Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

Розділ А ВЕЛИКА БРИТАНІЯ

Наслідки війни для Англії.

Внутрішня та зовнішня політика лейбористів

руга світова війна стала для Англії тріум­ Дфом і трагедією. З одного боку, вона була в числі переможців, а з іншого, — перемога виявилася “пірро-

вою”. Країна втратила 25 % національного багатства, ЗО % тор­ говельного флоту, зовнішній борг становив 3,335 млрд ф. с. Послабилися зв’язки з колоніями. В 1947 р. експорт США у британські колонії на 70 % перевищував англійський.

Однак післявоєнна відбудова відбувалася досить швидко. Ріст виробництва дорівнював близько 6 % на рік. Уже в 1947 р. Англія досягла довоєнного рівня виробництва. Її частка у промисловому виробництві капіталістичного світу становила 11,9 %. Цьому сприяло оновлення основного капіталу, значні військові витрати. Проте успіхи визначилися лише в нових галузях. А хронічний дефіцит платіжного балансу та часті фінансові кризи (1947, 1949, 1951 рр.) змусили уряд вдатися до системи державного регулювання економіки.

На виборах 1945 р. перемогла Лейбористська партія, яка налічувала тоді близько 3 млн чол., причому 80 % чисельності партії припадало на її колективних членів — тред-юніони (профспілки). Лейбористи прийшли до влади під лозунгами націоналізації, житлового будівництва, відміни закону 1927 р., шо обмежував профспілкову діяльність, збереження союзу з країнами антигітлерівської коаліції. У своїй пропаган­ дистській діяльності лейбористи використали також попу­ лярний на той час лозунг переростання капіталізму в соціалізм через реформи. Прем’єр-міністром став К. Еттлі. А герой війни У. Черчілль — не тільки знаменитий, а й великий

111

РОЗДІЛ 6

політик — з відходом у минуле часів “національної кризи” втратив посаду глави уряду. Чому так? Невдячність співвіт­ чизників? Мабуть, головна причина крилася в тому, що англійці прагнули змін в економіці та політиці.

У 1945—1947 рр., виконуючи програму “Обличчям до май­ бутнього", лейбористи націоналізували Англійський банк, вугільну та газову промисловість, ряд електростанцій, окремі авіакомпанії. У 1950—1951 рр. були націоналізовані також сталеплавильні заводи. Власникам виплачено 2,5 млрд ф. с. Часткова націоналізація, в основному сировинних галузей, відповідала лейбористській концепції демократичного соціалізму, яка передбачала існування змішаної приватнодержавної економіки. Уже в 1949 р. лейбористи заявили, що

“історична місія соціалізму завершена”. Її підсумком стали націоналізація та широке використання чинників державномонополістичного капіталізму (ДМК).

Програма Лейбористської партії “Обличчям до майбут­ нього” частково була виконана. Характерним наслідком націоналізаторської діяльності лейбористів наприкінці 40-х років було те, що половина ВНП на початку 60-х років вироблялася державними підприємствами (в основному си­ ровина, енергоносії, напівфабрикати, а виробництво готової продукції було справою приватного підприємництва). Також половина всіх капіталовкладень припадала на державу. У 1946 р. зусиллями лейбористів було скасовано закон 1927 р., урізано права палати лордів. Удалося бодай частково вико­ нати обіцянки по житловому будівництву, розширити допо­ могу безробітним. Ці заходи у 1949 р. дещо підірвала деваль­ вація фунта стерлінгів на 30,5 %.

Після Другої світової війни почався розпад Британської колоніальної імперії. Політика метрополії щодо визнання права колоній на незалежність існувала у двох вимірах. Як­ що виявлялося, що ту чи іншу колонію не вдається втрима­ ти в існуючому стані, то надання території статусу домініона чи повної незалежності оголошувалося як акт милосердя та великодушності з боку британської корони. Так, у 1947 р. відбувся поділ на домініони Індостану (Індійський Союз та Пакистан), 1948 р. права домініона здобув Цейлон, незалеж­ ною стала Бірма. Тим часом в Африці (Уганда, Кенія, Золо­ тий Берег, Нігерія), Азії (Малайя) англійці вдалися до засто­ сування сили для збереження колоніальних володінь.

112

Велика Британія

Водночас Англія намагалася повернутися до своєї тра­ диційної політики на європейському континенті — ролі арбітра. Однак ситуація в Європі та світі змінилася настільки, що їй довелося визнати керівну роль США. Британія стала брати активну участь в усіх акціях та організаціях, що про­ тидіяли комунізму. Велика Британія прийняла “план Маршалла” (1947), стала членом Західноєвропейського союзу (1948), НАТО (1949). Черчілль називав сталінізм варварст­ вом, що загрожувало Європі страшною катастрофою. Політична ситуація, що склалася у Європі і світі, змусила Ве­ лику Британію взяти участь у гонці озброєнь, переозброєнні Німеччини тощо.

Соціальні рухи 1945 — 1951 рр. Специфіка англійської правової держави

оціальний рух у післявоєнний період не Сбув активним. Причини цього слід шукати не тільки в успішній відбудові народного господарства, а й у

минулому Англії. “Білль про права” 1689 р. й понині є базою існуючого демократичного порядку в країні. За права нічого боротися, вони давно стали традицією англійського суспільства, а тому соціальний рух носив економічний та ан­ тивоєнний характер. Як і раніше, активно діяв створений ще в 1867 р. Британський конгрес тред-юніонів. Він виступав проти заморожування заробітної плати, за відміну закону 1305, що забороняв страйки на підприємствах військовопромислового комплексу. Врешті-решт у 1951 р. означений закон втратив свою чинність.

Важливим аспектом політичного руху була боротьба за мир, проти гонки озброєнь. У 1949 р. створено Англійський комітет захисту миру. Під Стокгольмською відозвою було зібрано 1 млн 300 тис. підписів. Розрекламована в 1951 р. програма Комуністичної партії Великої Британії (КПВБ) “Британський шлях до соціалізму” була підкинута англій­ ським комуністам Сталіним. Сама КПВБ була нечисленною, ніколи не мала в країні скільки-небудь значного впливу, а тим більше серйозної соціальної бази.

113

РОЗДІЛ 6

Англія — країна традиційної демократії і водночас кон­ серватизму, який, як це не дивно, виступає охоронцем і га­ рантом цієї уже генної демократії. Це добре простежується у діяльності такого унікального для практики світової держав­ ності і, здавалося б, анахронічного органу, як палата лордів. Вона — особливий і невід’ємний компонент британської правової держави. В її складі — 1200 чол. Засідає не п’ять разів на тиждень, як палата громад, а чотири рази. Як орган державної влади вирізняється особливою гнучкістю. Не­ обхідний кворум для проведення засідання — всього три чо­ ловіки. Палата лордів, будучи вищим апеляційним органом, цілком зберегла свою роль у судових справах. Людина, яка пройшла всі звичайні юридичні інстанції і не добилася пра­ восуддя, у крайньому разі може звернутися до лордів-суддів. Усього їх 31. Це видатні юристи. їхнє рішення у будь-якій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.

Членство в палаті лордів дає можливість висловити свою думку щодо державних справ представникам старовинних аристократичних родів, вищим ієрархам церкви, людям не заангажованим, чия позиція менше залежить від впливу гро­ мадськості, партійного керівництва тощо, аніж у членів па­ лати громад. Цілком виправдана ідея довічного членства в палаті лордів. За поданням прем’єр-міністра це право при­ своюється королевою за великі особисті заслуги окремим людям, як правило, після завершення їхньої політичної чи ділової кар’єри. Члени палати лордів можуть брати активну участь у парламентських дискусіях. Довічно зараховуються до палати лордів усі прем’єр-міністри, більшість членів кабінету. Лордами стають видатні громадські, профспілкові, військові діячі, люди мистецтва, вчені, відомі підприємці. Це відкриває можливості повною мірою використовувати їх ро­ зум, досвід, знання в інтересах держави й усього суспільства.

Консерватори при владі

Н а виборах 1951 р. перемогли консерватори. Головною причиною поразки лейбористів була неефективність англійської економіки після проведеної

в значному обсязі націоналізації основних засобів вироб­

114

Велика Британія

ництва. Націоналізація приватної власності не виправдала сподівань британських громадян.

У період правління консерваторів відчутних змін в еко­ номіці не відбулося. Її постійними супутниками були кри­ зові явища, на щастя не руйнівні, внаслідок широкого засто­ сування чинників державного регулювання. Виробництво в 1957 р. виросло на 57 % порівняно з 1938 р.

Причини низьких темпів економічного розвитку Великої Британії у 50—60-х роках крилися в малій частці капітало­ вкладень, недостатньому використанні досягнень технічного прогресу, бракові кваліфікованої робочої сили, значних військових витратах (друге місце після США в демократич­ ному світі). Давалася взнаки також втрата колоніальних во­ лодінь. На відміну від інших країн, що опинилися у схожих ситуаціях, англійський колоніальний капітал переміщався в метрополію неохоче, повільно, оскільки тамтешні прибутки не влаштовували його власників. Пристосування Англії до життя без колоній розтягнулося на довгі роки і було досить болісним, на відміну від Франції та інших країн-метрополій. Економічні труднощі поглиблювалися абсолютною імпорт­ но-експортною залежністю Великої Британії від зовнішніх ринків та негативним платіжним балансом, подолати який тоді не змогли ані лейбористи, ані консерватори. Зменшили­ ся також надходження від нетоварних операцій. Англія пере­ стала бути єдиним морським візником. Унаслідок цього на­ прикінці 50-х років вона перемістилася з другого на третє місце по виробництву ВНП.

Означені труднощі англійського суспільства змусили уряд удатися до широкого застосування системи ДМК. Нор­ мою для країни стали прямі та непрямі субсидії приватній промисловості. Характерною особливістю англійської еко­ номіки був також розвиток новітніх галузей. Туди в основно­ му переміщався й колоніальний капітал. Підприємницькі кола Англії прагнули покращити своє економічне становище за рахунок нових ринків, подолання митних бар’єрів сусідніх держав. Ці моменти живили прагнення стати членом “Спільного ринку”.

Однак головним важелем англійської системи державного регулювання стала політика “стоп—іди”. Бажаний результат досягався через розширення або стискання виробництва

115

РОЗДІЛ 6

регулюванням банківської процентної ставки. Такий самий механізм використовувався для скорочення імпорту та дефіциту платіжного балансу. Стимулювання або обмеження досягалося зміною величини банківської ставки. Слід заува­ жити, що діапазон експериментів в англійській економіці в 50—60-ті роки був досить широким: від націоналізації до ре­ приватизації націоналізованої власності і навпаки.

Адекватною була і внутрішня політика консервативних урядів У. Черчілля (1951 — 1955), А. їдена (1955—1957), Г. Макміллана (1957—1963) та А. Дугласа-Х’юма (1963— 1964). Вона полягала, передусім, у стримуванні росту зарпла­ ти під тиском інфляції. Консерватори навіть спробували планувати економіку, однак швидко переконалися у згуб­ ності такої політики, її нереальності. Як інструмент регулю­ вання широко використовувалась також податкова політика.

Період правління консерваторів ознаменувався остаточ­ ним розпадом Британської колоніальної імперії. У лютому 1960 р. Гарольд Макміллан у відомій промові про “вітер змін” визнав право колоніальних народів на незалежність. На 1964 р., коли при владі перебував уряд Алекса Дугласа- Х’юма, Британська колоніальна імперія фактично припини­ ла існування. Прагнучи стати одним із європейських лідерів, Велика Британія у 1960 р., на противагу “Спільному ринкові”, створила “Європейську асоціацію вільної торгівлі” (ЄАВТ), до якої увійшли також Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. У 1952 р. Англія опанувала атомну зброю, брала активну участь у створенні воєнно-політичних блоків західних держав.

Англійський соціальний рух у період правління консерва­ торів проявився в численних страйках економічного характе­ ру. Під впливом науково-технічної революції змінювалася соціально-виробнича структура найманої праці. У 1961 р. “білі комірці” становили 36 % учасників ринку найманої праці. Масовість страйкової боротьби на досить пасивному загаль­ ноєвропейському тлі була наслідком повільного економічно­ го розвитку Великої Британії, а відтак, слабкого зростання життєвого рівня. Помітно активізувалася у 50—60-х роках антивоєнна боротьба, одним із проявів якої були, зокрема, щорічні так звані Оддермастонські походи (Олдермастон — центр виробництва атомної зброї).

116

Велика Британія

Внутрішня та зовнішня політика лейбористського уряду Г. Вільсона (1964—1970 рр.)

У 1964 р. до влади повернулися лейбористи. Однією з причин такого успіху була відмо­ ва партії від подальшої націоналізації. Про це заявлялося,

зокрема, у прийнятому лейбористами ще в 1961 р. документі “Віхи — 60-х”. Проблема одержавлення економіки уже дав­ но викликала занепокоєння не тільки власників-підпри- ємців, а й тих, хто усвідомлював згубність надмірного захоп­ лення націоналізацією. Однак лідер лейбористів Г. Вільсон, очоливши уряд, не поспішав виконувати продекларовані у “Віхах” обіцянки, а відставання Англії від основних конку­ рентів спонукало до заходів, які не завжди виявлялися ефек­ тивними. У 1967 р. з метою модернізації була націоналізована чорна металургія. Уряд Вільсона всіляко сприяв інвестиціям приватних капіталів, у тому числі й іноземних. У 1967 р. американський капітал в Англії сягнув 5,6 млрд дол. Таким чином, лейбористи шукали важелі прискорення еко­ номічного розвитку. Цьому мала посприяти також ціла низ­ ка непопулярних заходів. Уряд, зокрема, обмежив зростання зарплати (3,5 % на рік), увів систему завчасного поперед­ ження про страйки, міг узагалі заборонити страйк. Того ж року була здійснена друга після війни девальвація — фунт стерлінгів полегшав ще на 14,3 %. Однак зупинити інфляцію і поправити державний бюджет не вдалося, і з весни 1968 р. уряд вдався до збільшення податків. Водночас щоб запобігти зростанню соціальної напруженості було введено часткову оплату медичних послуг.

У другій половині 60-х років у Великій Британії загостри­ лася ольстерська проблема. У жовтні 1968 р. в Белфасті — головному центрі Північної Ірландії (Ольстер) — почались міжобщинні сутички католиків і протестантів. Католикиірландці виступали за возз’єднання Ольстеру з Ірландією, а протестанти-англійці, які почали селитися там ще з часів Олівера Кромвеля, вважали Північну Ірландію невід’ємною частиною Англії. В ольстерській проблемі наочно проявилися не тільки національні та релігійні, а й соціальні суперечності. Ірландці-католики (1/3 всіх жителів)

117

РОЗДІЛ 6

були найбільш знедоленою частиною населення Ольстеру як у політичному, так і в соціальному плані. Отож у цій міжобщинній боротьбі переплелися і загострилися найрізно­ манітніші складові суспільного життя. Обидві сторони вда­ лися до терору. З 1969 р. в ході сутичок загинуло кілька тисяч чоловік. Ситуація в Ольстері настільки загострилася, що в 1969 р. уряд Англії змушений був увести туди 30-тисяч- ну армію. У 1972 р. в Ольстері було запроваджено пряме управління із Лондона. Розв’язання проблеми вимагало неабияких зусиль, насамперед налагодження діалогу між обома общинами.

У зовнішній політиці уряд Вільсона дотримувався попе­ реднього курсу: надавав підтримку США у В’єтнамі, Ізраїлю на Близькому Сході, домагався прийняття Англії до “Спільного ринку”. Відносини з Радянським Союзом зали­ шалися досить прохолодними.

Економічна та політична нестабільність 70-х років

У 1970 р. до влади повернулися консервато­ ри. Діяльність кабінету Е. Хіта припала на період економічної кризи, що охопила західні країни в першій

половині 70-х років. За таких умов, щоб не допустити зрос­ тання інфляції, уряд Хіта вдався до жорстких заходів, що без­ посередньо зачіпали інтереси значних верств трудящих. Зок­ рема, у 1971 р. був прийнятий “Закон про відносини в промис­ ловості”, який забороняв несанкціоновані страйки. Поруш­ никам закону загрожував штраф розміром у 100 тис. ф. с. Однак зупинити “касовий рух” владі не вдалося. У 1973 р. в економічних страйках брало участь понад 1 млн працюючих.

У 1974 р. англійські виборці віддали перевагу лейборис­ там, які перебували при владі до 1979 р. Спочатку прем’єрміністром став Г. Вільсон, а в 1976 р. його змінив Дж. Каллаген. Лейбористи відмінили закон 1971 р. про відносини в промисловості та штрафи за незаконні страйки, у внутрішній політиці намагалися заручитися підтримкою тред-юніонів. У 1974 р. на черговому з’їзді Британського конгресу тред-

118

Велика Британія

юніонів уряд і БКТ підписали соціальний контракт. Профспілки обіцяли підтримати урядову політику цін, а уряд, зі свого боку, — посилити контроль за бізнесом, лікві­ дувати безробіття, здійснювати націоналізацію. Проте ситу­ ація в економіці залишалася несприятливою. Лейбористи прийшли до влади в розпал економічної кризи 1973— 1975 рр., коли капіталовкладення скорочувалися, а ціни на сировину постійно зростали, обганяючи навіть зростання цін на готову продукцію.

Вобстановці загальних економічних труднощів у 1975 р.

вАнглії розгорнулася підготовка до референдуму про дальше перебування країни у “Спільному ринку”, до якого вона вступила в 1973 р. Дискусії щодо питання бути чи не бути Англії у “Спільному ринку” були викликані прагненням збе­ регти особливі стосунки зі своїми колишніми колоніями у системі Співдружності (до 1947 р. — Британська співдруж­ ність націй). Багато хто в Англії побоювався, що існуючі все­ редині Співдружності преференції (пільгові мита для імпор- ту-експорту товарів тощо) можуть бути обмежені, а потік західноєвропейських товарів, особливо сільськогосподарсь­ кої продукції, призведе до розорення окремих галузей бри­ танської економіки. Оскільки досягти консенсусу з цього питання не вдалося, уряд вирішив удатися до референдуму (6 червня 1975 р.), в ході якого 67,2 % учасників висловили­ ся за перебування Великої Британії у “Спільному ринку”.

У другій половині 70-х років почалося пожвавлення в еко­ номіці, поліпшився платіжний баланс. Виправленню ситуації

векономіці сприяв видобуток нафти в Північному морі. По­ зитивну роль зіграли також кредити, отримані урядом Каллагена від Міжнародного валютного фонду (2,3 млрд ф. с., 1976 р.) та Банку міжнародних розрахунків (3 млрд дол., 1977 р.), скорочення державних витрат, у тому числі на соціальні потреби, що викликало протести з боку тредюніонів. До того ж урядові не вдалося зупинити інфляцію — ціни продовжували випереджати зарплату. Це спричинило посилення страйкової боротьби. У 1977 р. відбулося 2627 страйків, у яких взяли участь 1,43 млн чоловік. Того ж року БКТ висловився за повернення до вільного укладання договорів.

119