосує більшість) була суто рито­ ричною. Ірландська республіка того ж дня вилучила зі своєї