Тема 2. Культура Київської Русі та Галицько-Волинської держави

Взаємовпливи давньоруської культури та культур Сходу та Західної Європи. Розвиток писемності та літератури на Русі. Поширення освіти. Архітектурні пам’ятки Київської Русі. Усна народна творчість. Історичне значення культури Київської Русі.

Культурна спадщина Галицько-Волинської держави. Міста як центри культури.

Терміни та категорії:

Християнство – світова релігія, заснована на вірі в Божого сина Ісуса Христа.

Православ’я – один із напрямів християнства, який остаточно виокремився й організаційно оформився 1054 р. з часу розколу із Західною церквою.

Католицизм або католицтво – один із напрямів християнства, сформувався в IІІ–V ст. на території Західної Римської імперії. Найменування «Католицька» закріпилося з часу розколу із Східними церквами 1054 р.

Конфесія – особливість віросповідання в межах певного релігійного вчення, а також об’єднання віруючих, послідовників цього релігійного віросповідання.

Десять заповідей (Декалог або Закон Божий) – вказівки, десять основних законів, котрі, за текстом П’ятикнижжя, або Тора, були дані самим Богом Мойсею на горі Синай приблизно через п’ятдесят днів після того, як євреї залишили Єгипет.

Гріх – дії або помисли, які асоціюється з відступом від праведного життя, прямим або непрямим порушенням релігійних заповідей. Поняття, що означає порушення релігійно-моральних норм, настанов, домінант. Грішник – людина яка чинить гріх.

Євангеліє – у первинному значенні означає «добру новину» для усього людства, пов’язану зі спасінням через розп’яття та воскресіння Ісуса Христа, який відкупив людей від рабства гріха та вічної смерті.

«Євангеліє» – ранньохристиянські твори, що оповідають про земне життя засновника християнства Ісуса Христа.

Біблія, Святе Письмо або Священне Писання – збірник книг, що утворюють сукупність текстів різних епох і авторів, який сприймається всіма християнськими конфесіями як Священне Писання.

Митрополит – другий після патріарха титул єпископа у православній церкві, головуючий в митрополії.

Глаголиця – стародавня слов’янська система письма.

Кирилиця – абетка староцерковнослов’янської мови, лягла в основу слов’янських алфавітів.

Берестяні грамоти – давні тексти, розміщені на бересті шляхом видавлювання чи видряпування спеціальною паличкою-писалом.

Різи – стародавнє словенське письмо, яке, за свідченнями письмових джерел, існувало ще в дохристиянську епоху.

Апокрифи – релігійні твори з біблійними сюжетами, які не визнавалися церквою канонічними і були заборонені.

Літописання, літопис – хронологічно послідовний запис історичних подій, зроблений їх сучасником.

«Руська Правда» – давньоруський збірник першого писемного зведення світського права ХІ–ХІІ ст., в якому відбито норми звичаєвого права, а також князівські нововведення.

«Правда Ярославичів» або «Устав Ярославичів» – збір законів, виданий 1072 р. князями Ізяславом, Святославом і Всеволодом, що найменували себе «Ярославичами». Це було перше Велике доповнення «Руської Правди».

«Слова» – твори церковно-повчального характеру, сюжетом для написання яких могла служити історична подія, злободенна суспільна проблема, постановка моральної теми.

«Слово про закон і благодать» – давньоруський богословський трактат ХІ ст. Найдавніша пам’ятка оригінальної літератури, написана 1037–1050 рр. священиком (пізніше митрополитом) Іларіоном.

«Остромирове Євангеліє» – найдавніша точно датована книга, що зберіглася до наших днів. Переписана 1056–1057 рр. зі староболгарського оригіналу.

«Повчання дітям» – пам’ятка давньоруського письменства.

Ізборник – хрестоматії, книги, в яких списувалися матеріали, виїмки, витримки з інших, іноді й більших творів.

«Ізборник Святослава» – друга найдавніша книга, що зберіглася до наших днів. Переписана 1073 р. з болгарського оригіналу, містить статті релігійно-морального характеру.

«Повість временних літ» – літопис, складений в XI – на початку XII ст., історико-літературна пам’ятка.

«Повчання дітям Володимира Мономаха» – визначна пам’ятка давньоруського письменства початку ХІІ ст.

«Слово о полку Ігоревім» – найвидатніша пам’ятка оригінальної давньоруської художньої літератури (1187).

«Києво-Печерський патерик» – збірка творів про історію Києво-Печерського монастиря та його перших подвижників, складена в ХІІІ ст.

В’язь – тип кириличного декоративного письма, шрифт. Відомий з XIII ст. у південнослов’янських пам’ятках, з кінця XIV – початку XV ст. – у східнослов’янських.

Оранта – один із іконографічних образів Богоматері.

Билини – народні епічні пісні, в основі яких лежали реальні історичні події.

Архітектура – це одночасно наука і мистецтво проектування будівель, а також власне система будівельних споруд, які формують просторове середовище для життя та діяльності людей.

Візантійський стиль – стиль в образотворчому мистецтві й архітектурі, який зародився IV–V ст. у Візантії та поширився у Давньоруській державі, де існував впродовж багатьох століть. Візантійський стиль характеризується важкою стилізацією, надзвичайною виразністю ліній, використанням сталих художніх стереотипів і багатих кольорів, зокрема, золота.

Давньоруський стиль – архітектурний стиль, який набув поширення у руських князівствах з моменту зародження Давньоруської держави в ІХ ст. й до монгольської навали. Принципи будівництва стилю були запозичені з Візантії.

Замкова архітектура – фортифікаційні споруди, феодальні резиденції, графські двори та палаци. Замки мали дві головні функції: захисну (оборонну) та житлову.

Романський стиль – художній стиль, що панував у Європі (переважно західній) X–XII ст. (у деяких місцях й в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва. Найповніше виявив себе в архітектурі.

Готика, готичний стиль – архітектурний і художній стиль, середньовічної культури країн Західної Європи (між серединами XII і XVI ст.). Для готики характерний символіко-алегоричний тип відображення, легкість, використання арок, галерей, численних вікон з вітражами.

Дитинець – укріплена центральна частина стародавнього міста на Русі.

Плінфа – широка і тонка випалена цегла великого формату, яку застосовували в будівництві.

Храмова архітектура – споруди, пов’язані з релігією, з богослужінням, з церквою.

Києво-Печерська лавра – православний чоловічий монастир, заснований 1051 р. як Печерський монастир.

Лавра – назва великих православних чоловічих монастирів, підпорядкованих безпосередньо верховній церковній владі.

Золоті ворота – головна урочиста брама давнього Києва (початок ХІ ст.), пам’ятка оборонної архітектури, одна з найдавніших датованих споруд Східної Європи.

Образотворче мистецтво – мистецтво відображення сущого у вигляді різних образів, зокрема таких як художні образи на площині (графіка, малярство тощо) та в просторі (скульптура).

Графіті – стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на ремісничих виробах, стінах споруд.

Зернь – виріб з узорів із найменших зернят металу.

Скань – художні вироби з тонкого золотого, срібного або мідного дроту.

Чернь – темно-сірі або чорні зображення на срібних і золотих виробах, один з видів ужиткового мистецтва.

Станкове мистецтво – термін, яким визначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер; у живопису – картина, у скульптурі – статуя, погруддя. У добу Київської Русі – це ікони.

Декоративно-ужиткове мистецтво – один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашати». Ужиткове означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди.

Мозаїка – зображення, набране з різнокольорової смальти (непрозорого скла) або камінців.

Фреска – художнє зображення, що зроблене водяними фарбами на вогкій штукатурці.

Скоморохи – мандруючі актори, співці, музиканти, акробати й дресирувальники.