Класифікація наук

Класифікація наук являє собою складну, але дуже важливу проблему. Існує дуже багато підходів щодо вибору критеріїв дослідження, що розрізняються по об’єкту, предмету, методу, ступеню фундаментальності, сфері застосування і т.д. Така складна і розгалужена система факторів практично унеможливлює створення єдиної і універсальної класифікації. А в пропонованих різними джерелами способах класифікації дуже бракує системності, розділи і підрозділи часто не є пропорційними по об’єму та деталізації і не завжди забезпечують чітке розмежування.

У найзагальнішому вигляді прийнято виділяти два великі розділи: сферу точних (природничих) дисциплін та сферу соціально-гуманітарних дисциплін. Далі різні джерела пропонують найрізноманітніші варіанти їх поділу на підрозділи, але я тут розгляну спосіб, що є на мою думку найдоцільнішим.

Гуманітарні науки. Якщо описувати простою мовою, то вони вивчають людину з точки зору її духовної, культурної, моральної, громадської та розумової діяльності. Часто гуманітарні науки ототожнюються або перетинаються з соціальними науками на підставі критеріїв об’єкту, предмету і методології вивчення. І при цьому ж протиставляються природничим (точним) наукам на підставі критеріїв предмету і методу. Якщо в інших науках важлива конкретність, то в гуманітарних, хоч і можлива деяка точність (наприклад, при описі історичної події), але важливішим є подання у всій можливій багатогранності та інтерпретації, щоб кожна людина могла знайти в цьому щось своє.

Соціальні (суспільні) науки. Тут є певні подібні риси і перетини з такими гуманітарними предметами, як історія, педагогіка, психологія, але предмет вивчення подається з дещо іншої позиції. У цій групі академічних дисциплін важливо вивчати аспекти буття людини в проекції на її громадську діяльність, на відміну від гуманітарних, де частіше переслідуються абстрактні цілі і розглядаються абстрактні поняття. Наприклад, не просто в такому-то році відбулися такі-то події, а як саме те, що сталося, вплинуло на життя людини, а людина – на події; що відбулося в світогляді, які були зрушення, висновки та подальші дії. Також у соціальних науках є практичні інструменти, які орієнтовані на вивчення суспільства і людини, а гуманітарних частіше це не потрібно.

Природничі науки. Це розділ науки, що відповідає за вивчення зовнішніх по відношенню до людини природних явищ. Як відгалуження природничих можна розглядати підклас технічних наук, які вивчають різні форми та напрями розвитку техніки. Походження природничих наук пов’язане із застосуванням філософського натуралізму до наукових досліджень. Принципи натуралізму вимагають вивчати і використовувати закони природи без внесення в них законів, введених людиною, тобто відмежовуючи те, що може довільно інтерпретуватись. Своєю конкретикою і об’єктивністю природничі науки дуже відрізняються від дисциплін гуманітарної та соціальної сфери.

Формальні науки. Математику об’єднують з логікою в комплекс формальних наук, і розглядають окремо від природничих наук, оскільки їх методологія істотно відрізняється. На противагу природничим і соціальним формальні науки методологічно незалежні від емпіричних методів, а підхід до досліджуваних об’єктів у них абстрактний. Разом з тим одержувані в них результати знаходять застосування при вивченні всіх областей реальності.

3. У чому полягає процес наукового пізнання?

Наукове пізнання - це форма процесу пізнання, головною функцією якого є вироблення й теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність. Передусім у структурі наукового пізнання виокремлюються емпіричний і теоретичний рівні.

У найбільш загальному розумінні емпіричне дослідження є знанням про явище, а теоретичне - про його сутність.

 Емпіричне дослідження - це такий рівень наукового пізнання, зміст якого головним чином отримано з досвіду, із безпосередньої взаємодії людини з об'єктивною дійсністю. На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв'язки між окремими явищами.

Теоретичний рівень наукового пізнання є більш високим ступенем дослідження дійсності, де об'єкт постає з боку тих його зв'язків і відносин, які недоступні безпосередньому чуттєвому вивченню. На цьому рівні створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності.

Наукове пізнання виконує функції опису, пояснення, розуміння, передбачення.

Опис - функція наукового пізнання й етап наукового дослідження, що складається у фіксації даних експерименту за допомогою визначеної системи позначень.

(Види опису: емпіричний опис, теоретичний опис)

Пояснення - виявляється в розкритті сутності об'єкта, який досліджується; воно здійснюється шляхом показу того, що об'єкт, який пояснюється, діє за визначеним законом.

Розуміння - властива свідомості форма освоєння дійсності, що означає розкриття і відтворення змісту предмета. У науці розуміння припускає використання спеціальних методологічних правил і постає як інтерпретація.

Передбачення - обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі у даний час, але підлягають виявленню, заснованому на відкритих наукою законах розвитку природи і суспільства.

Прогнозування - один з видів передбачення, спеціальне дослідження перспектив деякого явища. Найчастіше використовуються такі методи прогнозування як екстраполяція, моделювання, експертиза, історична аналогія, прогнозні сценарії.

4. З’ясуйте сутність методології та її роль у процесі наукового пізнання.

Сучасні загальні енциклопедичні визначення методології: 

1. Методологія – вчення про методи, методики, способи та засоби пізнання. 

2. Методологія – вчення про структуру, логічну організацію, форми та способи пізнавальної діяльності.

3. Методологія – система принципів, певних засобів та прийомів організації і побудови теоретичної та практичної діяльності.  

4. Методологія – вчення про систему методів або загальна теорія методів, що застосовуються у практиці пізнавальної та практичної діяльності.  

5. Методологія – сукупність дослідницьких засобів, необхідних для вирішення певного завдання, а також формування уявлень про послідовність руху дослідника у процесі вирішення завдання.

Метод (в тій або іншій своїй формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії. На практиці метод - це система розпоряджень, принципів, вимог, які мають орієнтувати дослідження на вирішення конкретного завдання, досягненні певного результату в тій або іншій сфері діяльності. 

Він дисциплінує пошук істини, дає змогу (якщо правильний) економити сили і час, рухатися до мети найкоротшим шляхом. До найважливіших цілісних різновидів методології, що сформувалися в процесі історичного розвитку, належать наведені нижче різновиди.

Консервативна методологія сформувалася, очевидно, раніше за всі інші різновиди. Вона орієнтована на збереження і зміцнення системи знань.

Утопічна методологія опирається на ідею ідеального і її втілення в практику.

Еклектична методологія припускає методологічні перенесення, запозичення та інші види діяльності людини, наприклад, виробництво, торгівлю тощо.

Діалектична методологія відстоює ідею розвитку всього сущого: поява, становлення і відмирання.

Раціоналістична методологія припускає всебічну раціоналізацію пізнавального процесу.

Позитивістська методологія припускає операціоналізацію пізнання та його підкорення реальному практичному ефекту.

Модерністська методологія розглядає необхідність оновлення класичного раціоналізму новим раціоналізмом.

Системна методологія ґрунтується на системних уявленнях пізнаваного і використанні системних методів дослідження.

Кібернетична методологія орієнтована на розгляд пізнаваного з формальних позицій шляхом застосування кількісних моделей на основі кібернетичних уявлень.

Постмодерністська методологія формується на основних постулатах філософії постмодернізму, яка заперечує традиції модернізму, закладені в європейській методологічній традиції Декартом, Спінозою, Кантом, Гегелем і Марксом. В основі методології лежать ідеї дискурсу та деконструкції, бінарної опозиції, вживаної в мовному і літературному аналізі, що означає бінарне протиставлення.

Наукове пізнання в сучасних умовах є основною формою пізнання реальної дійсності або навколишнього середовища. Воно відбувається не стихійно, а цілеспрямовано і по суті є науковим дослідженням, яке має певну природу, структуру та особливості.

 Наукове пізнання націлене насамперед на отримання об’єктивного та істинного знання про досліджуваний об’єкт, явище або процес і не допускає упередженого і тенденційного ставлення до них. 

Основне завдання наукового пізнання полягає у виявленні об’єктивних законів навколишньої дійсності – природних, соціальних, економічних тощо, а також законів пізнання і мислення. Поряд з цим основною функцією наукового пізнання або дослідження є обслуговування потреб практики.

 Наука як форма пізнання переважно орієнтована на втілення її досягнень у практиці, використання зміни навколишньої дійсності та управління реальними процесами. Зміст наукових досліджень можна виразити такими словами: “Знати, щоб передбачати, передбачати, щоб діяти практично”. 

Наукове пізнання завжди має системний характер, оскільки наука не лише добуває знання і реєструє їх за допомогою різних методів, а й прагне пояснити їх за допомогою гіпотез, законів і теорій. Наукове пізнання або дослідження має систематичний, послідовний і контрольований характер, йому властиві строга доказовість та обґрунтованість отриманих результатів, а також достовірність висновків. Воно, як будь-яке інше соціальне явище, має власну визначену та складну структуру, що виражається в діалектичній єдності стійких взаємозв’язків її елементів. 

До основних структурних елементів наукового пізнання належать: суб’єкт пізнання, об’єкт наукового дослідження, його засоби і методи. З іншого боку, в науковому дослідженні можна виокремити такі структурні елементи, як емпіричний і теоретичний рівні дослідження, постановка наукових проблем і вироблення гіпотез, формулювання наукових законів, принципів і теорій. 

Проблема методу і методології наукового дослідження привертала увагу мислителів, учених і філософів давно, починаючи з античної епохи. Однак ґрунтовний аналіз методів і засобів наукового пізнання активно здійснюється лише за останні півстоліття. 

Методологія (від грец. methodos – спосіб, метод і logos – наука, знання) – це вчення про правила мислення при створенні науки, проведенні наукових досліджень. Під методологією науки переважно розуміється вчення про науковий метод пізнання або система наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір засобів, прийомів і методів пізнання.

 Існує й інший, більш вузький погляд на методологію науки, коли вона розглядається як теоретична основа деяких спеціальних, часткових прийомів і засобів наукового пізнання, наприклад, методологія управління, методологія ціноутворення тощо, але в цьому разі доцільніше говорити про методику пізнання і дій. Головною метою методології науки є дослідження тих засобів, методів і прийомів наукового дослідження, завдяки яким суб’єкт наукового пізнання отримує нові знання про реальну дійсність. 

Під методологічною основою наукового дослідження треба розуміти основні, вихідні положення, на яких воно базується. Методологічні основи науки завжди існують поза нею і не виводяться із самого дослідження. Необхідно також зазначити, що результати наукової і практичної діяльності людей залежать не лише від того, хто діє (суб’єкт пізнання) або на що спрямована пізнавальна діяльність (об’єкт пізнання), а й від того, якими способами, прийомами і засобами здійснюється пізнавальний процес. Мова йде про вирішення проблеми методу наукового пізнання або дослідження, котра завжди була і є в центрі уваги науковців. 

Таблиця 1. Сутність методів теоретичного рівня пізнання

Метод	Сутність методу
Індукція	Умовивід від окремого до загального
Дедукція	Умовивід від загального  до окремого
Аналіз	Поділ предмета дослідження на складові з метою всебічного його вивчення
Синтез	Об`єднання раніше виділених частин предмета в єдине ціле
Аргументація	Раціональний спосіб переконання шляхом обгрунтування та оцінювання доводів на захист певної тези
Абстрагування	Відокремлення істотного від неістотного
Формалізація	Відображення об’єкта чи явища в знаковій формі
Моделювання	Заміна реального процесу певною конструкцією, яка відтворює основні, найістотніші риси процесу, абстрагуючись від другорядних, неістотних
Системний підхід	Об`єкт дослідження розглядається як система, що об`єднує певну множину взаємодіючих елементів в єдине ціле; взаємозв’язок системи і її складових підпорядковується діалектиці цілого і частинного, загального і окремого
Аналогія	Спосіб пізнання, за яким на основі подібності об`єктів за певними ознаками робиться умовивід щодо подібності їх за іншими ознаками
Інтерпретація	Розкриття змісту явища, тексту чи знакової форми, що сприяє їх розумінню