EP10_LeSt_08_IntelRes_2022 (1)

21

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

4) відтворюють промислові зразки, назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них без згоди власників авторського права, прізвища, імена, портрети, факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди тощо.

Фірмове найменування – це стале позначення підприємства (фірми, компанії, тощо) або окремої особи, від імені якої здійснюється виробнича або інша діяльність. Фірмове найменування використовується для розпізнавання підприємств і виокремлювання їх з-поміж інших. На відміну від знаків для товарів і послуг, які уможливлюють ідентифікацію конкретних товарів та послуг даного підприємства, фірмове найменування вказує на підприємство як таке, без будь-яких посилань на товари та послуги, які воно постачає на ринок. Фірмове найменування ідентифікує підприємство, є символом його репутації, незалежно від того, які товари і послуги воно реалізує на ринку.

Поряд з фірмовим найменуванням існують і комерційні найменування. Комерційне найменування – це позначення, яке надає можливість вирізнити одну особу, що виготовляє та (або) реалізує товари або надає послуги з-поміж інших. Такі позначення можуть містити вказівки на організаційно-правову форму або характер діяльності юридичної особи та позначення, які є частиною цього комерційного найменування, скороченого найменування юридичної особи. Комерційне найменування фізичної особи може містити його прізвище та (або) його власне ім’я. Обов’язковість реєстрації комерційного найменування законом не встановлено.

Географічне зазначення походження товару – це назва географічного місця, котра вживається як позначення в назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням таких. Географічне зазначення допомагає визначити, де і ким виготовлені ті або інші товари. Крім того, воно виокремлює з-поміж великої кількості товарів такі, котрі мають особливі властивості, зумовлені географічною специфікою місця його виробництва, тобто воно вказує на безпосередню залежність властивостей товару від місця його походження.

Не визнається зазначенням походження товару позначення, яке, хоча і містить назву географічного об’єкта, але є загальновживаним щодо товарів певного виду і яке не пов’язане з місцем його виготовлення. Забороняється використовувати зазначення походження товару в перекладі або у сполученнях зі словами “рід”, “тип”, “імітація”, оскільки це може завести споживачів в оману щодо місця походження та особливих властивостей товару.

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

22

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

Фізична та юридична особа, яка зареєструвала зазначення походження товару, одержує право на його використання в рекламних цілях через розміщення на відповідному виробі, його упаковці, у проспектах та іншій товарно-супровідній документації.

Топографією інтегральної мікросхеми називається зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв’язків між ними. Розробка топографії інтегральної мікросхеми вимагає значних інтелектуальних зусиль, часу і фінансів. Проте практично будь-яку топографію інтегральної мікросхеми можна швидко і відносно дешево скопіювати, що і зумовлює необхідність їх правової охорони. Об’єктами охорони у цьому випадку є лише топографічна схема, тобто взаєморозташування елементів мікросхеми. Правова охорона не поширюється на ідеї, способи, технологію або закодовану інформацію, які можуть бути втілені в топографії.

Раціоналізаторська пропозиція – це визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Раціоналізаторськими вважаються не тільки технічні й технологічні пропозиції, які є новими і корисними для підприємства і передбачають удосконалення і модернізацію використовуваної техніки і технології виробництва, зміну конструкції виробів, складу матеріалів, але й створення нових конструкцій виробів, застосовуваної техніки, матеріалів, технології та організації виробництва. З наведеного визначення також випливає, що пропозиції, які дають можливість підприємствам підвищити продуктивність праці, більш ефективно використовувати обладнання, енергію, матеріали тощо шляхом організаційно-виробничих новацій, теж може бути кваліфіковано як раціоналізаторські.

Раціоналізаторські пропозиції відрізняються від інших об’єктів промислової власності тим, що мають так би мовити «місцеву» новизну, є новими щодо техніки, технології, організації виробництва тощо, які використовуються на даному підприємстві, незалежно від того, чи відоме таке рішення ще деінде, чи ні.

На відміну від об’єктів авторського права і суміжних прав, виникнення і здійснення прав на які не потребує будь-яких формальностей, правова охорона надається тільки таким об’єктам промислової власності, які відповідають визначеним умовам (критеріям) обороноздатності. На практиці це означає, що для юридичного закріплення прав на об’єкти промислової власності необхідно пройти спеціальну процедуру, яка передбачає:

1) оформлення за певними правилами заявки і подача її на розгляд до компетентного державного органу;

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

23

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

2)перевірку офіційно уповноваженим державним органом матеріалів заявки на відповідність встановленим законом вимогам (експертиза заявки);

3)видачу від імені держави охоронного документу, який офіційно засвідчує права і встановлює обсяги правового захисту того або іншого об’єкта промислової власності.

Правила оформлення заявки, умови охороноздатності та охоронні документи, що засвідчують права на різні об’єкти промислової власності мають свої відмінності (табл. 8.2).

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами. Патентом називається виданий державним органом (патентним відомством) охоронний документ, який підтверджує право його власника на відповідний об’єкт промислової власності. Патент забезпечує його власнику:

виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;

право забороняти третім особам використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;

можливість передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту;

право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору;

право подати до патентного відомства для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі, промислового зразка).

Таблиця 8.2. Умови охороноздатності та охоронні документи, що засвідчують права на об’єкти промислової власності

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

24

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

У разі порушення прав патентовласника він може через суд примусово стягувати компенсацію збитків. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або їхніх компонентів, створених за технічним рішенням, на яке поширюється дія патенту. Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі її кордонів.

Правова охорона знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, географічних зазначень походження товару здійснюється на підставі їхньої державної реєстрації. При цьому охорона інтересів власників виключних прав на ці об’єкти промислової власності ґрунтується на дещо інших принципах, ніж охорона прав патентовласників: законодавство не визнає за конкретними авторами зазначених об’єктів будь-яких особистих прав. На зареєстрований знак для товарів і послуг, фірмове найменування і географічне зазначення походження товару видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власнику: виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд; право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника; право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору Власник такого свідоцтва має також право проставляти поряд зі знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні.

Правова охорона географічного зазначення походження товару має певні особливості, які полягають у її колективному характері. Це означає, що реєстрація права на використання зазначення походження товару не обмежує прав інших осіб на реєстрацію їхніх прав на його використання. Власник свідоцтва на зазначення походження товару не має виключного права на його використання і не може давати дозволу іншим особам на його використання. Такий дозвіл будь-якій іншій фізичній або юридичній особі, яка господарює у такому самому географічному місці, надає уповноважений державний орган.

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

25

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

Захист виключних прав авторів топографій інтегральних мікросхем здійснюється також на підставі їх державної реєстрації з видачею свідоцтва.

Особливості раціоналізаторських пропозицій як об’єктів промислової власності полягають у тому, що вони проходять експертизу на новизну та корисність тільки на рівні підприємства, де їх подано. Після винесення керівником підприємства рішення про визнання пропозиції раціоналізаторською і про прийняття її для використання автору пропозиції видається свідоцтво встановленої форми, яке і засвідчує факт створення раціоналізаторської пропозиції, її пріоритет і авторство.

Об’єкти авторського права, суміжних прав і промислової власності не вичерпують усього змісту поняття «інтелектуальна власність». Існує чимало інших результатів інтелектуальної діяльності, які підлягають правовій охороні. До таких, зокрема, відносять комерційні таємниці у т. ч. ноу-хау.

Комерційна таємниця – це будь-яка інформація про діяльність підприємства, яка не складає державну таємницю, має комерційну цінність внаслідок її недоступності для третіх осіб і розголошення якої може завдати шкоди його інтересам. У загальному розумінні комерційну таємницю становить інформація виробничо-господарського, науково-технічного фінансовоекономічного характеру (у т.ч. методи продажу, рекламна стратегія, списки постачальників тощо), розголошення якої може призвести до економічних збитків.

Специфічною рисою комерційної таємниці як об’єкта інтелектуальної власності є її універсальність. Комерційною таємницею може бути будь-яка інформація, пов’язана з особливостями виробництва, технології, управління, фінансів, інноваційної та іншої діяльності підприємства, яка надає йому певні переваги над конкурентами. Комерційною таємницею при цьому можуть бути й об’єкти, які відповідають умовам обороноздатності, отримання прав на які з тих або інших причин вважається недоцільним.

До комерційних таємниць відносять ноу-хау. Ноу-хау – це не захищена охоронними документами та не оприлюднена інформація наукового, технологічного, виробничого, фінансового, управлінського характеру, що практично застосовується у діяльності підприємства або у фаховій діяльності, яка дає можливість підприємству одержувати прибуток або іншу вигоду.

Термін “ноу-хау” походить від англійського виразу “знати як зробити”. До ноу-хау належать також не запатентовані з різних причин винаходи. Об’єктами ноу-хау можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції тощо. Важливою ознакою ноу-хау є конфіденційний характер тих

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

27

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

спеціальні закони про охорону прав на об’єкти інтелектуальної власності його не забезпечують.

§8.3. Інтелектуальна власність і процеси її комерціалізації

Насправді наймогутнішою підмогою у житті є тільки такі види власності, яким не може зашкодити ні збіг несприятливих обставин, ні зміна політичних ситуацій, ні спустошлива війна

М. Вітрувій

Інтелектуальна власність (від англ. intellectual property) — результат інтелектуальної творчої діяльності, результат власного творчого пошуку, який має бути певним чином об'єктивований, втілений у певну об'єктивну форму та здатним до відтворення. Інтелектуальна власність означає закріплення права на результати діяльності в промисловій, науковій, художній виробничій та інших сферах. Тобто, поняття «інтелектуальна власність» найчастіше трактується як сукупність всіх прав на результати творчої діяльності. Інтелектуальна власність належить до нематеріальних активів, що мають управлятися подібно до будьяких інших активів, щоб максимізувати дохідність капіталу, представленого таким активом.

Серед напрямків використання об’єктів інтелектуальної діяльності можна виділити такі:

застосування в промисловому виробництві результатів власних розробок;

продаж ліцензій на результати власних досліджень і розробок на різних стадіях їх використання;

застосування в промисловому виробництві об’єктів придбаних ліцензій;

копіювання і виробництво закуплених зразків нової техніки;

використання у власному виробництві результатів доробки об’єктів придбаних ліцензій.

Використання інтелектуальної власності в господарській діяльності здійснюється на умовах її комерціалізації, що виникає на умовах договірних відносин. Механізм комерціалізації — це відтворення руху інтелектуального капіталу з метою отримання прибутку. Основні форми комерціалізації об’єктів права інтелектуальної власності (ОПІВ) наведено на рис. 8.5.

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

28

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

Об’єкти права інтелектуальної власності (ОПІВ)

виключна ліцензія невиключна ліцензія одинична ліцензія

Рис. 8.5. Основні форми комерціалізації об’єктів права інтелектуальної

власності

Процеси комерціалізації інтелектуальної власності доцільно розглядати за двома позиціями:

як товар, інтелектуальна власність розглядається в якості нематеріальних активів, що використовуються в будь-яких господарських операціях;

як капітал, інтелектуальна власність розглядається з точки зору витрат капіталу на придбання підприємцем нематеріальних активів.

Для забезпечення реалізації приватних інтересів (власника, інвестора),

потрібно, щоб комерціалізація інтелектуальної власності давала власнику, інвестору перевищення доходів над витратами, тобто можливість одержувати прибуток. У цьому випадку інтелектуальний капітал у формі інтелектуальної власності набуває споживчих якостей. З огляду на це, слід зазначити, що інтелектуальний капітал набуває авансованої вартості у процесі господарської діяльності, а саме в процесі створення і використання даним підприємством, або реалізації його іншому підприємству (суб’єкту господарювання).

Вартісне оцінювання інтелектуальної власності здійснюється через визначення інтелектуального капіталу, об'єктивованого та ідентифікованого з позиції створеного або придбаного інтелектуального продукту, що набув права інтелектуальної власності. При використанні створеного інтелектуального продукту безпосередньо на підприємстві додана вартість складається з:

частини доданої вартості, що входить до складу інтелектуального капіталу, отриманого в чистому вигляді;

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

29

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

решти доданої вартості, отриманої при реалізації продукції з використанням інтелектуального капіталу в чистому вигляді, тобто на умовах використання вже оновлених або вдосконалених засобів і предметів праці, найманої

робочої сили.

Комерціалізація інтелектуальної власності виникає при використанні результатів інтелектуальної діяльності на умовах укладання договорів, наприклад, між співавторами патенту; між власниками патенту й авторами у зв'язку з виплатою винагороди за використання об'єкта промислової власності; між власниками патенту під час комерційної реалізації інтелектуального продукту та ін. Договори про передачу права власності, як зазначено чинним законодавством України, слід здійснювати у письмовій формі і реєструвати у чинному порядку.

Згідно з чинним законодавством України про охорону прав інтелектуальної власності комерційну реалізацію прав на результати інтелектуальної діяльності в повному обсязі або частково власник охоронного документа здійснює шляхом передачі прав власності або видачі дозволу на його використання шляхом укладення ліцензійного договору. За ліцензійним договором власник, наприклад, патенту (ліцензіар) надає своєму контрагенту (ліцензіату) право на використання патенту в зазначених межах своїх прав. Залежно від обсягу переданих прав розрізняють договір виключної і невиключної ліцензії. При наданні виключних прав застосовується тріада правочинів — володіння, користування і розпорядження. Враховуючи нематеріальний характер результатів інтелектуальної власності, ряд спеціалістів розглядають власність на об’єкти творчої діяльності не як класичну тріаду правочинів власника, а в інших виключних правочинах: «забороняти» і «дозволяти», в такому разі буде присутнім правочин лише з використання (розпорядження). Це особливо важливо враховувати, коли право на інтелектуальну власність є внеском до статутного фонду в обмін на корпоративні права.

Проблема комерціалізації інтелектуальної власності повинна розглядатися не лише у правовій площині, її розгляду мають передувати економіко-фінансові розрахунки, з якими пов'язане визначення вартості переданих (реалізованих) прав, визначення економічних наслідків. При цьому слід чітко відрізняти вартість інтелектуальної власності від вартості прав на її придбання або продаж.

Вартість інтелектуальної власності враховує сукупність витрат,

пов'язаних з розробкою, адаптацією та підтриманням на відповідному рівні об'єктів власності. Вартість прав на придбання або продаж інтелектуальної власності враховує лише вартісну ціну придбання або продажу з урахуванням прибутку (рентабельності) і податкових відрахувань. Обмежуючим чинником тут може стати розмір амортизаційних відрахувань покупця при використанні

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.

30

Дисципліна «Економіка підприємства. 10 кредитів» Тема №8

об'єктів інтелектуальної власності, що збільшують собівартість продукції, а також інвестиційні можливості покупця.

Підсумовуючи вищезазначене, можна констатувати, що управління інтелектуальною власністю на підприємстві – це стратегічно важлива складова загального управлінського процесу, ефективна реалізація якого повинна забезпечити довгострокову конкурентоспроможність компанії та її подальший розвиток на інноваційній основі. Спрощена схема менеджменту інтелектуальної власності на підприємстві зображена на рис.8.6.

Рис. 8.6. Управління інтелектуальною власністю на підприємстві

До фундаментальних принципів управління інтелектуальною власністю на підприємстві відносять такі:

усвідомлення ролі та значення інтелектуальної власності;

виокремлення корисної інтелектуальної власності від усієї власності підприємства;

включення інтелектуальної власності до процесу стратегічного бізнеспланування.

адекватне оцінювання об'єктів прав інтелектуальної власності з урахуванням юридичного терміну їх дії задля інформаційного забезпечення щоденної діяльності та управління підприємством;

визначення конкурентних переваг та потенційних можливостей власного інтелектуального капіталу та пов'язаних з ними стратегій підприємницької діяльності наявних конкурентів на регулярній основі;

ідентифікація потреби в інтелектуальній власності з урахуванням стадій життєвого циклу товару;

Допрацював к.е.н., доц. Дмитренко А.І.