Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РОЗДІЛ 5

Н. Петковим і БРСДП на чолі з К. Лулчевим і Г.Чешмеджієвим заявили про свій вихід з ВФ і самостійну участь у виборчій кампанії. Невдовзі відбувся розкол обох партій. Ча­ стина їхніх низових організацій і керівників виступила за по­ дальше співробітництво з комуністами. У Болгарії виникла легальна опозиція. Цьому посприяла позиція британської та американської дипломатії, представники якої заявили, що результати виборів не будуть визнані урядами західних дер­ жав. Після цього власті вирішили відкласти голосування на три місяці, а опозиційні БЗНС (Н. Петков) і БРСДП були визнані як самостійні партії. Слідом за цим про своє понов­ лення повідомили Демократична і Радикальна партії. Перша з них стала опозиційною, друга приєдналася до ВФ, і її лідер увійшов до складу уряду.

Напередодні парламентських виборів до Болгарії поверну­ лися з СРСР зарубіжні лідери комуністів — спершу В. Коларов, а потім Г. Димитров. БРП(к) використала їхній приїзд для нагнітання антиопозиційної та “антиімперіалістичної” істерії. Після виборів 18 листопада 1945 р., на яких ВФ здобув 88 % голосів виборців, коаліційний уряд знову сформував К. Георгієв. Опозиція закликала визнати результати виборів недійсними. У грудні 1945 р. на нараді міністрів закордонних справ СРСР, С1ІІА і Великої Британії в Москві було виріше­ но рекомендувати болгарським лідерам включити до складу уряду двох діячів від партій легальної опозиції. Початі перего­ вори закінчилися безрезультатно.

Після виборів 1945 р., на яких БРП(к) і БЗНС (що входи­ ла до ВФ) здобули по 94 місця в Народних зборах, у коаліції була вже представлена зовсім інша БЗНС, якій була вготова­ на роль другорядної партії, що йде у фарватері політики ко­ муністів. Поза ВФ залишилася більша частина БЗНС, для якої лідер Н. Петков став символом самостійної селянської політики.

Улітку 1946 р. болгарські комуністи взяли курс на вста­ новлення свого цілковитого панування в Болгарії. У липні парламент ухвалив закон про армію, згідно з яким власті звільнили майже третину офіцерів (близько 2 тис. чоловік), чимало з них відразу ж були репресовані. Через два місяці опозиційно налаштованого Д. Велчева замінив на посаді вій­ ськового міністра комуніст Г. Дамянов.

90

Болгарія

8 вересня 1946 р. був проведений референдум з питання про форму державного управління. Перед референдумом за­ соби масової інформації, підвладні БРП(к), вдалися до масо­ ваної атаки на монархію, яку звинувачували в тому, що вона була виразницею антинародних і фашистських тенденцій, агентурою німецького імперіалізму. Опозиційні партії також закликали голосувати проти монархії, однак це їх не зміцни­ ло, а послабило, оскільки ініціатива перебувала в руках ко­ муністів. Майже 95 % голосуючих висловилися за республіку, створення якої було урочисто проголошено 15 вересня 1946 р. Симеон II разом зі своїми наближеними виїхав з Болгарії.

27 жовтня відбулися вибори до Великих Народних Зборів, які мали схвалити республіканську конституцію. Цього разу списки кандидатів складалися не від ВФ загалом, а від кожної з його партій. У виборах брали участь партії не тільки ВФ, а й опозиції, яка заявила, шо виборюватиме “рес­ публіку народовладдя, засновану на свободі, рівності, праві власності й соціальній справедливості”, не допустить прове­ дення в життя “комуністичного проекту конституції, вису­ нутого від імені ВФ”. Підсумки виборів засвідчили, шо співвідношення сил змінилося на користь БРП(к). Вона от­ римала 53,1 % голосів, тоді як решта партій ВФ — 17 %. Вод­ ночас опозиція здобула значну громадську підтримку, діставши близько 26 % голосів виборців, невдоволених бага­ тьма заходами нової влади. У листопаді того ж року був сформований новий уряд на чолі з Г. Димитровим, в якому основні міністерства опинилися в руках БРП(к), що дало їй можливість перейти в наступ на опозиційні сили.

У травні 1947 р. комуністи закрили опозиційні газети. Слідом за цим були заарештовані Н. Петков та інші лідери опозиції. У серпні відбувся судовий процес, у ході якого Петкова звинуватили у намірі повалити законну владу на­ сильницьким шляхом і засудили до смертної кари. Політич­ ний терор охопив країну. За цих умов комуністична більшість парламенту позбавила опозицію мандатів, а також провела закон про розпуск і заборону опозиційної Земле­ робської спілки. Водночас відбувалася “чистка” всіх партій ВФ від “ненадійних елементів”, а прокомуністична орієн­ тація більшості партій ВФ ставала дедалі відчутнішою. Тим самим остаточно перекреслювалися можливості суспільного

91

РОЗДІЛ 5

розвитку Болгарії на базі політичного плюралізму та демо­ кратії.

4 грудня 1947 р. Великі Народні Збори затвердили кон­ ституцію Народної Республіки Болгарії, яка по суті законо­ давчо закріплювала комуністичний тоталітаризм. Визнаючи головною опорою народного господарства загальнонародну власність, вона відкидала існування приватних “моно­ полістичних” об’єднань, надавала право державі націоналізовувати не тільки окремі підприємства, а й цілі галузі. Зберігаючи приватну власність на землю, конституція різко її обмежувала і заохочувала кооперацію. Проголошувалося запровадження планових засад у розвиткові економіки.

Початок економічного наступу на приватний капітал

Безпосередньо після перевороту 9 вересня 1944 р. економічне становище Болгарії було важким, але не трагічним. Інфляція, зростання цін, падіння

реальної заробітної плати, чорний ринок погіршили стано­ вище майже всіх верств населення. У програмі уряду ВФ від 17 вересня 1944 р. ставилися завдання ліквідації “шкідливо­ го посередництва”, налагодження “суспільно організовано­ го” експорту та імпорту, усунення “приватної монополії” і “паразитичної промисловості”, заохочення кооперації, кон­ тролю над прибутками капіталу і визначення його макси­ мальних розмірів, запровадження прогресивно-прибутково­ го податку, конфіскації незаконно нажитої власності тощо. За словами К. Георгієва, це був “синтез програм організацій Вітчизняного фронту”. Водночас з погляду історичної пер­ спективи програма відповідала потенційним намірам БРП(к) домагатися радикальної соціально-економічної пе­ ребудови країни.

Після повстання 9 вересня 1944 р. у державний сектор перейшов майже весь видобуток вугілля і руд, залізничний та морський транспорт, засоби зв’язку, Болгарський народний банк, ряд підприємств важкої промисловості. Було конфіс­ ковано також іноземний, насамперед німецький, капітал.

92

Болгарія

Була зроблена також спроба об’єднання селян у трудові коо­ перативні землеробські господарства (ТКЗГ) — на зразок радянських колгоспів, проте об’єднання безземельних і малоземельних селян у трудові кооперативи не могло дати великого виробничого ефекту. Неврожаї 1945 і 1946 рр. важ­ ко позначилися на становищі селянства, а грабіжницька політика уряду робила його ще нестерпнішим. Обов’язкові поставки сільськогосподарських продуктів оплачувалися за цінами набагато меншими, аніж ринкові, що позбавляло селян можливості навіть компенсувати витрати на їх вироб­ ництво. Відтворення звужувалося, селяни намагалися забез­ печити продуктами харчування бодай свої родини.

У березні 1946 р. Народні збори прийняли закон про тру­ дову земельну власність, згідно з яким максимальний розмір селянських наділів становив 20 га, а в Південній Добруджі — 30 га. Ділянки понад норму вилучалися і розподілялись за плату серед малоземельних і безземельних селян. Усього землею було наділено 129 тис. сімей, кожна з яких отримала в середньому 1 га. Унаслідок земельної реформи кількість землеволодінь товарного типу зменшилася, що позначилося на зерновому забезпеченні країни. Частину необхідного збіжжя Болгарія, типово аграрна європейська країна, стала отримувати з Радянського Союзу. Отже, створюючи дрібні і найдрібніші господарства, комуністи керувалися не еко­ номічними, а політичними та ідеологічними мотивами. Основне завдання полягало в тому, щоб знищити капіталізм на селі, саме товарно-ринкове виробництво й створити передумови для насильного переведення села на рейки колективізації.

Нові закони запроваджували державну монополію у справі страхування, централізоване управління промис­ ловістю в національному масштабі через Верховну еко­ номічну раду, обмежували приватну власність у тютюновій промисловості. Наприкінці 1946 р. державний сектор кон­ тролював майже половину промислового виробництва.

Слідом за СРСР болгарський уряд перейшов до плану­ вання економічного розвитку. У квітні 1947 р. було прийня­ то дворічний план на 1947—1948 рр. Він мав подвійну мету: відновити зруйноване війною народне господарство, перевищити рівень виробництва 1939 р. й водночас змінити

93

РОЗДІЛ 5

пропорції в економіці країни — збільшити частку промисло­ вості й зменшити частку сільського господарства. Обидва завдання було виконано.

Вирішального удару по болгарській демократії, що пере­ бувала в зародковому стані, завдала націоналізація приват­ ного сектору промисловості, що масштабно розпочалася у грудні 1947 р. Унаслідок цього частка приватного сектору скоротилася до 5 %, а державного — виросла до 93 % (2 % припадало на кооперативний сектор). На початку 1946 р. проведено націоналізацію зовнішньої й оптової внутрішньої торгівлі, великої нерухомої власності, морського та авто­ мобільного транспорту. Націоналізація означала кінець рин­ кової економіки, економічної демократії, а водночас і політичної.

Подолання міжнародної ізоляції. Мирний договір 1947 р.

Уряд ВФ доклав чималих зусиль для подо­ лання міжнародної ізоляції Болгарії, в якій

вона опинилася в роки війни, і для укладення мирного дого­ вору з державами антигітлерівської коаліції. Однак між СРСР, Англією і США виникли серйозні розбіжності щодо мирного договору з Болгарією. Західні держави намагалися передати частину болгарської території Греції. Проте на Паризькій мирній конференції лише за підтримки СРСР Болгарії вдалося зберегти свою територіальну цілісність. У лютому 1947 р. Болгарія отримала довгоочікуваний мирний договір. Зовнішні кордони відновлювалися такими, якими вони були на 1 січня 1941 р. Договір, з погляду міжнародно­ го права, не порушував болгарський суверенітет.

Підписаний 18 березня 1948 р. договір про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між СРСР і НРБ закріпив статус Болгарії як найвірнішого радянського сателіта у Східній Європі. Яскравим прикладом залежності комуністич­ них правителів Болгарії від волі Москви було покірне вико­ нання сталінських директив щодо македонського питання. Оголосивши про існуванйя особливої македонської нації

94

Болгарія

і македонської мови, Сталін під час зустрічі з Тіто і Димитровим 5 червня 1946 р. зажадав надати Пірінській Македонії (південно-західна частина Болгарії) культурну автономію з перспективою передачі цього краю Югославії. Під час пере­ пису населення 1946 р. все місцеве населення краю, крім турків, євреїв і циганів, зареєстровано як македонців. На X пленумі ЦК БРП(к) у серпні 1946 р. було ухвалено рішен­ ня про “запровадження македонської свідомості”, а в 1947 р. Димитров погодився запровадити у школах Пірінської Маке­ донії обов’язкове вивчення македонської мови і македонсь­ кої історії, під якою розуміли історію самостійного етносу, організувати для державних службовців обов’язкові курси ма­ кедонської мови. Викладачами мали стати вчителі з юго­ славської Македонії. Вони спробували прибрати до своїх рук справу освіти в регіоні, але зустріли опір з боку місцевого населення.

Запровадження сталінської моделі соціалізму

У 1948 р. етап “народної демократії”, що трактувався як спроба пошуків нового суспільного устрою, завершився встановленням радянської

моделі комуністичної диктатури. Другий з’їзд ВФ (лютий 1948 р.) затвердив нові програму та статут, які замість ко­ лишньої коаліційності передбачали єдність та індивідуальне членство в організації, вводили виборність керівництва й ліквідовували принцип паритетного представництва. Відте­ пер основним завданням фронту мало стати “виховання болгарського народу в дусі ідей соціалізму”. Реорганізація ВФ мала на меті уніфікацію політичного життя країни під керівництвом БРП(к). Інші партії були приречені на зник­ нення з політичної арени. Улітку 1948 р. власті заарештува­ ли опозиційних лідерів соціал-демократів та їхніх прихиль­ ників, інша ж частина цієї партії об’єдналася з БРП(к), виз­ навши її програму і статут. Союз “Звено” та Радикальна партія на початку 1949 р. заявили про саморозпуск. Проте комуністи не зважилися на ліквідацію авторитетної серед

95

РОЗДІЛ 5

болгарського селянства БЗНС. Однак, змушена пристосува­ тися до нової ситуації, спілка прийняла соціалізм як про­ грамну мету й визнала керівну роль компартії в політичному й громадському житті країни.

Вирішальною подією, що завершила встановлення влади комуністичної партократії, був V з’їзд БРП(к), що відбувся у грудні 1948 р. У звітній доповіді Г. Димитров заявив, що ра­ дянська влада і народна демократія є двома формами дикта­ тури пролетаріату, що існують загальні закономірності пере­ ходу до соціалізму, котрі є обов’язковими для Болгарії. Підтримавши сталінські соціологічні догми щодо шляхів по­ будови соціалізму, V з’їзд визначив подальший розвиток країни за радянською моделлю. Йшлося насамперед про прискорений розвиток важкої промисловості на шкоду доб­ робуту населення, яке тяжіло до традиційних галузей харчо­ вої і легкої промисловості та сільського господарства. За­ тверджений з’їздом п’ятирічний план на 1949—1953 рр. пе­ редбачав швидке зростання промислового виробництва: на його розвиток виділялось 83 % капіталовкладень. Мізерний залишок призначався на реконструкцію підприємств, що ви­ робляли предмети споживання. З’їзд ухвалив спеціальну ре­ золюцію з ідеологічних питань, яка не допускала плюралізму у галузі культури, мистецтва тощо. Рішенням з’їзду БРП(к) було перейменовано на Болгарську комуністичну партію (БКП).

Ціною величезних зусиль до кінця 50-х років у країні бу­ ли створені нові галузі промисловості: металургійна, енерге­ тична, хімічна, машинобудівна. З ’явилися нові заводи і комбінати, зокрема такі гіганти, як Креміковський мета­ лургійний комбінат у Софії, металургійний комбінат у Перніку, нафтохімічний в Бургасі, азотно-туковий у Старій Загорі. Кількість зайнятих у промисловості робітників і службовців збільшилась у порівнянні з 1939 р. більше як у п’ять разів. Болгарія перетворилася з відсталої аграрної країни на індустріально-аграрну державу. Водночас такий курс призвів до занепаду традиційних для Болгарії галузей народного господарства, передусім сільгоспвиробництва і легкої промисловості. Це, своєю чергою, спричинило упо­ вільнення темпів економічного розвитку, й, зрештою, зміни­ лося відставанням і застоєм.

96

Болгарія

Соціалістична перебудова сільського господарства вия­ вилась найскладнішим завданням переходу від капіталізму до соціалізму. В Болгарії існували глибокі традиції приватної власності на землю, тому болгарські комуністи не зважили­ ся на її націоналізацію у 194.7 р. Використовуючи інтерес се­ лянства до кооперативного руху, який існував у Болгарії ще за часів капіталізму, БКП розгорнула широку агітацію за об’єднання селянських господарств у виробничі кооперати­ ви — ТКЗГ, проте більшість селян зайняла негативну чи вичікувальну позицію щодо цього питання.

Уже у 1950 р. компартія висунула завдання масового ко­ оперування села. На відміну від радянських колгоспів, члени ТКЗГ поряд із заробітною платою отримували деякий час платню за внесений земельний пай, що дало можливість за­ лучити до кооперативного руху середнє селянство. Розпоча­ лося масове створення кооперативів, до яких нерідко заганя­ лися цілі села й райони. При цьому порушувався принцип добровільності, використовувались методи тиску, примусу й залякування. Протести й заворушення селян, що супровод­ жувалися захопленням громадського майна, реманенту, ху­ доби, призвели до того, що в 1951 р. багато ТКЗГ розпалось. У другій половині 50-х років адміністративні заходи держави посилились. У 1959 р. кооперативні господарства вже мали у своєму розпорядженні 92 % земельних угідь і виробляли більшу частину сільгосппродукції. Болгарія стала другою після СРСР країною, що завершила “соціалістичну перебу­ дову сільського господарства”.

Становлення тоталітарної держави

ісля відкритого повороту 1948 р. до ста­ Плінської моделі соціалізму в Болгарії сформувалася тоталітарна політична система, заснована на цілковитій монополії комуністичної партії. Сутність цієї си­ стеми полягала в остаточному злитті політичної й еко­ номічної влади та зосередженні цієї безконтрольної влади в руках комуністичного партійно-державного апарату. Ця дик­ татура партійної верхівки видавалася за диктатуру проле­

РОЗДІЛ 5

таріату. Стабільність системи забезпечувалася, з одного бо­ ку, придушенням будь-якого вільнодумства й масовим політичним терором, а з іншого — інформаційною ізоляцією населення від зовнішнього світу і внутрішньою пропагандою, спрямованою на формування загального для всіх способу мислення.

Після того як на поверхню виплив конфлікт між Сталі­ ним і Тіто, у 1949 р. в Болгарії, як і в інших країнах Східної Європи, почалося “полювання на відьом”. Яскравим епізо­ дом цієї терористичної кампанії стала справа заступника го­ лови Ради міністрів Трайчо Костова. Проти нього було вису­ нуто звинувачення в націоналізмі, приводом для якого стало розпорядження Костова припинити надання секретної еко­ номічної інформації радянським радникам на підставі прий­ нятого парламентом закону про державну таємницю. У липні 1949 р. він був заарештований. Після тривалих тортур Т. Костов підписав зізнання в тому, що був англійським і югославським шпигуном, готував переворот, убивство Г. Димитрова і т. ін. За вироком “суду” Костова повісили. Інших звинувачених засудили на довічне чи тривале ув’язнення. Після цього процесу почалися масові репресії, в ході яких потрапили за грати понад 1 тис. чоловік. “Червоний терор” був спрямований на пошук ворогів і в самій компартії. Тісне співробітництво каральних органів Болгарії з катами беріївського відомства фактично перетворювало балканську державу на колонію радянської імперії, яка на свій розсуд розпоряджалася у країні.

2 липня 1949 р. помер Г. Димитров, котрий слухняно ви­ конував як керівник партії та уряду волю радянських дер­ жавців, хоча й намагався іноді несміливо і непослідовно зберігати сліди “народно-демократичного” експерименту. На посаді голови Ради міністрів його замінив В. Коларов, який невдовзі також помер. Уся влада в країні зосередилася в руках Вилко Червенкова, колишнього функціонера Комін­ терну й директора Міжнародної ленінської школи, який в післявоєнні роки обіймав різні посади в апараті БКП. Червенков суміщав посади генсека ЦК партії і голови Ради міністрів.

Єдиновладдя Червенкова та його культ, як продовження усталеної тоталітарної традиції, тривали недовго. Після

98

Болгарія

смерті Сталіна на січневому пленумі ЦК 1954 р. Червенков формально був усунений з посади партійного керманича, але продовжував керувати урядом. Першим секретарем ЦК БКП став 43-річний Тодор Живков. Новий лідер на квітневому пленумі ЦК 1956 р., що відбувся невдовзі після XX з’їзду КПРС, засудив культ Червенкова й заявив про остаточний розрив зі сталінізмом.

Кінець 50-х — початок 60-х років мали для Болгарії таке саме значення, як і хрущовська “відлига” для Радянського Союзу. З найбільш явними й потворними проявами сталінізму — вбивствами, терором, концтаборами — було покінчено. Методи й форми управління тоталітарної держа­ ви ставали гнучкішими. Започатковано заходи щодо демо­ кратизації політичного життя: реабілітовано репресованих, дещо зросла роль БЗНС, Вітчизняного фронту, профспілок та інших громадських організацій. Були зроблені кроки, спрямовані на підвищення ефективності роботи державного апарату, обмеження надцентралізму й бюрократизму. Однак для того, щоб остаточно порвати зі сталінською моделлю керівництва й управління, ще не було умов ні у внутрішньо­ му, ані в міжнародному плані.

Болгарія в 60—80-х роках. Назрівання кризи

а початку 60-х років Болгарія зіткнулася з Нчималими труднощами. Екстенсивні мож­ ливості розвитку економіки вичерпалися, темпи її зростання

уповільнилися. Однак планова “народна” економіка неспро­ можна була вийти на рубежі інтенсифікації. Розпочате ре­ формування економіки (розширення прав і самостійності підприємств, підвищення матеріальної заінтересованості трудящих і т. ін.) не передбачало суттєвих змін у формах і методах управління. За збереження командно-адміністра­ тивної системи керівництва народним господарством усі ре­ форми були приречені на провал. У 70-ті роки керівництво БКП взяло курс на структурну перебудову економіки в на­ прямі розвитку електронної техніки та машинобудування,

99