Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 5

але очікуваного економічного піднесення не відбулося. Че­ рез низьку якість і неконкурентоспроможність болгарської продукції постала проблема її збуту на міжнародному ринку. Кваліфікація учорашніх селян була невисокою. І хоча у 70-ті роки стали до ладу понад 100 нових підприємств, темпи еко­ номічного зростання неухильно знижувались.

Не кращою була ситуація і в сільському господарстві, де відповідно до рішень партії здійснювався процес концент­ рації виробництва. Кооперативи і держгоспи об’єднувалися в аграрно-промислові комплекси (АПК). Насадження дер­ жавної власності й гігантоманія в сільському господарстві так і не дали очікуваного ефекту. Дедалі помітнішим ставало зниження сільськогосподарського виробництва, що призве­ ло до падіння життєвого рівня людей. Негативні явища відбувалися і в суспільно-політичній сфері.

Монополія комуністичної партії дала їй можливість зосе­ редити цілковитий контроль над виробництвом і розподілом у руках вузького прошарку. Зусилля партійного керівництва спрямовувались не на подолання кризових явищ в економіці й політиці, а на збереження своїх панівних позицій і привілеїв. Дедалі виразніше виявлявся монополізм особистої влади незмінного керівника партії та держави Т. Живкова, який у 1962 р. обійняв посаду голови Ради міністрів (у 1971 р. він замінив цю посаду на нову — голови Державної ради НРБ). Т. Живков не тільки фактично, а й формально став диктатором у розв’язанні всіх внутрішніх питань. Фено­ менальна пам’ять, неабиякий організаторський талант, а ще надзвичайна хитрість дещо компенсували неосвіченість, примітивізм думок та невігластво болгарського лідера. Жив­ ков уміло тасував кадри, наближаючи одних і відсуваючи інших, зміцнюючи своє становище беззаперечного лідера. Формування культу нового диктатора відбувалося стрімкими темпами. Перебування Живкова при владі розглядалося як “торжество квітневої лінії партії”, що характеризувалася пропагандою як послідовне дотримання основних зако­ номірностей соціалізму, творче проведення ленінської політики і т. ін.

За прикладом радянських лідерів болгарські правителі почали пропагувати концепцію “розвинутого соціалістично­ го суспільства”. Нова Конституція НРБ 1971 р. визначила

100

Болгарія

Болгарію як соціалістичну державу, узаконила всевладдя БКП, закріпивши спеціальною статтею її керівну роль у суспільстві разом із БЗНС, якій відводилася декоративна роль союзниці компартії в управлінні країною.

З початку 80-х років темпи приросту промислової про­ дукції почали різко знижуватися, скоротився й абсолютний обсяг виробництва в сільському господарстві. Болгарія зму­ шена була купувати харчові продукти на зовнішньому ринку. Швидко зростала її заборгованість. Країна дедалі більше убожіла. У 1987 р. з 926 товарів народного споживання на ринку були відсутніми 414 (44,6 %).

Економічні труднощі й соціальна напруженість ще більше зросли після того, як режим Живкова наприкінці 1984 р. розпочав кампанію насильницької асиміляції турець­ кого і туркомовного населення, котре зазнавало пересліду­ вань і в попередні десятиліття. Рішення про так званий процес відродження було схвалене келейно. Близько 1 млн чоловік змусили змінити імена та прізвища на болгарські, заборонялося навіть уживання рідної мови тощо. Було ого­ лошено, що в Болгарії турків немає. Це насильство виклика­ ло обурення й опір. На залізницях, лініях електропередач, в адміністративних будинках пролунали вибухи. Тисячі ту­ рецьких родин емігрували на історичну батьківщину, що викликало додаткові труднощі в економіці, особливо в тю­ тюнництві і тваринництві. Світова громадськість зустріла “болгаризацію” з обуренням. Загострилися відносини Бол­ гарії з Туреччиною.

Горбачовська перебудова вплинула на Болгарію досить суперечливо. Група Т. Живкова не поспішала наслідувати радянський приклад, проте незабаром відчула, що втрачає пряму підтримку радянського керівництва у збереженні дог­ матичного курсу, пов’язаного з реорганізаціями і дема­ гогією. Почалася імітація прагнення до якісних перетворень. Залунала критика з приводу механічного використання ра­ дянського досвіду, йшлося навіть про відмову від формули розвинутого соціалізму. Це мотивувалося тим, що в Болгарії ще тільки створюються основи соціалізму. Т. Живков запро­ понував чергову абстрактну схему — соціалістичне самовря­ дування, створення громадянського суспільства, використан­ ня досягнень світової цивілізації тощо. Однак на практиці

101

РОЗДІЛ 5

зберігалися адміністративно-командні методи керівництва. Аж до пізньої осені 1989 р. Т. Живков продовжував деклару­ вати “глибоке революційне оновлення” болгарського сус­ пільства, маскуючи збереження особистого тоталітарного режиму.

Демократична революція 1989 р. Руйнування тоталітарних структур

Відлік демократичних змін у Болгарії бере початок з 9 листопада 1989 р. У цей день на

засіданні політбюро ЦК БКП було прийнято рішення про “добровільну” відставку Т. Живкова. Новий генеральний сек­ ретар П. Младенов та інші лідери почали виступати із заява­ ми про незмінність соціалістичного вибору та про не­ обхідність реальної “соціалістичної перебудови”. Протягом деякого часу компартія зберігала ключові позиції в державно­ му керівництві. Після ліквідації на початку 1990 р. Держради президентом країни у квітні 1990 р. був обраний П. Младенов. Почалося лавиноподібне створення опозиційних БКП політичних партій, організацій, рухів, кількість яких за півто­ ра місяця перевищила 80. Були відновлені старі й виникли нові партії — Соціал-демократична, Демократична, БЗНС “Н. Петков” та ін. 7 грудня 1989 р. десять антикомуністичних організацій, у тому числі Соціал-демократична партія і БЗНС, утворили Союз демократичних сил (СДС), що став центром згуртування опозиції. СДС очолив відомий громадський діяч, філософ Желю Желєв. Масові демонстрації, організовані СДС наприкінці 1989 р., змусили БКП піти на діалог з опо­ зицією. У самій партії почалися процеси внутрішнього розме­ жування. У грудні 1989 р. Т. Живкова виключили з ЦК БКП, а невдовзі і з партії. У січні 1990 р. з конституції вилучено статтю про керівну роль БКП, яка була перейменована на Болгарську соціалістичну партію (БСП). Втративши половину членів, БСП зберегла вплив у суспільстві і залишилася масо­ вою (447 тис. у жовтні 1991 р.).

У січні 1990 р. був організований національний “круглий стіл” основних партій та громадсько-політичних організацій,

102

Болгарія

учасники якого обговорювали найважливіші політичні й економічні проблеми. Через два місяці було підписано угоду про розпуск партійних організацій за місцем праці, запрова­ дження багатопартійної системи, доступ опозиції до засобів масової інформації, проведення виборів.

Перші за багато десятиліть вільні вибори відбулися у червні 1990 р. БСП здобула 47 %, СДС — 36 %, Рух за права і свободи турків і мусульман у Болгарії (РПС) — 6 %. Вибо­ ри засвідчили, що переважання БСП у парламенті (211 місць з 400) було вкрай ненадійним і не відбивало реального співвідношення сил у суспільстві, яке прагнуло демократич­ них перетворень. Мітинги, демонстрації, особливо бурхливі виступи студентів змусили БСП, яка не поспішала реформу­ ватися і не відмовилася від попередніх комуністичних уста­ новок, піти на поступки. 5 липня 1990 р. П. Младенов пішов у відставку з посади президента. Вибори нового глави держа­ ви тривали у Великих Народних Зборах близько двох тижнів. Лише у шостому турі президентом було обрано лідера СДС Ж. Желєва, який приступив до виконання обов’язків 1 серп­ ня 1990 р. Однопартійний уряд БСП сформував Андрій Луканов, який обіймав при Живкові високі посади в органах господарського управління.

Падіння виробництва, що посилювалось, товарний го­ лод, відсутність реальних економічних реформ, спрямованих на злам командно-адміністративної системи і перехід до ринкових відносин, дорожнеча та інфляція спричинили падіння впливу БСП, що змусило її до нових компромісів. Наприкінці 1990 р. основні політичні сили виробили угоду про гарантії мирного переходу до демократичного суспіль­ ства, яка була підписана представниками 15 партій і ор­ ганізацій. Тоді ж пішов у відставку уряд Луканова, мотивую­ чи це відсутністю підтримки парламенту. 19 грудня 1990 р. був утворений коаліційний кабінет, до складу якого ввійшли представники БСП, СДС, РПС. Уряд очолив безпартійний Дмитро Попов.

Новий кабінет розпочав кардинальну економічну рефор­ му. У лютому 1991 р. було лібералізовано ціни, скасовано субсидії на товари, крім палива, бензину і дитячого одягу. Ціни зросли у кілька разів, проте “шок” дещо пом’якшував­ ся компенсаціями і підвищенням заробітної плати. Влітку

103

РОЗДІЛ 5

розпочалася “мала приватизація”, яка охопила невеликі підприємства, магазини, кав’ярні, бензоколонки тощо. Про­ те реформа проводилася з великими труднощами. Кількість безробітних у 1991 р. перевищила 400 тис. чоловік і зберіга­ лася на цьому рівні до кінця 1994 р. Негативно позначилися на стані болгарської економіки розрив традиційних еко­ номічних зв’язків з колишніми країнами РЕВ, перехід на міжнародні економічні розрахунки у твердій валюті. Дуже повільно впроваджувався в життя закон про приватну власність на землю, прийнятий у 1991 р. До середини 1994 р. лише 15 % земельних угідь було повернуто власникам, при­ чому серед нових господарств переважали дрібні (розміри земельних наділів не перевищували 1—3 га).

12 липня 1991 р. ВНЗ затвердили Конституцію Рес­ публіки Болгарії (РБ). Основним законом гарантувалися різні форми власності, свобода господарської ініціативи, політичний плюралізм, парламентське управління, розподіл влади. Конституція проголосила неприпустимість автоном­ них територіальних утворень, забороняла існування партій на етнічній, національній чи релігійній основі. Главою дер­ жави проголошувався президент, “який уособлює єдність нації і представляє Болгарію в міжнародних відносинах”, створює “службовий уряд”, який функціонує лише до за­ твердження уряду Народними зборами, що складаються з 240 депутатів. На президентських виборах у січні 1992 р. зно­ ву переміг Ж. Желєв.

Наслідком виборів до Народних зборів (19 жовтня 1991 р.), на яких СДС дістав 110, БСП — 106, а РПС — 24 місця, була втрата соціалістами монополії в органах законодавчої і виконавчої влади. Так завершився перший етап демократич­ них перетворень у Болгарії.

Успіхи й труднощі перехідного періоду

ісля парламентських виборів 1991 р. СДС Псформував уряд, який очолив лідер Союзу Філіп Димитров. Оскільки СДС не мав абсолютної більшості

в парламенті, цей уряд зміг функціонувати лише завдяки

104

Болгарія

підтримці РПС, проти якого, як неконституційної, релігій­ но-етнічної партії, гостру боротьбу розгорнули соціалісти. Народні збори та інші державні органи ухвалили низку рішень, спрямованих на “декомунізацію” Болгарії, зокрема закони про повернення державі більшої частини майна партій, які свого часу стали його власниками як суб’єкти то­ талітарного режиму. Цей закон підривав економічну міць БСП як правонаступниці БКП. Щоправда, значну кількість майна соціалісти зберегли, перетворивши його на капітал формально приватних фірм. Складовою кампанії, спрямова­ ної на “викорінення комунізму”, була кадрова чистка дер­ жавного апарату й розпочаті судові переслідування діячів ко­ лишнього режиму. Деяких із них, наприклад А. Луканова, позбавили депутатських мандатів. Протягом тривалого часу відбувався судовий процес над Т. Живковим, заарештованим у 1990 р., і кількома іншими вищими діячами комуністичного режиму. Живков був засуджений до семирічного позбавлен­ ня волі за зловживання владою й заподіяння збитків державі на суму 21 млн левів. Парламент активізував приватизаційну законодавчу діяльність. Згідно з законами про реституцію (повернення), передбачалося повернення нерухомого майна тим, кому воно належало до націоналізації.

Запеклий опір радикальним реформам чинили БСП, яку наприкінці 1991 р. очолив 32-річний економіст-міжнарод- ник Жан Віденов, Конфедерація незалежних профспілок і навіть помірковані реформатори. У жовтні 1992 р. вибухнула урядова криза, приводом до якої стало звинувачення радни­ ка глави уряду в санкціонуванні поставок зброї до Маке­ донії, що порушувало ембарго ООН. Не діставши вотуму довіри в парламенті, уряд Ф. Димитрова пішов у відставку. Спроби СДС і БСП сформувати нові уряди закінчились не­ вдачею. Лише за мандатом РПС удалося створити уряд, який очолив відомий вчений Любен Беров. До його складу ввійшли в основному безпартійні спеціалісти. Новий уряд підтримали БСП і РПС. Більша частина депутатів СДС різко виступала проти нового кабінету, мотивуючи це тим, що в Болгарії здійснюється “тихий переворот”, оскільки кабінет Берова здійснює прокомуністичний курс. За цих умов прези­ дент Желєв заявив про свою рішучу підтримку політики національної злагоди. Цю позицію підтримали БСП, РПС,

105

РОЗДІЛ 5

основні профспілкові центри. Проте керівництво СДС, яке з осені 1992 р. різко критикувало президента, звинуватило йо­ го в “колабораціонізмі” зі спадкоємцями комунізму. Внаслі­ док низки розколів СДС виникла центристська політична комбінація — Новий союз за демократію, який підтримав президента Желєва та уряд Берова.

Економічне становище Болгарії залишалося досить складним. Спад виробництва тривав. Найбільшою мірою криза вразила важку промисловість — машинобудування, радіотехніку, електроніку, продукція якої не знаходила по­ питу на внутрішньому ринку і за кордоном. У 1994 р. інфляція знову набула небезпечного характеру, сягнувши 122 %. Зберігалося масове безробіття, яке в 1992—1994 pp. охоплювало 12—15 % працездатного населення. Понад 2 тис. підприємств, більшість з яких залишалися збитковими, все ще не були приватизовані, що явно порушувало закон про приватизацію державних підприємств.

На парламентських виборах, що відбулися 18 грудня 1994 p., соціалісти та їхні союзники (“Демократична ліви­ ця”) отримали 125 (з 240) місць у парламенті. У січні 1995 р. було сформовано “одноколірний” кабінет Ж. Віденова. Соціалісти почали контролювати законодавчу й виконавчу владу, а також місцеві органи влади.

Утім уряд “Демократичної лівиці”, як і всі попередні кабінети з 1990 p., не зважився на активізацію реформ, по­ боюючись високих соціальних затрат. Почалося повернення до адміністративних методів управління економікою, яка майже на 90 % перебувала в державному секторі. Поправки до Закону про землю (1995 р.) надавали право продажу отри­ маних земельних ділянок місцевим громадам чи державі, створення кооперативних господарств безземельних селян. Таким чином у сільському господарстві створювалися два типи господарств: приватні й кооперативні. Перші з них, як правило, володіли землею, але не мали чим її обробляти, а другі не мали землі, зате в їхньому розпорядженні були техніка й технології, що залишилися від колишніх ТКЗГ і держгоспів. Така політика у поєднанні з недосконалим зако­ нодавством відлякувала від Болгарії потенційних інвесторів.

Тим часом економіка стихійно виходила з-під контролю. Повну свободу дій здобули ділки й фінансисти з близьких до

106

Болгарія

уряду угруповань. Унаслідок діяльності фінансових пірамід чимало людей втратили свої кошти. Значні кредити, видані банками у вигляді позик збитковим підприємствам, здебіль­ шого повернути не вдалося. У 1996 р. відбувся обвал еко­ номіки. ВВП скоротився майже на 10 %, обсяг промислового виробництва — на 4 %, валова продукція сільського господар­ ства — на 13 %. Курс лева підскочив за рік з 70 до 500 девів за 1 долар, а споживчі ціни за той же час зросли більш ніж у чо­ тири рази. Різко знизився рівень життя більшості населення. Якщо в 1990 р. зарплата становила в середньому 200 доларів, то на кінець 1996 р. вона зменшилася до 25 доларів, а пен­ сія — до п’яти доларів. За межею бідності опинилося 80 % на­ селення, рівень безробіття становив близько 17 % економічно активного населення. Додаткові труднощі викликала “хлібна криза”. Попри непоганий урожай попереднього року, в 1996 р. почало не вистачати хліба через масовий його експорт і контрабанду.

На президентських виборах у листопаді 1996 р., що відбу­ лися за умов гострої соціальної кризи, переміг кандидат Об’єднаних демократичних сил (СДС — НС — РПС) Петр Стоянов, за якого у другому турі проголосувало близько 60 % виборців. Намагаючись уникнути дострокових парламентсь­ ких виборів, соціалісти спробували створити другий уряд “Демократичної лівиці” замість кабінету Ж. Віденова, який пішов у відставку. Намір продовжувати збанкрутілу політику викликав вибух загального невдоволення. Піком протисто­ яння стали події початку 1997 р., коли масові виступи при­ хильників опозиції, спрямовані проти формування нового уряду соціалістів, вилилися в сутички демонстрантів з поліцією й штурм будинку парламенту в ніч з 10 на 11 січня. Депутати від партій ОДС залишили парламент й очолили рух масового протесту, що нагадував державний переворот. Запропонований П. Стояновим план політичного врегулю­ вання передбачав розпуск парламенту і дострокові вибори до Народних зборів.

Парламентські вибори у квітні 1997 р. принесли успіх Об’єднаним демократичним силам (52,2 % голосів), пред­ ставники яких увійшли до нового уряду І. Костова. Реальним досягненням цього ліберального кабінету стала фінансова стабілізація. Було стабілізовано національну валюту, дещо

107

РОЗДІЛ 5

зменшився зовнішній борг, вдалося подолати інфляцію. Ці результати були досягнуті передусім завдяки діяльності за­ снованої в 1997 р. Валютної ради — міжнародного органу фінансового контролю, який узяв на себе найважливіші функції Болгарського національного банку та міністерства фінансів, а також за рахунок зовнішніх кредитів МВФ і Всесвітнього банку.

Разом з тим істотного прогресу в секторі економіки й зростання життєвого рівня населення не відбулося. Промис­ лове виробництво, за винятком легкої промисловості, що випускала окремі види конкурентоспроможної продукції, зменшувалося. Показники обсягів зовнішньої торгівлі теж не були обнадійливими: у 2000 р. від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі зросло до 1,5 млрд доларів. Соціальний клімат у країні залишався напруженим, хоча заробітна плата на­ прикінці 2000 р. зросла до 100 доларів, а пенсія в середньо­ му до 40 доларів. Болючими проблемами залишалися без­ робіття (18 % у 2000 р.), низька народжуваність, масова еміграція молоді за кордон, напруженість у міжетнічних відносинах.

“Новий час" болгарської історії

ік парламентських і президентських виборів Ру Болгарії — 2001 — започаткував відлік “нового часу” в новітній історії країни. Розчарувавшись у

реформаторських потугах Об’єднаних демократів та експери­ ментах соціалістів щодо соціально орієнтованої ринкової економіки, 43 % болгарських виборців на загальних виборах 17 червня 2001 р. віддали свої голоси “Національному руху Симеона Другого” (НРСД). ОДС дістали 18 %, а коаліція “За Болгарію” разом з БСП — 17 % голосів. Новий уряд країни, сформований із професіоналів, очолив останній болгарський цар і лідер НРСД Симеон Сакс-Кобург-Готський.

Прем’єр-монарх, в особі якого більшість болгар убачали батька нації, проголосив пріоритетами свого уряду забезпе­ чення необхідних умов для вступу країни до Євросоюзу і НАТО, швидке й стабільне економічне зростання країни,

108

Болгарія

пом’якшення труднощів перехідного періоду в соціальній сфері, рішучу боротьбу з корупцією. На реалізацію основних положень урядової програми Симеон відвів 800 днів. Крім того, НРСД уклав коаліційну угоду з РПС, що вважається партією турецької національної меншини, хоча де-юре в Болгарії заборонено створення політичних об’єднань на етнічній основі. Заключним акордом політичного життя Болгарії 2001 р. стали президентські вибори, що відбулися в листопаді. У другий тур виборів вийшли чинний президент країни П. Стоянов та лідер соціалістів 44-річний Г. Пирванов, який очолив партію в період драматичних для неї подій 1996 р. і не дав за цей час жодного приводу для звинувачень у будь-якій ідеологічній спорідненості зі своєю попередни­ цею. Голоси болгарських виборців, котрі й раніше не вирізнялись особливою чутливістю до небезпеки повернен­ ня комунізму, виявилися на боці Г. Пирванова.

Обрання соціаліста главою держави зовсім не означало зміни її політичного курсу. Пріоритети внутрішньої й зовнішньої орієнтації президента збігалися з намірами уряду НРСД. Упродовж першого року президентства Г. Пирванов спрямував свої зусилля на забезпечення економічного зрос­ тання країни, боротьбу з корупцією, злочинністю, злиднями, прискорення реформування болгарської армії. Незмінним залишався курс на вступ до НАТО і європейських структур, хоча за низкою показників (ВВП на душу населення, законо­ давче забезпечення прав національних меншин) Болгарія стояла останньою в черзі кандидатів на вступ до Євросоюзу. Тому найголовнішими завданнями президента й уряду Бол­ гарії були реструктуризація фінансових фондів, наближення болгарського законодавства до норм Євросоюзу, практичне запровадження нових законодавчих норм.

Прозахідна орієнтація зовнішньої політики

Болгарія намагалася здійснювати прагма­ тичну зовнішню політику, спрямовану на

забезпечення національних інтересів в нових геостратегічних умовах, орієнтувалася, насамперед, на інтеграцію в

109