Добавил:
kripchuk@gmail.com Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Автореферат_Крипчук М.В..doc
Скачиваний:
8
Добавлен:
26.08.2022
Размер:
165.38 Кб
Скачать

- 2 -

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ КЕРІВНИХ КАДРІВ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

КРИПЧУК Микола Володимирович

УДК [7.011:791]:7.045(043.3)

СИМВОЛІЧНА ОБРАЗНІСТЬ

ТЕАТРАЛІЗОВАНИХ ВИДОВИЩ ТА МАСОВИХ СВЯТ

СХІДНОЇ УКРАЇНИ (НА МАТЕРІАЛІ ЛУГАНЩИНИ)

26.00.01 – теорія та історія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата мистецтвознавства

Київ – 2013

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури України.

Науковий керівник:

доктор історичних наук, професор

Єсипенко Роман Миколайович,

Національна академія керівних кадрів

культури і мистецтв,

професор кафедри соціокультурної діяльності

та зовнішньо-культурних зв’язків

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Афанасьєв Юрій Львович,

Київський університет імені Бориса Грінченка,

завідувач кафедри

образотворчого мистецтва та дизайну

кандидат мистецтвознавства, професор

Гордєєв Сергій Іванович,

Харківська державна академія культури,

завідувач кафедри режисури

Захист відбудеться 27 лютого 2013 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.850.01 у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 15, аудиторія 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв за адресою: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корпус 11.

Автореферат розісланий 26 січня 2013 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О. В. Овчарук

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Сучасна художньо-мистецька практика демонструє стрімкий перебіг подій, що свідчить про кардинальні зміни, які відбувались та відбуваються у «класичних», з точки зору традиційних наукових визначень, формах культурного буття. Цю тему яскраво ілюструє розвиток всіх видів мистецтва, але найбільш повно її демонструють театральні жанри, художня мова яких набула «ціннісної вартості» в якості засобу, здатного не тільки посилювати притаманні мистецтву соціальні функції, але й впливати на суспільну свідомість і навіть маніпулювати нею.

Така динаміка культурно-історичного розвитку не знімає актуальності для наукової думки питань, пов’язаних з пошуком відповідей, які б уточнювали та розширювали уявлення про специфіку театрально-художнього мислення та його змістоутворюючі принципи. Значна вага в них елементів видовищності змушує дослідників повертатися до вивчення образних форм, для яких вони є стильовою ознакою, а саме: обрядових, фольклорних та сучасних у різних культурно-історичних, національних, етнічних та регіональних модифікаціях.

Видовищність обрядових дій стала суттєвим аргументом в обґрунтуванні їхньої актуальності як певного ідеологічного фактору – тенденція, що простежується з часів античного світу на всіх етапах культурного процесу. Проте особливого значення вона набуває у ХХ столітті, коли стала використовуватися як базове підґрунтя системи заходів впливу на суспільну психологію мас. Обрядова видовищність набуває «зрежисованого» та відповідним чином оформленого виду.

Така модернізація в радянських наукових дослідженнях набула назви теорії масових свят, яка висвітлювала принципи нової обрядової ідеології та узагальнювала практичний досвід її культурно-просвітницького використання як виховного засобу або в проекції на специфіку режисерських технологій (Д. Генкін, А. Мазаєв, Б. Пєтров, І. Туманов, І. Шароєв).

У 90-ті роки символічні якості театральної видовищності стали предметом аналізу у прикладних контекстах, пов’язаних з режисерськими завданнями та емпіричними спостереженнями, набутими під час їхнього розв’язання, а також навчальних підручників (І. Гарбазей, Л. Голубцова, А. Горбов, С. Деркач, В. Зайцев, А. Обертинська).

Актуальність визначеної назвою дисертації проблеми підтверджує не тільки сучасна театральна практика та загальна тенденція зростання в культурному просторі ваги мистецько-видовищних форм (К. Станіславська), але й сучасна культурологічна думка, яка виокремлює поняття символу в якості ключової ознаки художньої діяльності та важливого механізму її репрезентації у культурному часі і просторі. Окремі положення та висновки концепцій, в яких символ розглядається як специфічна культурна форма, що забезпечує трансляційну та комунікативну здатність мистецтва, стали для автора методологічною основою дослідження (Е. Кассірер, Ч. Морріс, Ч. Пірс, К. Г. Юнг). Так само, як і праці, в яких символ тлумачиться одним з елементів, що визначає тип пізнавальної активності суб’єкта та її культурні значення (М. Бахтін, О. Лосєв, Ю. Лотман та ін.).

Вибір регіонального аспекту у вивченні характерних рис символічної образності, яка є теж підґрунтям театралізованих видовищ, що практикувалися на Луганщині, обумовив звернення до наукових розробок українських дослідників, філософів та мистецтвознавців, присвячених вивченню національних культурних традицій, народних і професійних, в проекціях на символічні структури, які в них зберігаються та функціонують (М. Дмитренко, О. Клековкін, Н. Ковальчук, Н. Корнієнко та ін.). Зорієнтованість дослідження на факти культурного життя Східної України мотивована відсутністю аналогічних досліджень та зростанням ваги в цьому регіоні таких театральних практик як традиційних для нього. Це і зумовило вибір теми дослідження: «Символічна образність театралізованих видовищ та масових свят Східної України (на матеріалі Луганщини)».

Зв’язок роботи з науковими планами, темами. Дисертацію виконано на кафедрі теорії, історії культури і музикознавства Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (м. Київ) та кафедрі театрального мистецтва Луганської державної академії культури і мистецтв згідно затверджених у цих установах планів і програм наукової роботи. Дослідження є частиною комплексної теми НАКККіМ «Культура і мистецтво в сучасному державотворчому процесі» (протокол Вченої ради № 2 від 12.03.94 р.) та частиною комплексної теми ЛДАКіМ «Культурно-мистецький літопис Луганщини: становлення, розвиток, перспективи» (протокол Вченої ради № 2 від 26.09.2007 р.).

Мета дослідження полягає у виявленні специфіки, функцій та культуротворчих можливостей символічної образності масових видовищ і свят в умовах сучасних, соціальних та політичних реалій розвитку української державності.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

  • визначити базові тлумачення поняття символу як форми культурної свідомості та з’ясувати її роль у культуротворчих процесах;

  • охарактеризувати символічну образність як невід’ємний елемент обрядово-видовищних традицій, знакову формулу у належності до певного історичного типу культури;

  • виявити її особливості та простежити історичну динаміку розвитку від античності до першої половини ХХ століття у театральних практиках, якими вона представлена;

  • дослідити регіональні особливості використання символічної образності в традиційних формах культурної спадщини Луганщини та з’ясувати, на яких принципах та концептуальних засадах вона використовується в сучасних масових видовищах.

Об’єкт дослідження – театралізовані форми видовищної культури.

Предмет дослідження символічна образність театралізованих видовищ та масових свят Луганщини.

Методи дослідження. Для досягнення мети і реалізації завдань у дисертації були використані такі методи дослідження: аналітичний – при опрацюванні наукових праць, в яких розглядаються особливості символічної природи культурних явищ, історична динаміка засобів їхньої театралізації, стильові засади символічної образності та принципи використання цих засад у масових святах та видовищах; історичний – на етапах відстеження трансформації символічної образності в послідовності змін, що відбувалися у типологічних характеристиках культурного процесу; структурно-функціональний – у визначеннях рольового призначення символічної образності видовищних дійств, які представляють різні культурні традиції; емпіричний – у описах сучасної практики театралізованих видовищних постановок; архівно-краєзнавчий – в процесі вивчення регіональних традицій та досвіду таких постановок на Луганщині; елементи семіотичного та мистецтвознавчого методів – у з’ясуванні мовної специфіки символічної образності у театралізованих видовищах і масових святах; культурологічний – у осмисленні значення обрядово-видовищної символіки в різних формах художньої діяльності в її історичних і сучасних проекціях; теоретичний – для підведення проміжних та загальних підсумків дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає у наступних концептуальних положеннях:

  • вперше в українському мистецтвознавстві здійснено комплексне дослідження особливостей символічної образності в контексті обрядових та театральних традицій масових культурних форм, її мовних засад та функціонального призначення;

  • доведена видовищна природа цих форм та їхня здатність впливати на колективну свідомість за допомогою механізмів, які закладені на підсвідомому рівні людської активності, а саме її спрямованості сприймати світ та презентувати себе в ньому художньо, тобто творчо;

  • з’ясовано, що посилення ролі символічної образності спостерігається в умовах, коли культурна свідомість відчуває просторово-часові обмеження і потребує їхнього зняття шляхом поєднання традиційного (колективного) та індивідуального проявів;

  • визначено, що символічна образність як інструмент самоіндентифікації цієї свідомості завжди активізувала питання регламентації мовних засад певними соціальними функціями, що й обумовило історичні зміни у виразних засобах видовищних дій;

  • охарактеризовано механізми впливу символічної образності на регіональні традиції Луганщини, які мають не тільки широкий етнічний діапазон, але й професійний: наближеність до здобутків російської культури та опосередкованого західноєвропейського досвіду використання інноваційних театрально-режисерських технологій;

  • узагальнені виразні можливості засобів, за допомогою яких створюється символічна образність у сучасних театралізованих видовищах (колір, жест, мізансцена, рух, танцювально-хореографічні його форми або пантоміма, загальний темпоритм вистави);

  • уведено у науковий обіг маловідомі факти, джерела, зокрема архівні, з сучасного культурного життя Луганщини, що доводять ефективність використання місцевого матеріалу, і перш за все пов’язаного з фольклорними традиціями (козачими, лемківськими, українськими), як засобу виховного впливу, спрямованого на збереження культурної спадщини. Практика постановок, пов’язаних з ними видовищних форм доводить їх актуальність для регіону, про що свідчить численність і розмаїття фестивальних подій;

  • дістала подальшого розвитку ідея про об’єднавчу спроможність масових свят і необхідність подальшого розвитку його форм як альтернативи іншомовним впливам, уособленням яких є зразки американської масової культури.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані в подальшому розв’язанні проблем використання видовищних форм символічної образності в театральному мистецтві, вони є суттєвим доповненням теорії режисури масових дійств, накреслюють методологію комплексного вивчення культурно-історичних форм театрального мистецтва.

Основні положення дисертації, матеріали окремих розділів увійшли до програм навчальних курсів з режисури, історії свят та обрядів, сценарної майстерності, народознавства Луганської державної академії культури і мистецтв, Луганського обласного коледжу культури і мистецтв, а також доповнюють зміст окремих дисциплін з теорії режисури масових дійств; вони можуть бути використані у системі післядипломної освіти, у проведенні заходів за планами обласної «Школи клубної майстерності» Луганського обласного центру народної творчості.

Апробація результатів дослідження здійснювалась на Міжнародних та Всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Активізація творчого потенціалу учнівської молоді в контексті глобалізації освіти» (Луганськ, 24 листопада 2005 р.); «Сучасні тенденції розвитку професійної компетентності майбутніх митців» (Луганськ, 9–10 лютого 2006 р.; 21–22 лютого 2008 р.; 25–26 лютого 2010 р.); «Україна – Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур» (Київ, 25–26 травня 2006 р.); «Лесь Курбас – Людина театру» (Харків, 25–27 березня 2007 р.); «Мистецька освіта в Україні: традиції, сучасність, перспективи» (Луганськ, 23–25 березня 2011 р.); «Жамбыл и эпическое наследие тюркских народов» (Алмати, 11–12 квітня 2011 р.).

Публікації. Основні результати дослідження викладено у 14 одноосібних публікаціях автора, з яких 6 надруковані у фахових наукових виданнях за напрямом «мистецтвознавство».

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел (218 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 198 сторінок, основний зміст викладено на 178 сторінках.