Лекція 2 Мовознавство частина 2

Лекція 2. ФОНЕТИКА І ФОНОЛОГІЯ.

ФОНЕТИКА (У ШИРОКОМУ РОЗУМІННІ) – це наука, яка вивчає звуковий устрій мови, звуки мови та правила їх функціонування у потоці мовлення, звукові закони, склади, наголос та інтонацію.

ФОНЕТИКА (У ВУЗЬКОМУ РОЗУМІННІ) – це наука, яка вивчає акустичні та артикуляційні властивості звуків мовлення без урахування функціонального аспекту звуків.

АКУСТИКА МОВЛЕННЯ – це фізичні властивості звуків (висота, сила, тембр та довгота звуків). Звук розглядається як результат коливання тіла у певному середовищі, здатному передавати ці коливання органам слуху.

ФІЗІОЛОГІЯ МОВЛЕННЯ – це артикуляційні характеристики звуків. Для того, аби звук як суто акустичне явище став звуком мовлення, необхідно, щоб він пройшов через органи мовлення.

АКТИВНІ ОРГАНИ МОВЛЕННЯ – це ті, які здійснюють певні рухи при утворенні звуків: голосові зв’язки, задня стінка глотки, м’яке піднебіння, маленький язичок, язик, губи, нижня щелепа.

ПАСИВНІ ОРГАНИ МОВЛЕННЯ – це ті, які не здійснюють рухів при утворенні звуків: зуби, альвеоли, тверде піднебіння.

ФАЗИ АРТИКУЛЯЦІЇ – це екскурсія (підготовка органів мовлення до артикуляції звуку), витримка (зберігання органами мовлення певного укладу) і рекурсія (повернення органів мовлення до свого звичайного положення).

ФОНОЛОГІЯ – це галузь фонетики, що вивчає функціональну сторону звукових явищ. Вона досліджує фонеми, їхні варіанти, наголос, тон, паузацію, що виконують функцію розрізнення слів.

СУЧАСНА ТЕОРІЯ ФОНЕМИ

ФОНЕМА – це мінімальна фонетична одиниця мови, що слугує для розрізнення слів і форм слова. Наприклад: укр.: сік – рік, книга – книги, рос.: кит – кот, дом – дома, англ.: bit [bit] – beat [bi:t], table – tables.

ІНВАРІАНТ ФОНЕМИ – це основний варіант фонеми, що зустрічається в сильній позиції.

АЛОФОНИ ФОНЕМИ – це різновиди фонеми, що частково втратили диференційні ознаки у слабкій позиції.

СИЛЬНА ПОЗИЦІЯ ФОНЕМИ – це така, де ознаки фонеми виявлені найчіткіше. Сильна позиція для голосних – під наголосом, для приголосних – перед голосною або сонорною.

СЛАБКА ПОЗИЦІЯ ФОНЕМИ – це така, де ознаки фонеми слабшають або іноді втрачаються. Слабка позиція для голосних – ненаголошена, для приголосних – перед приголосним та в кінці слова.

СИЛЬНА І СЛАБКА ПОЗИЦІЇ у різних мовах не збігаються. Наприклад: позиція кінця слова для приголосних російської, німецької, польської мов є слабкою (наприклад: рос.: гриб [грип], нім.: Rad [ra:t], польськ.: grad [grat]). Для приголосних української та англійської мов кінець слова є сильною позицією (наприклад: укр.: гриб [гриб], англ.: bag [bag]) .

ІНТЕГРАЛЬНІ ОЗНАКИ ФОНЕМ – це спільні ознаки, які об’єднують фонеми у групи. Наприклад: укр.: носові приголосні [м], [н], [н’], рос.: лабіалізовані голосні [у], [о], англ.: губно-губні приголосні [p], [b], [m], [w].

ДИФЕРЕНЦІЙНІ ОЗНАКИ ФОНЕМ – це ознаки, які слугують для розрізнення фонем й утворюють фонологічні опозиції.

ОПОЗИЦІЇ ФОНЕМ – це протиставлення фонем за однією або декількома диференційними ознаками.

ВИДИ ОПОЗИЦІЙ:

1. ОДНОЗНАЧНА, члени якої відрізняються наявністю/відсутністю однієї диференційної ознаки. Наприклад: укр.: твердий – м’який [т] — [т’], рос.: глухий – дзвінкий [к] – [г], англ.: огублений – неогублений [w] – [v].

2. БАГАТОЗНАЧНА, члени якої відрізняються декількома диференційними ознаками. Наприклад: укр.: [п] – [з’] глухий — дзвінкий, губний – язиковий, проривний – щілинний, твердий – м’який, рос.: [м] – [ш] сонорний – шумний (глухий), губний – язиковий, проривний – щілинний, англ.: [p] – [z] глухий – дзвінкий, губний – язиковий, наявність аспірації – відсутність аспірації, проривний – щілинний.

3. ТИПОВА, члени якої відрізняються за ознакою, характерною для цілого ряду опозицій. Наприклад: укр.: твердий – м’який [т]—[т’], [д]—[д’], [н]—[н’], [с]—[с’], рос.: твердий – м’який [л] – [л’], [н] – [н’], [к] – [к’], [п] – [п’], англ.: глухий – дзвінкий [p] – [b], [s] – [z], [f] – [v], [t] – [d].

СКЛАДИ

СКЛАД – це мінімальна одиниця вимови звуків мовлення, що виокремлюється між паузами.

ВИДИ СКЛАДІВ:

1. ВІДКРИТИЙ СКЛАД – це склад, який закінчується на складовий елемент. Наприклад: укр.: не-бо, рос.: при-ро-да, англ.: ea-sy.

2. ЗАКРИТИЙ СКЛАД – це склад, який закінчується на нескладовий елемент. Наприклад: укр.: стіл, рос.: стул, англ.: cat.

3. ПРИКРИТИЙ СКЛАД – це склад, який починається на нескладовий елемент. Наприклад: укр.: вес-на, рос.: мо-ло-ко, англ.: bag.

4. НЕПРИКРИТИЙ СКЛАД – це склад, який починається на складовий елемент. Наприклад: укр.: акр, рос.: иск, англ.: eight.

ФОНЕТИЧНІ ПРОЦЕСИ

АСИМІЛЯЦІЯ – це комбінаторний фонетичний процес, який виникає у результаті взаємодії рекурсії та екскурсії сусідніх приголосних, це – уподібнення сусідніх приголосних.

ВИДИ АСИМІЛЯЦІЇ:

1.ЗА НАПРЯМКОМ:

1) ПРОГРЕСИВНА, за якої попередній звук впливає на наступний. Наступний звук уподібнюється попередньому. Наприклад: укр.: кіготь – [кікоть] (у діалекті), рос.: шестнадцать – [шешнадцать] (у просторіччі), англ.: pens [nz].

2) РЕГРЕСИВНА, за якої наступний звук впливає на попередній. Попередній звук уподібнюється наступному. Наприклад: укр.: плаття [плат’т’а], рос.: лодка – [лотка], англ.: in the.

3) ВЗАЄМНА, за якої сусідні звуки впливають один на одного й уподібнюються один одному. Наприклад: англ.: twice.

2.ЗА МІСЦЕМ У СЛОВІ:

1) КОНТАКТНА, за якої уподібнюються суміжні звуки. Наприклад: укр.: вокзал [вогзал], рос.: здесь [з’д’], англ.: books [buks].

2) ДИСТАКТНА, за якої уподібнюються звуки, розділені іншими звуками. Наприклад: рос.: сейчас – [чичас] (у просторіччі).

3.ЗА ЗАВЕРШЕНІСТЮ:

1) ПОВНА, за якої звуки повністю уподібнюються один одному, оскільки вони розрізнялися лише за однією ознакою. При асиміляції за цією ознакою відмінність між ними втрачається. Наприклад: укр.: смієшся [с’с’а], рос.: высший – [вышшый], англ.: give me [gimmi].

2) ЧАСТКОВА, за якої звуки уподібнюються за однією ознакою, але зберігають відмінності за іншими ознаками. Наприклад: укр.: вогкий [вохкий], рос.: кость – [кос’т’], англ.: twins [twinz].

4. ЗА РОБОТОЮ ГОЛОСОВИХ ЗВ’ЯЗОК, внаслідок якої відбувається оглушення або одзвінчення сусіднього приголосного. Наприклад: укр.: боротьба [бород’ба], рос.: робкий [ропкий], англ.: reads [ri:dz].

5. ЗА РОБОТОЮ ГУБ, внаслідок якої під впливом губно-губних попередні приголосні стають огубленими. Наприклад: англ.: quick [kwik].

ДИСИМІЛЯЦІЯ – це комбінаторний фонетичний процес, який полягає у розподібненні артикуляції сусідніх приголосних і спрямований на полегшення вимови. Зустрічається здебільшого у ненормованому мовленні.

• ВИДИ ДИСИМІЛЯЦІЇ:

1.ЗА НАПРЯМКОМ:

1) ПРОГРЕСИВНА, за якої наступний звук змінюється під впливом попереднього. Наприклад: укр.: асфальт – асвальт, рос.: прорубь – пролубь.

2) РЕГРЕСИВНА, за якої попередній звук змінюється під впливом наступного. Наприклад: укр.: лабораторія – лаболаторія, рос.: коридор – колидор.

2.ЗА МІСЦЕМ У СЛОВІ:

1) КОНТАКТНА, за якої розподібнюються суміжні звуки. Наприклад: укр.: трамвай – транвай, рос.: бомба – бонба.

2) ДИСТАКТНА, за якої розподібнюються звуки, розділені іншими звуками. Наприклад: укр.: секретар – секлетар, рос.: феврарь – февраль.

АКОМОДАЦІЯ – це зміна артикуляції голосного під впливом сусіднього приголосного або навпаки. Наприклад: рос.: шить [шыт’], играть – сыграть, англ.: moon, noon.

ДІЕРЕЗА – це випадіння приголосного зі сполучення звуків. Наприклад: укр.: тиждень – тижня, агентство [агенство], рос.: солнце [сонце], сердце [серце], у північних рос. діалектах – бывает [быват], англ.: mostly [mously].

ЕПЕНТЕЗА – це поява у слові додаткового звуку. Зустрічається при запозиченні слів зі сполученням звуків, не притаманним рідній мові (наприклад: італ.: aria – укр.: арія [арійа], рос.: ария [арийа]), у діалектах, дитячому мовленні, просторіччі (укр.: радіо – радіво, какао – какаво, рос.: нрав – ндрав, срам – страм).

ПРОТЕЗА – це поява додаткового звуку на початку слова. Зустрічається здебільшого при переході з іншої мови (наприклад: лат.: octo, болг.: осъм – укр.: вісім, рос.: восемь, польск.: ona – укр. вона, рос.: Анна – укр.: Ганна), у діалектах, просторіччі (укр.: Умань – Гумань, огірки – вогірки, рос.: острый – вострый, південно-російський діалект: шла – ишла).

МЕТАТЕЗА – це взаємна перестановка звуків або складів у межах одного слова. Зустрічається при переході з іншої мови (наприклад: рос.: медведь – укр.: ведмідь, лат.: marmor – рос.: мрамор, нім.: das Futteral – укр., рос.: футляр), у діалектах (укр. літературна мова: криниця, кривавий – західні діалекти: кирниця, кирвавий), у дитячому мовленні або просторіччі (укр.: лабораторія – раболаторія, рос.: характер – карахтер).

ГАПЛОЛОГІЯ – це випадіння одного з двох однакових чи подібних складів, які йдуть безпосередньо один за одним. Вона виникає на межі морфем при утворенні складних слів або на межі основи та суфіксу. Наприклад: укр.: дикО + Образ – дикОбраз, мінераЛО + ЛОгія – мінераЛОгія, рос.: знамеНО + НОсец – знамеНОсец, розов + оват = розОВ+ +ОВатый – розОВатый.

РЕДУКЦІЯ – це позиційний фонетичний процес, який полягає у зміні артикуляційних та акустичних характеристик голосного у слабкій позиції.

ВИДИ РЕДУКЦІЇ:

• КІЛЬКІСНА – зменшення довготи голосного звуку. Наприклад: англ.: me [mi:] – [mi], нім.: die [di:] – [di].

• ЯКІСНА – зміна характеру артикуляції звуку. Наприклад: укр.: мені [мині], рос.: вода [вада], англ.: them [e] змінюється на нейтральний звук.

• НУЛЬОВА – повне випадіння голосного. На письмі вона за звичай позначена апострофом. Наприклад: англ.: I’m busy.

ПРОСОДІЯ

НАГОЛОС – це виділення у мовленні тієї чи іншої одиниці у послідовності однорідних одиниць за допомогою фонетичних засобів.

СКЛАДОВИЙ НАГОЛОС – це виділення одного або декількох складів у слові за допомогою певних фонетичним засобам.

ВИДИ СКЛАДОВОГО НАГОЛОСУ:

1. СИЛОВИЙ (ДИНАМІЧНИЙ) – це наголос, який виділяє склад зміною сили звуку. Наприклад: у російській, німецькій, польській мовах.

2. МУЗИКАЛЬНИЙ (ПОЛІТОНІЧНИЙ) – це наголос, який виділяє склад зміною висоти звучання. Наприклад: у литовській, шведській, в’єтнамській мовах.

3. КІЛЬКІСНИЙ НАГОЛОС (КВАНТИТАТИВНИЙ) – це наголос, який виділяє склад довготою звучання. Наприклад: у новогрецькій мові.

СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС – це виділення певного складу у слові за розташуванням.

ВИДИ СЛОВЕСНОГО НАГОЛОСУ:

1. ФІКСОВАНИЙ – це наголос, який в усіх словах мови падає на один склад. Наприклад: у французькій мові – на останній склад, у чеській – на перший, у польській – на передостанній.

2. ВІЛЬНИЙ – це наголос, який у різних словах й у різних граматичних формах одного слова падає на різні склади. Наприклад: в українській, російській мовах.

3. ЗВ’ЯЗАНИЙ – це наголос, місце якого закріплене за певною морфемою. Наприклад: у німецькій мові наголос падає, як правило, на корінь.

ФРАЗОВИЙ НАГОЛОС – це виділення голосом частини висловлювання. Він не існує окремо від словесного, а, так би мовити, накладається на нього, надаючи складу більшої сили у порівнянні з іншими наголошеними складами у висловлюванні.

ВИДИ ФРАЗОВОГО НАГОЛОСУ:

1. СИНТАГМАТИЧНИЙ – це наголос, який об’єднує синтагму як смислове ціле і є її обов’язковою ознакою. Місце синтагматичного наголосу відносно постійне.

2. ЛОГІЧНИЙ – це наголос, який не є обов’язковим для синтагми чи речення і може бути поставлений на будь-якому слові, навіть такому, яке зазвичай є ненаголошеним. Виникає, коли мовець повідомляє деяку нову інформацію, особливо важливу для нього.

ТАКТ – це два або більше складів, об’єднані спільним наголосом.

ПРОКЛІЗА – це передавання словом (як правило, службовим) свого наголосу наступному слову (як правило, повнозначному). Слово, яке втрачає наголос і прилягає до наступного слова називається ПРОКЛІТИК. Наприклад: укр.: на столі, рос.: мой дядя, англ.: a room.

ЕНКЛІЗА – це передавання словом свого наголосу попередньому слову. Слово, яке втратило наголос і прилягає до попереднього, називається ЕНКЛІТИК. Наприклад: укр.: сказав би, рос.: без вести, англ.: with him.

ІНТОНАЦІЯ – це невід’ємний компонент фрази, що визначає ритміко-мелодійний устрій мовлення. Це – складна єдність таких елементів, як мелодика мовлення, фразовий наголос, темп і тембр мовлення та паузація.

5