Все лекции 1-18+звити

1

Економіка підприємства» 10 кред

ТЕМА 1. ТЕОРІЇ ПІДПРИЄМСТВА ТА ОСНОВИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

1.1.Сучасні теорії підприємства

1.2.Сутнісна характеристика підприємництва

1.3.Принципи здійснення, форми і моделі підприємницької діяльності

1.4.Типи професійної підприємницької діяльності та їх особливості

1.5.Мале підприємництво в ринковій економіці

1.6.Соціально-економічна роль і значення підприємництва в структурі ринкової економіки

1.1. Сучасні теорії підприємства

Сучасне інформаційно-віртуалізоване суспільство має тисячолітній досвід здійснювання різних форм і способів товарообміну. На кожному з етапів розвитку суспільства змінювались відносини між індивідуумами при обміні одних товарів на інші, утворювались товарні еквіваленти обміну, змінювалась і форма цих еквівалентів. Однак, лише одна особливість цих відносин залишалась незмінною – це потреба продавця отримати більше за свій товар, а ніж він йому коштував, тобто вигоди або, говорячи сучасною мовою, отримати прибуток. Накопичення капіталу, що утворювався із прибутку від продажу товарів, стало головною метою особливої діяльності, яка потребувала постійної ініціативи і дій у ризикованих ситуаціях. На початку така діяльність називалась комерцією.

Розвиток виробництва, а також поява невиробничих сфер отримання прибутків, створили умови для формування особистостей, що здатні не лише продавати товари, а й виробляти їх, доставляти до покупця, рекламувати, страхувати товари й договори купівліпродажу. Цими особистостями у останньому столітті стали підприємці. Підприємцями найчастіше називали осіб, які здатні влаштувати що-небудь з вигодою, а сукупність ризикованих справ, які ці особи задумували й реалізовували – підприємством. З огляду саме на таке розуміння підприємства у 1904 році американський економіст і соціолог Торстейн Веблен опублікував книгу «Теорія ділового підприємства» (Theory of Business Enterprise). У цій книзі Т. Веблен аналізує аспекти роздвоєння індустрії й бізнесу, раціональності та ірраціональності, протиставляючи поводження, зумовлене дійсним знанням, поводженню, зумовленому звичками мислення, розглядаючи перше як джерело змін і прогресу, а друге - як фактор, що протидіє йому. На його думку, основний конфлікт того часу - протистояння машинного виробництва і підприємництва з метою отримання прибутку та віддзеркалення цього протистояння в політиці та культурі [12, 13 ].

Ініціативні заповзятливі люди з давніх часів об’єднувалися для спільного виробництва товарів та надання послуг. Вважається, що найпершою підприємницькою організацією було сімейне будівельне підприємство Kongo Gumі, яку заснували у 578 році нашої ери у Японії, і це лише тому, що дана фірма проіснувала до 2006 р. Про інші, ще раніш створені підприємства, а ні письмових, а ні усних згадувань нажаль не залишилось.

Утворювані економічні або господарські групи (об’єднання) за різних часів і наукових поглядів їх дослідників називали по-різному – це були ремісничі майстерні та

Скомпонував з різних джерел та доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

2

Економіка підприємства» 10 кред

артілі, будівельні та комерційні компанії, фабрики, заводи, різні фірми тощо, а згідно традиційної та нової інституціональної і системної теорій, такі об’єднання називають економічним або господарськими організаціями. У правовій та господарській практиці України найчастіше суб’єкти господарської та підприємницької діяльності об’єднують під терміном «підприємство».

Історія цього поняття достатньо нова. Так, у звичному для нас вигляді, але на французькій мові термін «підприємство» (entreprise) використовувалось в ст. 632 и ст. 633 Французького торгового кодексу, що був прийнятий у 1807 році. Воно ідентифікувало в кодексі організаційні одиниці, що мають право здійснення відповідних угод, для того аби такі угоди можна було вважати торговельними.

В Україні, що входила на той час до складу Російської імперії, у XІХ столітті термін «торговельне підприємство» поряд з «заводом», «лавкою», «фабрикою», та іншим майном комерсанта, згадується в ст. 1740 Зведення законів Російської імперії (ЗЗРІ) як предмет продажу і спадкування (ст. 1238 ЗЗРІ). Потім, коло суб’єктів господарювання, що іменують «підприємствами» було розширено згідно Закону Російської імперії від 3 липня 1916 р. «Правила про перехід по договорах торговельних і промислових підприємств» («Правила о переходе по договорам торгових и промышленных предприятий»). З утворенням у 20-х роках ХХ ст. Радянського Союзу і запровадженням в ньому нової економічної політики (НЕП) в господарській практиці і в законодавчих актах з’явилось тлумачення сутності підприємства не як організації, а як «майнової маси» (фабрика, майстерня, завод тощо) зі спеціальним порядком реєстрації та обмеженим колом сфер діяльності. Після згортання НЕПу державні підприємства переводяться на господарський розрахунок і отримують в якості мети діяльності – накопичення прибутку, а в якості статусу

– юридичну самостійність при укладанні договорів на постачання матеріально-технічних ресурсів.

Зміна статусу підприємств в СРСР відбулася у 1965 році, коли було затверджено і введено в дію «Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство», в якому підприємство вважається «основним елементом народногосподарського комплексу», де йому «належить головна роль у розвитку економічного потенціалу країни й досягненні вищої мети суспільного виробництва при соціалізмі – найбільш повного задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей». В 1987 р. з'явився новий Закон СРСР «Про державне підприємство (об'єднання)», де підприємству надаються права «міжгалузевої кооперації за власною ініціативою». Цей закон було дещо змінено у червні 1990 року, а в 1991 р. було прийнято Закон України «Про підприємства в Україні», де підприємством вважається - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку та комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). У цьому контексті можна вважати доречним розглядати різні економічні організації, господарюючих

Скомпонував з різних джерел та доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

3

Економіка підприємства» 10 кред

суб’єктів, фірми, компанії та товариства, як аналог українського підприємства в наукових дослідження та господарській практиці.

Сучасна економічна наука звернула увагу на діяльність економічних організацій, які зарубіжні науковці найчастіше називають фірмами, компаніями і корпораціями, не так давно – трохи більше сторіччя. За цей час опубліковано велику кількість наукових статей і монографій стосовно різних аспектів діяльності підприємств, які утворили наукові школи, що об’єднують у наукові напрями теорій та теоретичних концепцій. Так, у 1937 р. британський вчений-економіст Р. Г. Коуз (Ronald Harry Coase) за результатами власних досліджень видав наукову публікацію: «Природа фірми» (The Nature of the Firm). Нею він активізував сучасні цілеспрямовані дослідження і розробку економічних теорій, які стосуються не лише загальних аспектів діяльності фірми, а й особливого напряму, що має трансакційний аспект.

На даний час всі теоретичні розробки, що стосуються діяльності фірм умовно поділяють на: трансакційний, об’єктний (або інституційний), ресурсний (або ресурсноорієнтований), знаннєвий, динамічних здібностей, підприємницький, процесний та поведінковий напрями, а також новітній напрям – стратегічної теорії фірми.

В започатковану Р. Коузом напрямі трансакційних витрат ним обґрунтовано «Теорію мінімізації трансакційних витрат», основні положення якої і опубліковано в статті «Природа фірми». В статті він дав пояснення чому індивідууми у процесі господарської діяльності об’єднуються у фірми замість того, щоб здійснювати контракти між собою напряму. На його думку – це потреба у зниженні трансакційних витрат. Хоча Р. Коуз першим визначив причини утворення фірм, однак його підхід не враховує аспекти функціонування фірми, пов'язані із стимулами спільної діяльності індивідів усередині самої фірми.

Запропонований Р. Коузом погляд на фірму, як місце, де здійснюються головні трансакційні витрати підприємницької діяльності, мав багато прибічників. Послідовники Р. Коуза науковці А. Алчіан (A. Alchian) і Г. Демсец (H. Demsetz), О. Уільямсон

(О. Williamson), М. Дженсен (M. Jensen) і У. Меклінг (W.Mecklіng), С. Чеюнг (S.N.S Cheung)

у 1970-х –1980-х роках розширили та уточнили теоретичне підґрунтя трансакційної основи діяльності фірм. О. Уільямсон ввів поняття «опортуністичного поводження», чим створив передумови для застосування до вивчення фірм агентської моделі.

Розширюючи напрям тарнсакційних витрат на основі моделі «принципала-агента» М. Дженсен і У. Меклінг запропонували «агентську теорію фірми» і ввели розуміння «фірми як сукупності контрактів» (fіrm as a nexus of contracts), а С. Чеюнг уточнив, що «фірма - це просто короткий опис способу організувати діяльність у рамках контрактної структури, що відрізняється від звичайних ринків продукції». Також, М. Дженсен і У. Меклінг запропонували концепцію згідно якої власники організації (фірми) не зобов'язані вирішувати всі проблеми поточного управління компанією. Інтереси власників компанії та її управлінського персоналу не завжди можуть збігатися. Щоб нівелювати протиріччя й

Скомпонував з різних джерел та доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

4

Економіка підприємства» 10 кред

обмежити можливість небажаних дій менеджерів, власники організації змушені платити агентські витрати. Точніше, діяльність менеджерів (агентів) лише тоді буде спрямовуватись на реалізацію головної мети діяльності фірми, коли їх дії будуть додатково стимулюватися участю в прибутку фірми та ефективно контролюватися власниками.

Аспекти реагування фірми на зміни у зовнішньому середовищі завжди цікавили різних науковців, їх цікавила поведінка даних суб’єктів підприємництва за різних умов господарювання. Це тому, що завжди було важко оцінити за якими правилами приймаються рішення всередині фірми та яким чином одна фірма отримує суттєвий прибуток, коли інші за тих же самих умов середовища стають банкрутами.

Важливу роль у появі поведінкових теорій фірми зіграли роботи Г. Саймона (H. Sіmon) стосовно аналізу прийняття рішень в умовах невизначеності, де він увів у науковий обіг поняття обмеженої раціональності та сформулював концепцію «задоволеності» при прийнятті рішень (досягнення якогось певного рівня задоволеності, а не прагнення до максимізації цього рівня). Безпосередньо пов'язана з поведінковою теорією і модель Г. Саймона «заохочення – внесок» («іnducements – contrіbutіons») у монографії «Організації». В ній Саймон і Марч (J.G.March, H.A.Sіmon) стверджували, що фірма не може розглядатися як якась неподільна цілісність. У середині фірми існують різні групи із суперечливими інтересами, тому поводження фірми є результатом взаємодії цих груп при розв’язанні конфліктів, які постійно виникають. Таке розв’язання конфліктів забезпечується організаційними механізмами, що діють при прийнятті рішень за критерієм задоволеності результатом. Все це знижує ефективність використання ресурсів, однак забезпечує функціонування фірми як організації. У розвиток даної концепції Р. Сайерт (R.Cyert) і Дж. Марч (J.G.March) у 1963 році обґрунтували свою поведінкову теорію фірми.

Поєднання економічних і соціологічних методів для оптимізації менеджменту фірми запропоновано у концепції «діяльності із здійснення впливу» П.Мілгрома (P.Milgrom) й Дж.Робертса (J.Roberts), а також концепції «публічних арен» С.Хілгартнера (S.Hilgartner) і К.Боска (C.L.Bosk). Дані підходи активно застосовуються при визначенні внутрішніх проблем фірми, пояснення їхньої природи й розроблення заходів щодо вирішення цих проблем.

Процесний аспект серед теорій фірми започаткував Дж. Бауер (Bower J. L.) у 1970 р., запропонувавши процесну модель розроблення стратегій у великій та складній фірмі, а розвинув її Р. Бургельман (Burgelman R. A.) у 1983 р.. Згідно неї процеси «стратегування» (strategіzіng) описуються як «множинні, одночасні, взаємозалежні й послідовні дії менеджерів на трьох рівнях організаційної ієрархії». У контексті цього У. Гут (Guth W. D.) вважає що процеси діяльності фірми «включають взаємодії між індивідуальними учасниками організації й соціальною системою, усередині якої вони діють». А Е. Мюррей (Murray E.), Дж. Волш (Walsh J. P.) і Л. Фейхі (Fahey L.) вважають найважливішими у діяльності фірми переговірні процеси, що призводять до фіксації різних

Скомпонував з різних джерел та доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

5

Економіка підприємства» 10 кред

домовленостей. Згідно Д. Шендела і Ч. Хофера процес функціонування фірми, пов'язаний з «підприємницькою діяльністю організації, організаційним відновленням і ростом, а в більш вузькому змісті - з розвитком і застосуванням стратегії, що направляє організаційні дії». А. Ван де Вен при описі основних характеристик терміна «процес» виділяє його трактування в трьох різних тлумаченнях: «(1) логіка причинно-наслідкового пояснення, що зв'язує незалежні та залежні змінні; (2) тип концептів або змінних, що відбивають дії індивідів або організацій; (3) послідовність подій, що описують, як міняються речі із часом». На думку Петтигрю, «тільки третій у явному виді та прямо розглядає процес у дії, отже, здатний описати і взяти до уваги, як розвиваються та змінюються із часом деякі об'єкти або питання».

Ресурсний (або ресурсно-орієнтований) напрям в теорії фірми започатковано у

1959 р. роботою Е.Пенроуза (Penrose E) «Теорія зростання фірми» і лише протягом 80-x

— 90-х років ХХ ст. основи, започатковані Е. Пенроузом активно розвивалися Д. Ричардсоном, Дж. Барні (Barney J), Б. Вернерфельтом (Wernerfelt B.), Р. Грантом (Grant P.), Б. Лоасбі, Р. Рамельтом (Rumelt R.), Д. Гісом, Н. Фоссом та ін. В рамках нового наукового погляду на фірму як «пучка ресурсів» (bundle of resources). В теоріях ресурсного напряму наперед виходять чинники, що виокремлюють у ринковому середовищі фірму. Згідно Е. Пенроуз, фірма є неподільним фондом виробничих фізичних і людських ресурсів, які можуть існувати тільки як ціле: їхнє використання окремо й по за фірмою не забезпечує прибутку і конкурентних переваг, а людські здатності, що колективно розподілені, розглядаються як база, на якій індивідуальні агенти поєднуються в одне ціле.

Неоднакове забезпечення підприємств ресурсами призводить до одержання різних результатів на ринку. У цьому контексті наприкінці 70-х років XX століття Дж. Пфеффером і Дж. Салансик висунуто теорію залежності від ресурсів, відповідно до якої підприємства здатні виживати за умови, що вони можуть здобувати й підтримувати свої ресурси. На їхню думку, економічні організації функціонують у системі соціальних відносин, які обмежують застосування ресурсів і визначають їхню специфічність.

Ідея важливості розподілу ресурсів для конкурентної динаміки фірм була підтримана значним колом науковців і стала центром дискусій в 80-х роках XX ст.. Серед них Дж. Барні вказував на те, що ресурси, якими наділені фірми неоднаково, характеризуються такими якостями: а) цінністю б) рідкістю в) неможливістю точної імітації г) відсутністю стратегічно еквівалентних субститутів ресурсів, які є цінними, але при цьому їм не властиві ні рідкість, ні можливості імітації. Оскільки ці організаційно-специфічні компоненти накопичуються усередині фірми й не виставляються на продаж, то не можуть бути ефективно розподілені за допомогою ринку.

Дж. Ричардсон у розвиток ідей Дж. Барні, Б. Вернерфельта, Е. Пенроуза і Р. Рамельта запропонував використовувати термін «здатності» для позначення набору організаційно-специфічних ресурсів і, у першу чергу, спеціалізованих знань. Згідно Дж. Річардсона здатностями є знання, вміння, досвід здійснення різних видів виробничої

Скомпонував з різних джерел та доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

6

Економіка підприємства» 10 кред

діяльності. Це тому, що на його думку, у процесі виробництва близькі за видами здатності сполучаються та доповнюють одна одну, а взаємозв'язок подібних видів діяльності та здатностей створює широкий спектр різних організаційних і міжфірмових форм взаємодії.

Майже синхронно з активним розвитком ресурсного напряму на початку 90-х років ХХ ст. Б.Когутом (Kogut B.) і У.Зандером (Zander U.), І.Нонакою (Nonaka I.), Дж.Спендером

(Spender J.-C.) та Р.Грантом (Grant R.M.), Г.Крогхом (von Krogh G.), Дж.Русом (Roos J.) і

К.Слокумом (Slocum K.) формувався й розвивався напрям теорій, теоретичних концепцій та підходів знаннєвого спрямування. Ними знання трактуються як суб'єктивована інформація, невіддільна від переконань індивіда і цілеспрямованої дії (I.Нонака). Дане спрямування тісно пов’язано із ресурсним, оскільки запозичує з нього розуміння природи компетенцій і ресурсів як основи стійких конкурентних переваг. Також, P. Грант і Г. Сзуланскі підкреслюють важливість взаємодії між індивідуумами і їх групами в процесах створення й поширення знань, і головне – при формуванні конкурентних переваг. Р. Грант розглядає фірму як «інститут інтеграції знань», у якому на основі динамічного навчання і збереження знань реалізуються інновації, розвиваються організації. На думку К.Прахалада і Г. Хамеля, спеціалізовані знання утворюють «ядро» фірми, її «ключові» компоненти. Спроба передати ці компоненти в інше інституціональне середовище (на ринок або в іншу фірму) пов'язана з ризиком відокремити їх від контексту і й, як наслідок, у принципі позбавити можливості актуалізовуватися.

Напрям динамічних здатностей виокремився із ресурсного. Його засновниками вважаються Д Дж Tic (David J. Teece), Г Пізано (Gary Pisano) і Е. Шуен (Amy Shuen), а

розвивали його: К.Хелфат (Helfat С.Е.), К. Ейзенхардт (Kathleen M. Eisenhardt) і Дж. Мартін

(Jeffrey A. Martin), М.Золло (Zollo М.) і C.Вінтер (Winter S.G.) та інші. Згідно точки зору Д Дж Tica, Г Пізано і Е. Шуена потенціал фірми формується на основі сукупності організаційно-специфічних компетенцій, які утворюються шляхом створення, реконфігурації та інтеграції внутріщніх і зовнішніх компетенцій. При цьому, вони вважають, що «головним змістом більшості здатностей і компетенцій є те, що вони не можуть бути легко зібрані разом механічним шляхом. Ключовим моментом, однак, є те, що позитивні якості внутрішньої організації просто не можуть бути відтворені в рамках ринкової організації». Також, Д. Дж. Tic, Г. Пізано і Е. Шуен виокремили такі різновиди динамічних здатностей: 1) активи (унікальні, технологічні, фінансові, репутаційні ресурси); 2) координаційні/управлінські структури (забезпечують організаційно-специфічну координацію, навчання, реконфігурацію здатностей); 3) траєкторії розвитку (еволюційний шлях, що пройшла організація, як обмеження можливостей подальшого розвитку.

Окрім цих різновидів П. Барбарокс (Barbaroux P.) запропонував «інноваційні здатності», У. Гуттел (Guttel W.H) і С. Конлечнер (Konlechner S.W) – здатність до зміни рутини, О.Нарасімхан (Narasimhan О.) – перевагу в оновленні технологічної бази. K.Ейзенхардт (Eіsenhardt K.M.) і Дж.Мартін (Martіn J.A.) вважають, що «динамічні здатності

– це безліч специфічних та ідентифікованих процесів, таких як розвиток продукції (product

Скомпонував з різних джерел та доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

7

Економіка підприємства» 10 кред

development), прийняття стратегічних рішень і вступ в альянси». Також, цілі управлінских сфер (мережний менеджмент і управління знаннями) розглядаються К.Нгуєном (Nguyen Q.T.N.), П.Неком (Neck P.A.) і K.Моллером (Moller K.) як динамічні здатності. Дж.Дьер (Dyer J.) і П.Кале (Kale P.) вважають, що якщо фірма (точніше її керівники та співробітники) успішно вступає у відносини з іншими фірмами, то в цієї фірми є динамічна «здатність до відносин»; Н.Аргірес (Argyres N.) і К.Майєр (Mayer K.) наголошують, якщо суб’єкт господарювання добре розробляє контракти, виходить, у неї є «контрактні здатності»; К.Хеймерікс (Heimeriks K. H.) і Г.Дастерс (Duysters G.) звертають увагу, що у випадку успішного вступу фірми у союзи у неї є відповідні «союзні здатності» (allіance capabіlіtіes); а фірма, яка може і вступати в союзи, і здійснювати злиття має здатність злиттів і альянсів

– Р.Вассоло (Vassolo R. S.), Дж.Ананд (Anand J.).

Підприємницький напрям в теоріях підприємств (фірм, компаній) поєднує у собі результати досліджень підприємств як сфери реалізації підприємницьких талантів та інноваційних ініціатив індивідуумів на основі доступних для них (підприємців) ресурсів. Згідно підприємницьких теорій і концепцій рушійною силою функціонування і розвитку підприємств вважається особистість підприємця, як незалежна, активна, ризикована, успішна, гнучка, комунікабельна людина. При цьому не має значення, на якій посаді чи взагалі де працює підприємець. Ці теорії розглядають взаємовідносини підприємця та його бізнесу – підприємства як економічної організації, де особливого значення набувають внутрішньокорпоративні механізми використання підприємницьких талантів усіх працівників.

Засновником спрямування підприємницьких теорій є Торстейн Веблен, який у 1904 р. опублікував книгу «Теорія ділового підприємства» (Theory of Business Enterprise). Своєю книгою Т.Веблен не лише поставив питання первинності здатностей та активної позиції підприємця в бізнесовій діяльності, а і протиставив життєве підприємництво бездушному машинному виробництву. Подальший розвиток спрямування підприємницьких теорій активно здійснювали Й.Шумпетер, Ф.Найт, представники австрійської школи економіки (К. Менгер, Ф. фон Хайек, Л. Мізес ).

Спочатку теорії фірми пояснювали роль підприємця як суб'єкта, що отримує свій дохід у ризикованих операціях завдяки успішному просуванню інновацій. Пізніше підприємницькі теорії фірми доповнюється новими концепціями серед яких концепція "когнітивного лідерства" визначає підприємця носієм бізнес-ідеї та суб'єктом влади. Ці теорії розроблялися для обґрунтовання прийняття підприємцями рішень в умовах невизначеності, формування основ інноваційного менеджменту, створення системи стимулюючих контрактів та організаційних моделей. А серед новітніх концепцій (Пітеліс (Pitelis), Тісе (Teece)) навіть надається пояснення не лише створенню фірми, а і феномену утворення нових ринків (market co-creation). Останнім часом достатньо активно здійснювались розробки у рамках підприємницьких теорій фірми охоплюючи проблематику динаміки знань, когнітивних процесів, процесів менеджменту проблем,

Скомпонував з різних джерел та доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

8

Економіка підприємства» 10 кред

прийняття рішень в умовах невизначеності тощо. Однак, незважаючи на наявність певної розмаїтості конкретних підходів у підприємницьких теоріях фірми, вони мають багато спільного. Так, хоча неоавстрійський "погляд на фірму неявно критикує сучасну (коузіанськую) теорію фірми ... ця теорія переважно статична й приділяє або мало, або не приділяє взагалі ніякої уваги створенню ринків, припускаючи, що ресурси, продукція і технологія є даними, так що економічне завдання полягає тільки в їхній комбінації способом, що мінімізує трансакційні витрати" [Foss, 1994, p. 57]. При цьому, розуміння фірми цілком збігається із традиційними поглядами: "Під терміном "фірма" я буду розуміти організацію, створену з ясно вираженою метою одержання прибутку" [Foss, 1994, p. 31]. Однак у питанні про походження фірми є особлива позиція: "Фірма... це те, що виникає після того, як підприємець здійснив деяке підприємницьке ухвалення рішення, а саме - покупку певних ресурсів" [Kіrzner, 1973, p. 52].

Нажаль, зневага до розмежуванням об'єкта і предмета в теоріях і концепціях підприємств (фірм), при всій увазі в них до методології призвела до утворення низки наукових проблем підприємницьких теорій фірми. Так: їм властивий органіцизм і еклектика, спроби узгодити спостереження у сфері економіки, соціології, психології, проблеми із чіткістю визначенням понять і виміром характеристик; фокусування на малих фірмах і проблемах виділення підприємницької ролі у великих компаніях; складності із поясненням виникнення попиту та пропозиції підприємництва в різних економіках тощо. Таким чином, розуміння фірми як засобу досягнення цілей індивідуума, що прагне стати принципалом, не формує в явному виді будь-якого особливого предмета теорії фірми.

Достатньо новий і такий, що активно розвивається у даний час є напрям стратегічних теорій фірми. Започаткував розробки теоретичних основ формування та реалізації стратегій підприємств А. Чандлер (A.D.Chandler), який опублікував у 1962 р. книгу "Стратегія і структура: глави з історії американського промислового підприємства". В ній А. Чандлер сформулював визначення стратегії, яка повинна «визначати довгострокові цілі підприємства, а також намічати необхідні для рішення поставлених задач ресурси».

Напрям теорій стратегії підприємств формувався на основі різних наукових школ і інших теоретичних напрямів стосовно утворення, розвитку та ліквідації підприємств (фірм). Так, із напряму підприємництва утворилася теорія стратегічного підприємництва, успіх якого залежить від органічності поєднання інтуїції та раціональних дій (Х. Віссем). Школа позиціювання у контексті побудови конкретних стратегій, створила основу для методології генерування стратегій М. Портера, які пізніше доповнились теорією ланцюга цінностей, що передбачає поділ діяльності фірми на основну і допоміжну. Синтез трансакційних підходів з іншими напрямами теорій дозволив сформувати теорії стратегічного менеджменту.

Наукові розробки А. Чандлера у 70-х роках ХХ ст. активно підтриали професори Гарвардської бізнес-школи – К.Ендрю (K.Andrews), Дж.Бовер (J.Bower), К.Крістенсен (C.R.

Скомпонував з різних джерел та доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.

9

Економіка підприємства» 10 кред

Christensen) та інші. Саме в ній розроблено перші моделі та методи стратегічного аналізу

(Е.Лернд (E.P.Learned), К.Крістенсен (C.R.Christensen), К.Ендрю (K.Andrews), И.Гут

(W.O.Guth)) – модель, що зараз має агрономічну назву SWOT. Відразщу після виходу книги А.Чандлера вийшли друком книги про корпоративні стратегії І.Ансоффа (I.Ansoff) «Корпоративна стратегія» і К.Ендрю «концепція корпоративної стратегії». У 1977 р. за ініціативою Ч.Гофера (Ch.Hofer) і Д.Шендела (D.Schendel) утворюється спрямування досліджень зі стратегічного менеджменту. На грунті розробок стратегічного менеджменту Ш.Бартлетт (C.Bartlett), С.Гошаль (S.Gohal), Р.Калорі (R.Calori) і П.Лоуренс (P.Lawrence)

формують нову концепцію процесного підходу у розробці та реалізації стратегій підприємств. З появою в загальній економічній теорії компетентністного підходу в стратегічній концепції підприємства утворюється відповідний напрям поєднання ресурсів і компетенцій при розробленні та реалізації стратегій (Г.Хамел (G.Hamel), К.Прахалад

(C.K.Prachalad), Г.Майлан (G.Milan)) .

Формування і розвиток світових теорій фірми тривалий час відбувався майже паралельно із національним розвитком теорій підприємств. Лише у останні десятиліття активно створювали і розвивали наукові концепції за: ресурсним напрямом – І.Гонтарева, О.Олексюк, С.Покропивний, С.Соболь, Н.Шевчук, Г.Швиданенко та ін.; напрямом динамічних здібностей – С.Клименко, І.Рєпіна, О.Федонін та ін.; напрямом стратегій – А.Наливайко, Н.Куденко, З.Шершньова; інституційним напрямом – А.Колосов, В.Кукоба; поведінковим напрямом – А.Колот, А.Павленко, О.Шафалюк; підприємницьким напрямом

– В.Колот, І.Павленко, П.Перерва, А.Яковлев та інші. При цьому удосконалення та формування нових національних економічних теорій, що стосуються стану та діяльності підприємств, активно продовжується дотепер.

1.2.Сутнісна характеристика підприємництва

Вумовах сучасного розвитку ринкової економіки провідною формою господарювання має бути підприємництво – сектор економіки, який забезпечує насиченість ринку товарами та послугами, а також сприяє можливостям конкуренції, створює новий прошарок «підприємець-власник». Як свідчить світовий досвід, підприємництво можна вважати потужним «локомотивом», що спроможний прискорити процес реформування вітчизняної економіки на ринкових засадах і на базі цього забезпечити належне зростання виробництва і добробуту населення. Феномен підприємництва полягає в тому, що воно є постійним «збудником» суспільного виробництва, виступає тією рушійною силою, яка «штовхає» економіку по шляху ефективності, раціоналізації, ощадливості та постійного оновлення, надає економіці певної гнучкості, мобілізує фінансові і виробничі ресурси населення, акумулює в собі потужний антимонопольний потенціал, служить серйозним фактором розв’язання соціальних завдань.

Скомпонував з різних джерел та доповнив  к.е.н., доцент Дмитренко А.І.