МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МОРСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра

«Українознавство, історико-правові та мовні дисципліни»

СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

Одеса-2020

Словник термінів з дисципліни «Історія української культури» для студентів усіх спеціальностей підготував (доповнив та доопрацював) доцент кафедри українознавства, історико-правових та мовних дисциплін, кандидат історичних наук Левченко Валерій Валерійович.

Словник схвалено на засіданні кафедри «Українознавство, історико-правові та мовні дисципліни» Одеського національного морського університету 30 червня 2020 року (протокол № 11).

Рецензент:

Кушнір В’ячеслав Григорович – доктор історичних наук, професор кафедри археології та етнології України факультету історії та філософії Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Вельмишановні студенти!

Вивчення нормативної дисципліни для бакалаврів  «Історія української культури»  спрямоване на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів українських вишів, на формування культурно-інтелектуальної основи та творчої активності майбутніх фахівців. Ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку української культури, забезпечує розуміння взаємозв’язку всіх її складових – мистецтва, етнографії, матеріальної та духовної культури, літератури, музики тощо та усіх форм духовних цінностей, а також формує світогляд людини. Завданням курсу є розвиток у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже навернення людей до культури в її глибокому розумінні сприяє утвердженню загальнолюдських цінностей, що, власне, й ставлять на меті автори словника.

Словник термінів структуровано таким чином, що б студент мав можливість ознайомитися з основними теоретичними знаннями з «Історії української культури» відповідно до кожної з семи тем змістового модуля та отримати довідкову інформацію з підготовлених до кожної теми термінів.

Наприкінці словника подано літературу, яка доповнить і поглибить Ваші знання. Бажаємо успіху!

Тема 1. Вступ. Витоки української культури

Предмет, методи і методологія курсу «Історія української культури». Основні етапи її становлення та розвитку. Історичні передумови виникнення української культури . Періодизація історії української культури.

Ранні форми культури додержавного періоду. Матеріальна культура та обрядовість. Релігія та духовний світ праслов’ян.

Терміни та категорії:

Культура – комплекс характерних матеріальних, духовних, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає не лише мистецтво, ай спосіб життя, правила поведінки, систему цінностей, традиції, вірування, тощо.

Духовна культура – пізнання, моральність, вихованість, просвіта, наука тобто всі сфери свідомості, сфери духовного виробництва.

Матеріальна культура – засоби виробництва, житло, предмети побуту, одяг, все що є результатом виробничої діяльності людини.

Філософія культури – ділянка філософського знання, головною метою якої є пояснення суті, специфіки культури, її взаємовідносин із природою та суспільством; система метафізичних тверджень про суть, генезис та найзагальніші закони культури, що прямо не спираються на емпіричні факти.

Ментальність – спосіб мислення, загальна духовна налаштованість, установка індивіда або соціальної групи (наприклад етнічного, професійного або соціального прошарку) до навколишнього світу.

Археологія – наука що вивчає первісні, стародавні та середньовічні матеріальні пам’ятки (стоянки, поселення, поховання, знаряддя праці тощо).

Археологічна культура – сукупність археологічних пам’яток певної території та часу, що мають місцеві своєрідні особливості.

Антропологія – наука, що вивчає тілесну природу людини, її походження та подальший розвиток, наука про походження та еволюцію людини, утворення людських рас та про нормальні варіації фізичної будови людини.

Етнографія – наука, що вивчає історію та етногенез народу, його житла, одягу, харчування, родинного укладу, побуту, світогляду, народних знань, вірувань, обрядів, звичаїв тощо.

Етнологія – наука про пізнання народів, прогресу та цивілізацій.

Етногенез – процес формування і розвитку етнічних спільнот. Традиційна оцінка етносів визначається ретроспективно за допомогою даних різних дисциплін (історія, археологія, мовознавство, етнографія, антропологія, тощо) від початкової точки безперервності етнокультурного розвитку конкретного народу.

Релігія – особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, набір культурних, духовних та моральних цінностей, що обумовлюють поведінку людини.

Віра – психічний (ментальний) стан впевненості в істинності будь-чого, який виникає як наслідок пізнавальної діяльності суб’єкта; дехто трактує віру як ефективний метод пізнання, що неодноразово піддавалося критиці.

Аніматизм – віра в існування розлитої у світі безособової сили, що впливає на життя людей, одна з архаїчних форм релігії, що є характерною рисою вірувань первісних людей.

Анімізм – віра в те, що предмети, природні явища, тварини або люди наділені душею. У теорії релігії концепція духовного домінує над концепцією матеріального: наприклад, душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього.

Антропоморфізм – уподібнення будь-чого, що не є людиною, до людини або перенесення її фізичних та інтелектуальних властивостей на істот, речі та явища навколишнього світу.

Фетишизм – віра в надприродні властивості різних предметів або об’єктів. Фетиші – це, як правило, матеріальні предмети, яким при­писуються надприродні властивості. У східних слов’ян це – стріла, плуг, чаша, пізніше – меч.

Магія (чаклунство) – віра в існування надприрод­них засобів впливу на природу та людину. У стародавніх слов’ян – це ворожбитство, замовляння, заклинання.

Тотемізм – віра в те, що людина має родинні зв’язки з певним видом тварин, рослин, предметами та явищами природи. Тотем вважався покровителем роду, його шанували і забороняли вбивати (руйнувати).

Землеробські культи – це поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських занять.

Шаманство – віра в методи екстатичного спілкування з над­природними силами спеціально визначених для цього осіб. Шаманам приписувалась здатність передбачення, узнавання, супроводжування померлого у підземний світ, впливу на довкілля.

Язичництво – політеїзм, віра в багатьох богів, які уособлювали сили природи та людино-подібних істот: русалок, берегинь, лісовиків тощо.

Трипільська культура – археологічна культура землеробських племен періоду енеоліту, назва якої походить від назви села Трипілля на Київщині.

Білогрудівська культура – археологічна культура осілого населення бронзової доби (XI–IX ст. до н. е.), яка була поширена на території України між Дністром і Дніпром.

Чорноліська культура – археологічна культура племен періоду раннього залізного віку.

Зарубинецька культура — одна з головних археологічних культур України періоду Залізної доби.

Черняхівська культура – археологічна культура залізної доби.

Київська культура – археологічна культура, яка існувала з ІІ–ІІІ ст. до другої половини V ст. на території північно-східної України та сусідніх Білорусі й Росії.

Ямна культура – археологічна культура епохи бронзи, якій притаманні поховання покійників у скорчених позах в ямах.

Катакомбна культура – археологічна культура епохи бронзи, яку відрізняв обряд поховання покійників у гробницях-катакомбах.

Культура шнурової кераміки (відома також як культура бойових сокир) – назва археологічних культур пізнього енеоліту, поширених у лісовій і лісостеповій зонах Північної, Центральної і Східної Європи від кінця ІІІ до середини ІІ тисячоліття до н. е.

Кіммерійці або кімери – стародавній кочовий народ, який жив на території Північного Причорномор’я у IX–VII століттях до н. е.

Скіфи – екзоетнонім грецького походження, який у сучасній науковій та художній літературі застосовується до практично всіх кочових племен, що мешкали у VII—III ст. до н. е. на землях Великого євразійського степу, тобто від степів сучасної України на заході й до сучасної Монголії та Китаю на сході.

Сармати – кочовий іраномовний народ, який належав до іранської групи народів. Оволодівши землями скіфів, сарматський народ зі степів Причорномор’я у III ст. н. е. був витіснений готами.

Готи – у II–XV ст. група європейських східногерманських народів.

Гуни – загальна назва союзу кочових племен епохи Великого переселення народів II—VII ст.

Давньогрецькі міста Північного Причорномор’я – міста-держави, засновані греками в період VII–V ст. до н. е. на узбережжі Чорного моря.

Орнамент – оздоблюваний візерунок, побудований на ритмічному повторенні геометричних, рослинних та інших елементів, розташованих симетрично один до одного.

Сварга (з санскриту – «це добро») – стародавній символ слов’ян, оберіг.

Дерево всесвіту (Світове дерево, Вічне дерево життя) – поширений мотив міфологій та релігій, символічна модель космосу.

Збручанський ідол (Збручанський Світовид, Збруцький ідол) – скульптура IX ст., одна з рідкісних пам’яток слов’янського язичницького культу.

Скіфські кургани – пам’ятка культури доби скіфів.

Звіриний стиль – поширений стиль у мистецтві скіфів із зображенням стилізованих оленів, пантер, коней, птахів, риб, фантастичних грифонів.

Слов’яни – автохтонне індоєвропейське населення Центральної Європи, відповідно одній з теорій «ті, що володіють словом, зрозумілою мовою».

Ідол – в язичницьких релігіях об’єкт культу, предмет, який начебто містить у собі божество або є ним.

Требище (капище, жертовник) – місце принесення язичниками жертви богу.

Дажбог – бог сонця та доброго врожаю.

Стрибог – бог вітру й негоди.

Перун – бог грому і блискавки.

Велес – бог худоби, чередників та музик.

Мокош – богиня родючої землі, мистецтва і води, заступниця вагітних та породіль.

Сварог – бог-коваль.

Лада – богиня шлюбу, мати любові та добра.

Масляна – свято наступаючої весни.

Нявка – лісова русалка.

Таліон – принцип покарання, в основі якого було відшкодування заподіяного зла відповідно до вчиненого, нанесення винуватцю такої ж шкоди, яку вчинив він, відплата, рівна злочину («око за око», «зуб за зуб»).